Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1525/16 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; підряду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2023.
Дата набрання законної сили: 07.12.2022
Номер судового провадження: 12-65гс21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		07 грудня 2022 року
		м. Київ
		 
		Справа № 908/1525/16
		Провадження № 12-65гс21
		 
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючої судді Рогач Л. І.,
		судді-доповідачки Катеринчук Л. Й.,
		суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
		 
		розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремнійполімер» (далі - ТОВ «Кремнійполімер», позивач, скаржник) на дії начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) у справі за позовом ТОВ «Кремнійполімер» до Запорізького державного підприємства «Кремнійполімер» (далі - ЗДП «Кремнійполімер», відповідач) про стягнення боргу 
		 
		за касаційною скаргою позивача на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року, постановлену суддею Черкаським В. І., та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Широбокової Л. П.,Кузнецової І. Л., Подобєда І. М. 
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		(1) Вступ
		1.         У 2016 році у позивача виник спір із ЗДП «Кремнійполімер» про стягнення заборгованості за договором. Того ж року суд ухвалив рішення у господарській справі про задоволення позову. Сторони це рішення не оскаржили, і воно набрало законної сили. На його підставі господарський суд видав виконавчий документ. Інформація про те, чи пред`явив позивач цей документ до 18 липня 2017 року до виконання, відсутня. Відомо, що 01 липня 2019 року він отримав дублікат виконавчого документа, який у тому ж місяці пред`явив до виконання до відділу Державної виконавчої служби (далі - ВДВС). На той час держава вже вдруге включила ЗДП «Кремнійполімер» до переліку об`єктів, що підлягають приватизації.
		2.         За вказаним дублікатом державний виконавець відкрив відповідне виконавче провадження, включив останнє до зведеного виконавчого провадження про стягнення з державного підприємства заборгованості та зупинив учинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) (включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації).
		3.         Позивач зачекав до лютого 2021 року і звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність начальника ВДВС. Вважав, що судове рішення слід виконати не за рахунок активів ЗДП «Кремнійполімер», а за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному статтею 4 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI). Начальник ВДВС із можливістю такого виконання не погодився. Стверджував, що через зупинення виконавчого провадження у ньому не можна було вчиняти жодних дій.
		4.         Суд першої інстанції у задоволенні скарги відмовив. Апеляційний суд із цим рішенням погодився. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, мала, зокрема, вирішити питання про те, чи застосовними є до спірних правовідносин приписи Закону № 4901-VI. Вирішила, що ні. Велика Палата Верховного Суду змінила мотиви судів першої й апеляційної інстанцій та виснувала про відсутність порушення права скаржника на мирне володіння майном (грошима), гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
		(2) Короткий зміст скарги
		5.            17 лютого 2021 року позивач подав до Господарського суду Запорізької області скаргу на дії начальника Заводського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі - орган ДВС). Просив визнати протиправною бездіяльність начальника органу ДВС та зобов`язати його вжити передбачених статтею 4 Закону № 4901-VI заходів із виконання рішення суду у виконавчому провадженні № 59504221 (далі - ВП № 59504221). Мотивував скаргу так:
		5.1.       Судове рішення про стягнення з відповідача 8 520 016,36 грн боргу перебуває на виконанні органу ДВС більш як чотири роки. 
		5.2.       Тривале невиконання рішення суду пов`язане із включенням боржника до переліку підприємств, що підлягають приватизації, однак реальних дій з приватизації цього підприємства упродовж трьох років держава не вчиняє.
		5.3.       Закон № 1404-VIII передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у разі включення державних підприємств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34), але не визначає строку для такого зупинення. 
		5.4.       Відмова органу ДВС у вжитті заходів із виконання рішення суду в порядку, визначеному статтею 4 Закону № 4901-VI, у зв`язку із включенням боржника до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, суперечить висновкам Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про те, що законодавчі обмеження щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з державного підприємства мають забезпечувати баланс між державними інтересами, заради яких такі обмеження впроваджено, та інтересами особи і її правом на належне виконання рішення суду.
		5.5.       Зважаючи на строк, упродовж якого відповідач не виконує судове рішення (4,5 року), не можна вважати обґрунтованими та справедливими запроваджені законом обмеження щодо виконання рішення суду на користь позивача.
		(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		6.            15 березня 2021 року Господарський суд Запорізької області постановив ухвалу, якою у задоволенні скарги позивача відмовив. Мотивував ухвалу так:
		6.1.       На виконанні органу ДВС перебуває зведене виконавче провадження № 58348199 щодо ЗДП «Кремнійполімер», до складу якого станом на 01 лютого 2020 року увійшли 786 виконавчих проваджень на загальну суму 221 719 208 грн, у тому числі 9 788 081 грн заборгованості по заробітній платі.
		6.2.       Включення ЗДП «Кремнійполімер» до переліків об`єктів малої приватизації, що підлягали приватизації у 2018-2019 роках, згідно з наказами Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) від 11 липня 2018 року № 933 та від 27 грудня 2018 року № 1637 стало підставою для зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях щодо боржника відповідно до приписів пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII.
