Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/2028/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2023.
Дата набрання законної сили: 27.12.2022
Номер судового провадження: 61-323ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 грудня 2022 року 
		м. Київ
		 
		справа № 334/2028/20
		провадження № 61-323св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Ільющенков Сергій Олександрович, Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», ОСОБА_2 , 
		третя особа - ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року у складі судді Гнатюка О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Гончар М. С., Маловічко С. В., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів 
		 
		У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О., Товариства з обмеженою відповідальності «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи»), ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння. 
		 
		Позов обґрунтовано тим, що 15 лютого 2019 року Державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 45553497 від 15 лютого 2019 року 15:39:59, квартири АДРЕСА_1 , яка належить дружині позивача на підставі договору купівлі - продажу квартири від 19 червня 2008 року № 4445, зареєстрований в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 31 липня 2008 року. Державним реєстратором Ільющенковим С. О., в порушення пункту 61 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127«Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», статті 19 Конституції України, неправомірно зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи», де позивач, згідно з договором поруки від 19 червня 2008 року № 0703/0608/71-124-Р?1 є солідарним боржником, відмінним від іпотекодавця. Ні позивач, ні його дружина ОСОБА_3 не отримували вимоги від кредитора про усунення порушень. Позивач просив скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30318193, про проведену державну реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_1 та визнати незаконним рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Кредитні ініціативи», індексний номер: 45553497 від 15 лютого 2019 року, що є належним способом захисту прав та інтересів позивача. Витребувати квартиру АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння та зобов`язати його повернути законному власнику ОСОБА_3 .
		 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги пункту 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дотримані ТОВ «Кредитні ініціативи», оскільки відповідно до витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно в якості підстави для реєстрації права власності за новим кредитором зазначена, в тому числі, і вимога про усунення порушень основного зобов`язання, яка направлялася боржнику ОСОБА_3 , проте остання відмовилася від отримання вказаної вимоги. 
		 
		Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами було досягнуто домовленостей щодо передачі права власності на майно, що є предметом іпотеки за відповідним кредитним договором, тому будь-які посилання позивача у справі щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки через дію мораторію є безпідставними, оскільки в цьому випадку не відбувалося примусового стягнення. Отже, позивачем не доведено, що реєстрація права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулася на незаконних підставах.
		 
		Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено тільки іпотекодавцем у суді, однак позивач таким не є, а отже посилання заявника щодо неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки через дію мораторію є безпідставні.
		 
		Постановою Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року - без змін.
		 
		Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи 
		 
		ОСОБА_1 05 січня 2022 року через систему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення процесуальних норм, з урахуванням уточнень, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у частині, а саме: скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 30318193 про проведену державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, квартири АДРЕСА_1 та визнати незаконним рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ТОВ «Кредитні ініціативи» від 15 лютого 2019 року індексний номер: 45553497.
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що:
		 
		-  суд апеляційної інстанції помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження в супереч частини третьої статті 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);
		 
		-  суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав належну оцінку клопотанню ОСОБА_1 та запереченню ОСОБА_3 про неможливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження;
		 
		-  суди першої та апеляційної інстанцій помилково вважали, що позивач, який є чоловіком іпотекодавця та майновим поручителем, не є боржником відмінним від іпотекодавця;
		 
		-  суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, безпідставно вважали, що мораторій щодо валютних кредитів не може застосовуватися на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки;
		 
		-  суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано вважали, що не повідомлення іпотекодавця та боржника відмінного від іпотекодавця про вимоги усунення порушень, є правомірними;
		 
		-  суди першої та апеляційної інстанцій вибірково застосували статтю 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України);
		 
		-  суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/9842/19.
		 
		У червні 2022 року від ТОВ «Кредитні ініціативи» надійшовдо Верховного Судувідзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому товариство зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		Межі розгляду справи судом касаційної інстанції
		 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. 
		 
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		 
		Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 11 січня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року 11 січня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.  
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху. Надано заявнику строк на усунення недоліків, зокрема надання доказів на підтвердження дати отримання копії постанови Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року та доплатити судового збору.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2022 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Ленінського районного суду м. Запоріжжя матеріали цивільної справи № 334/2028/20; надано учасникам справи строк для подання відзиву.  
		 
