Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 420/23769/21 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 25.01.2023. Зареєстровано: 26.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2023.
Дата набрання законної сили: 25.01.2023
Номер судового провадження: 854/7277/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		___________________________________________________________________________________
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		25 січня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/23769/21Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М.М.
		          
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		 
		головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,
		 
		суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року (суддя Аракелян Н.М., м. Одеса, повний текст рішення складений 14.10.2022) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		29 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до МОЗ України, у якому просив:
		1. визнати протиправними рішення відповідача про відмову у наданні публічної інформації за запитом громадянина ОСОБА_1 б/н від 30.06.2021, яке було ухвалено згідно листа №10.5-07/17/1914/ЗПІ-21//2257 від 15.07.2021 року;
		2. зобов`язати відповідача надати громадянину ОСОБА_1 інформацію, що була запитана 30.06.2021 шляхом надсилання на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 :
		- копії угоди №5 від 25.01.2021 на закупівлю вакцин (з подальшими змінами та доповненнями) та інформацію про її виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок).
		- копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів) на придбання товарів за бюджетні кошти, інформація про які була розмішена на офіційному сайті МОЗ 11 квітня 2021 року і є доступною за адресою: https://moz.gov.ua/article/news/moz-ukraina-zakontraktuvala-42-mln-doz-vakcin-proti-covid-19, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок), а саме: вакцини проти COVID-19 виробництва Pfizer - 20 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва AstraZeneca - 2 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва NovaVax - 10 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва Sinovac - 1,9 млн доз;
		- копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають поставку 8 млн доз вакцин проти COVID-19 від глобальної ініціативи Covax, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок).
		- копії інших угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають закупівлю вакцин проти COVID-19 за бюджетні кошти, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок).
		 
		Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року у задоволенні цього адміністративного позову відмовлено повністю.
		 
		Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
		На думку апелянта, відмова в наданні інформації з боку відповідача становить порушення його права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема апелянт зазначив, що інформації про використання бюджетних коштів, яка не складає державну таємницю, є відкритою за законом, і бажання третіх осіб не повинно впливати на обов`язок розпорядника щодо її надання за запитами.
		 
		Відповідач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до статті 304 КАС України не перешкоджає апеляційному перегляду справи.
		 
		Справа розглянута судом першої інстанції за правилами загального позовного провадження.
		 