		6.3.       На момент звернення стягувача до органу ДВС у січні 2021 року з вимогою про виконання рішення суду за рахунок коштів державного бюджету в порядку статті 4 Закону № 4901-VI з липня 2019 року було зупинене ВП № 59504221 з виконання наказу від 18 липня 2016 року № 908/1525/16, а його поновлення можливе лише після виключення боржника з переліку об`єктів, що підлягають приватизації.
		6.4.       Наказом ФДМ України від 06 січня 2021 року № 5 затверджено перелік об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації у 2021 році, до якого згідно з додатком 2 до наказу включено боржника - ЗДП «Кремнійполімер».
		6.5.       За таких обставин відсутні підстави стверджувати про неправомірність дій начальника органу ДВС щодо незастосування приписів статті 4 Закону № 4901-VI під час виконання рішення суду про стягнення коштів із ЗДП «Кремнійполімер», оскільки в зупиненому виконавчому провадженні виконавчі дії не вчиняються.
		6.6.       Позивач не довів бездіяльності керівника органу ДВС і невідповідності його дій приписам Закону № 1404-VIII.
		(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		7.            26 травня 2021 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв постанову, якою ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року залишив без змін. Мотивував постанову так:
		7.1.       Поновлення виконавчого провадження можливе тільки після закінчення строку дії обставин, що зумовили зупинення вчинення виконавчих дій, тобто після виключення ЗДП «Кремнійполімер» із переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації.
		7.2.       У державного виконавця відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу згідно з пунктами 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII, що у свою чергу унеможливлює подальше звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, із документами та відомостями, необхідними для виконання судового рішення про стягнення коштів. А тому немає підстав для вчинення державним виконавцем дій згідно із Законом № 4901-VI.
		(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги
		8.            У червні 2021 року позивач подав касаційну скаргу, уточнивши її у серпні 2021 року на виконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху, в якій просив скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року та ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року й ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити. 
		(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
		9.            06 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою відкрив касаційне провадження у справі з огляду на приписи статті 294 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		10.         08 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду через наявність виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики. Мотивував ухвалу так:
		10.1.    Існує виключна правова проблема щодо забезпечення ефективності судового захисту прав стягувачів у правовідносинах із державними підприємствами, які тривалий час не виконують рішень судів про стягнення коштів у добровільному порядку та включені до переліку об`єктів малої або великої приватизації. Це зумовлює зупинення вчинення виконавчих дій щодо таких боржників на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII та унеможливлює виконання судових рішень про стягнення коштів із цієї категорії боржників за рахунок бюджету в порядку статті 4 Закону № 4901-VI.
		10.2.    Тривале невиконання судових рішень щодо боржників, які перебувають у процедурі приватизації, порушує права стягувачів на виконання рішення суду в розумний строк та суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду, яка застосовується судами як джерело права та відображена, зокрема, у постановлених проти України рішеннях ЄСПЛ від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (Chizhov v. Ukraine, заява № 6962/02), від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» (Globa v. Ukraine, заява № 15729/07), від 26 липня 2012 року у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine, заява № 38773/05).
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		(1)          Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		11.         Позивач мотивував касаційну скаргу так:
		11.1.    Оскаржені судові рішення прийняті з неправильним застосуванням статті 4 Закону № 4901-VI.
		11.2.    Суди не взяли до уваги висновки ЄСПЛ щодо виконання судових рішень, якими позивач мотивував свою скаргу, що не відповідає вимогам статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» щодо застосування національними судами практики ЄСПЛ як джерела права.
		11.3.    Позивач звернув увагу на висновки ЄСПЛ у рішеннях від 26 липня 2012 року у справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine, заява № 38773/05), від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України» (Globa v. Ukraine, заява № 15729/07) та від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (Chizhov v. Ukraine, заява № 6962/02), в яких цей суд наголосив на недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони. 
		11.4.    Зупинення виконавчого провадження «з інших підстав, навіть на підставі приписів закону» позбавляє суд права впливати на виконання прийнятого ним рішення через застосування визначених статтею 331 ГПК України процесуальних інститутів відстрочення / розстрочення, зміни способу / порядку виконання судового рішення. Відтак зупинення державним виконавцем виконавчого провадження призвело до фактичного невиконання рішення суду у справі № 908/1525/16.
		11.5.    Суди не врахували приписів пункту 7 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII, згідно з яким до засад виконавчого провадження віднесено розумність строків його здійснення. Фактичний строк невиконання судового рішення відповідачем перевищує 5,5 року, держава не вчиняє реальних дій щодо приватизації підприємства-боржника впродовж більше трьох років, а тому запроваджені законодавцем обмеження стягувача у праві на розпорядження належним йому майном (грошові кошти, присуджені за рішенням суду) не можна вважати обґрунтованими та справедливими.
		(2)          Позиції інших учасників справи
		12.         Орган ДВС у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити в її задоволенні, оскаржені судові рішення апеляційного та місцевого судів залишити без змін. Мотивував відзив так:
		12.1.    Дії державного виконавця щодо зупинення виконавчого провадження зумовлені внесенням боржника у 2018 році до переліку об`єктів малої приватизації. 
		12.2.    Поновлення виконавчого провадження можливе лише після виключення боржника з переліку об`єктів, що підлягають приватизації, однак у 2019-2021 роках процедура приватизації ЗДП «Кремнійполімер» тривала.
