Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 142/642/16-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 23.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 24.01.2023.
Дата набрання законної сили: 17.01.2023
Номер судового провадження: 51-1734км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12015020000000479

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА                                                   
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		17 січня 2023 року
		м. Київ
		справа № 142/642/16-к 
		провадження № 51-1734км22
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого                                          ОСОБА_1 ,
		суддів                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		за участю:
		секретаря судового засідання           ОСОБА_4 ,
		прокурора                                                 ОСОБА_5 ,
		захисника                                                ОСОБА_6 ,
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020000000479, за обвинуваченням 
		ОСОБА_7 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Студена Піщанського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		За вироком Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року ОСОБА_7  засуджено до покарання за: ч. 2 ст. 286 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; ч. 1 ст. 135 КК - у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
		На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим  ОСОБА_7  визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено. Ухвалено стягнути з  ОСОБА_7  на користь ОСОБА_8 600 000 грн, 23 870 грн, 3000 грн у рахунок відшкодування відповідно моральної шкоди, витрат на поховання та витрат на правову допомогу. 
		Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.
		За вироком суду ОСОБА_7  визнано винуватим у тому, що він 28 грудня 2015 року о 22:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ВАЗ-2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись вулицею Гагаріна в смт Піщанка Вінницької області в районі будинку № 7 при зміні напрямку руху праворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки для руху іншим учасникам руху, виїхав автомобілем на праве узбіччя, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалась вказаним узбіччям у зустрічному напрямку автомобілю ВАЗ-2101.
		Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_9 від отриманих травм загинула на місці пригоди.
		Згідно висновку судово-медичної експертизи від 20 січня 2016 року № 139   ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні в момент заподіяння. На момент отримання травми ОСОБА_9 розташовувалась обличчям до травмуючого предмету, тобто передньою частиною тіла, з якою і виник первинний контакт з транспортним засобом, що рухався. Смерть ОСОБА_9 настала відразу, на місці отримання вищевказаної сполучної травми тіла, несумісної з життям. Між смертю та сполучною травмою тіла є прямий причинний зв`язок. При судово-токсилогічній експертизі крові трупа ОСОБА_9 етиловий спирт не виявлено, що свідчить про тверезий стан її на час настання смерті.
		Згідно висновку авто-технічної транспортно-трасологічної експертизи № 59 а від 29 січня 2016 року наїзд на пішохода стався на узбіччі, що примикає до проїзної частини вулиці Гагаріна в смт Піщанка. Дії водія автомобіля ВАЗ-2101 ОСОБА_7 регламентувалися вимогами п. 10.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР). Можливість попередження наїзду на пішохода з боку водія ОСОБА_7 забезпечувалась виконанням ним вимог п. 10.1 ПДР. У даній ситуації в діях ОСОБА_7 вбачається невідповідність вимогам п. 10.1 ПДР, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.
		Таким чином, ОСОБА_7 за вищевикладених обставин порушив вимоги п. 1.10, підпункт «а» п. 2.9, п. 10.1 ПДР.
		Крім того, ОСОБА_7 , здійснивши наїзд на пішохода ОСОБА_9 , своїми діями поставив потерпілу в небезпечний для життя стан.
		Після вчинення наїзду водій ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що пішохід ОСОБА_9 отримала тілесні ушкодження та залишилась на місці пригоди, позбавлена реальної можливості до самозбереження, усвідомлюючи, що в результаті його дій можуть настати тяжкі наслідки, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, не звернувся за допомогою до сторонніх осіб, не відправив потерпілу до лікувального закладу, хоча мав об`єктивну можливість це зробити, діючи умисно, продовжуючи керувати автомобілем, самовільно залишив місце події.
		Вінницький апеляційний суд ухвалою від 15 березня 2022 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 змінив в частині призначеного покарання. Призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
		За ч. 1 ст. 135 КК звільнив ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку з закінченням строків давності. У решті вирок залишив без змін.
		Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що вирок суду ухвалений незаконним складом суду -    суддя підлягав відводу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки, на його думку, безпідставно призначив повторну експертизу та мав позапроцесуальне спілкування зі стороною обвинувачення та представником потерпілого щодо оплати експертизи. Посилається на те, що суд першої інстанції не повідомив захисника ОСОБА_11 про місце та час слухання справи, у зв`язку з чим захисник не прибула у судове засідання для участі в судових дебатах і суд провів засідання без захисника. Стверджує, що під час судового розгляду кримінального провадження винуватість ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК не була доведена. Вважає, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, оскільки смерть потерпілої настала відразу на місці ДТП. Не погоджується з висновком судів про те, що ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння, дане твердження спростовано показаннями свідків.  
		Позиції учасників судового провадження
		Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу.
		Прокурор ОСОБА_5 вважала касаційну скаргу захисника такою, що не підлягає задоволенню.
		Іншим учасникам було належним чином повідомлено про судовий розгляд, але в судове засідання вони не з`явилися.
		Мотиви Суду
		Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. 
		При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення, вбачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.
		Як убачається з матеріалів провадження, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, ґрунтуються на детально наведених у вироку доказах, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.
		Зокрема, винуватість ОСОБА_7 підтверджується наступними доказами:
		- показаннями обвинуваченого ОСОБА_7 , який у суді свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, визнав частково, а у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, - повністю. Зокрема, показав, що, рухаючись по вул. Гагаріна в смт Піщанка він побачив зустрічну машину. Після того, як розминувся з машиною, на середині дороги побачив силует людини, яка переходила дорогу зліва-направо на відстані близько 15 м. Загальмував і прийняв праворуч, відчув удар, зрозумів, що збив людину. Призупинився, але з машини не виходив. Потім поїхав у гараж. Побачив, що розбиті фара, крило та скло; 
		- показаннями потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які не були свідками події та дізналися про смерть ОСОБА_9 , яка сталася на дорозі, коли остання поверталася додому; 
		- показаннями свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які виявили тіло ОСОБА_9 на узбіччі дороги. Вони намагалися надати їй допомогу, підклали під голову спальний мішок, викликали бригаду швидкої допомоги;
		- показаннями свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які були понятими під час проведення огляду машини ВАЗ-2101, у якій було розбите лобове скло та крило.
		Ці показання є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, що були досліджені судом першої інстанції. Зокрема, даними протоколів огляду місця ДТП від 29 грудня 2015 року, схемами та таблицями ілюстрацій до нього; даними висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів про те, що станом на 29 грудня 2015 року о 02:05 ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння; даними висновку експерта від 08 січня 2016 року № 3189, який підтверджує стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_7 при вчиненні ДТП; даними протоколу проведення слідчого експерименту від 21 січня 2016 року за участю ОСОБА_7 ;даними висновку судового експерта від 16 січня 2016 року № 32-Т; даними висновку експерта від 29 січня 2016 року № 59; даними висновку експерта за результатами проведення експертизи технічного стану транспортного засобу від 24 лютого 2016 року; даними висновків експертів від 27 жовтня 2020 року № 2053/14872/14873/08-41/2020 за результатами проведення повторної коплексної транспортно-трасологічної, автотехнічної та судово-медичної експертизи, відповідно до яких: в момент первинного контакту автомобіля ВАЗ-2101 з пішоходом ОСОБА_18 остання знаходилась в положенні близькому до вертикального та була повернута до автомобіля правою боковою поверхнею тіла. Місце наїзду автомобіля ВАЗ-2101 на пішохода ОСОБА_18 знаходилось на правому узбіччі по напрямку руху автомобіля до початку або на початку утворення зони осипу уламків скла та частинок лакофарбового покриття. Показання водія ОСОБА_7 в процесі проведення слідчого експерименту від 21 січня 2016 року про розташування місця наїзду на пішохода суперечать слідовій інформації схеми ДТП і являються технічно неспроможними. Встановлена видимість пішохода та елементів проїзної частини в процесі виконання слідчого експерименту визиває сумніви, оскільки встановлення видимості пішохода та елементів проїзної частини було виконано всупереч прийнятим в експертній практиці методичним рекомендаціям. В даній дорожній ситуації водій ОСОБА_7 повинен був діяти згідно п. 10.1 ПДР. Технічна можливість уникнути наїзду автомобіля ВАЗ-2101 на пішохода ОСОБА_18 для водія ОСОБА_7 визначалася виконанням ним вимог п. 10.1 ПДР, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.