		Відповідно до ч. 5 ст. 195 КАС України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
		Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС Україна неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
		Позивач надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
		У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справа розглянута апеляційним судом за їх відсутністю.
		Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30 червня 2021 року ОСОБА_1 надіслав до МОЗ України інформаційний запит, в якому просив надати наступну публічну інформацію:
		- копії угоди №5 від 25.01.2021 на закупівлю вакцин (з подальшими змінами та доповненнями) та інформацію про її виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок).
		- копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів) на придбання товарів за бюджетні кошти, інформація про які була розмішена на офіційному сайті МОЗ 11 квітня 2021 року і є доступною за адресою: https://moz.gov.ua/article/news/moz-ukraina-zakontraktuvala-42-mln-doz-vakcin-proti-covid-19 , та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок), а саме: вакцини проти COVID-19 виробництва Pfizer - 20 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва AstraZeneca - 2 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва NovaVax - 10 млн доз; вакцини проти COVID-19 виробництва Sinovac - 1,9 млн доз;
		- копії угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають поставку 8 млн доз вакцин проти COVID-19 від глобальної ініціативи Covax, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок).
		- копії інших угод (контрактів, договорів, протоколів про наміри, інших документів), які передбачають закупівлю вакцин проти COVID-19 за бюджетні кошти, та інформацію про їх виконання (копії документів про здійснення оплат та поставок).
		Листом від 15.07.2021 року №10.5-07/17/1914/ЗПІ-21//2257 МОЗ України відмовило у наданні запитуваної інформації.
		Рішення про відмову у задоволенні запиту на публічну інформацію обґрунтувало наступним:
		"Відповідно до угод, укладених Міністерством охорони здоров`я України з постачальниками вакцини, будь яка інформація, що стосується угоди, вакцини, конкретних графіків поставок із зазначенням дат є суворо конфіденційною та не підлягає розголошенню. Жорсткі вимоги до нерозголошення та конфіденційності інформації стосовно виробників, постачальників та вартості вакцини ініційовані саме виробниками вакцини.
		Згідно з частиною другою етапі 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон) обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог;
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Враховуючи зазначене положення Закону України "Про доступ до публічної інформації" МОЗ як розпорядник запитуваної інформації вжило механізм "трискладового тесту", закріплений у частині другій статті 6 Закону, і дійшло таких висновків.
		Обмеження в доступі до запитуваної інформації здійснюється для охорони здоров`я населення та захисту прав інших людей, оскільки наслідком порушення МОЗ вимог виробників/постачальників вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID - 19 щодо нерозголошення інформації, є відмова від постачання в Україну вказаної вакцини.
		В той же час вакцинація є ключовим соціальним і економічним заходом боротьби з СОVID-19 (спалах якої є надзвичайною подією в сфері громадського здоров`я міжнародного масштабу) серед населення, реалізація якої дозволить істотно знизити інтенсивність епідемічного процесу та тягар його соціально- економічних наслідків.
		Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 2 квітня 2021 року "Щодо Національного плану вакцинопрофілактики гострої респіраторної хвороби СОУІП-І9, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, до кінця 2021 року", введеного в дію Указом Президента України від 3 квітня 2021 року №139/2021, Міністерству охорони здоров`я України доручено вжити невідкладних дієвих заходів щодо поставки в Україну в максимально стислі строки необхідної кількості вакцин для специфічної профілактики коронавірусної хвороби СОVID -19) та забезпечення доступу населення до вакцинації з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2. Таким чином порушення вимог щодо нерозголошення та конфіденційності нанесе істотну шкоду державі та її населенню.
		Для забезпечення масштабної вакцинації проти СОVID -19 у відповідь на пандемію СОVID -19 в Україні, для подальшого контрактування для країни необхідної кількості доз вакцин, МОЗ змушене дотримуватись договірних умов із провідними виробниками вакцини проти СОVID -19. Шкода від надання запитуваної інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні, так як інформація, що захищається МОЗ у даному випадку, важливіша, ніж право на інформацію". 
		Вважаючи вищевикладене рішення про відмову у наданні запитуваної інформації протиправною ОСОБА_1 звернувся до суду з даним адміністративним позовом про його скасування та зобов`язання відповідача надати йому запитувану інформацію.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно відмовив у наданні інформації, що в даному випадку було заходом, пропорційним меті дотримання вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації", оскільки негативні наслідки від надання такої інформації переважають суспільний інтерес у її отриманні та можуть порушити права інших осіб.
		 
		Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.
		Так, частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
		Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Таким чином, у положеннях частини першої статті 10 Конвенції проголошується ряд свобод. Зокрема, право на свободу вираження своїх поглядів включає не тільки свободу дотримуватися своєї думки, тобто не переслідуватися за свої переконання, але також можливість вільно отримувати і розповсюджувати інформацію та ідеї. Принциповий момент в реалізації права на свободу вираження поглядів полягає в тому, що таке право може мати транскордонний характер. При цьому автори Конвенції не виставляли ніяких умов щодо того, хто саме може брати участь у розповсюдженні інформації. Таким чином, це може бути будь-який громадянин країни, яка є учасницею Конвенції.
		Разом із тим норми частини другої статті 10 Конвенції встановлюють певні обмеження щодо свободи вираження поглядів. Але такі обмеження можуть бути пов`язані лише з шістьма моментами, а саме: 1) захист інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки; 2) запобігання заворушенням чи злочинам; 3) охорона здоров`я чи моралі; 4) захист репутації чи прав інших осіб; 5) запобігання розголошенню конфіденційної інформації; 6) підтримання авторитету і безсторонності суду.
		Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
		Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
		У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) склався уже усталений підхід, що доступ до публічної інформації охороняється статтею 10 Конвенції.
		Так у справі "Співдружність Матерів Південної Чехії проти Республіки Чехія" (Sdruzeni Jihoceske Matky v. Czech Republic, заява №19101/03) ЄСПЛ визнав, що відмова надати на запит інформацію з боку державних органів була формою втручання у право на свободу одержувати інформацію, і тому цей випадок повинен розглядатися на предмет дотримання вимог статті 10 Конвенції.
		Підтвердженням включення питань доступу до інформації до обсягу статті 10 є також справа "Угорське об`єднання громадських свобод проти Угорщини" (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, заява №37374/05), в якій ЄСПЛ зазначив, що "…Суд нещодавно наблизився до ширшого розуміння поняття "свобода одержувати інформацію"… і відповідно до визнання права на доступ до інформації". ЄСПЛ також підкреслив, що запитана інформація була вже готова і могла бути надана. Водночас на державі лежав обов`язок не перешкоджати суспільному рухові такої інформації. Європейський суд одноголосно прийняв рішення про те, що у цій справі держава Угорщина вчинила порушення статті 10 Конвенції.
		У справі "Кенеді проти Угорщини" (Kenedi v. Hungary, заява №31475/05) пан ОСОБА_2 , угорський історик, подав запит до Міністерства внутрішніх справ, щоб отримати певні документи для створення і публікації нової історичної праці. Вирішуючи справу, ЄСПЛ дійшов висновку, що відмова надати інформацію хоч і переслідувала легітимну мету (захист національної безпеки), але не була передбачена законом. Отже, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
		У справі "Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії" (Youth Initiative for Human Rights v. Serbia, заява №48135/06) ЄСПЛ підкреслив, що "концепція "свободи отримувати інформацію" включає право доступу до інформації"; "коли неурядова організація займається справами громадського інтересу, як у випадку цього заявника, вона виконує роль громадського "сторожового пса" і має таку ж важливість, як ЗМІ" - ця теза також є важливою у цьому рішенні. Зауваживши, що відносно заявника "мало місце втручання у його право на свободу вираження" і що таке втручання суперечило національному законодавству Сербії, суд визнав порушення статті 10 Конвенції.
		У рішення в справі "Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини" (Magyar Helsinki Bizottsag v. Hungary, заява №18030/11) Велика Палата ЄСПЛ узагальнила практику Суду у справах із доступу до публічної інформації та виокремив такі чотири порогові критерії, відповідно до яких обмеження доступу до інформації може оцінюватися як втручання у реалізацію свободи вираження поглядів: 1) мета запиту на інформацію (розкриття інформації повинно надати доступ до питань, що становлять суспільний інтерес і тим самим забезпечити участь в управлінні державними справами); 2) характер запитуваної інформації (інформація повинна становити предмет загального суспільного інтересу); 3) роль запитувача інформації у її наступній передачі громадськості (критерій діє змогу встановити, чи особа бажає отримати доступ до інформації з метою інформування громадськості в якості "сторожового пса" демократії); 4) стан готовності та доступності запитуваної інформації (критерій дозволяє оцінити, чи може відмова в наданні інформації вважатись втручанням у свободу отримувати та передавати інформацію).
		Так само стаття 34 Конституції України встановлює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Згідно зі статтею 1 Закону України від 13 січня 2011 року №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
		Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
		Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:
		1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;
		2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;
		3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Положеннями частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI закріплено, що обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
		Відповідно до статті 7 Закону №2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
		Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
		Статтею 22 Закону №2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
		У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:
		1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;
		2) дату відмови;
		3) мотивовану підставу відмови;
		4) порядок оскарження відмови;
		5) підпис.
		Стаття 23 Закону №2939-VI визначає, що запитувач має право оскаржити відмову в задоволенні запиту на інформацію. 
		Обґрунтовуючи правомірність відмови у наданні ОСОБА_1 запитуваної інформації МОЗ України у відзиві зазначило, що таке обмеження здійснюється для охорони здоров`я населення та захисту прав інших людей, відповідно до досягнутих домовленостей виробників/постачальників вакцини щодо нерозголошення та конфіденційності.
		Насамперед колегія суддів нагадує, що згідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Як визначено частиною другою статті 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування
		У цьому зв`язку колегія суддів констатує, що в межах розгляду даної справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано жодних доказів існування домовленостей МОЗ України щодо нерозголошення та конфіденційності. Тобто, наявна сумнівність зазначених тверджень відповідача  
		Колегія суддів також піддає сумніву зазначені доводи відповідача, адже останнім зазначається, що на виконання вимог законодавства України, зокрема, Закону України "Про доступ до публічної інформації", Закону України "Про відкритість використання публічних коштів" МОЗ України постійно оприлюднює інформацію стосовно закупівель лікарських засобів через міжнародні організації на офіційному веб-сайті МОЗ (https://moz.gov.ua/zakupivli-likiv), також інформація міститься на офіційних веб-сайтах вищевказаних міжнародних організацій і є загальнодоступною.