		12.3.    Закон № 4901-VI передбачає особливості виконання державою рішень судів про стягнення коштів із державних підприємств як гарантії виконання державою таких судових рішень, що також має відповідати порядку, визначеному Законом № 1404-VIII. Отже, стаття 4 Закону № 4901-VI повинна застосовуватися державним виконавцем не за будь-яких умов, а за наявності підстав та умов, визначених законодавцем.
		12.4.    Дискреція органу ДВС щодо можливості звернення до державного казначейства про виконання судового наказу у цій справі обмежена законодавчими положеннями про обов`язкове зупинення виконавчого провадження в силу прямої вказівки закону (пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII) у зв`язку із включенням боржника до переліку об`єктів малої приватизації, що унеможливлює повернення виконавчого документа стягувачу виконавцем відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII. 
		12.5.    Відсутні умови та підстави, передбачені частинами другою, третьою статті 4 Закону № 4901-VI, для подання керівником відповідного органу державної виконавчої служби до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних документів та відомостей для перерахування стягувачу коштів за судовим рішенням.
		13.         Відповідач відзиву на касаційну скаргу не подав.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції
		14.         Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).
		15.         Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
		(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
		16.         Позивач скаржився на тривале невиконання рішення Господарського суду Запорізької області від 05 липня 2016 року у справі № 908/1525/16 про стягнення на його користь суми заборгованості. Вважав, що означене судове рішення слід виконати на підставі приписів статті 4 Закону № 4901-VI. Суди попередніх інстанцій із цим не погодилися. Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу частково обґрунтованою.
		(2.1) Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння майном (коштами)
		17.         Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
		18.         Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		19.         Відповідно до усталеної практики ЄСПЛстаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 166-168).
		20.         Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		20.1.    Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
		20.2.    Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
		20.3.    Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач унаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
		21.         Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		(2.1.1) Чи ґрунтувалося втручання у право мирного володіння майном на законі?
		22.         Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема, у разі включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII). 
		23.         Суди першої й апеляційної інстанцій встановили:
		23.1.    У провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа № 908/1525/16 за позовом ТОВ «Кремнійполімер» до ЗДП «Кремнійполімер» про стягнення 8 520 016,36 грн. Позовні вимоги обґрунтовані стягненням коштів із передоплати за договором про переробку давальницької сировини внаслідок порушення строків переробки.
		23.2.    05 липня 2016 року Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 908/1525/16, яким задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 8 520 016,36 грн попередньої оплати та 127 800 грн судового збору. Це рішення не оскаржувалося і набрало законної сили. На його виконання 18 липня 2016 року видано наказ про примусове стягнення зі строком пред`явлення до виконання до 18 липня 2017 року. Позов у тій справі розглядався на стадії санації ЗДП «Кремнійполімер», що здійснювалася в період з 19 грудня 2013 року до 29 листопада 2016 року у справі про банкрутство № 12/58/09 щодо відповідача як стратегічного підприємства для економіки та безпеки держави. Основні засоби такого підприємства могли бути проданими тільки в ході санації згідно з планом санації, погодженим із ФДМ України та затвердженим судом. 
		23.3.    Згідно з пунктом 2 наказу від 11 липня 2018 року № 933 ФДМ України «Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27 березня 2018 року № 447 «Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році» до додатка 2 «Перелік єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду» включено ЗДП «Кремнійполімер».
		23.4.    Наказом ФДМ України від 01 серпня 2018 року № 1020 прийнято рішення про приватизацію ЗДП «Кремнійполімер», а згідно з додатком 7 до наказу ФДМ України від 27 грудня 2018 року № 1637 відповідача включено до переліку об`єктів малої приватизації, які підлягають приватизації у 2019 році. 
		23.5.    На підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 01 липня 2019 року у справі № 908/1525/16 видано дублікат наказу про примусове стягнення з відповідача на користь позивача 8 520 016,36 грн попередньої оплати та 127 800 грн судового збору.
		23.6.    09 липня 2019 року державний виконавець відкрив ВП № 59504221 із примусового виконання цього наказу суду, яке включено до зведеного виконавчого провадження № 58348199 про стягнення із ЗДП «Кремнійполімер» заборгованості на загальну суму 220 125 613 грн. 
		23.7.    Того ж дня державний виконавець прийняв постанову про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII.
		23.8.    Наказом ФДМ України від 06 січня 2021 року № 5 затверджено перелік об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2021 році. Згідно з додатком 2 до переліку входить ЗДП «Кремнійполімер».
		23.9.    Через включення відповідача до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, на підставі пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII державний виконавець зупинив усі виконавчі провадження, які входили до зведеного виконавчого провадження.
		24.         З огляду на встановлений судами факт включення відповідача до переліку об`єктів малої приватизації державний виконавець мав підстави для зупинення виконавчого провадження з виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача.
		25.         Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим, регулює Закон України від 18 січня 2018 року № 2269-VIII «Про приватизацію державного і комунального майна» (далі - Закон № 2269-VIII). 
		26.         Порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті ФДМ України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації (частина перша статті 10 Закону № 2269-VIII).
