Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1830/19 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 07.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 09.01.2023.
Дата набрання законної сили: 05.10.2022
Номер судового провадження: 12-91гс20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		 
		 
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		5 жовтня 2022 року
		м. Київ
		Справа № 922/1830/19
		Провадження № 12-91гс20
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючої судді-доповідачки Рогач Л. І.,
		суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б.,  Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
		за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., представників учасників справи: 
		прокуратури - Дутчина І. М.,
		ОСОБА_1 - Надьон О. В.,
		Фермерського господарства «Скосогорівка» - Надьона Р. А., 
		розглянула касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року у справі № 922/1830/19 за позовом заступника керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області (далі - Прокуратура) до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), Фермерського господарства (далі - ФГ) «Скосогорівка» про визнання недійсним договору та повернення ділянок, за участю Прокуратури Харківської області.
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		1. Короткий зміст позовних вимог
		1.1. У червні 2019 року прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , ФГ «Скосогорівка» про:
		- визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ «Про надання в оренду земельних ділянок» ОСОБА_1 ;
		- визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2014 року, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;
		- визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;
		- скасування рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18503870, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право оренди від 31 грудня 2014 року № 8328736  про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ОСОБА_1 ; рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18504611, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8329049 від 31 грудня 2014 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ОСОБА_1 ; рішення про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18502807, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право оренди № 8328159 від 31 грудня 2014 року про реєстрацію права оренди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ОСОБА_1 ;
		- скасування рішення про державну реєстрацію від 9 лютого 2016 року № 28151672, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 13178167 від 5 грудня 2016 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0375) за ФГ «Скосогорівка»; рішення про державну реєстрацію від 9 лютого 2016 року № 28150465, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 13177487 від 5 лютого 2016 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320886500:02:001:0376) за ФГ «Скосогорівка»; рішення про державну реєстрацію від 9 лютого 2016 року № 28151864, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право суборенди № 13178714 від 5 лютого 2016 року про реєстрацію права суборенди на земельну ділянку (кадастровий номер 6320888100:02:001:0096) за ФГ «Скосогорівка»;
		- зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га, кадастровий номер 6320888100:02:001:0096.
		1.2. Прокурор зазначив, що для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства в користування ОСОБА_1 на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11 жовтня 2012 року, укладеними нею та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації, відповідно до яких ОСОБА_1 надані в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення строком на 25 років. Тому ОСОБА_1 фактично отримала землю не для створення нового фермерського господарства, а для існування наявної юридичної особи, тобто іншої підприємницької діяльності, а земельні ділянки отримала на позаконкурсній основі в абсолютно необґрунтованих розмірах у порушення норм статей 7, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). 
		1.3. Розглядаючи заяву ОСОБА_1 про надання їй в оренду земельної ділянки, ГУ Держгеокадастру у Харківській області не провело належну перевірку та не пересвідчилося в дійсності волевиявлення заявниці, наявності в неї бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого виду, виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельній ділянці, про що свідчить факт повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку, з метою обходу обов`язкової процедури -  земельних торгів.
		2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року (суддя Прохоров С. А.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року (судді: Тихий П. В., Россолов В. В., Шутенко І. А.), відмовлено в повному обсязі в задоволенні позову.
		2.2. Суди вказали про відсутність порушень вимог чинного земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Харківській області під час видачі оспорюваного наказу та наданні у строкове користування ОСОБА_1 земельних ділянок. Ураховуючи чинність наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області та, відповідно, недоведеність підстав для визнання недійсними спірних договорів оренди, вимоги прокурора про визнання недійсними договорів оренди землі також задоволенню не підлягають. Також не може бути задоволена вимога прокурора про повернення земельних ділянок загальною площею 65,7339 га як похідна від основної вимоги про визнання недійсним наказу. 
		2.3. За висновками судів, доводи про те, що ОСОБА_1 фактично отримала спірні земельні ділянки не для створення нового фермерського господарства, а для іншої підприємницької діяльності, оскільки вона зареєстрована як ФОП, є безпідставними, необґрунтованими та документально недоведеними. 
		2.4. Щодо заяви про застосування позовної давності, то апеляційний суд вказав про те, що оскільки в цій справі не встановлено порушень законодавства відповідачами, то суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості, а не з огляду на пропущену позовну давність.
		3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
		3.1. 17 липня 2020 року заступник прокурора Харківської області подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
		3.2. В обґрунтування зазначив, що судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 22, 93, 122-124, 134, 186 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство»), порушенням норм процесуального права (статей 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)), за неповного з`ясування обставин справи, що призвело до її неправильного вирішення. Так, із системного аналізу наведених вище норм слідує, що громадянин право на отримання земельної ділянки може використати один раз, додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство може отримувати на конкурентних засадах через участь у торгах.
