Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 711/3792/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: 61-9887ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		18 січня 2023року 
		м. Київ
		 
		справа № 711/3792/21
		провадження № 61-9887св22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Фаловської І. М., 
		суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Черкаська районна державна нотаріальна контора,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюк Ольги Григорівни на постанову Черкаського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Карпенко О. В.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
		 
		У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Черкаської районної державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, визнання права власності на спадщину, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько  ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати - ОСОБА_3 , після смерті яких залишилося спадкове майно: житловий будинок, розташований на  АДРЕСА_1 , та три земельні ділянки площею 1,20 га, 0,14 га і 1,28 га. За життя, а саме 18 жовтня 2018 року його батьки, кожен окремо, склали заповіти, посвідчені секретарем Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, за якими заповіли йому все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося. 07 березня 2020 року він як спадкоємець за заповітом одержав у Черкаській районній державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину, яка залишилася після смерті батька, і жодних заперечень з цього приводу в державного нотаріуса не виникало. 07 серпня 2020 року він подав засобами поштового зв`язку до нотаріальної контори заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину, яка залишилася після смерті матері. Однак державний нотаріус відмовила йому у видачі названого свідоцтва, про що 13 серпня 2020 року винесла постанову, мотивовану тим, що складений  ОСОБА_3 заповіт не відповідає вимогам законодавства щодо форми та посвідчення. Вказана постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії є неправомірною, оскільки заповідальне розпорядження відповідає волі його матері, складено добровільно, без будь-якого примусу чи насильства. Заповіт прочитано вголос та підписано у присутності свідків, особи яких встановлено за паспортами громадянина України. При цьому окремі недоліки, як-то незазначення дати народження свідків, жодним чином не впливають на сам заповіт. Враховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив: визнати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13 серпня 2020 року № 617/02-31, видану державним нотаріусом Черкаської районної державної нотаріальної контори, протиправною та скасувати її; визнати його спадкоємцем за заповітом; визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме: 1)  житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 березня 2007 року, виданого Виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області; 2) земельну ділянку площею 1,20 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Червонослобідської сільської ради, кадастровий номер 7124989000:03:002:0754, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 10 листопада 2002 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області; 3) земельну ділянку площею 0,14 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території села Червона Слобода, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на землю, виданого 26 вересня 2001 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області; 4) 1/6 частку земельної ділянки площею 1,28 га, кадастровий номер 7124989000:03:002:0748, розташованої в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 10 листопада 2002 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області. 
		 
		Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20 квітня 2022 року у складі судді Демчика Р. В. позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н. В. від 13 серпня 2020 року № 617/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		 
		Рішення місцевого суду мотивоване тим, що складене  ОСОБА_3 на користь свого сина заповідальне розпорядження відповідало волі спадкодавця, що підтверджено показаннями допитаних в судовому засіданні свідків, які були присутні при посвідченні цього документа. Заповіт складено з дотриманням форми, він відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки, по-перше, містить причину, з якої його текст не підписаний особою, що його вчинила (хвороба -сліпота), та підпис іншої особи, яка на прохання заповідача підписала заповіт; по-друге, заповіт прочитано вголос та підписано у присутності свідків, особи яких встановлено за паспортними даними та роз`яснено їм відповідні права; по-третє, секретар сільської ради перевірила дієздатність заповідача, роз`яснила їй зміст статей 1241, 1307 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому саме по собі недотримання форми посвідчувального напису (наявність формальних помилок) не спростовує вільне волевиявлення заповідача, яке було належним чином виражене в заповіті, та не свідчить про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту. Отже, державний нотаріус безпідставно відмовила  ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії (у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері), у зв`язку з чим оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню. Разом з тим вимоги позивача про визнання його спадкоємцем та визнання за ним права власності на спадкове майно після смерті матері  ОСОБА_3 не можуть бути задоволенні, оскільки у справах про визнання права власності в порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Державна нотаріальна контора чи державний нотаріус жодних претензій щодо спадкового майна не мають та приватних (майнових) прав ОСОБА_1 не оспорюють. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову. 
		 