		27.         Приватизація об`єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації (частина друга цієї ж статті Закону № 2269-VIII).
		28.         Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються ФДМ України (частина третя статті 11 Закону № 2269-VIII).
		29.         Для включення державного майна до переліків об`єктів малої приватизації уповноважені органи управління, зокрема, постійно переглядають, виявляють державне майно, яке безпосередньо не забезпечує виконання такими органами встановлених законодавством завдань; державне майно, що не увійшло до статутних капіталів господарських товариств (крім матеріальних носіїв секретної інформації); майно, що більше трьох років не використовується у виробничій діяльності і подальше його використання не планується, та щокварталу вносять ФДМ України свої пропозиції щодо включення державного майна до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (абзаци перший, другий частини шостої статті 11 Закону № 2269-VIII).
		30.         У Законі № 2269-VIII немає приписів, які б забороняли чи обмежували можливість неодноразового (з року в рік) внесення державного підприємства до переліку об`єктів малої / великої приватизації державної власності. Тому уповноважений на те державний орган формально міг учиняти такі дії.
		31.         Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень:
		31.1.    Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 05 березня 2009 року порушено провадження у справі № 12/58/09 про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
		31.2.    Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19 грудня 2013 року введено процедуру санації, яка здійснювалася до 29 листопада 2016 року. 
		31.3.    Постановою суду від 30 листопада 2016 року у справі про банкрутство № 12/58/09 відповідача-боржника визнано банкрутом та введено щодо нього ліквідаційну процедуру. Тому виконавче провадження було закінчено, а наказ суду передано ліквідатору боржника для виконання у ліквідаційній процедурі банкрутства відповідно до черговості у справі про банкрутство. Судами не встановлено виконання цього рішення суду у ліквідаційній процедурі боржника. 
		31.4.    Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23 січня 2019 року, залишеною без змін постановою апеляційного суду від 19 березня 2019 року, провадження у справі № 12/58/09 про банкрутство ЗДП «Кремнійполімер» закрито на підставі пункту 12 частини першої статті 83, пункту 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) у редакції Закону України від 13 березня 2018 року № 2320-VIII. У касаційному порядку зазначені судові рішення не оскаржувалися.
		32.         Господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, зокрема в інших випадках, передбачених законом (пункт 12 частини першої статті 83 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство).
		33.         Пункт 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ у зазначеній редакції передбачав, що провадження у справах про банкрутство боржників, якими є державні підприємства та/або господарські товариства, більше ніж 50 відсотків акцій (часток) яких прямо чи опосередковано належать державі, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, підлягає припиненню, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника.
		Після припинення провадження у справі про банкрутство забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, зупиняється перебіг позовної давності, не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.
		Зазначені дії не поширюються на задоволення вимог поточних кредиторів, на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, на відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.
		34.         За змістом наведених приписів прийняття рішення про приватизацію державного підприємства мало наслідком зупинення виконавчого провадження, у якому це підприємство є боржником, а також закриття провадження у справі про його банкрутство. Отже, зупинення державним виконавцем учинення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, мало належне підґрунтя у національному законодавстві. Відповідні приписи Конституційний Суд України не визнавав неконституційними.
		35.         Згідно з практикою ЄСПЛ закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: першеречення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017; абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06 червня 2019 року № 3-р/2019).
		36.         На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		37.         ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		38.         Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи як пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, так і пункту 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство відповідача, є доступними, чіткими, однозначними, а дії держави з виконання цих приписів - передбачуваними і для позивача, і для відповідача. Проте позивач вважає, що стан юридичної невизначеності для нього породжений низкою інших обставин: невизначеністю строку зупинення вчинення виконавчих дій державним виконавцем з підстави, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII; невизначеністю загального строку проведення приватизації за наявності можливості неодноразово включати державне підприємство до переліку об`єктів, що підлягають приватизації; невизначеністю строку та умов зняття мораторію, встановленого Законом України від 29 листопада 2001 року № 2864-III «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (далі - Закон № 2864-III).
		39.         Суди першої й апеляційної інстанцій на ці доводи скаржника належно не відповіли. Тому юридичну оцінку вказаним аргументам має надати Велика Палата Верховного Суду.
		(2.1.2) Чи переслідувало втручання у право мирного володіння майном (коштами) легітимну мету, що випливає зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції?
		40.         Основною метою приватизації є прискорення економічного зростання, залучення іноземних і внутрішніх інвестицій, зменшення частки державної або комунальної власності у структурі економіки України шляхом продажу об`єктів приватизації ефективному приватному власнику (частина перша статті 2 Закону № 2269-VIII).
		41.         Серед принципів приватизації законодавець визначив такі: законність; відкритість та прозорість; рівність та змагальність; державне регулювання та контроль; продаж об`єктів приватизації з урахуванням особливостей таких об`єктів; захист економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повне, своєчасне та достовірне інформування про об`єкти приватизації та порядок їх приватизації; забезпечення конкурентних умов приватизації (частина друга статті 2 Закону № 2269-VIII).
