Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 664/1499/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 25.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 25.01.2023.
Дата набрання законної сили: 16.01.2023
Номер судового провадження: 61-6115ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 664/1499/17
		провадження № 61-6115св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А.,
		 
		учасники справи:
		позивач - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Філії Херсонського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі Філії Херсонського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»,
		відповідач - ОСОБА_1 ,
		 
		провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє адвокат Герус Роман Веніамінович, та касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року, ухвалене у складі                                                      судді  Заславець Н. В., і постанову Херсонського апеляційного суду від 27 лютого                      2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Базіль Л. В., Бугрика В. В.,                                Приходько Л. А.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Філії Херсонського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», правонаступником якого  є Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Філії Херсонського обласного управління Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Державний ощадний банк»), звернулося з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків.
		В обґрунтування позову АТ «Державний ощадний банк» зазначило, що 13 липня      2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю оперативного автомобіля марки «Ford Transit», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , належного АТ «Державний ощадний банк України», яким керував працівник банку ОСОБА_1 , автомобіля марки «BMW 523», реєстраційний номер                  НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 і автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_3 .
		У результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
		Причиною події стало порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_1 , якого ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11 жовтня 2016 року звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 286 КК України на підставі статті 46 КК України (за примиренням обвинуваченого з потерпілим).
		Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань  № 12016230000000354 9 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, закрито.
		Банком було проведено ремонт автомобіля марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 , та сплачено за проведені ремонтні роботи 515 204,40 грн на підставі договору від 2 серпня 2016 року та акта прийняття-передачі робіт.
		Рішенням Господарського суду Херсонської області від 11 травня 2017 року стягнено з банку на користь ТОВ «Зоотехнології» 51 403,42 грн за мінусом страхового відшкодування шкоду, завдану пошкодженням автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_3 , яку виплачено.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року стягнено з банку на користь ОСОБА_2 шкоду, завдану автомобілю                               марки «BMW 523», реєстраційний номер НОМЕР_2 , яку перераховано в розмірі                                          166 948,04 грн.
		З врахуванням наведеного АТ «Державний ощадний банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» 733 555,86 грн,                       з яких 218 315,46 грн - в порядку частини першої статті 1191 ЦК України та                      551 204,40 грн шкоди, завданої позивачу діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
		 
		Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття 
		Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня                   2019 року позов задоволено частково.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України»                           в рахунок відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, - 218 351,46 грн та витрати по сплаті судового збору  в сумі 2 183,52 грн, всього стягнено - 220 534,98 грн.
		У задоволенні решти вимог відмовлено за необґрунтованістю.
		Задовольняючи частково позов, місцевий суд виходив з того, що саме позивач як роботодавець ОСОБА_1 зазнав матеріальних витрат, спричинених працівником, та, як наслідок, наділений правом зворотної вимоги до винної особи в порядку статті 1191 ЦК України.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 515 204,40 грн, суд першої інстанції виходив з того, що доказ, на який посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, а саме докази на підтвердження завданих йому внаслідок ДТП збитків (договір про проведення ремонту та акт виконаних робіт), не відповідають реальним обставинам і не свідчать про реальний розмір завданих збитків, є недостатніми і неналежними.
		Крім того, суд зазначив, що посада водія не належить до категорії працівників, з яким на підставі статті 135-1 КЗпП України можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність саме щодо відшкодування шкоди за збереження транспортного засобу. Відомостей про втрату від ДТП грошей чи інкасації позивач не зазначив і таких обставин судом не встановлено. Договір не створює юридичних наслідків та не має правового значення для вирішення спору щодо відшкодування шкоди пошкодженням транспортного засобу.
		Постановою Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу АТ «Державний ощадний банк України» задоволено частково.
		Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня                         2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України» в рахунок відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, змінено, зменшено суму відшкодування                                       з 218 315,16 грн до 109 175,73 грн.