		Постановою Черкаського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу Черкаської районної державної нотаріальної контори задоволено. Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20 квітня 2022 року скасовано в частині визнання протиправною і скасування постанови нотаріуса. Постановлено в зазначеній частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною і скасування постанови нотаріуса. В решті рішення місцевого суду залишено без змін. 
		 
		Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи. В постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. В матеріалах спадкової справи № 641/2019, заведеної Черкаською районною державною нотаріальною конторою, містяться відомості про те, що після смерті  ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулися: ОСОБА_1 (позивач у справі), а також - ОСОБА_4 (онука померлої), батько якої - ОСОБА_5 (син ОСОБА_3 ) помер раніше - ІНФОРМАЦІЯ_3 . Разом з тим, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 визначив відповідачем лише Черкаську районну державну нотаріальну контору, а суд першої інстанції не роз`яснив належним чином позивачу його права, зокрема щодо необхідності залучення до участі у справі як співвідповідачів інших спадкоємців та не вирішив це питання в порядку, передбаченому статтею 51 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучити до участі в справі як співвідповідача іншу особу. Оскільки правильно вирішити спір без участі всіх належних співвідповідачів неможливо, то колегія суддів вважала за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
		 
		У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Семенюк О. Г. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20 квітня 2022 року залишити в силі. 
		 
		На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника вказала, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 51 ЦПК України у подібних правовідносинах. Відповідно до статті 50 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (далі - Закон України «Про нотаріат») нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду; право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. Отже, законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. В такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса. При задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції, що відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18. Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Отже, суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. Наявність формальних помилок при складенні заповіту та невідповідність заповіту деяким вимогам щодо його форми та змісту є формальними порушеннями, що не свідчать про нікчемність заповіту, не спростовують волевиявлення спадкодавця та презумпцію правомірності правочину. Таким чином, враховуючи зміст, характер відносин між учасниками справи та встановлені обставини справи, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що спір щодо визнання протиправною та скасування постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії виник між позивачем та Черкаською районною державною нотаріальною конторою, яка безпідставно відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, що за формою, порядком його посвідчення, відображенням дійсного волевиявлення заповідача відповідав вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення. ОСОБА_4 як спадкоємець, яка прийняла спадщину, не повинна відповідати за пред`явленим позовом у вказаній частині, оскільки така вимога не стосується питання визнання права власності в порядку спадкування. 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Придніпровського районного суду міста Черкаси. 
		 
		05 грудня 2022 року справа № 711/3792/21 надійшла до Верховного Суду.
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Позиція Верховного Суду.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Відповідно до пункту 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		За змістом касаційної скарги постанова суду апеляційної інстанції оскаржується тільки в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом лише в означеній частині. 
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
		 
		За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
		 
		Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення апеляційного суду не відповідає.
		 
		Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
		 
		Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
		 
		Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
		 
		Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
		 
		Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
		 
		Судами встановлено, що  ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати -  ОСОБА_3 , після смерті яких відкрилася спадщина на належне їм майно, а саме:
		- житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 07 березня 2007 року, виданого Виконавчим комітетом Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області; 
		- земельну ділянку площею 1,20 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Червонослобідської сільської ради, кадастровий номер 7124989000:03:002:0754, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 10 листопада 2002 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області; 
		- земельну ділянку площею 0,14 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану на території села Червона Слобода, яка належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на землю, виданого 26 вересня 2001 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області; 
		- земельну ділянку площею 1,28 га, кадастровий номер 7124989000:03:002:0748, розташовану в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, яка належала ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 10 листопада 2002 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області.
		 