		42.         За змістом пояснювальної записки до проєкту Закону України «Про приватизацію державного майна» (в подальшому назва Закону, зареєстрованого 04 вересня 2017 року за № 7066, акт № 2269-VIII від 18 січня 2018 року, змінена, а зазначений Закон прийнято Верховною Радою України у другому читанні та в цілому під назвою Закон України «Про приватизацію державного і комунального майна»), під час підготовки та прийняття цього Закону враховано таке: (а) соціально-економічна ситуація в Україні вимагає кардинального прискорення проведення реформування економіки, управління державною власністю; (б) понад 90 % державних активів уведено в експлуатацію 50-150 років тому, затримка з приватизацією цих об`єктів призводить до їх подальшого руйнування, зниження інвестиційної привабливості; (в) відсутність джерел, потрібних для модернізації виробництва, інвестицій впливає на конкурентоспроможність державних підприємств, неефективне управління доводить їх до банкрутства.
		43.         Отже, Закон № 2269-VIII спрямований на суттєве удосконалення, спрощення і скорочення процедур приватизації для досягнення високих темпів приватизації, прозорості та відкритості приватизаційного процесу, залучення широкого кола інвесторів до придбання державної власності. Наслідком проведеної приватизації має бути фінансове оздоровлення підприємств і збереження виробництва у сферах, які є пріоритетними для національної економіки.
		44.         За змістом постанови Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83 «Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» ЗДП «Кремнійполімер» є таким об`єктом. 
		45.         Інтерес держави у збереженні економічної потужності державних підприємств також відображають приписи Закону № 2864-ІІІ, чинного з 05 січня 2002 року. 
		46.         Частиною першою статті 1 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Близькі за змістом приписи є у статті 1 цього Закону у чинній редакції.
		47.         У преамбулі Закону № 2864-ІІІ у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вказано, що він спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків.
		48.         Ураховуючи стратегічне значення ЗДП «Кремнійполімер» для економіки та безпеки України, Велика Палата Верховного Судувважає, що встановлені законодавцем обмеження як на вчинення дій у виконавчому провадженні щодо цього боржника (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII), так і стосовно припинення (закриття) провадження у справі про його банкрутство (пункт 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній на час закриття провадження у справі про банкрутство) є такими, що спрямовані на здійснення державоюконтролю за користуванням відповідним майном (ЗДП «Кремнійполімер») відповідно до загальних інтересів, зокрема інтересів у запобіганні відчуженню майна, що складає майновий комплекс ЗДП «Кремнійполімер», через неприватизаційні процедури (виконавче провадження, провадження у справі про банкрутство) й отриманні найбільшої ціни під час його приватизації зі збереженням виробництва у стратегічній галузі економіки. Тому встановлені з цією метою зазначені обмеження є легітимними, тобто відповідають абзацу другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		(2.1.2.1) Чи застосовні гарантії щодо виконання судових рішень, передбачені Законом № 4901-VI, до державних підприємств, які включені до переліку об`єктів, що підлягають приватизації?
		49. Скаржник фактично переконаний у тому, що гарантії Закону № 4901-VI застосовні до нього незалежно від його власної поведінки та ситуації відповідача. Велика Палата Верховного Суду з цим не погоджується. Вважає, що з огляду на обставини цієї справи, враховуючи поведінку скаржника та становище відповідача, відсутні підстави для застосування зазначених гарантій.
		50. Підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності (частини перша, друга статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Державним підприємство класифікується виходячи з того, що воно створюється на державній формі власності (частина перша статті 63 ГК України). 
		51. Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державне унітарне підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями власника і органу влади, до сфери управління якого воно входить. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства (частини перша, п`ята, дев`ята статті 73 ГК України). Отже, державному підприємству притаманні всі ознаки юридичної особи згідно зі статтями 80-81 ЦК України, яка самостійно відповідає за зобов`язаннями всім належним їй майном, а у випадку неплатоспроможності визнається банкрутом із наступним задоволенням вимог кредиторів у процедурі банкрутства (стаття 214 ГК України).
		52. Закон № 4901-VІ було прийнято 05 червня 2012 року, зокрема, з метою надання державних гарантій щодо виконання зобов`язань перед кредиторами державних підприємств, які не підлягали приватизації. Через це не було можливості звернути стягнення на активи такого підприємства, оскільки було введено мораторій на відчуження основних засобів державних підприємств Законом № 2864-ІІІ до вдосконалення механізмів приватизації такого майна та існували законодавчі обмеження процедур банкрутства окремих державних підприємств. 
		53. Так, частиною другою статті 4 Закону № 4901-VIпередбачалося, що у разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. 
		54. Така державна гарантія поширювалася на коло суб`єктів, визначених статтею 2 цього Закону. Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності (перше речення частини першої та частина друга статті 2 Закону № 4901-VI).
		55. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону № 4901-VIметою останнього є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду вказаної категорії. Досягнення цієї мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника - юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника. Метою прийняття означеного закону також було вирішення питання щодо погашення вже існуючої заборгованості за судовими рішеннями, відповідальність за виконання яких несе держава.