		3.3. Наголосив, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 154/793/15-ц, від 23 травня 2018 року у справі № 389/29/17-ц, у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-2903цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-248цс16 та в ухвалі Верховного Суду України від 23 грудня 2016 року у справі № 635/6568/15-ц.
		3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 6 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		3.5. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 3 грудня 2020 року справу № 922/1830/19 разом із вказаною касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, оскільки такі спори повинні розглядатися в порядку господарського судочинства.
		3.6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що у правовідносинах, коли земельна ділянка надавалась в оренду фізичній особі - засновнику фермерського господарства без проведення земельних торгів для ведення фермерського господарства, вирішення питання щодо законності або незаконності надання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів та з`ясування інших важливих обставин справи (зокрема, установлення обставин щодо створення нового фермерського господарства, наступного надання в оренду чи суборенду такої земельної ділянки) можуть бути здійснені лише у процесі розгляду та вирішення спору по суті, а не до звернення з позовом до суду, а тому не можуть впливати на визначення юрисдикції спору.
		 
		4. Позиція учасників справи
		4.1. У судовому засіданні прокурор підтримав доводи касаційної скарги, посилаючись на приписи законодавства, які, на його думку, визначають, що право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства на позаконкурентній основі громадянин може використати один раз.
		4.2. Висловив заперечення щодо наявності підстав для відступу від попередніх висновків Великої Палати Верховного Суду стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, вважаючи їх сталими, зрозумілими і такими, що відповідають чинному законодавству. 
		4.3. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення, ухвалені у справі, - без змін. Зазначає, що їй надані в оренду спірні земельні ділянки до набрання чинності Законом України від 18 лютого 2016 року № 1012-УІІІ «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», тобто до 3 квітня 2016 року. На думку ОСОБА_1 , Закон України «Про фермерське господарств» не містить застережень щодо максимального чи мінімального розміру земельної ділянки, яка може бути надана громадянину для ведення фермерського господарства, як і не містить обмежень щодо кількості таких ділянок. Також наголошує, що їй надано спірні земельні ділянки для створення фермерського господарства згідно із частиною другою статті 134 Земельного кодексу України, без порушення чинного законодавства.  
		4.4. У відзиві на касаційну скаргу ФГ «Скосогорівка» просило залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року у справі № 922/1830/19 без змін. Зазначило, що Законом України від 18 лютого 2016 року № 1012-УІІІ «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо проведення земельних торгів», який набув чинності з 3 квітня 2016 року, визначалося, що право оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства набувається на конкурентних засадах (земельних торгах). Проте ОСОБА_1 як фізичній особі відповідно до пункту 2 наказу ГУ Держземагенства у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ надані в оренду земельні ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовані за межами населених пунктів, строком на 30 (тридцять) років, тобто до набрання чинності зазначеного Закону. Таким чином, ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки для створення фермерського господарства відповідно до частини другої статті 134 Земельного кодексу України без порушення чинного законодавства, яке діяло на час прийняття спірного наказу. Крім того, на час прийняття наказу та в подальшому оформлення Договору оренди в ГУ Держземагенства у Харківській області не було права на проведення земельних торгів з надання в оренду земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення. Тому, на думку ФГ «Скосогорівка», відсутні підстави для визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагенства у Харківській області.
		5. Фактичні обставини справи, установлені судами 
		5.1. Згідно з інформацією з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців ОСОБА_1 18 липня 2006 року зареєстрована як фізична особа - підприємець за номером 2 480 000 0000 064298 за такими видами діяльності: Код КВЕД 01.45 Розведення овець і кіз (основний; Код КВЕД 01.46 Розведення свиней; Код КВЕД 01.49 Розведення інших тварин; Код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості; Код КВЕД 46.18 Діяльність посередників, що спеціалізуються в торгівлі іншими товарами; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.23 Оптова торгівля живими тваринами; Код КВЕД 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; Код КВЕД 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами; Код КВЕД 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; Код КВЕД 46.34 Оптова торгівля напоями; Код КВЕД 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; Код КВЕД 46.37 Оптова торгівля кавою, чаєм, какао та прянощами; Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками.
		5.2.  ОСОБА_1 як фізичній особі відповідно до пункту 2 оспорюваного в цій справі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду» надані земельні ділянки загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства, розташовані за межами населених пунктів на території населених пунктів Петропавлівської та Сухинської сільських рад на території Богодухівського району Харківської області, строком на 30 (тридцять) років.
		5.3. 16 вересня 2014 року ОСОБА_1 та Головне управління Держгеокадастру у Харківській області на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області № 2215-СГ від 16 вересня 2014 року уклали договір оренди землі строком на 30 років, згідно з яким ОСОБА_1 надана в оренду для ведення фермерського господарства земельна ділянка державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, розташована за межами населених пунктів Петропавлівської та Сухининської сільських рад на території Богодухівського району Харківської області, а саме: земельна ділянка загальною площею 65,7339 га, кадастрові номери 6320886500:02:001:0375, 6320886500:02:001:0376, 6320888100:02:001:0096, сільськогосподарські угіддя (рілля).
