Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/34145/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про позбавлення батьківських прав.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 05.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2023.
Дата набрання законної сили: 21.12.2022
Номер судового провадження: 61-10347ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		21 грудня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 127/34145/21
		провадження № 61-10347св22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Олійник А. С. (суддя-доповідач),
		суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В., 
		учасники справи:
		позивач -ОСОБА_1 , 
		відповідач -ОСОБА_2 ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Вінницької міської ради,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2022 року у складі судді Шаміної Ю. А., та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Сопруна В. В.,Берегового О. Ю., Стадника І. М.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Вінницької міської ради, про позбавлення батьківських прав. 
		Позов обґрунтований тим, що з 10 червня 2014 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року розірвано. 
		У шлюбі у сторін народився син  ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на сьогодніпроживає з позивачкою. 
		Батько дитини (відповідач) проживає окремо, оскільки 29 вересня 2015 року він залишив сім`ю. 
		До 08 червня 2016 року відповідач приходив до дитини один раз на декілька тижнів. Остання зустріч з дитиною була в травні 2018 року. 
		З моменту припинення сумісного проживання сторін однією сім`єю відповідач здоров`ям дитини, її потребами, здібностями не цікавився. Весь цей час відповідач не виявляв бажання спілкуватись з дитиною та брати участь у її вихованні. Добровільної допомоги на утримання сина відповідач не надавав.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року (справа №127/19162/16-ц) з відповідача стягнено аліменти в розмірі 900,00 грн щомісяця починаючи з 08 вересня 2016 року до досягнення дитиною повноліття.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року змінено спосіб стягнення аліментів, який було встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 квітня 2017 року, з твердої грошової суми на частину від доходу.
		Станом на 31 листопада 2021 року є заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 5 159,00 грн. 
		Відповідач згідно з поясненнями, викладеними у постанові Вінницького міського суду Вінницької області від 16 серпня 2021 року, вживає психотропні речовини. Крім того, позивачка постійно отримує від відповідача погрози щодо фізичної розправи, у зв`язку з чим вимушена звертатися до правоохоронних органів.
		Просила позбавити ОСОБА_2  батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року, яке залишене без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, у позові відмовлено. 
		Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням висновку органу опіки та піклування щодо недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , виходив з того, що позбавлення його батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. Позивачка не довела умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, що згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.
		Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року виправлено описку в повному тексті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 19 липня 2022 року, а саме замість зазначеної у вступній частині рішення дати ухвалення рішення «19 липня 2022 року» вказано дату                «07 липня 2022 року».
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. 
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		Суди неповно з`ясували обставини справи, що мають значення, не взяли до уваги пояснень позивачки, не надали оцінки доказам у справі. 
		Відповідач ОСОБА_2 не цікавиться дитиною, не бере участі у її вихованні, не сплачує аліментів, у результаті чого виникла заборгованість в розмірі 27 347,11 грн. 
		Сам факт ігнорування ОСОБА_2 зустрічей з дитиною свідчить про небажання збереження зв`язку з їх спільним сином. Зокрема, незаінтересованість батька щодо фізичного та духовного розвитку дитини, її навчання підтверджують надані довідки та письмові пояснення.
		Під час розгляду справи відповідач не надав жодного доказу або своїх заперечень стосовно недоцільності позбавлення його батьківських прав та відсутності його вини у невиконанні своїх обов`язків з догляду та виховання дитини.
		Суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків.
		Суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, від 18 лютого 2019 року у справі № 729/1265/16, провадження № 61-32038св18, від 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17, провадження № 61-27680св18, від 16 січня 2019 року у справі № 199/5032/16, провадження № 61-33806св18.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року справупризначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 жовтня 2016 року (справа №127/19159/16-ц) шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 повернула прізвище « ОСОБА_1 ». Рішення набрало законної сили 04 листопада 2016 року.
		04 квітня 2017 року рішенням Вінницького міського суду Вінницької області (справа №127/19162/16-ц) з ОСОБА_2 стягнено аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 900,00 грн щомісяця починаючи з 08 вересня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення набрало законної сили 26 червня 2017 року згідно з ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 червня 2017 року.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року (справа №127/17004/21) змінено спосіб стягнення аліментів, який було встановлено рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у справі №127/19162/16-ц від 04 квітня 2017 року, з твердої грошової суми на частину від доходу. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісяця, починаючи стягнення з дня набрання законної сили рішенням суду і до досягнення дитиною повноліття.
