Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 932/1653/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо прав інтелектуальної власності, з них:; щодо авторських прав.
Надіслано для оприлюднення: 25.01.2023. Зареєстровано: 25.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2023.
Дата набрання законної сили: 19.01.2023
Номер судового провадження: 22-ц/803/310/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		Провадження № 22-ц/803/310/23 Справа № 932/1653/21   Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І.А. Суддя у 2-й інстанції - Максюта Ж. І.
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 січня 2023 року                                                                м. Дніпро
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
		головуючого судді - Максюти Ж.І.
		суддів - Пищиди М.М., Свистунової О.В.
		за участю секретаря Драгомерецької А.О.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Нагалки Ярослава Ярославовича на рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 травня 2022 року по цивільній справі за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення коштів, -
		 
		В С Т А Н О В И Л А:
		 
		У лютому 2021 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , про стягнення коштів. Позов обґрунтований тим, що в квітні 2020 року між ОСОБА_2 та позивачем була досягнута усна домовленість про підготовку програмного забезпечення «Аксіома» (Axsioma) на базі мобільних платформ Android. За результатами домовленостей відповідач зобов`язався у строк до 30.08.2020 року підготувати програмне забезпечення «Аксіома» (Axsioma) на базі мобільних платформ Android, а ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити відповідачу грошові кошти за підготовку програмного забезпечення у розмірі 13 100 доларів США, 00 центів. У період з квітня по серпень 2020 року ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти у розмірі 13 100 доларів США, 00 центів, а саме 3200 доларів США - 17.04.2020 року, 3000 доларів США - 22.05.2020 року, 4500 доларів США - 02.07.2020 року та 2400 доларів США - 19.08.2020 року, що підтверджується таблицею обліку видачі коштів, в якій відповідач розписався за отримання вказаних коштів. Факт досягнення домовленостей із відповідачем та отримання ним коштів, підтверджується численними доказами, зокрема, відеозаписом отримання коштів, таблицею видачі грошових коштів, де підпис ОСОБА_2 співпадає з його підписом.
		Проте ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за усною домовленістю з підготовки програмного забезпечення, тому позивач вважає за необхідне звернутися до суду за захистом своїх прав. Посилаючись на норми статей 1212-1215 розділу 83 Цивільного кодексу України, позивач вказує, що відповідач набув грошові кошти безпідставно та зберіг у себе це майно, тому воно підлягає поверненню. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_3 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 368 534, 44 грн. та 3% річних у розмірі у розмірі 6 781, 52 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.
		07.06.2021 року позивачем подана заява про зменшення позовних вимог, відповідно до якої остання просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 303 009, 44 грн. та 3% річних у розмірі 5 886, 50 грн.
		Рішенням Бабушкінського Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 травня 2022 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення коштів - відмовлено.
		В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Нагалка Я.Я., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
		В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:
		- судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме ст.ст. 128, 211 ЦПК України, оскільки позивача та його представник не були сповіщені належним чиногм про дату та час судового засідання;
		- в порушення ст. 200 ЦПК України- суд першої інстанції не закриваючи підготовче провадження в порядку вказаної статті, не призначаючи справу до судового розгляду по суті 16.05.2022 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову в підготовчому судовому засіданні, за відсутності передбачених ст. 200 ЦПК України процесуальних підстав для ухвалення судового рішення по суті вимог (зокрема визнання відповідачем позову);
		- в порушення ст. 263 ЦПК України - судом першої інстанції неповно та не всебічно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, а саме в постановах від 27.11.2019 у справі №396/29/17, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17, від 13.05.2021 у справі № 910/6360/20, від 26.01.2022 у справі №916/913/21; від 20.03.2019 у справі №753/20633/15-ц.
