Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/34352/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 27.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 27.12.2022.
Дата набрання законної сили: 23.12.2022
Номер судового провадження: 61-10050ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова 
		Іменем України
		 
		23 грудня 2022 року 
		м. Київ 
		 
		справа № 760/34352/21
		провадження № 61-10050св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М.,
		суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А., 
		 
		учасники справи:
		позивач (за зустрічним позовом відповідач) - ОСОБА_1 ,
		відповідач (за зустрічним позовом позивач) - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Ходченко Олени Миколаївни в інтересах  ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року у складі колегії суддів Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог та заяви про забезпечення позову
		У грудні 2021 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення упущеної вигоди.
		Позовну заяву мотивувала тим, що 18 травня 2010 року ОСОБА_3 , інтереси якого представляв ОСОБА_2 (син продавця), та її чоловік ОСОБА_4 , від імені якого діяв ОСОБА_5 (син покупця) уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
		Зазначила, що після укладення договору купівлі-продажу продавець почав стверджувати, що був ошуканий з боку родини ОСОБА_6 , внаслідок чого відносно ОСОБА_5 (покупця) порушено кримінальну справу. 
		Послалася на те, що наразі в провадженні Солом`янського районного суду м. Києва перебуває цивільна справа № 760/18551/18 за позовом ОСОБА_3 (правонаступником якого є ОСОБА_2 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Вовк І. І., про визнання договору купівлі-продажу квартири нікчемним у зв`язку з його удаваністю та зустрічним позовом про визнання права власності на квартиру, в межах якої втретє оспорюється питання щодо права власності на спірну квартиру. 
		Зазначила, що у зазначеній справі ухвалою від 20 липня 2018 року вжиті заходи забезпечення позову, а саме накладено арешт на спірну квартиру. У зв`язку з невиконанням ухвали про забезпечення позову суд постановив ухвалу від 30 березня 2021 року, якою скасував ухвалу від 20 липня 2020 року про забезпечення позову та від 25 листопада 2020 року про зустрічне забезпечення позову, якою зобов`язав ОСОБА_7 внести на депозитний рахунок суду суму в розмірі 200 000,00 грн. 
		Після скасування арешту, вжитого ухвалою від 20 липня 2018 року в справі № 760/18551/18, зникли перешкоди для державної реєстрації права власності на квартиру. 
		У зв`язку зі смертю ОСОБА_4 приватний нотаріус Вовк І. І. видав позивачу свідоцтво про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , оскільки цю квартиру ОСОБА_4 придбав у шлюбі, і зареєстрував право власності за ОСОБА_1 у Державному реєстрі речових прав. 
		Послалася на те, що у належній їй квартирі з часу її придбання 18 травня 2010 року по теперішній час проживають члени сім`ї ОСОБА_8 , які без достатніх на те підстав використовують належну ОСОБА_1 квартиру і перешкоджають їй використовувати квартиру за призначенням (зокрема, здавати квартиру в оренду з метою отримання прибутку). 
		ОСОБА_2 та члени його родини не бажають добровільно звільняти належну їй квартиру та змінювати реєстрацію місця проживання, хоча в зв`язку з продажем ОСОБА_3 квартири, він сам та члени його родини, зокрема, ОСОБА_2 , його дружина та діти втратили право проживання у цій квартирі.
		На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідача та членів його родини (дружини та двох дітей) і зняття з реєстрації місця проживання відповідача та членів його родини (дружини та двох дітей), стягнути солідарно з відповідача та членів його родини (дружини та двох дітей) 2 458 112,13 грн упущеної вигоди. 
		У червні 2022 року  ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом скасування записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
		Зустрічну позовну заяву мотивував тим, що з 29 вересня 2004 року ОСОБА_3 на праві власності володів квартирою за зазначеною адресою.
		Зазначив, що 18 травня 2010 року, введений в оману ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_3 , та ОСОБА_5 по втраченому паспорту, який діяв в інтересах ОСОБА_4 , уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
		На час підписання договору в квартирі проживав він з дружиною та двома неповнолітніми дітьми.  
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, і ОСОБА_2 є його правонаступником та спадкоємцем. 