		56. Отже, метою законодавця було забезпечити додаткову (субсидіарну) відповідальність держави за виконання судових рішень щодо державних підприємств, які не можуть відповідати за своїми зобов`язаннями власним майном, оскільки відчуження такого майна взагалі заборонено державою. Якби метою такої законодавчої гарантії щодо виконання судових рішень про стягнення боргу з державних підприємств було прискорення їх виконання до шести місяців з часу відкриття виконавчого провадження, то держава тим самим порушила би принцип рівності суб`єктів господарювання, створивши переваги для задоволення у виконавчому провадженні всіх вимог до державних підприємств за рахунок державного бюджету. Такої мети прийняття закону парламент не задекларував, оскільки вона порушувала б конституційні засади рівності суб`єктів підприємницької діяльності.
		57. З огляду на мету прийняття Закону № 4901-VI, визначену пояснювальною запискою, щодо забезпечення державних гарантій для підприємств, які не підлягають приватизації, та обмеження такої гарантії щодо юридичних осіб, примусова реалізація майна яких допускається у статті 2 цього Закону, Велика Палата Верховного Суду вважає, що обсяг державної гарантії щодо виконання судових рішень за Законом № 4901-VІ не може виходити за межі тих державних підприємств (юридичних осіб), майно яких не підлягає приватизації. Державне підприємство є юридичною особою та повинно нести відповідальність за своїми зобов`язаннями належним йому майном відповідно до загальних положень статті 96 ЦК України. За відсутності законодавчих обмежень щодо відчуження майна державного підприємства держава як його засновник не може відповідати за боргами створеної нею юридичної особи. Протилежний підхід створював би привілеї для діяльності такого суб`єкта господарювання всупереч загальним положенням цивільного та господарського законодавства. Крім того, можливість задовольнити свої вимоги за рахунок держави створює для кредитора державного підприємства переваги у черговості задоволення вимог, яка визначена імперативно законами для процедур зведеного виконавчого провадження чи провадження у справі про банкрутство. Оскільки метою законодавця при прийнятті Закону № 4901-VІ не могло бути створення переваг для окремих суб`єктів господарювання, то немає підстав і для того, аби такі переваги для кредитора державного підприємства, яке підлягає приватизації, створював суд.
		58. Удосконалюючи механізми приватизації державного майна, законодавець 18 січня 2018 року прийняв нову редакцію Закону України № 2269-VІІІ «Про приватизацію державного і комунального майна», якою значно розширив можливості продажу цілісних майнових комплексів державних підприємств у випадку включення їх ФДМ України до переліку об`єктів на приватизацію.
		59. У випадку включення підприємства до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, на таку юридичну особу (державне підприємство) не поширюються гарантії виконання державою судового рішення згідно з частиною другою статті 4 Закону № 4901-VІ. Кредитор вправі задовольнити свої вимоги за рахунок активів боржника у виконавчому провадженні з урахуванням особливостей приватизації такого підприємства.
		60. Необґрунтовані затримки з виконання чинного судового рішення про стягнення коштів з державного підприємства, яке тривалий час перебуває у процедурі приватизації, внаслідок чого зупинено виконавче провадження, зважаючи на конкретні обставини, можуть бути у певних випадках підставою для задоволення судом скарги на дії виконавця та зобов`язання його поновити виконавче провадження. Крім того, виконуючи зобов`язання за Конвенцією, Україна має запровадити позасудовий юридичний механізм для виплати компенсацій за затримки з виконанням державою чинних судових рішень, ухвалених на користь кредиторів. Такий механізм має стосуватися і тих випадків, коли державне підприємство тривалий час перебуває у процедурі приватизації. Відсутність цього компенсаторного механізму не означає, що держава має відповідати у повному обсязі перед кредиторами за боргами будь-яких державних підприємств.
		(2.1.3) Чи є встановлені законом обмеження щодо виконання судових рішень, боржником за якими є ЗДП «Кремнійполімер», пропорційними легітимній меті втручання у право кредитора цього підприємства на мирне володіння майном?
		61. Відмовляючи у задоволенні скарги, суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили пропорційність втручання у реалізацію позивачем інтересу у виконанні ухваленого на його користь рішення суду й отриманні присуджених коштів. Виправляючи цю помилку й оцінюючи відповідний довід касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду вважає таке втручання пропорційним.
		62. Позивач скаржився на те, що судове рішення у справі № 908/1525/16 тривалий час не виконується через те, що державний виконавець зупинив виконавче провадження з його виконання, а ФДМ України своїми наказами впродовж трьох років включав відповідача до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації, що унеможливлювало поновлення виконавчих дій. Велика Палата Верховного Суду вважає, що цей аргумент стосується встановлення того, чи було дотримано органами влади справедливого балансу між інтересами ТОВ «Кремнійполімер» і суспільними інтересами.
		63. Перевіряючи дотримання вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд має оцінити різні інтереси учасників спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними й ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (див. mutatismutandisрішення ЄСПЛ від 22 червня 2004 року у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96, пункт 115), а також від 22 травня 2018 року у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 та № 1075/16, пункт 102)).
		64. За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад господарського судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ГПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 11 ГПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 236 ГПК України).
		65. Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно із цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» (Khristov v. Ukraine, заява № 24465/04, § 34)).
		66. У § 51 рішення від 05 січня 2010 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04) ЄСПЛ зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У § 52 цього ж рішення ЄСПЛ вказав, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції. 
		67. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування (див. § 53 згаданого рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»).
