Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10517/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань; про відшкодування шкоди.
Надіслано для оприлюднення: 29.12.2022. Зареєстровано: 30.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 03.01.2023.
Дата набрання законної сили: 19.01.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		22.12.2022Справа №  910/10517/22
		За позовом    Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін»    
		до                    російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації    
		про                  стягнення 21.561.390,70 євро, що є еквівалентом 715.191.329,39 грн
		 
		Суддя Сівакова В.В.
		секретар судового засідання Мелконян Н.Г.                                                                                                                     
		 
		за участю представників сторін
		від позивача                Сурник В.М., ордер серії АА № 1254511 від 28.11.2022
		                                       Головко П.Л., ордер серії ВІ № 1107106 від 06.10.2022
		від відповідача   не з`явився           
		 
		СУТЬ СПОРУ:
		 
		До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін» до російської федерації в особі президента російської федерації та міністерства оборони російської федерації про стягнення 21.561.390,70 євро, що є еквівалентом 715.191.329,39 грн шкоди, завданої внаслідок руйнування майна позивача - багатофункціонального торговельно-розважального комплексу загальною площею 120333,6 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, просп. Правди, буд. 47, літера «В». 
		07.11.2022 позивачем до суду подано уточнену позовну заяву, відповідно до якої відповідачем визначено російську федерацію в особі міністерства оборони російської федерації.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2022 відкрито провадження у справі № 910/10517/22 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 29.11.2022.
		До повномасштабної військової агресії російської федерації проти України порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території російської федерації регулювався Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992 шляхом направлення доручення компетентному суду або іншому органу російської федерації.
		У зв`язку з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», за зверненням Мін`юсту, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.
		Згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами російської федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.
		Крім того, у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 24.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з російською федерацією.
		Міністерство юстиції України листом № 91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 щодо вручення судових документів резидентам російської федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист № 71/14-500-77469 від 03.10.2022) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та російською федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території рф та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади рф за посередництва третіх держав також не здійснюється.
		За наведених обставин, суд не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв`язку з чим єдиним повідомленням відповідача у справі про розгляд справи та дати судових засідань є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
		14.11.2022 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги  російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації   та зміст ухвали про відкриття провадження у справі № 910/10517/22 від 07.11.2022.
		29.11.2022 у підготовчому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.2022.
		30.11.2022 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги  російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації про те, що судом 29.11.2022 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/10517/22 та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.12.2022.
		12.12.2022 позивачем до суду подано пояснення по справі.
		Позивач в судовому засіданні 13.12.2022 позовні вимоги підтримав повністю.
		13.12.2022 у судовому засіданні судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України про оголошення перерви до 22.12.2022.
		13.12.2022 на сайті Судової влади України розміщено оголошення до уваги  російської федерації в особі міністерства оборони російської федерації про те, що судом 13.12.2022 постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.12.2022.
		Відповідач в судове засідання 22.12.2022 не з`явився. 
		Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
		Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
		В судовому засіданні 22.12.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини  рішення.
		 
		Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ТОВ «Мартін» (далі - «позивач») є власником багатофункціонального торговельно-розважального комплексу загальною площею 120333,6 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, проспект Правди, будинок 47, літера «В».
		20.03.2022 за адресою багатофункціонального торговельно-розважального комплексу загальною площею 120333,6 кв. м, що розташований за адресою: м. Київ, проспект Правди, будинок 47, літера «В» (далі також - «ТРК», «майно», «БТРК «RETROVILLE») відбувся вибух, який спричинив у подальшому пожежу на території зазначеного ТРК. Обставина пожежі підтверджується наявним у матеріалах справи  та дослідженим судом актом про пожежу від 23.03.2022, в якому серед іншого зазначається, що ймовірною причиною пожежі є вибух снаряда або ракети спричиненого артилерійським або авіаційним обстрілом.
		Також, наявність та характер відповідних пошкоджень майна підтверджується рядом інших наявних у матеріалах справи доказів. Так, характер і обсяг пошкоджень підтверджуються:
		звітом про науково-технічну роботу: «Виконання робіт із обстеження конструкцій будівлі багатофункціонального торговельно-розважального комплексу на просп. Правди, 47 у Подільському районі м. Києва на ділянці найбільших пошкоджень (для визначення конструктивних рішень із тимчасового посилення конструкцій)» станом на 24.03.2022 з урахуванням даних отриманих до 12.04.2024, складеним ТОВ «Бюро досліджень будівельних конструкцій» станом на 24.03.2022;
		звітом про науково-технічну роботу: «Обстеження будівлі багатофункціонального торговельно-розважального комплексу по просп. Правди, 47 у Подільському районі м. Києва, складання рекомендації щодо її відновлення» від 01.06.2022, складеним ТОВ «Бюро досліджень будівельних конструкцій» відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України № 473 від 19 квітня 2022 року «Про затвердження Порядку виконання невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків збройної агресії російської федерації, пов`язаних із пошкодженням будівель та споруд» та «Методики обстеження будівель та споруд, пошкоджених внаслідок надзвичайних ситуацій, бойових дій та терористичних актів»;
		актом, складеним за результатами проведеного обстеження пошкодженого об`єкту: Будівля багатофункціонального торговельно-розважального комплексу по проспекту Правди, 47 у Подільському районі м. Києва;
		відеозаписом, здійсненим 28.03.2022 в порядку п. 7 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом Головком П.Л., відповідним протоколом огляду відеофайлу від 25.07.2022, складеним зазначеним адвокатом Головком П.Л.;
		звітом про технічну роботу Моніторинг за деформацією 12-поверхової будівлі бізнес центру під комерційною назвою «RETROVILLE» на об`єкті за адресою: Україна, м. Київ, проспект Правди, 47 (з 31.03.2022 по 18.04.2022) від 19.04.2022, складений ФОП Міроновим І.П.;
		звітом про технічну роботу Моніторинг за деформацією 12-поверхової будівлі бізнес центру під комерційною назвою «RETROVILLE» на об`єкті за адресою: Україна, м. Київ, проспект Правди, 47 (з 26.04.2022 по 30.04.2022) від 02.05.2022, складений ФОП Міроновим І.П.;
		звітом про технічну роботу Моніторинг за деформацією 12-поверхової будівлі бізнес центру під комерційною назвою «RETROVILLE» на об`єкті за адресою: Україна, м. Київ, проспект Правди, 47 (з 02.05.2022 по 19.05.2022) від 19.05.2022, складений ФОП Міроновим І.П.;
		звітом про технічну роботу Моніторинг за деформацією 12-поверхової будівлі бізнес центру під комерційною назвою «RETROVILLE» на об`єкті за адресою: Україна, м. Київ, проспект Правди, 47 (з 20.05.2022 по 31.05.2022) від 31.05.2022, складений ФОП Міроновим І.П.;
		висновками експертів від 23.08.2022 № 8032/8033/22-49/8034/22-81/8035/22-82/21649/22-42 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, військової експертизи та експертизи зброї та слідів і обставин її використання у кримінальному провадженні № 12022100070000539 та  від 23.08.2022 № 16283/16284/22-49/16285/22-42/16286/22-82/16588/22-81 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, військової експертизи та експертизи зброї та слідів і обставин її використання у кримінальному провадженні № 12022100070000539  (далі також -  висновки експертів).
