Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/221/22 : Господарські справи (до 01.01.2019); Справи про банкрутство; Банкрутство.
Надіслано для оприлюднення: 20.01.2023. Зареєстровано: 22.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УХВАЛА
		 
		18 січня 2023 року 
		м. Київ
		cправа №  902/221/22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:  Огородніка К.М.- головуючого,   Жукова С.В., Картере В.І.,
		 
		за участю секретаря судового засідання - Громака В.О., 
		 
		за участю представників: не з`явились,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 
		на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022
		на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 26.07.2022 в частині відмови у визнанні грошових вимог до боржника та встановлення переліку розміру не визнаних вимог кредиторів боржника
		у справі № 902/221/22
		за заявою ОСОБА_2 
		про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Фізична особа ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Вінницької області із заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
		 
		Ухвалою суду від 26.04.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючим реструктуризацією у справі арбітражного керуючого Слободяна В.М.
		27.04.2022 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника фізичної особи   ОСОБА_2 .
		 
		До суду від гр. ОСОБА_1 надійшли заява (№ 02-01/4440 від 12.05.2022) та клопотання (№ 02-01/4 від 25.07.2022)  про визнання грошових вимог до боржника в розмірі 5 000 000,00 грн.
		 
		За змістом заяви № 02-01/4440 від 12.05.2022, доданих до неї доказів та наявних матеріалів судами встановлено, що 30.12.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики (безвідсоткової), відповідно до умов якого Позикодавець в порядку і на умовах, визначених цим Договором надає Позичальнику безвідсоткову позику у сумі 5 000 000,00 грн, а останній зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором строк.
		 
		Відповідно до п. 2.1 Договору строк надання позики Позичальнику становить 3 роки з моменту реальної передачі всієї грошової суми.
		 
		Згідно п.3.3. Договору підтвердженням отримання позики Позичальником є розписка видана Позикодавцю.
		 
		Згідно розписки від 30.12.2018 ОСОБА_2 від ОСОБА_1 отримано кошти в сумі 5 000 000,00 грн. 
		 
		Проте, станом на дату звернення до суду позика боржником не повернута.
		 
		З посиланням на статті 202, 207, 1047, 1049 ЦК України, постанови Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-63цс13, від 02.07.2014 у справі №6-79цс14, від 13.12.2017 у справі №6-99цс17, постанову Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №154/3443/18, ОСОБА_1 вказував, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
		 
		Ухвалою попереднього засідання Господарського суду Вінницької області від 26.07.2022, серед іншого, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 № 02-01/4440 від 12.05.2022 та клопотання № 02-01/4 від 25.07.2022 про визнання грошових вимог до боржника в сумі 5 000 000,00 грн.
		 
		Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вимога кредитора - ОСОБА_1 має знаки фіктивності, ОСОБА_1 фактично не довів належними письмовими доказами свою вимогу. 
		 
		Суд першої інстанції виходив з того, що надані на запит суду Головним управлінням ДПС у Вінницькій області відомості про доходи ОСОБА_1 за період з 01.01.2012 по 30.04.2022 свідчать, що сума доходу, задекларованого фізичною особою ОСОБА_1 в податковій декларації про майновий стан і доходи становить 788 489,00 грн. 
		 
		Належних та достовірних доказів про наявність у нього інших джерел доходів та фінансових можливостей ОСОБА_1 не надав.
		 
		Постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 ухвалу Господарського суду Вінницької області від 26.07.2022 у справі №902/221/22 в частині відмови в задоволенні заяви та клопотання ОСОБА_1 про визнання грошових вимог в сумі 5 000 000,00 грн залишено без змін.
		 
		Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що подана до суду розписка від 30.12.2018, якою підтверджено отримання коштів у сумі 5000000,00 грн, має ознаки фіктивності. 
		 
		За висновком апеляційного суду, посилання ОСОБА_1  на норми Цивільного кодексу України та практику Верховного Суду, згідно якої наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, що свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане,  за відсутності належних та достовірних доказів про наявність у кредитора - фізичної особи у справі про неплатоспроможність джерел доходів та фінансових можливостей, не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність скаржником належними доказами своєї вимоги та що вона має ознаки фіктивності.
		 
		Урахувавши правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.01.2021 у справі № 910/4510/20, суд апеляційної інстанції зазначив про покладення на заявника кредиторських вимог підвищеного стандарту доказування у разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, задля унеможливлення загрози визнання судом фіктивної кредиторської заборгованості до боржника.
		 
		Не погодившись із вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 (скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить  скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 26.07.2022 (в частині відмови у визнанні грошових вимог до боржника та встановлення переліку розміру не визнаних вимог кредиторів боржника) та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022,  ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 № 02-01/4440 від 12.05.2022 про визнання грошових вимог до боржника в сумі 5 000 000,00 грн.
		 