		У травні 2022 року матеріали справи № 334/2028/20 надійшли до Верховного Суду.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		 
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
		 
		Фактичні обставини справи
		 
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19 червня 2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» (далі - ВАТ «Сведбанк»), укладено кредитний договір № 0703/0608/71-124, за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 77 300,00 доларів США.
		 
		19 червня 2008 року укладено договір купівлі-продажу квартири між    ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (продавці) та ОСОБА_3 (покупець) щодо продажу квартири АДРЕСА_1 .
		 
		Згідно з договором поруки від 19 червня 2008 року № 0703/0608/71-124-Р-1 ОСОБА_1 - позивач у цій справі виступив поручителем перед банком за виконання зобов`язань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику ОСОБА_3 у вигляді кредиту за кредитними договором № 0703/0608/71-124.
		 
		За умовами вказаного договору поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком за виконання позичальником умов основного зобов`язання.
		 
		На забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 19 червня 2008 року між сторонами укладено іпотечний договір № 0703/0608/71-124-Z-1, який забезпечує виконання всіх зобов`язань ОСОБА_3 перед іпотекодержателем, що випливають із укладеного між ними кредитного договору. Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3 .
		 
		Відповідно до пункту 12.3 договору іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпункті 12.3.1 та пункті 12.3.2 цього пункту Договору: задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання Основного зобов`язання у порядку встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотеко- держателя шляхом використання процедури передбаченої в цьому підпункті пункту 12.3 Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
		 
		Сторони з розумінням змісту статті 37 Закону України «Про іпотеку» свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки на підставі положень цього підпункту пункту 12.3 цього Договору є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що повністю виконав основне зобов`язання.
		 
		27 квітня 2018 року за вих. № 1140 ТОВ «Кредитні ініціативи» на адресу ОСОБА_3 підготовлено письмову вимогу, в якій, посилаючись на наявність виниклої станом на день вимог простроченої заборгованості позичальника за кредитним договором від 19 червня 2008 року № 0703/0608/71-124 в сумі 403 342,35 доларів США, вимагав усунути порушення зобов`язання та попередив, що у випадку невиконання цієї вимоги через тридцять днів з моменту її отримання, буде змушений розпочати процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття предмету іпотеки у власність.
		 
		12 лютого 2019 року ТОВ «Кредитні ініціативи» в особі представника за довіреністю Волощука О. М. звернулося до Державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. із заявою про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
		 
		Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. від 15 лютого 2019 року, індексний номер: 45553497, право власності на квартиру  АДРЕСА_1 , зареєстровано за ТОВ «Кредитні ініціативи».
		 
		Згідно з матеріалами реєстраційної справи, наданої суду, до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень були подані документи: іпотечний договір № 0703/0608/71-124-Z-1, кредитний договір № 0703/0608/71-124, повідомлення ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, лист про відмову в отриманні ОСОБА_3 листа.
		 
		Відповідно до договору купівлі-продажу від 26 березня 2019 року, укладеного між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ОСОБА_2 останній придбав квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
		 
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та їх нормативно-правове обґрунтування
		 
		Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.
		 
		Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
		 
		Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач не довів, що реєстрація права власності за ТОВ «Кредитні ініціативи» відбулася на незаконних підставах.
		 
		Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
		 
		Згідно з частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
		 
		За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		 
		За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		 
		Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою.
		 
		Згідно з статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
		 
		Згідно з частиною першою та третьою статті 33 Закону «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав,  встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
		 
		Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
		 
		Оскільки договір іпотеки укладений 19 червня 2008 року, то до спірних правовідносин застосовується Закон України в редакції від 15 травня 2006 року.
		 
		Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції станом на час укладення договору іпотеки - 19 червня 2008 року) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
		 
		Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» (яка діяла станом на день укладення іпотечного договору) іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
		 
		Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
		 
		У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
		У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.
		 
		Недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.
		 
		Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено в суді іпотекодавцем.
		 
		За змістом статті 60 CК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		 
		Як встановлено судами та відомо з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 червня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, який забезпечує виконання всіх зобов`язань ОСОБА_3 перед іпотекодержателем, що випливають із укладеного між ними кредитного договору. Предметом іпотеки за іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_3 .
		 
