Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 331/4265/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2022. Зареєстровано: 30.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2023.
Дата набрання законної сили: 30.01.2023
Номер судового провадження: 2/331/33/2022

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		09.12.2022 
		Справа № 331/4265/18
		Провадження № 2/331/33/2022
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		09 грудня 2022 року                            м. Запоріжжя
		Жовтневий районний суд м. Запорожжя у складі: 
		головуючого судді Антоненка М.В., 
		при секретарі Федорової К.Д., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко Марини Геннадіївни, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенкченко Катерина Валеріївна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторія Миколаївна про визнання правочинів недійсним, витребування майна та вселення,-
		ВСТАНОВИВ:
		Позивач Комунальна некомерційна установа «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко Марини Геннадіївни, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенкченко Катерина Валеріївна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторія Миколаївна про визнання правочинів недійсним, витребування майна та вселення.
		Просить суд визнати недійсною довіреність, посвідчену Тимченко М.Г. приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області 27.11.2014 року за р.№ 5314. видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 .
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений Сенченко К.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 05.12.2014 року за р.№ 830. укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_4 .
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 05.03.2015 року за р.№ 121 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
		Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 . 
		Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
		Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
		Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності, виданого Жовтневою районною адміністрацією 12.04.1996 року зареєстрованого Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації 07.05.1996 року в книзі 190 р. № 35133 (1/2 частини квартири) та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 , державним нотаріусом Четвертої Запорізької нотаріальної контори 18.05.2007 року за р.№ 4-600, номер запису 35133 в книзі 190.
		15.12.2014 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Тимченко М.Г. приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області 27.11.2014 року за р.№ 5314 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
		05.03.2015 року спірна квартира була продана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого Садовніченко Вікторією Миколаївною, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу.
		Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 522 від 26.08.2015 року « ОСОБА_1 , 1968 р.н. виявляє ознаки психічного розладу у формі параноїдної шизофренії, безперервний тип перебігу, змішаний тип дефекту. Внаслідок чого в момент вчинення нотаріальної дії (підписання довіреності від 27.11.2014) ОСОБА_1 не могла давати раду своїм діям та керувати ними.
		Вироком від 11 серпня 2021 року Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (справа № 331/1066/18) встановлено, що довіреність на ім*я ОСОБА_3 посвідчена Тимченко М.Г. приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області 27.11.2014 року за р.№ 5314 від імені ОСОБА_1 підписала інша особа. 
		На підставі вказаної довіреності, без волевиявлення ОСОБА_1 , було здійснено відчуження належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_1 . 
		Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 вересня 2018 року по справі відкрите провадження, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Справу призначено у підготовче судове засідання на 16.10.2018 року на 11 год. 00 хв.
		Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду на 22.11.2018 року на 09 год. 30 хв.
		Заочним рішенням від 22.11.2018 р. позов Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , задоволено в повному обсязі. 
		Ухвалою суду від 31 жовтня 2019 року заочне рішення суду від 22.11.2018 р. по цивільній справі 331/4265/18 за позовом Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , скасовано, справа призначена до розгляду. 
		В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позов підтримала, наполягала на задоволенні позовних вимог. 
		Відповідач ОСОБА_2 надав суду письмовий відзив на позовну заяву в якому зазначив, що він ніякого відношення до укладання як вказаної довіреності, так і договору купівлі-продажу квартири, укладеному гр. ОСОБА_8 від імені ОСОБА_1 з ОСОБА_4 , не мав. У позові є посилання на ст. 225 ЦК України і на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 10.11.2016 року, яким ОСОБА_9 визнана недієздатною. Однак, оскільки недієздатною ОСОБА_1 судовим рішенням визнана лише 10.11.2016    року, а правочини щодо укладання довіреності та договір купівлі - продажу, укладений з ОСОБА_4 , вчинені раніше (у 2014-2015 роках). Без призначення судово-психиатрічної експертизи, визначити, чи дійсно ОСОБА_1 на момент вчинення цього правочину перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не можливо. Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який вказує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. У позовній заяві вказується на те, що ОСОБА_1 перебуває на лікуванні в КУ «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради з 31.01.2015 року. Чи перебувала спірна квартира у володінні ОСОБА_1 на момент укладання правочинів (довіреності та договору купівлі-продажу вказаної квартири, укладеному з ОСОБА_4 ) позивач не вказує та не підтверджує це відповідними доказами.
