Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/7014/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Інші справи позовного провадження.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2023.
Дата набрання законної сили: 11.01.2023
Номер судового провадження: 14-108цс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА 
		11 січня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 199/7014/20
		Провадження № 14-108цс22
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Ткачука О. С.,
		суддів: Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.
		перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання кредитного договору частково недійсним і зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, 
		ВСТАНОВИЛА:
		У жовтні 2020 року Акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ «Банк Кредит Дніпро») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитними договорами від 30 жовтня 2018 року № 22039000092815 та від 27 лютого 2019 року № 26205000409852 в загальному розмірі 314 068,31 грн.
		Позов обґрунтований тим, що 30 жовтня 2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22039000092815, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 154 000 грн з кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2022 року. Умовами кредитного договору встановлено щомісячну комісію за обслуговування кредиту на рівні 1,99 % від суми кредиту. Відсоткова ставка є фіксованою та нараховується в такому розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001 %, на прострочену заборгованість за кредитом - 56 % річних. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним кредитним договором станом на 02 жовтня 2020 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 170 425,15 грн, з яких: 131 404,01 грн - залишок простроченого кредиту; 11 439,74 грн - залишок прострочених відсотків; 27 581,40 грн - залишок прострочених комісій. 
		Крім цього, 27 лютого 2019 року між сторонами було укладено ще один кредитний договір № 26205000409852, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 84 678,04 грн з кінцевим терміном повернення до 26 лютого 2021 року. За умовами вказаного договору відсоткова ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується в такому розмірі: на строкову заборгованість за кредитом - 48 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56 % річних. ОСОБА_1 порушила взяті на себе зобов`язання в частині своєчасної сплати визначених договором № 26205000409852 платежів, у зв`язку з чим в неї утворилася заборгованість, яка на 02 жовтня 2020 року становила 143 643,16 грн, з яких: 84 678,04 грн - залишок простроченого кредиту; 58 065,12 грн - залишок прострочених відсотків; 900 грн - залишок прострочених комісій. 
		Враховуючи зазначене, загальна заборгованість ОСОБА_1 за двома кредитними договорами становить 314 068,31 грн, з яких: 170 425,15 грн - заборгованість за кредитним договором № 22039000092815; 143 643,16 грн - заборгованість за кредитним договором № 26205000409852.
		У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Банк Кредит Дніпро» про визнання кредитного договору частково недійсним, в якому просила визнати окремі положення кредитного договору від 30 жовтня 2018 року № 22039000092815 недійсними, а також зобов`язати АТ «Банк Кредит Дніпро» здійснити перерахунок заборгованості за зазначеним договором та зарахувати вже сплачені нею кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу (кредиту). Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що дійсно 30 жовтня 2018 року вона уклала з АТ «Банк Кредит Дніпро» кредитний договір № 22039000092815, за умовами якого їй було надано на споживчі потреби кредит в розмірі 154 000 грн строком до 30 жовтня 2022 року. Однак умови кредитного договору, якими передбачено її обов`язок платити на користь банку комісію за обслуговування кредиту в розмірі 1,99 % від суми кредиту, що складає 3 064,60 грн щомісячно, є несправедливими, оскільки вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Пунктом 1.2 згаданого договору їй фактично було встановлено плату за надання інформації щодо її кредиту, яка згідно з частиною першою статті 11 Закону України від 15 листопада 2016 року № 1734-VIII «Про споживче кредитування» (далі - Закон № 1734-VIII, в редакції, чинній на час укладення кредитних договорів) повинна надаватися безоплатно. Вказані положення кредитного договору є незаконними та суперечать вимогам законодавства у сфері захисту прав споживачів.
		Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року у задоволенні первісного позову АТ «Банк Кредит Дніпро» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.
		Визнано недійсним пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору №22039000092815 від 30 жовтня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро», в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) у розмірі 1,99 % від суми кредиту, загальний розмір якої за весь період кредитування дорівнює 147 100, 80 грн.
		Визнано недійсним пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору №22039000092815 від 30 жовтня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро», в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом 56% річних.
		Зобов`язано АТ «Банк Кредит Дніпро» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором №22039000092815 від 30 жовтня 2018 року, укладеним між  ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро», та зарахувати вже сплачені ОСОБА_1 кошти за обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу (кредиту) за кредитним договором №22039000092815 від 30 жовтня 2018 року.
		Вирішено питання про судові витрати.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на підтвердження наявності у позичальника боргу за кредитним договором № 22039000092815 замість розрахунку заборгованості банк надав документ, який містить лише відомості щодо наявного, на його думку, загального залишку заборгованості станом на 02 жовтня 2020 року з графіком погашення станом на цю ж дату. АТ «Банк Кредит Дніпро» не довело, що на час пред`явлення позову ОСОБА_1 мала заборгованість за кредитним договором № 22039000092815 у розмірі 170 425,15 грн.
