Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 183/9193/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про спонукання виконати або припинити певні дії.
Надіслано судом: 30.01.2023. Зареєстровано: 30.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 31.01.2023.
Дата набрання законної сили: 03.07.2023 (частково)
Результат оскарження 03.07.2023 Апеляційний суд міста Києва: скасовано рішення частково та ухвалено нове рішення
Номер судового провадження: 2/758/6127/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 183/9193/21 
		Р І Ш Е Н Н Я 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		23 грудня 2022 року                                                                         м. Київ 
		Подільський районний суд м. Києва у складі
		головуючого судді - Якимець О. І.,
		за участю секретаря судових засідань Карпишиної К.С.,
		учасники справи:
		позивач ОСОБА_1 не з`явилася,
		представник позивача ОСОБА_2 з`явилася (у режимі відеоконференції), 
		представник відповідача Киричук Г. М. з`явилася (у режимі відеоконференції),
		розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення надмірно отриманих коштів та відшкодування моральної шкоди, 
		в с т а н о в и в:
		 
		позивач звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути із відповідача надмірно сплачені кошти за кредитним договором від 25 жовтня 2017 року № 100898634901 у розмірі 21140,34 грн; моральну шкоду у сумі 10000,00 грн та вирішити питання судових витрат.
		В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що між сторонами укладено кредитний договір. У зв`язку із порушенням зобов`язань із сторони позивача, банком здійснено стягнення коштів на погашення заборгованості. Судовим рішенням встановлено, що позивачем здійснено переплату у розмірі 11534,51 грн за період з 22 жовтня 2020 року по 22 травня 2021 року. У зв`язку з цим, звернулась до банку із вимогою про повернення надмірно сплачених коштів, однак таких не повернуто. Натомість, банком надалі здійснювалось списання коштів із рахунку позивача на погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9605,83 за період з 23 травня 2021 року по 08 вересня 2021 року. Жодних договорів із банком не укладала, а лише підписала заяву № 100898634901 від 25 жовтня 2017 року. У зв`язку із вчиненням таких дій із сторони банку, зазнала моральних страждань, адже позбавлена можливості забезпечити собі та дітям достатній життєвий рівень. Це також негативно відобразилось на психологічному та емоційному стані позивача. У зв`язку із наведеним та у відповідності до ст. ст. 22, 1212 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», просить позов задовольнити. Згідно з ст. 141 ЦПК України вирішити питання судових витрат.
		Відповідачем не подано до суду відзив, який би містив заперечення на позов. 
		02 лютого 2022 року ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області справу передано на розгляд до Подільського районного суду м. Києва. 
		19 жовтня 2021 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. 
		15 липня 2022 року заочним рішенням суду позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення надмірно отриманих коштів та відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 21140,34 грн. В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання судових витрат. 
		29 серпня 2022 року ухвалою суду прийняти до розгляду заяву Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року № 758/9193/21.
		09 вересня 2022 року заяву представника Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про перегляд заочного рішення Подільського районного суду м. Києва від 15 липня 2022 року №183/9193/21 задоволено. Заочне рішення суду від 15 липня 2022 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення надмірно отриманих коштів та відшкодування моральної шкоди скасовано і призначити справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
		У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд позов задовольнити повністю.
		У судовому засіданні представник відповідача заперечила проти позову повністю та просить у такому відмовити. Наводить аргументи про те, що, сторони перебувають у договірних відносинах, стягнення коштів відбувається з метою виконання зобов`язань за кредитним договором, жодних переплат за кредитним договором не було, зобов`язання за кредитним договором не припинені, а відтак підстави для застосування ст. 1212 ЦК України відсутні. Просить у позові відмовити. 
		Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повністю, всебічно та об`єктивно обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.
		Суд установив, 23 жовтня 2017 року між сторонами укладено кредитний договір № 100898634901 (далі - кредитний договір, договір), відповідно до якого позивачу надано кредиту у сумі 50000,00 грн, строком на 24 місяці, зі сплатою процентів у розмірі 0,01 відсотків. 
		У зв`язку із виникнення заборгованості за кредитним договором, банк звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н. С. про вчинення виконавчого напису про стягнення з позивача на користь банку заборгованості за кредитним договором за період з квітня 2018 року по 09 квітня 2019 року у розмірі 73986,24 грн. Виконавчий напис нотаріуса від 10 квітня 2019 року №7955. 
		В подальшому, 09 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до АТ «ПУМБ» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2021 року (справа № 183/6189/20) виконавчий напис нотаріуса від 10 квітня 2019 року № 7955 визнано таким, що не підлягає виконанню. У межах цієї справи, ухвалою суду від 12 листопада 2020 року, вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення виконавчого провадження № 59003768. Рішення суду набрало законної сили 29 березня 2021 року /арк. спр. 10-12/.
