Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 366/2026/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 05.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.01.2023.
Дата набрання законної сили: 14.12.2022
Номер судового провадження: 61-2622ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                            
		Іменем України                         
		14 грудня 2022 року 
		м. Київ
		справа № 366/2026/18
		провадження № 61-2622св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державна казначейська служба України, 
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційні скарги Головного управління Національної поліції в Київській області на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі судді Лапчевської О. Ф. та  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Болотова Є. В., Нежури В. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2018 року  ОСОБА_1  звернулась до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Київської області, Головне управління Національної поліції в Київській області (далі - ГУНП в Київській області), про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. 
		Позов обґрунтований тим, що 28 липня 2014 року їй вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України, а 12 листопада 2014 року - повідомлення про зміну підозри у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
		18 листопада 2014 року прокуратура Київської області направила до суду обвинувальний акт щодообвинувачення її у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою статті 364, частиною першою статті 366 КК України, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської областівід 18 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, її та ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею їх на поруки трудового колективу. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2015 року скасовано ухвалу суду першої інстанції від 18 грудня 2014 року і ухвалу Апеляційного суду від 03 лютого 2015 року та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
		30 грудня 2015 року Іванківський районний суд Київської області постановив ухвалу, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні від 04 березня 2014 року № 12014110000000058 повернувпрокурору Київської області. 
		21 березня 2016 року прокуратура Київської області склала та направила до суду обвинувальний акт щодоОСОБА_1 і ОСОБА_2 
		13 січня 2017 року Іванківський районний суд Київської області ухвалив вирок, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинуватими та виправдано. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.
		Внаслідок незаконних дії органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури їй завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях, порушенні її нормальних життєвих зв`язків, що вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Вказувала, що згідно з консультаційним висновком спеціаліста № 124-ц орієнтовний розмір компенсації завданих їй моральних страждань становить 405 мінімальних заробітних плат, тому, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у 2018 році в сумі 3 723,00 грн, розмір завданої їй моральної шкоди становить 1 507 815,00 грн.
		ОСОБА_1 , посилаючись на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон), просила суд відшкодувати їй за рахунок Державного бюджету України моральну шкоду у розмірі 1 507 815,00 грн.
		Короткий зміст попередніх судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної  інстанцій
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 29 листопада 2018 року залучено до участі у справі прокуратуру Київської області та ГНПУ в Київській області як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
		Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року позов задоволено частково. Стягнено з ДКС Українина користь ОСОБА_1  122 859,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що права  ОСОБА_1 були обмежені протягом тривалого часу внаслідок протиправного притягнення її до кримінальної відповідальності, тому є правові підстави для відшкодування завданої їй моральної шкоди відповідно до вимог Закону. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував період перебування позивачки під слідством і судом (33 місяці) та виходив з розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, встановленої законодавством на 2018 рік.
		Постановою Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , ДКС України, першого заступника прокурора Київської області, ГУНП в Київській області задоволено частково. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 під час судового провадження давала показання на підтвердженні своєї вини, у зв`язку з чим перешкоджала з`ясуванню істини у справі й така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована матеріалами кримінального провадження. Доказів, що самообмова стала наслідком застосування до  ОСОБА_3 насильства, погроз та інших незаконних заходів, вона суду не надала.
		З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові за його безпідставністю.
		Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 вересня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд вказав на таке.
		При визначенні розміру морального відшкодування на підставі Закону необхідно виходити з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. 
		Висновок апеляційного суду, що ОСОБА_1 не надала суду належних доказів на підтвердження того, що така самообмова стала наслідком застосування до неї насильства, погроз та інших незаконних заходів є передчасним. 
		Обставини самообмови зі сторони ОСОБА_1 , які б перешкоджали органу слідства з`ясувати істину та виконати слідством свій обов`язок щодо всебічного, повного та об`єктивного розслідування справи, суди не встановили.
		Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, звичайно це органи, діями яких завдано шкоду, проте такі органи до участі у справі не залучені (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19).
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року позов задоволено частково. Стягнено з ДКС України на користь ОСОБА_1  141 882,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що права  ОСОБА_1 були обмежені протягом тривалого часу внаслідок протиправного притягнення її до кримінальної відповідальності, а саме, з дня порушення кримінальної справи - 04 березня 2014 року до дня ухвалення вироку - 13 січня 2017 року, тому є правові підстави для відшкодування завданої їй моральної шкоди відповідно до Закону. Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував період перебування позивачки під слідством і судом (33 місяці) та виходив з розміру мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, встановленої законодавством на 2018 рік, що становив 3 723,00 грн, а не з розміру моральної шкоди, визначеної позивачем, у сумі 405 мінімальних заробітних плат, згідно з консультативним висновком спеціаліста від 12 липня 2018 року № 124-ц.
