Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 357/9325/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.01.2023. Зареєстровано: 13.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2023.
Дата набрання законної сили: 10.02.2023
Номер судового провадження: 2/357/272/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 357/9325/22
		Провадження № 2/357/272/23
		 
		З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
		іменем України
		 
		10 січня 2023 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
		головуючого судді     Орєхова О. І. ,
		за участю секретаря     Сокур О. В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в загальному позовному провадженні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		В жовтні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на наступні обставини.
		Вона, ОСОБА_1 , народилась та постійно мешкала в місті Маріуполь, закінчила школу, має 3 освіти та працювала в м. Маріуполь за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та мешкала з 1996 року.
		З 2017 року працює самозайнятою особою  адвокатом, відповідно до свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю Серії ДН № 4914 від 25.10.2017 р. та відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України має місце здійснення діяльністю за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 (на теперішній час АДРЕСА_1 ).
		В момент початку війни вона знаходилась в стані переживання горя, оскільки 03 грудня 2021 року неочікувано під час хвороби на короновірус вмер її чоловік ОСОБА_2 , з яким вони прожили 30 років. Саме тому в період грудень 2021 р. - лютий 2022 року знаходячись в стані горя вона не слідкувала за новинами, не дивилась телевізор та кожного тижня їздила на цвинтар.
		З 24 лютого 2022 року місто Маріуполь почали бомбити війська російської федерації, почалась війна на території України.
		В період з 24 лютого по 16 березня 2022 року вона мешкала за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 , оскільки даний приватний будинок знаходиться в самому центрі міста біля Собору та мав підвал з окремим входом, де вони разом з сусідами ховались.
		Саме 24.02.2022 року до неї приїхала її мати - ОСОБА_3 , яка фактично має та постійно мешкала в своєму особистому будинку по АДРЕСА_2 , але територіально це знаходиться на околиці міста, тому даний район відносився до більш небезпечних.
		02 березня 2022 року зникло світло, газ, вода та зв`язок.
		07 березня 2022 року до неї приїхала рідна сестра - ОСОБА_4 з чоловіком та їх родиною, тому що їх попередили військові про необхідність покинути домівки в їх районі мешкання, тому з того дня в її хаті мешкало 10 людей та 2 собаки, серед яких 3 людей похилого віку (75 років, 83 роки та 85 років).
		В період з 02 по 16 березня, вона кожного дня виходила на пошуки води та їжі. Питну воду привозив Водоканал машиною на вул. Соборна, тому приходилось стояти в чергах по 5 годин.
		Разом з тим, місто постійно обстрілювали зі всієї можливої зброї, артилерія, танки, авіанальоти.
		В місті Маріуполь за відсутності продовольства, ліків, води, інформації почались мародерства та пограбування крамниць, аптек, кафе, розбитих будівель та будівель де ніхто не мешкав. Їй було дуже страшно виходити з двору, оскільки на тротуарах валялись трупи, на дорогах стояли спалені машини з обгорілими трупами.
		Під час авіабомбардуваня згорів Центральний ринок, згорів Центральний універмаг, та інші магазини в центрі міста. Біля кожного під`їзду багатоповерхівок були збудовані з цегли пічки для приготування їжі, люди палили меблі, книги, зрізали кору дерев для костру та готували їжу.
		В даний період часу вона збирала та топила сніг, збирали калюжі після дощу, оскільки води було не достатньо. Разом з нестачею води, також була й нестача їжі, вона годувалась переважно кашею яку варили при можливості розпалити костер за відсутності бомбордувань, хліба вона не бачила майже 4 тижні.
		В період відсутності води, вона була обмежена в будь-яких гігієнічних процедурах, вона не приймала душ, не чистила зуби та не мала волосся, не прала особисті речі майже 2 тижні, оскільки води було не достатньо.
		Жодної інформації про зелені коридори та можливість виїзду з міста не поступало, вона як мешканець м. Маріуполя була відрізана від будь-якої інформації, яка могла б зберегти їй життя. Жодної гуманітарної допомоги від місцевої влади м. Маріуполя в той час нею не отримувалось за її відсутності.
