Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 370/565/22 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 20.01.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: 51-3701ск22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12022111050000987

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		18 січня 2023 року
		м. Київ
		справа № 370/565/22
		провадження № 51-3701ск22
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати 
		Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого           ОСОБА_1 ,
		суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		розглянув клопотання, яке за своєю суттю є касаційною скаргою, засудженої ОСОБА_4 на вирок Макарівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року, який постановлено в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022111050000987, за обвинуваченням 
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , проживаючої в АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України),
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.
		Суть питання
		За вироком Макарівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року  ОСОБА_4 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		Крім того, цим же вироком засуджено ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 185 КК України, законність і обґрунтованість судових рішень стосовно якого, у цій касаційній скарзі, не оскаржується. 
		За вироком суду  ОСОБА_4 визнано винуватою і засуджено за те, що вона 30 березня 2022 року близько 10 год 00 хв, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, зайшла через незамкнені вхідні ворота на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , що належить потерпілому ОСОБА_6 та через незамкнені вхідні двері проникла до розташованого на території подвір`я підсобного приміщення, з якого таємно викрала майно, чим спричинила потерпілому ОСОБА_6 матеріальні збитки на загальну суму 10 тис. грн. 
		Крім цього, 02 квітня 2022 року близько 22 год 00 хв ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, перебуваючи по АДРЕСА_4 , повторно вчинила крадіжку майна, що належить потерпілому ОСОБА_7 , чим спричинила потерпілому матеріальні збитки на суму 2 тис. 254 грн.
		Також 03 квітня 2022 року близько 11 год. 00 хв ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, зайшла через незамкнені вхідні ворота на території домоволодіння потерпілого ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_4 , де одразу через незачинені вхідні двері проникла до розташованого на подвір`ї підсобного приміщенняі повторно вчинила крадіжку майна, чим спричинила потерпілому ОСОБА_8 матеріальні збитки на суму 6 тис. грн.
		До того ж, 04 квітня 2022 року близько 11 год 00 хв ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу зайшла через розбите скло у вхідних дверях, пролізла до приміщення магазину фізичної особи підприємця потерпілої ОСОБА_9 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , повторно вчинила крадіжку майна, чим спричинила потерпілій ОСОБА_9 матеріальні збитки на суму 6 тис. 711 грн.
		Крім цього, 05 квітня 2022 року близько 13 год 00 хв ОСОБА_4 , діючи за попередньою змовою з ОСОБА_5 , в умовах воєнного стану, шляхом вільного доступу зайшли через незамкнені вхідні ворота на територію домоволодіння потерпілого ОСОБА_10 за адресою: АДРЕСА_3 , і одразу через незамкнені вхідні двері проникла до розташованого на території подвір`я підсобного приміщення, з якого повторно викрала майно, чим спричинила потерпілому ОСОБА_10 збитки на загальну суму 7 тис. 114 грн 70 коп.
		Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого суду, засуджена оскаржила його до апеляційного суду. 
		Київський апеляційний суд ухвалою від 25 серпня 2022 року вирок місцевого суду стосовно  ОСОБА_4 залишив без змін.
		У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на невідповідність призначеного їй судом покарання ступеню тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення та її особі, через суворість, просить змінити рішення місцевого суду в частині визначеного їй покарання шляхом пом`якшення.
		На обґрунтування своїх вимог засуджена вказує на те, що при призначенні їй покарання місцевий суд безпідставно не застосував до неї положення ст. 69 КК України, оскільки не враховав обставини, які пом`якшують її покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність претензій з боку потерпілих, стан її здоров`я, наявність постійної неофіційної роботи, а також перебування на її утриманні малолітньої доньки. 
		Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду
		Доведеності винуватості засудженої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, кримінально-правової оцінки її дій за ч. 4 ст. 185 КК України відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) Верховний Суд не перевіряв, оскільки законність та обґрунтованість судових рішень у цій частині засудженою не оскаржується.
		Частиною 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. 
		Згідно зі ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 цього Кодексу.
		Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
		Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
		Разом із тим, як уже раніше зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).
		Відповідно до положень ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 740/5424/15-к, від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к та інші).
		Як слідує з матеріалів за скаргою (копій судових рішень), суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_4 , згідно з указаними нормами закону врахував: ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, який згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, дані про особу винної, яка офіційно не працевлаштована, за місцем проживання характеризується задовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Крім того, обставинами, що пом`якшують її покарання, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжують покарання суд не встановив.
		У контексті викладеного місцевий суд дійшов висновку про необхідність призначення мінімального покарання передбаченого санкцією статі, за якою її засуджено.
		Не погоджуючись із вироком місцевого суду, засуджена подала апеляційну скаргу, в якій наводила доводи щодо невідповідності призначеного їй покарання тяжкості вчиненого нею кримінального правопорушення внаслідок суворості, які за змістом та суттю є аналогічні доводам, викладеним нею у касаційній скарзі.
		Під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку цей суд перевірив усі посилання й доводи, викладені засудженою у згаданій апеляційній скарзі, і, не встановивши підстав для скасування або зміни вироку місцевого суду, в частині призначення засудженій покарання, вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши аргументи та підстави для прийняття такого рішення. 
		Так, апеляційний суд указав, що оскільки судом першої інстанції при призначенні обвинуваченій ОСОБА_4 покарання враховано тяжкість вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, дані про її особу, в тому числі і ті, на які вона посилається в поданій апеляційній скарзі, то законних підстав для застосування положень ст. 69 КК України та призначення їй більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, колегія суддів не вбачає.
		З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК України. 
		Що стосується доводів ОСОБА_4 про її працевлаштування, то Верховний Суд не знаходить їх обґрунтованими, оскільки доказів на підтвердження наявності хоча б неофіційного місця роботи надано не було.
		Також Верховний Суд вважає недоречними доводи засудженої ОСОБА_4 про наявність на її утриманні малолітньої дитини ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2022 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позбавлено батьківських прав щодо її малолітньої дитини. При цьому, наявність малолітньої дитини не може бути підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України або застосування положень ст. 69 КК України, оскільки ця обставина не утримала засуджену від вчинення тяжкого корисливого злочину.
		З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що вирок суду першої інстанції, залишений без змін апеляційним судом, у частині призначеного засудженій ОСОБА_4 покарання відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
		Підстав вважати призначене ОСОБА_4 покарання явно несправедливим через суворість Верховний Суд не вбачає, як і не вбачає підстав для застосування ст. 69 КК України та призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.
		Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. 
		Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України вважає, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити. 
		На цих підставах Верховний Суд постановив:
		Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Макарівського районного суду Київської області від 07 червня 2022 року.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...