Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 212/3718/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.12.2022. Зареєстровано: 31.12.2022. Забезпечено надання загального доступу: 02.01.2023.

Номер судового провадження: 2/212/2904/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа № 212/3718/22
		2/212/2904/22
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		19 грудня 2022 року                 м. Кривий Ріг
		Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
		головуючого судді  Козлова Д. О.,
		при секретарі  Фісун О. В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа: Федеральне казначейство Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди,
		за участі позивача  ОСОБА_1 , -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		2 серпня 2022 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись у його обґрунтування на те, що вона 10 років працює та проживає в місті Києві. Ввечері 23 лютого 2022 року вона планувала свій наступний день, однак 24 лютого 2022 року близько 5-ї години прокинулась, почувши звуки вибухів від ракетно-бомбових ударів по околицях столиці, оскільки почалася війна. В той день у неї тремтіли руки, підіймався тиск, підкошувалися ноги, тому вона, зібравши деякі речі, поїхала в інший кінець міста, де її дядько мав забрати. Однак, не судилось, тому вона прочекавши його дві години в натовпі людей біля метро, була змушена знову їхати через все місто, щоб повернутися в квартиру, яку орендувала разом із подругою, звідки вона із подругою були змушені бігти до метро «Оболонь» в укриття, де просиділи там до самого вечора, після чого вимушені були повернутись додому. На вулицях Києва йшли вуличні бої й було багато диверсантів. Так 25 лютого 2022 року російська броньована техніка вже їздила по Оболонському проспекту, де вона безпосередньо проживає. Наступного дня її подруга поїхала до себе в рідне місто в Житомирській області, тому вона залишилась одна в квартирі. Всі наступні дні були наповнені суцільним жахом й відчуттям страху та безпорадності, також вона дуже переживала за своїх батьків. В перші дні війни в супермаркетах Києва були спустошені продуктові полиці, а запасів їжі в неї не було. Чергу в аптеку треба було стояти по три-чотири години. Ночувати їй доводилось у ванній. В цей самий час російські війська були в Бучі, в Макарові, у Гостомелі. В самому Києві точилися вуличні бої, періодично прилітали ракети й вибухали жилі будинки. Постійний страх та напруга, недоїдання виснажили її нервову систему. З рештою вона була змушена 9 березня 2022 року виїхати з Києва. Вона довго очікувала на залізничному вокзалі, після чого ледь сіла у переповнений людьми евакуаційний потяг Київ-Варшава. Потім 12 годин дороги до кордону та 6 годин на кордоні. У Варшаві вона зустрілася зі своєю тіткою, ОСОБА_2 , яка з дитиною виїхали з м. Кривий Ріг. Потім за допомогою волонтерів вони удвох їхали всю ніч до ОСОБА_3 , а потім, добирались до Берлінського вокзалу. Потім вони на автобусі доїхали до модульних будинків. По закінченню тижневого перебування в берлінському таборі для біженців їх раптово сповістили про необхідність покинути табір протягом 20 хвилин. На підставі цього вони вирішили їхати в іншу країну. На вокзалі вони сіли на найближчий по часу потяг до м. Утрехт (Нідерланди), куди їхали 14 годин, де вони перші дні ночували у виставковому центрі, після чого їх поселили в хостелі. В таких умовах вона протрималась півтора місяця, після чого вирішила їхати додому. Зворотна дорога їй обійшлась у 150 євро. При цьому вона потрапила до України в комендантську годину, у зв`язку з чим в три години ночі вона змушена була на кордоні очікувати ще три години. Потім на Львівського вокзалу вона сіла на потяг до Києва, куди із затримкою на чотири години добралася лише 24 квітня 2022 року. Також компанія, в якій вона працює, постраждала від війни, внаслідок чого заробітна плата їй не виплачувалась в повному обсязі. Всі її зусилля наразі спрямовані на фізичне виживання, а після пережитих подій у неї спостерігається нервове перенавантаження, що стало наслідком протиправних дій Російської Федерації через збройне вторгнення на територію України. Отже, вважала, що їй було завдано моральної шкоди, яку вона оцінює в сумі 100000 грн. На підставі викладеного просила суд стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на свою користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 грн.
		Позивачка, ОСОБА_1 , у судовому засіданні, повністю підтримуючи заявлені нею позовні вимоги, надала пояснення аналогічні тим, що викладені у її позовній заяві, тому просила суд задовольнити поданий нею позов повністю.
		Представники відповідача та третьої особи, відповідно Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації та Федерального казначейства Російської Федерації, у судове засідання не з`явились повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленими.
		В цьому сенсі суд зауважує, що за усталеною практикою ЄСПЛ обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
		Отже, ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).
		У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.
		Загальновідомо, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Отже, не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації.
