Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/3245/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2023.
Дата набрання законної сили: 21.12.2022
Номер судового провадження: 61-9574ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова                                                    
		Іменем України 
		 
		21 грудня 2022 року                                                                     
		м. Київ
		                                                                                                           
		справа № 359/3245/20
		провадження № 61-9574св21 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Грушицького А. І., 
		суддів: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,                          Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Перегудою Анатолієм Павловичем, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року у складі судді Борця Є. О. та постанову Київського апеляційного суду                 від 13 травня 2021 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,           Рубан С. М.
		у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення матеріальної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог 
		ОСОБА_1 у квітні 2020 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - ДП «Украерорух») на свою користь матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку з 23 березня 2020 року до дня ухвалення рішення суду.
		Зазначений позов ОСОБА_1 мотивував тим, що з 01 квітня 1993 року він безперервно працював у регіональному структурному підрозділі «Київцентраеро» ДП «Украерорух». 
		Станом на день звільнення з роботи займав посаду інженера з УПР 1 категорії організаційно-методичної групи САО. 
		Розмір його посадового окладу становив 23 480 грн. 
		Наказом виконуючого обов`язки директора регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» ДП «Украерорух» від 23 березня 2020 року  № 115/о він був звільнений з роботи з 23 березня 2020 року за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України. 
		Стаж його безперервної роботи в ДП «Украерорух» склав повних 26 років. 
		На підставі пункту 6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією   ДП «Украерорух» та профспілками, у відповідача виник обов`язок виплатити йому матеріальну допомогу в розмірі 20 посадових окладів, що становить 469 600 грн. Однак відповідач ухиляється від добровільного виконання цього обов`язку.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Бориспільський міськрайонний суд Київської області рішенням від 17 грудня                    2020 року позов задовольнив частково.
		Стягнув з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу в розмірі 469 600 грн.
		У задоволенні позову в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовив.
		Стягнув з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрати на оплату судового збору в розмірі 420,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.
		Стягуючи з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу місцевий суд виходив з того, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, не передбачена нормами КЗпП України та не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що встановлені у частині третій статті 2 Закону України «Про оплату праці», однак зазначена виплата була гарантована відповідачем на підставі пункту 6.25.2 Колективного договору.
		Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що всі суми, які підлягали виплаті при звільненні, позивач отримав вчасно, а дії відповідача викликані непереборними обставинами, що унеможливили виконання                                   ДП «Украерорух» зобов`язань, передбачених Колективним договором.
		Київський апеляційний суд постановою від 13 травня 2021 року апеляційні скарги адвоката Клименко К. О., діючої в інтересах ОСОБА_1 , залишив без задоволення.
		Апеляційну скаргу ДП «Украерорух» задовольнив частково.
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня                      2020 року в частині стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн змінив, зменшивши розмір стягнутих із ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу з 25 000 грн до 20 000 грн. 
		В решті рішення залишив без змін.
		Змінюючи рішення місцевого суду в частині стягнення з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу місцевий суд виходив з того, що внесення адвокатом у перелік наданих послуг відвідування судових засідань в Київському апеляційному суді є передчасним, оскільки така послуга в суді першої інстанції не надавалася, тому в суду першої інстанції були відсутні підстави для стягнення витрат на вказану правничу допомогу в сумі                 10 000 грн.
		Залишаючи рішення суду першої інстанції в решті без змін суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов ОСОБА_1 , стягнувши з відповідача на користь позивача одноразову матеріальну допомогу в сумі 469 600 грн, та відмовивши у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
		Рішення місцевого суду, ухвалене в цій частині, відповідає вимогам матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, наведених в апеляційних скаргах.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		Представник ОСОБА_1 - адвокат Перегуда А. П. у червні 2021 року подав касаційну скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду                           від 13 травня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у відповідній частині та ухвалити нове судове рішення у цій частині, а саме стягнути з ДП «Украерорух» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 23 березня 2020 року по день винесення рішення суду у цій справі.
