Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 924/524/22 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин; про визнання недійсними господарських договорів, пов’язаних з реалізацією корпоративних прав.
Надіслано для оприлюднення: 26.01.2023. Зареєстровано: 26.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 27.01.2023.
Дата набрання законної сили: 18.01.2023
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		18 січня 2023 року                                                                                      Справа № 924/524/22 
		 
		Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. ,  суддя Філіпова Т.Л. 
		секретар судового засідання Першко А.А.
		за участю представників сторін:
		позивача: не з`явився
		відповідача 1: не з`явився
		відповідача 2: Стьопін О.Ю. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у справі №924/524/22 (повний текст складено 10 листопада 2022 року, суддя Вибодовський О.Д.)
		за позовом ОСОБА_2 , м. Хмельницький 
		до ОСОБА_3 , м. Хмельницький 
		до ОСОБА_1 , м. Хмельницький 
		про визнання недійсним договору від 28 грудня 2007 року
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у справі №924/524/22 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору від 28 грудня 2007 року.
		Визнано недійсним договір міни частками у статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин", який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року, застосувавши наслідки недійсності вказаного договору шляхом зобов`язання кожну із сторін договору повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
		Присуджено до стягнення з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) - 1240,50 грн. (одну тисячу двісті сорок гривень 50 коп.) - витрат по оплаті судового збору.
		Присуджено до стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) - 1240,50 грн. (одну тисячу двісті сорок гривень 50 коп.) - витрат по оплаті судового збору.
		Вказане рішення мотивоване тим, що у зв`язку із тим, що позивач,  як інший з подружжя та як співвласник у спільному майні, не надавала згоди   ОСОБА_3 на відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 49,44%, та розміром 24,72% номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень відповідно, не надавала, тому, договір міни частками у статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" від 28 грудня 2007 року укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з порушенням норм частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, що, з огляду на приписи частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.
		Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у справі №924/524/22 повністю та ухвалити нове рішення по суті справи, яким відмовити у позові ОСОБА_2 у повному обсязі.
		Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки суд розглянув справу за відсутності скаржника, без належного повідомлення про час, дату та місце судового розгляду. Також, згідно із частиною 4 статті 120 ГПК України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. ОСОБА_1 є учасником справи, в судовому засіданні 07 листопада 2022 року присутнім не був, про судове засідання 08 листопада 2022 року повідомлений ухвалою також не був. Про судове засідання взнав від свого представника лише вранці 08 листопада 2022 року. Крім того, суду були направлені відповідні клопотання про відкладення справи, але суд відмовив у їх задоволенні. У судовому засіданні 07 листопада 2022 року, було оголошено подану відповідачем ОСОБА_3 заяву про визнання позову, всупереч встановленому ГПК України порядку (без надіслання копії іншим учасникам справи). Головуючий у справі суддя не надав можливості представнику ознайомитися із поданою заявою та підготувати обгрунтовані заперечення проти неї.
		Скаржник звертає увагу суду, що в даному випадку рішення суду порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Так, справа стосувалася корпоративних прав на частки у товариствах: ТОВ "Хмельницьк-млин", ТОВ "ПМТЗ "Агропромтехніка", але вказані товариства не були залучені до участі у справі. Рішенням суду зобов`язано сторони повернути все одержане за договором міни, а предметом договору, якраз і були частки в цих товариствах. Отже, виконання рішення суду, потягне за собою зміну складу та часток учасників товариств, що прямо вплине на їх права, інтереси та обов`язки.
		Апелянт зауважує, що в ЄДР були відомості про те, що частка ОСОБА_3 є лише його частковою власністю, а частка ОСОБА_2 також є її частковою власністю. ОСОБА_2 має спростувати ці відомості з ЄДР за допомогою належних та допустимих доказів, наприклад: рішення суду про розподіл майна подружжя, яким визнано, що ці частки є сумісною власністю.
		На переконання ОСОБА_1 сторона позивача не довела, а суд не встановив наступні обставини: що частки вибули саме за цим договором та цей договір був виконаний; що на момент подання позову частки збереглися в тих самих розмірах, в тих самих товариствах, у тих самих осіб та рішення суду, в частині застосування наслідків недійсності правочину, може бути виконане; що обидва товариства на момент подання позову були діючі, а не ліквідовані чи визнані банкрутами; позивачем не доведено, а судом не встановлено жодної недобросовісності зі сторони апелянта при укладенні договору міни.