		18 жовтня 2018 року ОСОБА_2 та    ОСОБА_3 , кожен з них окремо,  склали заповіти, посвідчені секретарем Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області Дубовик Ю. А., якими заповіли все своє майно, де б воно не було та з чого воно б не складалося, і взагалі все те, що належатиме їм на день смерті і на що за законом вони будуть мати право,  ОСОБА_1 
		 
		07 березня 2019 року державний нотаріус Черкаської районної державної нотаріальної контори видав ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 5/6 часток земельної ділянки площею 1,28 га, кадастровий номер 7124989000:03:002:0748, розташованої в адміністративних межах Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, що належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого 10 листопада 2002 року Червонослобідською сільською радою Черкаського району Черкаської області.
		 
		Матеріалами спадкової справи № 641/2019, заведеної Черкаською районною державною нотаріальною конторою після смерті  ОСОБА_3 , підтверджується, що її спадкоємцями, які звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, є позивач  ОСОБА_1 і  ОСОБА_4 (онука померлої), батько якої - ОСОБА_5 (син ОСОБА_3 ) помер раніше - ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		 
		07 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаської районної державної нотаріальної конториіз заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, яке залишилося після смерті його матері ОСОБА_3 . 
		 
		Постановою державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори Чуй Н. В. від 13 серпня 2020 року  ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на майно, що належало померлій  ОСОБА_3 , з огляду на те, що складений спадкодавцем 18 жовтня 2018 року заповіт не відповідає вимогам законодавства, а саме:
		- в порушення статті 1247 ЦК України та Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5, в редакції, чинній на час складання ОСОБА_3 заповіту(далі - Порядок № 3306/5), заповіт не містить часу його складання;
		- текст заповіту не містить відомостей про те, що заповідач не може його сам прочитати в голос; 
		- у заповіті не зазначені дати народження свідків, у присутності яких він був посвідчений, що суперечить пункту 1.4 розділу ІІІ Порядку № 3306/5;
		- посвідчувальний напис на заповіті не відповідає формі, встановленій додатками 3 та 5 Порядку № 3306/5.
		 
		Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема визнати протиправною та скасувати вищевказану постанову державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки, на його думку, сама по собі наявність формальних порушень не спростовує вільне волевиявлення заповідача, яке було належним чином виражене в заповіті, та не свідчить про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
		 
		Згідно зі статтею 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. 
		 
		Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). 
		 
		Згідно зі статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
		 
		Таким чином, процесуальне значення участі свідків у посвідченні заповіту полягає в тому, що при них відбуваються дії щодо посвідчення заповіту; кожен з них має зачитати заповіт вголос та поставити на ньому свій підпис.
		 
		Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (частини перша, друга статті 1257 ЦК України).
		 
		Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).
		 
		Пунктом 1.1 розділу І Порядку № 3306/5 передбачено, що перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат».
		 
		У сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії: 1) вживають заходів щодо охорони спадкового майна; 2) посвідчують заповіти (крім секретних); 3) видають дублікати посвідчених ними документів; 4) засвідчують вірність копій (фотокопій) документів і виписок з них; 5) засвідчують справжність підпису на документах; 6) видають свідоцтва про право на спадщину; 7) видають свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя (частина перша статті 37 Закону України «Про нотаріат»). 
		 
		Згідно з пунктами 2.1, 2.3 розділу ІІ Порядку № 3306/5 нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування, то в посвідчувальному написі на документі і в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій записується місце вчинення нотаріальної дії із зазначенням адреси, а також причини, з якої нотаріальна дія вчиняється поза приміщенням органу місцевого самоврядування (наприклад: «У зв`язку з хворобою заповідача заповіт посвідчено за адресою: АДРЕСА_2 »). При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, у порядку, визначеному статтею 43 Закону України «Про нотаріат». У разі, якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт чи заяву, підписується інша фізична особа, посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього. Копія документа, за яким встановлюється особа, долучається до примірника документа, який залишається у справах органу місцевого самоврядування. 
		 
		Пунктами 1.4 розділу ІІІ Порядку № 3306/5 передбачено, що при посвідченні заповіту посадова особа органу місцевого самоврядування встановлює особу заповідача та визначає обсяг його цивільної дієздатності. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 1247, 1251 ЦК України і особисто подані ними посадовій особі органу місцевого самоврядування. Посвідчення заповітів через представників, а також заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися в присутності не менш як двох свідків. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути посадова особа органу місцевого самоврядування, яка посвідчує заповіт, спадкоємці за заповітом, члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом, особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім`я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншим громадянином за правилами, викладеними у пункті 2.6 розділу II цього Порядку. Особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача. 
		 