		ОСОБА_4 також помер, його правонаступником є ОСОБА_1 . 
		Виходив з того, що договір купівлі-продажу від 18 травня 2010 року ОСОБА_4 не зареєстрував у Комунальному підприємстві Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», про що свідчить відсутність відмітки на цьому договорі. 
		Між тим, після смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо об`єкта нерухомого майна 26 липня 2021 року внесено запис про право власності на квартиру за зазначеною адресою за померлою особою після спливу більше 5 років від дати смерті.
		Зазначив, що приватний нотаріус Вовк І. І. в межах спадкової справи № 58853987 до спадкової маси вніс об`єкт нерухомості, а саме 1/2 частину спірної квартири на підставі договору від 18 травня 2010 року.
		Послався на те, що нотаріус не взяв до уваги факт наявності в суді справи № 760/18551/18 про встановлення нікчемності правочину у зв`язку з його удаваністю та визнання договору недійсним, і зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру, розгляд якої триває.
		На його думку, нотаріус також не прийняв до уваги реєстрацію у цій квартирі місця проживання дитини ОСОБА_10 з 16 липня 2021 року, якого фактично позбавив житла. 
		Всупереч вищевикладеному, приватний нотаріус Вовк І. І. вніс до реєстру записи про право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 .
		На підставі викладеного ОСОБА_2 просив суд усунути йому перешкоди в користуванні житлом шляхом скасування записів про право власності від 04 серпня 2021 року № 43324012 та від 04 серпня 2021 року № 43323957, внесених до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_1 .
		Одночасно з зустрічним позовом  ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
		Заяву мотивував тим, що не застосування судом заходів забезпечення позову призведе до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , що унеможливить виконання рішення суду, а також спричинить виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_10 з квартири.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Ухвалою від 04 липня 2022 року Солом`янський районний суд м. Києва заяву про забезпечення позову у цій справі задовольнив.
		Наклав арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 60,3 кв. м.
		Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира є предметом судових спорів між сторонами тривалий час, які на цей час не вирішені.
		Врахував, що після скасування у справі № 760/18551/18 арешту на спірну квартиру, ухвалою суду від 30 березня 2021 року, 04 серпня 2021 року вчинено запис про державну реєстрацію права власності позивача за первісним позовом.
		Враховуючи характер спору, що виник та те, що невжиття заходів забезпечення позову можуть привести до утруднення виконання рішення суду, місцевий суд дійшов висновку про задоволення заяви.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		На ухвалу суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
		Київський апеляційний суд постановою від 21 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
		Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року про забезпечення позову скасував та прийняв нову постанову.
		Заяву ОСОБА_2 про забезпечення зустрічного позову залишив без задоволення.
		Вирішив питання про розподіл судових витрат.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. 
		Зазначив, що у випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру.
		Послався на те, що ОСОБА_2 у своїй зустрічній позовній заяві не заявляв жодних вимог, направлених на поновлення чи захист його права на спірну квартиру і які неможливо буде реалізувати без заявлених позивачем заходів забезпечення позову. 
		Вважав, що виконання рішення суду в межах заявлених позовних вимог жодним чином не залежить від заходів забезпечення позову, на яких наполягає ОСОБА_2 .
		Виходив з того, що спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_2 , не відповідає змісту порушеного права позивача, не є співмірним з заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду, що залишив поза увагою суд першої інстанції, який не надав належної правової оцінки співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
		Відхилив доводи ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу, що незастосування судом заходів забезпечення позову може призвести до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_10 з квартири.
		Апеляційний суд прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що під час постановлення ухвали про забезпечення позову не вирішено питання про застосування заходів зустрічного забезпечення, як того передбачає частина восьма статті 153 ЦПК України, чим, на думку заявника, порушено принцип пропорційності інтересів сторін.
		Разом із тим, апеляційний суд врахував правові висновки Верховного Суду про те, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 та від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19).
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		У жовтні 2022 року адвокат Ходченко О. М. в інтересах  ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі ухвалу місцевого суду.