		68. Порушення державою обов`язку забезпечити виконання чинного судового рішення у розумний строк не є підставою для покладення на неї боргу, яке за цим рішенням учасник цивільного обороту має сплатити кредиторові. Останній може претендувати на отримання від держави компенсації за неналежне виконання нею позитивного матеріального обов`язку з виконання чинного рішення суду. Розмір такої компенсації залежить від багатьох чинників, зокрема, від поведінки кредитора, боржника, держави, їхнього становища, складності виконавчого провадження тощо. Проте така компенсація не може бути домірною розміру заборгованості за судовим рішенням. Інакше кажучи, вона не має бути перекладанням обов`язку боржника за судовим рішенням на державу.
		69. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що рішення у справі № 908/1525/16 Господарський суд Запорізької області прийняв 05 липня 2016 року, і це рішення не оскаржив ні позивач, ні відповідач, ні держава. Станом на час касаційного розгляду воно залишається чинним і невиконаним. Рішення від 05 липня 2016 року суд ухвалив щодо боржника, який перебував у стадії санації в процедурі банкрутства через заборгованість за поточною господарською діяльністю, на ці грошові вимоги не поширювався мораторій щодо їх виконання у процедурі банкрутства до часу введення ліквідаційної процедури 30 листопада 2016 року. Тому позивач мав можливість виконати судове рішення як через керуючого санацією, який зобов`язаний задовольняти вимоги поточних кредиторів у процедурі банкрутства, так і через судових виконавців шляхом пред`явлення наказу суду до виконання. У матеріалах справи немає доказів звернення до виконавця про виконання наказу суду за первісно виданим наказом суду від 18 липня 2016 року у цій справі або доказів звернення до керуючого санацією. Причини непред`явлення до виконання наказу суду у період 18 липня - 29 листопада 2016 року скаржник не пояснив.
		70. Як установили суди попередніх інстанцій, скаржник здійснював господарську діяльність - надавав давальницьку сировину для переробки суб`єкту господарювання, який перебував у процедурі банкрутства. Отже, він усвідомлював або повинен був усвідомлювати додаткові ризики його господарських операцій з неплатоспроможною юридичною особою та мав з особливою ретельністю ставитися до реалізації й захисту власних прав та інтересів. Але цього не зробив. І, отримавши чинне рішення суду про стягнення боргу з відповідача, не вжив передбачених законом заходів для того, щоби це рішення виконати. Отже, скаржник унаслідок власної бездіяльності упустив можливість виконати рішення суду у процедурі банкрутства щодо відповідача.
		71. Рішення у справі № 908/1525/16 суд ухвалив 05 липня 2016 року, і на той час обов`язків державного виконавця зупинити виконавче провадження з виконання судового рішення, боржником у якому є державне підприємство (пункт 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII), а суду - припинити провадження у справі про банкрутство державного підприємства (пункт 4-3 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-ХІІ) не було. Законодавець на той час надавав перевагу захисту кредиторами своїх прав у процедурах банкрутства (санації) неплатоспроможних державних підприємств. Доказів задоволення вимог кредитора-скаржника у процедурі санації матеріали справи не містять. Отже, не можна стверджувати, що виконання судового рішення було завідомо неможливим через дію приписів Закону № 2269-VІІІ, які набули чинності 07 березня 2018 року.
		72. Подальші законодавчі зміни регулювання правового статусу державних підприємств посилили механізми конкурсного продажу державних підприємств цілісними майновими комплексами із застосуванням тимчасових обмежувальних заходів щодо кредиторів цієї категорії юридичних осіб, зокрема задля визначення майнового стану відповідних підприємств, щоби потенційний інвестор розумів співвідношення між активами та пасивами підприємства на момент приватизації останнього. Так, із прийняттям 18 січня 2018 року Закону № 2269-VІІІ бачення законодавця стосовно процедури банкрутства державних підприємств і примусового виконання судових рішень, у яких це підприємство є боржником, змінилося. Але з огляду на проголошену в Законі № 2269-VІІІ мету приватизації не можна було очікувати, що внесені ним зміни до Законів № 1404-VIII і № 2343-XII (у частині обмеження можливості задоволення кредиторських вимог державними підприємствами, що включені до переліку об`єктів, які підлягають приватизації) зумовлять невизначену у часі тривалість виконання чинного судового рішення.
		73. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що суди не встановили, що позивач учиняв дії з пред`явлення до виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 18 липня 2016 року у справі № 908/1525/16 про примусове стягнення у межах встановленого для цього строку, як і те, що він учиняв будь-які дії, спрямовані на виконання чинного рішення суду у процедурі банкрутства після цієї дати до 01 липня 2019 року, коли отримав дублікат наказу господарського суду. Так само Господарський суд Запорізької області в ухвалі від 01 липня 2019 року у справі № 908/1525/16, вирішуючи питання про видачу дубліката наказу, не встановив, що позивач із часу набрання чинності рішенням господарського суду від 05 липня 2016 року вчиняв які-небудь дії з виконання цього рішення. Інакше кажучи, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач проявляв достатній інтерес до швидкого та повного виконання судового рішення, ухваленого на його користь.
