Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 657/1024/16 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 18.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 18.01.2023.
Дата набрання законної сили: 12.01.2023
Номер судового провадження: 61-6883ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Ухвала
		 
		12 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 657/1024/16
		провадження № 61-6883св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Крата В. І.,
		суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М., 
		 
		учасники справи:
		позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний Банк «Укргазбанк»,
		відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» на рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 грудня 2020 року в складі судді Скригун В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року в складі колегії суддів:
		Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - АБ «Укргазбанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07 жовтня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерний банк «Укргазбанк», правонаступником якого є АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 492, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 49 900,00 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 20% річних та 21% річних на залишок простроченої заборгованості за кредитом, починаючи з дня виникнення прострочення, терміном користування кредитом з 07 жовтня 
		2008 року по 06 жовтня 2018 року для споживчих потреб.
		09 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем була укладена додаткова угода, якою встановлено строк кредитування з 09 жовтня 2008 року по 
		08 жовтня 2018 року або по день визначений у п. 1.6 та/або в п. 3.3.11 цього договору.
		Виконання зобов`язань за кредитним договором було забезпечено порукою фізичної особи ОСОБА_2 (договір поруки від 07 жовтня 2008 року № 2/492 з додатковою угодою від 09 жовтня 2008 року до договору поруки), а також порукою фізичної особи ОСОБА_3 (договір поруки від 07 жовтня 2008 року 
		№ 1/492 з додатковою угодою від 09 жовтня 2008 року до договору поруки).
		Згідно з договором іпотеки від 07 жовтня 2008 року № 492 та договором про внесення змін до іпотечного договору від 09 жовтня 2008 року, укладеного одночасно з цим договором між банком та відповідачем, в забезпечення зобов`язань за кредитним договором, банком прийнято в іпотеку нерухоме майно - нежитлову будівлю селищного ринку загальною площею 183,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .
		Рішенням Каланчацького районного суду від 02 вересня 2010 року позов АБ «Укргазбанк»в особі Херсонської  філії АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнено з відповідачів на користь банку заборгованість за кредитним договором у сумі 505 453,09 грн в солідарному порядку; стягнено з ОСОБА_1 та ОСОБА_2   на користь банку 20 250,00 грн штрафних санкцій за невиконання умов іпотечного договору в солідарному порядку.
		Просило суд: 
		1) стягнути солідарно з ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 заборгованість, яка утворилася за період з 23 травня 2013 року по 23 травня 2016 року за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 у сумі 31 579,36 дол. США та 2 874 457,40 грн, з яких: прострочена заборгованість по процентах -
		31 579,36 дол. США; пеня за прострочення погашення кредиту - 1 355 299,95 грн; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами -
		1 498 907,45 грн; штраф за невиконання п. 3.3.4 договору поруки - 20 250,00 грн.
		2) стягнути солідарно з ОСОБА_1 та  ОСОБА_3 заборгованість, яка утворилася за період з 23 травня 2013 року по 23 травень 2016 року за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 у сумі 31 579,36 дол. США та 2 874 457,40 грн, з яких: прострочена заборгованість по процентах -
		31 579,36 дол. США; пеня за прострочення погашення кредиту - 1 355 299,95 грн; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитними коштами -
		1 498 907,45 грн.
		3) стягнути з ОСОБА_1 ,  ОСОБА_2 та  ОСОБА_3 , судові витрати по сплаті судового збору в сумі 55 006,49 грн, а саме: по 18 335,50 грн з кожного.
		У листопаді 2019 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог /т. 4 а. с. 6-9/ в якій просив:
		1) стягнути солідарно з з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість, яка утворилась в період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року за кредитним договором № 492 від 07 жовтня 2008 року та договором поруки № 2/492 від 07 жовтня 2008 року в сумі 30 941,07 дол. США та 3 065 618,44 грн, що складається із заборгованості по: - нарахованим, але не сплаченим процентам за користування кредитними коштами- 30 941,07 дол. США; - пені за несвоєчасне погашення кредиту, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору - 1 342 778,96 грн; - пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору - 1 490 352,60 грн; - суми 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за несвоєчасну оплату кредиту за період за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року - 
		110 064,19 грн; - суми 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за несвоєчасне погашення нарахованих процентів в період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року - 122 422,69 грн.