		За таких умов наявні у матеріалах справи докази незаперечно свідчать про заподіяння майну позивача матеріальної шкоди, спричиненої вибухом та спричиненої ним пожежі.
		При цьому, як вбачається з наведених вище висновків експертів, причиною часткового руйнування та пошкодження будівлі багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу «RETROVILLE» на просп. Правди, 47 у Подільському районі м. Києва, є дія уражаючих факторів при вибуху аеробалістичної ракети типу 9-С-77 60 гіперзвукового авіаційного ракетного комплексу Х-47М2 «Кинжал», що влучила в будівлю БТРК під час збройної агресії російської федерації проти України. Ракетний удар по об`єкту БТРК «RETROVILLE» за адресою: м. Київ, проспект Правди, 47 було нанесено аеробалістичною ракетою типу 9-С-7760 гіперзвукового авіаційного ракетного комплексу Х-47М2 «Кинджал».
		Також, матеріалами справи підтверджується, що відповідний пуск зазначеної вище аеробалістичної ракети було здійснено внаслідок умисних дій відповідача в особі міністерства оборони російської федерації.
		Міністерство оборони російської федерації підтвердило влучання у БТРК «RETROVILLE» засобами вогневого ураження збройних сил російської федерації. Зазначене вбачається зі змісту брифінгу міноборони росії від 21.03.2022 (17:30), який проводився керівником департаменту інформації і масових комунікацій міністерства оборони російської федерації генерал-лейтенантом Конашенковим Ігорем Євгеновичем.
		Відповідна інформація брифінгу досліджена судом у відеоформаті, її існування та зміст підтверджується наданою позивачем в порядку, передбаченому процесуальним законом, копією запису відповідного відеофайлу, який збігається із відповідною інформацією у Глобальній мережі Інтернет, розміщеною на офіційному сайті міністерства оборони відповідача за глобальною адресою у мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_2  та ІНФОРМАЦІЯ_3 
		Оприлюднення зазначеної інформації на офіційному веб-сайті міністерства оборони російської федерації підтверджується наявними у матеріалах справи доказами:
		звітом за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 07.06.2022 № 104/2022-ЗВ, виготовленого на замовлення ТОВ «Мартін» Дочірнім підприємством «Центр комплектації адресного простору мереж Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на підставі проведеної фіксації та дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформації про їх встановлення, яким також зафіксовано інформацію, що міститься на сторінці ІНФОРМАЦІЯ_4; 
		протоколом огляду адвокатом відкритих джерел інформації - сторінки в мережі Інтернет від 07.09.2022.
		При цьому, суд враховує також, що зазначена інформація була оприлюднена на офіційному сайті міністерства оборони російської федерації, що вбачається зі змісту веб-сайту https://mil.ru/ та відомостей про правоволодільця зазначеного сайту, яким є міністерство оборони російської федерації. Наведене підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме:
		довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення № 65/2022-Д від 09.06.2022, виданої на замовлення ТОВ «Мартін» Дочірнім підприємством «Центр комплектації адресного простору мереж Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на підставі проведеної фіксації та дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформації про їх встановлення;
		відомостями сервісу пошуку власників доменних імен WHOIS (адреса сервісу в глобальній мережі Інтернет https://who.is/) щодо доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_5. 
		Суд також враховує ту обставину, що особа, яка оприлюднила наведену інформацію (генерал-лейтенант Конашенков Ігор Євгенович) з березня 2017 року указом президента російської федерації призначений керівником Департаменту інформації та масових комунікацій міністерства оборони російської федерації. Наведена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, а саме:
		інформацією офіційного веб-сайту міністерства оборони рф за посиланням у глобальні мережі Інтернет ІНФОРМАЦІЯ_1;
		протоколом огляду адвокатом відкритих джерел інформації - сторінки в мережі Інтернет від 08.09.2022.