		Дії водія ОСОБА_7 , який на правому узбіччі скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_9 , яка рухалася по узбіччю назустріч автомобілю, не відповідали вимогам п. 10.1 ПДР і, з технічної точки зору, знаходилися у причинному зв`язку з ДТП.
		Разом з тим суд першої інстанції правильно не взяв до уваги як докази невинуватості ОСОБА_7 у вчиненні ДТП дані висновків комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи з дослідження обставин та механізму ДТП від 30 березня 2016 року № ED-1-3-313/16, оскільки даний висновок грунтується виключно на показаннях обвинуваченого та не узгоджується з іншими доказами в справі, комісійної комплексної судово-медичної, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 31 травня 2019 року за № 8167/17-52;199/17, у якій було виявлено ряд суперечностей, які істотно вплинули на підсумкові висновки експертів та дані висновку експертів за результатами проведення комісійної автотехнічної і транспортно-трасологічної експертизи від 31 травня 2019 року № 13269/13270/19-52, як такого, що протирічить методиці проведення експертизи.
		Суд першої інстанції дав належну оцінку всім висновкам експертів і послався як на доказ винуватості ОСОБА_7 саме на висновки експертів від 27 жовтня 2020 року, оскільки експертизу проведено за участю різних експертів, висновки є належно вмотивованими та вони спростовують висновки попередніх ескпертиз.
		Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав необґрунтованими доводи захисника про допущені судом першої інстанції істотні порушення вимог кримінального процесуального закону під час призначення комплексної судової автотехнічної, транспортно-трасологічної, автотехнічної та судово-медичної експертизи від 27 жовтня 2020 року. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою судді від 16 серпня 2019 року за клопотаннями прокурора та представника потерпілого ОСОБА_19 призначено комплексну судову автотехнічну, транспортно-трасологічну, судово-медичну експертизу (т. 2, а.к.п. 164-166), оскільки попередніми експертизами відповіді на усі питання, пов`язані з ДТП, надані не були. Експертиза призначена відповідно до положень ст. 332 КПК, порушень кримінального процесуального закону при її призначенні, про що захисник зазначає у скарзі, не виявлено. Незгода захисника з назвою експертизи не свідчить про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону під час її призначення та проведення.
		Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 КК та ч. 1 ст. 135 КК, повністю доведено та його дії кваліфіковано правильно.
		Суд апеляційної інстанції перевірив та визнав безпідставними доводи захисника про те, що вирок суду ухвалений незаконним складом суду - суддя підлягав відводу відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК. На думку захисника, сумніви в неупередженості судді ОСОБА_20 полягали в тому, що він призначив повторну комісійну експертизу, натомість не допитав експертів та проігнорував наявність попередніх експертиз. Крім того, захисник зазначав, що суддя мав позапроцесуальне спілкування зі стороною обвинувачення та представником потерпілого, яке знайшло свій прояв у вирішенні клопотань, пов`язаних з призначенням експертизи, поза межами судових засідань і підтверджується оплатою експертизи представником потерпілого. Апеляційний суд правильно зазначив, що не вбачається істотних порушень норм КПК за вказаних вище обставин та погодився з тим, що правильно відмовлено в задоволенні заяви адвоката ОСОБА_11 про відвід судді ОСОБА_20 , оскільки не встановлено фактів неупередженості судді. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів Верховного Суду. 
		Твердження захисника про те, що суд першої інстанції не повідомив захисника ОСОБА_11 про місце та час слухання справи, у зв`язку з чим захисник не прибула у судове засідання для участі в судових дебатах і суд провів засідання без захисника, не є слушними. 
