Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 607/17126/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників.
Надіслано для оприлюднення: 27.12.2022. Зареєстровано: 28.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 29.12.2022.
Дата набрання законної сили: 24.01.2023
Номер судового провадження: 1-кп/607/1828/2022
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022216040000334

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		22.12.2022 Справа №607/17126/22 
		Номер провадження 1-кп/607/1828/2022
		Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
		головуючого    судді         ОСОБА_1 
		при секретарі с/з         ОСОБА_2 ,
		розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду у м. Тернополі кримінальне провадження №12022216040000334 від 15 квітня 2022 року про обвинувачення:
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тернополя, громадянина України, не одруженого, з вищою освітою, без місця реєстрації, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, 
		за участю сторін кримінального провадження: прокурора Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_5 , - 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
		Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени зазначеної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про неприпустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання в будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплені обов`язки держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців або посилання таких найманців на території іншої держави.
		Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 груді 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
		Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, хоч би який тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення або нападу або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські чи повітряні сили чи морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з державою, що приймає, порушуючи умови, передбачені в угоді або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала у розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівносильно наведеним вище актам, або її значну участь у них.
		Жодні міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру не можуть бути виправданням агресії.
		Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання суперечок та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва 1 серпня 1975 року, який був підписаний СРСР, правозаступником якого є російська федерація.
		Статтями 1 і 2 III Конвенції про відкриття військових дій від 18 жовтня 1907 року, що вступила в дію 26 січня 1910 року і 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути негайно повідомлено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання повідомлення.
		У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту та неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки було схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Відповідно до зазначеного документу, територія України є неподільною та недоторканною.
		Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.
		Відповідно до пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки, у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року російська федерація, Сполучене Королівство Великобританії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні свої зобов`язання згідно з принципами Заключного акту співробітництву в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою або її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що жодна їхня зброя ніколи не використовуватиметься проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності у Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, укладеного між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів одна одної та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їх непорушність, а також вирішувати всі суперечки, що виникають з питань кордонів та територій, лише мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо вони виникнуть; не встановлювати із нею політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій та комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічну, фінансову, військову та іншу допомогу.
		31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН та зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки та співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 2 березня 1999 року № 42 - ФЗ). Відповідно до статей 2-3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів і зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, дотримання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		Відповідно до опису та карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 200 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької та Луганської областей належить до території України.
		Статтями 1 - 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенного незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною.
		Згідно з статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерело влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
		Право визначати та змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами чи посадовими особами.
		Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, не посягати на права та свободи, честь та гідність інших людей.
		Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
		У відповідності до статей 132 - 134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід`ємною складовою України та в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.
		Незважаючи на викладене, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, в порушення зазначених вище міжнародних нормативно-правових актів, 22 лютого 2022 року президент російської федерації, реалізуючи злочинний план направлений на насильницьку зміну меж території та кордонів України, порушення порядку, встановленого Конституцією України, направив до Ради Федерації звернення про використання Збройних Сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволене.
		24 лютого 2022 року о 5 годині президент російської федерації оголосив рішення про початок військової операції в Україні.
		Того ж дня, близько 05 год. 10 хв. збройними силами російської федерації, що діяли за наказом керівництва російської федерації та збройних сил російської федерації, здійснено запуск крилатих та балістичних ракет по аеродромах, військових штабах, складах, підрозділах Збройних Сил України та інших військових формувань. Після чого, тоді ж, війська російської федерації незаконно ввійшли сухопутним шляхом на територію суверенної держави України.
		24 лютого 2022 року Указом Президента України Володимира Зеленського №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки та оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» запроваджено воєнний стан на всій території України, який діє по даний час.
		Громадянин України ОСОБА_3 , достовірно володіючи інформацією, що з 2014 року російською федерацією здійснюється збройна агресія проти України, та з 24 лютого 2022 року підрозділами збройних сил рф та інших військових формувань рф здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміючи, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України, в порушення порядку встановленого Конституцією України, діючи умисно, з політичних та ідеологічних мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, з метою виготовлення та поширення матеріалів, у яких міститься виправдовування, визнання правомірною збройної агресії російської федерації проти України свідомо вчиняв дії щодо виправдовування збройної агресії рф проти України за нижче викладених обставин.
		Так, у ОСОБА_3 , який перебував на території м. Тернопіль (більш точне місце досудовим слідством не встановлено), 15 квітня 2022 року виник злочинний умисел, направлений на виготовлення та поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
		ОСОБА_3 , з метою реалізації свого злочинного умислу, 15 квітня 2022 року, перебуваючи на території м. Тернополя, використовуючи власний мобільний телефон торговельної марки «Samsung» моделі «Galaxy GT 18552» з ІМЕІ 1: НОМЕР_1 , будучи зареєстрованим користувачем в соціальній мережі «Facebook» під назвою « ОСОБА_6 » - id=l00077441862593 розмістив свій коментар: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », вони лише в зсу на озброєнні, в росії іскандери. Не хочеться звичайно вірити, але....» під публікацією на якій зображено свічки та надписом: «08.04.2022 Мій любий Краматорськ Вони так хотіли жити...», яка була розміщена на обліковому записі під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_3 » - id - НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_7 , чим здійснив виготовлення та поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, висловлене в імпліцитній формі. Надалі, із вказаним коментарем ознайомився щонайменше 181 користувач соціальної мережі «Facebook», та вказана публікація отримала негативні реакції у вигляді символів та 17 коментарів із засудженням висловів ОСОБА_3 .
