Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 755/8435/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 26.12.2022. Зареєстровано: 27.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 28.12.2022.

Номер судового провадження: 2/755/5634/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		Справа №:755/8435/22
		Провадження №: 2/755/5634/22
		 
		 
		 
		"13" грудня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
		 
		Головуючого судді -                Гончарука В.П. 
		при секретарі -                        Гриценку В.П.
		 
		розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк», Директора Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
		- визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» № 06-К від 22 квітня 2022 року про призупинення дії трудового договору з 30 червня 2022 року з працівником;
		- зобов`язати Комунальний заклад «Парк культури і відпочинку «Гідропарк»» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за період з 30 червня 2022 року по день фактичного допуску до роботи як оплату за час вимушеного прогулу;
		- стягнути з керівника Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк»» ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної ОСОБА_1 у розмірі 6500,00 грн.
		- стягнути з Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» витрати на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
		- стягнути з керівника Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк»» ОСОБА_2 витрати на оплату судового збору у розмірі 992,40 грн.
		Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 12 січня 2021 року вона працює на посаді провідного економіста Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк». 30 червня 2022 року директором закладу ОСОБА_2 видано наказ № 06-К про призупинення дії трудового договору, з яким вона була ознайомлена, однак не погодилась.
		Позивач вважає призупинення дії її трудового договору та невиплату заробітної плати незаконними, і такими, що грубо порушують її трудові права та законні майнові інтереси, оскільки Відповідач спірний наказ видав без наведення конкретних, належним чином підтверджених причин такого призупинення, із порушенням статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», отже, відповідачем було порушено умови трудового договору з позивачем та її права як працівника.
		Враховуючи, що оспорюваних наказ є протиправним, позивач також вважає, що стягненню з відповідача підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсація завданої моральної шкоди.
		Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 вересня 2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Сторонам роз`яснено їх процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки. 
		18 жовтня 2022 року до суду надійшов відзив від Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк», за підписом директора закладу ОСОБА_2., в якому відповідач з приводу задоволення позову заперечує. Зазначає, що у зв`язку з запровадженням воєнного стану на всій території України КЗ «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» фактично призупинив свою роботу.
		Трудовий договір з позивачем призупинено Наказом № 03-к від 18 квітня 2022 року лише з 1 липня 2022 року до відновлення можливості надавати та виконувати роботу. Наказом №18-к від 07 вересня 2022 року скасовано призупинення трудового договору та відновлено трудовий договір з 03 жовтня 2022 року. Позивач з даним наказом ознайомлена.
		Відносно відшкодування заробітної плати відповідач зазначає, що згідно частини третьої статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
		Щодо моральної шкоди відповідач зазначає, що в позові не зазначено, в чому полягає моральна шкода завдана позивачу, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		13 грудня 2022 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву, в якій просила вимоги щодо скасування наказу залишити без розгляду. Вимоги в частині виплати заробітної плати на стягнення моральної шкоди просила задовольнити. Також просила розглянути справу за її відсутності.
		Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, будь-яких заяв про розгляд справи за його відсутності та/або відкладення судового засідання до суду не подавав.
		Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.
		За змістом частини першої-четвертої статті 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
		Згідно частини першої статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 
		Відповідно до частини першої, п`ятої та шостої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15ЦК України).
		Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
		Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
		Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
		Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.
		Судом встановлено, що 30 червня 2022 року Наказом № 06-К «Про призупинення дії трудового договору з працівником» призупинено дію трудового договору з працівником Комунального закладу «Парк культури та відпочинку «Гідропарк» провідним економістом ОСОБА_1. з 01 липня 2022 року до відновлення можливості надавати та виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.
		В наказі зазначено також наступне:
		-провідному бухгалтеру забезпечити табельний облік робочого часу, невідпрацьованого працівником в зв`язку із призупиненням дії трудового договору та повідомити, у можливий доступний спосіб, працівника про призупинення дії його трудового договору;
		-бухгалтерії, на час призупинення дії трудових договорів, працівникам нараховувати заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати та фіксувати розмір єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, який підлягав би виплаті із сум заробітної плати та компенсаційних виплат;
		- відшкодування заробітної плати, гарантійних і компенсаційних виплат та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у повному обсязі буде покладено на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		Наказом від 07 вересня 2022 року № 18-к Комунальним закладом «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» скасовано призупинення трудового договору для провідного економіста ОСОБА_1 . Комунального закладу «Парк культури та відпочинку «Гідропарк» та відновлено його з 03 жовтня 2022 року. 