		В судові засідання призначені на 21.04.2022 р., 08.06.2022 р., 12.09.2022 р.., 09.12.2022 р. відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час та місце судових засідань був повідомлений належним чином. Повістку на 21.04.2022 р. отримав особисто, що підтверджується підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення. Крім цього, суд здійснював виклик відповідача шляхом публікування оголошень про судові виклики на сайті «Судова влада України».
		Відповідно до ст.-ст. 128,129 ЦПК України, суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. 
		Відповідно до частини третьої статті 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
		У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. 
		Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. У справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. 
		Враховуючи вищенаведене, суд визнає причини неявки відповідача до суду неповажними, а тому, вважає за можливе розглянути справу по суті на підставі наданих сторонами доказів. При цьому, суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 скористався своїм процесуальним правом на подання письмового відзиву на позов, тобто, мав змогу на висловлення свої позиції з приводу пред`явлених позивачем вимог. 
		Треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко М.Г., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенченко К.В., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явивились, про причину неявки суд не повідомили.
		Оскільки суд не має відомостей про причину неявки відповідача та третіх осіб, повідомлених належним чином, відповідно до вимог ч. 4ст. 223 ЦПК Українисуд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
		У зв`язку із неявкою в судове засідання сторін, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПКУ країни фіксування судового процес за допомогою звукозаписуючого пристрою не здійснювалося.
		Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.
		Встановлено, що на лікуванні у КНУ «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР з 31.01.2015 перебуває ОСОБА_1 , 1968 р.н., яка находиться під наглядом лікаря-психіатра з 2010 року з діагнозом: «Шизофренія», є інвалідом II групи. 
		31.01.2015 року доставлена в приймальне відділення КНУ «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР спеціалізованою бригадою швидкої допомоги у супроводі ОСОБА_10 у зв`язку з погіршенням психічного стану, стала замкнутою, усамітнюється, перестала готувати їжу, прати, ходити в магазин (мешкала самостійно), появилась конфліктність, висловлювала маячні ідеї, що її обкрадають. При госпіталізації дала згоду, що підтверджується її особистим підписом в медичній документації.
		У березні 2015 року брат ОСОБА_10 звернувся до закладу із заявою щодо влаштування ОСОБА_1 до будинку-інтернату, у зв`язку з чим 13.03.2015 року оглянута лікарсько-консультативною комісією. Під час огляду комісією ОСОБА_1 від влаштування до будинку-інтернату категорично відмовилась та продовжила лікування в умовах психіатричного закладу. На проведеному лікуванні психічний стан стабілізувався і ОСОБА_1 планувалась на виписку. Персонал відділення неодноразово телефонував брату, а також направив листа стосовно виписки ОСОБА_1 , але відповіді не отримав. 
		За весь час перебування в закладі брат не відвідував ОСОБА_1 . Також до закладу надійшла інформація що квартира, в якій мешкала пацієнтка ОСОБА_11 , вже їй не належить, про що адміністрацією КНУ «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР було повідомлено Запорізьку місцеву прокуратуру № 1 та Жовтневий районний відділ Запорізького міського управління ГУМВС України в Запорізькій області. Внаслідок даної інформації в органах поліції було відкрито кримінальне провадження щодо шахрайських дій відносно заволодіння житла ОСОБА_1 
		10.11.2016 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя визнав ОСОБА_1 недієздатною, поклав функції опікуна на КНУ «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР тимчасово, на час перебування її в закладі. На підставі п. 4 Рішення Конституційного суду України від 01.06.2016 в Комунарський районний суд м. Запоріжжя подана заява щодо винесення рішення про госпіталізацію пацієнтки в примусовому порядку. 15.11.2016 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя вирішив госпіталізувати у примусовому порядку ОСОБА_1 . 
		На час звернення лікувального закладу до суду, громадянка ОСОБА_1 активного лікування в умовах психіатричного закладу не потребує, але враховуючи відсутність житла, виписати її із лікарні не є можливим.
		У 2016 році, на адресу КНУ «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» ЗОР, надійшла ухвала Жовтневого районного суду м.Запоріжжя про витребування доказів по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом визнання таким, що втратив право користування житлом.
