Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/37225/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне вбивство.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 23.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2023.
Дата набрання законної сили: 16.01.2023
Номер судового провадження: 51-321км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020100100005265

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		16 січня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 761/37225/20
		Провадження № 51-321 кмо 22
		Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
		головуючого                                   ОСОБА_1 ,
		суддів:                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,     
		за участю: 
		секретаря судового засідання   ОСОБА_8 ,
		прокурора                                       ОСОБА_9 ,
		особи, до якої застосовано
		примусові заходи медичного 
		характеру,                                       ОСОБА_10 у режимі відеоконференції
		та його захисника                          адвоката ОСОБА_11 ,
		потерпілого                                     ОСОБА_12 , 
		 
		розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100100005265 від 28 червня 2020 року, щодо
		ОСОБА_10 ,
		ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Соледар Бахмутського району Донецької області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
		за ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
		за касаційними скаргами захисника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 та його законного представника ОСОБА_13 і потерпілого ОСОБА_12 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року щодо ОСОБА_10 .
		Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 червня 2021 року до ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення суспільно-небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
		Згідно з ухвалою суду першої інстанції 28 червня 2020 року приблизно о 19 годині   ОСОБА_10 в приміщенні квартири за адресою: 
		АДРЕСА_1 , перебуваючи в стані неосудності, не усвідомлюючи свої дії та не маючи можливості ними керувати, вчинив суспільно небезпечне діяння, в ході якого здійснив не менше двох ударів ножем, який тримав у правій руці, в область грудей своєї матері ОСОБА_14 , внаслідок чого настала смерть останньої.
		Після цього ОСОБА_10 , перебуваючи в стані неосудності, не усвідомлюючи свої дії та не маючи можливості ними керувати, вчинив суспільно небезпечне діяння, в ході якого розпочав активну дію, спрямовану на нанесення удару ножем, який тримав у правій руці, в область грудної клітки своєму батьку ОСОБА_12 , однак потерпілий долонею лівої руки зупинив ніж в області лівої частини грудної клітки та зміг залишити приміщення.
		Суд першої інстанції надав кримінально-правову оцінку таким діям ОСОБА_10 відповідно за ч. 1 ст. 115 КК та за ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК.
		Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року зазначену ухвалу суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 залишено без зміни, а апеляційні скарги його захисника - адвоката ОСОБА_11 та законного представника 
		ОСОБА_13 - без задоволення.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_10 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що клопотання органу досудового розслідування про застосування примусових заходів медичного характеру ґрунтується на припущеннях, під час судового розгляду сторона обвинувачення не довела причетність ОСОБА_10 до вчинення інкримінованих суспільно небезпечних діянь, зокрема ОСОБА_10 свою причетність не визнав, свідки підтвердити чи спростувати, що саме ОСОБА_10 вчинив суспільно небезпечні діяння не змогли, будь-яких письмових чи речових доказів, які б викривали ОСОБА_10 у вчиненні суспільно небезпечних діянь, сторона обвинувачення не надала. Указує на неправильну кримінально-правову оцінку дій ОСОБА_10 за ч. 3 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, а стан неосудності пов`язаний із відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, що виключає наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини в діях неосудної особи об`єктивно є неможливим, та посилається при цьому на правову позицію, яка міститься в постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа № 130/2612/17). Зазначає, що госпіталізація ОСОБА_10 до психіатричного закладу із суворим наглядом у даному випадку є методом покарання, а не лікування, оскільки експертом не вирішувалось питання про необхідність застосування до нього психіатричного лікування. Вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ч. 3 ст. 404  Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) повторно не дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, не дослідив надану стороною захисту відповідь КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 10 серпня 2021 року та висновок лікаря-психіатра від 17 вересня 2021 року, а також безпідставно відмовив стороні захисту в проведенні повторної (додаткової) комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи.     
		Законний представник ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_10 у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Доводи її касаційної скарги аналогічні доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_11 . Крім того, законний представник зазначає, що ОСОБА_12 не оборонявся від дій ОСОБА_10 , а сам пішов забирати ніж та, коли не зміг цього зробити, покинув приміщення.
