Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/7715/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; визнання права власності.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 07.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2023.
Дата набрання законної сили: 05.01.2023
Номер судового провадження: 61-11760ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		05 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 711/7715/20
		провадження № 61-11760св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		представник позивач - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 ,
		третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «СВАН-1»,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2021 року 
		у складі судді Демчика Р. В. та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 червня 2021 року у складі колегії суддів: Фетісової Т. Л., 
		Вінніченка Б. Б., Гончар Н. І.,
		ВСТАНОВИВ:
		1.     Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом 
		до ОСОБА_3 , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «СВАН-1» (далі - ТОВ «СВАН-1»), про визнання договору дарування частки у праві власності на квартиру удаваним правочином, визнання права власності на частку у праві власності.
		Позовну заяву мотивовано тим, що 24 вересня 2019 року між 
		ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір дарування частки у праві власності на квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т. І., реєстровий номер 1087, відповідно до умов якого дарувальник ( ОСОБА_3 ) передав майно - 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , 
		у власність обдарованого ( ОСОБА_1 ) безоплатно.
		На підставі вказаного договору дарування право власності на частку 
		24 вересня 2019 року зареєстровано за позивачем (номер запису 33361939), 
		що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 вересня 2020 року № 224422927.
		Позивач вважала, що спірний договір дарування є удаваним правочином, оскільки вона сплатила відповідачу грошові кошти за придбання майна, тобто фактично вказана нерухомість перейшла у її власність шляхом купівлі-продажу, що підтверджується написаною власноручно відповідачем розпискою від 24 вересня 2019 року.
		Між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди та домовленості щодо істотних умов купівлі-продажу вказаної частки у праві власності 
		на квартиру, але з метою зменшення податкового навантаження 
		та оптимізації коштів, при оформленні договору купівлі-продажу, та через свою правову необізнаність було вирішено оформити правочин у формі договору дарування.
		Разом із цим, позивач посилалась на те, що у жовтні 2020 року 
		ТОВ «СВАН-1», в особі арбітражного керуючого Юдицького О. В. зверталося до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом 
		до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування у тому числі з підстав його безоплатності (справа 
		№ 711/6610/20). У зв`язку із цим, позивач вимушена звернутися до суду 
		з цим позовом, оскільки її права або інтереси можуть бути порушені, 
		а у межах справи № 711/6610/20 вона не може пред`явити зустрічний позов, адже договір дарування оспорюється особою, що не є його стороною.
		З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд:
		визнати удаваним договір дарування частки у праві власності на квартиру, укладений між нею та ОСОБА_3 , посвідчений 24 вересня 2019 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу 
		Плахою Т. І., реєстровий № 1087, з метою приховування насправді договору купівлі-продажу частини цього об`єкту нерухомості;
		визнати, що між нею та ОСОБА_3 24 вересня 2019 року фактично укладено договір купівлі-продажу 1/2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
		припинити право власності за нею на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору дарування 
		від 24 вересня 2019 року № 1087;
		визнати за нею право власності на 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 
		2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем належними 
		та допустимими доказами не доведено, що між нею та відповідачем виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування 
		від 24 вересня 2019 року, та те, що воля сторін була спрямована 
		на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування.
		Уклавши та посвідчивши у нотаріуса спірний договір дарування, зареєструвавши у державного реєстратора право власності на набуте нерухоме майно, на думку суду першої інстанції, позивач мала 
		б усвідомлювати, що тим самим створила ситуацію правової визначеності не тільки для себе, а й для держави та інших фізичних і юридичних осіб, які законно вважали, що власником 1/2 частини квартири 
		АДРЕСА_1 , є саме ОСОБА_1 .
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 2021 року залишено без змін.
		Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину удаваним, оскільки укладаючи спірний договір дарування сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, та що такі договори 
		не є удаваними. Позивач не обґрунтовувала удаваності договору дарування частини квартири з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами.
		Разом із цим, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивач 
		не довела чим саме порушуються її права внаслідок укладення спірного договору дарування, оскільки його предметом є перехід права власності 
		на майно до позивача, як могло б бути внаслідок укладення договору купівлі-продажу такого майна, що намагається довести позивач у справі.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду, 
		ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також 
		на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судами не досліджено зібрані 
		у справі докази (пункти 3 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій й ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 545 ЦК України щодо наявності чи відсутності обов`язку учасників правовідносин отримувати кошти та видавати розписки у присутності будь-яких інших осіб, які б могли в майбутньому засвідчити отримання коштів, а також щодо застосування частини другої статті 386 ЦК України - превентивного способу захисту права власника та частини першої статті 82 ЦПК України - звільнення від доказування обставин, які визнаються учасниками справи.