		5.4. Згідно з пунктом 5 договору оренди нормативна грошова оцінка земельної ділянки відповідно до витягу з технічної документації про нормативно - грошову оцінку складає 1 448 122,14 грн. На виконання наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області та договору оренди землі зареєстроване право оренди на спірні земельні ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішень про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 № 18503870, № 18504611, № 18502807.
		5.5. У подальшому на земельних ділянках сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га, у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка, площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096, ОСОБА_1 як засновником зареєстровано ФГ «Скосогорівка» за видами діяльності - 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, 01.46 Розведення свиней, 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві, 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості, 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, 46.32 Оптова торгівля м`ясом і м`ясними продуктами, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 47.22 Роздрібна торгівля м`ясом і м`ясними продуктами в спеціалізованих магазинах, 47.89 Роздрібна торгівля з лотків і на ринках іншими товарами, 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Визначено юридичну адресу: АДРЕСА_1 .
		5.6. Водночас для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства в користування ОСОБА_1 на підставі розпоряджень голови Богодухівської районної державної адміністрації вже виділялись земельні ділянки за рахунок земель державної власності, що підтверджується договорами оренди від 11 жовтня 2012 року, укладеними ОСОБА_1 та заступником голови Богодухівської районної державної адміністрації.
		5.7. Відповідно до змісту договорів ОСОБА_1 надані в оренду для ведення фермерського господарства земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення строком на 25 років:
		- загальною площею 2,2 га, земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Сухининської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер 6320888100:02:001:0242;
		- загальною площею 1,4 га, земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області кадастрових номер: 6320888800:02:001:0243;
		- загальною площею 17,5 га, земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:02:001:0178;
		- загальною площею 28,7060 га, земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0278;
		- загальною площею 17,1 га, земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0175;
		- загальною площею 11,8 га, земельна ділянка розташована за межами населених пунктів Червононивської сільської ради на території Богодухівського району Харківської області, кадастровий номер: 6320888800:01:001:0176.
		6. Щодо відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду та визначення юрисдикції спору в спірних правовідносинах
		6.1. Справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від її правового висновку, висловленого в постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, щодо цивільної юрисдикції спорів про повторне надання фізичній особі земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
		6.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц запозовом про визнання наказу незаконним, договору оренди землі недійсним та повернення земельної ділянки вказано таке.
		6.2.1. За змістом статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону № 973-IV після укладення договору оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства та проведення державної реєстрації такого господарства обов`язки орендаря цієї земельної ділянки виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Після державної реєстрації фермерське господарство має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства, в порядку, визначеному законом, на конкурентних основах.
		6.2.2. Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
		6.2.3. ФГ «Веселе» не пов`язане зі спірною земельною ділянкою, є самостійною юридичною особою, для створення якого відповідачка одержала земельну ділянку площею 17,82 га ще в 2000 році. Із заявою про надання спірної земельної ділянки ФГ «Веселе» не зверталось, йому вона не виділялась та в установленому порядку не передавалась. Спірна земельна ділянка надана в оренду відповідачці як громадянці України на підставі договору оренди землі від 19 серпня 2015 року між нею та ГУ Держгеокадастру.
		6.2.4. Із заявою про надання цієї земельної ділянки відповідачка звернулась як фізична особа з метою безкоштовного отримання земельної ділянки, а тому ототожнення фізичної особи та фермерського господарства в цих правовідносинах є неправильним.
		6.2.5. Урахувавши суб`єктний склад сторін у вказаних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
		6.3. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18 за позовом про визнання незаконним та скасування наказів, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок зазначено таке.
		6.3.1. Спори фермерських господарств, які є юридичними особами, з іншими юридичними особами, зокрема з органом державної влади, щодо користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності, підвідомчі господарським судам.
		6.3.2. Якщо на момент відкриття провадження у справі щодо спору між органом державної влади чи місцевого самоврядування та, зокрема, фізичною особою, якій із земель державної або комунальної власності надана земельна ділянка для ведення фермерського господарства, фермерське господарство вже було зареєстрованим, така справа має розглядатися за правилами господарського судочинства. Якщо ж на час відкриття провадження у справі щодо такого спору про користування земельними ділянками, наданими із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, фермерське господарство не було зареєстрованим, то стороною таких спорів є громадянин, якому надавалась земельна ділянка, а спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 
		6.3.3. Велика Палата Верховного Суду вказала, що після отримання земельних ділянок у користування відповідач - фізична особа нового фермерського господарства так і не створив, а передав їх в суборенду  вже діючому СФГ «Дельта» (яке зареєстроване ним ще в 1999 році), що свідчить про недобросовісність його дій при отриманні спірних земельних ділянок з метою уникнення процедури земельних торгів та розширення площ земельних ділянок, які використовуються СФГ «Дельта», а не для створення нового фермерського господарства, яке він так і не створив.
