Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 192/1876/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів купівлі-продажу.
Надіслано для оприлюднення: 13.01.2023. Зареєстровано: 14.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2023.
Дата набрання законної сили: 12.01.2023
Номер судового провадження: 22-ц/803/2115/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/2115/23 Справа № 192/1876/20   Суддя у 1-й інстанції - Кітов О. В. Суддя у 2-й інстанції - Биліна  Т. І.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		12 січня 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
		Головуючого  Биліни Т.І. 
		суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., 
		за участю секретаря  Заворотного К.Я., 
		розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу 
		за апеляційною скаргою
		       Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО, на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа  приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, перевід прав покупця за договором купівлі-продажу землі, припинення права власності на земельну ділянку та скасування запису про право власності, -                 
		                   ВСТАНОВИЛА: 
		 
		   У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, переведення прав покупця, припинення права власності на земельну ділянку та скасування запису про право власності.
		   В обґрунтування позову зазначив, що 05 грудня 2016 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір оренди належної останньому земельної ділянки площею 1,00 га (кадастровий номер 1225081500:01:081:0022) строком на 10 років.     Починаючи з 2018 року відповідач ОСОБА_1 почав ухилятись від отримання орендної плати в рамках укладеного договору оренди.
		   05 жовтня 2020 року позивачу стало відомо, що 26 червня 2017 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за реєстровим №1276.
		   В той же час договір оренди, укладений 05 грудня 2016 року, станом на момент розгляду справи, є діючим, не є припиненим, недійсним або розірваним.
		Як наслідок, позивач вважає, що укладенням оскаржуваного договору купівлі-продажу від 26 червня 2017 року, про який йому стало відомо 05 жовтня 2020 року, власник земельної ділянки - відповідач ОСОБА_1 , порушив законні права позивача, як належного орендаря за договором, оскільки не мав права відчужувати вказану земельну ділянку без попередження та надання пропозиції про її придбання ТОВ «АУРІС-АВТО».
		   Позивач зазначив, що на час укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу законодавчо не було врегульовано питання щодо переведення прав та обов`язків покупця на підставі ст. 9 Закону України «Про оренду землі», тому вважає за можливе застосувати аналогію закону, відповідно до ст. 8 ЦК України, якою визначено, що, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.
		   Отже, до даних правовідносин повинна бути застосована ст. 362 ЦК України, оскільки у разі продажу власності з порушенням переважного права купівлі позивач може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця.
		   Посилаючись на те, що позивач має переважне перед іншими право на придбання орендованої земельної ділянки в разі її продажу орендодавцем, ТОВ «АУРІС-АВТО», в силу положень ст.ст. 8, 203, 215, 362, 655, 657 ЦК України, просить:
		- визнати недійсним договір купівліпродажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілією Вячеславівною за р.№1276 від 26 червня 2017 року, щодо земельної ділянки загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля -1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0022, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
		- перевести на ТОВ «АУРІС-АВТО» права та обов`язки покупця по договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за р.№1276 від 26 червня 2017 року, щодо земельної ділянки загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля -1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0022, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши право власності на вказану земельну ділянку за ТОВ «АУРІС-АВТО»;
		- припинити право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 1,0 га, в тому числі рілля -1,0 га, з кадастровим номером 1225081500:01:081:0022, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області;
		- визнати недійсним та скасувати запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21112294 внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35872355 від 26 червня 2017 року, здійсненого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кокосадзе Л.В.;
		- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати (а.с.87-89 т.І).
		   Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
		    Судові витрати покладено на позивача.
		   Повернуто ТОВ «АУРІС-АВТО» грошові кошти у сумі 34 800,00 грн, внесені у якості депозиту на рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області у справі № 192/1876/20 згідно з платіжним дорученням від 16 березня 2021 року № 147, рахунок № UA158201720355229002000017442 в ДКС України, м. Київ.
		   Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки існує заборона на укладення такого договору в силу мораторію, встановленого ЗК України, враховуючи норми частини першої статті 216 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2017 року є нікчемним, як наслідок недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю/т.1 а.с. 163-170/.