		Судами також встановлено, що заповіт   ОСОБА_3 було складено у приміщенні Червонослобідської сільської ради за адресою: вулиця Соборна, 2/1, село Червона Слобода, Черкаський район, Черкаська область, а посвідчено вдома у заповідача за адресою: АДРЕСА_1 . 
		 
		При цьому увказаному заповіті зазначено, що через хворобу (сліпоту)   ОСОБА_3 не може сама прочитати текст заповіту та підписати його, тому заповіт посвідчено у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . За заповідача, у зв`язку з вадами зору, на її особисте прохання, в її присутності та у присутності секретаря сільської ради Дубовик Ю. А., після прочитання свідками тексту заповіту вголос, заповіт підписано громадянкою ОСОБА_8 .
		 
		В суді першої інстанції були допитані як свідки: секретар Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області ОСОБА_9 ; особа, при якій посвідчувався заповіт  ОСОБА_3 , - ОСОБА_7 , а також - особа, яка підписала заповіт замість   ОСОБА_3 , - ОСОБА_8 .
		 
		Свідок ОСОБА_7 показала, що через сліпоту  ОСОБА_3 не могла самостійно прочитати та підписати заповіт, у зв`язку з чим заповідальне розпорядження було записане зі слів заповідача та проголошене в її присутності та у присутності свідків, які підписали заповіт. Під час складання заповіту секретарем Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області встановлювалися особи свідків за їх паспортами, відомості про це містяться в тексті заповіту. Секретар сільської ради також встановлювала особу заповідача, перевіряла її дієздатність, роз`ясняла їй права.
		 
		Свідок  ОСОБА_8 пояснила, що через хворобу (сліпоту) заповідач не могла самостійно прочитати та підписати своє розпорядження, у зв`язку з чим у присутності свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_6 вона особисто підписала заповіт замість ОСОБА_3 після його проголошення. Їй було відомо про бажання заповідача залишити все своє майно сину  ОСОБА_1 , а тому виражене в заповіті розпорядження повністю відповідає дійсному волевиявленню ОСОБА_3 . Під час складання заповіту секретарем Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області встановлювалися особи свідків за їх паспортами, відомості про це містяться в тексті заповіту.
		 
		Свідок  ОСОБА_9 , яка на час складання ОСОБА_3 заповіту працювала на посаді секретаря Червонослобідської сільської ради Черкаського району Черкаської області, показала, що через сліпоту  ОСОБА_3 не могла самостійно підписати заповіт, у зв`язку з чим заповідальне розпорядження було складене у присутності свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_10 і на прохання заповідача - підписане ОСОБА_8 . Перед тим, як посвідчити заповіт, вона встановила особи свідків за їх паспортними даними, які в подальшому були внесені до тексту заповіту та до журналу реєстрації нотаріальних дій. Заповіт цілком відповідав волі заповідача, яка бажала все своє майно залишити своєму сину - ОСОБА_1 . 
		 
		В постанові Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21) вказано, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (абзац 1 частини другої статті 1248 ЦК України). У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (абзац 2 частини другої статті 1248 ЦК України). Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу) (абзац 3 частини другої статті 1248 ЦК України). У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою (частина друга статті 1253 ЦК України). Обміркувавши вказані норми, колегія суддів зауважує, що: - за загальним правилом, нотаріальне посвідчення такого правочину як заповіт в Україні здійснюється нотаріусом; - право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права; - свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача; - свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання; - кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв`язку з його смертю; - тільки у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.
		 