		 
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня                     2018 року у справі № 761/2451/15-ц, від 13 квітня 2020 року у справі                                    № 212/1325/17-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19, Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1395цс16, від 06 грудня 2017 року у справі № 6-331цс17 (212/5615/15-ц), від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16, від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14, Великої Палати Верховного Суду                   від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17, від 26 лютого 2020 року у справі                   № 821/1083/17.
		Видання сертифікату Торгово-промисловою палатою України (далі - ТПП України) можливе лише за встановлення нею причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажором і невиконанням суб`єктом господарювання договірних зобов`язань. Відтак саме наявність сертифікату ТПП України є аргументом на користь існування такого причинно-наслідкового зв`язку. Самого документу про фіксацію обставин непереборної сили недостатньо - потрібно довести, що саме і виключно така обставина спричинила неможливість виконання суб`єктом господарювання обов`язків за договором.
		Належним доказом дії обставин непереборної сили є саме Сертифікат регіональних представництв ТПП України, а не її висновок. Крім того, у наданому до суду висновку ТПП України від 29 липня 2020 року вказано, що він не є висновком судової експертизи відповідно до Закону України «Про судову експертизу», тому є недопустимим доказом.
		Запровадження всеукраїнського карантину не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання договірних зобов`язань. Відповідач повинен довести, що він не в змозі виконувати конкретні зобов`язання і що цю неможливість зумовив саме карантин. Тобто має обґрунтувати наявність причинно-наслідкового зв`язку між встановленим карантином та неможливістю виконання своїх зобов`язань за Колективним договором, зокрема надати докази відсутності у нього коштів для виплати відповідної матеріальної допомоги.
		З 15 червня 2020 року відповідач працює у звичайному режимі, однак продовжив ігнорувати вимоги чинного законодавства протягом тривалого часу, оскільки лише                   02 червня 2021 року здійснив повний розрахунок з позивачем та виплатив матеріальну допомогу, передбачену Колективним договором у розмірі 469 600 грн.
		Відповідач не надав жодних доказів реальної відсутності у підприємства коштів для виплати працівникам матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.25.2 Колективного договору. 
		Матеріальна допомога передбачена Колективним договором входить до структури заробітної плати, тому повинна бути виплачена в день його звільнення, що підтверджується правовим висновком Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19.
		Ні при звільненні, ні за його зверненнями до відповідача повний розрахунок з ним не проведений, зокрема не виплачена матеріальна допомога на підставі пункту 6.25.2 Колективного договору. Вказана виплата здійснена лише 02 червня                    2021 року.
		Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.    
		Згідно з правовим висновком, висловленим у постанові від 14 грудня 2016 року у справі № 6-788цс16 нормою частини другої статті 117 КЗпП України встановлено, що у разі позитивного для працівника вирішення судом спору про розміри належних йому сум, роботодавець не звільняється від оплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		ДП «Украерорух» у липні 2021 року подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що висновок ТПП України було видано спеціальним уповноваженим органом на підставі аналізу та оцінки документів, наданих замовником, підписано першим віце-президентом ТПП України та засвідчено печаткою відповідної установи, тому доводи особи, яка подала касаційну скаргу про те, що висновок ТПП України є неналежним доказом ґрунтуються виключно на особистих міркуваннях та припущеннях без будь-якого документального підтвердження.
		Позивач безпідставно посилається на постанову Верховного Суду від 12 вересня                2018 року у справі № 212/6977/15-ц, оскільки Верховний Суд у постанові                                 від 11 березня 2019 року у справі № 235/7241/16-ц вказав про те, що нарахування і виплата одноразової допомоги при звільненні за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію не входить в структуру заробітної плати, не передбачена нормами КЗпП України та не відноситься до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що встановлені у частині третій статті 2 Закону України «Про оплату праці», тому на відповідача не поширюється дія статті 117 КЗпП України.
