Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 133/436/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано для оприлюднення: 18.01.2023. Зареєстровано: 18.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2023.
Дата набрання законної сили: 21.03.2023
Номер судового провадження: 1-кп/132/122/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12021020230000363

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 133/436/22
		Провадження №1-кп/132/122/23
		Вирок
		Іменем України
		               16 січня 2023 р.                                                         місто КАЛИНІВКА
		 
		КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
		головуючого - судді ОСОБА_1 ,
		при секретарі - ОСОБА_2 ,
		розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021020230000363 від 09 жовтня 2021 року, за обвинувальним актом, складеним у відношенні неповнолітньої:
		ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Бердичів Житомирської області, українки, громадянки України, із повною базовою загальною середньою освітою, незаміжньої, непрацевлаштованої, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на момент затримання фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , 
		 
		яка обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, 
		за участі сторін кримінального провадження:
		прокурора - ОСОБА_4 ,
		захисника неповнолітньої обвинуваченої - адвоката ОСОБА_5 ,
		законного представника неповнолітньої обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
		представника служби у справах дітей/законного представника неповнолітньої обвинуваченої - ОСОБА_7 , 
		представника уповноваженого підрозділу органу Національної поліції - ОСОБА_8 ,
		обвинуваченої - ОСОБА_9 , 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Неповнолітня ОСОБА_10 - 08 жовтня 2021 року близько 01год.00хв. перебуваючи за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , знаходячись в кухні разом із своєю матір`ю ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час розмови з останньою та виниклої між ними сварки, у неї раптово виник умисел на заподіяння смерті матері. Реалізуючи умисел на заподіяння смерті матері ОСОБА_11 , діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій та можливість настання смерті іншої людини та бажаючи їх настання, ОСОБА_10 вихопила з рук матері кухонний ніж. Тримаючи ножа за руків`я, ОСОБА_10 гострою металевою частиною ножа нанесла множинні удари в різні частини тіла ОСОБА_11 , яка спочатку стояла поруч з нею, а потім упала та лежала на підлозі, а саме удари в шию, грудну клітку, живіт, спину та інші частини тіла. Внаслідок отриманих травм, ОСОБА_11 померла. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 116 від 15.11.2021 року, при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_11 виявлено множинні проникаючі колото-різані рани шиї (в кількості семи) з ушкодженням правого великого рога під`язикової кістки та лівої пластинки щитовидного хряща та чотири різані ненаскрізні пошкодження шиї; проникаючі колото-різані рани спини (в кількості двох) з ушкодженням по ходу раньового каналу верхньої долі лівої легені та нижньої долі правої легені та проникаючі колото-різані рани живота та заочеревинного простору зліва з ушкодженням брижі тонкої кишки три рани; різані рани передньої грудної клітки (у кількості п`ятнадцять), різані рани задньої поверхні шиї (в кількості семи), різані рани спини (в кількості чотирнадцяти), різана рана правої кисті (одна), різані рани лівої руки (в кількості семи), різані рани в проекції гребня лівого кульшового суглобу (в кількості двох), різані рани правої гомілки (в кількості шести), садна та синець обличчя, садна тулуба, синець та садна правої руки, садна та синець лівої руки, садна ніг. Смерть ОСОБА_11 настала від проникаючих ножових поранень шиї, грудей, живота та заочеревинного простору зліва з ушкодженням верхньої долі лівої легені та нижньої долі правої легені, брижі тонкої кишки, які ускладнились гострою масивною кровотечею (зовнішньою та внутрішньою) та спричинили розвиток геморагічного шоку. Колото-різані проникаючі поранення шиї, спини, живота, заочеревинного простору ОСОБА_11 мали ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. 
		Обвинувачена ОСОБА_10 , в судовому засіданні при розгляді вказаної справи, свою вину в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні фактично визнала, зазначивши, що дійсно перебуваючи 08.10.2021 року близько 01год.00хв. за місцем свого постійного проживання за адресою: АДРЕСА_2 , знаходячись в кухні разом із своєю матір`ю ОСОБА_11 , вступила з останньою в словесний конфлікт, під час якого матір запропонувала їй зняти з себе верхній одяг та лягати спати, однак вона відмовилася це робити. Тоді матір взявши до своїх рук кухонного ножа, з його допомогою почала різати верхній одяг та його знімати з неї, при цьому ображаючи та погрожуючи, що здасть її до психіатричної лікарні. В момент, коли матір замахнулася ножем в її сторону, вона злякавшись, вихопила його з її рук, та нанесла матері удар в область живота, від якого остання впала на підлогу. Куди вподальшому вона наносила ножем удари матері та їх кількість, вона не пам`ятає, оскільки все відбувалася дуже швидко. При цьому, ударів ножем було нанесено не менше 10-15шт. Зупинилась, коли матір перестала подавала ознаки життя, та вона зрозуміла, що остання померла. Погрузивши тіло матері на тачку, вивезла його до сусіднього будинку, де скинула в колодязну яму. Повернувшись додому, відмила його приміщення від крові, а зібрані речі зі слідами крові та ніж, поклала в пакети, та винесла їх. На ранок, своїм молодшим сестрам сказала, що не знає, де знаходиться матір. Визнала свою причетність до вчиненого злочину лише коли працівниками поліції було віднайдене тіло матері та її речі зі слідами крові. 
		Потерпіла ОСОБА_12 в судове засідання не з`явилась, надавши заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутності, при цьому зазначивши, що використовувати своє право на подання цивільного позову не бажає, а також висловила свою особисту позицію щодо покарання, яке заслуговує ОСОБА_10 , яке просить призначити відповідно до вимог чинного законодавства. 
		Не дивлячись на фактичне визнання обвинуваченою ОСОБА_10 своєї вини в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні, її вина в скоєнні даного злочину повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.
		Так, свідок ОСОБА_13 суду повідомила, що не була очевидцем вчиненого ОСОБА_10 злочину, однак зазначила, що проживає в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що складається із двох відокремлених приміщень, в одній половині цього будинку, проживає вона з чоловіком, а в іншій половині жила сім`я її сина ОСОБА_14 , який проживав разом із дружиною ОСОБА_11 , дітьми - ОСОБА_10 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 . Так, 08.10.2021 року зранку до неї прийшли дівчата ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які повідомили, що їх зібрала до школи ОСОБА_10 , оскільки за словами останньої мати була зайнята. Це її дуже здивувало, однак вона відвела дітей до школи. Повернувшись додому та виявивши відсутність ОСОБА_11 , яка в цей день мала їхати до міста Бердичів за засобами для своєї роботи, і яка не відповідала на її телефонні дзвінки, вона звернулась до ОСОБА_10 із питанням щодо місцезнаходження останньої, яка повідомила, що мати затримується, можливо зайшла до своєї куми ОСОБА_17 , яка проживає в місті Бердичів. Вподальшому ввечері до неї зателефонувала ОСОБА_17 , яка повідомила, що до неї ОСОБА_11 не заходила та їй не телефонувала, і попросила її перевірити підсобні приміщення (погреб, гараж). Перевіривши дані приміщення, не виявивши ОСОБА_11 , вона вирішила, якщо остання не з`явиться до ранку, вона звернеться до органу поліції. Вранці 09.10.2021 року, коли до неї приїхала ОСОБА_17 , вони зателефонували до органу поліції та повідомили про зникнення ОСОБА_11 , працівники якого приїхавши, оглянули прилеглу до житлового будинку територію, однак нічого не знайшли. Запитавши ОСОБА_10 про місцезнаходження матері, вона їм відповіла, що їй нічого не відомо. Однак, по приїзду кінолога, за допомогою запаху, що залишився на одязі ОСОБА_10 , службовою собакою було віднайдено місце знаходження трупу ОСОБА_11 . 
