Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 448/362/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 25.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 26.01.2023.
Дата набрання законної сили: 19.01.2023
Номер судового провадження: 14-113цс22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		У х в а л а
		19 січня 2023 року
		м. Київ
		Справа № 448/362/22
		Провадження № 14-113цс22
		Велика Палата Верховного Суду у складі
		судді-доповідача Гудими Д. А.,
		суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Штелик С. П.
		ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостиська зернова компанія» (далі - товариство), Яворівської районної державної адміністрації (далі - райдержадміністрація) про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими та зобов`язання вчинити дії
		за касаційною скаргою позивача на ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 3 травня 2022 року і постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року та
		в с т а н о в и л а :
		19 квітня 2022 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив:
		-                   визнати припиненими з 13 квітня 2022 року його трудові відносини з товариством за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), а також відносини представництва між ним як представником і товариством;
		-                   зобов`язати райдержадміністрацію (в особі уповноваженого державного реєстратора) вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про товариство, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР): виключити з ЄДР відомості про позивача як директора товариства, додавши слова «трудові відносини припинено за рішенням Мостиського районного суду Львівської області», та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.
		Мотивував вимоги так:
		-                     єдиним учасником товариства є компанія «Петрон Лімітед» (Petron Limited), зареєстроване у Республіці Кіпрі;
		-                     27 січня 2014 року загальні збори товариства ухвалили рішення, оформлене протоколом № 27-01-2014, про призначення позивача на посаду директора товариства;
		-                     6 лютого 2014 року позивач видав наказ про початок виконання обов`язків директора за сумісництвом з оплатою праці згідно зі штатним розписом пропорційно відпрацьованому часу;
		-                     з моменту призначення позивача керівником єдиний учасник не займається товариством; останнє господарської діяльності не веде, найманих працівників не має;
		-                     неодноразово він заявляв представникам компанії «Петрон Лімітед» про своє бажання припинити трудові відносини з товариством;
		-                     улітку 2015 року після чергових спроб припинити трудові відносини та відповідних обіцянок з боку представників компанії «Петрон Лімітед» позивач залишив в офісі товариства заяву про звільнення з роботи. Він був упевнений, що його прохання задовольнять. Однак, як йому стало відомо, досі залишається директором товариства;
		-                     30 березня 2022 року позивач направив товариству та компанії «Петрон Лімітед» заяви про звільнення з роботи. Проте відповіді не отримав. Згідно з відомостями з ЄДР залишається директором товариства та його представником;
		-                     загальні збори товариства, уповноважені на звільнення позивача, не розглянули його заяву про звільнення та не виконали покладені на них статутом обов`язки «зі створення нового виконавчого органу»;
		-                     відсутність розгляду заяви позивача та невжиття заходів для прийняття рішення про його звільнення з посади директора порушує трудові права, зокрема право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням і право на вільне обрання місця роботи на власний розсуд.
		3 травня 2022 року Мостиський районний суд Львівської області постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у відкритті провадження у справі з огляду на припис пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Мотивував ухвалу так:
		-                   спір треба розглядати не як трудовий, а як корпоративний, що виник між товариством і його виконавчим органом - особою, яка має повноваження управляти цим товариством. Тому, враховуючи суть спірних правовідносин та їх суб`єктний склад, позовні вимоги треба розглядати за правилами господарського судочинства;
		-                   вимога позивача про зобов`язання райдержадміністрації вжити заходів щодо проведення державної реєстрації змін до відомостей ЄДР про юридичну особу в частині виключення відомостей про позивача як директора товариства, є похідною від вимоги про припинення повноважень позивача як директора товариства. Тому до вирішення первісної вимоги не можна розглянути похідну;
		-                   припинення повноважень члена виконавчого органу відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто від розірвання з ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу є не у КЗпП України, а у статті 99 ЦК України. Частина третя статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити на свій розсуд повноваження члена виконавчого органу у будь-який час з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися у площині трудового права. Тому спір щодо правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства слід розглядати за правилами господарського судочинства (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15 і від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, а також висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 404/1255/21).
		25 липня 2022 року Львівський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін ухвалу суду першої інстанції від 3 травня 2022 року.Мотивував постанову так:
		-                   припинення повноважень директора як виконавчого органу товариства врегульоване не трудовим законодавством, а статутом товариства та Цивільним кодексом України (далі - ЦК України);
		-                   у позивача з товариством виникли відносини, пов`язані з управлінням останнім. Ці відносини, «зважаючи на відсутність укладеного між ними трудового договору», не є трудовими;
		-                   реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15);
		-                   у сторін спору виникли корпоративні відносини. Тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі за правилами цивільного судочинства.
		26 серпня 2022 року позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу. Стверджує про неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення цих судів, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Мотивував касаційну скаргу так:
		-                  суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема, статтю 167 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статтю 21 КЗпП України, частину третю статті 99 ЦК України, статтю 10, частину першу статті 23, частину першу статті 50, статті 58-59 Закону України «Про господарські товариства», який втратив чинність у частині, що стосується товариств з обмеженою відповідальністю на підставі Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Ці суди не застосували частину першу та пункт 2 частини четвертої статті 19 ЦПК України і безпідставно застосували пункт 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);
		-                  позивач не має корпоративних відносин із товариством, оскільки ніколи не володів часткою у статутному капіталі останнього, ніколи не був учасником або засновником товариства. Тому не обґрунтовував вимоги існуванням корпоративних правовідносин. У прохальній частині позовної заяви просив суд визнати припиненими його трудові відносини з товариством за власним бажанням на підставі відповідної заяви згідно зі статтею 38 КЗпП України. Позов стосується захисту виключно трудових прав;
		-                  суди безпідставно керувалися висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15 і від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 404/1255/21. Правовідносини у зазначених справах не є подібними з тими, що виникли у сторін спору у справі № 448/362/22.