		15 березня 2022 року біля 11 год. ранку, вона була біля Драмтеатру та набирала там воду коли почався авіанальот. Було чутно звук літака, який зробив одне коло та почав заходити на друге коло, чоловіки кричали що розвідувальний круг зроблено та зараз буде кидати бомби, всі почали бігли до будинку ОСОБА_5 . Їх (там була вона та її сестра) з людською хвилею занесли до будинку ОСОБА_5 , який був повний людей. Вона знаходилась на сходах в підвал, а її сестра на сходах на другий поверх, все було забито людьми, вони кричали щоб найти одна одну. Під час даного обстрілу були попадання бомб на територію скверу біля Драмтеатру.
		Після авіанальоту люди, які мали транспортні засоби, почали терміново формувати колони та виїзжати з міста. Саме там їй стало відомо про можливість виїхали особистим транспортом на свій страх та ризик в сторону с. Мілекіно.
		Наступного дня, 16 березня 2022 року біля 11 год. ранку почався авіанальот, вони ховались в підвалі будинку, після чого сусід повідомив що розбомбили ОСОБА_5 .
		Вони не встигли відреагувати на звістку про бомбардування Драмтеатру так як в той самий час почався авіанальот та бомба попала на земельну ділянку сусіднього будинку, в їхньому будинку знесло кришу, вибило всі вікна, повиривало весь гіпсокартон, пошкодило меблі. Так як в той час всі мешканці були в домі, було сильне пилове задимлення, почалась паніка. Разом з тим, почали кричати троє дітей сусідів, які були заблоковані в пошкодженій частині будинку, батьки їх поїхали за водою. Вони рятували дітей, забрали до підвалу та передали батькам неушкодженими.
		Під час даного авіанальоту почався пожар сусіднього будинку, боючись що вогонь перекинеться на їх будинок, хлопці ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та сусід почали тушити пожежу. Тушити пожежу було неможливо, оскільки води було зовсім обмаль та вона необхідна була людям для виживання, сусідній дім вигорів до тла.
		Хочу зазначити, що жодного військового об`єкта, військовослужбовця та техніки Збройних сил України в цієї місцевості не було. До того ж, за її парканом строївся Собор православної церкви в самому центрі міста Маріуполь.
		До 16 березня вона була впевнена що оскільки її дім знаходиться в самому центрі міста Маріуполь біля Собору, їм непотрібно буде виїжджати з міста, вони не розуміли небезпеку в місті, оскільки була відсутня будь-яка зовня та об`єктивна інформація.
		Тільки після руйнування її будинку 16 березня 2022 року, вона вирішила виїхати зі всіма мешканцями в будинок її матері (по АДРЕСА_2 ) або будинок сестри (по АДРЕСА_3 ), тому 17 березня 2022 року о 8 годині ранку сестра вийшла на дорогу по пр. Металургів, щоб дізнатись у проїзжаючих водіїв будь-яку інформацію. Їй стало відомо, що виїхати можливо лише в сторону окупованої території - с. Мелекіно, тому їхні плани миттєво було скориговано та вони самостійно на трьох машинах виїхали з міста в сторону с. Мелекіно.
		Їй було дуже страшно, оскільки під час їхнього виїзду йшло бомбордування Центрального району міста (саме тої частини де вона жила), на дорозі валялись тролейбусні тролеї, дорога була пошкоджена вирвами, стояли спалені машини, валялись осколки ракет та цегли. Всі будинки на її шляху по пр. Металургів були погорілі.
		Саме 16 березня 2022 року, під час авіанальоту, вона дала собі слово, що обов`язково зверниться до суду з позовом про стягнення моральної шкоди з РФ за ті страждання та страхи, які були нею перенесені. 
		17 березня 2022 року вона разом з мамою, сестрою та сім`єю її чоловіка, виїхала з міста Маріуполь, перетнувши перший блокпост окупантів на трасі при виїзді з м. Маріуполь на с. Мелекіно, встали в колону машин та поїхали в бік м. Мангуш Донецької області. Вони шукали житло в м. Мангуш, хоч це була вже окупована території, ходили по хатах, питали людей в чергах за їжею, але на таку велику кількість з 10 людей та 2 собак найти житло було неможливо, тому вона попросила притулку в с. Білосарайська Коса Донецької області, де вони й знаходились до 8 квітні 2022 року.
		Разом з тим, територія с. Білосарайська Коса Донецької області була також окупованою територією, хоч там не велись активні бойові дії, тому вони певний час були там. Вона не могла прийняти рішення що робити далі, оскільки було недостатньо інформації, яку вона отримувала з радіоприймача машини спалюючи такий цінний на той час бензин.