		Оскільки вказане іпотечне майно є спільною сумісною власністю іпотекодавця    ОСОБА_3 та її чоловіка, позивача в цій справі ОСОБА_1 , то при укладення кредитного договору № 0703/0608/71-124 та договору іпотеки № 0703/0608/71-124-Z-1 позивачем ОСОБА_1 було підписано нотаріально посвідчені заяви про надання згоди на укладення вказаних договорів дружиною ОСОБА_3 .
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що оскільки  ОСОБА_1 не є стороною іпотечного договору, в іпотекодержателя не існувало обов`язку направляти йому в порядку статті 35  Закону України «Про іпотеку» вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та про звернення стягнення на нерухоме майно.
		Аргументи касаційної скарги про те, що третя особа - ОСОБА_3 не отримувала вимоги про усунення порушень основного зобов`язання, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора за позовом  ОСОБА_1 , оскільки      ОСОБА_3 з такими вимогами не зверталася, вказане не доводила та не уповноважувала позивача ОСОБА_1 на звернення до суду в її інтересах.
		 
		Доводи касаційної скарги про те, щоапеляційний суд помилково розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження є необґрунтованими та зводяться до власного тлумачення заявником норм процесуального законодавства України, оскільки справу призначено та розглянуто відповідно до вимог статей 368, 369 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.
		 
		Аргументи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав належну оцінку клопотанню ОСОБА_1 про неможливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, Верховний Суд відхиляє, згідно з наявним у матеріалах справи звукозапису судового засідання Запорізького апеляційного суду та протоколу судового засідання, яке відбулося 16 листопада 2021 року, апеляційний суд розглянув вказане клопотання позивача та роз`яснив порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції, про що зазначено в протоколі судового засідання.
		 
		Водночас Верховний Суд вважає слушними доводи заявника про безпідставність висновків суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний судпро те, що мораторій щодо валютних кредитів не може застосовуватися на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки з огляду на таке.
		 
		Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх майнових вимог, які виникли у зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором. 
		 
		Водночас Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» визначив тимчасову заборону на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Тобто і на відчуження предмета іпотеки шляхом реєстрації права власності на нього за іпотекодержателем.
		 
		Отже, до правовідносин з реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження застосовуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо тимчасової заборони відчуження.
		 
		Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об`єктів житлового фонду, об`єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно/об`єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов`язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку.
		 
		Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що позивач, який не є ані позичальником, ані майновим поручителем, не надав суду належних доказів наявності всіх умов, визначених Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», для застосування заборони на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, що квартира  АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, використовується іпотекодавцем як місце постійного проживання та відсутнє інше нерухоме житлове майно), а тому заборона на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки, визначена вказаним Законом, до спірних правовідносин застосована бути не може, що свідчить і про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.
		 
		Також безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/9842/19, з огляду на таке. 
		У постанові  від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		 
		У наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є  безпідставними.
		 
		Зокрема у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а (провадження № 11-474апп19) та від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений сторонами в іпотечному застереженні, є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому порядку) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.
		 
		З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути звернено стягнення на підставі дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин) у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком як забезпечення виконання умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті. 
		А у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14?83цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Вказані вимоги є імперативними і не виконуються на розсуд стягувача.
		 
		Натомість у справі, яка переглядається, позивач не є ані позичальником, ані майновим поручителем, що свідчить про безпідставність посилання позивача про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
		 
		Також у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/9842/19 (провадження № 61-18782св19) Верховний Суд зробив висновок, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з підстав того, що на спірну квартиру, не може бути звернуто стягнення в період її обтяження (накладеного арешту, або заборони відчуження квартири), з підстав того, що на позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також з підстав не вирішення на момент винесення державним реєстратором оспорюваного рішення між сторонами основного зобов`язання спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		 
		Натомість у справі, яка переглядається, доказів на підтвердження того, що позивач використовував спірну квартиру як місце свого постійного проживання та доказів, що на спірну квартиру було звернуто стягнення в період її обтяження матеріали справи не містять.
		 
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.
		 
		При цьому Верховний Суд враховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).
		Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401ЦПК України.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		 
		Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.
		 
		Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення. 
		 
		Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 22 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін. 
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:І. Ю. Гулейков       А. С. Олійник       С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...