		Крім цього, суд першої інстанції констатував, що дії АТ «Банк Кредит Дніпро» при укладенні спірного кредитного договору суперечили вимогам Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII, в редакції, чинній на час укладення кредитних договорів) та Закону № 1734-VIII, а тому розрахована банком заборгованість за договором № 22039000092815 не може бути стягнута, так як є незаконною і не повинна містити у своєму складі нараховані суми щомісячної комісії за розрахунково-касове обслуговування, а отже, повинна бути зменшена на суму в розмірі вже сплачених ОСОБА_1 коштів в рахунок погашення цієї комісії. Як наслідок визнання недійсними умов кредитного договору в частині встановлення плати за обслуговування кредитної заборгованості суд зобов`язав банк перерахувати здійснені з часу укладення вказаного договору платежі та зарахувати сплачену ОСОБА_1 суму в рахунок погашення основного боргу за кредитним договором № 22039000092815 від 30 жовтня 2018 року, що відповідає нормам чинного законодавства, принципу верховенства права та поняттю справедливості. 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року скасовано в частині задоволених зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору № 22039000092815 від 30  жовтня 2018 року в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом 56 % річних та відмовлено у задоволенні цих вимог. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 травня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволені первісних позовних вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 26205000409852 від 27 лютого 2019 року та частково задоволено вказані вимоги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 26205000409852 від 27 лютого 2019 року у розмірі  142 743, 16 грн, з яких: 84 678,04 грн - заборгованість за тілом кредиту; 58 065,12 грн - заборгованість за відсотками. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
		Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, на момент укладення договору ОСОБА_1 не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його, а банк надав їй інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку, валютні ризики та форми забезпечення кредиту, оплату за його обслуговування. Тому, відсутні підстави для визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору № 22039000092815 в частині нарахування на прострочену заборгованість за кредитом 56 % річних. 
		У той же час суд апеляційної інстанції вважав правильним висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання недійсним пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору № 22039000092815 в частині встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) у розмірі 1,99 % від суми кредиту, оскільки таку плату фактично встановлено за надання інформації щодо кредиту, яка згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1734-VIII повинна надаватися безоплатно. З огляду на це апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність здійснення перерахунку заборгованості за кредитним договором від  30  жовтня 2018 року № 22039000092815 та зарахування вже сплачених  ОСОБА_1  коштів з обслуговування кредиту в рахунок погашення основного боргу за цим договором.
		Оскільки суд позбавлений можливості встановити суми виниклої кредитної заборгованості, то позовні вимоги банку в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2018 року № 22039000092815 суд апеляційної інстанції вважав такими, що не підлягають задоволенню. 
		Разом з цим апеляційний суд вважав, що з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню  заборгованість, яка виникла за кредитним договором від 27 лютого 2019 року № 26205000409852, а саме заборгованість за кредитом у розмірі 84 678,04 грн та заборгованість за відсотками у розмірі 58 065,12 грн, оскільки вважав такий розмір заборгованості доведеним. 
		При цьому апеляційний суд погодився з мотивами місцевого суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з комісії за договором від 27  лютого 2019 року № 26205000409852. 
		У жовтні 2021 року АТ «Банк Кредит Дніпро» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просило скасувати рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог та в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» заборгованості за кредитним договором від  30 жовтня 2018 року № 22039000092815 в розмірі 170 425,15 грн і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні зустрічного позову в повному обсязі та задовольнити вимоги первісного позову про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 жовтня 2018 року № 22039000092815 в розмірі 170 425,15 грн.