		- в порушення ст. 82 ЦПК України суд дійшов безпідставного висновку про відсутність в матеріалах справи письмових доказів, що свідчили б про передачу відповідачу грошових коштів;
		- в порушення ст.ст. 76, 77, 80, 81, 89 ЦПК України, за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач працював на підприємстві ТОВ "ВАЙСВІ ДІДЖИТАЛ", а також надані позивачем до суду Таблиці обліку коштів є не належним та недопустимим доказами;
		- судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права: ст.ст. 215.216, 433, 1107, 1212 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про авторське право і суміжні права" - у зв`язку з чим суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту.
		Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
		Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
		Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
		Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
		Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
		Судом першої інстанції встановлено, що у квітні 2020 року між директором ТОВ «Вайсві Діджитал» ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто усної домовленості про розробку програмного забезпечення «Аксіома» (Axsioma) на базі мобільних платформ Android. Згідно домовленості відповідач повинен розробити програмне забезпечення, а саме створення парсеру для обробки кастомного ХМРР запиту, відправлення текстових повідомлень в чатах і каналах між платформами Android - Android та Android - iOS, відправлення медіа повідомлень в чатах і каналах, а саме: аудіо та відео повідомлень між платформами Android - Android та Android - iOS, налаштування локальних та глобальних Push - нотіфікацій мобільного додатку, налаштування статусів відправки повідомлень, реалізація повернення історії повідомлень, додаткові дії з повідомленнями, такі як видалення, копіювання, редагування, прикріплення та відповідь на повідомлення, реалізація пошуку чатів та каналів у мобільному додатку, верифікація користувача у мобільному додатку, всі стани профілів користувача та профілів чату / каналу.
		Згідно домовленості, ОСОБА_2 зобов`язався виконати завдання у строк до 31.08.2020 року, а позивач, у свою чергу, зобов`язалась сплатити відповідачу грошові кошти за розробку цього програмного забезпечення у розмірі 13 100 доларів США, 00 центів.
		Укладений між позивачем та ОСОБА_2 усний договір на розробку програмного забезпечення «Аксіома» (Axsioma) на базі мобільних платформ Android може вважатися договором про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності, оскільки в результаті виконання роботи створюється комп`ютерна програма, що є об`єктом авторського права.
		Відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції послався на те, що, оскільки положення ч.2 ст.1107 ЦК України прямо вказують на обов`язковість дотримання письмової форми такого договору, тому сторони не дотримались форми договору, установленої законом, що в свою чергу тягне за собою наслідки у вигляді нікчемності такого договору, тобто він не створює правових наслідків для сторін з моменту його вчинення.
		Сторони були обізнані про умови договору, а позивачем передавались грошові кошти на виконання умов нікчемного правочину, тому повернення цих коштів повинно відбуватись шляхом пред`явлення позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину та повернення майна, переданого на виконання умов нікчемного правочину.
		Таким чином, між позивачем та відповідачем виникли зобов`язання з повернення один одному всього того, що вони одержали за нікчемним правочином. Незважаючи не те, що спірний договір не відповідає формі, установленої законом, він є укладеним, тобто повернення у первісне становище та стягнення отриманих відповідачем коштів повинно відбуватись шляхом застосування наслідків недійсності (нікчемності) правочину, а не застосування ст. 1212 ЦК України.
		Крім того, позивач не довела належними та допустимими доказами, що вона дійсно передавала грошові кошти відповідачу. В матеріалах справи немає розписок, актів - приймання передачі виконаних робіт, видаткових ордерів та квитанцій. Таблиця видачі грошових коштів не є бухгалтерським документом, а є внутрішнім документом, містить чорнові записи, які не створюють правових наслідків.
		Позивачем також не доведено, що вона взагалі є належним позивачем, оскільки зі змісту матеріалів справи вбачається, що відповідач працював на підприємстві - ТОВ «Вайсві Діджитал», і міг виконувати трудову функцію. Відтак, з відповідним позовом повинно звертатись ТОВ «Вайсві Діджитал», а не ОСОБА_1 як фізична особа. Крім того, у таблиці обліку грошових коштів вказано, що ці кошти виплачені як плата за стажування, заробітні плата, відрядження тощо. Зазначені суми не підлягають поверненню, з огляду на положення ст. 1215 ЦК України.
