Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/2898/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано судом: 03.01.2023. Зареєстровано: 03.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 04.01.2023.
Дата набрання законної сили: 02.02.2023
Номер судового провадження: 2/199/1591/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                
		                                                                       Справа № 199/2898/22
		                                                                       (2/199/1591/22) 
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		 
		21.12.2022 року         Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
		 
		у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
		при секретарі судового засідання - Хамула А.С.,
		 
		за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
		відповідача - ОСОБА_2 ,
		представника відповідача - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи - управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, про визначення постійного місця проживання дитини, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		02 червня 2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послалась на те, що у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась спільна дитина - дочка ОСОБА_5 . Після народження дитини стосунки сторін погіршились, і позивачем прийнято рішення припинити фактичні відносини із відповідачем, за домовленістю сторін після початку 24 лютого 2022 року воєнний дій на території України спільна дитина сторін почала проживати разом із позивачем за адресою АДРЕСА_1 , а станом на момент подання позову до суду позивач разом зі дитиною виїхала за кордон до Австрії. Позивач ніколи не перешкоджала і не має наміру перешкоджати спілкуванню батька з дитиною, що здійснюється наразі за допомогою телефона та відеозв`язку. Позивач вважає, що спільна дитина сторін має проживати саме із нею, оскільки позивач останні півтора роки мешкає із дитиною окремого від відповідача, займається вихованням, розвитком дитини, піклується про неї та її здоров`я, приділяє їй всю свою увагу, у період вагітності та перші вісім місяців після народження дитини самостійно фінансово забезпечувала дитину, створила для неї всі необхідні умови для проживання, позитивно характеризується за місцем мешкання та роботи, має власне житло, враховуючи вік, стать дитини та стан її здоров`я, саме мати здатна забезпечити належні умови життя та розвитку дитини. Натомість, позивач вважає, що місце проживання дитини не може бути визначене із відповідачем, оскільки він є особою емоційно неврівноваженою, постійно ініціював сварки між сторонами, висловлював погрози, нецензурно лаявся в присутності дитини, зловживає алкоголем у присутності дитини, за своїм графіком роботи (8 годин та день та п`ять днів на тиждень) не зможе приділяти достатньо уваги дитині сторін, не приділяє уваги розвитку та вихованню дитини, порушує розпорядок дня дитини, не забезпечує дотримання дієтичного харчування дитини, визначеного лікарем, негативно впливає на стосунки дитини із позивачем, кричить та зривається на дитину, не має власного житла, проживаючи у будинку своєї матері (бабусі дитини), бабуся дитини (мати відповідача) не піклується про онуку. За таких обставин позивач звернулась до суду із даним позовом та просила визначити місце проживання спільної дитини сторін разом із позивачем за місцем її реєстрації або фактичного проживання.
		Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою до участі у розгляді справи в якості третьої особи залучено орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради.
		Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.
		Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
		В судовому засіданні представником позивача позовні вимоги позивача підтримано в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.
		Відповідач, його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивачем правильно вказано у позові, що відповідач приймає активну участь у житті та вихованні доньки сторін, також відповідач ніколи не відмовлявся забезпечувати дитину, приймати участь у її розвитку та повсякденному житті, мешкає у приватному будинку, має постійних дохід, веде активний, здоровий спосіб життя, має можливість забезпечити належні умови проживання дитини. Послався відповідач і на те, що 07 липня 2022 року відносно позивача внесені відомості до ЄРДР за ст.301 ч.3 КК України.
		У своїй відповіді на відзив представник позивача просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а відзив не приймати до уваги, оскільки у позові не зазначалось, що відповідач приймає активну участь у вихованні та житті дитини, а навпаки. Послався представник позивача і на те, що місце проживання відповідача не зареєстровано, а твердження про початок досудового розслідування у кримінальному провадженні відносно позивача за ст.301 ч.3 КК України має оцінюватись критично, оскільки відносно позивача вирок суду не ухвалювався, про підозру позивачу не повідомлялось, а повідомлення про вчинення кримінального правопорушення позивачем імовірно подано самим відповідачем завідомо неправдиво.