		74. Суди встановили, що державний виконавець відкрив ВП № 59504221 09 липня 2019 року і того ж дня зупинив його, а зі скаргою на дії начальника органу ДВС позивач звернувся лише 17 лютого 2021 року, тобто більш як через півтора року. Інформація про оскарження позивачем зупинення виконавчого провадження чи бездіяльності державного виконавця, який не виконав припис другого речення частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII, - відсутня.
		75. З огляду на вказане немає підстав стверджувати, що невиконання ухваленого на користь позивача судового рішення стало для нього надмірним тягарем упродовж усього строку чинності цього рішення. Більше того, необґрунтовані та тривалі перерви між виданням виконавчого документа судом і пред`явленням до виконання дубліката цього документа, а також між відкриттям виконавчого провадження та поданням скарги на бездіяльність керівника відповідного відділу державної виконавчої служби вказують на те, що позивач не виявляв належного інтересу до виконання судового рішення, ухваленого на його користь.
		76. Отже, за обставин цієї справи Велика Палата Верховного Суду не вбачає непропорційності у втручанні у майнове право скаржника на виконання чинного судового рішення внаслідок відмови у задоволенні скарги на дії виконавця, який діяв у межах повноважень, визначених Законом № 1404-VІІІ, не допустивши порушення гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		77. Позивач звернув увагу на те, що неодноразове включення ЗДП «Кремнійполімер» до переліку об`єктів, які підлягають приватизації, відсутність строку зупинення вчинення виконавчих дій з підстави, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII, починаючи із 09 липня 2019 року зумовили юридичну невизначеність стану позивача щодо реалізації інтересу у виконанні ухваленого на його користь рішення суду й отриманні присуджених коштів. Із цього приводу Велика Палата Верховного Суду дослідила, чи така юридична невизначеність мала наслідком для скаржника порушення його права власності.
		78. Суди першої й апеляційної інстанцій установили, що 09 липня 2019 року державний виконавець відкрив виконавче провадження з виконання судового рішення у справі № 908/1525/16 за заявою скаржника. Тобто з моменту відкриття виконавчого провадження до дати звернення зі скаргою до суду (17 лютого 2021 року) минув 1 рік та 7 місяців. 
		79. Принцип юридичної визначеності, що є складовою верховенства права, вимагає, щоб у випадку прийняття спеціального закону з певного питання цей закон не ставився під сумнів, зокрема, шляхом його невиконання. Сторони, прав та обов`язків яких він стосується, повинні очікувати, що цей закон уповноважені органи держави застосують у відповідних правовідносинах за відсутності для цього перешкод (як-от оскарження у справі № 908/1525/16 рішення господарського суду чи ухвали про видачу дубліката виконавчого документа).
		80. За змістом статті 1 Закону № 1404-VIII державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов`язковим під час виконавчого провадження. Тому за наявності передбаченої Законом № 2269-VІІІ заборони вчинення виконавчих дій на час приватизації майна державного підприємства мала виникнути певна затримка щодо виконання судового рішення на користь скаржника.
		81. У відзиві на касаційну скаргу орган ДВС повідомив, що його дискреція щодо можливості виконання судового наказу у справі № 908/1525/16 була обмежена законодавчими положеннями про обов`язкове зупинення виконавчого провадження в силу прямої вказівки закону (пункту 12 частини першої статті 34 Закону № 1404-VIII). 
		83. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зупинення вчинення виконавчих дій на час приватизації боржника є обмеженням, передбаченим законом, з метою забезпечення суспільного інтересу у контролі за реалізацією певного державного майна у складі єдиного майнового комплексу суб`єкта господарювання задля прискорення його господарської діяльності під управлінням ефективного приватного власника. Така мета досягається, зокрема, через зупинення виконавчого провадження про стягнення коштів із боржника, який включений до переліку підприємств, що підлягають приватизації.
		84. У ситуації позивача спосіб досягнення цієї мети є пропорційним, оскільки він, з одного боку, мав можливості для забезпечення виконання чинного судового рішення починаючи з липня 2016 року, але не скористався ними, а з іншого боку, не позбавлений можливості отримати виконання судового рішення від відповідача тоді, коли приватизація завершиться. До того часу за наявності необґрунтованої затримки державою з таким виконанням позивач може претендувати на компенсацію за порушення гарантії розумного строку виконання рішення суду (пункт 1 статті 6 Конвенції).
		(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		(3.1)      Щодо суті касаційної скарги
		85. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 ГПК України).
		86. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 311 ГПК України).
		87. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу позивача слід задовольнити частково: ухвалу господарського суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови; в іншій частині - залишити без змін.
		Керуючись частиною першою статті 300, пунктом 3 частини першої статті 308, частинами першою та четвертою статті 311, статтями 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду
		п о с т а н о в и л а :
		1.            Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кремнійполімер» задовольнити частково.
		2.            Ухвалу Господарського суду Запорізької області від 15 березня 2021 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26 травня 2021 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови; в іншій частині - залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуюча суддя Суддя-доповідачка Л. І. Рогач Л. Й. КатеринчукСудді:            Ю. Л. ВласовГ. Р. Крет І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковС. П. ШтеликПостанова оформлена суддями Гудимою Д. А. та Катеринчук Л. Й. відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...