		Посилання на постанови суду касаційної інстанції є помилковими, оскільки предмет і підстави позову у зазначених справах є різними із справою, яка є предметом розгляду.
		Операційна діяльність ДП «Украерорух», яка забезпечує основну частку його доходу, є збитковою, а тому не може забезпечити наповненість власного капіталу. Отже, станом на І квартал 2020 року, а також станом на поточну дату власних коштів в ДП «Украерорух» не вистачає навіть для забезпечення обов`язкових платежів (податків, заробітної плати) та функціонування ДП «Украерорух» в цілому.
		Адміністрація підприємства відповідача не відмовляється здійснювати виплати матеріальної допомоги, однак, зважаючи на брак коштів, пропонує певну розстрочку такої виплати.   
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Верховний Суд ухвалою від 15 червня 2021 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Бориспільського міськрайонного суду Київської області.
		Справа № 359/3245/20 надійшла до Верховного Суду 08 липня 2021 року.
		Верховний Суд ухвалою від 23 вересня 2021 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
		Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2021 року зупинив касаційне провадження у цій справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21).
		Верховний Суд ухвалою від 30 листопада 2022 року поновив касаційне провадження у цій справі.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 працював у регіональному структурному підрозділі «Київцентраеро» ДП «Украерорух» на посаді інженера з УПР 1 категорії організаційно-методичної групи САО. Посадовий оклад позивача становив 23 480 грн, що підтверджується копією листа виконуючого обов`язки директора регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» ДП «Украерорух» № 19.1-03/266/20 від 07 травня               2020 року.
		Наказом виконуючого обов`язки директора регіонального структурного підрозділу «Київцентраеро» ДП «Украерорух» № 115/о від 23 березня 2020 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи з 23 березня 2020 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі статті 38 КЗпП України.
		Згідно з пунктом 6.25.2 Колективного договору, укладеного між адміністрацією                        ДП «Украерорух» та профспілками, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у випадку звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію адміністрація підприємства гарантувала надання матеріальної допомоги у розмірі: при стажі безперервної роботи на підприємстві повних                         5 років - 6 посадових окладів з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом; за кожний повний рік роботи понад 5 років -                                 по 2 посадових оклади з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшувала посадовий оклад, за відповідним наказом за кожний рік. В цілому максимальний розмір матеріальної допомоги не міг перевищувати 20 посадових окладів.
		Відповідно до пункту 14.1 Колективного договору всі виплати, пов`язані з перевищенням законодавчо-правових норм, здійснюються за рахунок власних коштів підприємства (за їх наявності) у послідовності пріоритетів, визначених додатком № 26 до цього договору.
		Однак, у вказаному додатку не визначена черговість виплати матеріальної допомоги у зв`язку з виходом працівника на пенсію (пункт 6.25.2 Колективного договору).
		З листа заступника директора з управління активами ДП «Украерорух»                                                 № 1-17.4/7207/20 від 28 травня 2020 року судами встановлено, що станом                                        на 23 березня 2020 року на рахунках відповідача зберігались грошові кошти в розмірі 5 710 581,24 грн, 11 233 доларів США, 9 343 905,43 євро, 1 630,83 фунтів стерлінгів. 
		Зі змісту протоколу № 2 від 18 березня 2020 року встановлено, що робочою групою з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру відповідача було прийнято рішення про здійснення виплати лише заробітної плати працівникам, а також обов`язкових податків та зборів. Крім того, до пункту 6.25.2 Колективного договору були внесені зміни, відповідно до яких в подальшому виплата матеріальної допомоги буде здійснюватись на основі договору між працівником та адміністрацією, типова форма якого буде погоджена з профспілковою організацією. Відповідно до такого договору виплата матеріальної допомоги буде надаватись за схемою: 1 посадовий оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, протягом 10 банківських днів з дати початку дії договору, залишок суми матеріальної допомоги по узгодженому графіку (орієнтовно 1 оклад з урахуванням доплати за знання та постійне використання у роботі іноземної мови, як такої, що збільшує посадовий оклад, раз на 2 місяці, починаючи                              з 12 місяця з дати підписання договору). При цьому договір на виплату матеріальної допомоги міг бути підписаний лише до  01 липня 2020 року за умови відсутності судового спору між працівником та підприємством з цього питання.