		Також в судовому засіданні представником відповідача було подано суду письмові пояснення, в яких представник послалась на фактичну відсутність між сторонами спору про місце проживання дитини, відсутність доказів створення відповідачем перешкод у проживанні дитини сторін з позивачем до дати подання позову, неможливість задоволення позову ні шляхом визначення місця проживання дитини за фактичним місцем проживання позивача, оскільки докази умов проживання дитини в Австрії відсутні і законодавством така можливість не передбачена, ні за місцем реєстрації позивача, оскільки за такою адресою позивач із дитиною не мешкають. Також представник відповідача вказала на неактуальність поданих стороною позивача доказів, які стосуються умов проживання позивача з дитиною на території України, а також послалась на неналежність як доказу висновку органу опіки та піклування, оскільки його складено на підстави матеріалів позову, а не спілкування з позивачем. Просила представник відповідача суд не брати до уваги наданий стороною позивача договір від 01 листопада 2022 року через відсутність отримання позивачем за цим договором коштів.
		Представник третіх осіб в останнє судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, в ході розгляду справи позовні вимоги підтримувала, просила їх задовольнити, пояснивши на запитання суду, що висновок органу опіки та піклування складався на підставі документів, що додані стороною позивача до позову, та пояснень представника позивача, спілкування із позивачем не здійснювалось, умови проживання позивача із дитиною в Австрії не з`ясовувались, відповідач був присутній на засіданні комісії з розгляду питання про складення висновку щодо визначення місця проживання дитини сторін.
		За таких обставин суд вважає за можливе на підставі ст.ст.211, 223, 240 ЦПК України провести судове засідання та здійснити розгляд даної цивільної справи по суті за відсутності представника третіх осіб.
		Вислухавши учасників розгляду справи та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
		Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
		Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони з 2018 року знаходились у фактичних шлюбних стосунках, від яких мають спільну дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками якої записано сторін, про що Амур-Нижньодніпровським районним у м. Дніпрі ВДРАЦС ГТУЮ у Дніпропетровській області складено відповідний актовий запис за №1490 та видано свідоцтво про народження. Викладені обставини встановлені судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України, а також копію паспорту позивача, копією свідоцтва про народження, 
		Позивачу з 08 червня 2021 року належить на праві власності квартира АДРЕСА_2 , за адресою якої позивач зареєстрована з 23 травня 2003 року та проживала спільно з дитиною сторін, яка (дитина) зареєстрована за адресою вказаної квартири з 09 грудня 2019 року, після припинення фактичних відносин із відповідачем приблизно останні півтора роки перед зверненням до суду із даним позовом. Натомість місце проживання відповідача з 14 березня 2006 року зареєстровано за адресою АДРЕСА_3 , де відповідач і став мешкати після припинення відносин сторін. При цьому, як стверджує сама позивач у позові та не заперечувалось її представником в судовому засіданні, між сторонами після припинення відносин було досягнуто домовленості, що їх спільна дитина буде мешкати разом із позивачем за місцем реєстрації позивача та дитини. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів про вчинення сторонами дій з метою перегляду такої домовленості. Викладені обставини встановлені судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України з пояснень учасників справи, змісту позову, а також підтверджуються копією свідоцтва про право власності на житло, копіями витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією договору дарування Ѕ частки квартири, копією довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, копією довідки про реєстрацію місця проживання особи, довідками про зареєстроване місце проживання сторін, отриманих на запит суду.
		Відповідно до копії акту обстеження умов проживання від 22 липня 2021 року №03/3120, складеного посадовими особами управління-служби у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, у вказану дату відбулось обстеження умов проживання у квартирі АДРЕСА_2 . За наслідками обстеження з`ясовано, що умови проживання задовільні, дотримуються санітарно-гігієнічні умови, квартира оснащена всім необхідним, у дитини окреме ліжко, речі в достатній кількості та відповідно віку, багато іграшок, матеріалу для розвитку дитини. За адресою квартири мешкають та зареєстровані позивач, її матір та спільна дитини сторін. Стосунки у родині добрі, дружні, лагідні, панує взаєморозуміння. Копія акту наявна в матеріалах справи.