		Свідки - неповнолітні ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , під час допиту в судовому засіданні на стадії досудового розслідування, проведеного згідно з положеннями статті 225 КПК України, з дотримання правил проведення допиту під час судового розгляду, пояснили, що не були безпосередніми очевидцями вчиненого ОСОБА_10 злочину, однак зазначили, що ОСОБА_10 є їх сестрою, яка за характером конфліктна, однак не дивлячись на це, їх мати ОСОБА_11 її любила нарівні з ними, проте за наявності для того підстав могла посварити за неналежну поведінку. Відносини в їх сім`ї були нормальні, допоки мати не знайшла щоденник ОСОБА_10 , після чого в останній місяць між ними почалися сварки, після яких матір в розмові з ними жалілася на ОСОБА_18 , зазначаючи, що не заслуговує на таке відношення до себе зі сторони останньої, якій хоче лише доброго. Так, 08.10.2021 року зранку прокинувшись, їх до школи зібрала ОСОБА_10 , повідомивши, що мати в робочому кабінеті і зайнята. Вподальшому їм стало відомо про те, що сталося. 
		Експерти ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , підтвердили висновки, викладені ними у висновку судово-психіатричного експерта № 1 від 04.01.2022 року, а саме те, що в період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_10 страждала на хронічне психічне захворювання у вигляді шизотипового розладу (F21.0) та не могла повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час, ОСОБА_10 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді шизотипового розладу (F21.0), та може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_10 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру. В період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, ОСОБА_10 не перебувала у стані фізіологічного афекту. 
		Свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_14 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , за поясненнями прокурора не були очевидцями злочину та їм не відомі суттєві обставини, що підлягають доказуванню під час розгляду даного кримінального провадження, а тому сторона обвинувачення відмовилася від їх допиту, при цьому сторона захисту, обвинувачена та її законні представники підтримали позицію прокурора та не наполягали на їх виклику та допиті, а тому на підставі ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 15.11.2022 року, дана відмова прийнята судом та визнано недоцільним допит вказаних осіб під час розгляду даного кримінального провадження. За вказаних обставин, покази вказаних свідків, які були надані в ході досудового розслідування, та які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані доказами в даному кримінальному провадженні.
		Крім цього, вина обвинуваченої ОСОБА_10 підтверджується наступними доказами:
		- протоколом огляду місця події, складеного 09.10.2021 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_51 , ілюстрованими таблицями та відеозаписом цієї слідчої дії, які є невід`ємними додатками до вказаного протоколу, згідно яких було оглянуте місце вчинення даного кримінального правопорушення (злочину), а саме домоволодіння (житловий будинок та прилегла до нього територія), який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та територія закинутого житлового будинку, на якій за допомогою службового собаки, що підтверджується актом про застосування службової собаки, складеного 09.10.2021 року молодшим інспектором-кінологом КЦ ГУНП у Вінницькій області сержантом поліції ОСОБА_52 , в колодязній ямі був виявлений труп ОСОБА_11 , в ході проведення якого були виявлені сліди злочину, а саме виявлений труп вбитої, зафіксовано його місцезнаходження, загальний вигляд, положення, та наявність тілесних ушкоджень, а також виявлені та вилучені змив РБК; сині жіночі штани; жіночу кофту коричневого кольору; два фіскальні чеки з супермаркету «АТБ» від 08.10.2021 року; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi Note 9», зеленого кольору; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi 9А», чорного кольору; аркуш паперу формату А4, білого кольору, зі слідами РБК; пакет синього кольору; кофту типу «тільняшка», з біло-чорними смугами; махрову піжаму типу «собаки», сірого кольору; футболку синього кольору із слідами РБК; пакет чорного кольору; халат синього кольору в білі сердечка; штани сірого кольору; носки червоно-чорного кольору; гамаші фіолетового кольору; фрагменти тканини сірого кольору; жіночі тапки розового кольору зі слідами РБК; ніж з рукояткою жовтого кольору; фрагмент газети з плямою РБК; змив РБК з поверхні тачки; змив з поверхні ручки тачки; слід одорологічного походження з ручки тачки, які відповідно до постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року визнано речовими доказами в даному кримінальному провадженні, та на які на підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 12.10.2021 року у справі № 133/3148/21 накладено арешт; 
		- протоколом проведення слідчого експерименту за участі підозрюваної ОСОБА_10 , складеного 20.10.2021 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_51 , та відеозаписом цієї слідчої дії, яка є невід`ємним додатком до вказаного протоколу, згідно якого підозрювана ОСОБА_10 показала місце вчинення нею вказаного кримінального правопорушення, а саме кухню, що знаходиться в домоволодінні, розташованому за адресою: АДРЕСА_2 , де відбулась сварка, в ході якої вона вихопила з рук матері кухонний ніж, яким нанесла останній удари в різні частини тіла, та тіло якої перевезла до території закинутого житлового будинку, де сховала в колодязній ямі, та детально розказала про обставини скоєного; 
		- висновком експерта № 307, складеного 20.10.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-імунологом відділення судово-медичної імунології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_54 ; висновком експерта № 308, складеного 25.10.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-імунологом відділення судово-медичної імунології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_54 ; висновком експерта № 309, складеного 26.10.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-імунологом відділення судово-медичної імунології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_54 ; висновком експерта № 310, складеного 03.11.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-імунологом відділення судово-медичної імунології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_54 ; висновком експерта № 311, складеного 04.11.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-імунологом відділення судово-медичної імунології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_54 ; висновком експерта № 312, складеного 04.11.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-імунологом відділення судово-медичної імунології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_54 , за наслідками проведених судово-медичних експертиз речей, вилучених під час проведення огляду відповідно до протоколу огляду місця події, складеного 09.10.2021 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_51 , згідно яких в плямах на пакеті чорного кольору, пакеті синього кольору (висновок № 308 від 25.10.2021 року); в плямах на змиві з ручки тачки, фрагменті газети, аркушу паперу (висновок № 309 від 26.10.2021 року); в плямах на халаті, штанах, двох шматках тканини, спортивній кофті, гетрах, шкарпетках, тапках, штанах (висновок № 310 від 03.11.2021 року); в плямах на тільняшці (висновок № 311 від 04.11.2021 року); в плямах на футболці, комбінезоні (висновок № 312 від 04.11.2021 року), виявлено кров людини, належність якої від потерпілої ОСОБА_11 , так і від підозрюваної ОСОБА_10 не виключається; 
		- протоколом огляду місця події, складеного 26.10.2021 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_51 , згідно якого в службовому кабінеті № 18 відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, ОСОБА_13 добровільно видала блокнот чорного кольору, в якому підозрювана ОСОБА_10 вела запис (опис) своїх переживань, спостережень та головних подій життя, де серед записів наявні посилання останньої на ненависть до своєї матері ОСОБА_11 та розмірковування щодо її вбивства. Даний блокнот згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 26.10.2021 року, визнаний речовим доказом, на який на підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 27.10.2021 року у справі № 133/3148/21, був накладений арешт; 