		Це ж рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог АТ «Державний ощадний банк України» щодо відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, скасовано та ухвалено в частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
		Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Державний ощадний банк України»                             175 391,59 грн майнової шкоди.
		Рішення суду в частині стягнення судових витрат змінено; збільшено суму, стягнену з 2 183,52 грн до 9 287,30 грн; загальну суму стягнення збільшено з 220 534,98 грн               до 293 854,62 грн.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, посилаючись на неналежність доказу на підтвердження майнової шкоди, завданої позивачу, та відсутність відомостей про перерахування коштів за проведений ремонт автомобіля, залишив поза увагою положення частин третьої, четвертої статті 12 ЦПК України щодо роз`яснення учасникам справи наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій.
		На усунення зазначених недоліків процесуального права судом апеляційної інстанції за клопотанням відповідача було призначено судову автотоварознавчу експертизу, за результатами проведення якої вартість матеріального збитку, завданого власнику малотоннажного спеціалізованого автомобіля фургона марки «Ford Transit» у результаті його пошкодження внаслідок ДТП в цінах на час його відновлення, тобто на 30 листопада 2016 року, становить 350 783,17 грн. 
		Зменшуючи суму відшкодування з 218 315,16 грн до 109 175,73 грн і скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд врахував майновий стан відповідача, у якого єдиним джерелом доходу є заробітна плата, яка на місяць в середньому становить 14 848,08 грн, відсутність нерухомого майна, а також те, що вчинений ним злочин є необережним, у зв`язку з чим дійшов висновку про доцільність та можливість зменшення розміру покриття завданої ним шкоди на 50 процентів.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали 
		25 березня 2020 року АТ «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє адвокат Герус Р.В., звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, завданої під час виконання трудових обов`язків, в сумі 515 204,40 грн і скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в частині, у якій відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, завданої під час виконання трудових обов`язків, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. 
		Підставою касаційного оскарження рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 758/11064/14-ц (провадження № 61-1836св17), від 6 червня 2018 року у справі № 61-134св18, від 28 березня 2018 року                                                                         у справі № 520/8073/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц,                             від 25 жовтня 2018 року у справі № 491/961/16-ц, від 21 січня 2019 року                                           у справі № 761/45560/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-139цс14, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15                           (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
		Також заявник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зазначаючи, що суд не дослідив зібрані у справі докази, а саме: договір про технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів                від 2 серпня 2016 року, акт № ГШ-0000300 від 30 листопада 2016 року, висновок експерта № 95 від 5 жовтня 2016 року та меморіальний ордер № 2954                                     від 1 листопада 2016 року (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
		30 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення про стягнення з нього на користь позивача матеріальної шкоди в розмірі середньої заробітної плати.
		Підставою касаційного оскарження рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня 2019 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року заявник вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 132 КЗпП України, а не статті 134 КЗпП України.
		        Відзив на касаційну скаргу не надходив.
		 
		Провадження у суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 23квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ «Державний ощадний банк України» та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		 
		Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи 
		Судами встановлено, що з квітня 2013 року ОСОБА_1 перебуває з позивачем у трудових правовідносинах і займає посаду інкасатора - водія автотранспортних засобів сектора інкасації коштів та перевезення валютних цінностей (м. Херсон) відділу інкасації коштів та перевезення валютних цінностей.
		Наказом начальника філії обласного управління АТ «Ощадбанк» від 16 травня                 2016 року № 325 за інкасатором - водієм ОСОБА_1 закріплено оперативний автотранспортний засіб марки «Ford Transit», реєстраційний номер НОМЕР_1 , для використання виключно як оперативного для перевезення валютних цінностей та інкасацій коштів у філії - Херсонському обласному управлінні АТ «Ощадбанк» -                      із забороною використання в інших цілях.