		За встановлених в цій справі обставин суд першої інстанції виходив з того, що заповіт ОСОБА_3 відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, оскільки, по-перше, містить причину, з якої його текст не підписаний особою, що його вчиняє (хвороба -сліпота), та підпис іншої особи, яка на прохання заповідача підписала заповіт; по-друге, заповіт прочитано вголос та підписано у присутності свідків, особи яких встановлено за паспортними даними та роз`яснено їм відповідні права; по-третє, секретар сільської ради перевірила дієздатність заповідача, роз`яснила їй зміст статей 1241, 1307 ЦК України. При цьому наявність формальних порушень (як-то незазначення дати народження свідків) саме по собі не спростовує вільне волевиявлення заповідача, яке було належним чином виражене в заповіті, та не свідчить про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту.
		 
		Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
		 
		Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України. 
		 
		Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (тут і надалі - Порядок № 296/5 в редакції, чинній на час винесення державним нотаріусом оскаржуваної постанови від 13 серпня 2020 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії), главою 10 розділу ІІ якого регулюється питання видачі свідоцтв про право на спадщину. 
		 
		Підпунктами 4.12, 4.14 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. 
		 
		Згідно з підпунктами 5.1 - 5.5 пункту 5 глави 10 розділу ІІ Порядку № 296/5 при оформленні спадщини за заповітом нотаріус має надати правову оцінку заповіту, перевірити його реєстрацію у Спадковому реєстрі та чинність на момент смерті заповідача. Якщо наданий спадкоємцем заповіт не відповідає вимогам законодавства, нотаріус відмовляє в його прийомі. Якщо для оформлення спадщини надано кілька заповітів спадкодавця, нотаріус повинен надати їм правову оцінку, керуючись положеннями статті 1254 ЦК України. Якщо заповіт визнаний судом недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 та 231 ЦК України. У разі визнання заповіту недійсним спадкування відбувається за законом. При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус має обов`язково з`ясувати наявність спадкоємців, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, перелік яких визначено у статті 1241 ЦК України.
		 
		Частиною першою статті 67 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
		 
		Відповідно до статті 49 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, відмовляє у вчиненні нотаріальної дії, якщо: 1) вчинення такої дії суперечить законодавству України; 2) не подано відомості (інформацію) та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії; 3) дія підлягає вчиненню іншим нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії; 4) є сумніви у тому, що фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, усвідомлює значення, зміст, правові наслідки цієї дії або ця особа діє під впливом насильства; 5) з проханням про вчинення нотаріальної дії звернулась особа, яка в установленому порядку визнана недієздатною, або уповноважений представник не має необхідних повноважень; 6) правочин, що укладається від імені юридичної особи, суперечить цілям, зазначеним у їх статуті чи положенні, або виходить за межі їх діяльності; 7) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла плату за її вчинення; 8) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії, не внесла встановлені законодавством платежі, пов`язані з її вчиненням; 8-1) особа, яка звернулася з проханням про вчинення нотаріальної дії щодо відчуження належного їй майна, внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 9) в інших випадках, передбачених законом. Нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, не приймає для вчинення нотаріальних дій документи, якщо вони не відповідають вимогам, встановленим у статті 47 цього Закону, або містять відомості, передбачені частиною третьою статті 47 цього Закону. Нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.
		 
		Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
		 
		В постановах Верховного Суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц (провадження № 61-3156св18) та від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18 (провадження № 61-15155св20) зазначено, що тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції.
		 
		В постанові від 30 червня 2021 року у справі № 761/40184/16-ц (провадження № 61-5802св19) Верховний Суд сформулював такі правові висновки.
		 
		Законодавець передбачає можливість оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні, нотаріальних актів до суду (стаття 50 Закону України «Про нотаріат»). У такому разі позовні вимоги можуть бути пред`явлені безпосередньо до нотаріуса. 
		 
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) зазначено, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може привести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб.
		 
		У порядку цивільного судочинства розглядаються вимоги про оскарження дій нотаріуса лише у разі відсутності спору про право між учасниками цивільних правовідносин.
		 
		Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.
		 
		Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
		 
		Верховний Суд зазначає, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
		 
		Відповідно до статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2020 року в справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18) вказано, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
		 
		У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2021 року в справі № 227/5540/18 (провадження № 61-3521св20) зазначено, що нотаріус є публічною особою, якій державою надано повноваження щодо посвідчення прав і фактів, які мають юридичне значення, та вчинення інших нотаріальних цій з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчиняючи нотаріальні дії, нотаріус діє неупереджено, він не може діяти в інтересах жодної з осіб - учасника нотаріальної дії. Нотаріус не стає учасником цивільних правовідносин між цими особами, а отже, не може порушувати цивільні права, які є змістом цих відносин. Відсутня і процесуальна заінтересованість нотаріуса в предметі спору та реалізації прийнятого рішення.
		 
		Верховний Суд зазначає, що якщо право позивача оспорюється іншими учасниками конкретних цивільних правовідносин, які вважають, що вчинення чи невчинення певної нотаріальної дії вплине на їх права та обов`язки, такий спір підлягає вирішенню саме між особою, яка безпосередньо брала участь у нотаріальному процесі, та особою, яка оспорює права, що виникають на підставі вчиненої нотаріальної дії.
		 
		Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.
		 
		У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.
		 
		Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.
		 
		В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18 зазначено, що тлумачення статті 50 Закону України «Про нотаріат» свідчить, що при задоволенні позову про оспорення постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії суд не може зобов`язати нотаріуса вчиняти нотаріальні дії, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат» і належать до його компетенції.
		 
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		 
		У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		 
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		 
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.
		 
		Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, встановивши, що складений     ОСОБА_3 заповіт за формою, порядком його посвідчення, відображенням дійсного волевиявлення заповідача відповідає вимогам законодавства, чинного на момент вчинення нотаріальної дії щодо його посвідчення, у зв`язку з чим у державного нотаріуса Черкаської районної державної нотаріальної контори були відсутні підстави для неприйняття такого заповідального розпорядження, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги   ОСОБА_1 в частині визнання протиправною та скасування постанови відповідача про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
		 
		Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в означеній вище частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. 
		 
		Що стосується підстави, з якої відкрито касаційне провадження у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 51 ЦПК України у подібних правовідносинах, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
		 
		Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.
		 
		Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.
		 
		Під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою позивача.
		 
		Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.
		 
		Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
		 
		В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок про те, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
		 
		У справі, яка переглядається, позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з огляду на те, що, на думку державного нотаріуса, складений  ОСОБА_3 заповіт не відповідав вимогам чинного законодавства. Тобто при вирішенні питання щодо оформлення спадщини за заповітом нотаріус надав правову оцінку заповіту без дослідження прав та інтересів інших спадкоємців майна померлої     ОСОБА_3 . 
		 
		Отже, в даному конкретному випадку позовна вимога щодо оскарження постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії могла бути пред`явлена безпосередньо до нотаріуса, оскільки цей нотаріальний акт стосувався лише прав та інтересів спадкоємця за заповітом ( ОСОБА_1 ) і в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що інший спадкоємець, яка прийняла спадщину за законом, -  ОСОБА_5 оспорює дійсність вищезгаданого заповіту. 
		 
		Таким чином, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір у ОСОБА_1 виник саме з Черкаською районною державною нотаріальною конторою з приводу порушення названим відповідачем права позивача на оформлення спадщини за заповітом.
		 
		З огляду на викладене апеляційний суд дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в частині визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії через неналежний суб`єктний склад учасників справи, оскільки залишив поза увагою те, що Черкаська районна державна нотаріальна контора є належним відповідачем за вказаною вимогою. Тому Верховний Суд в цій справі дійшов висновку про обґрунтованість наведеної в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, вона підлягає скасуванню із залишенням в означеній частині в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Семенюк Ольги Григорівни задовольнити.
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Черкаської районної державної нотаріальної контори про визнання протиправною та скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії скасувати, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 20 квітня 2022 року в цій частині залишити в силі.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		ГоловуючийІ. М. Фаловська   Судді:В. М. Ігнатенко    С. О. Карпенко   С. Ю. Мартєв    В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...