Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 559/2850/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; що виникають з договорів оренди.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 22.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 23.01.2023.
Дата набрання законної сили: 11.01.2023
Номер судового провадження: 61-5586ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		11 січня 2023 року                                                                            
		м. Київ
		 
		справа № 559/2850/20
		провадження № 61-5586св22 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Грушицького А. І.,
		суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Мирогощанське»,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду 
		від 02 червня 2022 року в складі колегії суддів: Гордійчук С. О., 
		Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мирогощанське» про розірвання договору оренди земельної ділянки,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		товариства з обмеженою відповідальністю «Мирогощанське» (далі - 
		ТОВ «Мирогощанське») про розірвання договору оренди земельної ділянки.
		В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 13 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мирогощанське» укладено договір оренди землі 
		№ 5/2018, за умовами якого в оренду передано земельну ділянку, загальною площею 1,9253 га. 
		Укладаючи договір оренди земельної ділянки, сторони погодили, що дія цього договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін та інших підстав, визначених законом, про що одна сторона за два місяці повідомляє іншу сторону (п. 36 договору). Крім того, відповідно до умов п. 37 договору оренди допускається розірвання договору в односторонньому порядку.
		18 червня 2020 року ОСОБА_1 направила на адресу ТОВ «Мирогощанське» повідомлення, у якому зазначила про бажання розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 в односторонньому порядку з дотриманням умов цього договору та на підставі частини третьої статті 651 ЦК України 
		з 01 грудня 2020 року. Разом із тим, орендар лише 15 жовтня 2020 року, тобто через 4 місяці з моменту направлення повідомлення про розірвання договору оренди землі, надав необґрунтовану відповідь про можливість розірвання договору тільки зборами учасників товариства та рекомендував звернутися до засновників товариства.
		Умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством не передбачено обов`язку орендаря (власника земельної ділянки) направлення повідомлення про розірвання договору третім особам, правовідносини між сторонами не є корпоративними, а тому розірвання договору оренди не відноситься до компетенції зборів учасників товариства.
		Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1  до ТОВ «Мирогощанське» про розірвання договору оренди задоволено.
		Розірвано договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018, укладений між ОСОБА_1  (орендодавець) та ТОВ «Мирогощанське»(орендар) щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 1,9253 га, у тому числі ріллі 1,9253 га (кадастровий номер 5621684400:05:015:0192), яка знаходиться на території Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки спірним договором оренди землі передбачено його розірвання 
		в односторонньому порядку, а відповідно до положень статті 6 ЦК Українисторони є вільними в укладенні договору, то законодавець допускає можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку без настання будь-яких умов, якщо орендодавець виявив бажання на розірвання договору.
		Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
		Постановою Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року скасовано.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Мирогощанське» про розірвання договору оренди відмовлено. 
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 не містить чіткого визначення можливості розірвання договору в односторонньому порядку 
		та механізму (процедури) такого розірвання. Свобода договору 
		не є абсолютною та безмежною, оскільки при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням ЦК України та інших актів цивільного законодавства, враховуючи, що не можуть на власний розсуд урегулювати у договорі свої правовідносини у випадках, коли така домовленість суперечить суті правовідносин між сторонами. Для розірвання договору потрібна згода орендаря (відповідача у справі), яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, апеляційний суд, посилаючись на вимоги частини третьої статті 19 Закону України «Про оренду землі», вважав, що при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим ніж 7 років.
		Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
		21 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Рух справи у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 559/2850/20 та витребувано матеріали справи з Дубенського міськрайонного суду Рівненської області.
		Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2022 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2022 року призначено до судового розгляду.
		Межі та підстави касаційного перегляду
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 
		400 ЦПК України). 
		Підставою касаційного оскарження  ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми матеріального права 
		та порушення норм процесуального права при вирішенні спору.
		Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права 
		у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду 
		від 01 липня 2021 року в справі № 659/569/19, від 16 травня 2018 року 
		в справі № 420/504/16-ц, від 26 вересня 2018 року в справі № 623/2953/16-ц, від 16 січня 2019 року в справі № 420/550/16-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 623/2422/16-ц, від 05 липня 2019 року в справі № 916/1684/18, від 31 липня 2019 року в справі № 922/3248/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд зробив висновок про неможливість дострокового розірвання договору оренди землі 
		в односторонньому порядку, зазначивши, що умови, за наявності яких можливе розірвання договору в односторонньому порядку, мають бути чітко визначені договором про оренду земельної ділянки, а сторони у договорі мають чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди тощо). При цьому апеляційний суд не врахував, що жодним нормативним актом не вимагається наявність у договорі додаткових даних про механізм розірвання договору шляхом підписання відповідної угоди. Законодавством не передбачена така істотна умова договору, як порядок та механізм (процедура) такого розірвання.
		Апеляційний суд, описуючи в оскаржуваному рішенні «наявність у договорі умови про можливість його розірвання в односторонньому порядку, яка 