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 30 листопада 2021 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 вересня 2021 року залишено без змін.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 червня 2017 року (справа №127/8172/17) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено додаткові витрати на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 у розмірі 1 207,03 грн.
		Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 67235921, відкритому на підставі виконавчого листа № 127/17004/21, виданого 21 жовтня 2021 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 частки доходу, за період із жовтня 2021 року до листопада (включно) 2021 року заборгованість ОСОБА_2 станом на 31 листопада 2021 року становить 5 159,50 грн.
		Згідно з довідкою МКП «УК «Житло-Гарант» від 25 червня 2021 року № 1693 ОСОБА_4 зареєстрований та проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджується довідками від 19 березня 2018 року № 11861, від 14 липня 2017 року № 19121, виданими департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради.
		Відповідно до свідоцтва про право власності від 20 серпня 2020 року, виданого згідно з рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 20 серпня 2020 року № 1683 «Про приватизацію державного житлового фонду в м. Вінниці», ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є власниками по 1/5 частці квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
		Згідно з довідкою КЗ «ДНЗ № 35 Вінницької міської ради» від 08 листопада 2021 року № 20 ОСОБА_4 відвідує заклад санаторного типу для дітей з малими та згасаючими формами туберкульозу з 2017 року, є вихованцем групи № 10. Дитина проживає разом з мамою і вітчимом  ОСОБА_8 . Вихованням дитини займається мама і вітчим. Вони відвідують батьківські збори, беруть активну участь у житті дитини. Батько не бере участі у вихованні дитини, не спілкується з вихователями, не забирає дитину додому, не бере участі у батьківських зборах.  Він жодного разу не буву дошкільному закладі.
		Відповідно до довідки КЗ «Вінницький міський палац дітей та юнацтва імені Лялі Ратушної» від 25 листопада 2022 року № 197 ОСОБА_4 відвідує гурток «Дошколярик» на госпрозрахунковій основі.
		Згідно з довідкою ТОВ «-ВізарД-» від 09 листопада 2021 року № 01/11 ОСОБА_4 відвідував заняття у логопеда у структурному підрозділі Школи іноземних мов «WizarD» у центрі «Смайл» з червня до грудня 2020 року. Оплату за навчання здійснювала мати ОСОБА_1 .
		Із травня до вересня 2021 року ОСОБА_4 відвідував секцію кікбоксингу ФЕВ «Взаємодія», що підтверджується довідкою ФЕВ «Взаємодія» від 10 листопада 2021 року.
		Згідно з характеристикою ФЕВ «Взаємодія» від 10 листопада 2021 року за час тренувань у секції кікбоксингу ФЕВ  ОСОБА_4 виявив себе як вихований, цілеспрямований та доброзичливий хлопець. Тренування відвідував регулярно. На заняттях завжди були присутні мати або вітчим хлопчика.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 травня 2022 року (справа №127/34145/21) з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнено неустойку (пеню) за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 9 469,11 грн.
		На підставі вказаного рішення суду 28 червня 2022 року видано виконавчий лист № 127/5177/22, який перебуває на виконанні у Першому відділі державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) (ВП № 69308427).
		Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 67235921, відкритому на підставі виконавчого листа № 127/17004/21, виданого 21 жовтня 2021 року Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів в розмірі 1/4 частки доходу, за період з 01 лютого 2022 року до 31 червня 2022 року заборгованість  ОСОБА_2 станом на 30 червня 2021 року становить 17 878,00 грн.
		У межах виконавчого провадження №67235921 щодоборжника  ОСОБА_2 винесено ряд постанов, зокрема: постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання від 06 липня 2022 року, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії від 06 липня 2022 року, постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 06 липня 2022 року, постанову про розшук майна боржника від 06 липня 2022 року.
		ОСОБА_2  на роботі характеризується позитивно, був неодноразово відряджений в зону проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. У БПСПОП «Вінниця» ГУНП у Вінницькій області до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Дисциплінарних стягнень не мав, що підтверджується службовою характеристикою командира БПСПОП «Вінниця» ГУНП у Вінницькій області Гурняк Р. від 07 лютого 2022 року.
		Згідно з висновком органу опіки і піклування Вінницької міської ради від 21 березня 2022 року № 01/00/011/14149 позбавлення  ОСОБА_2 батьківських прав батька щодо дитини   ОСОБА_4 вважається недоцільним.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
		Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).
		Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.
		Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
		Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
		Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
		Верховний Суд виходить з того, що, вирішуючи спір, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.
		Зважаючи на те що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
		Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
		У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги встановлені обставини справи, поведінку батька - відповідача до і після подання позову про позбавлення його батьківських справ.
		Відмовивши у позові, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка не довела умисне ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, а позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведена. 
		Верховний Суд погоджується з цими висновками, з огляду на таке.
		Суди встановили, що відповідач надав службі у справах дітей Вінницької міської ради пояснення, що він заперечує проти позбавлення його батьківських прав та бажає брати участь у вихованні сина. Водночас на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Виконавчому комітеті Вінницької міської ради ОСОБА_2 зазначив, що протягом 2014-2016 років він перебував у зоні АТО, захищав Батьківщину, а протягом 2017-2018 років перебував на заробітках за кордоном, тому не міг регулярно зустрічатися із сином.
		Вказане спростовує доводи позивачки, що відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків.
		Крім того, в матеріалах справи немає достатніх доказів того, що  ОСОБА_2 зловживає наркотичними засобами. Як на доказ вказаного позивачка посилається на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 серпня 2021 року (справа № 127/18315/21), зі змісту якої вбачається, що   ОСОБА_2 надав пояснення, відповідно до яких вживав психотропну речовину за тиждень до освідування в КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» м. Вінниця. 
		Разом з тим на спростування вказаних обставин відповідач надав сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду 2 серії РРУ № 040950, виданий КНП ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» 02лютого 2022 року, згідно з яким у   ОСОБА_2 відсутні наркологічні протипоказання (а. с. 87).
		Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.
		Суди у сукупності з іншими доказами у справінадали належну правову оцінку висновку органу опіки і піклування Вінницької міської ради від 21 березня 2022 року № 01/00/011/14149, у якому зазначено про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав, враховуючи його бажання брати участь у вихованні дитини.
		Аргументи апеляційної та касаційної скарг не містять спростування висновку органу опіки і піклування Вінницької міської ради. 
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Згідно з частинами першою - третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
		Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, установивши відсутність свідомого нехтування  ОСОБА_2  своїми батьківськими обов`язками, зокрема те, що він не втратив бажання налагодити спілкування з дитиною, продовжує вважати себе його батьком та бажає брати участь у його вихованні, заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо сина, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що все це свідчить про його інтерес до дитини, і підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав немає.
		ОСОБА_1  не довела необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
		Посилання позивачки на те, що дитина впродовж багатьох років проживає разом із нею та вітчимом і не бачиться із відповідачем, не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачка не довела.
		Доводи касаційної скарги про не врахування судами наявної заборгованості за аліментами Верховний Суд до уваги не бере, оскільки наявність такої заборгованості не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
		Безпідставними є і доводи касаційної скарги про те, що під час розгляду справи відповідач не надав жодного доказу або своїх заперечень щодо недоцільності позбавлення його батьківських прав та відсутності його вини у невиконанні своїх обов`язків з догляду та виховання дитини, оскільки згідно з розподілом обов`язківи щодо доказування саме позивачка має довести, що відповідач умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків. Крім того, надання заперечення є правом відповідача (стаття 199 ЦПК України). 
		Доводи касаційної скарги, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про допит свідків є безпідставними, з огляду на таке.
		Відповідно до статті 182 ЦПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.
		Згідно з частинами першою, третьою статті 91 ЦПК України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.
		Відповідно до статті 234 ЦПК України, якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їхньою згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 230-232 цього Кодексу.
		ОСОБА_1 у позовній заяві заявила клопотання про допит як свідків                    ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (том 1, а. с. 7).
		Крім того, 29 березня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_12 звернулася з клопотанням про допит як свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (том 1, а. с. 116).
		13 травня 2022 року протокольною ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області викликано для допиту у судовому засіданні свідків  ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
		Під час цього судового засідання представник позивача відмовилася від виклику ОСОБА_10 (том 1, а. с. 127 зворот).
		У судовому засіданні 15 червня 2022 року як свідок була допитана ОСОБА_9 (том 1, а. с. 155).
		У судовому засіданні 07 липня 2022 року представник позивача відмовилася від виклику як свідка  ОСОБА_11 , протокольною ухвалою клопотання було залишено без розгляду (том 1, а. с. 186 зворот).