		Варто додати, що загальнодоступність інформації не звільняє розпорядників/володарів такої інформації від обов`язку надавати її за запитами фізичних та юридичних осіб.
		Також слід додати, що аналіз положень Закону №2939-VI щодо конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону №2939-VI); у випадках, встановлених законодавством, може не бути обмежено доступ до визначеної інформації, в тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону №2939-VI).
		Отже, можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї.
		Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону.
		Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. За умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації (постанова пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації").
		Відтак передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту".
		Колегія суддів звертає увагу на те, що положення частини другої статті 6 Закону передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту".
		Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації.
		За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
		Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових "трискладового тесту" означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі №554/11837/14-а та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19.
		Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували позицію МОЗ України про те, що обмеження в доступі до запитуваної інформації здійснюється для охорони здоров`я населення та захисту прав інших людей, відповідно до досягнутих домовленостей.
		Посилання відповідача на постанову Печерського районного суду міста Києва від 10 червня 2021 року у справі №757/26296/21-п, якою визнані правомірними дії заступника Міністра охорони здоров`я України Шаталової С.М. щодо відмови у наданні конференційної інформації про закупівлю вакцин, а провадження по справі закрито у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, є безпідставним, оскільки обставини, встановлені цим судовим рішенням, не мають преюдиційного значення у даній справі.
		Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи частини сьомої статті 6 Закону №2939-VI, згідно яких обмеженню у доступі підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.
		Отже, у разі наявності у запитуваних документах конфіденційної інформації, відповідач повинен надавати копії запитуваних документів, з яких шляхом ретушування вилучати відомості, доступ до яких обмежено відповідно до закону.
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26 листопада 2019 року у справі №1240/2978/18.
		Також колегія суддів не може погодитися з правовою позицією відповідача щодо відмові у наданні інформації про придбання товарів (вакцин проти COVID-19) за бюджетні кошти, адже як встановлено частиною 5 статті 6 Закону №2939-VІ, не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження  бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. При дотриманні вимог, передбачених частиною другою цієї статті, зазначене положення не поширюється на випадки, коли оприлюднення або надання такої інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину.
		У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" зазначено, що аналіз цього визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону №2939-VІ, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях: уся інформація, що перебуває у володінні суб`єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб`єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання (пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VІ); інформація щодо  використання бюджетних коштів юридичними особами, що фінансуються з державного,  місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим (пункт 2 частини першої статті 13 Закону №2939-VІ); інформація, пов`язана з виконанням особами делегованих повноважень суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини 1 статті 13 Закону №2939-VІ); інформація щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, якщо йдеться про суб`єктів господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями (пункт 4 частини першої статті 13 Закону №2939-VІ); інформація про стан довкілля; якість харчових продуктів і предметів побуту; аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; інша інформація, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідна інформація) (частина друга статті 13 Закону №2939-VІ).
		З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що інформація про придбання товарів за бюджетні кошти становить суспільний інтерес та є публічною, тому не може бути обмежена.
		Отже, враховуючи наведене, а також те, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо надання належних та допустимих доказів в підтвердження наявності підстав для відмови у надані запитуваної інформації, та, відповідно, не довів суду законності відмови у наданні публічної інформації, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині протиправності відмови у надані інформації.
		У цьому зв`язку колегія суддів вважає, що в разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення у визначений чинним законодавством спосіб, яким може бути захищено / відновлено порушене право.
		Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.
		Частиною другою статті 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		З метою ефективного захисту прав позивача колегія суддів вважає, що з урахуванням обставин справи належним та ефективним способом судового захисту прав апелянта є визнання протиправною відмови МОЗ України у наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 30.06.2021 року та зобов`язання надати запитувану інформацію, з урахуванням висновків суду.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
		За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Відтак апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.
		У відповідності до статті 139 КАС України, судові витрати, понесені позивачем по сплаті судового за подачу позовної заяви (908,00 грн.) та апеляційної скарги (1362,00 грн.) підлягає відшкодуванню йому за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
		Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
		Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 4 жовтня 2022 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
		Визнати протиправною відмову Міністерства охорони здоров`я України у наданні інформації на інформаційний запит ОСОБА_1 від 30.06.2021 року.
		Зобов`язати Міністерство охорони здоров`я України надати ОСОБА_1 публічну інформацію на його інформаційний запит від 30.06.2021 року, з урахуванням висновків суду.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Міністерства охорони здоров`я України на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2270,00 грн.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя-доповідач                                        В.О.Скрипченко
		 
		 
		Суддя                                        І.П.Косцова
		 
		 
		Суддя                                        Ю.В.Осіпов
		 
		 
		 
		Повне судове рішення складено 25 січня 2023 року.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...