		Скаржник зазначає, що наявність згоди позивачки на обмін частками підтверджується наявними в справі письмовими доказами: повною редакцією договору міни від 28 грудня 2007 року, протоколом №2 загальних зборів учасників ТОВ "Хмельницьк-млин", протоколом №23 загальних зборів учасників ТОВ "ПМТЗ "Агропромтехніка", нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 28 грудня 2007 року реєстровий №6156, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 від 28 грудня 2007 року реєстровий №6154.
		Крім того, апелянт вважає, що позивачем не наведено жодних поважних причин пропуску позовної давності для звернення до суду та не надано жодних належних і допустимих доказів в таке підтвердження. Виходячи із змісту позовних вимог, позивач, на думку апелянта, подала позов, навіть не у своїх інтересах, а в інтересах свого чоловіка, тобто на вдновлення не власних прав, а прав її чоловіка.
		Листом №924/524/22/6340/22 від 25 листопада 2022 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Хмельницької області.
		05 грудня 2022 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/524/22.
		Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 грудня 2022 року, у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді - члена колегії Грязнова В.В., внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.
		Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14 грудня 2022 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у справі №924/524/22 та призначено розгляд апеляційної скарги на "18" січня 2023 р. об 10:00 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2.
		19 грудня 2022 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко О.В. надійшло клопотання про участь представника учасника справи в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
		11 січня 2023 року від позивача надійшли письмові пояснення в порядку пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України. Заявник вважає, що Господарський суд Хмельницької області, встановивши: належність позивачу на праві спільної сумісної власності частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин"; факт відчуження ОСОБА_3 спірної частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" за відсутності згоди ОСОБА_2 , як іншого з подружжя та як співвласника у спільному майні, на таке відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 49,44 %, та розміром 24,72 % номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень відповідно, дійшов до правильного висновку про наявність правових підстав для захисту майнових прав та інтересів позивача шляхом визнання недійсним договору міни частками у статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин", який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року, та застосування наслідків недійсності вказаного договору у вигляді зобов`язання кожної із сторін договору повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Як було зазначено позивачем за змістом позовної заяви, 17 лютого 2022 року ОСОБА_2 за наслідками надання приватним нотаріусом відповідної інформації стало відомо про факт протиправного відчуження, а саме: без письмової згоди позивача, як іншого з подружжя та як співвласника у спільному сумісному майні подружжя, припинення за ОСОБА_3 права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 24,72 %. В результаті отримання відповідної інформації, позивачем здійснено звернення до ОСОБА_3 щодо повідомлення зазначених обставин та надання копій документів, на підставі яких здійснено перехід права власності на вказану частку від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 . На вказане вище звернення ОСОБА_3 повідомлено позивача про факт відчуження спірної частки на підставі договору міни частками у статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин", який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року, та надано копію відповідного договору. Таким чином, із вказаного вище моменту позивач дізналась про факт відчуження спірної частки та існування відповідного договору міни. Відтак, із вказаного терміну починає перебіг строк звернення позивача до суду із вимогою про визнання відповідного правочину недійсним. В свою чергу, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував обізнаність позивача про укладення вказаного договору раніше, ніж 17 лютого 2022 року.
		Безпосередньо в судовому засіданні 18 січня 2023 року представник ОСОБА_1 повністю підтримав вимоги і доводи викладені в апеляційній скарзі.
		Представники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином. 
		13 січня 2023 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Савченко Оксани Володимирівни надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, у зв`язку із захворюванням адвоката, що унеможливлює участь вказаного представника у судовому засіданні, яке призначене на 18 січня 2023 року на 10 годину 00 хвилин. До вказаного клопотання додано довідку від 09 січня 2023 року про знаходження на амбулаторному лікуванні.
		Розглянувши вказане клопотання, апеляційний суд враховує наступне.
		Згідно з частиною 11 статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.
		Відкладення розгляду справи є правом суду та здійснюється ним, з урахуванням конкретних обставин у справі та у разі визнання причин неявки сторін поважними. При цьому відкладення розгляду справи є прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
		За положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
		Процесуальний закон не містить приписів щодо обов`язкового здійснення апеляційного розгляду за участю представників учасників справи. Не зазначалося про таку участь як обов`язкову і в ухвалі про призначення судового засідання.