		Згідно копій наданої стороною позивача медичної документації на спільну дитину сторін саме позивач здійснювала забезпечення медичного догляду за дитиною, є законним представником за декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу (сімейний лікар), до якого регулярно з`являлась з дитиною з дня народження останньої, виконувала всі призначення лікаря. Станом на грудень 2021 року у дитини сторін наявний наступний діагноз: функціональний розлад жовчного міхура за гіпомоторним типом, функціональний панкреатичний розлад, лактозна недостатність вторинна, рекомендовано відповідну дієту.
		Відповідно до копії довідки ФОП ОСОБА_6 від 18 червня 2021 року позивач разом з дитиною відвідувала школу дитячого плавання «Healthy Kids» з листопада 2020 року, відповідач у школу плавання не приходив.
		Згідно копій довідок ТОВ «Маленьке Диво» від 18 лютого 2022 року позивач разом з дитиною сторін відвідувала заняття раннього розвитку дитини для малюків в сімейному центрі «Маленьке Диво» з квітня 2021 року, батько дитини заняття з дитиною не відвідував.
		Відповідно до довідок ТОВ «Оптімусагро трейд» позивач працює у вказаному товаристві на посаді провідного менеджера з зовнішньоекономічної діяльності з 12 травня 2017 року, з 20 серпня 2019 року по 06 січня 2020 року перебувала на лікарняному по вагітності та пологам, з 20 лютого 2020 року по 08 листопада 2022 року - у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 09 листопада 2022 року по 07 травня 2023 року знаходиться у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, до досягнення дитиною 3,5 років, на час відпустки робоче місце зберігається. За період роботи позивача у вказаному товаристві з 01 вересня 2019 року по 29 лютого 2020 року її сукупний розмір доходу склав 139988,10 гривень. За місцем роботи у зазначеному товаристві позивач характеризується позитивно. Зазначені довідки (оригінал та копія), а також копія характеристики позивача наявні в матеріалах справи.
		01 листопада 2022 року між позивачем, як виконавцем, та ОСОБА_1 , як замовником, укладено цивільно-правовий договір, за умовами якого позивач зобов`язалась надавати замовнику послуги (виконувати роботу) в обсязі та на умовах, передбачених договором, а замовник - оплатити такі послуги (консультаційні послуги з питань налагодження партнерської взаємодії з іноземними благодійними, волонтерськими організаціями, фізичними, юридичними особами інших держав з питань взаємодії в волонтерській, благодійній сфері; здійснити переклади на українську мову документів щодо означеної діяльності; здійснювати моніторинг іноземних сайтів з метою пошуку потенційних партнерів з питань взаємодії в волонтерській, благодійній сфері) загальною вартістю 120000 гривень щомісячно у безготівковій (готівковій) формі в національній валюті України з оплатою виконаних робіт згідно акту. Строк дії договору - до 01 листопада 2023 року. Будь-які докази його виконання, отримання позивачем за ним коштів, акти виконаних робіт в матеріалах справи відсутні.
		Згідно копії довідок від 18 червня 2021 року та від 07 липня 2021 року у позивача відсутні психіатричні та наркологічні протипоказання до виконання обов`язків усиновителя, опікуна (піклувальника) над неповнолітніми дітьми.
		31 травня 2021 року позивач на адресу СВ Амур-Нижньодніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області написала заяву про вчинення кримінального правопорушення відповідачем, а саме про те, що відповідач після сварки з позивачем забрав в неї малолітню спільну дитину та поїхав у невідомому напрямку. Результати розгляду вказаної заяви в матеріалах справи відсутні, як і відомості початок кримінального провадження за викладеним фактом.