		До того ж, вона не має достатнього досвіду керування автомобілем для тривалих переїздів по трасам за умов небезпеки життю та здоров`ю.
		05 квітня 2022 р. о 10 год. ранку вона хотіла виїхати до ближнього міста Бердянськ Запорізької області та придбати продукти, отримати більше інформації, але на дорозі стояв пересувний пост з військовими у яких були позначки з флагами та надписами «днр», які розвернули машину та не дали можливості проїхати у зв`язку з відсутністю фільтраційних талонів. Військові вимагали пройти фільтрацію та пересуватись лише при наявності фільтраційних талонів.
		Вона не вважала для себе можливим проходити таку «фільтрацію» оскільки має чітку патріотичну позицію, яку можливо відстежити в соціальних мережах, до того ж вважала та вважає, що такий захід був би загрозливим для її життя та здоров`я.
		Саме тому, дізнавшись серед людей в селі, що даний блокпост поки що був пересувним та виглядав як перекриття дороги машинами, виставлявся з 7-30 год. ранку, а фільтраційні талони вимагали лише на території Донецької області, нею було прийнято ризиковане для життя рішення виїзжати о 5 годині ранку наступного дня. Тому 08 квітня 2022 року, сплативши 6000 грн. провіднику, о 5 год. ранку вони виїхали з с. Білосарайська Коса по грунтовим дорогам в бік м. Бердянськ на двох машинах в супроводі машини провідника.
		В м. Бердянськ вона прибула о 8 год. ранку 08 квітня 2022 року та на першому блокпосту буряти вимагати зірвати сонцезахисну плівку на бокових склах машини, вона не сперечалась оскільки була дуже налякана людьми зі зброєю.
		При виїзді з м. Бердянськ, вони побачили велике скупчення людей з валізами, які буквально жили біля лісополоси чекаючи на можливість виїхали в бік Запоріжжя. Саме при виїзді з м. Бердянськ вона разом з іншими водіями сформувала колону з 20 машин та двинулись в бік Запоріжжя.
		На одному з блокпостів їй повідомили, що можливо проїхати лише через м. Пологи та м. Оріхів, тому вони так і їхали. Інших населених пунктів не пам`ятає, оскільки знаходилась в стані страху під час проходження 20 військових блокпостів (були пости чеченців, бурятів, рф, «днр») проводились огляди та обшуки машини, особисті досмотри, під час яких задавали питання та залякували.
		08 квітня 2022 року біля 20 год. вечора вони приїхали в м. Запоріжжя та 10 квітня 2022 року вони переїхали до м. Біла Церква Київської області, де так і мешкає по АДРЕСА_4 .
		Вона зазнала значних фізичних та психологічних незручностей, фізичного болю та психологічних травм, які не можливо забути та пережити.
		Станом на 24 лютого 2022 року вона, як громадянка демократичної європейської держави - України, почувала себе захищеною та впевненою в своєму майбутньому, вона працювала та мешкала в своєму будинку, мала постійні доходи та все необхідне для звичайного життя. Все її життя було зруйноване військовим вторгненням, а демократичні права і свободи були перекреслені.
		Саме через воєнні дії Росії проти України, вона змушена була пережити купу моральних та фізичних страждань, виїхати з дому, який було зруйновано під час авіанальоту російським літаком, вона не має а ні необхідних речей, а ні обладнання для роботи, вона не має можливості працювати із-за головних болей, страхів та не стабільного психологічного стану.
		До того ж, вона не може відвідувати могилу чоловіка, не може поставити йому пам`ятник, що додає їй душевних страждань.
		Коли помирав її чоловік, він сказав, що в неї все є для життя, але в неї не залишилось ні чого окрім машини на якій вона виїхала, тому її страждання не закінчились, а продовжуються й на теперішній час.
		На теперішній час, має стійкий страх коли чує звуки літака та повітряної тривоги, оскільки має асоціацію з бомбардуваннями та загрозою для свого життя та здоров`я.
		Просила суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з Російської Федерації на її користь грошові кошти в сумі 1000 000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої їй внаслідок військової агресії РФ проти України ( а. с. 1-21 ).
		Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2022 року, головуючим суддею визначено Орєхова О.І. ( а. с. 91 ) та матеріали передані для розгляду.
		З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред`явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 17 ст. 28 ЦПК України, яка передбачає, що позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої внаслідок обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред`являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.