		Також в наказі зазначено повідомити ОСОБА_1 про необхідність стати до роботи з 03 жовтня 2022 року; бухгалтерії та відділу кадрів почати здійснювати відповідні розрахунки з 03 жовтня 2022року.
		Трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується відпрацювати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник Підприємство, установа, організація або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язані виплачувати працівникам заробітну плату та забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.
		Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Умови, підстави та порядок розірвання контракту визначені положенням Кодексу законів про працю України.
		Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбачені статтями 43-46 Конституції України.
		Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Відповідно до змін, внесених Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
		Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першоюстатті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		Статтею 1 Закону України від 15 березня 2022 року «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		На період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43,44 Конституції України.
		У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
		Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" в Указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
		З огляду на викладене вище, положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритет незастосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем.
		Частиною першою статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» визначено, що призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором. Дія трудового договору може бути призупинена у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
		Частиною 2 вказаної статті передбачено, що про призупинення дії трудового договору роботодавець та працівник за можливості мають повідомити один одного у будь-який доступний спосіб.
		Згідно із частиною 3 статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.
		Таким чином, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надав право роботодавцю призупиняти дію трудового договору з працівниками, що не припиняє трудових відносин, та не виплачувати у період призупинення заробітну плату, гарантійні та компенсаційні виплати працівникам.
		Разом з тим, як вбачається з аналізу положень частини 1 статті 13 Закону, таке право роботодавця настає за певних умов. Такими умовами призупинення трудового договору з працівником є абсолютна неможливість через збройну агресію: роботодавцем надати роботу, а працівником - виконувати її. До того ж побудова цієї норми закону вказує на те, що законодавець передбачив одночасне настання як неможливості роботодавцем надати роботу, так і неможливість виконувати цю роботу працівником.
		Отже, спеціальна норма права передбачає право сторін призупинити дію трудового договору за умови наявності військової агресії проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи. При цьому, роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати роботу працівнику, а працівник не може виконати роботу. Лише наявність правової норми яка передбачає право сторін призупинити дію трудового договору не є достатньою. Для сторін мають наступити відповідні наслідки за наявності обставин, що передбачає така норма права.
		Щодо абсолютної неможливості надавати роботу та виконувати її, то роботодавець має перебувати в таких обставинах коли він не може надати роботу працівнику, в свою чергу, працівник - не може виконати роботу. Зокрема, про абсолютну неможливість надання роботодавцем роботи в контексті призупинення трудового договору може свідчити випадки неможливості забезпечувати працівників умовами праці, внаслідок того, що необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об`єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
		Тому за умови, що працівник бажає та може виконувати роботу, а роботодавець може надати роботу, відсутні підстави для призупинення дії трудового договору.
		З аналізу вищенаведених норм закону та обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено наявності та поважності підстав для призупинення дії трудового договору з позивачем. 
		За змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: відсутній предмет спору
		Враховуючи, що оскаржуваний позивачем наказ скасовано відповідачем добровільно, суд, враховуючи положення частини другої статті 255 ЦПК України, закриває провадження в частині заявлених позивачем в частині визнання незаконним та скасування наказу директора Комунального закладу. «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» № 06-К від 30 червня 2022 року про призупинення дії трудового договору з 30 червня 2022 року з працівником.
		Щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.
		У статті 139 КЗпП України передбачено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
		У силу вимог частин першої, другої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
		Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у своїй постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 461/3490/18 зазначив, що «при розгляді справи суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
		Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом».
		Оскільки на момент звернення позивача до суду законодавством не було передбачено іншого способу захисту її порушених майнових прав у випадку незаконного призупинення дії Трудового договору з нею, з метою відновлення порушеного права позивача було застосовано найбільш адекватний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача за аналогією із нормами статті 235 КЗпП.
		Відповідно до Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», надалі за текстом Постанова № 100, вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. 
		Відповідно до пункту 2 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.
		При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.
		Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватись виходячи з виплат, отримані ним за попередні два місяці роботи.