		07 липня 2022 року до ЄРДР із кваліфікацією за ст.301 ч.3 КК України було внесено відомості про те, що до СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшли відомості щодо позивача про те, що вона займається звідництвом та здійснює пошук моделей для сайтів порнографічного характеру. Копія витягу з ЄРДР наявна в матеріалах справи.
		Разом з тим, відповідно до копій листів слідчого СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області від 02 серпня 2022 року, від 29 серпня 2022 року в ході досудового розслідування кримінального провадження №12022041030001101, кваліфікованого за ст.301 ч.3 КК України, позивачу повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення не вручалось, а за наслідками проведеного комплексу слідчих (розшукових) дій не вбачається наявності в діянні позивача ознак розслідуваного кримінального правопорушення.
		Крім того, відповідно до копії витягу з ЄРДР слідує, що 02 серпня 2022 року надійшла заява про вчинення кримінального правопорушення, а саме направлення відповідачем неправдивого повідомлення про вчинення кримінального правопорушення з боку, начебто, позивача.
		Також судом встановлено, що відповідач з 30 вересня 2020 року по 31 жовтня 2021 року працював на посаді юриста у ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», а 01 листопада 2021 року працює на посаді заступника директора вказаного товариства. Викладене підтверджується копією відповідної довідки.
		Крім того судом в ході розгляду справи було встановлено, що після початку 24 лютого 2022 року військових дій на території України та введення воєнного стану позивач разом із спільною дитиною сторін спочатку переїхала до західної частини України, звідки виїхала за межі України на територію Республіки Польща, а потім до Республіки Австрія, де перебуває з 22 травня 2022 року і по теперішній час (відомості станом на 23 серпня 2022 року), мешкаючи з дитиною в АДРЕСА_4 у великогабаритному житловому приміщенні, де можливе медичне страхування, розміщення, грошова допомога на харчування у розмірі 110 Євро, виплата кишенькових грошей у розмірі 40 Євро, а також наявне право особи на надбавку на одяг в розмірі 150 Євро на рік, шкільне приладдя на суму 200 Євро на навчальний рік. Разом з тим, матеріали справи не містять жодних документів, з яких би можна було б встановити дійсні фактичні, а не можливі, умови проживання, харчування позивача з дитиною на території певної іноземної держави. Крім того, як пояснив відповідач в ході розгляду справи, переїзд позивача з дитиною до західної частини України, а потім і за кордон відбувся з його відома та участі. Викладені обставини встановлені судом у відповідності до ст.82 ч.1 ЦПК України, а також підтверджуються копіями із перекладом на українську мову довідок про місце проживання позивача з дитиною.
		У своєму висновку від 31 серпня 2022 року №4/5-299 орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради вказав, що вважає за доцільне визначення місця проживання спільної малолітньої дитини сторін разом з її матір`ю - позивачем по справі. При цьому, як вбачається зі змісту такого висновку, а також пояснень представника органу опіки та піклування в одному із судових засідань по справі, при проведенні засідання органу опіки та піклування і складення відповідного висновку орган опіки та піклування керувався тими ж документами, які подані позивачем при зверненні до суду із даним позовом, зокрема актом про обстеження умов проживання, позивач на засіданні комісії була відсутня, окремо зв`язок із нею, зокрема відеозв`язок, не встановлювався, умови проживання на території іншої держави дитини не перевірялись і не встановлювались, вся інформація про таке перебування дитини за кордоном отримана виключно зі слів представника позивача.
		Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами СК України, Закону України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини, прийнятою 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, підписану Українською РСР 21 лютого 1990 року та ратифікованою постановою ВР №789-XII від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), Декларацією прав дитини, прийнятою резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (далі - Декларація прав дитини).
		Так, за змістом ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.18, 27 Конвенції про права дитини, ст.ст.150, 180 СК України кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
		Положеннями ст.141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
		Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.
		Нормою ст.160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
		Відповідно до ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
		Згідно ст.29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
		Нормою ст.9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		Згідно принципу 6 Декларації прав дитини дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.