		- висновком експерта № СЕ-19/102-21/14805-БД, складеного 08.11.2021 року судовим експертом, завідувачем сектору одорологічних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_55 за наслідками проведеної експертизи сліду (зразку) одорологічного походження з ручки тачки, вилученого під час проведення огляду відповідно до протоколу огляду місця події, складеного 09.10.2021 року слідчим СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітаном поліції ОСОБА_51 , та ілюстрованими таблицями, які є невід`ємними додатками до вказаного висновку, згідно яких, на поверхні ручки тачки, за допомогою якого ОСОБА_10 перевозила тіло матері до території закинутого житлового будинку, виявлено запах, який має спільне джерело походження зі зразком, який відібраний у ОСОБА_10 ; 
		- висновком експерта № 152, складеного 10.11.2021 року лікарем, судово-медичним експертом-цитологом відділення судово-медичної цитології відділу експертизи речових доказів Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_56 за наслідками проведеної судово-медичної експертизи піднігтьового вмісту з обох рук потерпілої ОСОБА_11 , згідно якого в піднігтьовому вмісті правої та лівої руки потерпілої ОСОБА_11 виявлені сліди крові, належність якої від підозрюваної ОСОБА_10 не виключається; 
		- висновком експерта № 103, складеного 11.11.2021 року лікарем, судово-медичним експертом Калинівського районного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_57 за наслідками проведеної судово-медичної експертизи наявних у підозрюваної ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, згідно якого при судово-медичній експертизі ОСОБА_10 мали місце тілесні ушкодження: садна (2) правого плеча, садна (2) лівого ліктьового суглобу; садна (2) лівого передпліччя; садна (2) лівої грудної залози; садно (1) лівого стегна; синці (3) лівого колінного суглобу; садно (1) лівої гомілки; садна (3) та синець (1) лівого стегна; садна (2) правої гомілки; синці (3) та садна (2) правого стегна; садно (1) правої гомілки. Вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_10 виникли від травматичної дії (удару, співударяння) тупого(их) твердого(их) предмета(ів), давністю утворення відповідають строку, вказаному у постанові про призначення судово-медичної експертизи - 08.10.2021 року, належать до легких тілесних ушкоджень; 
		- висновком експерта № 116, складеного 15.11.2021 року лікарем, судово-медичним експертом Калинівського районного відділення Вінницького обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_57 за наслідками проведеної судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_11 , згідно якого при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_11 виявлено: множинні проникаючі колото-різані рани шиї (в кількості семи) з ушкодженням правого великого рога під`язикової кістки та лівої пластинки щитовидного хряща та 4 (чотири) різані ненаскрізні пошкодження шиї; проникаючі колото-різані рани спини (в кількості двох) з ушкодженням по ходу раньового каналу верхньої долі лівої легені та нижньої долі правої легені та проникаючі колото-різані рани живота та заочеревинного простору зліва з ушкодженням брижі тонкої кишки 3 (три) рани; різані рани попередньої клітки (15), різані рани задньої поверхні шиї (7), різані рани спини (14), різана рана правої кисті (1), різані рани лівої руки (7), різані рани в проекції гребня лівого кульшового суглобу (2), різані рани правої гомілки (6), садна та синець обличчя, садна тулуба, синець та садна правої руки, садна та синець лівої руки, садна ніг. Проникаючі поранення шиї, спини, живота та заочеревинного простору зліва у ОСОБА_11 виникли від дії плаского однобічно-гострого предмета (предметів) типу клинка ножа, що мав обушок з вираженими ребрами та гостре лезо. Різані рани передньої грудної клітки, різані рани задньої поверхні шиї, різані рани спини, різана рана правої кисті, різані рани лівої руки, різані рани в проекції гребня лівого кульшового суглобу, різані рани правої гомілки утворились від дії плаского гострого предмета (предметів) з гострою ріжучою кромкою (лезом), незадовго до смерті, мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_11 не стоять. Садна та синець обличчя, садна тулуба, синець та садна правої руки, садна та синець лівої руки, садна ніг утворились від дії твердого(их) тупого(их) предмету(ів), незадовго до смерті, мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_11 не стоять. Смерть ОСОБА_11 настала від проникаючих ножових поранень шиї, грудей, живота та заочеревинного простору зліва з ушкодженням верхньої долі лівої легені та нижньої долі правої легені, брижі тонкої кишки, які ускладнились гострою масивною кровотечею (зовнішньою та внутрішньою) та спричинили розвиток геморагічного шоку. Колото-різані проникаючі поранення шиї, спини, живота, заочеревинного простору у ОСОБА_11 мали ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння. Між проникаючими колото-різаними ушкодженнями шиї, спини, живота та заочеревинного простору і смертю ОСОБА_11 є прямий причинно-наслідковий зв`язок. Всі ушкодження, виявлені при експертизі трупа ОСОБА_11 є прижиттєвими, утворились незадовго до настання смерті. Посмертних пошкоджень при експертизі трупа ОСОБА_11 не виявлено. При судово-токсикологічній експертизі крові від трупа ОСОБА_11 етилового спирту та його ізомерів не виявлено, що свідчить про тверезий її стан на момент настання смерті. Смерть ОСОБА_11 настала після заподіяння ножових поранень шиї, спини, живота та заочеревинного простору з ушкодженням легень. Враховуючи динаміку трупних явищ, пору року, місце виявлення трупа, обставини провадження, можна висловитись про те, що смерть ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в проміжок часу 01-02.00год., що не суперечить матеріалам кримінального провадження;
		- висновком експерта № СЕ-19/102-21/14813-БД, складеного 22.12.2021 року судовим експертом сектору молекулярно-генетичних досліджень відділу біологічних досліджень та обліку Вінницького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_58 , за наслідками проведеної експертизи зразка букального епітелію ОСОБА_10 ; зразку крові потерпілої ОСОБА_11 ; ножа та змиву з поверхні ручки тачки, згідно якого встановлено генетичні ознаки зразка букального епітелію підозрюваної ОСОБА_10 та генетичні ознаки зразка крові потерпілої ОСОБА_11 . На поверхні ножа з рукояткою жовтого кольору та змиві з поверхні ручки тачки, вилучених під час огляду місця події від 09.10.2021 року, виявлені клітини з ядрами і сліди крові людини, та встановлені їх генетичні ознаки. Генетичні ознаки слідів крові людини та клітин з ядрами, виявлених на поверхні ножа з рукояткою жовтого кольору, і змиві з поверхні ручки тачки, збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка крові потерпілої ОСОБА_11 , та не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію підозрюваної ОСОБА_10 . Походження вищевказаних слідів від ОСОБА_10 виключаються;
		- висновком судово-психіатричного експерта № 1, складеного 04.01.2022 року комісією Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради у складі: провідного експерта - завідувача відділення судово-психіатричної експертизи ОСОБА_19 , та членів комісії: експерта-доповідача, лікаря судово-психіатричного експерта ОСОБА_20 , і лікаря експерта-психолога ОСОБА_21 , за наслідками проведеної стаціонарної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи підозрюваної ОСОБА_10 , згідно якого в період часу, до якого відноситься інкриміноване ОСОБА_10 діяння, остання страждала на хронічне психічне захворювання у вигляді шизотипового розладу (F21.0). В період часу, до якого відноситься інкриміноване їй діяння, ОСОБА_10 не могла повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. В теперішній час ОСОБА_10 страждає на хронічне психічне захворювання у вигляді шизотипового розладу (F21.0). ОСОБА_10 в теперішній час може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. ОСОБА_10 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру. Потребує спостереження лікаря-психіатра за місцем її подальшого перебування. ОСОБА_10 , з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розумового розвитку та умов мікросоціального середовища, здатна усвідомлювати фактичний зміст своїх дій, повною мірою керувати ними та передбачати їх наслідки. ОСОБА_10 , з урахуванням її емоційного стану, індивідуально-психологічних особливостей та рівня розумового розвитку, здатна правильно сприймати обставини, що мають значення у провадженні, і давати про них відповідні покази. В теперішній час ОСОБА_10 не схильна до патологічного фантазування. ОСОБА_10 у період правопорушення, у скоєнні якого вона підозрюється, не перебувала у стані фізіологічного афекту.