		Відповідно до пункту 5 Постанови № 100 основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цієї Постанови визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий п. 8 Постанови № 100). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Постанови № 100).
		Згідно із частини 6 статті 265 ЦПК України висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог не може залежати від настання або ненастання певних обставин (умовне рішення).
		Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статей 235, 240-1 КЗпП України.
		Враховуючи, що судом встановлено обставину протиправності винесення відповідачем наказу про призупинення дії трудового договору, та враховуючи, що оскаржуваний наказ скасовано відповідачем в позасудовому порядку, суд вважає обґрунтованою заявлену позивачем вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01 липня 2022 року, тобто з дня винесення відповідного наказу по 02 жовтня 2022 року (день, що передує винесенню наказу про скасування призупинення трудового договору).
		Середньоденний заробіток розраховується шляхом ділення суми заробітної плати за останні два місяці роботи (4333,33 грн + 5265,00 грн) на кількість відпрацьованих днів за цей період (41 днів) та становить 145,43 грн (9598,33 грн/41=231,10 грн).
		Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку (231,10 грн) на кількість днів, які мають бути оплачені середнім заробітком (66 днів) та становить 15450,60 грн (231,10 грн х на 66 днів = 15450,60 грн).
		Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 6000,00 грн, суд зазначає таке.
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Згідно зі статтею23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі порушення законних прав працівника та у випадку, якщо таке порушення призвело до моральних страждань.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, № 68490/01, § 62, 12 липня 2007 року). 
		Згідно із пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступним змінами), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв`язку з порушенням права власності. 
		Як зазначено у пункті 9 вказаної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Між тим, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
		У постанові Верховного Суду від 01 березня 2021 року в справі № 466/8242/18 (провадження № 61-943св20) зазначено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.
		Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду нагадує, що в постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».
		Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження заявленого розміру моральної шкоди, суд приходить до висновку, що вказана сума є значно завищеною та неспівмірною з завданою відповідачем шкодою, а тому в рахунок компенсації моральної шкоди, суд визначає грошову компенсацію в розмірі 2000,00 грн.
		Що стосується вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн, суд зазначає таке.
		За приписами статей 133, 137 ЦПК України витрати на правничу допомогу відносяться до судових витрат.
		Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Згідно із частинами першою, другою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З матеріалів справи вбачається, що правничу допомогу позивачу ОСОБА_1 надавало ТОВ «Амадео Право» на підставі Договору про надання юридичних послуг від 31 серпня 2022 року № 3108202204, в якому передбачено, що вартість наданих послуг становить 7 000,00 грн. 
		Також до матеріалів справи долучено Акт приймання-передачі за Договором № 3108202204 від 31 серпня 2022 року, в якому зазначено, що загальна вартість наданих послуг становить 7000,00 грн, та платіжні доручення про оплату послуг надання правової допомоги на суму 7 000,00 грн.
		Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що відповідачем зроблено не було.
		Разом з тим, фіксація розміру гонорару відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в Постанові від 20 січня 2021 року по справі № 357/11023/18 (провадження № 61-18258св19), у якій зазначено, що «… саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності».
		У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, провадження № 61-22131св19 судом також зроблено висновок про те, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). 
		Враховуючи, що розмір судових витрат позивача ОСОБА_1 підтверджений належними доказами, відповідач не оспорив розміру понесених позивачем судових витрат, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути документально підтверджені витрати на правничу (правову) допомогу в сумі 7 000,00 грн. Зазначена сума є співмірною до наданих послуг.
		Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 5-1, 21, 40, 149,233, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», статтями 12, 13, 81, 89, 141, 255, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд, 
		 
		УХВАЛИВ :
		Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк», Директора Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, - в частині позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу директора Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» № 06-К від 300 червня 2022 року про призупинення дії трудового договору з 30 червня 2022 року з працівником ОСОБА_1 .
		Позов ОСОБА_1 до Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк», Директора Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
		Стягнути з Комунального закладу «Парк культури і відпочинку «Гідропарк» (код ЄДРПОУ 02221219, адреса місцезнаходження: м. Київ, просп. Броварський, 1) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 15450,60 (п`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят гривень 60 коп), моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 коп) судовий збір в розмірі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 коп) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 (сім тисяч гривень 00 коп), що в загальному розмірі складає 25443,00 грн (двадцять п`ять тисяч чотириста сорок три гривні 00 коп).
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
		Повне рішення суду виготовлено 13 грудня 2022 року.
		 
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...