		За змістом норм ст.12 Конвенції про права дитини, ст.171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
		Згідно ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
		За змістом ст.7 СК України, ст.3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
		Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
		Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті наведених вище норм законодавства, суд приходить до наступного висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову, керуючись нижчевикладеним.
		Так, за змістом наведених вище норм національного та міжнародного законодавства слідує, що суд вирішує спір між батьками щодо визначення місця проживання з одним із них лише щодо малолітньої дитини. Законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини з огляду на об`єктивні обставини спору, а вже тільки потім права батьків. При вирішенні спору щодо визначення місця проживання малолітньої дитини суд враховує ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); наявність усталених, стійких зв`язків дитини з оточенням і звичним середовищем; місце навчання дитини; психологічний стан дитини; можливість створення батьками дитині належних умов для виховання і розвитку. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою, однак належний рівень умов проживання, побуту і матеріального забезпечення дитини має бути створений тим із батьків, з яким визначається місце проживання малолітньої дитини. Вирішальне значення матимуть інтереси в першу чергу самої дитини, а не її батьків, навіть якщо такі інтереси дитини будуть суперечити інтересам одного з батьків або навіть висловленому бажанню самої дитини проживати з одним зі своїх батьків. Орган опіки та піклування при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
		Наведена правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року по справі №402/428/16-ц, а також правовими висновками Верховного Суду у постановах від 14 лютого 2019 року по справі №377/128/18, від 09 квітня 2020 року по справі №477/253/19, від 14 травня 2020 року №524/8761/16-ц, від 14 липня 2020 року по справі №357/7976/18, від 28 жовтня 2020 року по справі №241/47/19, від 09 листопада 2020 року по справі №487/7241/18, від 28 грудня 2020 року по справі №487/2001/19-ц, від 02 червня 2021 року по справі №761/42220/18, від 07 грудня 2022 року по справі №556/1394/21, від 14 грудня 2022 року по справі №742/2571/21.
		Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), ЄСПЛ указав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв`язки із сім`єю, крім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (п.100 рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява №10383/09).
		Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою. До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року по справі №607/1091/16-ц, і цей висновок знайшов своє подальше відтворення у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року по справі №750/9620/20.
		Стосовно обставин спірних правовідносин сторін у даній цивільній справі, то позивач, мотивуючи свої позовні вимоги та обґрунтовуючи необхідність визначення саме із нею місця проживання спільної дитини сторін, посилається і подає суду в якості доказів на підтвердження свого належного ставлення до виконання батьківських обов`язків, зокрема створення належних матеріально-побутових, житлових умов для виховання, розвитку та проживання саме із нею спільної дитини сторін, а отже і для задоволення позову, низку документів таких як акт обстеження умов проживання, довідка сімейного лікаря, довідка зі школи дитячого плавання «Healthy Kids», низка консультативних медичних висновків щодо дитини. Разом з тим, дата складення таких документів варіюється від шести до одинадцяти місяців до моменту звернення позивача до суду із даним позовом, що не дозволяє суду оцінити викладену в таких документах інформацію як актуальну і, головне, достатню не тільки на момент розгляду справи, а й на момент подання позову до суду, для висновку про наявність необхідних підстав, передбачених ст.161 ч.1 абзацом 2 СК України, для визначення місця проживання спільної дитини сторін разом із позивачем. Зокрема, поданий позивачем акт обстеження умов проживання її родини датований 22 липня 2021 року, стосується житла позивача на території України, а відповідно і викладені в ньому фактичні обставини актуальні лише на вказаний час. Однак, до суду із даним позовом позивач звернулась лише 02 червня 2022 року (зі спливом майже року), нового обстеження умов проживання позивача з того часу не проводилось. Більш того, після 24 лютого 2022 року позивач виїхала за межі України разом зі спільною дочкою сторін, змінила з того часу дві країни перебування, мешкаючи наразі в Республіці Австрія. Обстеження житлово-побутових умов проживання позивача разом з дитиною в іноземній державі не здійснювалось, що не дозволяє суду переконатись в тому, що позивачем створено необхідні, достатні, безпечні та стабільні умови для проживання, розвитку і виховання дочки сторін. Не усуває вказаний недолік доказової бази решта наявних у справі документів, як доказів, оскільки останні в переважній більшості стосуються часу перебування позивача з дитиною на території України, а отже не є актуальними з огляду на те, що позивач просить визначити місце проживання спільної дитини сторін із нею саме на момент її перебування в іноземній державі, в тому числі і за адресою фактичного теперішнього проживання позивача в такій державі. Щодо наданих стороною позивача на стадії розгляду справи по суті довідок з Республіки Австрія з їх перекладом на українську мову, то таких доказів, за переконанням суду, не може бути достатнього для позитивного для позивача вирішення позову, оскільки зміст таких довідок не дозволяє суду встановити конкретні умови проживання та матеріального забезпечення позивача та її дитини на території Республіки Австрія, оцінити їх як мінімально достатні в першу чергу для дитини сторін.