		   Не погодившись з рішенням суду, 01 липня 2021 року ТОВ АУРІС-АВТО подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
		   Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «АУРІС-АВТО» задоволено частково, рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року скасовано.
		   У задоволенні вказаного позову, відмовлено з підстав того, що земельна ділянка площею 1,0 га (кадастровий номер 1225081500:01:081:0022), яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, Василівська сільська рада не відноситься до земель пайового фонду та не підпадає під дію мораторію на відчуження, що підтверджується відповіддю відділу у Солонянському районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. 
		   Суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції про нікчемність оспорюваного договору купівлі-продажу, оскільки на вказану земельну ділянку не розповсюджується пряма заборона на укладення такого договору в силу мораторію, встановленого ЗК України, як наслідок застосування положень частини першої статті 216 ЦК України є недоречним.
		   Пославшись на положення статті 759, 773, 777 ЦК України, суд зазначив, що вказані норми права надають відповідному суб`єкту (наймачу, орендарю) переважне право купити (придбати) річ, якою він користується на законних підставах - за договором найму (оренди), за умови належного виконання таким суб`єктом своїх обов`язків у тому разі, якщо така річ буде пропонуватися до продажу в період законного користування. Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що належним способом захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.
		   Колегія суддів вважала, що позивач не довів того факту, що він належним чином виконував свої обов`язки за договором найму (оренди), у зв`язку з чим під час продажу земельної ділянки, переданої у найм, ТОВ «АУРІС-АВТО» не мав переважного права перед іншими особами на її придбання.
		   Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що у силу вимог частини п`ятої статті 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. Однак, з матеріалів справи не вбачається, що позивач вніс одночасно з пред`явленням позову на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен був та в даному випадку сплатив покупець.
		   У листопаді2021року представникТОВ «АУРІС-АВТО» -адвокат ДударенкоА.Д.подала доВерховного Судукасаційну скаргуна постановуДніпровського апеляційногосуду від06жовтня 2021року,у якійпосилаючись нанеправильне застосуваннясудами нормматеріального правата порушеннянорм процесуальногоправа,просила скасуватиоскаржуване судоверішення таухвалити новепро задоволенняпозовних вимог. 
		   Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (т.1 а.с.96-101).
		За повторним розглядом апеляційної скарги ТОВ «АУРІС-АВТО», перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16 листопада 2022 року у цій справі, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати повністю із частковим задоволенням позовних вимог, з наступних підстав. 
		   Так, судом першої інстанції встановлено, що 05 грудня 2016 року між позивачем ТОВ «АУРІС-АВТО» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір оренди належної останньому земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 1,0 га (кадастровий номер 1225081500:01:081:0022), розташованої на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, строком на 10 років. Договір оренди був зареєстрований 09 грудня 2016 року, що вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 грудня 2016 року (індексний номер витягу 75680256).
		   26 червня 2017 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за реєстровим номером 1276.
		   За умовами вказаного договору відповідач ОСОБА_1 продав, а відповідач ОСОБА_2 купив у власність, належну ОСОБА_1 на праві власності земельну ділянку площею 1,0 га (кадастровий номер 1225081500:01:081:0022), яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, Василівська сільська рада та надана для ведення особистого селянського господарства. Продаж ділянки вчинено за домовленістю сторін за ціною 34800 гривень 00 копійок.
		   Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах чинне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права в разі продажу об`єкта оренди, предметом якого є земля, в розумінні ч.1 ст. 8 ЦК України (аналогія закону) та ст.362 ЦК України. Крім того спірна земельна ділянка з її цільовим призначенням ведення особистого селянського господарства підпадає під дію мораторію, зазначеного у п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України, що унеможливлює її відчуження, на момент укладання договору купівлі-продажу та його державної реєстрації. 
		   З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з наступних підстав.
		   Колегією суддів встановлено, що позивач звернувся до суду з цим позовом з підстав недійсності договору купівлі-продажу внаслідок недотримання переважного права позивача на купівлю спірної земельної ділянки.