		У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_12 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_10 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Указує на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про проведення в справі повторної (додаткової) комісійної комплексної судово-психіатричної експертизи з метою визначення психічного стану ОСОБА_10 та можливості застосувати до нього іншого режиму примусового заходу медичного характеру замість суворого, оскільки після більш ніж року його перебування в Київській психоневрологічній лікарні № 3 у нього відбулися значні зміни в поведінці в кращий бік, та залишив поза увагою надані захисником лист КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 10 серпня 2021 року та висновок лікаря-психіатра від 17 вересня 2021 року.
		Заперечень на касаційні скарги захисника ОСОБА_11 та законного представника ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_10 і потерпілого 
		ОСОБА_12 від учасників судового провадження не надходило.
		Підстави розгляду кримінального провадження об`єднаною палатою
		Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ухвалою від 08 вересня 2022 року зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передала на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Таке рішення колегія суддів прийняла у зв`язку із тим, що вважала за необхідне відступити від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 листопада 2019 року (справа 
		№ 130/2612/17),постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 06 лютого 2020 року (справа 
		№ 234/18511/18) та постанові Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 січня 2022 року (справа № 716/1511/16-к). 
		У зазначених рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновку: «Згідно приписів 
		ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Враховуючи, що стан неосудності, пов`язаний з відсутністю у особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватись, виходячи з фактичних обставин скоєного та наслідків, що настали».
		Обґрунтовуючи свою позицію в ухвалі від 08 вересня 2022 року, якою зазначене кримінальне провадження на підставі ч. 2 ст. 434-1 КПК передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку: «При розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру суспільна небезпека вчиненого діяння та його юридична оцінка повинні здійснюватися судом з урахуванням фактичних обставин скоєного, виходячи з об`єкту та об`єктивної сторони відповідного кримінального правопорушення, зазначеного в Особливій частині Кримінального кодексу України, а при наявності для того підстав і з застосуванням ст. 15 цього Кодексу».
		За таких обставин, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
		Позиції учасників судового провадження
		ОСОБА_10 та захисник ОСОБА_11 у судовому засіданні висловили доводи на підтримання касаційної скарги захисника, також вважали обґрунтованими касаційні скарги законного представника ОСОБА_13 і потерпілого ОСОБА_12 та просили їх задовольнити.
		Потерпілий ОСОБА_12 у судовому засіданні висловив доводи на підтримання своєї касаційної скарги, також вважав обґрунтованими касаційні скарги захисника ОСОБА_11 і законного представника ОСОБА_13 та просив їх задовольнити.
		Прокурор у судовому засіданні вважав, що касаційні скарги захисника 
		ОСОБА_11 , законного представника ОСОБА_13 та потерпілого 
		ОСОБА_12 є необґрунтованими і просив залишити їх без задоволення, а оскаржені судові рішення щодо ОСОБА_10 - без зміни.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_10 та його захисника, потерпілого  та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів об`єднаної палати дійшла наступних висновків.
		Щодо кримінально-правової оцінки діяння неосудної особи при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характеру та правозастосування положень ст. 15 КК у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 503 КПК об`єднана палата вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України). 
		Відповідно до ст. 8 КПК кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом (п. 1 ст. 7 Конвенції).
		Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК кримінальним правопорушенням є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.
		Склад кримінального правопорушення - це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.
		Обов`язковими (універсальними) елементами складу будь-якого кримінального правопорушення є: 1) об`єкт кримінального правопорушення; 2) об`єктивна сторона кримінального правопорушення; 3) суб`єктивна сторона кримінального правопорушення; 4) суб`єкт кримінального правопорушення.
		Об`єкт кримінального правопорушення - це те, на що завжди посягає кримінальне правопорушення і чому воно завжди заподіює певної шкоди. Це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.