		Критично суд оцінює і подані стороною позивача докази щодо наявності у позивача самостійного і достатнього доходу, необхідного для належного утримання як себе так і дитини в контексті ст.161 ч.2 СК України, оскільки подані суду документи свідчать про те, що позивач наразі перебуває у відпустці без збереження заробітної плати, підтвердженим доходом позивача є мінімальні виплати з боку уряду іноземної країни теперішнього перебування позивача, яких, вочевидь, без додаткових джерел заробітку, не вистачатиме для належного утримання дитини. Стосовно цивільно-правового договору позивача із її представником, як фізичною особою, то доказів його виконання та отримання позивачем виплат за ним суду не подано, а отже і твердження про достовірність означеного джерела доходу не може бути покладено в основу рішення суду.
		Також суд на підставі ст.19 ч.6 СК України критично оцінює, не погоджується, а тому не приймає до уваги поданий органом опіки та піклування, який є третьою особою у справі, висновок про доцільність визначення місця проживання спільної дитини сторін із позивачем. Оцінка суду зазначеного висновку органу опіки та піклування як недостатньо обґрунтованого зумовлена тим, що він ґрунтується виключно на поясненнях представника позивача, а також документах, долучених позивачем до даного її позову при зверненні із ним до суду, оцінка яких (долучених документів) крізь призму актуальності та достатності наведена судом вище. Більш того, в судовому засіданні з пояснень представника органу опіки та піклування, змісту самого висновку судом встановлено, що останній складено без спілкування із позивачем, і, найголовніше, без з`ясування дійсних, актуальних умов проживання та матеріального забезпечення позивача разом із дитиною на території Республіки Австрія. А тому, оскільки на вирішення суду постановлено питання про визначення місця проживання дитини сторін разом із позивачем в тому числі за її теперішнім фактичним місцем проживання, означений висновок органу опіки та піклування, так само як і подані первісно позивачем разом із позовом докази, фактично не містять необхідної і достатньої інформації про теперішні обставини, умови проживання, виховання і розвитку спільної дитини сторін, які мають бути обов`язково враховані при розгляді даної категорії справ, в першу чергу в інтересах самої малолітньої дитини. Суд не може визначати місце проживання дитини, не будучи повністю обізнаним із умовами, які створені там, де проживає, буде проживати дитина.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд також виходив із того, що обов`язковою умовою для вирішення судом спору про визначення місця проживання спільної малолітньої дитини сторін є наявність такого спору. Натомість, як вбачається зі змісту самого позову, між сторонами вже була досягнута усна домовленість про те, що їх спільна дитина після припинення відносин сторін буде постійно проживати із позивачем за місцем її реєстрації на території України. Вчинення відповідачем якихось дій, які були б спрямовані на порушення такої домовленості, судом в ході розгляду справи не встановлено, позивачем не доведено, а відповідачем заперечувалось. Більш того, відповідач в останньому судовому засіданні підтвердив наявність означеної домовленості, пояснив, що переїзд позивача та їх спільної дитини спочатку до західної частини України, а потім і за кордон внаслідок початку військових дій на території України відбувся не тільки з його відома, а й за його особистої участі. Зустрічний чи окремий позов про визначення місця проживання спільної дитини із ним відповідач до суду не подавав. Відтак, є достатні підстави вважати, що даний позов позивача є ще й передчасним.
