Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/10208/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.01.2023. Зареєстровано: 14.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 16.01.2023.
Дата набрання законної сили: 21.02.2024
Номер судового провадження: П/520/11776/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		Харків 
		12 січня 2023 року справа №520/10208/22
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб (у письмовому провадженні) адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 
		доГоловного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
		провизнання протиправним, скасування рішення, та зобов`язання вчинити певні дії,
		У С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 (далі по тексту  позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту  відповідач, ГУ ПФ України в Харківській області), в якому просить:
		- визнати протиправним та скасувати рішення від 27.09.2022 №204950008188 відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХП;
		- зобов`язати відповідача призначити, донарахувати та виплатити позивачу з 06.08.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, у редакції до внесення змін.
		В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішення відповідача від 27.09.2022 №204950008188 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 прийняте без урахування висновків, викладених у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі 520/11050/2020, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2022.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2022 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб.
		Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на адміністративний позов разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи. 
		Відповідач 22.12.2022 до суду надав відзив на позовну заяву, згідно з яким зазначив, що у спірних правовідносинах діяв в межах наданих повноважень, відтак підстави для задоволення позову відсутні.
		Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
		У період з 05.03.2002 по 14.04.2013 позивач працювала на посаді за Списком №1 (апаратником виробництва хімічних реактивів у Державному підприємстві «Завод хімічних реактивів НКТ «Інститут монокристалів»), що не заперечує відповідач у цій справі.
		Позивач 23.07.2020 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до вимог пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та доданими до неї документами.
		Зауважень стосовно форми звернення, обсягу матеріалів звернення пенсійним органом не висловлено, наявності явних та очевидних дефектів у поданих документах не виявлено.
		Відповідач рішенням від 30.07.2020 №3325 відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у зв`язку з недосягненням пенсійного віку, передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернулась до суду з відповідною позовною заявою.
		Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 у справі №520/11050/2020, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2022 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. 
		Визнано протиправним та скасовано рішення відділу з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 30.07.2020 №3325.
		Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2020 з приводу призначення пенсій, з урахуванням висновків суду у цій справі. В іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.
		Згідно частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		На виконання рішення суду у справі №520/11050/2020 відповідач 27.09.2022 повторно розглянув заяву позивача від 23.07.2020 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		Рішенням від 27.09.2022 №204950008188 відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії як такій, що не досягла пенсійного віку.
		Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
		Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
		Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
		Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
		Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини.
		Суд звертає увагу на те, що пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
		У спірних правовідносинах відповідач керувався приписами статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
		Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на 01 жовтня 1974 по 31 грудня 1975 набували право на пенсію по досягненню 50 років.
		Вказаний закон набув чинності з 01.04.2015.
		Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
		До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
		У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в» - «е» та «ж» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 01.01.2005 за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 01.01.2005 - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
		Відтак, і після набуття чинності нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
		Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною першою якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
		При цьому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції викладений пункт 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», де вказувалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
		До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
		До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
		Наведені законодавчі норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
		Відтак, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII.
		Правила наведених законів є повністю уніфікованими (ідентичними).
		Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII».
		Пунктом 1 резолютивної частини названого судового акту визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII.
		Відповідно до пункту 2 резолютивної частини названого судового акту стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Згідно з пунктом 3 резолютивної частини названого судового акту застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
		«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
		Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці  жінкам».
		Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII.
		Відносно позивача правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, та - 50 років за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII.
		Зважаючи на частину першу статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
		З огляду на викладене суд дійшов висновків про те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону.
		Таким чином, рішення від 27.09.2022 №204950008188 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є протиправним та підлягає скасуванню.
		Щодо вимог зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.
		Положеннями частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
		Водночас суд зауважує, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Отож, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Але ж в даному випадку зобов`язання відповідача надати дозвіл є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.
		Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
		Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.
		При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанта поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб`єкта владних повноважень.
		Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
		Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 22.03.2018 (справа № 823/795/17), від 27.02.2018 (справа № 816/591/15-а), від 16.09.2015 (справа № 21-1465а15).
		Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
		Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а статтею 8 Конституції України закріплено що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.
		Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
		У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 (скарга № 10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази «передбачено законом», є наступні:
		- будь-яка норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;
		- фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;
		- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.
		Крім того, згідно з п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.
		Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду під поняттям «необхідності» мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.
		Також необхідно зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
		Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 06.09.1978 у справі «Класс та інші проти Німеччини», із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури.
		Приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV визначено, що суди при розгляді справ застосовують принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод як джерело права.
		Так, у п. 54 рішення від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України» зазначено, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене "згідно із законом", оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.
		Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (п. 147 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. У національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002, п. 56 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцаріїї» від 16.02.2000).
		Також Європейський суд з прав людини у п. 30 рішення у справі «Круслена» від 24.04.1990 зазначив, що закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі чи судді нічим не обмеженого дискреційного права суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання.
		Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні від 09.06.2005 по справі «Фадєєва проти Росії», в якому Суд з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства» зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції".
		Зобов`язуючи орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд встановлює справедливість та відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб`єктами господарювання. Також, що є дуже важливим, суд унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання органами державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
		Таким чином, вимоги про зобов`язання відповідача призначити та здійснити виплату позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 підлягають задоволенню.
		Щодо позовних вимог у частині призначення та виплати пенсії позивача за Списком №1 з 06.08.2020, суд зазначає наступне.
		Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсію, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону України №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:
		- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
		У ході судового розгляду суд встановив, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідача звернулася із заявою  23.07.2020, на момент звернення їй виповнилося 45 років.
		Оскільки, позивач звернувся до відповідача 07.02.2020 (не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку), тому пенсія за віком має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 07.08.2020.
		Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Суд встановив, що за подання позовної заяви у цій справі позивач сплатила судовий збір у розмірі 992,40 грн., що підтверджується квитанцією від 17.11.2022 №1029071360, яка наявна у матеріалах справи.
		Як вбачається з позовних вимог, предметом позову у даній справі є одна вимога немайнового характеру, а отже, ставка судового збору за подання даного позову становить - 992,40 грн.
		Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. 
		Враховуючи те, що позов позивача задоволено, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 992,40 грн.
		Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		В И Р І Ш И В:
		Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002 код ЄДРПОУ: 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.09.2022 №204950008188 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
		Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ, з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 з 07.08.2020.
		У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок).
		Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Повний текст рішення складено 12.01.2023.
		 
		 
		СуддяОльга НІКОЛАЄВА

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...