		Відповідно до частини 1 статті 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		Положеннями статті 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
		Критерії визначення належності, допустимості та достовірності доказів встановлені у статтях 85-89 КПК України. У судовому рішенні має бути чітко зазначено, який саме доказ визнано судом неналежним, недопустимим чи недостовірним, а також наведено відповідні мотиви на підтвердження цього.
		Процес оцінки доказів передбачає: необхідність формування внутрішнього переконання; всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності; необхідність керуватися законом при прийняті рішення. Ніякі докази не мають для суб`єкта оцінки наперед встановленої сили.
		При цьому, внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб`єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку.
		Однак, це не означає, що суб`єкт оцінки вправі приймати процесуальні рішення лише за наявності у нього внутрішнього переконання, саме по собі внутрішнє переконання не має правового значення. Стаття 94 КПК України вимагає, щоб ця впевненість ґрунтувалась на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з вимогами закону, тобто закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим.
		Вимоги закону щодо розгляду обставин справи слід розглядати і як вимоги щодо оцінки відповідних доказів. Це пов`язано з тим, що процесуальне рішення приймається на підставі всебічної, повної і об`єктивної оцінки зібраних і перевірених на поточний момент доказів, а не обставин справи. Тому внутрішнє переконання, до якого приходять суб`єкти оцінки, перш за все ґрунтується саме на такому всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх доказів у їх сукупності. Шлях внутрішнього переконання повинен відображуватись через мотивування висновків. Це дозволяє його перевірити і дійти висновку про правильність або помилковість. 
		Оцінюючи зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає їх належними та допустимими, такими, що не протирічать один одному, приймає їх та приходить до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні вказаного кримінального правопорушення (злочину).
		Відповідно до роз`яснення, викладеного в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною чи обмежено осудною належить виключно до компетенції суду.
		Згідно положень статті 20 КК України, особа, визнана судом обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності, а наявність у неї психічного розладу на час вчинення злочину враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
		За змістом цієї норми закону, обмежена осудність не виключає осудності як обов`язкової ознаки суб`єкта, отже не виключає кримінальну відповідальність і покарання за вчинене.
		Аналізуючи висновок судово-психіатричного експерта № 1 від 04.01.2022 року, згідно з яким ОСОБА_10 у період інкримінованих їй дій страждала на хронічне психічне захворювання у вигляді шизотипового розладу (F21.0) та не могла повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, що підтверджені експертами ОСОБА_19 , ОСОБА_20 в судовому засіданні, у сукупності з іншими доказами по справі, суд визнає його мотивованим та науково-обґрунтованим.
		Викладені в ньому дані про психічний стан ОСОБА_10 є конкретними та повними і не викликають сумніву у їх правильності.
		За наявності наведеного висновку стаціонарної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, на підставі статті 20 КК України, ОСОБА_10 слід визнати обмежено осудною, яка підлягає кримінальній відповідальності. 
		Як вбачається з роз`яснень, що містяться в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого», суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю). 
		Вказана правова позиція знайшла своє відображення у рішеннях Верховного Суду (постанова від 09.10.2018 року у справі № 760/4968/15-к, постанова від 25.04.2019 року у справі №163/353/17), згідно правової позиції якого, умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (частина 2 статті 24 КК України).
		За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
		Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні й для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України).
		Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		Згідно з частиною 1 статті 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Закріплене в статті 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань, встановлене частиною 3 статті 27 Конституції України.
		Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
		До того ж, стан необхідної оборони існує протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
		З огляду на частину 3 статті 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
		Суд зазначає, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
		Відповідно до статті 115 КК України, умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині є умисним вбивством.
		За змістом статті 24 КК України, наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
		Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
		Встановлені судом обставини в сукупності з наведеними у вироку доказами та даними про спосіб, характер та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізацію поранень, знаряддя злочину, динаміку дій обвинуваченої, посткримінальну поведінку, свідчать про те, що ОСОБА_10 вчинила саме вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. 
		Умисел обвинуваченої ОСОБА_10 був спрямований саме на вбивство матері, про що зокрема свідчить і поведінка винної, а саме те, що вона після вчиненого, не викликавши швидкої допомоги та поліції, намагалася знищити сліди злочину. 
		З огляду на викладене, пояснення обвинуваченої про те, що вона не бажала настання смерті матері спростовані сукупністю доказів по справі, та розцінюються судом як спосіб захисту та намагання зменшити свою відповідальність за вчинене та пом`якшити можливе покарання.
		В матеріалах кримінального провадження відсутні належні докази на підтвердження того, що дії ОСОБА_11 за своїми об`єктивними ознаками могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди обвинуваченій ОСОБА_10 , які у подальшому викликали б невідкладну необхідність у нанесенні потерпілій великої кількості ударів ножем в життєво важливі органи. 
		Виявлені у ОСОБА_10 легкі тілесні ушкодження, які зафіксовані у висновку експерта № 103 від 11.11.2021 року, не можуть самі по собі свідчити про наявність суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_11 .
		Під час судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_11 вчинила дії, які за своїм характером та об`єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого для злочину, і викликали би у ОСОБА_10 стан необхідної оборони.
		Надавати оцінку стану необхідної оборони лише на показаннях ОСОБА_10 , суд вважає неправильним.
		За таких обставин суд приходить до висновку, що ОСОБА_10 не перебувала у стані необхідної оборони.
		Що стосується доводів захисника та законного представника щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБА_10 за ч.1 ст.115 КК України та необхідність їх кваліфікації за ст.116 КК України, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Частина 1 статті 115 КК України, за якою пред`явлено обвинувачення ОСОБА_10 , передбачає відповідальність за умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, тобто за умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
		З об`єктивної сторони цей злочин характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідком, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом) коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини й бажає або свідомо припускає її настання.
		Відповідальність за статтею 116 КК України передбачено за умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
		Суб`єктивна сторона складу цього злочину характеризується особливим емоційним станом суб`єкта - його сильним душевним хвилюванням, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.
		Сильним душевним хвилюванням (фізіологічним афектом) є раптовий емоційний процес, викликаний поведінкою потерпілого, що протікає швидко та бурхливо, і певною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.
		Таким, що виник раптово, визнається стан сильного душевного хвилювання, процес виникнення і протікання якого характеризується неочікуваністю, миттєвістю, бурхливістю, швидкоплинністю.
		Тобто психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують дві особливості: 1) умисел завжди є таким, що раптово виник, і афектованим; 2) емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що певною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
		Це пов`язано з психофізіологічними характеристиками стану сильного душевного хвилювання, існування якого є несумісним із заздалегідь обдуманим умислом. Тобто якщо аналіз фактичних обставин справи свідчить про те, що суб`єкт злочину мав достатньо часу, що обдумати, спланувати вчинення ним умисного вбивства, а отже, у нього був відсутній стан сильного душевного хвилювання.
		З урахуванням викладеного розмежування умисного вбивства та вбивства у стані сильного душевного хвилювання здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих злочинів. Зокрема, при кваліфікації злочину за статтею 116 КК України суспільно небезпечне діяння особи спровоковано насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого.