		6.3.4. Із заявою про надання спірних земельних ділянок СФГ «Дельта» не зверталось, йому вони не виділялись та в установленому порядку не передавались. Спірні земельні ділянки надані в оренду відповідачу як громадянину України на підставі договорів оренди землі від 1 лютого 2016 року, укладених між ним та ГУ Держгеокадастру у Харківській області.
		6.3.5. З огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про його підвідомчість судам адміністративної юрисдикції.
		6.4. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 за позовом про визнання незаконним і скасування наказу, визнання договору оренди недійсним зазначено таке.
		6.4.1. Для визначення юрисдикції суду в цій справі визначальним є те, що, як установив суд апеляційної інстанції, станом на 15 липня 2014 року, коли відповідачка звернулася до ГУ Держземагентства у Черкаській області із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 60,2 га в оренду для ведення фермерського господарства в адміністративних межах Шостаківської сільської ради Катеринопільського району Черкаської області, вона вже була засновником ФГ «Багата Хата», зареєстрованого ще 03 березня 2014 року. Більше того, як вказав суд, 21 січня та 21 липня 2014 року, тобто до видання оскарженого наказу, відповідачці вже були надані в оренду для ведення фермерського господарства 4 земельні ділянки загальною площею 23,8794 га в адміністративних межах Вербовецької сільської ради Катеринопільського району Черкаської області.
		6.4.2. ФГ «Багата Хата» є юридичною особою, для створення якої відповідачка як громадянка задовго до видання оскарженого наказу вже отримала земельну ділянку, що встановив суд апеляційної інстанції. Тому немає підстав вважати, що земельна ділянка згідно з оскарженим наказом і договором оренди виділялася для того ж фермерського господарства і що обов`язки землекористувача земельної ділянки після укладення цього договору здійснює ФГ «Багата Хата», а не відповідачка.
		6.4.3. З урахуванням суб`єктного складу сторін спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що його слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Реєстрація відповідачкою 24 травня 2018 року ФГ «Шостакове», яке під час провадження у справі вже використовує земельну ділянку, не впливає на визначення юрисдикції суду в цій справі, оскільки на момент подання позову цього фермерського господарства не існувало і земельна ділянка йому передана не була.
		6.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 за позовом про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок зазначено таке.
		6.5.1. На момент прийняття ГУ Держземагентства зазначених наказів від 23 грудня 2014 року та від 24 березня 2015 року й укладення відповідних договорів оренди земельних ділянок від 1 квітня 2015 року відповідачем вже було засноване ФГ «Ямбуренко», державна реєстрація якого відбулася 30 грудня 2008 року. Але, отримавши зазначені земельні ділянки в оренду, відповідач фактично передав їх у користування ФГ «Ямбуренко», що свідчить про спробу відповідачем отримати спірні земельні ділянки для розширення площ земельних ділянок, які використовуються ФГ «Ямбуренко», уникнувши при цьому процедури земельних торгів.
		6.5.2. Із заявою про надання спірних земельних ділянок ФГ «Ямбуренко» на земельних торгах не зверталось, йому вони не виділялись та в установленому порядку не передавались. Відповідач спірні земельні ділянки отримав із земель сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для створення фермерського господарства та за встановлених обставин справи право користування зазначеними земельними ділянками не могло перейти до раніше створеного ним фермерського господарства. Відтак ФГ «Ямбуренко» не могло набути прав користування та володіння спірними земельними ділянка від відповідача як члена та керівника цього фермерського господарства.
		6.5.3. З огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18 та від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18.
		6.5.4. Також у постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в її постанові від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, про те, що спори, пов`язані з наданням без проведення земельних торгів в оренду земельної ділянки існуючому фермерському господарству шляхом надання в оренду додаткової земельної ділянки для ведення фермерського господарства його засновнику і подальшого передання цієї ділянки в користування фермерського господарства, мають розглядатися за правилами господарського судочинства. 
		6.6. У справі № 922/1830/19, переданій колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до органу, уповноваженого розпоряджатися землею державної власності у спірних правовідносинах, до фізичної особи та до фермерського господарства про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельних ділянок, зобов`язання повернути державі земельні ділянки, надані для ведення фермерського господарств, адже в користування Павловської І. К. із земель державної власності вже виділялись земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства. Тобто правовідносини в цій справі та у справах № 357/1180/17, № 619/1680/17-ц, № 621/2501/18, № 698/119/18 є подібними.