		Таким чином звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та Російською Федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії Російської Федерації на території України.
		Так відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
		Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.
		Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
		Крім того у своїй постанові від 14 квітня 2022 року по справі № 308/9708/19 Верховний Суд також дійшов висновку, що на Російську Федерацію не поширюється судовий імунітет, оскільки «вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено в Статуті ООН». Зокрема, Верховний Суд встановив, що "такими діями Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, та грубо порушила гарантоване нормами міжнародного права право власності позивача".
		Отже, на підставі викладеного суд ухвалив рішення за відсутності представників відповідача та третьої особи.
		Однак суд, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Так за наданими у судовому засіданні поясненнями ОСОБА_1 , допитаної як свідок, вбачається, що з 24 лютого 2022 року її життя змінилось, оскільки вона стикнулась із реаліями війни, оскільки чула звуки вибухів від ракетно-бомбових ударів по околицях Києва. До 9 березня 2022 року вона перебувала в столиці, відчуваючи страх за своє життя та здоров`я. У неї не вистачало продуктів та ліків, вона переховувалась у бомбосховищах та у ванній кімнаті своєї домівки. З рештою вона була змушена 9 березня 2022 року виїхати з Києва на евакуаційному потягу до м. Варшава, де зустрілася зі своєю тіткою, ОСОБА_2 та її дитиною 10 березня 2022 року, з якими вони виїхали Німеччини, де біля тижня прожили у таборі для біженців, а потім були вимушені покинути табір, тому поїхали до м. Утрехт Нідерланди. Усі переїзди були виснажливі та тривалі. В Утрехті вона з 18 березня 2022 року змогла прожити майже місяць у таборі для біженців, після чого виїхала до ОСОБА_4 страждання від пережитого нею вона до сих пір відчуває, що негативно позначилось на її житті й здоров`ї.
		Аналогічні свідчення були надані у судовому засіданні свідком ОСОБА_2 , яка також додавала, що вона досі залишається в Нідерландах, де мешкає разом із дитиною. Підтверджувала в суді, що їм разом із племінницею, ОСОБА_1 , довелось пережити важкий переїзд з України до Європи протягом березня 2022 року, де вони мешкали у різних таборах для біженців, зокрема, у ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Протягом такого проживання постійно виникали проблеми із їжею та ліками. Підтвердила також, що ОСОБА_1 20 квітня 2022 року виїхала з Голландії до Києва.
		Суд також встановив, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим 25 вересня 1987 року Жовтневим відділом РАЦС міста Кривого Рогу, актовий запис № 1488, а також тіткою позивачки є ОСОБА_2 , що було підтверджено свідченнями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , допитаних в суді.
		Факт проживання протягом 10 років ОСОБА_1 у АДРЕСА_1 та її роботи в столиці підтверджується свідченнями позивачки, а також протоколом її опитування від 7 грудня 2022 року, складеним адвокатом Іщенко Г. М.
		При цьому факт перебування ОСОБА_1 в м. Утрехт Нідерланди, починаючи з 23 березня 2022 року, на протязі майже місяця підтверджується відповіддю від 16 серпня 2022 року відділу вирішення питань щодо біженців муніципалітету Утрехт.
		Суд вказує, що згідно із ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		В Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		За ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.
		При цьому за ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		На підставі ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Російська Федерація як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.
		Так відповідно до ст. 32 «Конвенції про захист цивільного населення під час війни», 1949 рік, м. Женева, високі Договірні Сторони спеціально дають згоду на те, що їм забороняється застосування будь-яких заходів, які можуть завдати фізичних страждань або призвести до знищення осіб, що перебувають під захистом, які є під їхньою владою. Ця заборона поширюється не лише на вбивства, тортури, тілесні покарання, калічення та медичні чи наукові досліди, які не викликані потребою лікування особи, що перебуває під захистом, а й на будь-яке інше брутальне поводження з боку як цивільних, так і військових властей.
		Також відповідно до ст. 48 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I від 8 червня 1977 року), для забезпечення поваги й захисту цивільного населення та цивільних об`єктів сторони, що перебувають у конфлікті, повинні завжди розрізняти цивільне населення й комбатантів, а також цивільні й воєнні об`єкти та відповідно спрямовувати свої дії тільки проти воєнних об`єктів.
		Зокрема, за ст. 51 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року цивільне населення користуються загальним захистом від небезпек, що виникають у зв`язку з воєнними операціями.
		Крім того на підставі ст. 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об`єкти.
		Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією територій України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів та норм міжнародного права. Така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
		Так відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02 березня 2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.