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19, від 15 квітня 2020 року у справі № 333/3246/15-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 361/4562/16-ц, від 16 вересня 2020 року у справі № 617/1552/15-ц, від 30 червня 2021 року у справі № 201/10403/19, від 22 липня 2021 року у справі № 405/4719/16-ц, від 18 серпня 2021 року у справі № 761/25669/15-ц, від 10 вересня 2021 року у справі № 283/767/16-ц. Суди попередніх інстанцій неправильно застосували статті 203, 204, 215, 629, 638 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 18 Закону № 1023-XII, статті 8, 9, 11, 12 Закону № 1734-VIII, статті 2, 47, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», положення постанов Правління Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит» (далі - Правила про споживчий кредит, в редакції, чинній на час укладення кредитних договорів) та від 21 січня 2004 року № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», що призвело до помилкового висновку про недійсність окремих умов кредитного договору від 30 жовтня 2018 року № 22039000092815. Законом № 1734-VIII передбачено, що до витрат споживача за кредитним договором відносяться витрати, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи комісії, а тому нарахування таких витрат кредитором не є несправедливим або незаконним. При цьому затверджена Правилами про споживчий кредит форма розпису складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів є обов`язковою для застосування у сфері споживчого кредитування. Вона складається з таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит і вміщує платежі за додаткові та супутні послуги банку, в тому числі за ведення рахунку, розрахунково-касове обслуговування, комісію за надання кредиту, інші послуги банку. Тобто така форма витрат як плата за розрахунково-касове обслуговування кредиту існує, є нормативно врегульованою та визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально. В той же час оспорювані ОСОБА_1 пункт 1.2 та розділ 4 кредитного договору стосуються одного платежу - за розрахунково-касове обслуговування, інших періодичних комісійних платежів за додаткові та супутні послуги графік платежів і кредитний договір не містять. Підпунктом 6.9.3 пункту 6.9 «Загальні умови кредитування» Розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору)встановлено, що банк здійснює обслуговування кредиту (нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості шляхом направлення SMS-повідомлень; вносить зміни до графіка погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту; за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості тощо) та стягує плату за обслуговування такого кредиту у вигляді щомісячної комісії. Оскільки комісія стягується за розрахунково-касове обслуговування, то ці послуги не можуть зводитися до інформування про дату сплати чергових платежів та про стан заборгованості позичальника за кредитом, а включають й інші послуги, які визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки та кредитним договором. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій та твердження ОСОБА_1 про те, що обслуговуванням кредиту є фактично нагадування (інформування) про дату сплати чергових платежів та про стан заборгованості позичальника за кредитом, є безпідставними. Позичальник не була обмежена в отриманні безоплатних послуг, передбачених частиною першою статті 11 Закону № 1734-VIII, і порядок надання таких послуг був їй відомий з Універсального договору банківського обслуговування, тоді як закон не забороняє банкам надавати клієнтам платні послуги, які знаходяться поза регулюванням цієї норми, зокрема послуги з розрахунково-касового обслуговування, а також інформування клієнта про стан заборгованості у випадках, які не належать до безоплатних. До того ж, ОСОБА_1 була ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, а також отримала всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до її потреб та фінансової ситуації. Вона не зверталася до банку щодо роз`яснень положень договору чи іншої інформації, як і не посилалася на те, що була обмежена в будь-якій інформації щодо умов кредитування та/або перебувала під впливом обману. ОСОБА_1 не довела порушення банком норм законодавства, що може бути підставою для визнання пунктів кредитного договору недійсними. Крім цього, справа містить виключну правову проблему, оскільки законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону № 1734-VIII, і суди неоднаково тлумачать можливість встановлення в кредитному договорі комісії за його обслуговування.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2021 рокувідкрито касаційне провадження у вказаній справі.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 20 червня 2022 рокузупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 496/3134/19.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2022 року поновлено провадження у справі.
		Ухвалою від 21 вересня 2022 рокузазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		27 жовтня 2022 року ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернуто справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
		Судами встановлено, що 30 жовтня 2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22039000092815, за яким позичальник отримала кредит в розмірі 154 000 грн з кінцевим терміном повернення до 30 жовтня 2022 року. 
		Згідно з пунктом 1.2 кредитного договору щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить 1,99 % від суми кредиту. Відсоткова ставка є фіксованою та нараховується на строкову заборгованість за кредитом в розмірі 0,001 % річних, на прострочену заборгованість за кредитом - 56 % річних.
		Платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів (обов`язковий платіж) (пункт 2.1 кредитного договору).
		Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіку). 
		У кредитному договорі також вказано, що терміни, які використовуються в цьому договорі, вживаються в значеннях, наведених в Універсальному договорі банківського обслуговування клієнтів фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змінами та доповненнями, затвердженому відповідним рішенням Правління банку, який розміщено на сайті www.creditdnepr.com.ua і до якого клієнт приєднався шляхом підписання Заяви-згоди від 30 жовтня 2018 року № 5092765.
		Підпунктом 6.9.3 пункту 6.9 «Загальні умови кредитування» Розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) передбачено, що банк здійснює обслуговування кредиту (здійснює нагадування про дати сплати заборгованості за кредитом та суму заборгованості шляхом направлення SMS-повідомлень; вносить зміни до графіку погашення у випадку здійснення клієнтом часткового дострокового погашення кредиту, за письмовою вимогою клієнта надає оновлений графік погашення або інформацію про залишок заборгованості тощо) та стягує плату за обслуговування такого кредиту у вигляді щомісячної комісії.