		6.7. На думку колегії суддів, у правовідносинах, коли земельна ділянка надавалась в оренду фізичній особі - засновнику фермерського господарства без проведення земельних торгів для ведення фермерського господарства, вирішення питання щодо законності або незаконності надання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів та з`ясування інших важливих обставин справи (зокрема, установлення обставин щодо створення нового фермерського господарства, наступного надання в оренду чи суборенду такої земельної ділянки) можуть бути здійснені лише у процесі розгляду та вирішення спору по суті, а не до звернення з позовом до суду, а тому не можуть впливати на визначення юрисдикції спору. 
		6.8. Натомість колегія суддів вважає, якщо земельна ділянка, що надається для ведення фермерського господарства, є основою та необхідною умовою для здійснення фермерським господарством господарської діяльності у сфері товарного сільськогосподарського виробництва, то і спір має розглядатися в порядку господарського судочинства.
		6.9. Розглядаючи питання щодо визначення юрисдикції спорів за участю фізичних осіб та фермерських господарств, Велика Палати Верховного Суду дійшла таких висновків.
		6.10. У попередніх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації. Оскільки фермерські господарства є юридичними особами, спори щодо права власності чи іншого речового права на землю фермерських господарств з іншими юридичними особами, органами, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурором, який обґрунтовує позовні вимоги порушенням інтересів держави у сфері розпорядження ділянками державної та комунальної власності, треба розглядати за правилами господарського судочинства (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 388/1103/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 628/774/18, від 3 липня 2019 року у справі № 637/116/18).
		6.11. У тих випадках, коли фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване), Велика Палата Верховного Суду зазначала, що стороною таких спорів  є фізична особа, якій надавалась земельна ділянка, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства(правові висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 376/331/16, від 15 травня 2019 року у справі № 468/972/17-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 699/185/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 620/371/17-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 365/65/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 626/1055/17-ц).
		6.12. У постановах від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів за участю фермерських господарств у разі, якщо спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
		6.13. За висновком Великої Палати Верховного Суду при визначенні юрисдикції спору про повторне виділення фізичним особам земельних ділянок для ведення фермерського господарства слід враховувати, що до цивільної юрисдикції відносяться спори, у яких фізична особа до цього звернення вже реалізувала право на отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства і до звернення з новою заявою створене фермерське господарство, якому в користування передана земельна ділянка. При цьому створення чи нестворення іншого фермерського господарства на час відкриття провадження у справі не має значення.
		6.14. Узагальнено Велика Палата Верховного Суду визначила цивільну юрисдикційність земельних спорів щодо земельних ділянок, наданих для ведення фермерського господарства, у разі, якщо:
		- фізична особа зверталася до уповноваженого органу та отримала спірні земельні ділянки для ведення фермерського господарства, а фермерське господарство було нею зареєстроване після звернення до суду з позовом та відкриття провадження у справі (або взагалі не було зареєстроване);
		- спір стосується виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства фізичній особі, яка вже реалізувала своє право на отримання у спрощеному порядку земельної ділянки для ведення фермерського господарства, створила таке фермерське господарство, а потім знову як фізична особа скористалася таким правом, звернулася до компетентного органу та отримала повторно земельну ділянку чи земельні ділянки для ведення фермерського господарства.
		6.15. Господарська ж юрисдикція спору узагальнено визначалася:
		- у правовідносинах користування земельною ділянкою, первинно наданою фізичній особі для ведення фермерського господарства, вважаючи, що в силу прямих приписів законодавства з дня державної реєстрації такого фермерського господарства відбувалася фактична заміна орендаря й обов`язки землекористувача земельної ділянки;
		- коли земельна ділянка виділялася додатково фермерському господарству як юридичній особі.
		6.16. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		6.17. Судовий захист є одним з найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		6.18. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
		6.19. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
		6.20. Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
		6.21. За змістом частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		6.22. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
		6.23. Разом з тим відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		6.24. Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами розглядаються господарськими судами.
		6.25. Згідно із частиною першою статті 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.
		6.26. У статті 2 Закону № 973-IV закріплено, що відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України. Тобто спеціальним нормативно-правовим актом у таких правовідносинах є Закон № 973-IV.
		6.27. За частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
		6.28. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб (стаття 8 Закону № 973-IV).
		6.29. Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.
		6.30. Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства. Натомість відсутність такої реєстрації протягом розумного строку є невиконанням умов закону для отримання земельної ділянки з метою ведення фермерського господарства.
		6.31. Зі змісту положень статті 12 Закону № 973-IV вбачається, що земельні ділянки, які використовуються фермерським господарством на умовах оренди, входять до складу земель фермерського господарства.
		6.32. З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 973-IV можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство мало бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. 
		6.33. Фермерські господарства створюються для вироблення товарної сільськогосподарської продукції, здійснення її переробки та реалізації з метою отримання прибутку. 