		Об`єктивна сторона - зовнішня сторона діяння, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння (дії чи бездіяльності), що заподіює чи створює загрозу заподіяння шкоди об`єкту кримінального правопорушення.
		Суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність ( ч. 1 ст. 18 КК).
		Згідно зі ст. 19 КК осудною визнається особа, яка під час вчинення кримінального правопорушення могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1). 
		Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (ч. 2). 
		Суб`єктивна сторона - це внутрішня сторона кримінального правопорушення, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення кримінального правопорушення. Ознаками суб`єктивної сторони, як елементу складу, є вина, мотив і мета кримінального правопорушення. Обов`язковою (необхідною) основною ознакою суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення є вина особи.
		Відповідно до ст. 23 КК виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
		Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ст. 24 КК).
		У широкому значенні кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти шкоду, та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, якою статтею (частиною, пунктом статті) кримінального закону, передбачене це діяння. Вона включає в себе пошук відповідної статті, обґрунтування необхідності її застосування, процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене вказаною статтею та, відповідно, що воно є (не є) кримінальним правопорушенням чи іншим діянням, передбаченим кримінальним законом.
		У спрощеному (вузькому) вигляді кваліфікація кримінальних правопорушень чи кримінально-правова оцінка діяння - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння й ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого КК.
		Особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки (відповідно вольова та інтелектуальна ознаки) не є суб`єктом кримінального правопорушення в розумінні ч. 1 ст. 18 КК і в такому випадку відсутня вина як обов`язкова основна ознака суб`єктивної сторони будь-якого складу кримінального правопорушення, а отже і суб`єктивна сторона. Зазначене є правовою підставою для юридичної оцінки дій неосудної особи не як кримінального правопорушення, а як суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК.
		Статтею 92 КК передбачено, що примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиноюцього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов`язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
		Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб: 
		1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення; 3) які вчинили кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК).
		Згідно зі ст. 94 КК залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 
		1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 
		2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом (ч. 1).
		Госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов`язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у закладі з надання психіатричної допомоги та лікування в умовах суворого нагляду (ч. 5).
		Визначаючи тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, необхідно виходити як з його психічного стану, так і з характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння.
		Для об`єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб суд має спочатку з`ясувати думку експертів-психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно  хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особою суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип  психіатричного закладу, який його здійснюватиме). При цьому в ухвалі суду не треба наводити назву конкретного психіатричного закладу, до якого має бути госпіталізована неосудна особа, і вказувати строк застосування примусового заходу медичного  характеру,  проте необхідно  зазначити  про  скасування  з  часу  доставки (прийому) неосудного до цього закладу запобіжного заходу (якщо останній  був застосований).
		У рішенні ЄСПЛ від 03 вересня 2015 року в справі «Берланд проти Франції» щодо природи та мети примусової госпіталізації високий суд зауважив, що такий захід медичного характеру може бути призначений лише у випадку, коли психіатричним заключенням встановлено наявність у особи психічного розладу, що свідчить про її неосудність та становить ризик для безпеки людей чи дотримання громадського порядку. Проголошення особи неосудною з підстав наявності психічного розладу та вжиття пов`язаних з цим заходів процесуального примусу не є «покаранням» в розумінні п. 1 ст. 7 Конвенції, проте розглядається як запобіжний (превентивний) захід.
		Відповідно до вимог ст. 503 КПК кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, здійснюється за наявності достатніх підстав вважати, що: 1) особа вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності; 2) особа вчинила кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку (ч. 1).
		Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до неї примусових заходів медичного характеру (ч. 3).
		Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними (ч. 4).
		Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів медичного характеру встановлюються: 1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення; 2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення цією особою; 3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому, ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування; 4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення і після нього; 5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою особою; 6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або кримінальним правопорушенням; 7) обставини, що підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення, в тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення (ст. 505 КПК).