		є вирішальною для розгляду справи», не взяв до уваги пункт 37 договору оренди землі, в якому чітко зазначено про можливість розірвання договору 
		в односторонньому порядку.
		Крім того, апеляційний суд у порушення положень статті 626 ЦК України, якими передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав 
		та обов`язків, та в порушення частини першої статті 628 ЦК України, в якій зазначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, трактує на власний розсуд пункт 37 договору, 
		де чітко вказано, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається, без зазначення сторони договору, до якої застосовується цей пункт правочину. Таким чином, розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається як з ініціативи орендаря, так і з ініціативи орендодавця.
		Доводи інших учасників справи
		У серпні 2022 року ТОВ «Мирогощанське» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, 
		а постанову Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року - 
		без змін.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1,9253 га (кадастровий номер 5621684400:05:015:0192), що підтверджується витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а. с. 7). 
		13 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мирогощанське» укладено договір оренди землі № 5/2018, за умовами якого позивач передала відповідачу 
		в оренду належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 1,9253 га з кадастровим номером 5621684400:05:015:0192, строком 
		на 12 років (а. с. 8).
		Відповідно до пункту 36 договору оренди землі від 13 червня 2018 року 
		№ 5/2018 дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін та інших підстав, визначених законом, про що одна сторона за 2 місяці повідомляє іншу сторону. 
		Згідно із пунктом 37 договору оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається.
		Листом від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 повідомила ТОВ «Мирогощанське» про намір розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 
		із 01 грудня 2020 року (а. с. 12).
		15 жовтня 2020 року у відповідь на повідомлення про намір розірвати  договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 ТОВ «Мирогощанське» повідомило, що пунктом 9.6.4. статуту ТОВ «Мирогощанське» визначено, 
		що розірвання договору оренди землі відноситься до компетенції зборів учасників товариства та рекомендувало звернутися з повідомленням про розірвання договору до засновників товариства, що визначені згідно 
		з ЄДРПОУ (а. с. 13).
		14 листопада 2020 року  ОСОБА_1 направила повторно лист на адресу 
		ТОВ «Мирогощанське», в якому зазначила, що сторонами договору оренди землі є ОСОБА_1 та ТОВ «Мирогощанське», у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернулася із повідомленням про розірвання договору оренди землі саме до ТОВ «Мирогощанське». Відносини між ТОВ «Мирогощанське» та його учасниками є їх корпоративними відносинами. У жодному пункті договору відсутнє посилання на порядок розірвання договору шляхом направлення орендодавцем повідомлення про таке розірвання для третіх осіб - учасників товариства. Окрім того, в жодному пункті договору оренди землі відсутнє посилання на застосування пунктів статуту ТОВ «Мирогощанське» під час виконання (застосування) умов договору оренди землі від 13 червня 
		2018 року № 5/2018. ОСОБА_1 не ознайомлена зі статутом 
		ТОВ «Мирогощанське» ні при підписанні договору, ні при наданні відповіді на повідомлення про розірвання договору оренди, що є логічним і через відсутність потреби в такому ознайомленні, оскільки ОСОБА_1 не є учасником вказаного товариства (а. с. 14, 15).
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
		1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
		2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення 
		від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
		3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
		4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Перевіривши наведені у касаційні скарзі доводи, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
		Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають вказаним вимогам закону.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
		Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 просила розірвати договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018, укладений між нею та 
		ТОВ «Мирогощанське», посилаючись на те, що вона як сторона правочину висловила односторонню відмову від договору.
		Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 
		1 ЦК України).
		Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
		Договір як приватно-правова категорія є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин та має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов'язки в учасників цивільних правовідносин.
		Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частина третя статті 6 ЦК України).
		Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України (далі - ЗК України), Законом України «Про оренду землі».
		Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача 
		в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян 
		і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
		Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння 
		і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (статті 1, 13 Закону України «Про оренду землі»).
		У справі, що переглядається, судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 13 червня 2018 року між ОСОБА_1 
		та ТОВ «Мирогощанське» укладено договір оренди землі № 5/2018, 
		за умовами якого позивач передала відповідачу в оренду належну їй на праві приватної власності земельну ділянку, площею 1,9253 га з кадастровим номером 5621684400:05:015:0192, строком на 12 років.
		Відповідно до пункту 36 договору оренди землі від 13 червня 2018 року 
		№ 5/2018 дія договору припиняється шляхом його розірвання за взаємною згодою сторін та інших підстав, визначених законом, про що одна сторона за 2 місяці повідомляє іншу сторону. 
		Згідно із пунктом 37 договору оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку допускається.
		Ключовими питаннями, на які мали надати відповідь суди, з урахуванням встановлених обставин та аргументів учасників справи, є те, чи може орендодавець вчинити односторонню відмову від договору на підставі пункту 37 договору оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 та чи вважається договір оренди розірваним при дотриманні орендодавцем порядку його розірвання, передбаченого умовами договору.
		Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, що оскільки спірним договором оренди землі передбачено його розірвання в односторонньому порядку, а тому наявні правові підстави для задоволення позову визнання розірваним договору у судовому порядку.