		ОСОБА_1 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі Свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності, виданого Жовтневою районною адміністрацією 12.04.1996 року зареєстрованого Орендним підприємством Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації 07.05.1996 року в книзі 190 р. № 35133 (1/2 частини квартири) та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого ОСОБА_6 , державним нотаріусом Четвертої Запорізької нотаріальної контори 18.05.2007 року за р.№ 4-600, номер запису 35133 в книзі 190.
		15.12.2014 року між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Тимченко М.Г. приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області 27.11.2014 року за р.№ 5314 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
		05.03.2015 року спірна квартира була продана ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого Садовніченко Вікторією Миколаївною, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу.
		Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
		У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
		Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом.
		Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі  Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).
		Суд зауважує, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
		Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 522 від 26.08.2015 року, ОСОБА_1 , 1968 р.н. виявляє ознаки психічного розладу у формі параноїдної шизофренії, безперервний тип перебігу, змішаний тип дефекту. Внаслідок чого в момент вчинення нотаріальної дії (підписання довіреності від 27.11.2014) ОСОБА_1 не могла давати раду своїм діям та керувати ними.
		Згідно висновку експерта № 91 від 25.09.2015 року за результатом проведення судової почеркознавчої експертизи за експертною спеціальністю «1.1 Дослідження почерку і підписів» встановлено, що підпис та короткий текст в довіреності, яка уповноважує ОСОБА_12 розпоряджатися (продати, обміняти, здати у найом, заставити, за ціну і на умовах за власним розсудом) квартирою АДРЕСА_1 , посвідчена ОСОБА_13 від 27.11.2014 року нотаріально посвідчену в реєстрі № 5314 виконані не ОСОБА_1 28 ІНФОРМАЦІЯ_1 , а іншою особою.
		Судом при розгляді кримінального провадження (справа № 331/1066/18) встановлено, що внаслідок використання ОСОБА_14 завідомо підробленого документа, приватним нотаріусом Сенченко К.В. зареєстровано договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , реєстровий номер №830 між ОСОБА_14 та ОСОБА_4 . Таким чином, ОСОБА_14 , діючи умисно, за попередньою змовою та у співучасті з невстановленими в ході досудового розслідування особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, діючи з корисливих мотивів, шляхом обману, заволоділи та розпорядилися на власний розсуд квартирою, яка належить на праві приватної власності потерпілій ОСОБА_1 , ринкова вартість якої станом на 04.09.2014 року складає 327151 грн., що більше, ніж у двісті п`ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, встановлений на момент скоєння кримінального правопорушення, чим спричинив шкоду у великих розмірах потерпілій на вказану суму.
		Відповідно до вироку від 11 серпня 2021 року Жовтневого районного суду м. Запоріжжя (справа № 331/1066/18) : 
		ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України і призначено йому покарання у вигляді 2 (двох) років обмеження волі.
		На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_14 звільнено від призначеного покарання за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України і призначено йому покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі.
		На підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_14 звільнено від призначеного покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
		ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 190 КК України і призначено йому покарання у вигляді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
		Згідно з ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2022 року, вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2021 року суду залишено без змін в частині винуватості обвинуваченого ОСОБА_14 і кваліфікації його дій з виключенням з мотивувальної частини вироку посилання суду на обтяжуючу покарання обставину - вчинення кримінального правопорушення щодо особи, яка страждає на психічний розлад.
		Аналізуючи зміст вищенаведених судових рішень, які набрали законної сили, суд дійшов висновку про те, що вони є преюдиційними до предмету даного провадження, оскільки встановлені в них правовідносини безпосередньо стосуються житлових прав ОСОБА_1 , а саме: прав власника на квартиру АДРЕСА_1 .
		Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
		Згідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
		Частина 1 ст. 245 ЦК України вказує на те, що форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин. 
		Частинами 1, 3 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.
		Таким чином зі змісту зазначених правових норм вбачається, що довіреність є одностороннім правочином.
		Частина 5 ст. 202 ЦК України передбачає, що до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.
		Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
		З аналізу змісту вказаної статті ЦК України слід, що волевиявлення особи тісно пов`язане з категорією волі, що трактується як здатність людини до вибору мети діяльності і мобілізації зусиль, необхідних для її реалізації. 