		1 вересня 2022 року Верховний Суд у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження з огляду на оскарження судових рішень з підстави, визначеної абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права)».
		28 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
		7 грудня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що позивач оскаржив рішення судів першої й апеляційної інстанцій порушенням ними правил юрисдикції. Звернув увагу, зокрема, на таке:
		1)                існує неоднакова практика застосування положень статті 38 КЗпП України Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду та Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Вважає, що слід відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, сформульованого у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21. У вказаній справі Верховний Суд, розглядаючи позов фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю, директором і учасником якого була ця особа, про визнання трудових відносин припиненими, виснував про можливість розгляду справи за правилами господарського судочинства.
		Натомість Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі № 761/40378/18, від 8 червня 2021 року у справі № 569/20123/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 390/1449/19 вказав, що у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівник для захисту його прав може звернутися до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими за правилами цивільного судочинства;
		2)                на думку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, спір слід розглядати за правилами цивільного судочинства з огляду на таке:
		-                  в абзаці першому частини першої статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;
		-                  господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частини першої статті 20 ГПК України). Наведений припис не охоплює спори директора товариства, який не є його учасником (засновником, акціонером, членом), із самим товариством про припинення трудових відносин - звільнення на підставі статті 38 КЗпП України (за власним бажанням);
		-                  за змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається;
		-                  Європейський суд з прав людини, аналізуючи поняття «приватного життя» за пунктом першим статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей значно можуть розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165));
		-                  наявність у реєстрі інформації про позивача як про керівника товариства стосується сфери професійної діяльності й охоплюється поняттям «приватне життя»;
		-                  свобода праці включає можливість особи працювати чи не працювати, вільно обирати роботу, без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. Право на працю є невідчужуваним і передбачає забезпечення рівних можливостей для його реалізації;
		-                  Конституційний Суд України у рішеннях від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 вказав, що право на працю (стаття 43 Конституції України) є природною потребою людини своїми фізичними та розумовими здібностями забезпечувати власне життя та передбачає можливість як самостійно займатися трудовою діяльністю, так і працювати за трудовим договором (контрактом);
		-                  підставою припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України);
		-                  працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник (частина перша статті 38 КЗпП України);
		-                  трудове законодавство України для керівника товариства (директора), як і для будь-якого іншого працівника, передбачає право звільнитися за власним бажанням у передбачений законом спосіб, тобто шляхом дотримання необхідних етапів визначеної законом процедури, а саме шляхом попередження власника або уповноваженого ним органу про таке звільнення письмово за два тижні.
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу № 448/362/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених у частині шостій статті 403 ЦПК України (оскарження судового рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції) та частині третій цієї статті (відступ від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду).
		Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах (частина шоста статті 403 ЦПК України).
		За змістом цього припису справу можна передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду лише за відсутності всіх трьох, визначених у цій частині випадків. У разі наявності хоча б одного з перелічених у тій частині випадків передавати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду не можна (див. ухвали Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 488/2810/19 (пункт 9), від 2 березня 2021 року у справі № 361/3865/19 (пункт 20), від 31 серпня 2021 року у справі № 761/3726/19 (пункт 10), від 8 вересня 2021 року у справі № 922/3322/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 335/6684/19 (пункт 9), від 29 вересня 2021 року у справі № 760/10469/20 (пункт 12), від 6 жовтня 2021 року у справі № 757/40434/20, від 30 листопада 2021 року у справі № 758/169/21 (пункт 13), від 23 грудня 2021 року у справі № 308/9209/20).
		Позивач у касаційній скарзі вказував на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно керувалися висновками щодо належності спору до юрисдикції господарського суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15 і від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18, а також висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 404/1255/21. Однак, оскаржуючи рішення судів першої й апеляційної інстанцій, позивач не обґрунтував порушення судами правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах.
		В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
		Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
		На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).
		ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).
		Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України).
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 7 грудня 2022 року просить відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеного у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 911/719/21, щодо розгляду за правилами господарського судочинства вимоги фізичної особи-директора до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання трудових відносин припиненими. Вважає, що таку вимогу треба розглядати за правилами цивільного судочинства. Оскільки принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності юрисдикції суду для розгляду вказаної вимоги, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.
		Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
		У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 402 ЦПК України).
		Отже, Велика Палата Верховного Суду розглядатиме справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами та без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
		Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).
		Керуючись частиною тринадцятою статті 7, частиною першою статті 402, частиною третьою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
		у х в а л и л а :
		1.     Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостиська зернова компанія», Яворівської районної державної адміністрації про визнання трудових відносин і відносин представництва припиненими та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою позивача на ухвалу Мостиського районного суду Львівської області від 3 травня 2022 року і постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року.
		2.     Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на 22 лютого 2023 року у приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.
		3.     Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
		Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
		Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук Л. Й. КатеринчукВ. Ю. Уркевич В. С. КнязєвС. П. Штелик

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...