		2) стягнути солідарно з  ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість, яка утворилась в період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року за кредитним договором № 492 від 07 жовтня 2008 року та договором поруки № 1/492 від 07 жовтня 2008 року в сумі 30 941,07 дол. США та 3 065 618,44 грн, що складається із заборгованості по: - нарахованим, але не сплаченим процентам за користування кредитними коштами - 30 941,07 дол. США; - пені за несвоєчасне погашення кредиту, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору - 1 342 778,96 грн; - пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору - 1 490 352,60 грн; - суми 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за несвоєчасну оплату кредиту за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року  - 110 064,19 грн; - суми 3% річних, нарахованих в порядку ст. 625 ЦК України за несвоєчасне погашення нарахованих процентів в період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року - 122 422,69 грн.
		3) стягнути з ОСОБА_1 штраф за невиконання п.3.3.4 договору іпотеки №492 від 07 жовтня 2008 у розмірі 20 250 грн.
		4) стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 57 876,39 грн, а саме по 19 292,13 грн. з кожного.
		Наведену заяву обгрунтував нормами пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України щодо права на збільшення позовних вимог та невиконанням своєчасного погашення тіла кредиту та процентів, внаслідок чого наявні підстави для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.
		21 вересня 2020 року банк подав заяву про збільшення позовних вимог /т. 4 а.с. 85-87/ в якій остаточно просив суд:
		1) стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість, яка утворилась в період з 14 червня 2013 року по 14 червня 2016 року за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 та договором поруки від 07 жовтня 2008 року № 2/492 в сумі 30 941,07 дол. США та 3 348 661,68 грн, що складається із заборгованості по: нарахованим, але не сплаченим, процентам за користування кредитними коштами в період з 
		15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року - 30 941,07 дол. США; пені за несвоєчасне погашення кредиту, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року № 492, в період з 15 червня 2013 року по 14 червня 
		2016 року - 1 342 778,96 грн; пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року 
		№ 492, в період з 15 червня 2013 року по 14червня 2016 року - 1 490 352,60 грн; суми 3% річних, нарахованих за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 
		2016 року в порядку статті 625 ЦК України  за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 - 47 390,60 грн; суми індексу інфляції нарахованих за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року в порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 - 468 139,52 грн;
		2) стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь АБ «Укргазбанк» заборгованість, яка утворилась в період з 14 червня 2013 року по 14 червня 2016 року за кредитним договором від 07 жовтня 2008 року № 492 та договором поруки від 07 жовтня 2008 року № 1/492 в сумі 30 941,07 дол. США та 3 348 661,68 грн, що складається із заборгованості по: нарахованим, але не сплаченим, процентам за користування кредитними коштами в період з 
		15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року - 30 941,07 дол. США; пені за несвоєчасне погашення кредиту, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року № 492, в період з 15 червня 2013 року по 14 червня
		2016 року - 1 342 778,96 грн; пені за несвоєчасне погашення нарахованих процентів, в порядку п.п. 5.3, 5.8 кредитного договору від 07 жовтня 2008 року
		№ 492 в період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року - 1 490 352,60 грн; суми 3% річних, нарахованих за період з 15 червня 2013 року по 14 червня
		2016 року в порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 - 47 390,60 грн; суми індексу інфляції, нарахованих за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року в порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10 - 468 139,52 грн; 
		3) стягнути з ОСОБА_1 на користь АБ «Укргазбанк» штраф за невиконання п. 3.3.4 договору іпотеки від 07 жовтня 2008 року № 492 в розмірі 20 250,00 грн; 
		4) стягнути на користь АБ «Укргазбанк» солідарно з ОСОБА_1 , 
		ОСОБА_2 та ОСОБА_3 понесені витрати судового збору у розмірі 
		62 122,04 грн (по 20 707,35 грн з кожного).
		Наведену заяву обґрунтував нормами пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України щодо права на збільшення позовних вимог та невиконанням рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року, внаслідок чого наявні підстави для застосування положень частини другої статті 625 ЦК України, посилаючись при цьому на правові висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року по справі №127/15672/16-ц.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 грудня 
		2020 року у задоволені позовних вимог АБ «Укргазбанк» відмовлено у повному обсязі.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за період з 15 червня 2013 року по 14 червня 2016 року за несвоєчасне виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року по справі № 2-472/10 суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 5.2 договору поруки визначено строк її припинення, а саме 6 місяців з дня настання строку виконання зобов`язання. Кредитор змінив умови основного зобов`язання у 2010 році. В межах строку дії поруки банк з вимогами до поручителів не звертався, а даний позов було подано до суду 21 червня 2016, тобто після припинення поруки. За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3% річних за несвоєчасне виконання рішення суду та суми індексу інфляції солідарно з  ОСОБА_1 та поручителів  ОСОБА_2 , 
		ОСОБА_3 необґрунтовані. 