		Колегія суддів бере до уваги, що адвокат Савченко Оксана Володимирівна перебуває на амбулаторному лікуванні з 09 січня 2023 року, а судове засідання було призначене на 18 січня 2023 року, відтак ОСОБА_2 не була позбавлена можливості забезпечити участь іншого представника. Правова позиція викладена позивачем у письмових поясненнях (в порядку пункту 3 частини 1 статті 42 ГПК України, які надійшли до суду 11 січня 2023 року), відома суду та іншим учасникам процесу. 
		Крім того, згідно з частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
		Водночас, як вбачається із системи Easycon, представник позивача - адвокат Савченко Оксана Володимирівна, 18 січня 2023 року об 10:00 год. (в час призначений для розгляду апеляційної скарги у даній справі) була активною в системі, однак під час підключення представника до відеоконференції була отримана інформація про те, що Савченко Оксана Володимирівна знаходиться в іншій конференції, що підтверджується скрін-шотом долученим до матеріалів справи. Надання переваги одним судовим засіданням перед іншими залежало виключно від волевиявлення заявника.
		Отже, з огляду на викладене, обставини неможливості взяти участь в засіданні суду представника позивача колегія суддів не може визнати поважними, у зв`язку з чим клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
		Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.
		Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
		Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).
		Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.
		Колегія суддів, заслухавши пояснення представника апелянта, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати.
		При цьому колегія суддів виходила з наступного.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 19 лютого 1984 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 19 лютого 1984 року №425404.
		Доказів припинення чи визнання недійсним шлюбу суду не подано.
		В період перебування у зареєстрованому шлюбі подружжям в якості спільного сумісного майна набуто у власність корпоративні права на юридичну особу, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин", ідентифікаційний код юридичної особи 35479380, місцезнаходження юридичної особи: Україна, 31362, Хмельницька область, Хмельницький район, село Розсоша, номер та дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації юридичної особи: № 16681360000002665 від 31 жовтня 2007 року.
		Розмір частки (вкладу) ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" на момент створення вказаної юридичної особи становив 49,44% номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні.
		Решта часток (вкладів) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" в розмірі 49,44% номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні належала на праві власності ОСОБА_1 та 1,12 % номінальною вартістю 76 722,00 гривні - ОСОБА_2 .
		ОСОБА_2 належали на праві спільної сумісної власності частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" в розмірі 49,44% номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні та 1,12 % номінальною вартістю 76 722,00 гривні.
		28 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір міни частками у статутних фондах ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та ТОВ "Хмельницьк-млин", відповідно до пункту 1.1. якого сторона 1 зобов`язується передати у власність сторони 2 (відступити) належну їй частку у статутному фонді ТОВ "Хмельницьк-млин" (ідентифікаційний код 35479380), що становить 49,44% статутного фонду, загальною вартістю 3 393 332,29 гривень, з усіма правами та обов`язками, що належать учаснику ТОВ "Хмельницьк-млин" відповідно до статуту ТОВ "Хмельницьк-млин" та законодавства України, а сторона 2 зобов`язується передати у власність сторони 1 (відступити) належну їй частку у статутному фонді ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (ідентифікаційний код 23832335), що становить 49,44% статутного фонду, загальною вартістю 3 393 332,29 гривень, з усіма правами та обов`язками, що належать учаснику ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" відповідно до статуту ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та законодавства України у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
		Вказаний договір на 3 аркушах підписаний сторонами, прошитий та скріплений їх підписами (оригінал надано представником відповідача для огляду суду апеляційної інстанції,  копія, долученій відповідачем до матеріалів справи, відповідає оригіналу, знаходиться на а.с. 37-39). 
		Згідно пункту 1.2.8 договору частка в статутному фонді ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка", яка обмінюється, станом на 28 грудня 2007 року сплачено повністю.
		Частка в статутному фонді ТОВ "Хмельницьк-млин", яка обмінюється, станом на 28 грудня 2007 року сплачено повністю (пункт 1.3.8 договору).
		Відповідно до пунктів 2.9 та 2.10 договору сторона 1 зобов`язується в день укладення цього договору оформити в нотаріальній формі та подати зборам учасників ТОВ "Хмельницьк-млин" заяву про припинення своєї участі у товаристві в зв`язку із передачею своєї частки іншому учаснику товариства. Сторона 2 зобов`язується в день укладення цього договору оформити в нотаріальній формі та подати зборам учасників ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" заяву про припинення своєї участі у товаристві в зв`язку із передачею своєї частки іншому учаснику товариства.
		Рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Хмельницьк-млин" від 28 грудня 2007 року, яке оформлене протоколом №2 вирішено: виключити зі складу учасників ТОВ "Хмельницьк-млин" ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в зв`язку із передачею (відступленям) їх часток в статутному фонді товариства ОСОБА_1 ; передати частку в статутному фонді ТОВ "Хмельницьк-млин" ОСОБА_3 в розмірі 3 393 332,29 гривень (49,44% статутного фонду) учаснику товариства ОСОБА_1 ; передати частку в статутному фонді ТОВ "Хмельницьк-млин" ОСОБА_2 в розмірі 76722,00 гривень (1,12% статутного фонду) учаснику товариства ОСОБА_1 ; затверджено зміни до статуту ТОВ "Хмельницьк-млин"/а.с. 41/.
		Протокол №2 від 28 грудня 2007 року підписаний учасниками ТОВ "Хмельницьк-млин" ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та скріплений печаткою товариства /а.с. 41/.
		Матеріали справи також містять нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 про припинення участі у ТОВ "Хмельницьк-млин" від 28 грудня 2007 року/а.с. 43/.
		У 2022 році ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса щодо надання роз`яснення з питання розподілу спільного із ОСОБА_3 майна, а саме: нерухомого майна, транспортних засобів, корпоративних прав, шляхом укладення договору про поділ спільного майна подружжя.
		В межах надання роз`яснень від 17 лютого 2022 року приватним нотаріусом відносно повідомлених позивачем об`єктів спільного із ОСОБА_3 майна, право власності на які перевірено ним у відповідних державних реєстрах, повідомлено позивача про можливість укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору про поділ спільного майна подружжя відносно усіх вказаних позивачем нерухомих об`єктів, транспортних засобів та корпоративних прав (часток у статутних капіталах юридичних осіб), окрім частки ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" (код в ЄДРПОУ 35479380).
		Приватним нотаріусом повідомлено позивачу про те, що ОСОБА_3 станом на 17 лютого 2022 року не є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" й у Єдиному державному реєстрі фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості про наявність у ОСОБА_3 частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 24,72% частка ОСОБА_2 у спільному майні від усієї частки ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" розміром 49,44% номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні.
		ОСОБА_2 стверджує, що з даного роз`яснення їй стало відомо про те, що без її письмової згоди як іншого з подружжя та як співвласника у спільному сумісному майні подружжя, відбулось припинення за ОСОБА_3 права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 24,72%, згідно із договору міни частками у статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин", який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року.
		За таких обставин, враховуючи протиправність переходу від ОСОБА_3 до ОСОБА_1 права власності на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 24,72%, на підставі вказаного вище договору міни частками у статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин", який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року, про що позивачу стало відомо лише у 2022 році і який суттєво впливає на права та інтереси ОСОБА_2 , як власника вибулого із спільної сумісної власності майна, вказане зумовило необхідність у зверненні позивача до суду із даним позовом про визнання такого договору недійсним.
		25 жовтня 2022 року до Господарського суду Хмельницької області ОСОБА_3 були подані письмові пояснення, до яких долучено заяву про визнання в повному обсязі позовних вимог ОСОБА_2 .
		Враховуючи викладені обставини, місцевий господарський суд прийшов до висновку про визнання недійсним договору міни від 28 грудня 2007 року у зв`язку із тим, що згоди ОСОБА_3 позивач, як інший з подружжя та як співвласник у спільному майні, на відчуження частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк - млин" номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні, що у відсотковому співвідношенні еквівалентно 49,44%, та розміром 24,72% номінальною вартістю 1 696 666,14 гривень відповідно, не надавала.
		Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з таким висновком з огляду на наступне.
		За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
		Згідно з частинами першою та другою статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
		Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину, однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки. У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.
		Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
		Згідно зі статтею 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 
		У відповідності до статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України унормовано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
		Апеляційний господарський суд зауважує, що в силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
		Відповідно до частини першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктивного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
		Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Отже, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також наявність у позивача порушеного права чи інтересу в результаті укладення спірного правочину (правочинів).