		З довідки від 16.04.2022 року № 3248-5001106546 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, яка видана ОСОБА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_4 ( а. с. 90 ).
		Відповідно до ч. 1 ст. 187 ЦПК України за відсутності підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви чи відмови у відкритті провадження суд відкриває провадження у справі протягом п`яти днів з дня надходження позовної заяви або заяви про усунення недоліків, поданої в порядку, передбаченому статтею 185 цього Кодексу.
		Ухвалою судді від 12 жовтня 2022 року постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі та постановлено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 10 годину 00 хвилин 09 листопада 2022 року ( а. с. 102-103 ).
		Протокольною ухвалою від 09.11.2022 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 08.12.2022 року ( а. с. 105-107 ).
		08 грудня 2022 року справа була знята зі складу у зв`язку з відсутністю електропостачання в приміщені Білоцерківського міськрайонного суду Київської області та відкладена на 10 січня 2023 року ( а. с. 111 ). 
		В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, 10.01.2023 року за вх. № 579 судом отримано заяву, в якій остання просила справу за її позовом розглядати у її відсутність. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити позов. У разі неявки в судове засідання відповідача, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
		Відповідач РФ в особі Міністерства юстиції Російської Федерації в судове засідання не викликалося, що узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, провадження № 61-18782св21.
		В зазначеній постанові ВС вказав, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням РФ на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства РФ в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України. Верховний Суд встановив підстави для висновку про те, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ. З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв`язку з триваючою повномасштабною збройною агресією РФ проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди РФ бути відповідачем у цій справі наразі є недоречним.
		Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).
		У зв`язку з викладеним, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача, так як у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280-282 ЦПК України, 10.01.2023 року судом було ухвалено відповідну ухвалу.
		Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
		Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
		Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
		Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
		Судом встановлені наступні обставини та спірні їм правовідносини.
		В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 , народилась та постійно мешкала в місті Маріуполь, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить наявний в матеріалах справи Витяг з реєстру територіальної громади від 03.10.2022 року ( а. с. 27 ) та паспорт останньої ( а. с. 48-49 ), зареєстрована з 1996 року.
		Встановлено, що позивач з 2017 року працює самозайнятою особою  адвокатом, відповідно до свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю Серії ДН № 4914 від 25.10.2017 р. та відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України має місце здійснення діяльністю за місцем реєстрації - АДРЕСА_1 (на теперішній час АДРЕСА_1 ).
		Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що саме через воєнні дії Росії проти України, які почалися 24 лютого 2022 року вона змушена була пережити купу моральних та фізичних страждань, виїхати з дому, який було зруйновано під час авіанальоту російським літаком, вона не має а ні необхідних речей, а ні обладнання для роботи, вона не має можливості працювати із-за головних болей, страхів та не стабільного психологічного стану.
		Доданими з боку позивача документів до матеріалів справи вбачається, що дійсно чоловіку позивача ( свідоцтво про шлюб ) ( а. с. 65 ), який помер, належало домоволодіння, загальною площею 248,6 кв.м, житлова площа 137 кв.м по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( а. с. 24-25), технічним паспортом на житловий будинок ( а. с. 69-74 ), спадкоємцем якого після смерті чоловіка є позивач ОСОБА_1 .
		Крім того, з Витягу з Державного земельного кадастру від 22.09.2015 року ОСОБА_2 належала земельна ділянка, площею 0,0010 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка ) ( а. с. 34-35, 36-37 ). 
		Матеріали справи місять відомості про руйнування вказаного нерухомого майна, фотографіями майна до руйнування та після ( а. с. 66, 68, 76-89 ).
		У зв`язку з чим, в матеріалах справи міститься повідомлення про пошкоджене або втрачене нерухоме майно від 22.08.2022 року, де об`єкт нерухомості зазначено за адресою: АДРЕСА_1 , оцінка збитків  непридатна до експлуатації ( а. с. 22-23 ).
		14 вересня 2022 року позивачем ОСОБА_1 було подана прокурору групи прокурорів кримінального провадження прокурору Маріупольської окружної прокуратури Донецької області про залучення у якості потерпілої у кримінальному провадженні № 22022000000000054 від 24.02.2022 року, яка була прийнята прокурором Русланом Брусленко ( а. с. 33 ).