		Частинами 1, 3 ст. 215 ЦК України, передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Якщо недійсність правочину прямо невстановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		На підставі вимог ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним право чином права та обов`язки передбачалися на лише майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
		Таким чином, довіреність є таким правочином, в якому на підставі договору має місце обумовлення настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина), як передбачено ч 1 ст 212 ЦК України. Підпис на довіреності підтверджує волевиявлення особи на уповноваження представника вчинити певні дії від її імені.
		Оцінюючи здобуті в судовому засіданні докази як окремо, так і у їх взаємному зв`язку, суд дійшов висновку про те, що гр. ОСОБА_1 не вчиняла вказаного правочину, тобто, не підписувала довіреність від 27.11.2014 року, посвідчену в реєстрі за № 5314, яка уповноважує ОСОБА_12 розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 , навіть, не була присутньою в нотаріальній конторі, а довіреність протиправно була підписана не уповноваженою особою. 
		Вищенаведене свідчить, що довіреність від 27.11.2014 року в момент її вчинення (підписання) не відповідала вимогам ч.3 ст.203 ЦК України, а тому, має бути визнаною судом недійсною, як і договори купівлі-продажу від 05.12.2014 року за р.№ 830, від 05.03.2015 року за р.№ 121 квартири АДРЕСА_1 , укладені на підставі цієї довіреності. 
		Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) відповідно до статті 387 ЦК України та частини третьої статті 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.
		Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
		За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
		Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.
		Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України. Під час розгляду спорів про витребування майна суди мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
		З наведеного слід, що відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.
		У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею.
		Відповідач ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, оскільки, як слід з матеріалів справи, не знав і не міг знати, що він придбав майно у особи, яка не мала права це майно відчужувати.
		Судом встановлено та підтверджено належними та допустимими доказами, що квартира АДРЕСА_1 вибула з володіння ОСОБА_1 поза її волі.
		Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
		Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Поняття "майно" у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини втручання держави в право на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання.
		У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
		Втручання у право мирного володіння майном та право на повагу до житла, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, може розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 8 Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами особи, яка заявила про захист права, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.
		Враховуючи встановленні у справі, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 , оскільки спірна квартира вибула з володіння її власника поза її волі, внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_14 з невстановленими особами, а тому ОСОБА_1 має передбачене частиною першою статті 388 ЦК України право на повернення майна у своє володіння.
		Cуд враховує інтереси ОСОБА_1 як власника спірної квартири, яка здійснює захист порушеного права власності, надаючи їм оцінку з точки зору балансу з правами та інтересами добросовісного набувача ОСОБА_2 , вважає, що права та інтереси власника ОСОБА_1 , яка позбулась володіння квартирою внаслідок зловмисної домовленості ОСОБА_14 з невстановленими особами, за обставин цієї справи перевищують інтереси добросовісного набувача, який набуває право власності на майно лише у випадку, якщо згідно зі статтею 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.
		Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).
		Враховуючи те, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника, вимоги позивача в частині визнання права власності на спірну квартиру до задоволення не підлягають.
		Вимога про вселення ОСОБА_1 є законним способом реалізації її прав, передбачених ст.ст. 30,47 Конституції України, ст.8 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, в зв`язку з чим підлягає задоволенню.
		Відповідачем ОСОБА_2 обґрунтування та докази надані КНУ «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» нічим не спростовано, жодних доказів суду не надано, а тому, його доводи суд розцінює як хибні.
		Питання про судові витрати слід вирішити відповідно до вимогст. 141 ЦПК України. 
		Керуючись ст. ст. 263-265, 354 ЦПК України, суд,-
		 
		УХВАЛИВ:
		Позовну заяву Комунальної установи «Обласна клінічна психіатрична лікарня» Запорізької обласної ради в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко Марини Геннадіївни, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Сенкченко Катерина Валеріївна, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторія Миколаївна про визнання правочинів недійсним, витребування майна та вселення  задовольнити частково.
		Визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Тимченко Мариною Геннадіївною від 27.11.2014 року за р.№ 5314. видану ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 .
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сенченко Катериною Валеріївною від 05.12.2014 року за р.№ 830. укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності та ОСОБА_4 .
		Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторією Миколаївною від 05.03.2015 року за р.№ 121 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .
		Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 
		Вселити ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .
		В решті позовних вимог відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , мешкаючого за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) гривень 00 копійок.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		 
		Суддя:                                М.В. Антоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...