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали про застосування примусових заходів медичного характеру суд з`ясовує такі питання: 1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення; 2) чи вчинено це суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення особою; 3) чи вчинила ця особа суспільно небезпечне діяння, кримінальне правопорушення у стані неосудності; 4) чи не захворіла ця особа після вчинення кримінального правопорушення на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання; 5) чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід, то які.
		Суспільна небезпечність як ознака кримінального правопорушення полягає в тому, що кримінальне правопорушення заподіює або створює реальну загрозу заподіяння шкоди суспільним відносинам, які є об`єктами кримінально-правової охорони. Суспільна небезпечність - внутрішня якість кримінального правопорушення, яка надає йому матеріального характеру, закріплена в законі та набуває правового значення, тобто породжує протиправність, яка є юридичним вираженням суспільної небезпечності. 
		У теорії кримінального права суспільна небезпечність визначається двома критеріями - характером і ступенем.
		Характер суспільної небезпечності діяння як ознака кримінального правопорушення - це його якісна характеристика, обумовлена перш за все характером суспільних відносин, на які діяння посягає. Так, характер суспільної небезпечності діянь є різним, залежно від особливостей різних груп суспільних відносин, на які вони посягають, скажімо, наприклад, на основи національної безпеки чи життя та здоров`я особи.
		Характер суспільної небезпечності визначається, крім того, характером діяння, його об`єктивними ознаками (показниками): місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків.
		Ступінь суспільної небезпечності - кількісне вираження небезпечності діянь, яке визначається інтенсивністю посягання і, перш за все, видом та розміром (обсягом) шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди.
		На ступінь суспільної небезпечності діяння суттєво впливають також спосіб його вчинення (наприклад, фізичне насильство, погроза застосування такого насильства, загально-небезпечний спосіб, обман чи зловживання довірою, зокрема зловживання службовим становищем службовою особою тощо), характером та видом засобів і знарядь, що використовуються для вчинення діяння (технічні пристрої, комп`ютери, підроблені документи, зброя (вогнепальна чи холодна) бойові припаси, вибухові речовини, наркотичні засоби, психотропні речовини тощо). Крім того, на ступінь суспільної небезпечності значною мірою впливають обстановка, час, місце вчинення діяння. 
		Відповідно до ст. 13 КК закінченим кримінальним правопорушенням визнається діяння, яке містить усі ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу.
		Незакінченим кримінальним правопорушенням є готування до кримінального правопорушення та замах на кримінальне правопорушення.
		Замахом на кримінальне правопорушення є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому кримінальне правопорушення не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі (ст. 15 КК).
		У Верховному Суді сформована стала практика про те, що згідно приписів 
		ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. Таке правозастосування стосується випадку вчинення кримінального правопорушення суб`єктом кримінального правопорушення.
		Зазначений підхід не може бути застосований до випадку вчинення суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, особою в стані неосудності, оскільки встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим.
		У разі вчинення неосудною особою незакінченого суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, воно не втрачає своєї суспільної небезпеки для суспільних відносин, які були об`єктом посягання, а його наслідки самі по собі в повній мірі не відображають суспільну небезпеку. Суспільна небезпека діяння, вчиненого в стані неосудності, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, має також оцінюватись за загальними критеріями - характером і ступенем з урахуваннях всіх вищезазначених елементів, які їх визначають (характером суспільних відносин, на які діяння посягає, об`єктивними ознаками діяння, а саме місцем, часом, обстановкою, способами й засобами його вчинення, знаряддям, кількістю осіб, характером суспільно-небезпечних наслідків, інтенсивністю посягання, видом і розміром шкоди, яка заподіюється діянням охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам чи ставить їх під загрозу реального заподіяння такої шкоди).  
		При кримінально-правовій оцінці суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК. 
		Правильна кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого особою в стані неосудності, впливає на обрання виду примусових заходів медичного характеру та на правильну кваліфікацію дій особи, яка є суб`єктом кримінального правопорушення і вчинила кримінальне правопорушення спільно з неосудною особою, обрання їй правильної форми та міри кримінальної відповідальності.
