Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 580/1300/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу регулюванню містобудівної діяльності та землекористування, зокрема у сфері; землеустрою; державної експертизи землевпорядної документації; регулювання земельних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 18.01.2023. Зареєстровано: 19.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 19.01.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: К/990/25849/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		18 січня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 580/1300/22
		адміністративне провадження № К/990/25849/22 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Стеценка С.Г., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу 
		за позовом ОСОБА_1 
		до Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області
		про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року (ухвалене у складі головуючого судді Гараня С.М.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2022 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Пилипенко О.Є., суддів Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.),
		У С Т А Н О В И В :
		Короткий зміст позовних вимог
		1. У лютому 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області (далі також - відповідач), у якій, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила:
		визнати протиправною відмову відповідача, викладену у рішенні від 24 грудня 2021 року №15-23/VIII про надання позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель с/г призначення, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради із земель комунальної власності;
		зобов`язати відповідача надати позивачці дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради із земель комунальної власності.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення Великохутірської сільської ради від 24 грудня 2021 року №15-11/VIII «Про добір земельних ділянок, право оренди яких виставляється на земельні торги та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» розповсюджується на бажану земельну ділянку, щодо якої позивачкою подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, а відповідно до частини третьої статті 136 Земельного кодексу України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, окрім того, вказане рішення позивачем не оскаржувалось, доказів протилежного матеріали справи не містять.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги 
		4. Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, позивачка звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
		5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували положення статті 136 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо продажу земельних ділянок та набуття права користування ними через електронні аукціони» від 18 травня 2021 року № 1444-IX (далі - Закон № 1444-IX), у зв`язку із чим дійшли неправомірних висновків про те, що наявність рішення органу виконавчої влади лише про відбір земельної ділянки для продажу права на неї на земельних торгах є правомірною підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Скаржник також вказує, що на момент подання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вона мала правомірні очікування на отримання земельної ділянки, оскільки на той момент було відсутнє будь-яке рішення Великохутірської сільської ради стосовно зміни правового статусу земельної ділянки, щодо якої подавалось таке клопотання.
		6. Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає, зокрема, пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Вказану підставу вмотивовано відсутністю висновку Верховного Суду щодо визначення моменту, з якого, у відповідності до частини п`ятої статті 136 ЗК України, земельні ділянки державної або комунальної власності, або права на них, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів. 
		Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
		7. Касаційна скарга надійшла до Суду 23 вересня 2022 року.
		8. Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі №580/1300/22, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.
		9. Суддя-доповідач ухвалою від 17 січня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 18 січня 2023 року.
		10. При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		Позиція інших учасників справи
		11. 18 листопада 2022 року до суду надійшов відзив відповідача на касаційну скаргу позивача, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
		12. Відповідач, зокрема зазначає, що Верховний Суд уже розглядав справи, спори у який є подібні тому, який є предметом вирішення у справі №580/1300/22. Так, у постанові від 3 квітня 2018 року у справі №815/3059/17 Верховний Суд дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки. Також відповідач звертає увагу на те, що така позиція була підтримана Верховним Судом, зокрема у постановах від 23 січня 2020 року у справі №620/1058/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №819/1976/17 та від 22 жовтня 2020 року у справі №815/7279/16.
		Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій 
		13. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що 30 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із клопотанням (вх.№1740) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель с/г призначення у межах населеного пункту Великохутірської сільської ради із земель комунальної власності. До вказаного клопотання додано: графічний матеріал, на якому зображено бажане розташування земельної ділянки, копії паспорта та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру заявниці.
		14. Після надходження клопотання позивачки та доданих до нього матеріалів, постійною комісією відповідача встановлено, що земельна ділянка, на яку претендує позивачка, перебуває в масиві земельної ділянки, що планується включитися до переліку земельних ділянок комунальної власності Великохутірської сільської ради, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону.