		У свою чергу, скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що договір оренди землі від 13 червня 2018 року № 5/2018 
		не містить чіткого визначення можливості розірвання договору 
		в односторонньому порядку та механізму (процедури) такого розірвання, 
		у зв`язку з чим відсутні правові підстави для визнання договору розірваним.
		Колегія суддів із зазначеними висновками не погоджується з огляду на таке.
		Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України
		«Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
		Аналіз статей 525, 651 ЦК України та статті 31 Закону України «Про оренду землі» свідчить про те, що чинним законодавством передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку 
		у разі, якщо це передбачено умовами такого договору.
		Колегія суддів наголошує на тому, що при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.
		Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), 
		з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів.
		Згідно з частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.
		У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так 
		і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) 
		є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, 
		(в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; 
		(ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 
		213 ЦК України.
		У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір 
		є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
		У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651-654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: 
		за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, 
		у статтях 665, 739, 766, 782 ЦК України). Односторонню відмову від договору 
		в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19 вказано, що: «відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. 
		За змістом статті 782 ЦК України, а також виходячи з положень статей 205, 654 ЦК України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Відмова від договору вважається такою, що відбулася, якщо наймодавець направив наймачу відповідну заяву (лист, повідомлення), надавши суду докази такого направлення та отримання її наймачем».
		У постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі 
		№ 146/1094/21 надано тлумачення положень частини третьої статті 202 ЦК України та зроблено правовий висновок про те, що за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови або відсутність таких, 
		чи коли одна зі сторін набуває право на односторонню відмову. Одностороння відмова від договору оренди, як вид одностороннього правочину, розрахована на сприйняття саме іншою стороною договору оренди. 
		Це зумовлено тим, що якщо існують підстави для односторонньої відмови або вона не залежить від певних підстав, то для орендаря вчинення такої відмови породжує істотні правові наслідки у вигляді розірвання договору. Тому в разі, якщо орендодавець має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчиняє такий односторонній правочин, то відмова від договору має бути адресована та сприйнята орендарем.
		Таким чином, виходячи з таких засад (принципів) цивільного права, 
		як розумність та диспозитивність, що мають фундаментальний характер, сторони в договорі оренди можуть встановити як умову про одностороннє розірвання договору оренди землі, так і процедуру її реалізації, а тому якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору 
		в односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядку його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.
		Суд апеляційної інстанції не звернув увагу, що орендодавець з урахуванням принципу свободи правочину має право на односторонню відмову від договору оренди землі і вчинив такий односторонній правочин.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
		Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
		Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 
		13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
		Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції 
		й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.
		Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства. Тобто особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зроблено висновок, що суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги у справі.
		Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
		Отже, обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
		Колегія суддів вже наголошувала на тому, що конструкція «розірвання договору» охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. Тобто законодавцем виокремлено три самостійні підстави для розірвання договору. У випадку застосування одного із правових засобів розірвання правочину, очевидним є відсутність необхідності додаткового застосовування ще одного зі способів.
		У контексті справи, що переглядається, встановлено, що укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору у односторонньому порядку, зацікавленою стороною дотримано процедуру його розірвання, 
		тобто він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором, 
		що прямо передбачено законом, а тому і не потребує додаткового визнання розірваним у судовому порядку.
		З урахуванням того, що договір оренди землі від 13 червня 2018 року 
		№ 5/2018, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Мирогощанське», є розірваним 
		у силу вимог закону, відсутнє суб`єктивне цивільне право, яке б підлягало захисту в судовому порядку шляхом визнання розірваним цього договору. Разом із тим, вказана відмова в задоволенні позову не позбавляє права позивача звернутися з відповідними позовними вимогами (негаторним позовом), які ефективним способом призведуть до відновлення порушених прав. 
		Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
		Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги і скасування рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року та постанови Рівненського апеляційного суду від 02 червня 2022 року і ухвалення нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, зазначених у мотивувальній частині цієї постанови.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 01 грудня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 02 червня 
		2022 року скасувати.
		У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Мирогощанське» про розірвання договору оренди земельної ділянки відмовити.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий                                                                  А. І. Грушицький
		 
		Судді:                                                                                            І. В. Литвиненко
		 
		Є. В. Петров
		 
		В. В. Сердюк
		 
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...