Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Категорія справи № 420/2004/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; організації господарської діяльності, з них.
Надіслано судом: 19.01.2023. Зареєстровано: 22.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2023.
Дата набрання законної сили: 19.01.2023
Номер судового провадження: К/990/27727/22

робів, послуг, реклама або упаковка яких містить напис, малюнок чи будь-яке інше зображення, повідомлення, які повністю або в частині ідентифікуються чи асоціюються з тютюновим виробом, знаком для тютюнових товарів і послуг чи з виробником тютюнових виробів;
		інші заходи прямого та непрямого стимулювання продажу тютюнових виробів та вживання тютюну.
		37. Аналіз вищенаведених положень законодавства дає підстави дійти висновку, що куріння тютюнових виробів, а також електронних сигарет і кальянів забороняється у приміщеннях закладів ресторанного господарства. При цьому суб`єкт господарювання несе відповідальність за порушення вимог статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» шляхом здійснення прямого чи непрямого впливу (стимулювання) на споживача.
		38. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 3 квітня 2018 року у справі № 815/87/17, від 13 серпня 2020 року у справі № 815/7159/16, від 13 жовтня 2020 року у справі № 815/2503/16 та від 4 жовтня 2022 року у справі № 420/1842/21.
		39. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення» особи, винні у порушенні законодавства про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення, несуть відповідальність згідно з законом.
		40. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що в акті перевірки від 14 січня 2022 року № 49/05 ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області зафіксовано порушення, зокрема, в приміщенні закладу ресторанного господарства «Blackwood» (ФОП ОСОБА_1 ) не дотримується заборона стимулювання продажу тютюнових виробів, а саме - продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами (кальян).
		41. Судами першої та апеляційної інстанцій із пояснень відповідача також встановлено, що тютюновий виріб є головним інгредієнтом такої послуги як «кальян», факт реалізації якої підтверджується фіскальним чеком від 13 січня 2022 року (ФН ПРРО 40001 3448), відповідно до якого продано «Кальян Light 2 x 200,00» на загальну суму 400,00 грн.
		З огляду на це, на думку відповідача, реалізація кальяну є наданням послуги з продажу тютюнових виробів у наборі з іншими товарами, зокрема кальяну, що є стимулюванням продажу тютюнових виробів.
		42. Водночас, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що продаж кальяну не є наданням послуги з продажу тютюнових виробів у наборі у розумінні абзацу п`ятого частини першої статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», оскільки послуга з продажу тютюну до кальяну чи кальянної суміші та надання кальяну, як приладу для куріння, не можуть бути окремими послугами, які надаються у закладах ресторанного господарства. До того ж ці послуги не є такими, що пов`язані з курінням тютюну.
		43. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, зважаючи на таке. 
		44. Згідно з пунктом 7 частини шостої статті 22 Закону України «Про рекламу» забороняються такі види діяльності з рекламування алкогольних напоїв та тютюнових виробів, знаків для товарів і послуг, інших об`єктів права інтелектуальної власності, під якими випускаються алкогольні напої та тютюнові вироби: продаж тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами, які не пов`язані з вживанням тютюнових виробів.
		45. Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення» пристрої для споживання тютюнових виробів без їх згоряння - пристрої, призначені для вдихання аерозолів (пари), що утворюються внаслідок нагрівання продуктів, що містять у своєму складі тютюн (продукти його переробки), без їх згоряння; реклама й стимулювання продажу тютюну - будь-який вид передачі комерційної інформації, рекомендації або дії, метою чи результатом або ймовірним результатом якого є стимулювання продажу тютюнового виробу або вживання тютюну, прямо чи опосередковано.
		46. Крім того, відповідно до частини сьомої статті 8 Закону України «Про рекламу» розміщення (...) товару у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.
		47. З огляду на вищезазначене, положення абзаців першого та п`ятого частини першої статті 16, у системному зв`язку із статями 1 та 13 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», а також статями 8 та 22 Закону України «Про рекламу», заборону стимулювання продажу тютюнових виробів, зокрема у спосіб продажу тютюнових виробів у наборі з будь-якими іншими товарами або послугами, необхідно розуміти так, що такий продаж забороняється у наборі з будь-якими іншими товарами, які не пов`язані з вживанням тютюнових виробів; сам по собі продаж тютюнових виробів або пристроїв для споживання тютюнових виробів без їх згоряння (кальян), якщо такий продаж не передбачає здійснення заходів, визначених частиною першою статті 16 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров`я населення», не може вважатися стимулюванням продажу тютюнових виробів, оскільки інше тлумачення цієї норми означало б повну заборону продажу тютюнових виробів та як наслідок закриття усіх закладів, що спеціалізуються на такому продажі.