		Стосовно стягнення 3% річних у розмірі 5 886, 50 грн. суд вказує, що правові підстави для сплати відповідачем цієї штрафної санкції, відсутні, оскільки для застосування положень ст. 625 ЦК України необхідно довести, що боржник користується чужими коштами. Проте в даному випадку судом не встановлено, а позивачем не доведено, що відповідач отримував грошові кошти у розмірі 13 100 доларів США, 00 центів, а також, що отримане ним майно є чужим, а не його власним, як заробітна плата. Тому суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача 3% річних.
		Виходячи із вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а обставини спору, які підлягають доказуванню, не доведені позивачем у встановленому порядку.
		Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.
		Як вбачається із матеріалів справи, у квітні 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було досягнуто усної домовленості про підготовку програмного забезпечення «Аксіома» (Axsioma) на базі мобільних платформ Android.
		За результатами домовленостей відповідач зобов`язався у строк до 30.08.2020 року підготувати програмне забезпечення «Аксіома» (Axsioma) на базі мобільних платформ Android, а ОСОБА_1 зобов`язалася сплатити відповідачу грошові кошти за підготовку програмного забезпечення у розмірі 13 100 доларів США, 00 центів.
		У період з квітня по серпень 2020 року ОСОБА_2 було сплачено грошові кошти у розмірі 13 100 доларів США, 00 центів, а саме 3200 доларів США - 17.04.2020 року, 3000 доларів США - 22.05.2020 року, 4500 доларів США - 02.07.2020 року та 2400 доларів США - 19.08.2020 року, що підтверджується таблицею обліку видачі коштів, в якій відповідач розписався за отримання вказаних коштів. 
		Факт досягнення домовленостей із відповідачем та отримання ним коштів, підтверджується таблицею видачі грошових коштів, де підпис ОСОБА_2 співпадає з його підписом.
		Проте ОСОБА_2 не виконав свої зобов`язання за усною домовленістю з підготовки програмного забезпечення, тому позивач вважає за необхідне звернутися до суду за захистом своїх прав. 
		Також, вбачається, що програмні забезпечення, які ОСОБА_2 зобов`язався розробити для ТОВ "Вайсві Діджитал" та для ОСОБА_1 , за назвою є схожими, однак складові частини таких програмних забезпечень істотно відрізняються один від одного, що підтверджується копією договору від 07.02.2020 року, який було укладено між ТОВ "Вайсві Діджитал" та ОСОБА_2 (а.с..111), грошовою претензією від 01.02.2021 року (а.с. 23-24), тому відсутні підстави вважати, що позивач обрала неправильний спосіб захисту, оскільки між сторонами як фізичними особами дійсно був укладений усний договір та його виконання відбулося в односторонньому порядку і факт отримання грошових коштів від ОСОБА_1 не заперечує і сам відповідач, що також підтверджується його підписами у таблиці обліку видачі коштів.
		Твердження відповідача про те, що вказані грошові кошти ним отримані, як заробітна плата за стажування та витрати на відрядження не заслуговують на увагу, оскільки між сторонами відсутні оформлены належним чином трудові правовідносини.
		Так, стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
		Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
		Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
		Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для зміни майнового стану цих осіб.
		За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
		Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.
		Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
		Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
		Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
		Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
		Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
		Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
		Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
		Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
		Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.
		Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
		У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.
		Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, підстав відступити від яких Верховним Судом не встановлено.
		Відповідно до змісту статті 1212 ЦК України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому (постанова Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14).
		Вважаючи, що між сторонами виникли договірні правовідносини, ознак безпідставності набуття ОСОБА_2 спірних грошових коштів не встановлено, суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позову з огляду на таке.