		Зі змісту наведеного вище інформаційного повідомлення (брифінгу міноборони російської федерації від 21.03.2022 (17:30)) вбачається, що відповідний ракетний удар, внаслідок якого було заподіяно шкоду майну позивача, було нанесено засобами ураження збройних сил рф і при цьому, такий удар було нанесено умисно, тобто ТРК був первинною та основною ціллю ракетної атаки. Відтак, матеріалами справи підтверджується заподіяння шкоди майну позивача саме збройними силами відповідача, а відтак, такі дії перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із пошкодженнями, нанесеними ТРК позивача. Крім зазначеного, наведені докази у своїй сукупності свідчать про наявність вини відповідача у формі умислу у заподіянні відповідної шкоди.
		При цьому, оприлюднена у зазначеному вище брифінгу міністерства оборони російської федерації інформація щодо розміщення на території зруйнованого майна підрозділів Збройних сил України не підтверджується матеріалами справи. Відповідно до зазначених вище висновків експертів на момент нанесення ракетного удару та спричинення руйнувань багатофункціональний торгівельно-розважальний комплексу «RETROVILLE» військовим об`єктом не був. 
		Також, із інформаційного повідомлення (брифінгу міністерства оборони російської федерації від 21.03.2022 (17:30)) вбачається, що відповідний ракетний удар, який спричинив руйнування майна позивача, було нанесено у ході реалізації так званої «спеціальної воєнної операції» росії проти України.
		Матеріалами справи підтверджується, що 22.02.2022 рада федерації федеральних зборів російської федерації надала дозвіл президенту російської федерації на використання збройних сил російської федерації за межами росії. Наведена обставина підтверджується інформацією, оприлюдненою офіційним виданням ради федерації «Парламентська газета». Також, в матеріалах справи наявні докази того, що 24.02.2022 президент російської федерації оголосив про проведення спеціальної воєнної операції в Україні. Наведене підтверджується інформаційними повідомленнями та записами відеотрансляції наведеного звернення, розміщеними як на офіційному веб-сайті президента рф, а також на веб-сайтах інформаційних ресурсів російської федерації.
		Так, зазначені обставини підтверджуються наступними доказами:
		інформацією від 22.02.2022, оприлюдненою офіційним виданням ради федерації «Парламентська газета» та розміщеною у глобальній мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_6; 
		текстом виступу президента рф від 24.02.2022, оприлюдненому на офіційному веб-сайті президента рф у глобальній мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_7;
		записом відеотрансляції виступу президента рф від 24.02.2022, оприлюдненому на офіційному веб-сайті президента рф у глобальній мережі Інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_8;
		відомостями сервісу пошуку власників доменних імен WHOIS (адреса сервісу в глобальній мережі Інтернет https://who.is/) щодо доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_9; 
		звітом за результатами проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет від 14.09.2022 № 180/2022-ЗВ виготовленого на замовлення ТОВ «Мартін», на підставі проведеної фіксації та дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформації про їх встановлення про те, що власником веб-сайту: https://kremlin.ru; 
		інформаційними повідомленнями щодо виступу президента рф від 24.02.2022 на веб-сайтах інформаційних ресурсів російської федерації, розміщених у глобальній мережі Інтернет за адресами: ІНФОРМАЦІЯ_10; 
		Крім того, факт здійснення російською федерацією проти України так званої «спеціальної воєнної операції» підтверджується Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України  від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, Резолюцією ГА ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1, наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182. Попри наведене, вказана обставина є загальновідомою.
		За таких умов, суд виходить із того, що дії відповідача щодо заподіяння шкоди майну позивача були вчинені саме в межах проведення відповідачем, як державою, так званої «спеціальної воєнної операції» та є її прямим і безпосереднім наслідком. Відтак, правову оцінку відповідним обставинам заподіяння шкоду у цій господарській справі слід надавати у тому числі в межах правової оцінки дії держави російська федерація (відповідача) щодо проведення зазначеної «спеціальної воєнної операції». Таким чином, відповідачем у цій справі правомірно є держава росія в цілому, як специфічний суб`єкт правовідносин, оскільки здійснення «спеціальної воєнної операції» було ініційовано та погоджено вищими органами державної влади російської федерації, а отже до відповідних правовідносин повинні застосовуватись не лише нормативно-правові акти та міжнародні договори, які стосуються відшкодування шкоди як цивільно-правового інституту, але й нормативно-правові акти та міжнародні договори, які врегульовують порядок реалізації державою своїх суверенних прав і функцій, зокрема і правила та звичаї війни.
		З підтверджених наявними доказами обставин вбачається, що ракетним обстрілом було пошкоджене належне позивачу на праві власності майно.
		Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року) кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна. 
		Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS N 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 
		Згідно із ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, який у зв`язку із цим набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.
		При цьому, матеріалами справи підтверджується використання позивачем ТРК у здійсненні підприємницької діяльності. Як вбачається із наявних у справі доказів, приміщення БТРК «RETROVILLE» передавались позивачем в оплатне користування (оренду) іншим особам.
		Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
		Згідно із ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. 
		Згідно із ч. 1 ст. 133 Господарського кодексу України основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. При цьому, відповідно до ст. 134 Господарського кодексу України право власності є основним речовим правом у сфері господарювання. Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
		Згідно із ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Згідно із частинами 4, 5 ст. 55 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах. Суб`єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
		Відповідно до ст. 84 Цивільного кодексу України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об`єднання, що діють з метою одержання прибутку.
		Згідно із ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Таким чином, позивач створений та здійснює свою діяльність у формі товариства з обмеженою відповідальністю, є підприємницьким товариством та здійснює підприємницьку діяльність в розумінні наведених вище положень нормативно-правових актів. При цьому, зруйноване нерухоме майно позивача за своїм цільовим призначенням являє собою багатофункціональний торговельно-розважальний комплекс, використовується за цільовим призначенням у сфері господарської діяльності і є майновою базою для здійснення господарської діяльності позивача.
		За таких умов, руйнування майна БТРК «RETROVILLE», що належить на праві власності позивачу, унеможливлює реалізацію господарської діяльності позивача на основі такого майна, а отже є порушенням прав позивача на здійснення підприємницької та господарської діяльності. 