		48. Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 12 частини другої статті 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення» за порушення норм цього Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, застосовує фінансові санкції до суб`єктів господарювання у разі: порушення заборони щодо реклами, стимулювання продажу та спонсорства тютюнових виробів - від тридцяти тисяч гривень до п`ятдесяти тисяч гривень за кожен факт реклами на окремому рекламному носії або кожний окремий захід з метою стимулювання продажу тютюнових виробів.
		49. Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, що у спірній постанові № 6 від 17 січня 2022 року до позивача застосовані фінансові санкції в розмірі 60 000 грн, що перевищує верхню межу санкції, визначеної пунктом 12 частини другої статті 20 вказаного Закону. При цьому, відповідач не зазначає про застосування до позивача відповідальності за декілька заходів стимулювання продажу тютюнових виборів.
		50. Суд звертає увагу, що з урахуванням положень частини другої статті 19 та статті 68 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків. Водночас суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		51. Вищенаведений правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 500/423/19, від 1 червня 2022 року у справі № 814/659/18, від 19 серпня 2022 року у справі № 160/4933/20, від 13 вересня 2022 року у справі № 320/1167/21, від 3 жовтня 2022 року у справі № 520/12333/2 та від 12 жовтня 2022 року у справі № 120/4268/19-а.
		52. У постановах Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16  та від 17.11.2021 у справі № 160/11647/19 наголошено, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.
		53. Колегія суддів у цій справі також враховує, що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
		54. Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 та 68 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.
		55. Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга   статті 19 Конституції України).
		56. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		57. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема у постановах від 24 квітня 2019 року у справі № 826/8995/18, від 8 липня 2021 року у справі №   160/674/19, від 19 серпня 2021 року у справі № 464/7343/17, від 21 вересня 2021 року у справі №   420/4649/19 та від 17 листопада 2021 року у справі № 160/11647/19.
		58. Колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у контексті дотримання принципу належного урядування.
		59. Зокрема, у рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).
		60. Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
		61. При розгляді справи у касаційному порядку ГУ Держпродспоживслужби не наведено аргументів, які можуть бути оцінені судом як такі, що свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального або процесуального права, а тому суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність та необхідність скасування постанови № 6 від 17 січня 2022 року про накладення стягнення, передбаченого статтею 20 Закону України «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров`я населення», за стимулювання продажу тютюнових виробів, оскільки відповідачем не доведено, а судами не встановлено факту вчинення позивачем вказаного порушення.
		62. Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували зазначені висновки судів першої та апеляційної інстанцій. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та щодо яких не наведено мотивів відхилення відповідного аргументу.
		63. Розглядаючи цю справу в касаційному порядку суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами   стаття 341 КАС України   суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
		64. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		65. Оскільки при ухваленні судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, колегія суддів дійшла до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
		66. Суд враховує також положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, між іншим, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, які може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. 
		Важливо наголосити, що низка рішень ЄСПЛ дійсно містить, розвиває та удосконалює підхід до обґрунтованості (мотивованості) судових рішень.
		67. ЄСПЛ наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява N 22750/02, пункт 42)). 
		68. Крім того, у пункті 60 рішення «Helle v. Finland» (заява №20772/92) ЄСПЛ наголосив також і на тому, що суд обов`язково повинен мотивувати рішення, а не просто погоджуватися з висновками рішення суду попередньої інстанції. Вмотивованість рішення можна досягти або шляхом використання мотивів суду попередньої інстанції, або шляхом наведення власних мотивів щодо розгляду аргументів та істотних питань у справі. 
		69. Також у пункті 71 рішення у справі «Peleki v. Greece» (заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене мотивувань або якщо зазначені ним мотиви ґрунтуються на порушенні закону, допущеного національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (рішення у справі «Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), заява № 19867/12, пункт 85).
		З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		70. До того ж, у пункті 80 рішення у справі «Perez v. France» (заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (рішення у справі «Artico v. Italy», заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (рішення у справі «Van de Hurk v. The Netherlands», заява № 16034/90, пункт 59). 
		71. Однак, варто наголосити, що в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. The Netherlands» (заява №   16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи. 
		72. Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).
		73. Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. 
		74. Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		75. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		76. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення. 
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 9 вересня 2022 року залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                       Я.О. Берназюк 
		Судді                                                                                               Н.В. Коваленко
		                                                                                           Т.   Г. Стрелець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...