		Крім того, на підставі статті 625 ЦК Україниправо на позов про стягнення коштів виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується трьома роками, які передували подачі такого позову. Ухваленням рішення у 2010 році зобов`язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання, а саме до липня 2018 року, при цьому позивач просить стягнути зазначені суми за період з 15 червня 2013 року по 14 червень 2016 рік, не обґрунтувавши при цьому свою вимогу саме за цей період.
		Суд критично оцінює посилання позивача на той факт, що кредитор здійснив перерахунок 3 % річних за несвоєчасну оплату кредиту у зазначений час на 3 % річних та суму індексу інфляції за несвоєчасне виконання відповідачем судового рішення, оскільки вимога про стягнення 3% річних та інфляційних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості є самостійною вимогою, яка заявлена лише 21 вересня 2020 року шляхом збільшення позовних вимог і яка не була заявлена при подачі позову у 2016 році.
		Короткий зміст постанови апеляційного суду
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 23 березня 2021 року апеляційну скаргу АБ «Укргазбанк» залишено без задоволення, рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 29 грудня 2020 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині відмови у стягненні сум, які нараховані відповідно до положень частини другої статті 625 ЦК Українивнаслідок невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості.
		Апеляційний суд зазначив, що погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, заявлених позивачем з посиланням на статтю 625 ЦК України, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на стягнення сум відповідно до вимог статті 625 ЦК України за невиконання рішення суду з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмеження трьома роками, які передували подачі такого позову, проте необґрунтованість заявленого періоду за який нарахована сума до стягнення з 15 червня 2013 року по 14 червень 2016 року, з урахуванням заявлення цієї вимоги 21 вересня 2020 року, є таким, що ґрунтується на нормах процесуального та матеріального права. Банк, заявляючи 21 вересня 2020 року вимогу про стягнення сум відповідно до статті 625 ЦК України, не визначив її період з вересня 2017 року по липень 2018 рік (часу виконання рішення суду) та не визначив суму до стягнення.
		Інші наведені судом першої інстанції висновки щодо підстав відмови у задоволенні заявленої 21 вересня 2020 року вимоги, яка ґрунтується на нормі статті 625 ЦК Українита на невиконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості є помилковими, проте на правильність кінцевого результату вирішення зазначеної позовної вимоги не вплинули.
		Аргументи особи, яка подала касаційну скаргу
		У квітні 2021 року представник АБ «Укргазбанк» Ніценко О. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить судові рішення в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь банку суми 3% річних, суми індексу інфляції, нарахованих за період з 15 червня 
		2013 року по 14 червня 2016 року в порядку статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання судового рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову у цій частині. Стягнути з відповідачів на користь банку понесені витрати на сплату судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у відповідній частині позовних вимог з кожного в рівних частинах.
		Касаційна скарга мотивована тим, що позивач правомірно здійснив нарахування боргу в порядку частини другої статті 625 ЦК України за несвоєчасне виконання відповідачами рішення суду у справі № 2-472/10, а відмова судами першої та апеляційної інстанцій у задоволенні в цій частині позовних вимог є незаконною, необґрунтованою та вказує на неправильне застосування судами норм цивільного процесуального права (пункту 4 частини п`ятої статті 12, статті 18, пункту 2 частини другої статті 49 ЦПК України), матеріального права (частини першої статті 15, статей 526, 530, 599, 611, частини другої статті 625 ЦК України), якими не враховані правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 
		2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц.
		Аргументи інших учасників справи
		У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
		Зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції вказував, що заявлена у 2019 та 2020 роках позивачем додатково нові позовні вимоги про стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат за своєю юридичною природою є одночасно зміною предмету і підстав позову. У цьому випадку заявлена позивачем через 4 роки розгляду справи нової позовної вимоги подано на інших підставах, а саме на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з несвоєчасним виконання судового рішення, так як первісні позовні вимоги заявлені на підставі статей 509, 526, 530, 536, 1054 ЦК України у зв`язку з невиконанням кредитного договору, що підтверджується змістом позовної заяви. Не співвідносяться зазначені вимоги і як основа та похідна, оскільки з 2010 року до 2018 року позивач був не обмежений у праві на звернення до суду з позовними вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період невиконання судового рішення Каланчацького районного суду від 02 вересня 2010 року.
		Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи 
		УхвалоюВерховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження  справі.
		В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 
		08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц).
		Ухвалою Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		Судові рішення оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовних вимог АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про солідарне стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
		Позиція Верховного Суду
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.
