Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 449/481/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 20.01.2023. Зареєстровано: 20.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2023.
Дата набрання законної сили: 17.01.2023
Номер судового провадження: 22-ц/811/2584/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 449/481/22                                Головуючий у 1 інстанції: Савчак А.В. 
		Провадження № 22-ц/811/2584/22                        Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		       17 січня 2023 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		                       головуючого - судді Ніткевича А.В., 
		                       суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
		     розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі доказами в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року в складі судді Савчака А.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про відшкодування шкоди завданої малолітнім ОСОБА_4 , - 
		встановив:
		У червні 2022 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до відповідачів  ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , просив стягнути із законних представників малолітнього ОСОБА_4 - його батька ОСОБА_3 та матері ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 32879,97 грн., заподіяну їх сином, моральну шкоду в сумі 7000грн. та судові витрати.
		Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 10.06.2021 о 20.45год. неповнолітній ОСОБА_4 керуючи велосипедом, рухаючись по вул.Зелена в с.Лани Львівського району Львівської області, порушив чинні вимоги Правил дорожнього руху, які виразились в тому, що малолітній ОСОБА_4 будучи неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміни, рухаючись по дорозі, будучи особою яка не досягла 14-річного віку, в темну пору доби на велосипеді, який не обладнаний звуковим сигналом та світлоповертачами, без увімкненого ліхтаря (фари) раптово виїхав на проїжджу частину дороги назустріч автомобілю марки Citroen C4 Picasso, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_5 , не надавши йому переваги в русі, внаслідок чого відбулося зіткнення вказаного транспортного засобу та велосипеда, і як наслідок транспортний засіб зазнав пошкоджень. Згідно із висновком судової транспортно-товарознавчої експертизи №163 від 09.07.2021вартість матеріального збитку, який заподіяно власнику автомобіля, становить 32 879,97 грн. Просив позов задовольнити.
		Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року позов задоволено частково.
		Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 32879 гривень 97 коп. матеріальної шкоди завданої малолітнім ОСОБА_4 .
		В решті позовних вимог - відмовлено. 
		Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 815 гривень 00 коп.
		Рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення в частині задоволених позовнимх вимог є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні всіх обстави, що мають значення для справи.
		Вимоги обгрунтовує тим, що суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст.ст. 22, 1166, 1178, 1187 ЦК України. Вважає, що відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди власнику автомобіля, оскільки постановою Перемишлянського районногог суду Львівської області від 09.11.2021 у справі №449/1352/21 встановлено відсутність вини у вчиненні малолітнім ОСОБА_4 у ДТП, яка мала місце 10.06.2021. 
		Зауважує, що велосипед не є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху України механічсний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна, з урахуванням таких ознак джерела підвищеної небезпеки, як неможливість повного контролю з боку людини, наявність шкідливих властивостей, велика ймовірність завдання шкоди. У відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джереда підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини. Таким чином, водій ОСОБА_5 , який керував джерелом підвищеної небезпеки, повинен відповідати за заподіяну шкоду, незалежно від того, що його вина не встановлена у ДТП, яка мала місце 10.06.2021, оскільки не доведено, що шкоду було завдано внаслідок умислу малолітнього ОСОБА_4 . 
		Також, в апеляційній скарзхі апелянт зазначає, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, оскільки саме ОСОБА_6 має право на відшкодування шкоди, завдану її майну, яким вона володіє на законних підставах. 
		Звертає увагу на те, що висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи №163 від 09.11.2021 був поданий як доказ у цивільній справі №449/1724/21 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування шкоди. Відповідно до ч.1 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Таким чином, вважає, що висновок експерта №163 від 09.11.2021 є неналежним доказом у справі №449/481/22, оскільки він виконаний на замовлення особи, яка не є учасником справи. 
		Просить скасувати рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 13.09.2022 в частині солідарного стягнення матеріальної шкоди, заподіяної малолітнім ОСОБА_4 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити повністю. 
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Відповідно до вимог ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешокджає перегляду судового рішення. 
		Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.
		Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
		Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами про відшкодування шкоди, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
		Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
		Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до задоволення частково з таких підстав.
		Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
		Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
		Відповідно дост. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно ізстаттею 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Судом встановлено, що 10 червня 2021 року о 20 год. 45 хв. по вул. Зелена в с. Лани Львівського району Львівської області мало місце ДТП з участю транспортного засобу Citroen C4 Picasso, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_5 та малолітнього велосипедиста ОСОБА_4 , який будучи неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не відреагував на її зміни, рухаючись на велосипеді по дорозі, будучи особою яка не досягла 14-річного віку, раптово виїхав на проїжджу частину дороги назустріч автомобілю марки Citroen C4 Picasso, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_5 , не надавши йому переваги в русі, внаслідок чого відбулося зіткнення вказаного транспортного засобу та велосипеда.
		З протоколу огляду місця ДТП вбачається, що огляд проводився з 22 год. 50 хв. 10.06.21 року по 00 год. 05 хв. 11.06.2021 року. В автомобілі пошкоджена передня частина автомобіля, а в велосипеді пошкоджена ліва бокова частина (а.с. 45-60)
		Згідно із висновком експерта №163 від 09.07.2021 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля Citroen C4 Picasso реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок ДТП 10.06.2021, на момент дослідження становить 32879,97 грн. 
		Постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 09.11.2021 справа про адміністративне правопорушення відносно батька малолітнього ОСОБА_4 - ОСОБА_3 щодо вчинення останнім адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3. ст.184 КУпАП, закрита у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.76-78).
		Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач посилався на те, що внаслідок допущених малолітнім ОСОБА_4 порушень Правил доржнього руху України, належний йому на праві власності автомобіль зазнав механічних пошкоджень, які підлягають відшкодуванню батьками малолітнього.
		Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог, зокрема того факту, що малолітній ОСОБА_4 раптово виїхав на дорогу, спровокував ДТП та пошкодив автомобіль, а тому заподіяна ним майнова шкода має бути відшкодована його батьками, які, на думку суду, не здійснювали неналежний нагляд за малолітнім та не намагались доводити в суді протилежне.
		Перевіряючи законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції колегія суддів враховує таке.
		Між сторонами виникли правовідносини з приводу відшкодування шкоди, порядок і підстави якої регламентовано главою 82 ЦК України, а саме ст. 1166 цього Кодексу, яка передбачає загальні положення про відшкодування шкоди. 
		Відповідно до положень ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Тобто, зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, що завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
		За змістом частини другої статті 1166 ЦК України у справах про завдання шкоди діє презумпція вини відповідача, тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.
		Згідно із роз`ясненнями, наведеними у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року зі змінами і доповненнями розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
		В свою чергу, регламентація правовідносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, здійснюється у статті 1187 ЦК України, якою встановлені підстави і порядок відшкодування такої шкоди, а також передбачено нормативну дефініцію джерела підвищеної небезпеки.
		Частина друга статті 1187 ЦК України встановлює суб`єкта відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до положень цієї статті таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
		Таким чином, суб`єкт відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, має відповідати таким ознакам: 1) володіння джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом) та 2) правомірність володіння відповідним об`єктом (володіння має виникнути на правових підставах, примірний перелік яких наведено у частині другій статті 1187 ЦК України - право власності, інше речове право, договір оренди, підряду тощо).
		Наведене зумовлює неможливість покладання відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, на підставі статті 1187 ЦК України на особу, яка не є власником або володільцем джерела підвищеної небезпеки, яке зумовило (спричинило) настання шкоди, або у разі, якщо таке володіння не є правомірним.
		Дорожньо-транспорта пригода (або ДТП) - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки (абз.31 п.1.10 Правил дорожнього руху).
		Згідно із ст. 14 ЗУ «Про дорожній рух» велосипедист є учасником дорожнього руху, який керує специфічним транспортним засобом - велосипедом. 
		Таким чином, якщо під час руху велосипедист спричинив подію, що потягнула за собою а) поранення особи та/або б) смерть особи, та/або в) матеріальні збитки, він несе відповідальність за скоєне нарівні з іншими учасниками дорожнього руху (таких як водії автомобілів, мотоциклів, пішоходи тощо).