		15. Також встановлено, що підготовка переліку земельних ділянок комунальної власності Великохутірської сільської ради, призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону, розпочалась відразу після набрання чинності  Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ, який набрав чинності 27 травня 2021 року. Вказаним Законом внесені зміни до пункту 24  розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а саме: сільським, селищним, міський радам, відповідно до якого передано повноваження з розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишаються у державній власності (наприклад, які використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, землі оборони, більшість земель лісогосподарського призначення, більшість земель природно-заповідного фонду та інших).  Тому відділом земельних відносин та екології відповідача упродовж червня місяця 2021 року проводилась робота по визначенню земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, за якими сільська рада могла б зареєструвати речове право. Про роботу відділу в даному напряму було заслухано на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, комунальної власності, житлово-комунального господарства та благоустрою 20 липня 2021  року (Протокол №8).
		16. Крім того, судами встановлено, що відділом земельних відносин та екології відповідача проведено моніторинг земель, які знаходяться в межах та поза межами всіх населених пунктів Великохутірської сільської територіальної громади, окрім селища Рецюківщина, тому комісія рекомендувала відділу продовжити роботу в цьому напрямі, з метою проведення моніторингу земель розташованих в межах та поза межами всіх населених пунктів Великохутірської сільської територіальної громади. Крім того, членами комісії, рекомендовано відділу земельних відносин та екології розробити план ефективного використання вільних земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Великохутірської сільської ради, та подати на затвердження виконавчому комітету ради План заходів ефективного використання вільних земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності Великохутірської сільської ради, розроблений відділом та затверджений рішенням виконавчого комітету Великохутірської сільської ради від 24 вересня 2021 року №105.
		17. 15 листопада 2021 року на засіданні постійної комісії проведено обговорення, розробленого з урахуванням рекомендацій постійної комісії та у відповідності рішення виконавчого комітету №105 від 24 вересня 2021 року, проекту рішення «Про добір земельних ділянок право оренди яких виставляється на земельні торги» (Протокол №11). Проект рішення комісією погоджено та рекомендовано подати його на розгляд чергової сесії в грудні 2021 року, але після попереднього узгодження з відділом фінансів па предмет можливості забезпечення матеріального супроводу заходів, передбачених  статтею 136 Земельного кодексу України. При плануванні бюджету громади на 2022 рік кошти на даний напрямок заплановані. 
		18. 23 грудня 2021 року при розгляді проектів рішення із земельних питань, що виносяться на засідання чергової сесії сільської ради 24 грудня 2021 року, до проекту рішення «Про добір земельних ділянок право оренди яких виставляється на земельні торги» запропоновано: внести зміни, доповнивши назву проекту рішення словами «та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок»; доповнити пунктом 2 такого змісту «надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01), з метою продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону, згідно додатку №2» (Протокол №13).
		19. Рішенням Великохутірської сільської ради «Про добір земельних ділянок, право оренди яких виставляється на земельні торги та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 24 грудня 2021 року №15-11/VІІІ затверджено перелік земельних ділянок комунальної власності для продажу права оренди на земельних торгах. До переліку, за рішенням депутатів, включено бажану позивачем земельну ділянку.
		20. Крім того, рішенням Великохутірської сільської ради від 24 грудня 2021 року №15-23/VIII у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель с/г призначення у межах населеного пункту Великохутірської сільської ради із земель комунальної власності позивачці відмовлено у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка внесена до переліку земельних ділянок, право на які виставляється на земельні торги (аукціон).
		21. Вважаючи вищевказану відмову протиправною, позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ 
		Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
		22. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
		23. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		24. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		25. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		26. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		27. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2022 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи є неприйнятні з огляду на таке.
		28. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		29. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		30. Зазначені норми означають, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
		Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		31. Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		32. Тож суди попередніх інстанцій мали з`ясувати, зокрема, чи було спірне рішення Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури.
		33. Норми матеріального права у цій справі Суд застосовує у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
		34. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
		35. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		36. З огляду на предмет спору та нормативно-правову регулювання спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне сформулювати правовий висновок про те, що дотримання встановленого порядку відведення у власність земель державної або комунальної власності становить особливий суспільний інтерес, оскільки відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. У зв`язку з цим, важливим є суворе дотримання порядку відведення землі у власні фізичним або юридичним особам, а також забезпечити конкурентний спосіб розпорядження таким суспільним активом як земля, зокрема шляхом її продажу на торгах.  Тільки такий підхід забезпечить раціональне використання землі, а також реалізацію принципу рівності перед законом та запобігання всім формам дискримінації.