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 02 липня 2020 року виправлено описку в рішенні Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року, а саме другий абзац резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: «Стягнути з Державної Казначейської Служби України на користь  ОСОБА_1  на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури 141 882,00 грн (сто сорок одна тисяча вісімсот вісімдесят дві гривні)». В іншій частині рішення залишено без змін.
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 25 серпня 2020 року виправлено описку в резолютивній частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року, а саме зазначено правильно, що повний текст рішення виготовлено «18 червня 2020 року» замість помилково зазначеного «16 червня 2020 року». В іншій частині рішення залишено без змін.
		Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 23 листопада 2020 року виправлено описку в рішенні Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року, а саме резолютивну частину рішення викладено в такій редакції: «Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Прокуратура Київської області, Головне Управління Національної поліції в Київській області про відшкодування моральної шкоди,завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури, - задовольнити частково.
		Стягнути з Державної Казначейської Служби України на користь  ОСОБА_1  на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури 141 882,00 грн. (сто сорок одна тисяча вісімсот вісімдесят дві грн. 00 коп.). В решті позовних вимог відмовити. Судовий збір віднести за рахунок держави.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи,зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Іванківський районний суд Київської області.
		Відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		Повний текст рішення складено 18 червня 2020 року.»
		В іншій частині рішення залишено без змін.
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу ГУНП в Київській області на рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2016 року визнано неподаною та повернено заявнику.
		Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ГУНП в Київській області не виконало вимоги, вказані в ухвалі Київського апеляційного суду від 21 грудня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме не сплатило судовий збір у розмірі 1 242, 21 грн, із заявами про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати та продовження строку для усунення недоліків до суду не зверталося.
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року апеляційні скарги ДКС України та виконуючого обов`язки прокурора Київської області Грабця І. задоволено. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
		Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, щосуд першої інстанції під час нового розгляду справи не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19. 
		Належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. Разом з тим, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКС України чи її територіальний орган не є суб`єктом, який порушив права чи інтереси позивача.
		Сам факт стягнення коштів із Державного бюджету України не може бути підставою для обов`язкового залучення до участі у справі відповідачем ДКС України чи її територіального органу. 
		Суд першої інстанції вказаних обставин не врахував, фактично не встановив орган, який завдав шкоди позивачу.
		Крім того, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивачка не звільнена від обов`язку доведення завданої моральної шкоди. Лише сама наявність виправдувального вироку щодо неї не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без вказівки на те, в чому саме вона полягала.
		Короткий зміст вимог касаційних скарг
		У лютому 2021 року ГУНП в Київській області звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року, просило її скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
		У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року, просила її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Аргументи учасників справи
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги
		Касаційна скарга ГУНП в Київській областімотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з  порушенням норм процесуального права.
		Суд апеляційної інстанції повернув апеляційну скаргу передчасно, оскільки заявник не отримував ухвали суду апеляційної інстанції від 21 грудня 2020 рокупро залишення апеляційної скарги без руху, яка станом на момент подання касаційної скарги до ГУНП не надійшла, що підтверджується відповіддю відділу документального забезпечення Головного управління від 17 лютого 2021 року № 525/109/11/02-2021.
		ГУНП сплатило судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 242,21 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 10 лютого 2021 року № 1169, навіть за відсутності ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
		Касаційна скарга ОСОБА_1  мотивована тим, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
		Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції, що лише наявність виправдувального вироку щодо позивачки не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без вказівки на те, в чому саме вона полягала.
		Такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду у аналогічних справах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 366/2027/18, провадження № 61-18759св19, Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, згідно з якими позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.
		Для визначення розміру моральної шкоди було проведено психологічне експертне дослідження, за результатами якого складений «Консультаційний висновок спеціаліста № 124-ц», згідно з яким орієнтований розмір компенсації завданих ОСОБА_1 моральних страждань (моральної шкоди) становить 405 мінімальних заробітних плат.
		Відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, щосуд першої інстанції під час нового розгляду справи не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, згідно з яким належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин, проте, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
		Помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в позові з підстав незалучення як відповідача органу, який завдав шкоду позивачці.