		До велосипедиста законодавством передбачена кримінальна (якщо є тяжкі наслідки ДТП, наприклад, тілесні ушкодження, смерть, знищення майна), адміністративна (якщо не було тяжких наслідків, які підпадають під кримінальну відповідальність) та цивільна відповідальність (щодо відшкодування завданої як матеріальної, так і моральної шкоди).
		Відповідно до Правил дорожнього руху (п.6.1) по дорозі на велосипеді можуть рухатись особи, які досягли 14 років. Як учасник дорожнього руху, велосипедист не повинен створювати аварійних або небезпечних ситуацій, вміти критично оцінювати дорожню обстановку. Саме тому, для руху по дорозі встановлено вікові обмеження.
		Як встанолено судом та підтверджується матеріалами справи, станом на момент ДТП - 10.06.2021 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який спричинив подію, що потягнула за собою пошкодження транспортного засобу позивача, був малолітнім, тобто не мав права рухатись по дорозі. 
		Зокрема, згідно із Довідкою про результати проведеної перевірки ЄО № 6635 від 10.06.2021 ВП № 3 Д ЛРУП № 2 ГУНП у Львівській області (вх. № 5121 від 21.07.2021 в УПП у Львівській області ДПП) щодо матеріалів ДТП, яка мала місце 10.06.2021 за адресою Львівська обл., Перемишлянський район, с. Лани, вул. Зелена, 3, складеної старшим лейтенантом поліції Ференцом М.З. встановлено, що неповнолітній ОСОБА_4 у дорожній ситуації повинен був керуватися вимогами п.п. 1.5, 2.3.б, 6.1., 6.2., 6.6.а, 6.7 чинних Правил дорожнього руху, зміст яких полягає в тому, що рухатись по дорозі на велосипедах дозволяється особі, яка досягла 14-річного віку, керувати велосипедом в темну пору доби з увімкненим ліхтарем (фарою) та зі світлоповертачем, а також керувати велосипедом виконуючи Правила дорожнього руху, що стосуються водіїв та пішоходів і не суперечать вимогам до велосипедистів. В свою чергу, враховуючи той факт, що виїзд велосипедиста на сумгу руху автомобіля Citroen C4 Picasso реєстраційний номер НОМЕР_1 , відбувся на відстані, що була меншою його зупинного шляху, то водій ОСОБА_5 не мав можливості запобігти ДТП шляхом своєчасного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду, виконуючи вимоги п. 12.3, п. 12.4, п. 12.9 Правил.
		Об`єктивно дослідивши матеріали справи по факту ДТП, зроблено висновок, що своїми діями неповнолітній ОСОБА_4 допустив порушення чинних Правил дорожнього руху, а саме пунктів 1.5, 2.3.б, 6.1., 6.2., 6.6.а, 6.7, що призвело до настання даної пригоди, але враховуючи той факт, що на момент події особа не досягнула віку, з якого наступає адміністративна відповідальність, а такі дії мають ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.184 КУпАП, матеріали скеровано по вказаній події до сектору ювенальної превенції ВП № 2 ЛРУП № 2 ГУНП ц Львівській області (а.с. 42-43).
		Частиною 1 ст. 1178 ЦК України визначено, що шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
		Таким чином, з урахуванням наявності у діях велосипедиста ОСОБА_4 вини у порушенні ПДР, внаслідок яких (причинно-наслідковий зв`язок) іншим учасникам дорожнього руху завдано майнову шкоду, велосипедист має нести цивільно-правову відповідальність щодо відшкодування шкоди на загальних підставах, зокрема, застосовуючи положення статті 1166 ЦК України. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 на час вчипнення ДТП був малолітнім, за заподяну ним шкоду власнику ТЗ повинні нести його батьки, в даному випадку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
		Покликання апелянта на те, що постановою Перемишлянського районного суду Львівської області від 09.11.2021 у справі №449/1352/21 провадження в справі про притягнення ОСОБА_3 (батька малолітнього ОСОБА_4 ) до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 184 КУпАП закрито у звязку з відсутністю в його діях складу адміністартивного правопорушення, а тому відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що як підставу для закриття провадження у справі у вказаній постанові зазначено не надання суду належних доказів у підтвердження факту вчинення неповнолітнім ОСОБА_4 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена КУпАП.