		Отже, виходячи із аналізу положень статей 13, 15, 18, 19, 23, 24, 92, 93, 94 КК та 
		ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК у їх взаємозв`язку, при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характерукримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому  суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням ст. 15 КК.
		Що стосується доводів касаційних скарг захисника ОСОБА_11 , законного представника ОСОБА_13 та потерпілого ОСОБА_12 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вони є обґрунтованими в частині істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
		Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.
		В апеляційній скарзі законний представник ОСОБА_13 в інтересах 
		ОСОБА_10 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просила перекваліфікувати дії ОСОБА_10 з 
		ч. 1 ст. 115 КК на ст. 119 КК, а епізод стосовно ОСОБА_12 закрити та застосувати до ОСОБА_10 примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом. Просила розглянути додане до апеляційної скарги її клопотання про проведення повторної (додаткової) комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_10 .
		Захисник ОСОБА_11 в апеляційній скарзі в інтересах ОСОБА_10 , посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 04 листопада 2021 року захисник ОСОБА_11 подав до апеляційного суду письмове клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_10 .
		Серед доводів апеляційних скарг захисник ОСОБА_11 та законний представник ОСОБА_13 , у тому числі, зазначали про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, вважали, що під час судового розгляду сторона обвинувачення не довела причетність ОСОБА_10 до вчинення інкримінованих суспільно небезпечних діянь, його діям надана неправильна кримінально правова оцінка, а висновки суду ґрунтуються на припущеннях. Законний представник також зазначала, що потерпілий ОСОБА_12 не оборонявся і за його показаннями, до яких суд першої інстанції поставився критично, він сам пішов забирати ніж у ОСОБА_10 , а коли не зміг цього зробити, покинув приміщення, тому просила кримінальне провадження в цій частині закрити.
		Суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив зазначені доводи сторони захисту з урахуванням конкретних встановлених судом обставин вчинення суспільно небезпечних діянь та з посиланням на конкретні докази не навів в ухвалі відповідних мотивів на їх спростування, формально зазначивши про неспроможність доводів апеляційних скарг про неправильну кримінально правову оцінку дій ОСОБА_10 , чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.
		Під час кримінального провадження в суді першої інстанції законний представник ОСОБА_13 також заявляла клопотання про проведення повторної (додаткової) комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_10 від 12 травня 2021 року. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 
		14 травня 2021 року у задоволенні зазначеного клопотання законного представника ОСОБА_13 було відмовлено. При цьому суд врахував лист в.о. директора КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 26 квітня 2021 року 
		№ 061/203/07/01/379 ОСОБА_15 про те, що суттєвої позитивної динаміки в психічному стані ОСОБА_10 не спостерігається: зберігається порушення мислення, емоційної сфери, критика не сформована. Відмічається зменшення актуальності маячних розладів.
		Обґрунтовуючи в апеляційному суді своє клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, захисник ОСОБА_11 до апеляційного суду подав лист голови комісії з реорганізації КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 10 серпня 2021 року № 061/203/07/014/1027 ОСОБА_15 про те, що за час перебування ОСОБА_10 у лікарні спостерігається позитивна динаміка в психічному стані, розладів сприйняття та маячних розладів не виявляє, частково сформована критика до вчиненого, емоційно стабільний, за час перебування в лікарні небезпечної для себе та оточуючих поведінки не виявляє, та висновок спеціаліста від 17 вересня 2021 року № 11 лікаря-психіатра ОСОБА_16 про те, що ОСОБА_10 станом на момент обстеження за своїм психічним станом повністю усвідомлює свої дії та намагається ними керувати, з врахуванням нестійкого періоду ремісії потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
		Із журналу судового засідання від 04 листопада 2021 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що захисник ОСОБА_11 та законний представник ОСОБА_13 висловили доводи на підтримання своїх клопотань, посилаючись на значне покращення психічного стану ОСОБА_10 . 