		На думку ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані 
		у справі докази та не дали їм належної правової оцінки.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 711/7715/20 
		із Придніпровського районного суду м. Черкаси.
		У жовтні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У жовтні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «СВАН-1» 
		на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення 
		є законними та обґрунтованими.
		 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		24 вересня 2019 року між ОСОБА_3 , як дарувальником, 
		та ОСОБА_1 , як обдарованою, укладено договір дарування частки у праві власності на квартиру, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т. С., реєстровий № 1087 (а. с. 9-11).
		Згідно з пунктами 1, 2 цього договору ОСОБА_3 передає майно 
		у власність ОСОБА_1 безоплатно 1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 .
		Відповідно до пункту 4 договору дарування за взаємною згодою цей дар сторони оцінюють у 50 000,00 грн.
		Згідно із пунктом 12 договору дарування сторони стверджують, що цей договір не приховує іншого правочину і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.
		У вступній частині договору зазначено, що сторони договору попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому розумі, ясній пам`яті та діючи добровільно, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, його відміну від договору купівлі-продажу, а також від договору довічного утримання й заповіту, уклали цей договір.
		Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 224422927 
		від 17 вересня 2020 року, право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування частки 
		у праві власності на квартиру, серія та номер: 1087, виданий 24 вересня 2019 року приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Черкаської області Плаха Т. І. (а. с. 12, 13).
		Відповідно до тексту розписки ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 372 000,00 грн у рахунок оплати за продану їй 
		1/2 частку у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 . Продаж частки вчинено за 372 000,00 грн. Будь-яких претензій до ОСОБА_1 щодо оплати проданої власності на квартиру не має. Дата складання розписки 
		24 вересня 2019 року (а. с. 14).
		2.     Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження 
		в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 
		частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного 
		у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції 
		в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. 
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи 
		у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, 
		що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Стаття 717 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, 
		не є договором дарування.
		Частиною другою статті 719 ЦК України передбачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
		Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно 
		у власність другій стороні (покупцеві), покупець приймає або зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
		Предметом позову у справі, яка переглядається, є вимоги про визнання удаваним договору дарування майна та застосування наслідків удаваного правочину, оскільки позивач стверджує, що насправді укладено договір купівлі-продажу майна, а не договір дарування.
		Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
		Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав 
		і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.
		Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір 
		є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
		Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, 
		є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
		Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність 
		та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
		За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Так відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.
		Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність 
		у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.
		Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.
		У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі 
		№ 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, 
		що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.
		Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.
		Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду 
		від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків 
		і приховують іншу волю учасників.
		Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановивши, що укладаючи спірний договір дарування, сторони повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір, у тому числі договір купівлі-продажу, та що такий договір не є удаваними (що також відображено 
		у відповідних пунктах нотаріально посвідченого договору дарування), позивач не обґрунтувала удаваності договору дарування частини квартири 
		з метою приховання договору купівлі-продажу нерухомості, не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочинів виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та, що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочинами, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання оспорюваних правочинів удаваними.
		Крім того, судом правильно враховано, що позивач не довела чим саме порушуються її права внаслідок укладення спірного договору дарування, адже його предметом є перехід права власності на майно до позивача, 
		як могло б бути внаслідок укладення договору купівлі-продажу такого майна, про що намагається довести позивач у справі. Слід також звернути увагу, що позивач судові рішення у цій справі не оскаржує.
		Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру судових рішень постановою Верховного Суду від 19 травня 2022 року у справі № 711/6610/20 залишено без змін рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси 
		від 17 вересня 2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду 
		від 22 грудня 2021 року у частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору дарування частки у праві власності 
		на квартиру від 24 вересня 2019 року, укладеного між ОСОБА_3 
		та ОСОБА_1 , відповідно до якого здійснено відчуження 1/2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру 
		АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Плахою Т. І. 
		та зареєстрованого у реєстрі за № 1087, як такого, що порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення 
		на майно боржника.
		Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах 
		не заслуговують на увагу. 
		Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального 
		і процесуального права, яке призвело або могло призвести 
		до неправильного вирішення справи.
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій 
		не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 квітня 
		2021 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 червня 
		2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту 
		її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                     С. Ф. Хопта
		 
		      Є. В. Синельников
		 
		      В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...