		Відсутність у ОСОБА_10 стану сильного душевного хвилювання підтверджується встановленими судом фактичними обставинами у справі та дослідженими доказами, а саме висновком судово-психіатричного експерта № 1 від 04.01.2022 року, відповідно до якого ОСОБА_10 у період правопорушення, у скоєнні якого вона підозрюється, не перебувала у стані фізіологічного афекту.
		Вищезазначене вказує на наявність у діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 115 КК України, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками ст.116 КК України.
		Відповідно до положень статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
		Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
		Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
		Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
		Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.
		Дослідивши всебічно і об`єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого їй кримінальному правопорушенні при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а її дії за ч.1 ст.115 КК України, а саме вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, правильно кваліфіковані.
		Положення частини 2 статті 50 КК України встановлюють, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належать, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання.
		Відповідно до змісту статті 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
		Згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (стаття 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
		За пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», при призначенні покарання неповнолітнім повинні суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обгрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація. При призначенні неповнолітньому покарання крім передбачених у статтях 65-67 КК України обставин суди відповідно до частини 1 статті 103 КК України мають враховувати також умови його життя та виховання, вплив на нього дорослих, рівень розвитку й інші особливості його особи. 
		Прокурор у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просив визнати ОСОБА_10 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначити їй покарання у виді 11 (одинадцяти) років позбавлення волі.
		Проте, прокурор визначаючи такий строк позбавлення волі, на переконання суду, недостатньо врахував наступні обставини.
		Призначаючи покарання обвинуваченій ОСОБА_10 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення, особу винної, обставини, що пом`якшують і обтяжують її покарання.
		Обвинувачена ОСОБА_10 вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до вимог статті 12 КК України, віднесене до особливо тяжкого злочину.
		Згідно відомостей персонально-довідкового обліку, отриманих з Єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України про притягнення осіб до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінально-процесуальним законодавством України від 11.10.2021 року, ОСОБА_10 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася.
		Відповідно до довідки, виданої 09.10.2021 року виконавчим комітетом Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області за вих.№ 1000, ОСОБА_10 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , але фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та до складу її сім`ї входять: мати ОСОБА_11 ; вітчим ОСОБА_14 ; сестра ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та сестра ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Дана обставина підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов ОСОБА_10 , складеного 14.12.2020 року Глуховецькою селищною радою Хмільницького району Вінницької області у складі комісії: секретаря селищної ради ОСОБА_59 , фахівця із соціальної роботи ОСОБА_60 , керуючої справами виконавчого комітету ОСОБА_61 , за яким, ОСОБА_10 проживала за адресою: АДРЕСА_2 , разом із своєю матір`ю ОСОБА_11 , 1986 року народження; вітчимом ОСОБА_14 , 1986 року народження; сестрою ОСОБА_15 , 2009 року народження; сестрою ОСОБА_16 , 2013 року народження. Для забезпечення належних санітарно-гігієнічних і побутових умов проживання, виховання, навчання та розвитку дітей, житлове приміщення обладнане необхідними приміщеннями, меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку. 
		З рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 11.05.2021 року у справі № 274/8533/20 за позовом ОСОБА_11 до ОСОБА_50 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - орган опіки та піклування виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Козятинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав, яке набуло законної сили 12.06.2021 року, вбачається, що ОСОБА_50 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , позбавлено батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та доньки ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 
		За характеристикою Глуховецької середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, датованою 09.10.2021 року та підписаною директором ОСОБА_38 та класним керівником ОСОБА_39 , ОСОБА_10 будучи ученицею 11-го класу, зарекомендувала себе виключно позитивно, як здібна, організована та старання учениця. За час проходження навчального процесу, досягла високого та достатнього рівня знань з усіх предметів. 
		Згідно довідки-характеристики, складеної 09.10.2021 року виконавчим комітетом Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області за вих.№ 628, за час проживання в селищі Глухівці Хмільницького району Вінницької області, скарг та заяв на ОСОБА_10 від громадян селища, не поступало.
		Як слідує з довідок за вих.№ 339, 1218, виданих 13.10.2021 року Комунальним підприємством «Козятинська центральна районна лікарня» Козятинської міської ради, ОСОБА_10 на обліку у лікаря нарколога не перебувала, та амбулаторну психіатричну допомогу не отримувала.
		Відповідно до довідки Комунального некомерційного підприємства «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка Вінницької обласної ради» від 29.10.2021 року № 29/5175, ОСОБА_10 за даними архіву лікарні, картотеки диспансерного відділення, статистичного відділу та картотеки Обласного дитячого центру психічного здоров`я з консультативним прийомом, з ліжками денного перебування та цілодобового стаціонару, відділення № 16 дитяче психіатричне, станом на 29.10.2021 року на лікуванні не перебувала та за медичною психіатричною допомогою не зверталася. 
		За заявою ОСОБА_62 , на підставі рішення виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області від 29.10.2021 року № 196 «Про надання неповнолітній ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , статусу дитини, позбавленої батьківського піклування»; висновку комісії з питань захисту прав дитини від 29.11.2021 року №7, рішенням виконавчого комітету Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області від 29.11.2021 року № 228, над неповнолітньою дитиною, позбавленою батьківського піклування ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , призначено піклувальника ОСОБА_62 , на яку покладено ряд обов`язків.
		Згідно висновку, викладеного в досудовій доповіді, складеній 07.07.2022 року фахівцем І-ої категорії Хмільницького районного відділу № 2 філії Державної установи «Центр пробації» у Вінницькій області ОСОБА_63 , беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченої, відсутність попередніх правопорушень, наявність позивних характеристик ОСОБА_10 та життєву ситуацію, криміногенні фактори, що впливають на поведінку особи, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення неповнолітньої без позбавлення або обмеження волі теоретично було б можливим, за умови посиленого контролю та залучення психолога, однак зважаючи на санкцію статті 115 КК України, орган пробації не може рекомендувати покарання не пов`язане з позбавленням волі. 
		Органом досудового розслідування в обвинувальному акті зроблений висновок про те, що ОСОБА_10 щиро розкаюється, і ця обставина, що пом`якшує її покарання, повинна бути врахована судом.  
		Однак суд з цим не погоджується, вважає, що ця обставина не знайшла свого підтвердження, спростовується матеріалами кримінального провадження, та підлягає виключенню за наступних обставин. 
		Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася. 
		Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 10.09.2019 року у справі 761/23886/14-к (провадження № 51-8756км18), щире каяття - це обставина, яка відображає психічний стан особи, яка вчинила злочин і передбачає глибокі внутрішні переживання особою того, що сталося, моральне засудження своєї злочинної поведінки, почуття сорому, докорів сумління і готовність нести кримінальну відповідальність. Щире каяття проявляється у самозасудженні особою вчиненого злочину, його наслідків, прагненні усунути нанесену шкоду та рішенні не вчиняти більше злочинів. Вказана форма посткримінальної поведінки особи свідчить про те, що в особи відбулися суттєві позитивні зміни соціальних орієнтацій, які знижують ступінь її соціальної небезпечності. При цьому, щире каяття не є тотожним поняттям до визнання вини (визнання особою факту вчинення нею злочину).
		Отже, сам факт визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення не свідчить про щире каяття, оскільки щире каяття передбачає, окрім визнання факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. 
		Натомість, суд встановив, що визнання вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, було вимушеним під тиском вагомих доказів її винуватості, а поведінка під час досудового розслідування, при розгляді провадження в суду, не свідчать про щирий жаль з приводу вчинених дій та їх осуд. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження вчинення обвинуваченою ОСОБА_10 зазначених дій. 