		Ще однією самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позову є зміст та формулювання заявлених позивачем позовних вимог, а саме пред`явлення позивачем позовної вимоги про визначення місця проживання спільної дитини сторін разом із позивачем за місцем реєстрації позивача (тобто фактично на території України) або ж за місцем фактичного проживання позивача (наразі це Республіка Австрія). Таке двозначне формулювання позовних вимог є неприпустимим і неналежним, оскільки згідно норм цивільного процесуального закону визначення змісту позовних вимог є виключною прерогативою позивача, позовні вимоги мають бути сформульовані чітко і одночасно, із застосування конкретного способу захисту, а їх формулювання не має створювати наявність одночасно альтернативних і взаємовиключних способів виконання. Ігноруючи такі вимоги процесуального закону та формулюючи означеним чином свої позовні вимоги, які представник позивача підтримав в судовому засіданні саме в такому формулюванні, не бажаючи їх уточнювати, виклавши більш чітко та однозначно, позивач фактично перекладає на суд свій обов`язок із визначення та обрання за неї належного та ефективного способу захисту, що є неприпустимим. Більш того, неможливим є і часткове задоволення позову шляхом визначення місця проживання спільної дитини сторін із позивачем за місцем реєстрації позивача, тобто на території України, оскільки позивач із дитиною за адресою своєї реєстрації в Україні не проживають вже тривалий час, підстави вважати, що таке проживання буде мате місце у найближчий час, відсутні, а задоволення позову в цій частині призведе до формальності рішення суду, відсутності в ньому будь-якого сенсу та мети, а також очевидного невиконання такого рішення з боку позивача. Останнє, в свою чергу, буде породжувати спори між сторонами та слугувати підставою для ініціювання відповідачем питання про наслідки невиконання позивачем рішення суду, що суперечить меті судочинства. Часткове ж задоволення позову шляхом визначенням місця проживання спільної дитини сторін разом із позивачем за місцем її фактичного провадження так само не вбачається за можливе, оскільки теперішнім місцем проживання позивача із дитиною є територія іноземної держави, умови проживання у якій, рівень матеріального забезпечення позивача та наявність можливості забезпечити мінімально достатні умови для проживання дитини, як вже зазначалось вище, позивачем перед судом не доведені.
		Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що предмет розгляду у даній справі стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, що зумовлює необхідність більш ретельного та повного виконання позивачем свого процесуального обв`язку із доведення перед судом заявлених позовних вимог шляхом подання належних, допустимих, достовірних, дійсних, актуальних та вичерпних доказів на підтвердження не тільки ставлення позивача до дитини та виконання своїх батьківських обов`язків, а й створення та можливість подальшого підтримання необхідних матеріальних, житлово-побутових умов для проживання, виховання та розвитку дитини, чого позивачем здійснено не було, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову ні повністю, ні частково.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд приходить до висновку, що судові витрати понесені позивачем в ході розгляду справи відшкодуванню йому не підлягають.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.7, 19, 141, 150, 155, 160, 161, 171, 180 СК України, ст.29 ЦК України, ст.ст.8, 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст.3, 9, 12, 18, 27 Конвенції про права дитини, принципом 6 Декларації прав дитини, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 142, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_6 ), треті особи - управління-служба у справах дітей адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), орган опіки та піклування в особі адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 43938788; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Мануйлівський, 31), про визначення постійного місця проживання дитини - відмовити.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.  У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		Повне рішення суду складено 02 січня 2023 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя        А.М. Авраменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...