		14 вересня 2022 року позивач ОСОБА_1 отримала Пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні № 22022000000000054 від 24.02.2022 року ( а. с. 51 ).
		Так, ситуація, яка мала місце в місті Маріуполь в період часу з 24 лютого по 17 березня 2022 року є загально відомою та викладена в статті Вікіпедія, яка додана позивачем до матеріалів справи ( а. с. 52-64 ).
		Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. 
		В позовній заяві позивач наголошує на тому, що з боку дій відповідача, їй завдано шкоди майну, а також значних фізичних та психологічних незручностей, фізичного болю та психологічних травм, які завдано від пережитого у місті Маріуполь під час бомбордування міста, до сьогодні має стійкий страх коли чує звуки літака та повітряної тривоги, оскільки має асоціацію з бомбордуваннями та загрозою для свого життя та здоров`я.
		Факт отримання позивачем психологічного стану, головних болів та лікування підтверджується наявною в матеріалах справи випискою лікаря, в якій зазначено діагноз та призначено лікування ( а. с. 32 ).
		Позивач ОСОБА_1 вважає, що такими діями їй завдано моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 1000 0000 гривень, яку просить стягнути з відповідача.
		Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).
		Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України.
		Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		У статтях 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Згідно ч. 1, 3 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
		Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Моральна шкода полягає:
		1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;
		2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;
		3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
		4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.
		Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації.
		Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
		У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Право на життя передбачені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, ІУ Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділу ІІ Конституції України.
		Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію гро захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі "Недайборщ проти Російської Федерації" (Скарга № 42255/04) від 1 липня 2010 року зокрема зазначив: 37. Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі "Антипенко проти Російської Федерації"(Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі "Пшеничний проти Російської Федерації"(Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § ИЗ, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі "Грідін проти Російської Федерації"(Gridin v. Russia), скарга № 4171/04, § 20 березня).
		З огляду на вказану практику Європейського Суду з прав людини, заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом.
		Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
		Так, у рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Луізідоу проти Турецької Республіки» (CASE OF LOIZIDOU v.TURKEY (Article50), (40/1993/435/514) 28 July 1998), вирішено зобов`язати сплатити компенсацію позивачу, зокрема й за моральні страждання через незаконну окупацію частини Кіпру турецькими Збройними Силами.
		В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами. 
		Отже, виходячи із норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.
		Отже, відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п.п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		Так, указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, та який наступними указами Президента України неодноразово продовжувався, та триває станом на момент розгляду даної позовної заяви.
		02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.
		14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої згідно з постановою Верховної Ради України № 2188-ІХ).
		27 квітня 2022 року Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії Російської Федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія РФ проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.
		Указом Президента України від 6 березня 2022 року з метою відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті своїх міст під час відсічі збройної агресії російської федерації проти України місту Маріуполь присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
		Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, які полягають у порушенні налагодженого способу життя та змушення її докладати зусиль для досягнення звичного життя, суд вважає справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі, яку визначив позивач в позовній заяві.
		Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
		Як передбачено частиною четвертою статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
		Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
		Водночас міжнародно-правові норми про юрисдикційний імунітет держави уніфіковано у двох конвенціях: Європейській конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року. Ці Конвенції втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, в якій формі є можливою відмова держави від імунітету («явно виражена відмова від імунітету» на підставі укладеного міжнародного договору чи контракту, або «відмова від імунітету, яка передбачається», коли іноземна держава вступає у судовий процес і подає зустрічний позов у суді іноземної держави), а також закріплюють перелік категорій справ, у яких держава не користується імунітетом у суді іншої держави-учасниці.
		Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12) передбачають, що Договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої Договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
		Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.
		У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і Суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п.68,п. 31).
		У рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudakv.Lithuania) ЄСПЛ також визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має переслідувати законну мету та бути пропорційним такій меті.
		Отже, можна дійти висновків про те, що держава не має права посилатися на імунітет у справах, пов`язаних із завданням шкоди здоров`ю чи життю, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду, та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час знаходилась на території держави суду.
		Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівним не має влади і юрисдикції». Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни, тож коли РФ заперечує суверенітет України та вчиняє щодо неї загарбницьку війну, жодних зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає.