		Рішення про зміну положень колективного договору може прийматися виключно сторонами Колективного договору та у відповідності до процедури, встановленої законодавством.
		Поряд з цим, робоча група з оперативного реагування на кризові ситуації фінансово-економічного характеру не уповноважена приймати рішення, що фактично змінюють зміст Колективного договору та прямо суперечать передбаченим в ньому гарантіям. Крім того, зміни до Колективного договору вступили в дію лише 20 травня 2020 року, тоді як ОСОБА_2 був звільнений з роботи ще 23 березня 2020 року.
		Зі змісту висновку ТПП України від 29 липня 2020 року № 2051/1.2 судами встановлено, що світова ситуація з розповсюдженням коронавірусу COVID-19 мала критичний вплив як на світову, так і на українську авіаційну галузь. Соціальні та фінансові наслідки для авіації (в тому числі авіакомпаній, аеропортів та провайдерів аеронавігаційних послуг) виявились руйнівними. Тому ТПП України підтвердила, що починаючи з 16 березня 2020 року наведені вище обставини унеможливили виконання ДП «Украерорух» зобов`язань, передбачених Колективним договором.
		Судами встановлено, що відсутня вина ДП «Украерорух» в затримці проведення розрахунку з позивачем.
		Також судами встановлено, наказом виконуючого обов`язки директора                                 ДП «Украерорух» № 197 від 16 березня 2020 року на підприємстві був встановлений простій з 18 березня до 31 травня 2020 року. Іншим наказом виконуючого обов`язки директора ДП «Украерорух» від 27 травня 2020 року № 410 простій на підприємстві був продовжений з 01 червня до 15 липня 2020 року, а наказом виконуючого обов`язки  директора ДП «Украерорух» від 10 квітня                   2020 року № 245 на підприємстві був введений режим неповного робочого часу, починаючи з 10 липня 2020 року.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України               суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
		Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині стягнення судових витрат у повній мірі не відповідає, з огляду на таке.
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
		Частиною першою статті 21 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		Відповідно до статті 10 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
		Аналогічні положення містяться у статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» (далі - Закон № 3356-XII).
		Статтею 5 Закону № 3356-XII, яка регулює співвідношення законодавства і колективного договору, угоди, трудового договору, встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.
		Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».
		Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Згідно зі статтею 116 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
		Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
		Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України, для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не виконав вимоги пункту 6.25.2 Колективного договору, тому повинен сплатити позивачу матеріальну допомогу у розмірі 469 600 грн. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі                                   № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
		Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема на відсутність його вини в затримці розрахунку та зазначав про наявність обставин непереборної сили, спричинених запровадженням на території України карантину з метою запобігання поширення на території України коронавірусу COVID-19, що, згідно зі статтею 617 ЦПК України, є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
		Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 6.25.2 пункту 6.25 Колективного договору.
		Однак, вказав, що положеннями КЗпП України та Закону України «Про оплату праці» не передбачено такої виплати у складі заробітної плати, як одноразова матеріальна допомога при звільненні працівника пенсійного віку за власним бажанням, отже, виходячи з того, що така виплата передбачена лише умовами колективного договору, який не містить положень щодо строків її виплати, вона не є такою, що підлягає виплаті при звільненні працівника у розумінні статті 116 КЗпП України, відповідно, у разі її невиплати на роботодавця не може покладатися відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
		Проте такі висновки апеляційного суду суперечать загальному правилу, встановленому статтею 116 КЗпП України, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. 
		Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з ДП «Украерорух» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки в діях відповідача відсутня вина та відповідач відповідно до положень Колективного договору, зі змінами та доповненнями, як визначено у висновку ТПП України про істотну зміну обставин від 29 липня 2020 року, проводить виплати, передбачені підпунктом 6.25.2 пункту 6.25 цього договору, у строки та порядку, визначені цим договором.
		Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову  в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині стягнення судових витрат з огляду на таке.
		Згідно із частиною першою статті 9 ЦК України, положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин (пункт 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня                2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)).
		Частиною першою статті 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
		На підтвердження настання форс-мажорних обставин ДП «Украерорух» надано до суду Висновок ТПП України про істотну зміну обставин (hardship) від 29 липня         2020 року № 2051/1.2. 
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі                            № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
		Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат ТПП України.
		Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
		Разом з цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів» (пункти 54-57).
		Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
		Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.
		Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
		Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії ТПП України                    18 грудня 2014 року № 44 (5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
		Отже, роботодавцю необхідно було довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
		У справі, яка переглядається, ДП «Украерорух» не довело обставин, які унеможливили своєчасну виплату позивачу належних йому при звільненні сум, визначених Колективним договором, зокрема, що порушення строків виплати цих сум сталося внаслідок непереборної сили, тому роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
		ДП «Украерорух» фактично погодилося з висновком судів про стягнення з нього в судовому порядку матеріальної допомоги, виплата якої передбачена Колективним договором, судові рішення в цій частині вимог в касаційному порядку не оскаржувало, тим самим визнало порушення прав позивача щодо невиплати при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства.
		Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі                             № 910/4518/16 виклала висновок про те, що … [за змістом норм статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист права звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку].
		Встановивши, що роботодавець своєчасно не здійснив із працівником розрахунок при звільненні, а саме не виплатив матеріальну допомогу, виплата якої передбачена Колективним договором, апеляційний суд, переглядаючи рішення місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та залишаючи його без змін, не врахував, що ДП «Украерорух» не виконало вимоги трудового законодавства щодо вчасної виплати всіх належних при звільненні позивача сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, а тому повинно відшкодувати позивачу майнові втрати, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
		Також апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні порушив норми процесуального права, надавши оцінку висновку ТПП України, помилково зазначивши про доведеність відповідачем відсутності вини у невиплаті позивачу всіх належних при звільненні позивача сум.  
		Під час нового розгляду апеляційному суду слід також врахувати, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		Крім того, під час нового розгляду справи апеляційному суду слід врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові                      від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), згідно з яким … [з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково].
		Враховуючи викладене, апеляційний суд, вирішуючи спір в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неповно з`ясував усі обставини у справі, які мають істотне значення для правильного її вирішення, не дав оцінку встановленим обставинам, у зв`язку з чим дійшов до передчасного висновку, що дії відповідача викликані непереборними обставинами, що унеможливили виконання                                ДП «Украерорух» зобов`язань, передбачених Колективним договором, тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
		Так як у справі відсутні документи, які підтверджують дату виплати ОСОБА_1 02 червня 2021 року матеріальної допомоги, передбаченої Колективним договором у розмірі 469 600 грн, суд касаційної інстанції позбавлений можливості визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки на стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, та переоцінювати докази у справі з огляду на положення статті 400 ЦПК України, а й відтак прийняти судове рішення.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
		Оскільки апеляційним судом порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене цим судом рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині вирішення судових витрат не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в означених частинах на новий апеляційний розгляд.
		Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня                2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги в касаційному порядку не оскаржуються, тому не переглядаються Верховним Судом.
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Перегудою Анатолієм Павловичем, задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 13 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та в частині вирішення судових витрат скасувати і направити справу в означених частинах на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.                      
		 
		ГоловуючийА. І. Грушицький    Судді:І. В. Литвиненко     С. Ю. Мартєв    Є. В. Петров   В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...