		Разом з тим, апеляційний суд належним чином не розглянув зазначені клопотання захисника ОСОБА_11 та законного представника ОСОБА_13 , не врахував вимоги ст. 94 КК щодо обрання примусового заходу медичного характеру залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, та дані, які містяться в листі голови комісії з реорганізації КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3» від 10 серпня 2021 року № 061/203/07/014/1027 ОСОБА_15 та висновку спеціаліста від 17 вересня 2021 року щодо психічного стану ОСОБА_10 , а також практику Європейського суду з прав людини щодо природи і мети застосування примусових заходів медичного характеру, та відмовив у їх задоволенні без постановлення обґрунтованої та вмотивованої ухвали.      
		Крім того, в апеляційній скарзі законний представник ОСОБА_13 просила повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження.
		Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
		Проте суд апеляційної інстанції в порушення зазначених вимог процесуального закону не розглянув клопотання законного представника ОСОБА_13 про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, не з`ясував у судовому засіданні думки учасників судового провадження щодо цього клопотання та не перевірив наявність чи відсутність підстав, передбачених 
		ч. 3 ст. 404 КПК, для такого дослідження.
		Зазначене порушення вимог кримінального процесуального закону, яке допустив  суд апеляційної інстанції, об`єднана палата вважає істотним, оскільки воно ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення, що у відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для скасування такого рішення.
		За таких обставин, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, а касаційні скарги захисника 
		ОСОБА_11 та законного представника ОСОБА_13 в інтересах 
		ОСОБА_10 і потерпілого ОСОБА_12 - задоволенню частково.
		При новому розгляді в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог КПК та прийняти законне і обґрунтоване рішення.
		Інші доводи касаційних скарг захисника ОСОБА_11 та законного представника ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_10 і потерпілого ОСОБА_12 , які аналогічні доводам апеляційних скарг захисника ОСОБА_11 та законного представника ОСОБА_13 , про недоведеність причетності ОСОБА_10 до вчинення інкримінованих суспільно небезпечних діянь, неправильну кваліфікацію його дій та необхідність застосування до ОСОБА_10 іншого примусового заходу медичного характеру підлягають перевірці і з`ясуванню при новому розгляді в суді апеляційної інстанції.
		Враховуючи вимоги ч. 3 ст. 433, ст. 508 КПК, об`єднана палата вважає за необхідне обрати ОСОБА_10 запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3», на строк 60 днів. 
		Виконуючи приписи ст. 442 КПК, об`єднана палата робить висновок про те, як саме повинна застосовуватись норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, що передала справу на розгляд об`єднаної палати.
		Висновок щодо правозастосування положень ст. 15 КК у взаємозв`язку з ч. 3 ст. 503 КПК:
		Відповідно до вимог статей 92, 93, 94 КК та ч. 3 ст. 503, ст. 505, ч. 1 ст. 513 КПК при розгляді кримінального провадження про застосування примусових заходів медичного характерукримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого в стані неосудності, повинна ґрунтуватись лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій, при цьому суд має виходити із об`єкту посягання та об`єктивної сторони вчиненого діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, з урахуванням всіх фактичних обставин і зовнішнього прояву дій особи, з огляду на те, що встановлення будь-якої форми вини у діях неосудної особи об`єктивно є неможливим. Юридична оцінка такого діяння за наявності до того підстав може здійснюватися із застосуванням    ст. 15 КК.
		Керуючись статтями 433, 434, 434-2, 436, 441, 442 КПК, об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду
		ухвалила:
		Касаційні скарги захисника ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 та його законного представника ОСОБА_13 і потерпілого ОСОБА_12 задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного суду від 04 листопада 2021 року щодо ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
		Обрати ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, а саме до КНП «Київська міська психоневрологічна лікарня № 3», на строк 60 днів.
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Судді: 
		 
		ОСОБА_1               
		         
		 
		ОСОБА_2                           ОСОБА_3                          ОСОБА_4 
		 
		 
		ОСОБА_5                          ОСОБА_6                      ОСОБА_7

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...