		Щодо допиту як свідка ОСОБА_1 суд першої інстанції у судовому засіданні 15 червня 2022 року відмовив, роз`яснив їй право надати письмові пояснення по суті справи (том 1 а. с. 149).
		З огляду на вказане суд першої інстанції не порушив право ОСОБА_1 на подання клопотання про допит свідків, яким вона скористалася. Також її твердження в касаційній скарзі про те, що суд в оскаржуваному рішенні вказав, що вона та представник просили не викликати свідків спростовується змістом рішення суду першої інстанції.
		Крім того, заявниця не зазначила, яким чином її допит як свідка міг вплинути на оцінку доказів в сукупності та ухвалення рішення по суті.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1  посилається на не врахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у зазначених нею постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, від 18 лютого 2019 року у справі № 729/1265/16, провадження № 61-32038св18, від 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17, провадження № 61-27680св18, від 16 січня 2019 року у справі № 199/5032/16, провадження № 61-33806св18.
		У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20, зазначено, що, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення його батьківських прав.
		Суди, установивши відсутність винної поведінки та свідомого нехтування  ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, беручи до уваги той факт, що батько дитини бажає продовжувати спілкуватися з нею, а також відсутність інших передбачених частиною першою статті 164 СК України підстав для позбавлення батьківських прав, з урахуванням найкращих інтересів дитини висновку органу опіки та піклування дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Такі висновки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, провадження № 61-1344св20.
		У касаційній скарзі позивач, посилаючисть на постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19, указує, що висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківських прав є недопустимим доказом, що не було враховано судами при вирішення справи.
		Так, у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року вказано, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області стосовно доцільності позбавлення відповідача батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 11 грудня 2018 року № 1-18/1215 не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом.
		Отже, у справі, що переглядається, суди з дотриманням норм процесуального права прийняли як належний і допустимий доказ висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення  ОСОБА_2 батьківських прав і дослідили його, що не суперечить викладеній в постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 позиції, а тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.
		У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18, провадження № 61-10531св21, Верховний Суд дійшов висновку, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
		У постанові Верховного Судувід 18 лютого 2019 року у справі № 729/1265/16, провадження № 61-32038св18, Верховний Суд, залишивши без змін судові рішення судів попередніх інстанцій, дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА 5, який не використав всіх передбачених законом засобів для того, щоб брати участь у вихованні дочки, батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи позивачем не доведено. Разом з тим суди врахували висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідача батьківський прав та частину першу статті 3 Конвенції про права дитини, відповідно до якої першочергова увага приділяється якнайкращих інтересам дитини.
		У постанові Верховного Судувід 07 лютого 2019 року у справі № 713/63/17, провадження № 61-27680св18, Верховний Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу на нього, при цьому суд правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення ОСОБА 5 батьківських прав, оскільки висновок суперечить інтересам неповнолітньої дитини та є недостатньо обґрунтованим. Крім того, альтернативні заходи реагування держави до відповідача не вживалися, а позбавлення батьківських прав тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків на краще неможливо, і лише за наявності вини в діях батьків.
		У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 199/5032/16, провадження № 61-33806св18, Верховний Суд дійшов висновку, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з ОСОБА 3 на користь позивача аліментів на дитину, оскільки наявність заборгованості за аліментами не є підставою для позбавлення особи батьківських прав.
		Отже, посилання заявниці на не врахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, у викладених нею як приклад неправильного застосування норм права постановах Верховного Суду, є необґрунтованими, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать загальним висновкам Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах. Крім того, такі висновки зроблені за інших обставин, встановлених у кожній із зазначених справ, та з урахуванням відповідних доказів.
		У справі, що переглядається, суди встановили, що неможливість активної участі батька в житті дитини зумовлена об`єктивними причинами, зокрема, він брав участь у зоні АТО, перебував на заробітках в іншій країні, між ним та позивачкою існують неприязні стосунки, а отже, дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.
		Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких виняткових обставин суди не встановили. У касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме: суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		Наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		З урахуванням того, що Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, доводи касаційної скарги про необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання про допит свідків (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
		Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 вересня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                               А. С. Олійник
		Судді:                                                                                                          І. Ю. Гулейков
		С. О. Погрібний
		                                                                                                                      Г. І. Усик
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...