		Грошові суми при відшкодуванні шкоди відшкодовуються за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку, тому ДКС України, яка здійснює безспірне списання коштів, та Міністерство фінансів Укарїни, яке попередньо інформується про виконання рішення суду та повідомляється при недостатності коштів для відшкодування, є належним відповідачем у справі.
		Крім того, кримінальне провадження № 12014110000000058 проводилось щодо двох обвинувачених - ОСОБА_2 та позивачки. За його результатами розгляду ухвалено вирок Іванківським районним судом Київської області від 13 січня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано невинуватими та виправдано. 
		ОСОБА_2 одночасно з ОСОБА_1 звернулась до суду відповідно до Закону.
		17 січня 2020 року Верховний Суд у справі № 366/2027/18 рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 березня 2019 року в незмінній частині та постанову Київського апеляційного суду від 12 вересни 2019 року залишив без змін. Отже, вимоги ОСОБА_2 щодо відшкодування моральної шкоди у сумі 141 882,00 грн задоволено. Як відповідач у наведеній справі брала участь ДКС України, а також залученими були треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Київської області, ГУНП в Київській області. 
		Верховний Суд у наведеній справі дійшов висновку про належність відповідача.
		08 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернулась із заявою до ДКС України про виконання рішення суду, яке на момент подання цієї касаційної скарги виконане.
		Аргументи інших учасників справи
		Відзив ГУНП в Київській областіна касаційну скаргу ОСОБА_1  мотивований тим, що відшкодування моральної шкоди проводиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що органи, які завдали моральну шкоду позивачці як відповідачі, до участі у справі не залучені.
		Крім того, наявність виправдувального вироку щодо неї не може не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без зазначення в чому саме вона полягала.
		Відзив Київської обласної прокуратури на касаційну скаргу ОСОБА_1  мотивований тим, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, а саме, орган, діями якого завдано шкоду, проте такі органи відповідачами у цій справі залучені не були.
		Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивачки.
		При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, належним відповідачем є держава як учасник цивільних відносин. Разом з тим, держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної вціади, а саме органи, діями яких завдано шкоду. 
		Залучення або незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКС України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКС України чи її територіальний орган не є тим суб`єктом, який порушив права позивачки.
		Вказане має важливе значення для правильного вирішення спору, оскільки, залучивши до участі у справі лише ДКС України, яка є органом, що здійснює тільки списання коштів з державного бюджету, і не залучивши співвідповідачами органи, дії яких, за твердженням позивачки, призвели до завдання їй моральної шкоди, суд не встановив всіх фактичних обставин справи, які необхідні як для встановлення факту завдання моральної шкоди позивачці, так і для визначення розміру її відшкодування. ДКС України таких дій щодо позивачки не вчиняла, тому не могла надати пояснення з приводу обставин, викладених у позові.
		Отже, належним відповідачем у цій справі є держава, яка повинна брати участь у справі через уповноважений орган (органи) державної влади, дії якого призвели до завдання позивачці шкоди, проте у цій справі ДКС України визначена єдиним відповідачем.
		Суд першої інстанції при повторному розгляді справи вказаних обставин не врахував.
		Суд апеляційної інстанції взяв до уваги вказівки, викладені в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року, та відмовив в позові з підстав незалучення належних відповідачів.
		Крім того, наявність виправдувального вироку щодо неї не може не може бути безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, без зазначення в чому саме вона полягала.
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ГУНП в Київській області та витребувано матеріали справи.
		Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . 
		У травні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Як на підставу касаційного оскарження ГУНП в Київській областіпосилалося на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: передчасно повернув апеляційну скаргу, заявник не отримував ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху.
		Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУНП в Київській області без задоволення, часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 , з таких підстав. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що 04 березня 2014 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014110000000058 за частиною першою статті 366 КК України.
		28 липня 2014 року прокурор відділу прокуратури Київської області                       Вишнівський І. А. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 366 КК України.
		18 грудня 2014 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку з передачею її на поруки трудового колективу.
		12 листопада 2015 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 18 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 03 лютого 2015 року скасовано, призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
		30 грудня 2015 року ухвалою Іванківського районного суду Київської області обвинувальний акт в кримінальному провадженні № 12014110000000058                         від 04 березня 2014 року повернено прокурору Київської області.
		13 січня 2017 року вироком Іванківського районного суду Київської області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано невинними та виправдано. 