		6.34. За положенням статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		6.35. Таким чином, і відповідно до статті 1 Закону № 973-IV, і відповідно статті 42 ГК України фермерське господарство є формою підприємницької діяльності, а надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення власної підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. 
		6.36. Тобто земельні відносини, які є основою створення та діяльності фермерського господарства, проходять у динаміці два етапи:
		1) отримання засновником фермерського господарства права (власності або оренди) на землю як передумова створення фермерського господарства;
		2) створення фермерського господарства, внаслідок чого особу засновника заміщує фермерське господарство як землекористувач, який веде господарську діяльність на земельній ділянці.
		6.37. Цей комплекс відносин є нерозривним, одне не існує без іншого в межах легітимної процедури створення фермерського господарства.
		6.38. Хоча, як зазначалося вище, земельна ділянка надається фізичній особі, однак метою надання є подальше створення фермерського господарства як суб`єкта підприємництва (господарювання) з переданням цьому суб`єкту земельної ділянки. Отже, в процесі створення фермерського господарства його засновник має обмежені правомочності щодо землі, оскільки його обов`язком є створення фермерського господарства, що і буде користувачем цієї землі.
		6.39. Аналізуючи відносини щодо створення фермерського господарства і набуття ним права власності (користування) землею, можна зробити висновок, що de jure отримує землю фізична особа - засновник фермерського господарства, однак de facto він діє в інтересах створюваного ним фермерського господарства.
		6.40. У спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними і господарськими судами на першому місці - зміст правовідносин і вже другорядне значення надається суб`єктному складу (фізична чи юридична особа). Адже господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і за участю фізичних осіб- підприємців, а в певних випадках і за участю осіб, які не мають статусу суб`єкта господарювання.
		6.41. Частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
		6.42. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.
		6.43. Отже, зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин, і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані. До того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.
		6.44. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
		6.45. Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в ухвалах від 9 вересня 2020 року у справі № 452/926/16-ц, від 12 січня 2021 року у справі № 916/1315/18, від 2 березня 2021 року у справі № 922/3014/19, від 15 грудня 2021 року у справі № 914/3255/20 та інших.
		6.46. У рішенні від 27 вересня 1990 року в справі «Коссі проти Сполученого Королівства» (Cossey v. the United Kingdom, заява № 10843/84, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що, хоча він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 липня 1950 року (далі - Конвенція) відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення. 
		6.47. ЄСПЛ зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
		6.48. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
		6.49. У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших договірних державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.
		6.50. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02).
		6.51. У рішенні від 7 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, та рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 1 грудня 2005 року у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00).
		6.52. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
		6.53. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку). 
		6.54. Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
		6.55. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)). 
		6.56. Як уже зазначалося, у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від якої просить відступити колегія суддів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд справи у цивільній юрисдикції виходячи з того, що фізична особа, отримавши поза процедурою торгів земельну ділянку, не створила фермерського господарства, а передала її до іншого фермерського господарства, засновником якого ця особа і була. 
		6.57. Аналогічного висновку про належність спору до цивільної юрисдикції Велика Палата Верховного Суду дійшла й у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, вказавши, що за встановлених обставин справи фермерське господарство є юридичною особою, для створення якої особа як громадянин задовго до видання оскарженого наказу вже отримала земельну ділянку, а тому немає підстав вважати, що земельна ділянка згідно з оскарженим наказом і договором оренди виділялася для того ж фермерського господарства і що обов`язки землекористувача земельної ділянки після укладення цього договору здійснює фермерське господарство, а не його засновник особисто.
		6.58. У постанові від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що землекористувач оспорювані земельні ділянки отримав із земель сільськогосподарського призначення державної власності в оренду для створення фермерського господарства та за встановлених обставин справи право користування зазначеними земельними ділянками не могло перейти до раніше створеного цією особою фермерського господарства. Таким чином, з огляду на суб`єктний склад сторін, характер спірних правовідносин у цій справі спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку про необхідність розгляду справи в порядку цивільного судочинства.
		6.59. Аналіз наявної практики Великої Палати Верховного Суду засвідчує, що як у випадку визначення цивільної юрисдикції, так і у випадку визначення господарської юрисдикції спору спірні земельні ділянки виділялися для ведення фермерського господарства фізичній особі, що оформлялося відповідним актом уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. 
		6.60. При цьому Велика Палата Верховного Суду в якості критерію при визначенні юрисдикції зважала на те, що із заявами про надання земельної ділянки повторно звертається фізична особа, підстави ототожнювати яку з фермерським господарством, яке було раніше створене цією фізичною особою, чи з фермерським господарством, створеним після отримання повторно земельної ділянки для ведення фермерського господарства, відсутні. 