		Таким чином, беручи до уваги те, що громадянин ОСОБА_3 розмістивши свій коментар під публікацією «Татьяна Мовчан» - НОМЕР_3 , який сприяє збройній агресії на території України, публічно заперечує здійснення збройної агресії проти України, публікуючи неправдиві повідомлення щодо обстрілів території України Збройними силами України, тим самим розповсюджує неправдиву інформацію та виправдовує дії окупанта.
		Вказані дії ОСОБА_3 органами досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 436-2 КК України, як виготовлення та поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році.
		25 листопада 2022 року між прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 , за участю захисника ОСОБА_5 , в порядку, передбаченому ст.ст. 468, 469 та 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.
		Згідно даної угоди, прокурор та обвинувачений дійшли згоди, щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 436-2 КК України. Обвинувачений ОСОБА_3 беззастережно та повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 436-2 КК України, відповідно до обставин і правової кваліфікації, які викладені в обвинувальному акті та зобов`язався сумлінно сприяти суду у викритті кримінального правопорушення щодо виготовлення та поширення матеріалів, у яких міститься заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році відносно ОСОБА_3 , шляхом надання на стадії судового розгляду правдивих і повних показань за вказаними фактами, а також відповідати на всі поставлені питання та з`являтися в установлений законодавством строк за викликом суду. Також, сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке ОСОБА_3 повинен понести за вчинений злочин, а саме: у виді позбавлення волі на строк 1 рік без призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна із звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, та отримана згода обвинуваченого на його призначення. При визначені міри покарання враховано тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, а саме те, що воно відноситься до нетяжких злочинів; особу обвинуваченого: те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, є інвалідом III групи загального захворювання; обставини, що пом`якшують покарання, зокрема визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність тяжких наслідків та відсутність обставин, що обтяжують покарання. В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз`ясненні обвинуваченому. 
		Розглядаючи в порядку п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, питання про можливість затвердження даної угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
		Відповідно до вимог ст. ст. 468, 469 КПК України, у кримінальному провадженні угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
		Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди.
		Прокурор в судовому засіданні, вважає, що при укладенні даної угоди дотриманні вимоги і правила КПК України та КК України, просить дану угоду затвердити і призначити обвинуваченому узгоджену в угоді міру покарання.
		Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник  адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні також просять укладену з прокурором угоду затвердити і призначити узгоджену в ній міру покарання для обвинуваченого. 
		Злочин, у вчиненні якого ОСОБА_3 беззастережно визнав себе винуватим, згідно із ст. 12 КК України є нетяжким злочином, від якого потерпілих немає.
		Суд, шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження, переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому, судом з`ясовано, що ОСОБА_3 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
		Враховуючи викладене, оскільки умови угоди про визнання винуватості між прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 відповідають вимогам КПК України та КК України, суд, враховуючи заслухані доводи учасників кримінального провадження, дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження даної угоди.
		За таких обставин, суд вважає доведеним в судовому засіданні те, що ОСОБА_3 виготовив та поширив матеріали, у яких міститься заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а тому його дії кваліфіковано вірно за ч. 2 ст. 436-2 КК України, за якою належить призначити йому узгоджену сторонами угоди про визнання винуватості міру покарання, а саме: у виді позбавлення волі на строк 1 рік із звільненням останнього від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. У відповідності до ст. 77 КК України, обвинуваченому ОСОБА_3 не призначається додаткове покарання у виді конфіскації майна.
		Питання про речові докази суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
		Згідно з положеннями ст. 124 КПК України, з обвинуваченого підлягають стягненню на користь держави витрати за проведення експертиз.
		На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 314, 373, 374, 394, 474 та 475 КПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		Затвердити у кримінальному провадженні №12022216040000334 від 15 квітня 2022 року угоду про визнання винуватості від 25 листопада 2022 року, укладену між прокурором Тернопільської окружної прокуратури ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 .
		ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 436-2 КК України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 25 листопада 2022 року покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік без конфіскації майна.
		Відповідно до ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому 1 (один) рік іспитового строку.
		Зобов`язати ОСОБА_3 , відповідно до вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, в період дії іспитового строку, періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
		Стягнути з ОСОБА_3 в користь держави процесуальні витрати за проведення судової експертизи в розмірі 7550 грн. 80 коп. (сім тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень вісімдесят копійок).
		Cкасувати арешт, накладений на майно, виявлене та вилучене під час обшуку 16 вересня 2022 року, яке належить ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 а саме мобільний телефон торгової марки «Samsung», моделі «GT 18552», ІМЕІ: НОМЕР_1 , чорного кольору, згідно ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 вересня 2022 року (справа №607/12847/22).
		Мобільний телефон торгової марки «Samsung», моделі «GT 18552», ІМЕІ: НОМЕР_1 , чорного кольору, який знаходиться в камері зберігання речових доказів Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, згідно квитанції №013058 від 26 жовтня 2022 року - повернути ОСОБА_3 , після набрання вироком законної сили.
		Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області, шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		Головуючий суддяОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...