		В той же час суд першої інстанції вийшов за межі доводів позивача та вирішив справу по суті, застосувавши вимоги п.15 Перехідних положень Земельного кодексу України, не врахувавши при цьому, що учасники справи фактично визнали, що земельна ділянка з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства надана ОСОБА_1 внаслідок приватизації, а не паю, могла бути предметом договору купівлі-продажу.
		Вказане свідчить про невірне визначення судом першої інстанції характеру спірних правовідносин між учасниками справи.
		   Разом з цим, враховуючи висновки Верховного Суду у цій справі, колегія суддів відзначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).
		   Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		   Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		   Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
		   Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частини перша статті 526 ЦК України).
		   Відповідно до частини другої статті 777 ЦК України, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.
		   Конституційний Суд України у пункті 3.5 Рішення у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «Автосервіс» щодо офіційного тлумачення положень статей 177, 760, частини другої статті 777 ЦК України (справа про переважне право наймача на придбання військового майна), від 10 грудня 2009 року № 31-рп/2009 зазначив, що у статті 777 ЦК України визначено два переважних права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, перед іншими особами, а саме: на укладення договору найму на новий строк та на придбання майна у разі його продажу.
		   Чинне цивільне законодавство не регламентує процедуру реалізації переважного права на викуп об`єкта оренди, передбаченого частиною другою статті 777 ЦК України, а тому відповідно до частини першої статті 8 ЦК України (аналогія закону) до спірних правовідносин застосовуються положень статті 362 ЦК України, як до подібних за змістом правовідносин, що виникають при реалізації переважного права на купівлю частки у справі спільної часткової власності.
		   Відповідно до частини першої статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.
		   Отже, закріплене наведеною нормою правило покликане гарантувати права інших співвласників щодо переважної купівлі частки у праві спільної часткової власності. Водночас, будучи наділеними правом на переважну купівлю частки у праві спільної часткової власності, інші співвласники тим не менш не мають жодних привілей щодо ціни та інших умов, на яких має намір продати свою частку співвласник - відчужувач.
		   Згідно частини другої статті 362 ЦК України продавець частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.
		   Таким чином, для забезпечення здійснення переважного права інших співвласників на купівлю продавець зобов`язаний повідомити інших співвласників про свій намір продати частку. У повідомленні обов`язково має бути визначена ціна, а інші умови продажу мають бути вказані, якщо вони визначаються продавцем, як істотні для укладення даного договору (наприклад, строки розрахунків, форма, у якій співвласник бажає укласти договір на інші умови, досягнення згоди в яких є необхідним для укладення договору).
		   Зі змісту наведеної норми вбачається, що суб`єктивне право на продаж частки сторонній особі виникає у співвласника з моменту одержання відмови усіх інших співвласників від здійснення переважного права на купівлю або нездійснення ними цього права протягом одного місяця від дня отримання ними повідомлення, якщо предметом договору купівлі-продажу є нерухоме майно, і протягом десяти днів - якщо предметом договору купівлі-продажу є рухоме майно. При цьому, «здійсненням переважного права» слід вважати передання (надіслання) продавцю оферти щодо укладення основного або попереднього договору купівлі-продажу частки.
		   Якщо власник майна - наймодавець не повідомив наймача про свій намір продати майно, а уклав договір його купівлі-продажу з іншою, третьою особою (як покупцем), то таким чином фактом укладення такого договору порушується право наймача і, відповідно, він має право на захист свого права, в тому числі й у судовому порядку.
		   У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець (частина четверта статті 362 ЦК України).
		   Умовами задоволення позову наймача про переведення на нього прав та обов`язків покупця за договором купівлі-продажу майна, яке він наймає, є наступні обставини: наймач належним чином виконував свої обов`язки за договором найму; власник (наймодавець) продав майно іншій, третій особі, з порушенням переважного права наймача на купівлю цього майна; наймач вніс на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.
		   До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 201/10030/17 (провадження № 61-39220св18).