		6.61. Таким чином, у кожній окремій справі юрисдикція спору ставиться у залежність від обставин справи, які не є визначальними ані з точки зору суб`єктного складу спору, ані з точки зору змісту правовідносин (прав і обов`язків учасників спірних правовідносин).
		6.62. Фактично визначення юрисдикції спору поставлено в залежність від додержання вимог законодавства в межах фактичної процедури створення фермерського господарства, на підставі чого і подано позов. 
		6.63. Підхід до визначення юрисдикції залежно від обставин, які встановлюватимуться після відкриття провадження у справі, під час розгляду справи по суті, значно ускладнює вибір юрисдикції, що, в свою чергу, негативно відображається на доступі до правосуддя.
		6.64. Це підтверджується й значним обсягом справ, що надходили до Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил юрисдикції у спорах щодо оскарження прав на земельні ділянки, надані громадянам для ведення фермерських господарств.
		6.65. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 619/1680/17-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 621/2501/18, від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18, від 12 травня 2020 року у справі № 357/1180/17, стосовно належності до цивільної юрисдикції спорів про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
		6.66.Велика Палата Верховного Суду нагадує, що в разі коли вона відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761 /9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)). Тобто відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати), означає відступлення від аналогічних висновків, сформульованих раніше в інших постановах. 
		6.67. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики Велика Палата Верховного Суду зазначає, що спори щодо користування землями фермерського господарства, у тому числі з центральним органом виконавчої влади, який реалізує політику у сфері земельних відносин, з іншими юридичними особами, мають розглядатися господарськими судами незалежно від того, чи отримувала фізична особа раніше земельну ділянку для створення фермерського господарства і того, чи створила вона це фермерське господарство.
		6.68. Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій у цій справі дійшли правильного висновку про розгляд цієї справи за правилами господарського судочинства.
		7. Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ «Про надання в оренду земельних ділянок» ОСОБА_1
		7.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в разі якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, зокрема, у цивільних (господарських) відносинах розглядається як поведінка держави у цих відносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава (зокрема, цивільних, господарських), органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах (пункти 6.21, 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, пункти 4.19, 4.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18). 
		7.2. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що і в судовому процесі, зокрема в цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови ВП від 27 лютого 2019 року, справа № 761/3884/18). Такий же висновок справедливий щодо господарського процесу.
		7.3. Отже, під час розгляду спору в суді фактичною стороною у справі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.
		7.4. Законодавство передбачає два випадки представництва прокурором у суді законних інтересів держави у разі їх порушення або загрози порушення: захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; відсутній орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту інтересів держави.
		7.5. Водночас в обох цих випадках прокурор здійснює представництво держави, яка і є фактичною стороною у справі.
		7.6. У цій справі прокурор пред`явив, зокрема, вимогу про визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області, відповідачем визначив ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Отже, в частині цієї позовної вимоги позов фактично пред`явлений державою (в особі прокурора) до неї самої (в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області).
		7.7. Зазначене не відповідає частині першій статті 45 ГПК України, відповідно до якої сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Отже, позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. 
		7.8. Подібних висновків, але щодо участі органів державної влади в адміністративному процесі Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 826/3115/17.
		7.9. Разом з тим позивач у межах розгляду справи може посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного наказу без заявлення вимоги про визнання його незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не зумовлюють правових наслідків, на які вони спрямовані (див. пункт 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, також у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18).
		8. Щодо вимог про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди 
		8.1. Позовні вимоги про скасування рішень про реєстрацію прав оренди та суборенди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволенню не підлягають як такі, що не є належним способом захисту відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, згідно з якими рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі не є скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав.
		8.2. Зазначені правові висновки є актуальними для правовідносин, що встановлені у цій справі, виходячи з принципу дії закону в часі, а обрання неналежного способу захисту порушеного права є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
		9. Щодо вимог про визнання недійсними договорів оренди та суборенди, повернення земельних ділянок
		9.1. За змістом статті 22 ЗК України (тут і далі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. 
		9.2. Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
		9.3. Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
		9.4. За змістом статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. 
		9.5. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. 
		9.6. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
		9.7. Згідно із частиною другою статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
		9.8. Відповідно до частин другої, третьої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
		9.10. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. 
		9.11. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		9.12. Отже, стаття 123 ЗК України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
		9.13. Як уже зазначалось, відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім ЗК України, Законом України «Про фермерське господарство», який є спеціальним нормативно-правовим актом.
		9.14. Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону № 973-IV).
		9.15. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 973-IV для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
		9.16. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
		9.17. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом (частини друга, четверта статті 7 Закону № 973-IV).
		9.18. Таким чином, спеціальний Закон № 973-IV визначає обов`язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 ЗК України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
		9.19. Зазначені вимоги відповідають загальним принципам земельного законодавства (стаття 5 ЗК України) та меті регулювання земельних відносин у сфері діяльності фермерських господарств, яка полягає у створенні умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання й охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України (преамбула Закону № 973-IV).