		З огляду на викладене, спір з приводу заподіяння шкоди майну Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін»   є спором, пов`язаним із здійсненням господарської діяльності позивача, а отже на нього поширюється предметна юрисдикція господарських судів.
		Згідно із ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Відповідно до ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності.
		Відповідно до ч. 8 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України для спорів про відшкодування шкоди, заподіяної майну, встановлено альтернативну підсудність (підсудність за вибором позивача), а саме наведеною нормою процесуального закону встановлено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Згідно із правових висновків, викладених Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 428/11673/19, загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування), що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
		За таких умов, наведений спір підсудний господарському суду за місцем заподіяння шкоди, а саме Господарському суду міста Києва.
		При цьому, суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача виходячи з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Як Україна, так і рф є учасницями міжнародних договорів, а саме:
		Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР; рф - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ;
		Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 (далі - Угода). Наведена Угода підписана і Україною, і рф та ратифікована: Україною - відповідно до постанови Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII; рф - постановою верховної ради рф від 9 жовтня 1992 року № 3620-1.
		Згідно із ст. 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони.  Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред`являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
		Відповідно до ч. 1, 3  ст. 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
		Відповідно до ст. 1 Угоди ця угода регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.
		Згідно із пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди компетентний суд держави - учасниці має право розглядати зазначені в статті 1 цієї Угоди спори, якщо на території цієї держави - учасниці мала місце дія або інша обставина, що стала основою для вимог щодо відшкодування шкоди.
		Одночасно, Угода встановлює особливі правила щодо судового імунітету держав-учасниць. Так, відповідно до п. 4 ст. 4 Угоди справи про визнання недійсними повністю або такими, що не мають нормативного характеру, актів державних і інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб`єктам такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання зазначеними органами своїх обов`язків по відношенню до господарюючих суб`єктів, розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу.
		Таким чином, визначаючи межі свого судового імунітету відповідно до зазначеної Угоди, її учасники (у тому числі росія), встановили: 1) загальне правило, відповідно до якого, виходячи зі змісту статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4 Угоди,  спір про відшкодування шкоди (незалежно від суб`єктного складу сторін, зокрема і у випадку, коли відповідачем по такому спору буде держава чи її орган) підвідомчий суду держави, в якій було вчинено дії із заподіяння шкоди і 2) вичерпний перелік випадків, коли визначені вказаною Угодою правила підсудності спорів не поширюються на спори, відповідачем у якій є державний орган. При цьому визначені Угодою правила судового імунітету держав-учасниць є вичерпними та поширюються на спори двох типів: 1) щодо недійсності актів органів державної влади та 2) відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання такими актами або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. 
		Відтак, з урахуванням положень статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4  Угоди стосовно спорів про відшкодування шкоди будь-які спори такого роду підвідомчі суду тієї держави, де була заподіяна шкода, крім випадку розгляду спорів про відшкодування збитків, заподіяних суб`єктам господарювання актами органів державної влади, визнаними недійсними або ж неналежним виконанням відповідними органами своїх обов`язків щодо суб`єкта господарювання. Тобто, за змістом наведених положень Угоди, будь-які спори про відшкодування шкоди, якщо така шкода не заподіяна прямо передбаченими Угодою та наведеними вище діями органу державної влади, розглядаються компетентним за місцем заподіяння шкоди.
		Таким чином, знищення майна позивача прямим актом агресії рф із застосуванням ракетного озброєння не входить до меж встановлених Угодою винятків, коли спір не може розглядатись судом за місцем заподіяння шкоди, оскільки така шкода не заподіяна недійсним актом органу державної влади рф, а також не заподіяна неналежним виконанням обов`язків будь-якого із державних органів рф по відношенню до позивача як суб`єкта господарювання, оскільки позивач, як суб`єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов`язальних відносинах, як приватно-правового так і публічно-правового характеру із жодним із органів росії, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов`язків органів державної влади росії перед позивачем не можливе. При цьому, заподіяння шкоди шляхом знищення майна внаслідок прямої військової агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов`язків будь-якого із органів рф в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН. Відтак, відповідно до Угоди, судовий імунітет рф не поширюються на випадки заподіяння шкоди суб`єкту господарювання шляхом безпосереднього знищення майна суб`єкта господарювання унаслідок протиправного ураження зброєю, зокрема ракетами дальньої дії, під час прямої агресії однієї держави-учасниці по відношенню до іншої держави учасниці. 
		Виходячи із наведеного, з урахуванням положень ст. 42 Конвенції про правову допомогу, статті 1, пп. «г» п. 1 ст. 4, п. 4 ст. 4  Угоди, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова рф від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору. 
		При цьому, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
		Водночас, відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).
		Визначаючи, чи поширюється на рф судовий імунітет у наведеній справі Верховний Суд врахував таке:
		предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України;
		місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
		передбачається, шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
		вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
		національне законодавство України виходить з того, що, за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).
		Верховний Суд виходить із того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й рф, може бути розглянутим та вирішеним судом України як належним та повноважним судом.
		За правовими посиланнями Верховного Суду, міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
		Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
		Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
		У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).
		У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
		З огляду на наведене, цей спір підвідомчий судам України.
		При цьому, вирішуючи питання щодо застосовного матеріального права суд виходить з наступного.
		Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 42 Конвенції про правову допомогу зобов`язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
		Одночасно, відповідно до пп. «ж» ст. 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності від 20.03.1992 права і обов`язки Сторін за зобов`язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, визначаються за законодавством держави, де відбулася подія або інша обставина, що стала підставою для вимог про відшкодування шкоди.
		Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди (а саме знищення майна позивача) мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
		Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно із ст. 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
		Також, згідно із ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		Згідно із ст.ст. 1, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Стаття 3 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
		Таким чином, Україна є моністичною державою, в якій міжнародне право не потребує трансформації в національне право, а просто включається та автоматично діє в складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною відразу інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права. 
		З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що до спірних відносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно із відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
		Відповідно до положень матеріального закону, залучення держави росія в якості відповідача у цій справі є обґрунтованим та відповідає законодавству України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Аналогічне положення наявне у ст. 124 ЦК рф.
		Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Таким чином, відповідно до наведених положень Цивільного кодексу України та наведеної Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.
		Згідно із ст. 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		При цьому, відповідно до ст. 13 федерального закону рф «Про оборону» керівництво збройними силами рф здійснює президент рф, а управління збройними силами рф здійснює міністерство оборони рф.
		Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.
		При цьому, суд враховує також ту обставину, що держава є специфічним суб`єктом правовідносин. Під державою розуміється організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним насамперед в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами. До визначальних ознак держави відноситься наявність для виконання своїх завдань та функцій специфічного апарату, який володіє владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень.
		До функцій держави, належать, серед іншого: економічна функція (формування та виконання бюджету, складання та виконання програм економічного розвитку, фінансування ряду галузей, забезпечення свободи конкуренції та протидія монополізму, безпосереднє керівництво державним сектором економіки); інформаційна функція (організація та забезпечення системи отримання, використання, розповсюдження і зберігання інформації); функція забезпечення безпеки держави (захист країни від нападу ззовні, захист загальнонаціональних інтересів від деструктивних дій усередині країни).
		Реалізація наведених функцій здійснюється через специфічний апарат, порядок формування, правовий статус та повноваження якого визначаються самою державою. При цьому, залучення міністерства оборони російської федерації, як відповідного органу державної влади, що діє від імені відповідача, є обґрунтованим, оскільки воно здійснює безпосереднє управління збройними силами держави-агресора, а отже такий статус міністерства оборони рф в якості особи, через яку діяв відповідач, заподіюючи шкоду майну позивача, відповідає функціям і завданням зазначеного органу в системі органів державної влади рф. В той же час, реалізація державної політики держави-агресора щодо агресивної війни проти України не обмежується діяльністю вказаного міністерства.
		Агресивна війна проти України є консолідованою політикою рф та реалізується через увесь відповідний апарат, до якого належать різнорідні органи, установи, організації, у тому числі і юридичні особи, які формально хоч і є відокремленими суб`єктами господарювання, але фактично повністю контролюються державою росія та використовуються нею у тому числі для реалізації чисто державних функцій.
		У випадку із реалізацією відповідних державних функцій органом державної влади зв`язок між державою і таким органом очевидний, як і загальновизнаною, як у межах правової доктрини, так і відповідно до міжнародних і національних нормативних актів, при цьому є відповідальність держави в цілому за дії її органів.  Щодо діяльності юридичних осіб рф, які формально є юридичними особами приватного права, але фактично виконують невластиві функції держави, то для визначення зв`язку між діяльністю юридичної особи та функцією держави застосовною є доктрина «зняття корпоративної вуалі».
		Загальновизнаною суттю концепції юридичної особи, що знайшла своє закріплення у правових системах всіх розвинених країн світу, є наступні засади: кожна компанія має власну правосуб`єктність, відмінну від правосуб`єктності осіб, що її створили; учасники компанії несуть відповідальність за її зобов`язаннями в межах вартості належних їм часток; майно компанії відокремлене від майна її учасників; компанія існує незалежно від її учасників; компанія як самостійний суб`єкт права від власного імені може укладати правочини та виступати в суді в якості позивача та відповідача. Однією з основних ознак юридичної особи є її самостійна відповідальність за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.
		Одночасно, доктрина права передбачає випадки, коли припустимим є «підняття корпоративного покрову», наприклад: 1) якщо компанія виступає в якості агента свого акціонера або 2) якщо вона слугує «фасадом» для прикриття його інтересів.
		Відповідно до доктрини «підняття корпоративної вуалі» корпорація за загальним правилом буде розумітися як юридична особа до того часу, поки не буде обґрунтовано доведено протилежне; разом із тим, коли поняття юридичної особи використовується для порушення публічних інтересів, виправдання правопорушення, приховування шахрайства, захисту злочину, закон буде розцінювати корпорацію як асоціацію осіб.
		При цьому, у випадку юридичних осіб держави-агресора, на їх безпосередню діяльність у якості агента держави та «фасаду» рф вказує цілий ряд обставин, зокрема: прийняття РНБО України актів про застосування індивідуальних санкцій та затвердження їх Указами Президента України; внесення цілого ряду юридичних осіб до санкційних списків Євросоюзом, що підтверджується інформацією на офіційному веб-сайті актів ЄС, де міститься окремий перелік обмежувальних заходів по відношенню до цілого ряду юридичних осіб (адреса у Глобальній мережі Інтернет - ІНФОРМАЦІЯ_11); застосування урядом США до юридичних осіб - резидентів рф санкцій, що оприлюднюються  Міністерством фінансів США на своєму офіційному веб-сайті (адреса у Глобальній мережі Інтернет - ІНФОРМАЦІЯ_12) тощо. 
		До відповідних санкційних списків у тому числі внесені юридичні особи - резиденти рф, формально існуючі як юридичні особи приватного права.
		При цьому, відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.
		За таких умов, пред`явлення позовних вимоги до російської федерації, як до держави в цілому не лише відповідає положенням матеріального закону, але являє собою ефективний спосіб захисту права позивача.
		Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Як випливає з ст. 1166 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії  або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. 3) причинний зв`язок між протиправними діями правопорушника і шкодою, яка виникла; 4) вина особи, яка завдала шкоду. При цьому діє презумпція (припущення) вини порушника: якщо потерпілий довів наявність шкоди, то боржник має довести відсутність своєї вини. Для виникнення обов`язку відшкодування шкоди ступінь вини порушника значення не має.
		Позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди позивачу діями відповідача, матеріалами справи підтверджується також причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою. Так само, з матеріалів справи вбачається наявність вини відповідача у заподіянні шкоди позивачу у формі умислу.
		З огляду на вказане, обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
		У п. 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
		Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого російська   федерація, Сполучене Королівство Великої Британії  та  Північної  Ірландії  і   Сполучені   Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання  проти  територіальної   цілісності   чи політичної незалежності  України,  і  гарантували що  ніяка  їхня  зброя  ніколи  не буде використовуватися  проти  України,  крім  цілей  самооборони  або будь-яким  іншим  чином  згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії рф проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування рф з України.
		Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182, відповідно до якого зобов`язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 року на території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		За таких умов, в силу положень національного законодавства України, у тому числі і міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача щодо проведення так званої «спеціальної воєнної операції» є за своєю суттю актом збройної агресії відповідача по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є і ракетний обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.
		Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції  про закони і звичаї війни на суходолі), відповідно до якої забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди. 
		Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
		Матеріали справи не містять жодних доказів використання зруйнованого майна позивача з воєнними цілями. Відтак, дії відповідача щодо бомбардування ТРК були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність як за відповідний ракетний удар, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
		При цьому, суд враховує доктрину обмеженого імунітету держави як елемент звичаєвого міжнародного права, відповідно до якої положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», а звичаєві норми у питаннях державного імунітету в міжнародній практиці застосовують доктрину обмеженого імунітету держави, за умови, що таке обмеження переслідує законну мету та є пропорційним такій меті (рішення ЄСПЛ від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» (Oleynikov v. Russia), рішення ЄСПЛ від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania). Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий  загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений, наприклад, Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку «ex injuria non oritur jus» (із беззаконня не виникає права), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості «Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)».
		Таким чином, протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
		За таких умов, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
		При цьому, суд враховує також положення статей 1173 та 1187 Цивільного кодексу України у тій частині, в якій вони можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
		Згідно із ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави. Згідно із  п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України справедливість, добросовісність та розумність є одними із загальних засад цивільного законодавства.
		При цьому, відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно з ч. 1 ст. 12 Цивільного кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Одночасно, відповідно до ч. 1 ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
		Згідно із ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (ч. 1, п. 8 ч. 2 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
		Згідно із ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
		Позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи розмір завданої йому протиправними діями відповідача шкоди.
		Так, відповідно до Висновку експертів від 23.08.2022 № 8032/8033/22-49/8034/22-81/8035/22-82/21649/22-42 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, військової експертизи та експертизи зброї та слідів і обставин її використання у кримінальному провадженні № 12022100070000539 загальна вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу «RETROVILLE», який розташований за адресою: м. Київ, проспект Правди, 47, унаслідок ракетного удару завданого російською федерацією 20.03.2022, станом на 20.03.2022 складає - 715.191.329,39 грн; загальна вартість таких ремонтно-будівельних робіт за курсом НБУ (1 євро = 33,17 грн), станом на 20.03.2022 складає - 21.561.390,70 євро.
		Також, відповідно до Висновку експертів  від 23.08.2022 року  № 16283/16284/22-49/16285/22-42/16286/22-82/16588/22-81 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, військової експертизи та експертизи зброї та слідів і обставин її використання у кримінальному провадженні № 12022100070000539, виготовленого Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі постанови начальника відділення слідчого відділу Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві  Богайчука О.В.  від 08.06.2022 про призначення комплексної експертизи зброї, слідів і обставин її використання, експертизу вибухових пристроїв і товарознавчу експертизу у кримінальному провадженні № 12022100070000539 від 21.03.2022, загальна вартість ремонтно-будівельних робіт, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень багатофункціонального торгівельно-розважального комплексу «RETROVILLE», який розташований за адресою: м. Київ, проспект Правди, 47, унаслідок ракетного удару завданого російською федерацією 20.03.2022, станом на 20.03.2022 складає - 715.191.329,39 грн; загальна вартість ремонтно-будівельних робіт за курсом НБУ (1 євро = 33,17 грн), станом на 20.03.2022 складає - 21.561.390,70 євро.
		Відповідно до листа Подільського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві від 14 вересня 2022 року № 10888/125/53-2022 надано уповноваженим представникам ТОВ «Мартін» право на використання копій матеріалів кримінального провадження № 12022100070000539 від 21.03.2022.
		Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом в постанові № 461/3675/17 від 05 лютого 2020 року, ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд правильно врахував, що висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України. Колегія суддів у наведеній справі врахувала допустимість висновку експерта як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
		Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом в постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 918/36/19, задовольняючи чи відмовляючи в задоволенні позову, суд не може виходити з припущень чи мотивувати своє рішення на підставі доказів, які містять недостовірну інформацію (зокрема щодо належності підпису в протоколі загальних зборів), адже обов`язком суду є всебічність та повнота розгляду справу. Саме дотримання цих правил дозволяє суду ухвалити обґрунтоване рішення у справі (ч. 5 ст. 236 ГПК України). У випадку заперечення особи щодо її підпису на відповідному документі, належність підпису тій чи іншій особі, можна встановити лише на підставі відповідної експертизи. Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 Закону України «Про судову експертизу»). Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (такий висновок щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/21300/17, від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20).
		За таких умов, наявні в матеріалах справи висновки експертів є належними та допустимими доказами, які підлягають врахуванню та оцінці судом при розгляді цієї господарської справи.