		29 травня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Київської області вирок Іванківського районного суду від 13 січня 2017 року залишено без змін.
		29 травня 2018 року постановою Верховного Суду вирок Іванківського районного суду від 13 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року залишено без змін, а касаційні скарги прокурорів                         Пухи І. Ю., Яковенко І. П. - без задоволення.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 .
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК Україникожна особа має право                                 в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
		Відповідно до пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України  способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування моральної (немайнової) шкоди. 
		Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. 
		Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
		Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону про відшкодування шкоди (стаття 1 Закону).
		Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		За змістом пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
		Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Згідно з пунктом 17 Положення, передбачене частиною п`ятою статті 4 Закону  відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати  громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
		Верховний Суд зазначає, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
		Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
		Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): моральна шкода.
		Згідно зі статтею 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. 
		Отже, у Законі передбачено, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися та обґрунтовуватися судом з урахуванням мінімального розміру заробітної плати.
		Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й більший розмір відшкодування.
		Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження                                      № 14-538цс19.
		У постанові Великої Палати Верховного суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс18, зроблено висновок, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
		Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження                        № 14-4цс19, Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17, провадження № 61-2934св18, від 18 грудня 2019 року у справі № 199/8734/17, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, провадження                    № 61-9673св20, від 03 березня 2021 року у справі№ 638/509/19, провадження                     № 61-7643св20, від 09 лютого 2022 року у справі № 757/6203/21-ц, провадження                     № 61-20656св21.
		Суд першої інстанції втсановив, що вироком Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2017 року, який залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 травня 2017 року та постановою Верховного Суду від 29 травня 2018 року, ОСОБА_1 визнано невинною та виправдано, що є підставою для відшкодування їй моральної шкоди.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції  встановив, що позивачка незаконно перебувала під слідством і судом із 04 березня 2014 року до 13 січня 2017 року, тобто 33 календарних місяців, внаслідок чого їй завдано моральну шкоду, дійшов правильного висновку про те, що вона набула право на відшкодування завданої моральної шкоди, у зв`язку із постановлення щодо неї виправдувального вироку суду. Суд першої інстанції не встановив, що самообмова позивачки перешкоджала об`єктивному розслідуванні справи.
		Суд першої інстанції, стягнувши на відшкодування моральної шкоди 141 882,00 грн виходив з того, що її відшкодування за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з не менше одного мінімального розміру заробітної плати, встановленого відповідно до статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», за кожен місяць перебування під слідством чи судом. 
		Тобто, суд першої інстанції визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, а саме станом на 2018 рік. 
		Верховний Суд зауважує, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен визначатися з урахуванням мінімального розміру заробітної плати станом на час розгляду справи, тобто на 2020 рік.
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 немає доводів щодо розміру відшкодування моральної шкоди, тому немає підстав для зміни рішення суду першої інстанції у зв`язку з викладеним.
		Скасувавши рішення суду першої інстанції та відмовивши у позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції під час нового розгляду справи не врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, згідно з яким належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин, разом з тим, орган який завдав шкоди позивачці не був залучений до участі у справі як відповідач.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2019 року у справі                                     № 242/4741/16-ц, провадження № 14-515цс19, зазначила, що зурахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. 
		Згідно з позовною заявою позивачка фактично просила відшкодувати їй шкоду, яка завдана державою, зазначивши орган, який діє від імені держави - ДКС України.
		Верховний Суд бере до уваги, що коли орган влади несе відповідальність за завдану шкоду, позитивний обов`язок держави сприяти встановленню правильного відповідача набуває ще більшого значення (див. рішення у справі «Плеханов проти Польщі» (Plechanow v. Poland), заява № 22279/04, пункт 109, від 07 липня 2009 року).
		Суд першої інстанції належним чином не взяв до уваги вказівки суду касаційної інстанції, який скасував судові рішення і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		За встановлених обставин у цій справі, а також враховуючи зміст та вимоги позову ОСОБА_1 , з метою уникнення покладення на неї відповідного тягаря за дії суду, Верховний Суд дійшов висновку, що є підстави для задоволення позову, незважаючи на визначений позивачкою склад осіб, які беруть участь у справі. Тому з урахуванням доводів касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
		Водночас Верховний Суд зазначає таке.