		Так, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 2-о/381/134/16 (провадження № 61-3789св18), Верховний Суд встановив факт, що вимушене переселення ОСОБА_2 у листопаді 2014 року з окупованої частини території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України. При цьому Верховний Суд дійшов висновку про те, що відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території, у тому числі частини Луганської області, покладено на РФ як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права, що встановлено у статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», частиною четвертою статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», та підтверджує факт того, що вимушене переселення у листопаді 2014 року ОСОБА_2 з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області.
		Подібні висновки щодо вимушеного переселення осіб з окупованих територій Луганської та Донецької областей внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України викладені у постановах Верховного Суду: від 21 серпня 2018 року у справі № 752/6366/16-ц (провадження №61-20978св18), від21серпня 2018 року у справі № 428/8076/16-ц (провадження № 61-190св18), від 06 червня 2018 року справа № 428/13977/16-ц (провадження №61-3831св18).
		Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 14 квітня 2022 року про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії Збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, а також доручено Голові Верховної Ради України спрямувати цю заяву до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, урядів та парламентів іноземних держав. Голові Верховної Ради України надано повноваження звернутися до Генеральної прокуратури, Міністерства закордонних справ України та Міністерства юстиції України щодо невідкладного вжиття заходів для належного документування фактів вчинення Збройними силами Російської Федерації та її політичним і військовим керівництвом геноциду Українського народу, злочинів проти людяності, воєнних злочинів, інших тяжких злочинів на території України та ініціювання притягнення до відповідальності всіх винних осіб.
		Преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IVЖеневською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
		Преамбулою Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» встановлено, що Верховна Рада України, виходячи з того, що відповідно допунктів «а»,«b»,«c», «d»та«g»статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року застосування Російською Федерацією збройної сили проти України становить злочин збройної агресії та грубо порушує Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05грудня 1994 року та Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 року; констатуючи, що у світлі положень IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від18жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 08 червня 1977 року, одним із наслідків збройної агресії Російської Федерації проти України стала тимчасова окупація частини території України; беручи до уваги, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації; відзначаючи, що дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права, зокрема шляхом: систематичного недодержання режиму припинення вогню та продовження обстрілів цивільних об`єктів та інфраструктури, що спричиняють численні жертви серед цивільного населення, військовослужбовців Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань; приймає цей Закон, що має на меті визначити особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях.
		Російська Федерація припинила бути членом Ради Європи у контексті процедури, розпочатої відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Відповідна Резолюція Ради Європи CM/Res(2022)2 про припинення членства РФ у Раді Європи, прийнята Комітетом Міністрів 16 березня 2022 року. Комітет Міністрів Ради Європи констатував, що агресія РФ проти України є серйозним порушенням РФ своїх зобов`язань за статтею 3 Статуту Ради Європи.
		Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, провадження № 61-18782св21.
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У вищевказаній постанові Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, ОСОБА_1, діючи у власних інтересах та від імені малолітніх дітей, звернулася до суду з позовом до РФ про відшкодування шкоди, завданої їй та її дітям у зв`язку із загибеллю її чоловіка та батька дітей внаслідок збройної агресії РФ на території України.
		У цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
		У таких висновках Верховний Суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
		У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.
		Відповідно до частини першої статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживати ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.
		У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2)присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4)відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.
		Визначаючи, чи поширюється на РФ судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке: предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої фізичним особам, громадянам України, внаслідок смерті іншого громадянина України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту).
		Додатково Верховний Суд врахував, що юрисдикція судів України поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України). Тобто Верховний Суд виходить з того, що у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема й РФ, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.
		Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).
		Отже, в силу вимог ст. ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 1 000 000 грн., позивач довела суду, що через власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання, наявні підстави для задоволення вимог в повному обсязі.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
		Одночасно суд роз`яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
		 
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 3, 55 Конституції України, ст. ст. 2-5, 10-12, 19, 76-82, 89, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-289 ЦПК України; ст. ст. 15, 16, 22, 23, 386, 1166, 1167, 1168 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -
		 
		У Х В А Л И В :
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, - задовольнити.
		Стягнути з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 000 000 ( один мільйон ) гривень.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. 
		Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд  якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
		Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення  якщо така адреса відсутня. 
		 
		 
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
		 
		Відповідач: Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації ( адреса місцезнаходження: 119991, м. Москва, вул. Житная, буд. 14 ).
		 
		Повний текст заочного рішення виготовлено 10 січня 2022 року.
		 
		Заочне рішення надруковане в нарадчій кімнаті в одному примірнику. 
		Суддя    О. І. Орєхов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...