		За змістом пункту 2 частини першої, частин другої та четвертої статті 433 ЦК України комп`ютерні програми (твори) є об`єктами авторського права. Твори є об`єктами авторського права без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Комп`ютерні програми охороняються як літературні твори.
		Згідно зі статтею 18 Закону України «Про авторське право і суміжні права» комп`ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп`ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.
		Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що комп`ютерні програми, незалежно від їх завершеності, призначення, цінності, способу чи форми їх вираження, є об`єктом інтелектуальної власності та їх регулювання, охорона, спосіб, умови, територія використання тощо здійснюється тими самими нормами закону, що і для літературних творів.
		За приписами статті 435 ЦК України та частин першої, другої статті 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» первинним суб`єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб`єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.
		За правилами пункту 3 частини першої статті 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється, зокрема на підставі договору про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності. Договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним.
		Відповідно до частин першої-другої статті 1112 ЦК України за договором про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов`язується створити об`єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк. Договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об`єкта замовником.
		У справі, судом встановлено, що договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності між сторонами не укладався у належній формі, тобто письмова форма договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності не дотримана, а відтак в силу приписів частини другої статті 1107 ЦК України такий договір є нікчемним.
		Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).
		Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.
		Договір про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності між сторонами не відповідає письмовій формі, а тому є нікчемним в силу закону, який не вимагає визнання його таким в судовому порядку.
		Таким чином, під час переходу майна у формі грошових коштів від позивачів до відповідача була відсутня для цього належна правова підстава, набувач збагатився за рахунок потерпілої осіб без достатньої підстави, передбаченої законом, іншими правовими актами чи правочином, оскільки такий перехід майна суперечить юридичному змісту правовідношення та не ґрунтується на прямій вказівці закону.
		Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
		Як встановлено судом першої інстанції, позивачем здійснено оплату за нікчемним правочином на користь відповідача, тобто відбулося виконання ними за зазначеним правочином.
		Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин не застосовуються положення статті 1212 ЦК України, внаслідок чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам закону.
		Одночасно, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що таблиці обліку видачі грошових коштів взагалі не відповідають формальним вимогам, які ставляться до первинних документів, та документів, якими опосередковується видача готівкових коштів фізичним особам.
		Законодавством не встановлено обов`язкової форми документу на підтвердження факту передачі від однієї фізичної особи іншій грошових коштів, не пов`язаних з позикою, а тому особа, яка має боргову розписку, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо).
		Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19, провадження, № 61-13172св19, на яку вірно послався апеляційний суд, а також зі змістом статті 545 ЦК України.
		Також, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку, що відповідач працював на підприємстві - ТОВ «Вайсві Діджитал», і міг виконувати трудову функцію, оскільки матеріали справи не містять ніяких доказів того, що ОСОБА_2 дійсно працював на вказаному підприємстві. 
		В матеріалах справи є лише копія договору від 07.02.2020 року, який було укладено між ТОВ "Вайсві Діджитал" та ОСОБА_2 , згідно якого вбачається, що були лише договірні відносини на виконання певного виду робіт, що в даному випадку не є трудовими відносинами.
		Як на підставу апеляційного оскарження представник позивача посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
		Зокрема, зазначає, що в порушення ст. 200 ЦПК України - суд першої інстанції не закриваючи підготовче провадження в порядку вказаної статті, не призначаючи справу до судового розгляду по суті 16.05.2022 року ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову в підготовчому судовому засіданні, за відсутності процесуальних підстав для ухвалення судового рішення по суті вимог (зокрема визнання відповідачем позову).
		Так дійсно, із матеріалів справи вбачається, що 21.01.2021 року ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська суддя Кондрашов І.А. прийняв справу до свого провадження, розгляд якої вирішив проводити за правилами загального позовного провадження. та призначив підготовче судове засідання на 24.03.2022 року об 11-00.