		Також Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію ES-12/1 від 24 березня 2022 року, якою додатково засуджує військову агресію Росії проти України, вимагає від Російської Федерації припинення військових дій, в тому числі проти атак проти цивільних осіб та цивільних об`єктів, а також засуджує всі порушення міжнародного гуманітарного права та порушення прав людини та вимагає безумовного дотримання міжнародного гуманітарного права, включно із Женевськими Конвенціями 1949 року та Додаткового протоколу І 1977 року до них.
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.
		За ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Суд також звертає увагу на те, що внаслідок збройної агресії РФ Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові КМ України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації» від 20 березня 2022 року № 326 (далі - постанова № 326).
		Так відповідно до «Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації», затвердженого постановою КМУ від 20 березня 2022 р. № 326, такий Порядок встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19 лютого 2014 року.
		Визначення шкоди та збитків здійснюється окремо, зокрема, за таким напрямом як людські втрати та пов`язані з ними соціальні витрати - напрям, що включає всі людські втрати (смерть або каліцтво цивільних осіб), що виникли в результаті збройної агресії РФ, а також витрати, пов`язані з призначенням різних видів державної соціальної допомоги та наданням соціальних послуг (пп. 1 п. 2 такої постанови № 326).
		Суд також звертає увагу на те, що вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного та міжнародного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення яких конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави відшкодування моральної шкоди, чи мало місце таке порушення, у яких діях або бездіяльності держави воно виражене та який розмір відшкодування є обґрунтованим.
		Суд, натомість, зазначає, що особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги, коли для цього інтересу є достатні підстави у законодавстві, яке повинно давати змогу чітко визначити конкретний майновий інтерес особи, який має бути передбаченим у відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті.
		Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палати Верховного Суду в постанові від 12 травня 2022 року по справі № 635/6172/17.
		Отже, бажання позивачки на відшкодування моральної шкоди, завданої їй збройною агресією РФ, не породжує без спеціального законодавчого акту легітимного очікування на отримання від певної держави такого відшкодування за моральну шкоду.
		З огляду на викладене суд також зауважує, що ані нормативно-правові акти України, ані міжнародні правові акти, застосовні у випадку збройної агресії РФ проти України, як то Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Женевські конвенції з додатковими протоколами до неї та Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року не містять норму, яка б зобов`язувала певну стону конфлікту відшкодувати немайнову шкоду особі через сам факт такого збройного конфлікту, чи то про тимчасове переміщення особи із зони проведення активних бойових дій на безпечну територію.
		Отже, суд зазначає, що наявні міжнародні та національні нормативно-правові акти не містять положень про виникнення у тимчасово переміщеної особи права на відшкодування понесених нею моральних страждань через таке переміщення від держави агресора.
		Також судом було встановлено, що ОСОБА_1 перебувала увесь час під юрисдикцією України з 24 лютого 2022 року до моменту її виїзду за кордон 9 березня 2022 року, а також після повернення її з-за кордону 24 квітня 2022 року.
		При цьому матеріали справи не містять доказів, що через збройну агресію РФ позивачці було завдано ушкодження здоров`я, чи мала місце протиправна поведінка конкретно щодо неї чи членів її родини, або було знищено чи пошкоджено її майно, тобто підстав, за якими за міжнародними договорами покладено відповідальність на сторону збройного конфлікту щодо відшкодування завданої з таких підстав шкоди чи збитків, оскільки встановлено, що моральні страждання ОСОБА_1 були викликані її загальними переживаннями та труднощами через наслідки вторгнення РФ на територію України, що змусило позивачку тимчасово покинути межі країни.
		Отже, ані у законодавстві України, ані міжнародних актах немає такої юридичної основи, що дає змогу визначити виникнення права у ОСОБА_1 на вимогу про відшкодування моральної шкоди, безумовно спричиненої позивачці за встановленими судом обставинами даної справи.
		Таким чином за відсутності правового унормування суд дійшов висновку, що посилання позивачки на спричинення їй моральної шкоди, що було доведено у суді, не зумовлює покладення зобов`язання на РФ за встановленими обставинами з її відшкодування на користь ОСОБА_1 .
		На підставі викладеного обґрунтування в задоволенні позову ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
		Керуючись ст.4-5,13,19,76-81,89, 133-141, 258-259,263,265 ЦПК, -
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі міністерства юстиції Російської Федерації, третя особа: Федеральне казначейство Російської Федерації, про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Повний текст рішення суду складено та підписано 29 грудня 2022 року.
		 
		Позивач: ОСОБА_1 ,   ІНФОРМАЦІЯ_1 ,зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Відповідач: Російська Федерація в особі міністерства юстиції Російської Федерації, юридична адреса: 119991, м. Москва, вул. Житна 14.
		 
		Третя особа: Федеральне казначейство Російської Федерації (Казначейство Росії), юридична адреса: 101000, м. Москва, пров. Великий Златоустинський 6.
		 
		Суддя                                   Д. О. Козлов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...