		Як встановлено судом з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_10 визнала свою провину у вчиненні даного кримінального правопорушення (злочину) виключно під тиском беззаперечних на те доказів, які вказували на її причетність до його вчинення. Зокрема, обвинувачена намагалася знищити (приховати) сліди вчиненого кримінального правопорушення шляхом прибирання місця вчинення злочину, приховування речей та трупу зі слідами скоєного. Після звернення її близьких до правоохоронних органів з приводу зникнення ОСОБА_11 та початку розшукових заходів щодо встановлення місця її знаходження, не з`явилася зі зізнанням, не повідомила працівників поліції про обставини скоєного та місцезнаходження тіла матері, намагалася уникнути свого викриття шляхом надання слідству недостовірної інформації, і лише після виявлення трупу за допомогою залученої службової собаки та виявлення речей (предметів), зі слідами вчиненого нею злочину, була вимушена зізнатися у скоєному. Після затримання та під час перебування і спостереження в експертній установі - КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня імені академіка О.І.Ющенка» Вінницької обласної ради, в поясненнях, наданих працівникам цього лікувального закладу, які за нею безпосередньо спостерігали, зазначала, що «після вбивства матері відчула внутрішнє полегшення, оскільки позбулася людини, до якої відчувала рокову ненависть, та звільнилася від посиленого контролю деспота, стала вільною і здобула нарешті бажану свободу», «шкодує, що вбила людину, але не шкодує, що вбила матір», «не шкодує за власний вчинок і не обтяжена докорами сумління, на могилу матері ніколи не піде», що відображено у висновку судово-психіатричного експерта № 1 від 04.01.2022 року. 
		З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов до висновку про неможливість визнання каяття обвинуваченої ОСОБА_10 таким, що є щирим у розумінні статті 66 КК України, що виключає в даному випадку можливість визнання щирого каяття обвинуваченої в якості обставини, яка пом`якшує покарання останньої.
		Крім того, висновок органу досудового розслідування, який викладений в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_10 активно сприяла розкриттю кримінального правопорушення, і ця обставина, що пом`якшує її покарання, також повинна бути врахована судом, є необґрунтованим, виходячи з наступного. 
		Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.
		Разом з тим, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачена будь-якої допомоги в установленні невідомих органом дізнання або досудового розслідування обставин справи, не надавала, а лише під тиском беззаперечних на те доказів, які вказували на її причетність до його вчинення, визнала свою провину та погодилася на проведення за її участі слідчого експерименту. При цьому, до вчинення вказаних дій зі сторони ОСОБА_10 , орган досудового розслідування вже встановив істотні обставини кримінального правопорушення (злочину), за допомогою яких вийшов на останню, як особу, що його вчинила. 
		З урахуванням цього, суд дійшов до висновку про неможливість визнання лише участі у проведенні слідчого експерименту та надання показів в якості підозрюваної (обвинуваченої) такими, що є активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення у розумінні статті 66 КК України, що виключає в даному випадку можливість визнання активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення обвинуваченої в якості обставини, яка пом`якшує покарання останньої.
		Статтею 66 КК України визначено, що при призначенні покарання обставинами, які його пом`якшують, визнаються: 1) з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; 2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; 2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення; 3) вчинення кримінального правопорушення неповнолітнім; 4) вчинення кримінального правопорушення жінкою в стані вагітності; 5) вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин; 6) вчинення кримінального правопорушення під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; 7) вчинення кримінального правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого; 8) вчинення кримінального правопорушення з перевищенням меж крайньої необхідності; 9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням кримінального правопорушення у випадках, передбачених цим Кодексом. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 року у справі № 156/98/18 (провадження № 51-9408км18), наведений у статті 66 КК України перелік не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, й інші обставини, не зазначені у цій статті. Ними, зокрема, можуть бути: вчинення злочину вперше; визнання вини особою, що вчинила злочин; молодий вік цієї особи; позитивна характеристика за місцем праці; навчання чи проживання; стан її здоров`я; наявність малолітніх дітей чи інших осіб на її утриманні та інше.
		Згідно роз`яснень, викладених в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», при призначенні засудженому покарання враховується його психічний стан, як обставина, що пом`якшує покарання.
		За рекомендаціями, викладеними в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
		Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 роз`яснено, що визнання обставини такою, що пом`якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку. 
		За пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», неповнолітній вік особи, яка вчинила злочин, згідно з пункту 3 частини 1 статті 66 КК України є обставиною, яка пом`якшує покарання. Вона обов`язково має враховуватись при призначенні покарання - незалежно від того, чи досяг підсудний на час розгляду справи повноліття. Залежно від конкретних обставин справи суди повинні враховувати як такі, що пом`якшують покарання, й інші обставини, перелічені в частині 1 вказаної статті, а також обставини, хоча й не зазначені у законі, але які знижують ступінь суспільної небезпечності злочину чи особи (наприклад, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність іншою особою, примирення з потерпілим тощо). Висновки суду про наявність чи відсутність обставин, які пом`якшують покарання неповнолітнього, мають бути вмотивовані у вироку.
		З урахуванням вищезазначених вимог закону та роз`яснень щодо застосування його норм, суд ретельно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про можливість визнання обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_10 : вчинення кримінального правопорушення неповнолітньою; вчинення злочину вперше; визнання вини; молодий вік; позитивна характеристика за місцем навчання; психічний стан. 
		Як вбачається з обвинувального акту, орган досудового розслідування прийшов до висновку про відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_10 . Натомість, прокурор у своїй промові, під час виступу у судових дебатах, просив визнати такою обставиною - вчинення злочину щодо особи, з якою обвинувачена перебувала у сімейних відносинах, а саме щодо своєї матері.
		З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_10 вчинила вбивство своєї рідної матері.
		Відповідно до пункту 6-1 частини 1 статті 67 КК України, при призначенні покарання обставиною, яка його обтяжує, визнається вчинення кримінального правопорушення щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
		Згідно частини 2 статті 67 КК України та пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій цієї статті обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
		Виходячи з викладеного, суд погоджується із позицією прокурора, що обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_10 є вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою вона перебувала у сімейних відносинах, а саме щодо своєї матері. 
		Прокурор визначаючи покарання у виді позбавлення волі на 11 років, на переконання суду, з достатньою повнотою не врахував вимоги ст.65 КК України, не взяв до уваги дані про особу обвинуваченої, яка вперше притягується до кримінальної відповідальності, за місце проживання характеризується загалом позитивно, наявність обставин, що пом`якшують її покарання, не звернув уваги на те, що при призначенні покарання неповнолітнім суд повинен суворо дотримуватися принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що передусім метою покарання такого засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація. 
		Так дійсно, виходячи з положень статей 3, 27 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, та ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, приймаючи до уваги приписи статті 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якими право кожного громадянина на життя охороняється законом, враховуючи умисний насильницький характер вчиненого кримінального правопорушення, беручи до уваги думку потерпілої сторони щодо покарання, суд вважає, що неповнолітній ОСОБА_10 слід призначити покарання у виді позбавлення волі, однак мірою (розміром), необхідною і достатньою для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, що відповідає вимогам статей 50, 65 КК України та узгоджується із роз`ясненнями, викладеними в постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» та постанові Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх». 
		Згідно пункту 5 частини 1 статті 98 КК України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні кримінального правопорушення, судом може бути застосоване такий основний вид покаран ня, як позбавлення волі на певний строк.
		Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 5 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх», позбавлення волі на певний строк є найсуворішим покаранням, що може бути призначене особам, яким на момент вчинення злочину не виповнилося 18 років. Це покарання має застосовуватися до таких осіб тільки тоді, коли у суду є переконання, що застосування більш м`якого покарання не сприятиме виправленню засудженого. Судам треба мати на увазі, що статтею 102 КК України встановлено ряд особливостей призначення неповнолітнім покарання у виді позбавлення волі. Зокрема, покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, - на строк до п`ятнадцяти років.
		З урахуванням наведеного, суд враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), який відноситься до особливо тяжких, конкретні обставини його скоєння, характер та спосіб вчиненого та посткримінальну поведінку обвинуваченої, вважає, що ОСОБА_10 необхідно призначити покарання у виді 9 (дев`яти) років позбавлення волі, яке вона має відбувати реально.
		Саме таке покарання, на думку суду, відповідатиме вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, є відповідним вчиненому кримінальному правопорушенню, а також за своїм видом та розміром - необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчиненню нових злочинів як нею, так і іншими особами.
		Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
		Визначене судом покарання відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
		Не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування положень статті 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_10 , які суд вважає безпідставними, з огляду на таке.
		Статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
		Суд зауважує, що частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідне кримінальне правопорушення, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. 
		Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час вчинення кримінального правопорушення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи. 
		При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів кримінального правопорушення, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. 
		Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
		Встановлені судом обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченої, жодним чином не впливають на суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_10 діяння та, відповідно, не знижують ступінь тяжкості інкримінованого їй кримінального правопорушення. 
		Отже, законних підстав для призначення ОСОБА_10 покарання із застосуванням положень статті 69 КК України судом не встановлено, незважаючи на наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання, оскільки відсутні підстави вважати, що ці обставини настільки істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
		Відповідно до роз`яснень, викладених в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», суди, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.
		При цьому, згідно пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року № 7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів, а примусове лікування щодо осіб, які вчинили злочини та страждають на хворобу, що становить небезпеку для здоров`я інших осіб (ст.96 КК України) - висновку судово-медичної експертизи.
		Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 1 від 04.01.2022 року, ОСОБА_10 не потребує застосування примусових заходів медичного характеру.
		Виходячи з цього, примусові заходи медичного характеру до ОСОБА_10 не можуть бути застосованими.
		Згідно частини 9 статті 100 КПК України, питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.
		Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження: одяг та взуття, що містили сліди кримінального правопорушення, які мають непридатний для подальшого використання стан, та які не мають ніякої цінності; знаряддя вчинення кримінального правопорушення; об`єкти для експертних досліджень, а саме змив РБК; сині жіночі штани; жіночу кофту коричневого кольору; аркуш паперу формату А4, білого кольору, зі слідами РБК; пакет синього кольору; кофту типу «тільняшка», з біло-чорними смугами; махрову піжаму типу «собаки», сірого кольору; футболку синього кольору із слідами РБК; пакет чорного кольору; халат синього кольору в білі сердечка; штани сірого кольору; носки червоно-чорного кольору; гамаші фіолетового кольору; фрагменти тканини сірого кольору; жіночі тапки розового кольору зі слідами РБК; ніж з рукояткою жовтого кольору; фрагмент газети з плямою РБК; змив РБК з поверхні тачки; змив з поверхні ручки тачки; слід одорологічного походження з ручки тачки, які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, а також зрізи з нігтьових пластин; зразки крові; штани сірого кольору зі слідами РБК, що належали ОСОБА_11 , які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 12.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, необхідно знищити.
		Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме два фіскальні чеки з супермаркету «АТБ» від 08.10.2021 року, які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, а також блокнот, чорного кольору, який згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 26.10.2021 року, переданий на відповідальне зберігання під сохрану розписку ОСОБА_13 , після набуття вироком законної сили, необхідно залишити в матеріалах кримінального провадження. 
		Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «Kciomi Redmi Note 9», зеленого кольору; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi 9А», чорного кольору, які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області; системний блок із жорстким диском «Western Digital WD 3200AA JS», який згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 18.10.2021 року, переданий на відповідальне зберігання під сохрану розписку ОСОБА_13 , а також мобільний телефон марки «Honor 7A», чорного кольору, який згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 26.10.2021 року, переданий на відповідальне зберігання під сохрану розписку ОСОБА_13 , після набуття вироком законної сили, необхідно повернути власнику (законному володільцю).
		Відповідно до вимог частини 4 статті 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. 
		Як вбачається з матеріалів даного кримінального провадження, на вилучені в ході досудового розслідування кримінального провадження предмети та речі, накладався арешт, зокрема на підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 12.10.2021 року у справі № 133/3148/21, накладено арешт на змив РБК; сині жіночі штани; жіночу кофту коричневого кольору; два фіскальні чеки з супермаркету «АТБ» від 08.10.2021 року; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi Note 9», зеленого кольору; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi 9А», чорного кольору; аркуш паперу формату А4, білого кольору, зі слідами РБК; пакет синього кольору; кофту типу «тільняшка», з біло-чорними смугами; махрову піжаму типу «собаки», сірого кольору; футболку синього кольору із слідами РБК; пакет чорного кольору; халат синього кольору в білі сердечка; штани сірого кольору; носки червоно-чорного кольору; гамаші фіолетового кольору; фрагменти тканини сірого кольору; жіночі тапки розового кольору зі слідами РБК; ніж з рукояткою жовтого кольору; фрагмент газети з плямою РБК; змив РБК з поверхні тачки; змив з поверхні ручки тачки; слід одорологічного походження з ручки тачки. На підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 13.10.2021 року у справі № 133/3148/21, накладено арешт на зрізи з нігтьових пластин; зразки крові; штани сірого кольору зі слідами РБК, що належали ОСОБА_11 . На підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 21.10.2021 року у справі № 133/3148/21, накладено арешт на системний блок із жорстким диском «Western Digital WD 3200AA JS». На підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 27.10.2021 року у справі № 133/3148/21, накладено арешт на блокнот, чорного кольору; мобільний телефон марки «Honor 7A», чорного кольору. 
		З урахуванням вимог процесуального закону, та беручи до уваги, що в застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 12.10.2021 року у справі № 133/3148/21; ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 13.10.2021 року у справі № 133/3148/21; ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 21.10.2021 року у справі № 133/3148/21; ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 27.10.2021 року у справі № 133/3148/21. 
		Відповідно до частини 2 статті 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
		Згідно з пінкту 2 частини 4 статті 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про відшкодування процесуальних витрат.
		За статтею 1179 ЦК України, неповнолітня особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
		Водночас майнова відповідальність неповнолітніх має свої специфічні риси, обумовлені суб`єктом такої відповідальності - особа, яка не досягла 18 років. Така специфіка передбачена у частині 2 статті 1179 ЦК України, відповідно до якої, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником. За своїм характером відповідальність батьків та піклувальників неповнолітнього є додатковою, або субсидіарною. Її суть полягає в тому, що вищевказані особи відповідають перед потерпілим у тій частині, в якій не можуть відповідати самі неповнолітні через відсутність у них майна, достатнього для відшкодування шкоди.
		Разом з цим, частиною 3 статті 1179 ЦК України визначено, що обов`язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функцію піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.
		Згідно роз`яснень, викладених у пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 07.07.1995 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат», у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. У справі, в якій засуджено декілька осіб, судові витрати мають визначатися в певних частках з урахуванням ступеня вини та майнового стану кожного із засуджених.