		Як убачається з матеріалів кримінального провадження, адвокат ОСОБА_11 звернулася до суду із клопотанням про проведення судового засідання, яке відбулося 29 жовтня 2021 року і під час якого учасники виступали у судових дебатів, без її участі (т. 3, а.к.п. 167). У судових дебатах виступав адвокат ОСОБА_6 , який також здійснював захист ОСОБА_7 . Оскільки   сторона захисту не заперечувала провести судові дебати за відсутності захисника ОСОБА_11 , то колегія суддів Верховного Суду не вбачає порушення права на захист засудженого.
		Твердження захисника про те, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, оскільки смерть потерпілої настала відразу на місці ДТП, є безпідставними та не узгоджуються з судовою практикою, відповідно до якої момент настання смерті не є визначальним для прийняття рішення щодо відсутності в діях засудженого зазначеного складу злочину (постанова Верховного Суду від 
		26 вересня 2019 року (провадження № 51-1171км19, справа № 742/654/18). 
		Суб`єктивна сторона вказаного злочину полягає у прямому умислі. Завідоме залишення без допомоги особи означає, що винний усвідомлює, що інша особа перебуває у небезпечному для життя стані, а він зобов`язаний і має можливість надати їй допомогу, але відмовляє у цьому. 
		Тобто, склад злочину буде відсутній лише у тому випадку, якщо водій автомобіля, який збив пішохода, переконавшись у тому, що пішохід мертвий та надання допомоги не потребує, залишить останнього на дорозі.
		Злочин, передбачений ст. 135 КК, вважається закінченим з моменту ненадання допомоги або залишення в небезпеці незалежно від того, чи настали тяжкі наслідки, чи ні. Крім того, не має значення якщо хтось інший надав допомогу залишеному в небезпеці.
		Як встановив суд першої інстанції, після вчинення наїзду на пішохода ОСОБА_9 водій ОСОБА_7 , достовірно знаючи, що пішохід отримала тілесні ушкодження та залишилась на місці пригоди, позбавлена реальної можливості до самозбереження, усвідомлюючи, що в результаті його дій можуть настати тяжкі наслідки, не вжив заходів для надання першої медичної допомоги потерпілій, самовільно залишив місце події. 
		В суді першої інстанції ОСОБА_7 підтвердив, що коли збив людину, то призупинився, але з машини не виходив, а потім поїхав у гараж. 
		Таким чином, суд правильно визнав  ОСОБА_7 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК. З таким рішенням погодився апеляційний суд і погоджується колегія суддів Верховного Суду. 
		Доводи захисника про те, що ОСОБА_7 не перебував у стані алкогольного сп`яніння на момент вчинення злочинів, перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними. У вироку правильно зазначено, що суд критично оцінює показання ОСОБА_7 про те, що спиртні напої він вживав після скоєння ДТП, оскільки вони не узгоджуються з іншими доказами у справі. Зокрема, з протоколу огляду місця події від 29 грудня 2015 року колегія суддів Верховного Суду вбачає, що в салоні автомобіля ВАЗ-2101, державний номерний знак НОМЕР_1 , була виявлена порожня пляшка від пива (т. 1, а.к.п. 189-200). Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що виявлення порожньої пляшки від пива в салоні автомобіля свідчить про те, що   ОСОБА_7 вживав пиво в автомобілі до вчинення ДТП, а не в гаражі, після його вчинення, як він вказав під час допиту. Крім того, засуджений зазначав, що в гаражі він пив горілку. Також свідок ОСОБА_21 показав, що коли  ОСОБА_7 завіз його, то пляшки з пивом були повні.
		Призначене ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК 
		і у скарзі не оспорюється.
		Апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.                  При цьому, відмовляючи в задоволенні апеляції захисника ОСОБА_11 , апеляційний суд в ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і підстави, з яких апеляційну скаргу визнав необґрунтованою та навів підстави, з яких апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнив частково та змінив вирок щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання.
		Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам                статей 370, 419 КПК.
		Отже, з огляду на те, що не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовною підставою для скасування судових рішень, касаційна скарга захисника ОСОБА_6   не підлягає задоволенню. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Вирок Крижопільського районного суду Вінницької області від 17 листопада 2021 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 15 березня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення. 
		Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.     
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                            ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...