		37. За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		38. Практика застосування положень ЗК України сформована Верховним Судом, зокрема, у постановах, від 27 березня 2018 року у справі № 806/2768/17, від 24 квітня 2018 року у справі № 804/14322/14, від 8 травня 2018 року у справі № 2а-836/11, від 15 травня 2018 року у справі № 373/542/13-а, від 22 травня 2018 року у справі № 308/5046/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 705/6077/15-а, від 21 червня 2018 року у справі № 389/2880/15-а(2-а/389/64/15), від 27 червня 2018 року у справі № 522/10650/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 2а-2466/12/0970, від 14 серпня 2018 року у справі № 806/171/16, від 14 серпня 2018 року у справі № 820/2633/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 826/15748/16, від 14 серпня 2018 року у справі № 280/759/16-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 461/2778/17, від 21 серпня 2018 року у справі № 810/644/17, від 30 серпня 2018 року у справі № 675/1905/16-а, від 31 серпня 2018 року у справі № 815/6951/14, від 7 вересня 2018 року у справі № 820/6040/15, від 19 вересня 2018 року у справі №389/2063/16-а(2-а/389/47/16), від 19 вересня 2018 року у справі № П/811/7/18, від 19 вересня  2018 року у справі № 814/146/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 128/3314/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 826/14335/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 130/60/16-а, від 18 жовтня 2018 року у справі № 442/2491/16-а, від 29 жовтня 2018 року у справі № 813/2454/14 та від 31 жовтня 2018 року у справі № 913/52/2012.
		39. Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
		40. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
		Набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.
		41. Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
		42. За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
		Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
		Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
		Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
		43. Згідно з частиною першою статті 117 ЗК України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
		У рішенні органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність зазначаються кадастровий номер земельної ділянки, її місце розташування, площа, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
		На підставі рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність складається акт приймання-передачі такої земельної ділянки.
		Рішення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у державну чи комунальну власність разом з актом приймання-передачі такої земельної ділянки є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
		44. Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
		45. Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
		46. Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
		Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
		Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
		47. Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
		48. Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
		- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
		- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
		- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
		- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
		49. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.
		50. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 20 березня 2018 року у справі №820/4554/17, від 17 квітня 2018 року у справі №812/1557/17, від 24 квітня 2018 року у справі №814/1961/17, від 19 червня 2018 року у справі №806/2687/17, у справі № 806/2982/17 та у справі №820/5348/17, від 10 липня 2018 року у справі №806/3095/17, від 21 серпня 2018 року у справах № 810/3393/17 та №823/1179/17, від 18 жовтня 2018 року у справах №813/481/17, №806/1316/18 та №527/43/17, від 26 лютого 2019 року у справах №802/721/18-а та №826/5737/16, від 5 березня 2019 року у справах №360/2334/17, №808/2200/18 та №2040/6320/18, від 22 квітня 2019 року у справі №263/16221/17, від 7 червня 2019 року у справі №826/17196/17, від 11 червня 2019 року у справі №826/841/17, від 30 вересня 2019 року у справі №818/1760/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18, від 8 вересня 2020 року у справі № 812/1450/17, від 26 жовтня 2021 року у справі №160/5982/19 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19.
		51. Крім того, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 4 вересня 2020 року у справі № 440/1176/19 про те, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. При цьому невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів також може полягати у тому, що відповідно до статей 124, 134 ЗК України в особи відсутнє право на отримання бажаної земельної ділянки на неконкурентних засадах без проведення земельних торгів.
		52. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою слугувало те, що земельна ділянка, частину якої позивачка мала намір отримати у власність, включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, призначених для продажу на земельних торгах.
		53. Колегія суддів зазначає, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, призначених для продажу на земельних торгах, не передбачено серед підстав для відмови, визначених у частині сьомій статті 118 ЗК України, проте така підстава для відмови передбачена у статті 136 ЗК України.
		54. Так, згідно із частиною п`ятою статті 136 ЗК України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.
		55. Отже, ЗК України чітко визначено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів, тому вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги.
		56. Верховний Суд розглядав справи, де поставало таке ж питання, і у постанові від 3 квітня 2018 року у справі № 815/3059/17 дійшов висновку, що віднесення земельної ділянки до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності для продажу прав на них на земельних торгах є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки.