		З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході досудового розслідування призначалися та проводилися експертні дослідження, а саме судово-біологічні експертизи, вартість яких згідно довідки щодо витрат на проведення експертизи до висновку експерта № СЕ-19/102-21/14805-БД від 08.11.2021 року становить 1806грн.66коп., та довідки щодо витрат на проведення експертизи до висновку експерта № СЕ-19/102-21/14813-БД від 22.12.2021 року становить 6205грн.64коп., а всього 8012грн.30коп. 
		Під час розгляду справи встановлено, що на час ухвалення вироку та вирішення питання щодо стягнення витрат у даному кримінальному провадженні, обвинувачена ОСОБА_10 ще не досягла повноліття, а тому виходячи із вищезазначених вимог закону, встановлених судом обставин, судові витрати у розмірі 8012грн.30коп. підлягають стягненню з ОСОБА_10 , а у разі відсутності у неї майна, достатнього для відшкодування судових витрат, судові витрати необхідно стягнути в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з її батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функцію піклувальника. 
		Згідно пункту 2 частини 4 статті 374 КПК України, в разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку, з-поміж іншого, зазначається початок строку відбування покарання.
		З матеріалів даного кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_10 відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 09.10.2021 року, була затримана 09.10.2021 року в порядку статті 208 КПК України, та відносно неї обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на підставі ухвали слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 11.10.2021 року у справі № 133/3148/21, строк дії якого згідно ухвали Калинівського районного суду Вінницької області від 16.12.2022 року у справі № 133/436/22, продовжено до 13.02.2023 року включно.
		Виходячи з цього, початок строку відбування покарання ОСОБА_10 необхідно рахувати з моменту її затримання згідно Протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 09.10.2021 року, а саме з 09.10.2021 року.
		До набрання вироком законної сили, запобіжний захід ОСОБА_10 необхідно залишити тримання під вартою.
		Цивільний позов в кримінальному провадженні не заявлявся.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 374 КПК України, вирок суду складається зокрема зі вступної частини, у якій зазначаються дата та місце його ухвалення.
		Згідно роз`яснень викладених в узагальнені Верховного Суду України від 01.08.2004 року «Про якість складання й оформлення судових рішень у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення», суди повинні керуватися положенням про те, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду, незалежно від тривалості часу, протягом якого відбувалася нарада суддів, а місцем його постановлення - місто чи інший населений пункт, де це фактично мало місце.
		Оскільки днем підписання вироку є 16.01.2023 року, то датою його постановлення є саме цей день.
		Керуючись ст.ст.349, 368, 370, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_64 визнати винною у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.115 КК України, та призначити їй покарання у вигляді 9 (дев`яти) років позбавлення волі. 
		Запобіжний захід засудженій ОСОБА_10 залишити утримання під вартою у слідчому ізоляторі Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)», до вступу вироку в законну силу, після чого його виконати. 
		Строк відбуття покарання засудженій ОСОБА_10 обчислювати з 09 жовтня 2021 року, тобто з моменту затримання згідно протоколу про її затримання.
		Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження: одяг та взуття, що містили сліди кримінального правопорушення, які мають непридатний для подальшого використання стан, та які не мають ніякої цінності; знаряддя вчинення кримінального правопорушення; об`єкти для експертних досліджень, а саме змив РБК; сині жіночі штани; жіночу кофту коричневого кольору; аркуш паперу формату А4, білого кольору, зі слідами РБК; пакет синього кольору; кофту типу «тільняшка», з біло-чорними смугами; махрову піжаму типу «собаки», сірого кольору; футболку синього кольору із слідами РБК; пакет чорного кольору; халат синього кольору в білі сердечка; штани сірого кольору; носки червоно-чорного кольору; гамаші фіолетового кольору; фрагменти тканини сірого кольору; жіночі тапки розового кольору зі слідами РБК; ніж з рукояткою жовтого кольору; фрагмент газети з плямою РБК; змив РБК з поверхні тачки; змив з поверхні ручки тачки; слід одорологічного походження з ручки тачки, які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, а також зрізи з нігтьових пластин; зразки крові; штани сірого кольору зі слідами РБК, що належали ОСОБА_11 , які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 12.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, після набуття вироком законної сили, знищити.
		Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме два фіскальні чеки з супермаркету «АТБ» від 08.10.2021 року, які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області, а також блокнот, чорного кольору, який згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 26.10.2021 року, переданий на відповідальне зберігання під сохрану розписку ОСОБА_13 , після набуття вироком законної сили, залишити в матеріалах кримінального провадження. 
		Речові докази, вилучені в ході розслідування кримінального провадження, а саме мобільний телефон марки «Kciomi Redmi Note 9», зеленого кольору; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi 9А», чорного кольору, які згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 09.10.2021 року, передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області; системний блок із жорстким диском «Western Digital WD 3200AA JS», який згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 18.10.2021 року, переданий на відповідальне зберігання під сохрану розписку ОСОБА_13 , а також мобільний телефон марки «Honor 7A», чорного кольору, який згідно постанови слідчого СВ відділення поліції № 2 Хмільницького РВП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції ОСОБА_51 від 26.10.2021 року, переданий на відповідальне зберігання під сохрану розписку ОСОБА_13 , після набуття вироком законної сили, повернути власнику (законному володільцю).
		Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 12.10.2021 року у справі № 133/3148/21, на змив РБК; сині жіночі штани; жіночу кофту коричневого кольору; два фіскальні чеки з супермаркету «АТБ» від 08.10.2021 року; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi Note 9», зеленого кольору; мобільний телефон марки «Kciomi Redmi 9А», чорного кольору; аркуш паперу формату А4, білого кольору, зі слідами РБК; пакет синього кольору; кофту типу «тільняшка», з біло-чорними смугами; махрову піжаму типу «собаки», сірого кольору; футболку синього кольору із слідами РБК; пакет чорного кольору; халат синього кольору в білі сердечка; штани сірого кольору; носки червоно-чорного кольору; гамаші фіолетового кольору; фрагменти тканини сірого кольору; жіночі тапки розового кольору зі слідами РБК; ніж з рукояткою жовтого кольору; фрагмент газети з плямою РБК; змив РБК з поверхні тачки; змив з поверхні ручки тачки; слід одорологічного походження з ручки тачки; ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 13.10.2021 року у справі № 133/3148/21, на зрізи з нігтьових пластин; зразки крові; штани сірого кольору зі слідами РБК, що належали ОСОБА_11 ; ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 21.10.2021 року у справі № 133/3148/21, на системний блок із жорстким диском «Western Digital WD 3200AA JS»; ухвалою слідчого судді Козятинського міськрайонного суду Вінницької області ОСОБА_53 від 27.10.2021 року у справі № 133/3148/21, на блокнот, чорного кольору; мобільний телефон марки «Honor 7A», чорного кольору - скасувати.
		Стягнути з ОСОБА_10 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта відповідно до висновку експерта № СЕ-19/102-21/14805-БД від 08.11.2021 року у розмірі 1806грн.66коп., висновку експерта № СЕ-19/102-21/14813-БД від 22.12.2021 року у розмірі 6205грн.64коп., а всього 8012грн.30коп., а за наявності підстав, передбачених в частині 2 статті 1179 ЦК України, а саме у разі відсутності у неповнолітньої ОСОБА_10 майна, достатнього для відшкодування нею шкоди, в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі з її батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функцію піклувальника. 
		Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Роз`яснити засудженій, що вона має право подати та/або заявити клопотання про помилування, про ознайомлення із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції. 
		Копію цього вироку негайно після його проголошення вручити під розписку засудженій та прокурору.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...