Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 604/912/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них; про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Надіслано судом: 27.12.2022. Зареєстровано: 28.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 30.12.2022.

Номер судового провадження: 2/604/383/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 604/912/22
		Провадження № 2/604/383/22
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		20 грудня 2022 року                                                 сел. Підволочиськ
		Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі: 
		головуючого судді Сіянко В.М., 
		при секретарі Феньо О.В., 
		розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в сел. Підволочиськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - 
		у с т а н о в и в :
		13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , в якій зареєстроване місце проживання відповідачки, яка протягом тривалого часу не проживає в квартирі, але добровільно не бажає зняти з реєстрації місце проживання. З посиланням на ст. 319,391,405 ЦК України просив суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_2 .
		Позивач подав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримав.
		Відповідачка у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання була повідомлена своєчасно та належним чином. Причини неявки суду не повідомила, відзив не подала. 
		Згідно ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. 
		Виходячи з наведеного, відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд розглядає справу у відсутності відповідача і ухвалює заочне рішення.
		Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доводам позовної заяви в сукупності з наданими письмовими доказами, суд дійшов наступного висновку.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
		З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих осіб, виданої виконавчим комітетом Підволочиської селищної ради 19 серпня 2022 року, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 (заявник), ОСОБА_2 (колишня дружина), ОСОБА_3 (донька), ОСОБА_4 (донька) (а.с. 13).
		Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області №604/596/19 від 16.10.2019 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 7).
		Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області №604/441/21 від 05.10.2021 ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав щодо її дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей на користь ОСОБА_1 (а.с. 5-6).
		Спір з приводу користування житловим приміщенням виник між колишнім подружжя, одному з яких - ОСОБА_1 квартира належить на праві особистої приватної власності, а інший з подружжя - ОСОБА_2 вселилася до цієї квартири як член сім`ї власника і її місце проживання зареєстроване в квартирі після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 .
		Отже, необхідно вирішити питання про співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК УРСР.
		Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
		За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
		Нормами статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
		Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК УРСР.
		Відповідно до статті 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
		Згідно зі статтею 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
		До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
		У статті 162 ЖК УРСР вказано, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін.
		Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
		Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
		Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
		У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
		Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
		Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.
		Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
		При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на те, що відповідачка не проживає в квартирі, не сплачує комунальні платежі, особистих речей в квартирі не має. Факт реєстрації відповідачки порушує право позивача на вільне розпорядження і користування майном, він позбавлений можливості оформити належні йому права. 
		Таким чином, необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідачки як колишнього члена його сім`ї на користування квартирою.
		На підтвердження своїх доводів позивачем надано акт обстеження матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , складений 17.12.2021 депутатом Підволочиської селищної ради складено, яким зафіксовано, що ОСОБА_2 зареєстрована за вказаною адресою, з червня 2017 року у вказаному господарстві не проживає (а.с. 14). Аналогічний акт складено 28.04.2022 (а.с. 16).
		Вказані акти обстеження є неналежними та недопустимими доказами, оскільки не зазначено з яких підстав було складено акти, не надано рішення органу місцевого самоврядування, яким створено комісію та уповноважено депутата на обстеження умов проживання особи.
		Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		Способи захисту цивільних прав і інтересів визначені у статті 16 ЦК України, і такий перелік не є вичерпним.
		Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.
		Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини перша, третя статті 12 ЦПК України).
		Суд врахував вимоги ОСОБА_1 про визнання припиненим права користування спірною квартирою на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції. Вважає, що припинення права користування відповідачки спірним житлом не відповідає такій пропорційності, з огляду на те, що позивачем не надано доказів, що відповідачка має інше, окрім спірної квартири, житло; була вселена до квартири зі згоди позивача; сам факт припинення сімейних відносин з власником квартири не позбавляє її права користування займаним приміщенням; позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідачка не проживає за місцем реєстрації з власної волі та понад один рік, а наявні у справі комісійні акти обстеження житлово-побутових умов проживання від 15.04.2021 та 10.08.2022 у повній мірі не відображають обставини, які мають правове значення для правильного вирішення справи, а саме причини непроживання відповідачки; також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що реєстрація його колишньої дружини перешкоджає позивачу користуватися чи розпоряджатися майном.
		Позивач не аргументував ні мету, яку він переслідує, подавши позов про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житлом, ні співрозмірність відповідній меті. А обґрунтування пропорційності позбавлення житла Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції.
		Таким чином, у даній справі інтереси позивача, як власника житла та користувача цим житлом, не перевищують інтереси колишнього члена сім`ї - відповідачки, у якої не припинилися правові підстави користування чужим майном, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання відповідачки такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 317, 319, 391, 405 ЦК України, ст.ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263, 265, 280-283, 354-355 ЦПК України, суд, -
		у х в а л и в :
		В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, відмовити повністю.
		Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складення повного судового рішення.
		До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Підволочиський районний суд.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення. 
		 
		Суддя                                                                 В. М. Сіянко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...