		Грошові суми при відшкодуванні шкоди відшкодовуються за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тому ДКС України, яка здійснює безспірне списання коштів, та Міністерство фінансів Укарїни, яке попередньо інформується про виконання рішення суду та повідомляється при недостатності коштів для відшкодування, є належним відповідачем у справі.
		Відповідно до статті 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1174 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
		Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Верховний Суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, вказано, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоб заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою. Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною.
		Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16, провадження № 61-8385св20.
		На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув та зробив помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державного бюджету України, оскільки кошти підлягають стягненню з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України.
		Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що резолютивну частину рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року необхідно змінити, виклавши в іншій редакції.
		Щодо касаційної скарги ГУНП в Київській області
		У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень.
		Право кожного на судовий захист закріплено також у пункті 1 статті 6 Конвенції, яким гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Згідно з практикою ЄСПЛ у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, там, де існують апеляційні або касаційні суди, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та рішення у справі «Гофман проти Німеччини»  від 11 жовтня 2001 року).
		Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя. Україна, як учасниця зазначеної Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
		У липні 2020 року ГУНП в Київській області звернулося до Київського апеляційного судуз апеляційною скаргою на рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року.
		Ухвалою Київського апеляційного судувід 21 грудня 2020 року апеляційну скаргу залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом десяти днів з дня отрмимання копії ухвали сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі  1 242,21 грн. Зазначено, що у разі невиконання зазначених вимог в установлений строк, апеляційна скарга буде визнана неподаною та повернена заявнику.
		Повернувши апеляційну скаргу ГУНП в Київській області, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вказану ухвалу ГУНП в Київській області отримало 11 січня 2021 року, станом на 04 лютого 2021 року вимог вказаної ухвали не виконало, не сплатило судовий збір у розмірі 1 242,21 грн, із заявами про відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати та продовження строку для усунення недоліків до суду не зверталося.
		Додатково зазначено, що ГУНП в Київській області повинне було цікавитись своєю апеляційною скаргою та слідкувати за  рухом її розгляду.
		Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
		Відповідно до довідки Київського апеляційного суду, яка є в матеріалах справи,  у суду апеляційної інстанції відсутні кошти для пересилання поштової кореспонденції, тому судові рішення суду апеляційної інстанції учасникам справи не направлялись.
		Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції направив ГУНП в Київській області ухвалу від 21 грудня 2020 року електронною поштою, яку отримано                          11 січня 2021 року (том 3, а. с. 57-60).
		Верховний Суд зазначає, що належне повідомлення про надходження ухвали суду про усунення недоліків апеляційної скарги є одним з аспектів забезпечення права на справедливий суд, що гарантується Конвенцією.
		Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
		Повертаючи апеляційну скаргу відповідно до частини третьої статті 185 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ГУНП в Київській області повідомлено електронною поштою про зміст ухвали суду.
		У касаційній скарзі ГУНП в Київській області зазначає, що ухвалу від 21 грудня 2020 року не отримувало, а добровільно оплатило судовий збір   за подання апеляційної скарги в розмірі 1 242,21 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 10 лютого 2021 року № 1169, навіть за відсутності ухвали суду про залишення апеляційної скарги без руху.
		Верховний Суд не бере до уваги ці твердження, оскільки відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
		При зверненні з апеляційною скаргою ГУНП в Київській області не виконало вимоги пункту 3 частини четвертої статті 356 ЦПК України, тому суд апеляційної інстанції правильно залишив апеляційну скаргу без руху, надалі, у зв`язку з неусуненням недоліків, повернув заявнику.
		Верховний Суд відхилив клопотання ГУНП в Київській області, викладене у касаційній скарзі, про участь уповноваженого представника в суді касаційної інстанції, з огляду на відсутність необхідності заслухати пояснення сторін                      (статті 43, 402 ЦПК України).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ГУНП в Київській областізалишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року - без змін, касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року скасувати, змінити резолютивну частину рішення суду першої інстанції, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.
		Касаційну скаргу   ОСОБА_1  задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2021 року скасувати.
		Рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року змінити, викласти другий абзац його резолютивної частини у такій редакції: «Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь   ОСОБА_1 141 882 (сто сорок одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) гривні 00 копійок на відшкодування моральної шкоди».
		В іншій частині рішення Іванківського районного суду Київської області від 18 червня 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                             О. В. Ступак
		Судді:                                                                                                         І. Ю. Гулейков
		                                                                                                                    А. С. Олійник 
		                                                                                                                    Г. І. Усик
		                                                                                                                        В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...