		Згідно із пунктами 3, 4 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
		Таким чином, у зв`язку із тим, що даний спір виник з правочину щодо частки в юридичній особі, відтак, з урахуванням вимог пунктів 3, 4 частини 1 статті 20 ГПК України дана справа підлягає до розгляду в порядку господарського судочинства.
		Аналогічний висновок щодо розгляду зазначеної категорії справ господарськими судами викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18.
		ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Хмельницької області із вимогою про визнання недійсним договору міни частками у статутних фондах ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та ТОВ "Хмельницьк-млин", укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 28 грудня 2007 року. Підставою позову є укладення договору щодо розпорядження майном, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, чоловіком без згоди дружини.
		За змістом абзацу першого частини першої статті 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
		Юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу (частини перша, друга статті 81 Цивільного кодексу України).
		Згідно із частиною першою статті 83 Цивільного кодексу України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.
		Відповідно до частин першої, другої статті 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами. Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
		Частиною третьою статті 63 Господарського кодексу України визначено, що залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.
		Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 63 Господарського кодексу України корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб. Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.
		За змістом наведеної норми корпоративними є не тільки кооперативні підприємства та підприємства, що створюються у формі господарського товариства, але й інші підприємства, особливості правового регулювання та статусу яких визначається Господарським кодексом України та іншими законодавчими актами.
		Згідно із частинами першою, третьою статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
		За змістом частин першої, другої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
		Частиною першою статті 2 Сімейного кодексу України встановлено, що цей Кодекс регулює, зокрема, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям.
		Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин (стаття 8 Сімейного кодексу України).
		Згідно з положеннями глав 7 та 8 Сімейного кодексу України власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
		Статтею 60 Сімейного кодексу України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 Сімейного кодексу України).
		Об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 Цивільного кодексу України).
		Частиною першою статті 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
		Отже, в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України, частка в статутному капіталі є майном, як особливим об`єктом цивільних прав.
		Відповідно до статті 62 Сімейного кодексу України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		За приписами статті 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Частинами першою, третьою статті 368 Цивільного кодексу України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Частинами першою, другою та третьою статті 65 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
		Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.
		Тобто, якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою з ним.
		Тлумачення наведених норм, що визначають порядок розпорядження майном, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, свідчить, що чоловік та дружина розпоряджаються цим майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується (схожий за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
		Така презумпція може бути спростована, і один з подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
		Як вбачається із матеріалів справи, 19 лютого 1984 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено шлюб, згідно свідоцтва про шлюб від 19 лютого 1984 року №425404.
		В період перебування у зареєстрованому шлюбі подружжям в якості спільного сумісного майна набуто у власність корпоративні права на юридичну особу, а саме: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" (код ЄДРПОУ 35479380), номер та дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про проведення державної реєстрації юридичної особи: № 16681360000002665 від 31 жовтня 2007 року.
		Розмір частки (вкладу) ОСОБА_3 у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" на момент створення вказаної юридичної особи становив 49,44 % номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні.
		Решта часток (вкладів) у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" в розмірі 49,44 % номінальною вартістю 3 393 332,29 гривні належала на праві власності ОСОБА_1 та 1,12 % номінальною вартістю 76 722,00 гривні   ОСОБА_2 .
		28 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір міни частками у статутних фондах ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та ТОВ "Хмельницьк-млин", відповідно до пункту 1.1. якого сторона 1 зобов`язується передати у власність сторони 2 (відступити) належну їй частку у статутному фонді ТОВ "Хмельницьк-млин" (ідентифікаційний код 35479380), що становить 49,44% статутного фонду, загальною вартістю 3 393 332,29 гривень, з усіма правами та обов`язками, що належать учаснику ТОВ "Хмельницьк-млин" відповідно до статуту ТОВ "Хмельницьк-млин" та законодавства України, а сторона 2 зобов`язується передати у власність сторони 1 (відступити) належну їй частку у статутному фонді ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" (ідентифікаційний код 23832335), що становить 49,44% статутного фонду, загальною вартістю 3 393 332,29 гривень, з усіма правами та обов`язками, що належать учаснику ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" відповідно до статуту ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та законодавства України у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
		Колегією суддів в судовому засіданні 18 січня 2023 року досліджено оригінал договору міни від 28 грудня 2007 року та встановлено, що він складений на 3 (трьох) аркушах, є прошитий та скріплений підписами відповідачів.