		Статею 200 ЦПК України передбачено, що у підготовчому провадженні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
		Частиною другою статті 200 ЦПК України передбачено, що за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті. 
		23.03.2022 до суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Нагалки Я.Я.. в якій він, посилаючись на Указ Президента від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" , та на рекомендації Ради суддів, просив відкласти розгляд даної справи на іншу дату у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України.
		Окрім заяви про відкладення розгляду справи, матеріали містять ще запит щодо інформації по справі адвоката Нагалки Я.Я., який залишився поза увагою суду.
		Із протоколу судового засідання від 16.05.2022 року вбачається, що в судовому засіданні було ухвалено розглядати справу у спрощеному позовному провадженні.
		Але, не звернувши увагу на вказану заяву представника позивача від 23.03.2022 року, як і у протоколі, так і в тексті рішення зазначено, що позивач у судове засідання не з`явився та в порушення ст. 200 ЦПК України вказаної статті судом першої інстанції 16.05.2022 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
		Також, судом розглянуто справу в порядку спрощеного позовного провадження в порушення ст. 274 ЦПК України, оскільки в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Згідно з частинами 2-4 статті 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями.
		У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місце знаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
		Суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику (частина дев`ята статті 128 ЦПК України).
		Згідно з частиною тринадцятою статті 128 цього Кодексу за наявності відповідної письмової заяви учасника справи, який не має офіційної електронної адреси, та технічної можливості, повідомлення про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії може здійснюватися судом з використанням засобів мобільного зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, шляхом надсилання такому учаснику справи текстових повідомлень із зазначенням веб-адреси відповідної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
		Відповідно до пункту 2 Порядку надсилання учасникам судового процесу текстів судових повісток у вигляді SMS-повідомлень, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 01 червня 2013 року № 73, текст судової повістки може бути надісланий судом учаснику SMS-повідомленням лише після подання ним до суду відповідної заявки. Така заявка оформляється безпосередньо в суді або шляхом заповнення учасником форми, яка розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.
		Однак, суд не звернув уваги на те, що матеріали справи не містять доказів отримання позивачем судової повістки про виклик до суду або поштового конверта з відміткою про причини його повернення до суду, а наявна в матеріалах справи судова повістка, яка виготовлена з автоматизованої системи документообігу про призначення ніби-то справи на 16.05.2022 року з якої не вбачається підтвердження отримання даної повістки а ні позивачем, а ні її представником, не є належним повідомленням ОСОБА_1 , оскільки не було передумов, передбачених частинами дев`ятою, тринадцятою статті 128 ЦПК України, для сповіщення учасника справи про судовий розгляд з використанням засобів мобільного зв`язку, так як позивач не звертався до місцевого суду з відповідними заявами про виклик його за допомогою таких засобів.
		Зазначені обставини вказують на те, що ОСОБА_1 не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, призначений на 16.05.2022 року.
		Враховуючи вище наведене, а також невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, що є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
		Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		В порядку розподілу судових витрат, виходячи із задоволених позовних вимог, з  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені останньою у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі  3089 грн. та понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4633, 43 грн.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  - адвоката Нагалки Ярослава Ярославовича - задовольнити.
		Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 16 травня 2022 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким: 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення коштів задовольнити.
		Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , КОД РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) суму грошових коштів у розмірі 303 009, 44 (триста три тисячі дев`ять гривень 44 копійки) - сума безпідставно отриманих коштів, 5 886, 50 (п`ять тисяч вісімсот вісімдесят шість гривень 50 копійок) - 3% річних.
		Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , КОД РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 , код РНОКПП НОМЕР_3 )  судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, у розмірі  3089 грн.
		Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , КОД РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_2 , код РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 4633, 43 грн.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
		 
		 
		Головуючий:                                                Ж.І. Максюта 
		 
		 
		 
		Судді:                                                  М.М.Пищида
		                       
		                                
		        О.В.Свистунова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...