		Однак, судом встановлено, що дії малолітнього ОСОБА_4 , які спричинили ДТП були неправомірними в силу вимог Правил дорожнього руху, при цьому за відсутності контролю з боку його батьків, які мали забезпечити безпечне катання на велосипеді малолітньої дитини, діями малолітнього заподіяно транспортному засобу позивача шкоду, яка перебуває у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку із такими діями малолітнього. 
		Доводи апеляційної скарги про те, що на спірні правовідносини поширються положення ст. 1187 ЦК України, які є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як зазначено вище, ст. 1187 ЦК України поширюються на правовідносини, які виникли з приводу відшкодування шкоди власником джерела підвищеної небезпеки. Оскільки в даному випадку спір заявлено не до власника джерела підвищеної небезпеки, а до особи, яка заподіяла шкоду, то такі положення не можуть бути застосовані. 
		В свою чергу, покликання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, оскільки є лише формальним власником пошкодженого автомобіля, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки згідно копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 автомобіль Citroen C4 Picasso, реєстраційний номер НОМЕР_1 належить на праві власності саме ОСОБА_2 (а.с. 7).
		Суд першої інстанції правильно зауважив, що хоча позивач автомобілем на момент ДТП не керував, однак залишаючись його законним власником відповідно до вимог ст. 323 ЦК України несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна, а отже має право на відшкодування шкоди завданої пошкодженням його майна.
		Предметом даного позову є відшкодування шкоди, завданої пошкодженням автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
		Враховуючи те, що чинне законодавство не забороняє власнику транспортного засобу, у випадку чинної довіреності, якою передбачено можливість представництва з питань пов`язаних з відшкодуванням шкоди, самостійно звернутись до суду з позовом про відкшодування заподіяної шкоди, відтак мотиви скарги про те, що ОСОБА_2 є неналежним позивачем, безпідставні. 
		Аргументи апелянта про те, що висновок експерта судової транспортно-товарознавчої експертизи №163 від 09.11.2021 був поданий як доказ у цивільній справі №449/1724/21 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, а тому такий є недопустимим доказом у справі №449/481/22, оскільки виконаний на замовлення особи, яка не є учасником справи, правильності висновків суду першої інстанції не спростовує, так як такий висновок оцінюється судом як письмовий доказ, який не спростований іншими доказами. 
		Зокрема, висновок експерта №163 від 09.11.2021, на переконання колегії суддів, є належним пимьсовим доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, підтверджує заявлені вимоги, одержаний особою, яка на правовій підставі керувала траснпортним засобом Citroen C4 Picasso реєстраційний номер НОМЕР_1 , попередньо зверталась до суду з аналогічними позовними вимоги, які рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 05 травня 2002 року залишенні без задоволення з підстав «неналежний позивач». 
		Таким чином, наявні у матеріалах справи у своїй сукупності письмові докази дають змогу дійти висновку про встановлення обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Згідно із положеннями ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Доводи апелянта ОСОБА_1 зводяться до непогодження з висновками суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірені доводи сторін та надана їм належна правова оцінка, у зв`язку з чим подана нею апеляційна скарга не знайшла свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.
		Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд першої інстанції, правильно визначившись з характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відшкодування майнової шкоди.
		Згідно із ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		У підпунктах 5, 6 пункту 35 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" роз`яснено, при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. 
		Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
		Суд першої інстанції вирішуючи питання про стягнення судових витрат, не врахував, вказаних вище розяснень, відтак дійшов помилкового висновку про солідарне стягнення з судового збору з відповідачів. 
		Оскільки у даній справі позов пред`явлено до кількох (двох) відповідачів, судовий збір підлягає стягненню в рівних частинах з кожного окремо. 
		При зверненні до суду з означеним позовом ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 992 грн. 40 коп., а тому до стягнення підлягає з кожного відповідача на користь позивача по 496 грн. 20 коп. 
		Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- 
		постановив:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року в частині стягнення судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким стягнути в рівних частинах з ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 по 496 (чотириста дев`яносто шість) гривень 20 копійок з кожного.
		В решті рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 13 вересня 2022 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
		 
		Повний текст постанови складено 17 січня 2023 року.
		 
		Головуючий                                                        А.В.Ніткевич
		 
		Судді:                 С.М.Бойко
		 
		С.М.Копняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...