		На третьому аркуші договору зазначено, що ОСОБА_2 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Хмельницьким МВ УМВС України в Хмельницькій області 26 березня 2002 року, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та учасник Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" дає згоду учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" ОСОБА_1 та учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" ОСОБА_3 на обмін їхніми частками в статутних фондах Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин".
		ОСОБА_5 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , дає згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_1 договору міни частками у статутних фондах товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та товариства з обмеженою відповідальністю "Хмельницьк-млин" з гр. ОСОБА_3 на умовах визначених ним самостійно.
		Вказані вище обставини засвідчені підписами ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
		Відповідно до частини 1 статті 24 Цивільного кодексу України людина, як учасник цивільних відносин, вважається фізичною особою. У статті 25 Цивільного кодексу України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. За правилами частин 2 та 4 статті 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.
		У статті 26 Цивільного кодексу України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати всі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.
		Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність (створення або участь у господарському товаристві), після проходження передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - учасника товариства. При цьому, правовий статус "учасник товариства" сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
		Враховуючи викладене, ОСОБА_2 надаючи згоду ОСОБА_3 на обмін частками в статутних фондах, як учасник товариства з обмеженою відповідальністю надала свою згоду щодо укладення договору міни як член подружжя. Зазначення у "згоді" статусу учасника юридичної особи, а не члена подружжя не має визначального значення у даному випадку, оскільки цивільне законодавство базується на принципах розумності та добросовісності.
		При цьому суд не погоджується з оцінкою даного договору судом першої інстанції, зокрема його частини, аркуша 3 не як частини договору, а як окремого листа, що не містить дати його складення, оскільки судом не спростовано той факт, що договір складено на 3 аркушах, про що зазначено на штампі "прошито та пронумеровано", що містить підписи відповідачів/ а.с. 39 зворот/. 
		Також колегія бере до уваги договір купівлі продажу, укладений 28.12.2007 року між позивачем та ОСОБА_6 , зокрема в частині його оформлення, де, аналогічно до договору міни, містяться згода ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на укладення такого договору.
		Також висновуючи, що погодження ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на укладення договору міни є окремим листом та не може бути доказом отримання згоди на укладення договору, місцевим судом не надано оцінки усім доказам, що стосуються укладення оспорюваного правочину в їх сукупності, зокрема згідно протоколу 2 загальних зборів учасників ТОВ "Хмельницьк млин" від 28.12.2007р. (день укладення договору), яким  виключено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з учасників товариства у зв`язку з відступленням (передачею) часток ОСОБА_1 , який підписано всіма сторонами укладеного правочину та ОСОБА_3 , та скріплено печаткою товариства.
		Суд зазначає, що самостійно рішення зборів не може бути доказом погодження позивача на укладення відповідачем 1 оспорюваного договору, водночас надаючи оцінку усім доказам у їх сукупності, а саме договору міни від 28.12.2007 із погодженням позивача на його укладення, договору купівлі-продажу від 28.12.2007 /а.с. 40/, протоколу загальних зборів № 2 ТОВ "Хмельницьк млин" від 28.12.2007, із врахуванням ст. ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України, дії учасників справи 28.12.2007 достеменно свідчать про обізнаність як позивача, так і відповідача 1  про укладення оспорюваної угоди, вільного волевиявлення щодо його укладення та сприяння настання наслідків такої угоди, що проявилося у виключенні ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з числа учасників товариства.  
		При цьому матеріали справи не містять жодного заперечення від позивача чи відповідача 1 про невідповідність їх підписів на документах, що знаходяться в матеріалах справи.
		Також позивачем не доведено, а судом першої інстанції не встановлено порушення прав позивача укладенням оспорюваного договору із врахуванням правової природи останнього, зокрема даний договір є договором міни, що за своїми умовами передбачав отримання ОСОБА_3 рівноцінної частки 49,44%  в майні ТОВ "ПМТЗ "Агропромтехніка", загальною вартістю 3 393 332,29 грн., право на яку належить позивачу та відповідачу 1 на праві спільної сумісної власності. 
		Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу до товариства таке майно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя (близький за змістом висновок щодо правового режиму майна подружжя, переданого до статутного капіталу викладено в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі №6-61пс13, який згодом був також підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2021 року у справі №916/2813/18).
		Тобто в разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні товариства зазначене майно стає власністю такої юридичної особи, а подружжя набуває право на частку в статутному (складеному) капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, яка стає замінником відповідного корпоративного вкладу.
		Згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.
		Водночас пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
		Відповідно до частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя, тобто згода останнього презюмується.
		При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину.
		З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.
		Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Подібні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі №6-3058цс16. Водночас із зазначеної постанови випливає, що для визнання договору недійсним суду слід також встановити недобросовісність того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна.
		Колегія суддів враховує, що положення частини другої статті 369 Цивільного кодексу України та частини другої статті 65 Сімейного кодексу України з урахуванням пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Отже можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи контрагента за таким договором.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18.
		У даному випадку позивачем не доведено, а судом не встановлено недобросовісність покупця та продавця під час укладення оспорюваного правочину. 
		Приписами статті 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист прав і свобод в судовому порядку.
		Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.
		У вказаній нормі матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
		Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
		Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
		Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
		Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі №924/831/17).
		З урахуванням наведеного, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору міни від 28.12.2007, а відтак не підлягає задоволенню й похідна вимога про застосування наслідків недійсного правочину.
		Водночас щодо висновків місцевого господарського суду про можливість застосування двосторонньої реституції, колегія суддів зазначає наступне.
		У відповідності до висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 01 листопада 2021 року у справі №179/130/13-ц, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
		Зважаючи на необхідність урахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 про те, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника товариства до його статутного капіталу, колегія суддів приходить до висновку про те, що у вказаній категорії спорів позивач наділений правом вимагати компенсації половини вартості частки (іншого з подружжя) у статутному капіталі товариства, а не виплати половини вартості внеску відповідача як засновника у статутний капітал товариства чи половини вартості внесеного подружжям майна.
		Також суд звертає увагу, що між сторонами укладено договір міни часток в статутних фондах товариств ТОВ "Хмельниць-млин" та ТОВ "ПМТЗ"Агропромтехніка", а тому звертаючись з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання кожної із сторін договору повернути іншій в натурі те, що вона отримала на виконання правочину, позивач не довів, що така реституція можлива станом на час розгляду справи. У матеріалах справи відсутні відомості щодо розподілу часток в товаристві ТОВ "ПМТЗ"Агропромтехніка" та можливості проведення такої реституції. Судом першої інстанції, задовільняючи позовні вимоги, дані обставини не досліджувалися та не встановлені.
		Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
		Встановивши факт необґрунтованості позовних вимог, у суду відсутні підстави для застосування позовної давності до спірних правовідносин.
		Поряд з цим, колегія суддів вважає взаємосуперечливим зазначення місцевим господарським судом в описовій частині оскаржуваного рішення про те, що позивач дізналась про факт відчуження спірної частки та існування відповідного договору міни 17 лютого 2022 року (як дати початку перебігу строку позовної давності) та одночасне визнання поважними причини пропущення позовної давності без зазначення жодних мотивів такого висновку. Матеріалами справи, а саме прошитим та пронумерованим договором міни частки у статутних фондах ТОВ "Підприємство матеріально-технічного забезпечення "Агропромтехніка" та ТОВ "Хмельницьк-млин" від 28 грудня 2007 року, протоколом №2 загальних зборів учасників ТОВ "Хмельницьк-млин" від 28 грудня 2007 року підтверджується та обставина, що ОСОБА_2 була обізнана з фактом відчуження її чоловіком частки у ТОВ "Хмельницьк-млин" в момент укладення оскаржуваного договору. Позивач не заперечувала її підписи на зазначених документах.
		Враховуючи викладене, висновки місцевого господарського суду, викладені в оскаржуваному рішенні не відповідають встановленим обставинам справи, що є підставою для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.
		У відповідності до статті 129 ГПК України судові витрати у справі покладаються на позивача. 
		Керуючись ст. ст. 269, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
		                                 
		УХВАЛИВ:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у справі №924/524/22 задовольнити.
		Рішення Господарського суду Хмельницької області від 08 листопада 2022 року у справі №924/524/22 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.
		Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 , ІПН: НОМЕР_3 ) 3721,50 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
		Справу №924/524/22 повернути до Господарського суду Хмельницької області.
		Повний текст постанови складений "25" січня 2023 р.
		 
		Головуючий  суддя                                                                      Бучинська Г.Б. 
		 
		Суддя                                                                                              Василишин А.Р.  
		 
		Суддя                                                                                              Філіпова Т.Л.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...