		57. У подальшому, вказана правова позиція була підтримана в інших постановах Верховного Суду, зокрема, від 23 січня 2020 року у справі №620/1058/19, від 28 жовтня 2020 року у справі №819/1976/17, від 22 жовтня 2020 року у справі №815/7279/16, від 30 березня 2021 року у справі №2040/6485/18, від 13 квітня 2021 року у справі №818/1470/18, від 29 жовтня 2021 року у справі №340/1039/20, від 29 листопада 2021 року у справі №340/1037/20, від 15 липня 2021 року у справі №520/3930/19 та від 25 травня 2022 року у справі №620/1060/21, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від такої правової позиції.
		58. Таким чином, доводи касаційної скарги стосовно відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 136 ЗК України не знайшли свого підтвердження. 
		59. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що до набрання чинності  Закону № 1444-IX норма частини п`ятої була частиною третьою статті 136 ЗК України і була внесена до цієї статті Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціону» від 5 липня 2012 року № 5077-VI (набрали чинності 19 серпня 2012 року).
		60. Тобто, положення ЗК України про те, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів були чинними задовго до звернення позивачки із клопотання про відведення їй у власність бажаної земельної ділянки (30 листопада 2021 року).
		61. У справі, що розглядається, Суд звертає увагу, на те що на момент розгляду заяви/клопотання позивачки про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та прийняття відповідачем рішення з цього питання, земельна ділянка, якої стосувалася заява, було включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення, права на які можуть бути продані на земельних торгах. Тому, в силу приписів частини п`ятої статті 136 ЗК України це є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
		62. З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що наявність рішення органу влади про відбір земельної ділянки для продажу права на неї на земельних торгах не є правомірною підставою для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
		63. Також, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що на момент подання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вона мала правомірні очікування на отримання земельної ділянки, оскільки на той момент було відсутнє будь-яке рішення Великохутірської сільської ради стосовно зміни правового статусу земельної ділянки, щодо якої подавалось таке клопотання, виходячи із наступного.
		64. Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, указав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду.  Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб`єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
		65. Конституційний Суд України  виходить з того, що принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до  організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда. Зазначеного можна досягти лише шляхом законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
		66. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).  Таким чином, юридична визначеність передбачає, що  законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).
		67. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).
		68. Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з  одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 1-2/2016).
		69. Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020  вказано, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).
		70. У Рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 також зазначено, що кожна особа залежно від обставин повинна мати можливість орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.
		71. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.
		72. У рішенні у справі «Kopeckу v. Slovakia» (заява № 44912/98, п. 52) ЄСПЛ узагальнив висновок про належне правове підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування у наступний спосіб: якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. також рішення у справах: «Vilho Eskelinen and Others v. Finland», п. 94, заява № 63235/00; «Haupt v. Austria», п. 47, заява № 9816/82; «Radomilja and Others v. Croatia», п. 142, заява № 25376/06; «Draon v. France», п. 65, заяви № 1513/03, № 11810/03 та ін.).
		73. Поняття «якість закону» (quality of law) охоплює такі характеристики відповідного акта законодавства як чіткість, точність, недвозначність, зрозумілість, узгодженість, доступність, виконуваність, передбачуваність і послідовність. Ці характеристики стосуються як положень будь-якого акта (норм права, які у ньому містяться), так і взаємозв`язку такого акта з іншими актами законодавства такої ж юридичної сили. При цьому норми права, що не відповідають критерію «якості закону» (зокрема, не відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) або передбачають можливість різного тлумачення та правозастосування), суперечать і такому елементу принципу верховенства права як заборона свавілля, а застосування таких норм може призвести до порушення конституційних прав особи та неможливість адекватного захисту від необмеженого втручання суб`єктів владних повноважень у права такої особи.
		74. Зазначений підхід був застосований Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26 травня 2021 року у справі №824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі № 160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20 та від 13 серпня 2021 року у справі № 280/62/20.
		75. Також колегія суддів зазначає, що поняття «легітимні очікування», головним чином походять від англійського терміну «legitimate expectations» як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. У юридичній практиці зазначений термін також має такі альтернативні назви як правомірні, законні, розумні або виправдані сподівання. 
		76. Принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи  (статті 22, 57, 58, 94 та 152 Конституції України). Реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань  унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими.