		Підставами оскарження судових рішень стало, на думку скаржника, порушення судами норм матеріального та процесуального права, неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16-ц, 14.11.2018 у справі № 2-383/2010, від 15.05.2019 у справі № 707/2606/16-ц, від 18.07.2018 у справі №143/280/17, від 01.06.2022 у справі № 559/2587/19, від 06.04.2020 у справі №464/5314/17, від 10.12.2018 у справі №319/1669/16, від 08.07.2019 у справі №524/4946/16, від 12.09.2019 у справі №604/1038/16, з тезами, головним змістом яких є те, що за своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів; наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
		 
		Скаржник вважає, що суди безпідставно і невмотивовано застосували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, оскільки обставини, встановлені у справі № 910/4510/20 не є подібними до обставин справи, яка є предметом розгляду. Висновок у справі №910/4510/20 стосується наявності або відсутності правових підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, у справі № 902/221/20 предметом розгляду є визнання грошових вимог кредитора.
		 
		Крім того, на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанції проігнорували презумпцію правомірності правочину (частина  1 статті 204 ЦК України) та правову позицію Великої Палати Верховного Суду з цього питання, закріплену у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010.
		 
		Розглянувши у судовому засіданні матеріали касаційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку частини першої статті 302 ГПК України, з огляду на таке.
		 
		Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		 
		Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
		 
		Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
		 
		Як вже було зазначено вище, підставами оскарження судового рішення стало неправильне, на думку скаржника, застосування судами першої та апеляційної інстанції положень статей 202, 207, 1046, 1047 ЦК України, неврахування положень статті 204 ЦК України щодо правомірності правочину, при вирішення питання щодо обґрунтованості заявлених у справі грошових вимог ОСОБА_1 до боржника - фізичної особи ОСОБА_2 у справі про неплатоспроможність.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 122 КУзПБ подання кредиторами грошових вимог до боржника - фізичної особи та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб.
		 
		Згідно з статтею 1 КУзПБ грошове зобов`язання - зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
		 
		Конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац 1 частини  1 статті 45 КУзПБ).
		 
		Як було зазначено вище, грошові вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані невиконанням боржником зобов`язань  за договором позики, на підтвердження укладення якого надано розписку. 
		 
		Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення  цивільних прав та обов`язків.
		 
		Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до пункту 1 частини  2 статті 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини. 
		 
		Колегія суддів при вивченні матеріалів справи встановила, що у справі №  904/5314/20 при розгляді грошових вимог до боржника за кредитними договорами, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду  у постанові від 25.05.2022, з посиланням на положенням статей 202, 207, 1046, 1047 ЦК України та з урахуванням положень статті 204 ЦК України щодо  правомірності правочину,  погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про визнання кредиторських вимог. 
		 
		Постанова обґрунтована тим, що спірні кредитні договори та додаткові угоди до цих договорів, в тому числі і в частині сплати винагороди за користування кредитом (на підставі яких заявлено ці вимоги), є чинними і недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися.
		 
		При цьому Палата вказала, що ЦК України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи (за доведеності порушеного права такої особи), якщо під час вирішення відповідного спору буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочинів.
		 
		Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу на усталені правові висновки Верховного Суду стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, відповідно до яких:
		- заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16); 
		- обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі № 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16); 
		- під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі № 922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16); 
		- у попередньому засіданні господарський суд зобов`язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18).
		- завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, та/або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанови Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/3353/16, від 18.04.2019 у справі №914/1126/14, від 20.06.2019 у справі № 915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі № 908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі № 904/9024/16).
		 
		Таким чином, судова практика свідчить про сталість правової позиції Верховного  Суду про те, що використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справах про банкрутство (неплатоспроможність) фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про неплатоспроможність.
		 
		У зв`язку із викладеним, для унеможливлення загрози визнання судом у справах про неплатоспроможність фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, Верховний Суд у справі № 902/221/22 дійшов висновків про необхідність формування правової позиції при застосуванні положень статті 204 ЦК України щодо правомірності правочину при розгляді заяв фізичних осіб з кредиторськими вимогами до боржника - фізичної особи, підставою виникнення яких визначено договір позики, фактичне укладення, його умови та факт отримання боржником грошових коштів  підтверджено лише розпискою,  без надання доказів походження цих грошових коштів (джерел доходів, фінансових можливостей) у поєднанні з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства щодо підвищеного стандарту доказування у разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про неплатоспроможність щодо обґрунтованості таких кредиторських вимог задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог.
		 
		Згідно з частиною першою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї палати або у складі такої палати.
		 
		Відповідно до частини четвертої статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
		 
		З урахуванням викладеного та з метою формування сталої судової практики з розгляду справ про неплатоспроможність, враховуючи необхідність уточнення правової позиції про застосування статті 204 ЦК України у поєднанні з положеннями Кодексу України з процедур банкрутства при розгляді заяви з кредиторськими вимогами за борговою розпискою та визнання кредиторських вимог, а також можливість відступлення від відповідної правової позиції, викладеної у постанові від 25.05.2022 у справі №   904/5314/20, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 902/221/22 на розгляд палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 ГПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Справу № 902/221/22  за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 та ухвалу Господарського суду Вінницької області від 26.07.2022 в частині відмови у визнанні грошових вимог до боржника та встановлення переліку розміру не визнаних вимог кредиторів боржника передати на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
		 
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий     суддя                                                      К.М. Огороднік 
		 
		Судді                                                                                    С.В. Жуков 
		 
		                                                                                          В.І. Картере

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...