		9.20. Отже, при вирішенні спору про правомірність надання та використання земельної ділянки для ведення фермерського господарства застосуванню підлягає порядок, визначений статтею 7 Закону № 973-IV як спеціального щодо до статті 123 ЗК України.
		9.21. За змістом статей 1, 7, 8 Закону № 973-IV заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника, наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
		9.22. За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. 
		9.23. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб`єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов`язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
		9.24. У справі, яка переглядається, прокурор визначив незаконне, на його думку, надання фізичній особі ОСОБА_1 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства, про що свідчить факт її повторного звернення для отримання земельної ділянки у спрощеному порядку з метою обходу обов`язкової процедури - земельних торгів.При цьому прокурор надавав лист ГУ Держеокадастру у Харківській області з інформацією про те, що ОСОБА_1 упродовж 2010 - 2016 років уже було створено 7 фермерських господарств, а в її користуванні перебуває більше 10-ти земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.
		9.25. Однак суди попередніх інстанцій наведені доводи прокурора не врахували та відповідні докази не дослідили, разом з цим судам слід було перевірити належним чином всі обставини, зокрема й щодо підстав і порядку отримання відповідачкою земельних ділянок в оренду у 2012 році та створення фермерського господарства та, відповідно, пересвідчитись, чи не було звернення позивачки для отримання земельних ділянок за позаконкурсною процедурою у 2014 році повторним. Водночас з`ясування саме цих обставин є вирішальним для розгляду цієї справи по суті.
		9.26. Обмежившись посиланням на відсутність прямої заборони на отримання громадянином земельної ділянки для ведення фермерського господарство повторно, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що землі фермерського господарства мають особливий статус і надаються громадянам на пільговій (позаконкурентій) основі з певною метою, а тому в кожному конкретному випадку орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника з метою недопущення зловживанням громадянином такими пільговими умовами.
		9.27. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		9.28. За змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин.  Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		9.29. Наведені вище порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дають підстави для висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості.
		9.30. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі в частині визнання недійсними договорів оренди та суборенди, скасування рішень про державну реєстрацію та зобов`язання повернути земельні ділянки слід скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		10. Висновок Великої Палати Верховного Суду
		10.1. За частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
		10.2. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).
		10.3. Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними обставин та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового скасування судових рішень. 
		10.4. У частині позовних вимог про визнання недійсними договорів оренди та суборенди та зобов`язання повернути земельні ділянки справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		10.5. У частині позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію, а такожпро визнання незаконним та скасування наказу ГУ Держземагентства у Харківській області слід відмовити з мотивів цієї постанови.
		 
		 
		11. Щодо розподілу судових витрат
		11.1. Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл коштів, сплачених за подання касаційної скарги, має бути здійснено після вирішення спору в цій справі відповідно до його результатів.
		Керуючись статтями 308, 310, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.
		2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року у справі № 922/1830/19 змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх у редакції цієї постанови щодо відмови у задоволенні позовних вимог про:
		-                   скасування рішень про державну реєстрацію від 31 грудня 2014 року № 18503870, від 31 грудня 2014 року № 18504611, від 31 грудня 2014 року № 18502807, від 9 лютого 2016 року № 28151672, від 9 лютого 2016 року № 28150465, від 9 лютого 2016 року № 28151864;
		-                   про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 16 вересня 2014 року № 2215-СГ «Про надання в оренду земельних ділянок» ОСОБА_1 .
		3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 червня 2020 року і рішення Господарського суду Харківської області від 17 березня 2020 року у справі № 922/1830/19 скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог про:
		-                   визнання недійсним договору оренди землі від 29 грудня 2014 року, укладеного між ГУ Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки площею 65,7339 га, в тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;
		-                   визнання недійсним договору суборенди землі від 5 лютого 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Скосогорівка» щодо суборенди земельних ділянок площею 65,7339 га у тому числі: земельна ділянка площею 9,1973 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельна ділянка площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельна ділянка площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096;
		-                   зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 65,7339 га у тому числі: земельну ділянку площею 9,1973   га кадастровий номер 6320886500:02:001:0375, земельну ділянку площею 16,5371 га кадастровий номер 6320886500:02:001:0376, земельну ділянку площею 39,9995 га кадастровий номер 6320888100:02:001:0096.
		У частині вказаних вимог справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуюча суддя-доповідачка Л. І. РогачСудді:                                В. В. Британчук Г .Р. Крет Ю. Л. Власов  Л. М. Лобойко                                                І. В. Григор`єва  К. М. Пільков М. І. Гриців О. Б. Прокопенко Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна І. В. Ткач І. В. Желєзний О. С. Ткачук О. С. Золотніков С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...