		У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21 пункт 31.33) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі № 361/392/20 (провадження № 61-16470св20), та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
		Згідно з пунктом 6.4 Розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування (в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) кредит надається на підставі укладеного між банком та клієнтом відповідного кредитного договору, в якому визначаються основні умови надання кредиту, а саме: вид кредиту, сума кредиту або ліміт кредитної лінії/овердрафту, строк на який надається кредит, цільове використання, розмір процентної ставки за користування кредитом та комісій, порядок погашення заборгованості за таким договором, та інше. Інші умови надання та обслуговування кредиту, що не визначені в кредитному договорі, передбачені Тарифами банку та Універсальним договором банківського обслуговування.
		Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
		Колегія суддів Касаційного цивільного суду наголосила, що у цій справі умова щодо сплати комісії за обслуговування кредиту та її розмір у відсотковому співвідношенні до суми кредиту була визначена сторонами в пункті 1.2 кредитного договору із зазначенням в розділі 4 цього договору конкретного виду такого платежу - за розрахунково-касове обслуговування, а також - його фіксованого розміру у гривнях. Тобто при вчиненні правочину позичальники з контрагентом встановили сплату комісії саме за розрахунково-касове обслуговування. 
		Однак, надаючи оцінку змісту оспорюваного пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, та положенню підпункту 6.9.3 пункту 6.9 «Загальні умови кредитування» Розділу 6 «Умови надання споживчих кредитів» Універсального договору банківського обслуговування, без урахування оспорюваного положення розділу 4 кредитного договору, Касаційний цивільний суд у постановах від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20 (провадження № 61-9418св21) та від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) дійшов висновку про їх нікчемність. 
		При цьому згідно з пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, розрахунково-касове обслуговування - надання банком клієнту на підставі укладеного між ними договору послуг, які пов`язані з переказом коштів з/на рахунку(ок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором, форму та зміст якого банк розробляє самостійно. 
		У підпункті 13 пункту 4 розділу I Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 25 вересня 2018 року № 103, визначено, що касове обслуговування - надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки на підставі ЄДБО та вимог цієї Інструкції. 
		Отже, такий вид винагороди за обслуговування кредиту як розрахунково-касове обслуговування не стосується надання банком інформації споживачу, визначеної статтею 11 Закону № 1734-VIII.
		Оскільки Законом № 1734-VIII прямо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору в частині нарахування такої комісії не є нікчемними відповідно до положень частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 названого Закону, а розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину.
		Таким чином, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду, у справі, яка переглядається, враховуючи виключне значення проблеми як для забезпечення єдності судової практики, так і для стабільності банківського сектору економіки, колегія суддів вважала за необхідне звернутися до Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, яка полягає в такому: 
		1) чи можуть бути кваліфіковані (та чи є необхідною така кваліфікація) умови кредитного договору в частині нарахування комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) як нікчемні на підставі положень частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734-VIII;
		2) чи можуть бути кваліфіковані умови кредитного договору в частині нарахування комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) як оспорювані, тобто розглядатися з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину.
		Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
		Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. 
		Велика Палата Верховного Суду, розглянувши мотиви ухвали Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року, вважає, що підстав для прийняття цієї справи на її розгляд немає.
		Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (пункти 31.17 та 31.18).
		Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування, і підстав для відступу від цього висновку колегією суддів Касаційного цивільного суду не наведено. 
		Разом з тим, відповідно до статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а також вирішення проблем правозастосування забезпечують усі касаційні суди Верховного Суду.
		Правова проблема, яку окреслила колегія суддів Касаційного цивільного суду у даній справі не містить ознак її виключності і може бути вирішена самим Касаційним цивільним судом у складі відповідної колегії суддів з урахуванням сформованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій при тлумаченні норм права у схожих справах.
		За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими підстави для передачі цієї справи на її розгляд і, відповідно, для прийняття та розгляду вказаної справи згідно із частиною третьою та п`ятою статті 403 ЦПК України.
		Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
		Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що справа підлягає поверненню на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду на підставі частини шостої статті 404 ЦПК України.
		Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		УХВАЛИЛА:
		Справу за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» про визнання кредитного договору частково недійсним і зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 19 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року повернути на розгляд відповідній колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
		Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       О. С. Ткачук
		Судді:                     В. В. Британчук                                          Л. М. Лобойко
		І. В. Григор`єва                                           К. М. Пільков
		М. І. Гриців                                                 О. Б. Прокопенко
		Ж. М. Єленіна                                             О. М. Ситнік
		І. В. Желєзний                                            В. М. Сімоненко
		Л. Й. Катеринчук                                        І. В. Ткач
		Г. Р. Крет                                                   В. Ю. Уркевич
		                                                                  С. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...