		77. Принцип легітимних очікувань властивий, головним чином, для публічно-правових спорів, що вирішуються адміністративними судами, оскільки у сукупності з принципами правової визначеності та належного урядування створює надійну основу для гарантування реалізації в Україні основної ідеї/мети системи адміністративних судів, а саме, захисти «малої людини» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб`єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.
		78. Легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи правових норм; не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).
		79. Правовим підґрунтям для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норми права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору; відсутність у законі приписів щодо певного права, яке однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, який визначає механізм реалізації такого права, не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права.
		80. Відповідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин належить до компетенції сільських рад.
		81. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підготовка переліку земельних ділянок комунальної власності Великохутірської сільської ради призначених для продажу права оренди на земельних торгах у формі аукціону, розпочалась відразу після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року №1423-ІХ, який набрав чинності 27 травня 2021 року (вказаним Законом внесені зміни до пункту 24 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а саме: сільським, селищним, міський радам, відповідно до якого передано повноваження з розпорядження всіма землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах відповідних територіальних громад, крім земель, які залишаються у державній власності (наприклад, які використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування, землі оборони, більшість земель лісогосподарського призначення, більшість земель природно-заповідного фонду та інших) і завершилась 15 листопада 2021 року, коли на засіданні постійної комісії проведено обговорення, розробленого з урахуванням рекомендацій постійної комісії та відповідно до рішення виконавчого комітету №105 від 24 вересня 2021 року, проекту рішення «Про добір земельних ділянок право оренди яких виставляється на земельні торги» (Протокол №11). Вказаний проект рішення комісією погоджено та рекомендовано подати його на розгляд чергової сесії в грудні 2021 року. 
		82. Рішенням Великохутірської сільської ради «Про добір земельних ділянок право оренди яких виставляється на земельні торги та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 24 грудня 2021 року №15-11/VІІІ затверджено перелік земельних ділянок комунальної власності для продажу права оренди на земельних торгах та надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. До переліку включено земельну ділянку, щодо якої позивачка звернулася до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність вказаної земельної ділянки.
		83. Та обставина, що зазначене рішення прийнято на тій же сесії сільради, що і спірне рішення від 24 грудня 2021 року №15-23/VIII, не є порушенням, адже чинне законодавство заборон з приводу цього не передбачає.
		84. На підставі вищезазначеного, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, здійснюючи функції розпорядника землями комунальної власності Великохутірської сільської територіальної громади, з огляду на відсутність обмежень та заборон, установлених статтями  134  та  136 ЗК України, правомірно розпорядився земельною ділянкою, про відведення якої клопотала позивачка, відібравши її для продажу права на неї на земельних торгах та включивши до відповідного переліку.
		85. Крім того, як обґрунтовано зазначено судами попередніх інстанцій, рішення «Про добір земельних ділянок право оренди яких виставляється на земельні торги та надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 24 грудня 2021 року №15-11/VІІІ, не є предметом спору в межах спірних правовідносин, було чинним на час винесення спірного рішення та є чинними на момент розгляду справи в адміністративному суді, а тому підлягало застосуванню. 
		86. При цьому колегія суддів зазначає, що позивачка не позбавлена права на участь у земельних торгах з метою отримання бажаної для відведення земельної ділянки. 
		87. З огляду на вказане, твердження позивачки щодо порушення відповідачем її правомірних очікувань є безпідставними.
		88. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку, що розглянувши клопотання позивачки щодо надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, яка знаходиться на території Великохутірської сільської ради, та встановивши, що бажана позивачкою земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди яких підлягає продажу на земельних торгах у формі аукціону, відповідачем було законно винесено рішення від 24 грудня 2021 року №15-23/VIII про відмову у задоволенні клопотання позивача на підставі частини п`ятої   статті 136 ЗК України.
		89. Спірне рішення відповідача є таким, що прийняте у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, та відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України. 
		90. За результатами касаційного перегляду справи колегія суддів вважає за необхідне погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Великохутірської сільської ради Золотоніського району Черкаської області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, а доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують.
		91. Доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та необхідності формулювання нових правових висновків не знайшли свого підтвердження. 
		92. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статі 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		93. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		94. Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
		95. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім основним аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		96. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Cуд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2022 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді:                                                                                          Н.В. Коваленко
		                                                                                          С.Г. Стеценко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...