		   Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 909/337/19 (провадження № 12-35гс20), на яку посилається скаржник, зазначила, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу речі сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного переважного права наймача (орендаря) на придбання такої речі. Адже в результаті задоволення такої вимоги право такої особи захищене не буде, що змусить наймача (орендаря) звертатися до власника з пропозицією відчуження речі на тих самих умовах, що були передбачені договором купівлі-продажу, який визнаний недійсним, а в разі незгоди власника - до суду із новим позовом.
		   Отже, належним способом захисту переважного права наймача (орендаря) на купівлю орендованого нерухомого майна, який належним чином виконує свої обов`язки відповідно до умов договору та закону, у разі продажу речі, переданої у найм (оренду), є переведення на наймача (орендаря) прав та обов`язків покупця відповідної речі.
		   З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного майнового права на придбання земельної ділянки шляхом переходу переважного права покупця за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки, належної ОСОБА_1 на праві приватної власності, отриманої в порядку її приватизації.
		   Одночасно з цим судом першої інстанції не з`ясовані обставини порушення позивачем, як орендарем, свого обов`язку щодо своєчасної та повної сплати орендної плати власнику земельної ділянки ОСОБА_1 , що є обов`язковою підставою для існування у позивача такого переважного права покупця.
		   Так, колегією суддів встановлено, що ТОВ «Ауріс-Авто» до позову долучило: копію договору оренди, копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копії видаткових касових ордерів ТОВ «Ауріс-Авто» від 01 серпня 2017 року, від 06 грудня 2017 року, згідно яких ОСОБА_1 видано орендну плату у грошовому еквіваленті, копії листів-повідомлень від 03 грудня 2018 року, від 13 листопада 2019 року та від 09 грудня 2019 року, адресовані ОСОБА_1 та направлені листами з рекомендованими повідомленнями, у яких вказувалось про необхідність отримання орендної плати за договором оренди від 05 грудня 2016 року у строк до 31 грудня; копію витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (а.с. 5-13, 40). 
		   З наданих 06 січня 2023 року представником апелянта через канцелярію апеляційного суду додаткових письмових пояснень та доказів колегією суддів також встановлено, що в 2017 році, тобто на момент виникнення спірних правовідносин, на користь ОСОБА_1 було нараховано орендну плату за договором оренди земельної ділянки №81 від 05 грудня 2016 року, в загальному розмірі 2 868 грн., з якої утримано податків та військового збору на загальну суму 463 грн. та фактично призначено до отримання власником 2400 грн., як і в подальшому нараховувалась до виплати орендна плата у розмірі 1800 грн. від 01 серпня 2017 року та 520 грн. від 06 грудня 2017 року, що фактично виплачено ОСОБА_1 , що підтверджується видатковими касовими ордерами.
		   Також належне виконання умов договору оренди позивачем підтверджується проведеною грошовою оцінкою земельної ділянки, що на момент укладення договору оренди становило 26 951,93 грн., а орендна плата у грошовій формі встановлена не менш ніж 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що на момент укладення цього договору становить 1680 грн., починаючи з 2017 року (п.5, п.9 договору оренди).
		   Крім того належне виконання орендарем умов укладеного з відповідачем ОСОБА_1 договору підтверджено останнім в особистій заяві, переданій до канцелярії суду 11.01.2023 року, де заявником підтверджено, що позивач протягом усього строку дії договору оренди належним чином виконував свої обов`язки за договором оренди.
		   З аналізу наведеного колегія суддів приходить до висновку про належне виконання ТОВ «АУРІС-АВТО» грошових зобов`язань зі спати орендної плати ОСОБА_1 за договором оренди від 05 грудня 2016 року, як і внесення на депозитний рахунок Солонянського районного суду Дніпропетровської області 34800 грн. (а.с.124 Том І), на виконання вимог ч.4 ст. 362 ЦК України, яка відповідає повній вартості земельної ділянки, визначеної договором купівлі-продажу від 26 грудня 2017 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , докази вказаного суд першої інстанції помилково вважав відсутніми, з чим колегія суддів не погоджується у повній мірі та вважає вказані факти доведеними. 