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційну скаргу адвокат Ходченко О. М. в інтересах  ОСОБА_2 мотивувала тим, що Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 30 березня 2021 року у справі № 760/18551/18 у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про продовження процесуального строку на виконання ухвали від 25 листопада 2020 року про зустрічне забезпечення відмовив. 
		Клопотання ОСОБА_1 про скасування ухвали про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив і скасував ухвалу від 20 липня 2018 року про арешт спірної квартири.
		Заявник послався на те, що незастосування судом заходів забезпечення позову призведе до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , що надалі унеможливить виконання рішення суду, а також спричинить виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_10 з цієї квартири.
		На його думку, суд апеляційної інстанції не врахував висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, Верховного Суду від 13 грудня 2021 року у справі № 367/3765/20, від 12 січня 2022 року у справі № 568/525/21, від 19 травня 2022 року у справі № 619/2293/21.
		Сам по собі факт звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до ОСОБА_1 свідчить про наявність між ними спору щодо спірного майна, а тому забезпечення позову у спосіб накладення арешту на майно є співмірним із заявленими позовними вимогами.
		14 грудня 2022 року адвокат Дзюба М. Ю. в інтересах ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. 
		Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 03 листопада 2022року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.
		Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
		У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою від 12 грудня 2022 рокуВерховний Суд справу призначив до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що у грудні 2021 року  ОСОБА_1  звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у користуванні квартирою та стягнення упущеної вигоди.
		У червні 2022 року  ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи - Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом скасування записів про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно.
		Одночасно з зустрічним позовом представник відповідача до суду подав заяву про забезпечення позову, в якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .
		Заяву обґрунтував тим, що незастосування судом заходів забезпечення позову спричинить подальше переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , що унеможливить виконання рішення суду, а також спричинить виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_10 з квартири.
		Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 30 березня 2021 року у справі № 760/18551/18 у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про продовження процесуального строку на виконання ухвали від 25 листопада 2020 року про зустрічне забезпечення відмовив. 
		Клопотання ОСОБА_1 про скасування ухвали про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив. 
		Скасував ухвалу від 20 липня 2018 року про накладення арешту на спірну квартиру.
		Скасував ухвалу від 25 листопада 2020 року про зустрічне забезпечення у справі, якою зобов`язано ОСОБА_2 внести на депозитний рахунок районного суду суму у розмірі 200 000,00 грн. 
		Київський апеляційний суд постановою від 19 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 30 березня 2021 року скасував, повернув справу для продовження розгляду питання про скасування ухвал про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення.
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Межі розгляду справи судом 
		Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права).
		Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		За частиною першою і другою статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. У випадку задоволення позову таке рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, оскільки не матиме зобов`язального характеру.
		Виходив з того, що ОСОБА_2 в своїй зустрічній позовній заяві не заявляв жодних вимог, направлених на поновлення чи захист його права на спірну квартиру і які неможливо буде реалізувати без заявлених позивачем заходів забезпечення позову. 
		Вважав, що виконання рішення суду в межах заявлених позовних вимог жодним чином не залежить від заходів забезпечення позову, на яких наполягає ОСОБА_2 .
		Дійшов висновку, що спосіб забезпечення позову, який просить застосувати ОСОБА_2 , не відповідає змісту порушеного права позивача, не є співмірним з заявленими позовними вимогами та жодним чином не забезпечить виконання рішення суду, що залишено поза увагою суду першої інстанції, яким не надано належної правової оцінки співмірності виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
		Відхилив доводи ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу, що незастосування судом заходів забезпечення позову може призвести до подальшого переоформлення ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 та виселення неповнолітньої дитини ОСОБА_10 з квартири.
		Апеляційний суд прийняв до уваги доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що під час постановлення ухвали про забезпечення позову не вирішено питання про застосування заходів зустрічного забезпечення, як того передбачає частина восьма статті 153 ЦПК України, чим, на думку заявника, порушено принцип пропорційності інтересів сторін.
		Разом із тим, апеляційний суд врахував правові висновки Верховного Суду про те, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку (постанови Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 та від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19).
		Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції враховуючи наступне. 
		Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
		Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
		Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
		Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
		Заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову (пункт 3 частини першої статті 151 ЦПК України).
		Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
		У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачем і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.
		Зокрема, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
		Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
		Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності та обґрунтованості запропонованого заявником способу забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним способом забезпечення позову та предметом позову, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) дійшла до висновків про те, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначила, що: «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. 
		Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. 
		Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. 
		Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
		Предметом спору між сторонами як за позовом, так і за зустрічним позовом є право власності і право користування квартирою АДРЕСА_1 .
		Користуючись своїм правом, ОСОБА_2 одночасно із зверненням до суду з зустрічним позовом подав заяву про забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом накладення арешту на зазначену квартиру.
		Переглядаючи законність вирішення місцевим судом забезпечення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції вдався до аналізу заявлених позовних вимог, предмету позову та належності способу захисту, обраного ОСОБА_2 .
		Проте, вирішуючи питання про вжиття чи невжиття заходів забезпечення позову, суд повинен оцінювати доводи заяви про забезпечення позову, отже, суд апеляційної інстанції передчасно надав оцінку щодо належності способу захисту права, за яким звернувся ОСОБА_2 до суду.
		Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що невжиття зазначених ОСОБА_2 заходів забезпечення позову до вирішення цієї справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити у разі задоволення зустрічних позовних вимог поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких ОСОБА_2 звернувся до суду, призвести до зміни власника спірного майна та вплинути на виконання цього рішення. 
		При цьому місцевий суд обґрунтовано врахував, що 04 серпня 2021 року вже внесено запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 .
		Вжиті заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем за зустрічним позовом вимогами.
		Щодо зустрічного забезпечення
		Зустрічне забезпечення - по суті це гарантія відшкодування можливих для відповідача збитків та має на меті забезпечити певний баланс сторін і нейтралізувати можливі негативні наслідки, які можуть виникнути внаслідок застосування судом забезпечувальних заходів. Згідно з частиною першою статті 154 ЦПК України метою цього інституту є забезпечення відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову.
		За приписами частини шостої статті 154 ЦПК України питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання.
		Таким чином, клопотання про зустрічне забезпечення може бути подане та вирішене судом після застосування судом заходів забезпечення позову та за клопотанням іншої сторони.
		Відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення та не вирішення судом питання зустрічного забезпечення у спірному випадку не є підставою для скасування ухвали суду про забезпечення позову, оскільки не позбавляє права обтяженої сторони звернутися з клопотанням про таке зустрічне забезпечення окремо у встановленому законом порядку. Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2020 року у справі № 487/5726/19 (провадження у справі № 61-4793св20) та від 30 червня 2021 року у справі № 752/2342/19 (провадження № 61-11920св19).
		Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість касаційної скарги та її задоволення, а також скасування постанови апеляційного суду із залишенням в силі ухвали суду першої інстанції.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		На підставі викладеного, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції, яка є законною та обґрунтованою.
		Щодо судових витрат
		Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		Підпунктом 1.9 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду касаційної скарги на ухвалу суду розмір ставки судового збору для фізичної особи становить 0,2 розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Тобто, ОСОБА_2 за подання до Верховного Суду касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року повинен був сплатити судовий збір у розмірі 496,20 грн. 
		Як вбачається із квитанції від 12 жовтня 2022 року № Р6Р4-879К-АТМЗ-449М  ОСОБА_2 за подання до Верховного Суду касаційної скарги на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року сплатив судовий збір у розмірі 992,40 грн. 
		Враховуючи, що Верховний Суд касаційну скаргу адвоката Ходченко О. М. в інтересахОСОБА_2 задовольнив, то з  ОСОБА_1  на його користь підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 496,20 грн. 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_2 має право звернутися до Верховного Суду із клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 496,20 грн. 
		Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу адвоката Ходченко Олени Миколаївни в інтересах   ОСОБА_2  задовольнити.
		Постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2022 року скасувати. 
		Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 рокузалишити в силі. 
		Стягнути із  ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 496,20 грн судових витрат за подання касаційної скарги.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		  Головуючий    І. М. Фаловська  Судді:  С. О. Карпенко     С. Ю. Мартєв      В. В. Сердюк     В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...