		Суди встановили, що рішенням Каланчацького районного суду від 02 вересня 2010 року у справі № 2-472/10, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсоснької області від 09 грудня 2010 року, позов АБ «Укргазбанк» в особі Херсонської філії АБ «Укргазбанк» до  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнено з  ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь АБ «Укргазбанк» в особі Херсонської філії АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 505 453,09 грн у солідарному порядку. Стягнено з   ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АБ «Укргазбанк» в особі Херсонської філії АБ «Укргазбанк» 20 250,00 грн штрафних санкцій за невиконання умов іпотечного договору в солідарному порядку.
		Це рішення суду виконано у липні 2018 року.
		Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
		При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зроблено висновки, що 
		«формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження 
		№ 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. 
		Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження 
		№ 12-302гс18). Таким чином, з ухваленням рішення про стягнення боргу у 2009 році зобов`язання відповідачів сплатити заборгованість за Кредитним договором не припинилося та тривало до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання 21 квітня 2015 року (дата останнього платежу з погашення боргу). Відтак кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення до 21 квітня 2015 року. Разом з тим главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність. Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України). Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 
		21 квітня 2015 року (дата остаточного погашення заборгованості, стягнутої за судовим рішенням) і є датою, коли зобов`язання відповідачів перед банком за Кредитним договором припинилося. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим. Таким чином, помилковим є висновок колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про те, що перебіг позовної давності щодо вимог про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, спливає через три роки після дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення кредитної заборгованості. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 
		10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 
		16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову».
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі 
		№ 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зазначено, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів».
		У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року по справі № 910/14180/18 зазначено, що «нарахування та стягнення з продавця процентів, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, що нараховуються внаслідок прострочення боржником (у даному випадку - продавцем) грошового зобов`язання (з повернення попередньої оплати) та які є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання на відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима».
		Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина друга статті 264 ЦК України).
		У частинах другій, третій статті 49 ЦПК України визначено, зокрема, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.
		Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні. 
		Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.(див. пункти 7.42., 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19). 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року у справі № 640/19631/15 (провадження № 61-10023св19) зазначено, що «суди правильно врахували, що обставинами, на яких ґрунтувались вимоги позивача (підставою позову) у позовній заяві, є неналежне виконання умов договору про надання фінансових послуг факторингу в частині повернення тіла кредиту й процентів за користування ним, а в заяві про зміну предмета позову такими обставинами є прострочення виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим у ТОВ «ФК «Факторинг про» виникло право вимагати стягнення сум за статтею 625 ЦК України. Відповідно змінився й предмет позову із стягнення тіла й процентів за кредитом за рахунок вартості предмета іпотеки на стягнення 3 % річних від простроченої суми та індексу інфляції за час прострочення грошового зобов`язання. У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що заява позивача від 02 жовтня 
		2018 року стосувалась виключно зміни предмета позову. Таким чином, заява ТОВ «ФК «Факторинг» про зміну предмета позову є фактично поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви як зміни позовних вимог».
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року у справі № 345/1520/17 (провадження № 61-1590св20) вказано, що «скасовуючи ухвалу Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07 грудня 2018 року у прийнятті заяви АТ «Укрсоцбанк» про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог, апеляційний суд послався, зокрема, на те, що вказана заява позивача не містила одночасної зміни підстав та предмету позову, оскільки предмет позову (стягнення грошової заборгованості) позивачем не змінено. При цьому суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив та не надав відповідної оцінки тому, що у первісних вимогах АТ «Укрсоцбанк» просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 29/07-345з, яка складається з тіла кредиту і відсотків та випливає із зобов`язань, безпосередньо передбачених кредитним договором, а у змінених вимогах позивач просив стягнути передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційні втрати, тобто нарахування особливого характеру, які мають компенсаційний характер, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, які містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) та № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18). Тобто стягнення грошових коштів у первісному та зміненому позовах мають різну правову природу, різний порядок та характер нарахувань. За таких обставин постанова апеляційного суду не може вважатися законною і обґрунтованою, оскільки висновки, які в ній містяться, є передчасними».
		Таким чином, у практиці Касаційного цивільного суду склався підхід, що вимога про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань є самостійною позовною вимогою.
		За такого підходу у справі, що переглядається, заяви ПАТ АБ «Укргазбанк» про збільшення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат є фактично поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову, що виключало можливість прийняття та розгляду поданих позивачем заяв в цій частині.
		Разом з тим, відмінний підхід застосовується Касаційним господарським судом.
		Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15 зазначено, що «відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин. Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів. Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин. Доповнення позовних вимог новими відбувається шляхом зміни предмету позову, а не через збільшення розміру позовних вимог. Такі висновки щодо застосування частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України викладені в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20, яка ухвалена після подання касаційної скарги.
		… Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон" доповнило позовні вимоги новими вимогами про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних. Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 
		2020 року у справі № 910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19). Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що процесуальним законом не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: - подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи - об`єднання позовних вимог, чи - зміну предмета або підстав позову. Суд першої інстанції розцінив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон", як таку, що містить в собі прохання як про зменшення позовних вимог так і про збільшення позовних вимог. При цьому, суд першої інстанції не приймаючи до розгляду заяву в частині збільшення позовних вимог зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон" не в праві пред`являти додаткові позовні вимоги, про які не йшлося в позовній заяві, а саме, щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних. Водночас, суд першої інстанції дійшовши правильного висновку про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон" заявило додаткові вимоги, помилково розцінив заяву позивача про зміну предмета позову як заяву про збільшення позовних вимог, та з огляду на висновок викладений в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/18389/20 про можливість змінювати предмет позову шляхом доповнення позовних вимог новими, безпідставно не прийняв до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон" в частині вимог про стягнення з Херсонської обласної ради за рахунок місцевого бюджету Херсонської області шляхом безспірного списання з рахунків Херсонської обласної ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон" 28 171 029,38 грн 3% річних, 222 581 885,74 грн інфляційних втрат, в рахунок відшкодування шкоди, завданої Херсонською обласною радою, внаслідок чого у Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон" було вилучено і передано без компенсації Херсонській обласній раді згідно з рішенням Господарського суду Херсонської області від 15.05.2012 у справі 
		№ 5024/176/2012 майно, яке було внеском до статутного капіталу товариства.З огляду на викладене, Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в частині не прийняття до розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний аеропорт "Херсон", але з мотивів, викладених у даній постанові».
		За такого підходу слід погодитись з висновками судів у цій справі про прийняття до розгляду та вирішення заяв позивача про збільшення позовних вимог від 
		05 листопада 2019 року та 21 вересня 2020 року за рахунок вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані за той же період та за тією ж підставою - несвоєчасне погашення кредиту та процентів по кредитному договору (пізніше змінено порядок нарахування у зв`язку несвоєчасним виконання рішення Каланчацького районного суду Херсонської області від 
		02 вересня 2010 року про стягнення заборгованості за кредитним договором), які необхідно розглядати як зміну предмету позову у спосіб доповнення вимогами про стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, без зміни підстав позову. 
		Проте за такого підходу вочевидь вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат також слід розглядати як частину вимог, право на яку має позивач, у розумінні частини другої статті 264 ЦК України, відповідно початок перебігу позовної давності за цими вимогами обчислювати з урахуванням її переривання за моментом звернення до суду з позовом у цій справі в червні 2016 року.
		Враховуючи викладене, без узгодження наведених підходів між касаційними судамидо розуміння та застосування тотожних норм процесуального права (статей 49 ЦПК України та 46 ГПК України) щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань, колегія суддів самостійно позбавлена можливості ухвалити рішення у цій справі.А тому вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 серпня 2021 року у справі № 910/19210/15, щодо можливості доповнення позовів про стягнення заборгованості вимогами про стягнення передбачених частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання грошових зобов`язань.
		Зазначене питання також безпосередньо пов`язане з необхідністю уточнення визначення сутності інфляційних втрат та 3 % річних, які передбачені в статті 625 ЦК України (як спосіб захисту майнового права та інтересу, як вид цивільно-правової відповідальності чи як гарантія належного виконання зобов`язання), оскільки наведені висновки Верховного Суду з цього питання є суперечливими та взаємовиключними (див. окрему думку судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Крата В. І. від 13 квітня 2022 року у справі 
		№ 459/1194/20 (провадження № 61-3785св21).
		Тому колегія суддів вважає, що для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень є очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у застосуванні статті 625 ЦК України, що потребує на рівні Великої Палати Верховного Суду уточнення та визначення сутності інфляційних втрат та 3 % річних (як спосіб захисту майнового права та інтересу, як вид цивільно-правової відповідальності чи як гарантія належного виконання зобов`язання), оскільки справа також містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 
		1999 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
		Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (VYERENTSOV v. UKRAINE, № 20372/11, § 65, ЄСПЛ, від 11 квітня 2013 року; DEL RIO PRADA v. SPAIN, № 42750/09, § 93, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2013 року).
		Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
		УХВАЛИВ:
		Передати справу № 657/1024/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                   В. І. Крат 
		 
		Судді:                                                                             Н. О. Антоненко
		 
		  І. О. Дундар
		 
		  Є. В. Краснощоков
		 
		  М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...