		   З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного майнового права у належний спосіб з доведенням належними та обґрунтованими доказами свого переважного права покупця у договорі купівлі-продажу від 26 грудня 2017 року. Вказане для суду є прийнятним та належним до задоволення, з визнанням за ТОВ «АУРІС-АВТО» права власності на земельну ділянки площею 1,0 га (кадастровий номер 1225081500:01:081:0022), яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Солонянський район, Василівська сільська рада. 
		З вказаного витікає, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами - недійсним, є недоречними, а тому задоволенню не підлягають.
		   Розв`язуючи позовні вимоги ТОВ «АУРІС-АВТО» щодо припинення права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та визнання недійсним і скасування запису про право власності останнього на цю земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, колегія суддів відзначає, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки ч.1 ст. 346 ЦК України таких підстав як перевід переважного права покупця у договорі купівлі-продажу не містить. 
		Припинення прававласності наземельну ділянкупередбачено ст.378ЦК Україниза рішеннямсуду,але виключноза наявностіпідстав встановленихзаконом,тому визнанняправа власностіза ТОВ«АУРІС-АВТО» самопо собіпідлягає державнійреєстрації впорядку,встановленому Розділом IV Проведення державної реєстрації прав закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
		   Колегія суддів враховує, що національні суди мають вибирати способи тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
		   Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
		   Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.
		   Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).
		   Скасовуючи рішення суду першої інстанції колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги, оскільки вони спростовують необґрунтовані висновки суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позову. 
		При цьому зауважує, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		   Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. 
		За таких обставин, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду повному скасуванню із частковим задоволенням позовних вимог. 
		Як наслідок, колегія суддів вважає необхідним перевести ОСОБА_2 грошові кошти внесені Товариством з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО (ЄДРПОУ 34656832) на депозитний рахунок Солонянського районного суду платіжним дорученням №147 від 16 березня 2021 року в сумі 34800,00грн, в якості компенсації припинення права власності на земельну ділянку площею 1,0 га, в тому числі рілля  1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0022.
		Разом з цим, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ Ауріс-Авто судовий збір з кожного у загальномурозмірі 14558,50грн за подання позову до суду з урахуванням уточнених позовних вимог та за подання апеляційної скарги, враховуючи результати її розгляду.
		 
		   Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		   Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО - задовольнити частково.
		   Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 01 червня 2021 року  скасувати повністю.
		    Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа  приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В., про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, перевід прав покупця за договором купівлі-продажу землі, припинення права власності на земельну ділянку та скасування запису про право власності  задовольнити частково.
		   Перевести з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на Товариство з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО (ЄДРПОУ 34656832) права та обов`язки покупця у договорі купівлі-продажу, посвідченого 26 червня 2017 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кокосадзе Л.В. за №1276 щодо земельної ділянки площею 1,0 га, в тому числі рілля  1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0022, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		   Визнати право власності Товариства з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО (ЄДРПОУ 34656832) на земельну ділянку площею 1,0 га, в тому числі рілля  1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0022, яка знаходиться на території Василівської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.
		Перевести ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти внесені Товариством з обмеженою відповідальністю АУРІС-АВТО (ЄДРПОУ 34656832) на депозитний рахунок Солонянського районного суду платіжним дорученням №147 від 16 березня 2021 року в сумі 34800,00грн, в якості компенсації припинення права власності на земельну ділянку площею 1,0 га, в тому числі рілля  1,0 га, кадастровий номер 1225081500:01:081:0022.
		   В іншій частині позовних вимог  відмовити.
		   Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АУРІС-АВТО» ЄДРПОУ 34656832, судовий збір у загальному розмірі 14558,50 грн.
		   Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АУРІС-АВТО» ЄДРПОУ 34656832, судовий збір у загальному розмірі 14558,50 грн.
		   Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. 
		 
		 
		 
		Головуючий:                            Т.І. Биліна 
		 
		Судді:                            С.А.Зайцева 
		 
		                                Ж.І.Максюта

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...