		13 липня 2016 року близько 16 год40 хв ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Ford Transit», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух по вулиці 295-ї Херсонської стрілецької дивізії, яка є другорядною дорогою, зі сторони вулиці Небесної Сотні (вулиця 40 років Жовтня) у напрямку вулиці Української у м. Херсоні, грубо порушуючи вимоги підпункту 2.3 б) та                                      пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, при здійсненні виїзду на перехрестя з вулиці Гагаріна, яка є головною дорогою, не переконався у безпечності маневру та не надав перевагу у русі автомобілю марки «BMW 523», реєстраційний номер                              НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався по вулиці Гагаріна зі сторони вулиці Тираспольської у напрямку проспекту Ушакова, внаслідок чого здійснив зіткнення з вказаним транспортним засобом, а також з автомобілем марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався по вулиці 295-ї Херсонської стрілецької дивізії зі сторони вулиці Української у напрямку вулиці Небесної Сотні.
		В результаті ДТП вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
		АТ «Державний ощадний банк України» на підставі рішення Господарського суду Херсонської області від 11 травня 2017 року перерахувало ТОВ «Зоотехнологія» -власнику автомобіля марки «Chevrolet Lacetti», реєстраційний номер НОМЕР_3 , 51 403,42 грн матеріальної шкоди за мінусом страхового відшкодування, що підтверджено меморіальним ордером № 1400 від 1 лютого 2017 року.
		Власнику автомобіля марки «BMW 523», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 позивачем перераховано 166 948,04 грн на виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 8 червня 2017 року, що підтверджується меморіальним ордером № 1727 від 6 липня 2017 року.
		Автомобіль марки «Ford Transit», 2013 року випуску, реєстраційний                              номер НОМЕР_1 , відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 9 серпня 2013 року серії НОМЕР_4 належить на праві власності                                      АТ «Державний ощадний банк України».
		Відповідно до акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 листопада                   2016 року, складеного замовником - Філією Херсонського облуправління                                     АТ «Ощадбанк» та ФОП ОСОБА_4 , загальна вартість робіт (послуг) з ПДВ з ремонту автомобіля марки «Ford Transit», 2013 року випуску, становить                                  515 204,40 грн.
		Причиною ДТП стало порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, що встановлено ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області                                від 11 жовтня 2016 року, яка набрала законної сили 19 жовтня 2016 року, та відповідно до якої ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 286 КК України на підставі статті 46 КК України; кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016230000000354 від 9 грудня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України щодо ОСОБА_1 , закрито.
		Апеляційним судом також встановлено, що згідно з висновком експерта № Вс-2                   від 21 січня 2020 року вартість матеріального збитку, завданого з технічної точки зору власнику малотоннажного спеціалізованого автомобіля фургона                                  марки «Ford Transit», 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , у результаті його пошкодження внаслідок ДТП, що сталася 13 липня 2016 року, в цінах на час його відновлення, тобто на 30 листопада 2016 року, становить  350 783,17 грн.
		 
		Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
		№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши додержання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
		За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.  
		Відповідно до частини першої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків відповідно до законодавства.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.
		Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.
		Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотньої вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 ЦК України).
		Зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником, можливе у випадках та за наявності зазначених у статті 137 КЗпП України умов.
		Відповідно до положень частини другої статті 137 КЗпП України суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
		Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29 грудня                  1992 року із внесеними змінами роз`яснено, що зменшення розміру шкоди, що підлягає покриттю працівником, допустиме лише у виключних випадках за наявності зазначених у статті 137 КЗпП України умов, які мають бути  підтверджені ретельно перевіреними в судовому засіданні доказами, з обов`язковим викладенням у рішенні мотивів зниження суми, яка стягується.
		Встановивши, що ДТП, в результаті якого пошкоджено автомобілі, сталося з вини працівника банку ОСОБА_1 під час виконання ним трудових обов`язків, а також врахувавши, що позивач в порядку статті 1172 ЦК України відшкодував шкоду, завдану його працівником власникам пошкоджених внаслідок ДТП транспортним засобам, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спосіб захисту права позивача на відшкодування сплачених ним коштів ґрунтується на нормах частини першої статті 1191 ЦК України, пункту 3 частини першої статті 134 КЗпП України, його реалізація проведена в межах присічного строку, передбаченого статтею 233 КЗпП України.