		Також, матеріалами справи підтверджується, що  для відновлення пошкодженого майна, позивачем було укладено договір №  06/05-ГПР/22-РВ Генерального підряду на капітальний ремонт частково знищеного ракетним авіаударом та пожежею внаслідок військової агресії російської федерації багатофункціонального торговельно-розважального комплексу «RETROVILLE» на проспекті Правди, 47 у Подільському районі м. Києва від « 06» травня 2022 року (далі - договір підряду), предметом якого є комплекс необхідних для ліквідації заподіяної шкоди підготовчих робіт та будівельно-монтажних робіт з капітального ремонту, відновлення та відбудови будівель та споруд, технічного переоснащення внутрішніх інженерних систем частково знищеного ракетним авіаударом та пожежею внаслідок військової агресії російської федерації багатофункціонального торговельно-розважального комплексу «RETROVILLE» на проспекті Правди, 47 у Подільському районі м. Києва. 
		Відповідно до договору від 01 червня 2022 року про внесення змін до договору від 06.05.2022 № 06/05-ГПР/22-РВ Генерального підряду на капітальний ремонт частково знищеного ракетним авіаударом та пожежею внаслідок військової агресії російської федерації багатофункціонального торговельно-розважального комплексу «RETROVILLE» на проспекті Правди, 47 у Подільському районі м. Києва сторони погодили, що попередня орієнтовна загальна ціна договору становить 715.191.329,39 грн, грошовий еквівалент наведеної ціни у Євро відповідно до офіційного курсу НБУ на дату укладання договору (де 1,00 євро = 30,86 грн) становить 23.175.726,42 євро. 
		Відновлювальні роботи по договору підряду на даний момент частково сплачені позивачем підряднику в загальному розмірі 65.451.200,00 грн, що підтверджується наступними платіжними дорученнями: № 105 від 18.07.2022 на суму 10.000.000,00 грн, № 114 від 19.07.2022  на суму 5.000.000,00 грн, № 115 від 19.07.2022 на суму 10.000.000,00 грн, № 116 від 20.07.2022 на суму 10.000.000,00 грн, № 127 від 21.07.2022 на суму 10.000.000,00 грн, № 134 від 22.07.2022 на суму 10.000.000,00 грн, № 148 від 26.07.2022 на суму 10.451.200,00 грн. 
		Таким чином, розмір завданої майну позивача шкоди в загальній сумі 715.191.329,39 грн у вигляді реальної вартості виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі підтверджується наявними у справі доказами та відповідає положенням ст. 1192 Цивільного кодексу України. При цьому, в матеріалах справи наявні докази вжиття позивачем реальних заходів, спрямованих на відновлення майна ТРК.
		При цьому, в частині еквіваленту зазначеного розміру шкоди у іноземній валюті (євро) суд виходить із підтвердженості розміру  шкоди у 21.561.390,70 євро, оскільки такий розмір визначено відповідно до Висновку експертів від 23.08.2022 № 8032/8033/22-49/8034/22-81/8035/22-82/21649/22-42 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, військової експертизи та експертизи зброї та слідів і обставин її використання у кримінальному провадженні № 12022100070000539 та Висновку експертів  від 23.08.2022 № 16283/16284/22-49/16285/22-42/16286/22-82/16588/22-81 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, військової експертизи та експертизи зброї та слідів і обставин її використання у кримінальному провадженні №12022100070000539. Крім цього, наведений валютний еквівалент відповідає позовним вимогам, заявленим позивачем у цій справі.
		Позивач по справі просить суд про відшкодування реальної шкоди у вигляді стягнення її з відповідача у розмірі 21.561.390,70 євро, що відповідає грошовому еквіваленту  гривні у розмірі 715.191.329,39  грн.
		Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), відповідно до якої кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
		Згідно із ст. 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права усі люди є рівними перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом; у цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою.
		Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Відповідно до правових висновків Верховного Суду, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		Європейський Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
		Наведені правові висновки Верховного Суду становлять усталену судову практику та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23); у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18.
		Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
		Відповідно до абз. 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 у справі № 1-12/2003, за своєю суттю в цілому правосуддя в Україні як таке, що відбулося та фактично було реальним, а не формальним, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
		Відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
		Згідно із ст. 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Одночасно, в Україні діє спеціальний нормативно-правовий акт, який регламентує валютний обіг. Так, відповідно до преамбули Закону України «Про валюту і валютні операції», цей Закон визначає правові засади здійснення валютних операцій, валютного регулювання та валютного нагляду, права та обов`язки суб`єктів валютних операцій і уповноважених установ та встановлює відповідальність за порушення ними валютного законодавства. Відповідно до частин 2, 3 ст. 3 наведеного Закону питання здійснення валютних операцій, основи валютного регулювання та нагляду регулюються виключно цим Законом. Зміна положень цього Закону здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Зміна положень цього Закону може здійснюватися виключно окремими законами про внесення змін до цього Закону. У разі якщо положення інших законів суперечать положенням цього Закону, застосовуються положення цього Закону.
		Згідно із частинами 1, 2 ст. 5 Закону України «Про валюту і валютні операції» гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні.
		Таким чином, Закон України «Про валюту і валютні операції», як спеціальний нормативно-правовий акт у сфері регулювання валютних операцій, визначає гривню як єдиний законний платіжний засіб в межах території України, однак не встановлює обов`язку здійснення платежів з території інших країн на територію України в національній валюті. Більше того, така вимога суперечила б критеріям суверенітету держав, оскільки поширювала б дію нормативно-правових актів України на чужу суверенну територію, що суперечить і доктрині національного права України,  і положенням міжнародного права.
		Згідно із п. 1 ст. 1 вказаного Закону валютна операція - операція, що має хоча б одну з таких ознак: а) операція, пов`язана з переходом права власності на валютні цінності та (або) права вимоги і пов`язаних з цим зобов`язань, предметом яких є валютні цінності, між резидентами, нерезидентами, а також резидентами і нерезидентами, крім операцій, що здійснюються між резидентами, якщо такими валютними цінностями є національна валюта; б) торгівля валютними цінностями; в) транскордонний переказ валютних цінностей та транскордонне переміщення валютних цінностей.
		Таким чином, операція щодо сплати нерезидентом суми заподіяної шкоди на підставі такого, що набуло законної сили, рішення суду, підпадає під наведені вище ознаки валютної операції. При цьому, відповідно до пп. «ґ» п. 8 ст. 1 вказаного Закону іноземні держави (у тому числі і відповідач) підпадають під ознаки нерезидента.
		Відповідно до ч. 5 ст. 3 вказаного Закону у разі, якщо норма цього Закону чи нормативно-правового акта Національного банку України, виданого на підставі цього Закону, або норми інших нормативно-правових актів Національного банку України допускають неоднозначне (множинне) трактування прав і обов`язків резидентів та нерезидентів у сфері здійснення валютних операцій або повноважень органів валютного нагляду, така норма трактується в інтересах резидентів та нерезидентів.
		Згідно із ч. 1 ст. 6 наведеного Закону, валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.
		Відповідно до п. 109 Розділу Х Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті (затверджене постановою НБУ № 5 від 02.01.2019) за поточними рахунками в іноземній валюті суб`єктів господарювання - резидентів (юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) здійснюються операції, що не суперечать вимогам законодавства України
		Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (надалі - ЄДР), засновниками позивача є:
		Закрите акціонерне товариство «Консул Девелопмент», Литва, м. Вільнюс, проспект Гедіміно, 35, 01109;
		Закрите акціонерне товариство «Консул Пропертіс», Литва, м. Вільнюс, проспект Гедіміно, 35, 01109;
		Компанія з обмеженою відповідальністю «Перша комерційна компанія Б.Т.П.», Республіка Кіпр, м. Нікосія, вул. Орфеос, 4 В,П.К. 1070.
		Спорудження майна, якому було заподіяно шкоду протиправними діями відповідача, здійснювалось за рахунок коштів, наданих позивачу на підставі договору про надання кредитної лінії в розмірі 41.100.000,00 євро № 18/5608 по відношенню до будівництва комплексу «RETROVILLE» у м. Київ від 15.11.2018. Позикодавцем за наведеним кредитним договором виступав Банк національного господарства, державний банк - юридична особа - резидент Польщі.
		Майнові права на майно (яке на той момент являло собою об`єкт незавершеного будівництва) було передано в іпотеку наведеному Банку національного господарства в якості забезпечення виконання зобов`язань позивача за вказаним договором про надання кредитної лінії № 18/5608 (Іпотечний договір від 17.02.2019, посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванчик І.І., зареєстрований в реєстрі за № 142).
		З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно у ТРЦ «RETROVILLE» надається в оренду підприємствам із визначенням вартості оренди та інших платежів з урахуванням еквіваленту суми у гривні до іноземної валюти (долара США та Євро). При цьому, частина орендарів зруйнованого майна є підприємствами із вирішальною долею іноземного капіталу, зокрема орендарями майна виступали Дочірнє підприємство ЛПП Україна Акціонерного товариства ЛПП (код ЄДРПОУ 32435513, єдиний учасник - Акціонере товариство «ЛПП», Польща), Підприємство з іноземними інвестиціями Макдональдз Юкрейн ЛТД (код ЄДРПОУ 23744453, єдиний учасник - Компанія «Емсіді Юроп Лімітед», Великобританія). Отже, позивач є юридичною особою резидентом України і, при цьому, заснований та діє у тісному зв`язку із іноземним елементом, а також за рахунок іноземного капіталу здійснювалось створення пошкодженого майна та його використання. Відтак, оскільки у позивача існує сталий правовий та господарський зв`язок із іноземними контрагентами, його діяльність перебуває у суттєвому зв`язку із іноземними юрисдикціями, то визначення розміру шкоди у іноземній валюті дозволить з належною ефективністю захистити порушені права позивача.
		Таким чином, вимога позивача про стягнення шкоди у іноземній валюті (євро) відповідає як матеріальному закону, так і суті господарської діяльності позивача, а обраний ним спосіб судового захисту у вигляді відшкодування шкоди у іноземній валюті (євро) відповідає цивільному законодавству та є ефективним.
		Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		Доказами, наданими позивачем, повністю підтверджуються викладені у позовній заяві обставини і при цьому правові підстави позову грунтуються на матеріальному законі, а обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права передбачений законом і є ефективним.
		Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.
		Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
		Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах за позовами до держави-агресора російської федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відтак, з урахуванням ціни позову у цій справі розмір судового збору за його подання становить 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 868.350,00 грн.
		Відповідно до ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. 
		З огляду на те, що позивач від сплати судового збору за розгляд даного спору звільнений, тому судовий збір за розгляд даної справи підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
		Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		1. Позов задовольнити повністю.
		 
		2. Стягнути з російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартін» (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 12-А, код ЄДРПОУ 19257144) 21.561.390 (двадцять один мільйон п`ятсот шістдесят одну тисячу триста дев`яносто) євро 70 центів, що є еквівалентом 715.191.329 (сімсот п`ятнадцять мільйонів сто дев`яносто одну тисячу триста двадцять дев`ять) грн 39 коп. шкоди.
		 
		3. Стягнути з російської федерації (russian federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України 868.350 (вісімсот шістдесят всім тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп. судового збору.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
		 
		Повне рішення складено 29.12.2022.
		 
		 
		Суддя                                            В.В.Сівакова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...