		Не погоджуючись із рішенням місцевого суду в частині визначення сум покриття, шкоди, завданої відповідачем, та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував висновок експерта № Вс-2 від 21 січня 2020 року, положення статті 137 КЗпП України та майновий стан відповідача, а також те, що вчинений ОСОБА_1 злочин є вчиненим з необережності, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про доцільність та можливість зменшення розміру покриття завданої ним шкоди                    на 50 процентів.
		Доводи касаційної скарги АТ «Державний ощадний банк України» про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року  у справі № 758/11064/14-ц, від 6 червня             2018 року у справі № 185/10503/16-ц, від 28 березня 2018 року                                                                            у справі № 520/8073/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц,                             від 25 жовтня 2018 року у справі № 491/961/16-ц, від 21 січня 2019 року                                               у справі № 761/45560/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 26 листопада 2014 року у справі № 6-139цс14, від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, суд касаційної інстанції відхиляє.
		Так, Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року                                                                                       у справі № 758/11064/14-ц, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зробив висновок про те, що суди не звернули уваги на наданий позивачем рахунок-фактуру, який   підтверджує розмір збитків, завданих позивачу, і такі витрати є необхідними для виконання робіт для відновлення автомобіля. У зв`язку з цим посилання судів, що на час пред`явлення позову чи ухвалення рішення суду позивач вже зобов`язаний надати акт виконаних робіт і квитанції та чеки про їх оплату, не відповідає вимогам закону, оскільки саме для відновлення (ремонту) пошкодженого автомобіля позивач і пред`явив позов з метою отримання коштів.
		У постанові від 6 червня 2018 року у справі № 185/10503/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили у позові про передачу дитини батькові, оскільки позивач не довів ухилення відповідача від виконання рішення суду та наявності правових підстав в порядку статті 159 СК України для передачі йому малолітнього сина, а також не надав належних доказів у відповідності до статей 57-60 ЦПК України 2004 року того, що мати своєю поведінкою створює загрозу для нормального психічного розвитку дитини або неналежним чином виконує батьківські обов`язки та чинить перешкоди у спілкуванні батька з сином.
		Верховний Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 520/8073/16-ц, скасовуючи ухвалу апеляційного суду Одеської області від 21 листопада 2017 року і направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, виходив з порушення апеляційним судом вимог статті 315 ЦПК України 2004 року, який за відсутності належного обґрунтування судом першої інстанції неприйняття доказів відповідача (суд лише узагальнено, без наведення відповідних доказів та їх оцінки зазначив, що надані відповідачем докази не спростовують висновки судової будівельно-технічної експертизи), також не навів мотивів неприйняття ним доказів, які просив дослідити відповідач на підтвердження порушення його прав позивачем.
		У постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін оскаржувані судові рішення, дійшов висновку про те, що, хоча рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується будь-яка господарська операція, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції, а має лише інформаційний характер, втім, містить вичерпну інформацію про вартість матеріалів та запчастин, необхідних для ремонту пошкодженого транспортного засобу. Позивач звернувся до суду з метою стягнення з відповідача грошових коштів для відновлення (ремонту) пошкодженого автомобіля і відсутність розрахункового документа за проведене відновлення транспортного засобу (ремонт) не є підставою для звільнення відповідача від виконання обов`язку та відшкодування реальних витрат, яких зазнав позивач відповідно до статті 22 ЦК України.
		У постанові від 21 січня 2019 року у справі № 761/45560/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, зробив висновок про те, що у разі встановлення перевищення вартості відновлювального ремонту розміру виплаченого страхового відшкодування відповідальність за завдання шкоди покладається на відповідача, тому суди попередніх інстанцій правильно задовольнили позов.
		Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові                              від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постановах, на які посилається АТ «Державний ощадний банк України» у касаційній скарзі, встановлено інші фактичні обставини, тому такі посилання не є підставою для скасування судового рішення і суд касаційної інстанції не враховує їх під час перегляду цієї справи.
		У постанові від 25 жовтня 2018 року у справі № 491/961/16-ц Верховний Суд зробив висновок про те, що, врахувавши відсутність обставин заподіяння шкоди злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою, матеріальний стан відповідача, зокрема, те, що він є інвалідом третьої групи, наявність на його утриманні дружини та двох неповнолітніх дітей, суди обґрунтовано зменшили розмір покриття шкоди відповідно до вимог статті 137 КЗпП України. 
		Верховний Суд України у постанові від 26 листопада 2014 року                                                            у справі № 6-139цс14 виклав правову позицію про те, що, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: чи укладено сторонами трудовий договір, яка підстава покладання на працівника відповідальності за майнову шкоду, чи спричинена шкода діями працівника, в якому обсязі майнової шкоди несе відповідальність працівник за встановлених фактичних обставин, яка ступінь вини працівника за заподіяну шкоду (за виключенням прямої дійсної шкоди), за яких обставин заподіяна шкода, чи спричинена шкода з корисливих мотивів та чи є підстави для зменшення розміру покриття шкоди залежно від майнового стану працівника. Відповідно до положень статті 214 ЦПК України суд має встановлені на підставі наданих сторонами спору доказів обставини справи викласти в рішенні суду та зробити з установлених фактичних обставин правові висновки щодо наявності підстав для покладення матеріальної відповідальності на працівника й щодо розміру матеріальної шкоди, яка спричинена працівником, і розміру шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача з урахуванням положень статті 137 КЗпП України та положень статті 138 КЗпП України щодо обов`язку доведення умов покладення відповідальності за спричинену шкоду, передбачених статтею 130 КЗпП України.
		У постанові від 2 грудня 2015 рокуу справі № 6-691цс15 Верховний Суд України зазначив, що суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з товариства, працівник якого є винуватцем ДТП, різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
		Врахувавши наведені висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці, викладеній у постановах, на які посилається АТ «Державний ощадний банк України» у касаційній скарзі. 
		Посилання у касаційній скарзі на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази Верховним Судом не приймаються, оскільки суди врахували під час розгляду справи наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та ухвалили судові рішення, які є законними і обґрунтованими.
		Крім того, підставами касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1  визначив пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме - відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах статті 132 КЗпП України, а не статті 134 КЗпП України.
		Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
		Зі змісту вказаної норми права вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом викладення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
		Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої                        статті 389 ЦПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
		Аргументуючи підстави касаційного оскарження, передбачені у пункті 3 частини другої статті 389 ЦПК України, ОСОБА_1 зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо наслідків невиконання судом обов`язків оцінювати кожен доказ або мотивувати його відхилення за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
		Зазначені доводи заявника відхиляються касаційним судом з огляду на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені за результатами оцінки у сукупності всіх доказів та обставин справи. Водночас, як свідчить характер доводів заявника, останні фактично зводяться до незгоди із наданою судом оцінкою обставин справи та вказують на переоцінку доказів у справі, що суперечить положенням статті 400 ЦПК України.
		Інші доводи касаційних скарг стосуються переоцінки письмових доказів і обставин справи, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 400 ЦПК України.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року                                                у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. 
		Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. 
		Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
		За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій після апеляційного перегляду частині і постанови апеляційного суду, оскільки суди попередніх інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанову апеляційного суду з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій та нескасованій після апеляційного перегляду частині і постанови апеляційного суду без змін.
		 
		      Щодо судових витрат
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє адвокат Герус Роман Веніамінович, та касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 15 січня                       2019 року у незміненій та нескасованій після апеляційного перегляду частині і постанову Херсонського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                                            С. О. Карпенко 
		 
		В. М. Ігнатенко 
		 
		В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...