		З примусового виконання виконавчого напису нотаріуса від 10 квітня 2019 року № 7955 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко О. Л. відкрито виконавче провадження №59003768, яке закінчено 07 квітня 2021 року у зв`язку із визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню на підставі судового рішення від 25 лютого 2021 року, справа № 183/6189/20. Припинено чинність арешту коштів боржника, накладеного постановою про арешт коштів від 09 серпня 2019 року №59003768 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення /а.с. 18/. 
		16 грудня 2020 року банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 08 грудня 2020 року у сумі 83961,39 грн. Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2021 року (справа № 183/7159/20) у позові відмовлено повністю. Рішення суду набрало законної сили 09 липня 2021 року /арк. спр.13-17/. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
		Із копії судового рішення від 09 липня 2021 року судом встановлено, що 25 жовтня 2017 року між позивачем та банком укладено кредитний договір у формі заяви № 100898634901 приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб за умовами якого банк надав, а позивач отримав споживчий кредит у розмірі 50000,00 грн. на картковий рахунок, строком на 24 місяці з процентною ставкою 0,01 % річних. Судом встановлено відсутність домовленості сторін про сплату неустойки за порушення зобов`язань за кредитом. Установлено незаконність вимог щодо сплати комісії на користь банку. Судом встановлено переплату ОСОБА_1 на користь банку у сумі 11534,51 грн, яка виходить за межі строку дії договору, який передбачений у 24 місяці з 25 жовтня 2017 року до 25 жовтня 2019 року.
		Отже, доводи позивача про те, що вищезазначеним судовим рішенням встановлено факт не укладення між нею та банком кредитного договору, не знайшли свого підтвердження, оскільки суд зазначив, що при укладенні договору не дотримано вимоги щодо повідомлення позивача як споживача про умови кредитування та узгодження із нею саме тих умов, про які зазначає в своєму позові; відсутня домовленість про сплату неустойки за порушення зобов`язань за кредитом, не надані належні докази розрахунку визначеної позивачем кредитної заборгованості та стягнення грошових коштів в розмірі, що перевищують кредитну заборгованість.
		Судовим рішенням від 08 червня 2021 року встановлено, що позивачем отримано кредит у сумі 50000,00 грн; в рахунок погашення основного боргу сплачено заборгованість у сумі 16665,61 грн, заборгованість за процентами у розмірі 7,63 грн, сплачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості у сумі 14173,63 грн, стягнуто по особовому рахунку відповідача за період з 22 жовтня 2020 року по 22 травня 2021 року у сумі 30698,06 грн. Отже, здійснено переплату у розмірі 11534,51 грн, яка не підлягає доведенню у цій справі у відповідності до ст. 82 ЦПК України.
		У зв`язку з виникнення переплати позивач звернувся до відповідача із листом від 25 серпня 2021 року про повернення надмірно сплачених коштів у розмірі 11534,51 грн. 
		26 серпня 2021 року банк направив відповідь у якій зазначив, що кошти списують по автосписанню, згідно з ДКБО в межах платіжного ліміту, в розмірі, необхідному для виконання грошового зобов`язання клієнта та сума боргу складає у розмірі 54174,82 грн /арк. спр. 20, 27/.
		Разом із тим, відповідно до виписки по особовому рахунку позивача за період з 23 вересня 2020 року по 10 вересня 2021 року установлено, що за період з 23 травня 2021 року по 08 вересня 2021 року списано грошові кошти на погашення заборгованості за договором № 100898634901 від 25 жовтня 2017 року у розмірі 9605,83 грн /арк. спр. 21/.
		Відповідач наводить доводи про те, що між сторонами надалі існують договірні відносини за спірним кредитним договором, адже зобов`язання не припиненні. Списання коштів із банківського рахунку позивача відбувається з метою виконання умов кредитного договору, адже у позивача існує станом на 15 липня 2022 року прострочена заборгованість за комісією у розмірі 24363,72 грн, неустойка за порушення зобов`язання по кредиту у розмірі 25000,00 грн та прострочена заборгованість за процентами у сумі 1,39 грн, строкова та прострочена заборгованість за кредитом відсутня. Попри те, із такими доводи відповідача суд не погоджується, виходячи із наступного.
		У судовому рішенні від 08 червня 2021 року суд установив, відсутність домовленості сторін про сплату неустойки за порушення зобов`язання за кредитом. Окрім цього, судом установлено нікчемність умов кредитного договору щодо стягнення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Такі обставини не підлягають доведенню у відповідності до ст. 82 ЦПК України, а тому приймаються судом до уваги. 
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		В порядку ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом
		Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Верховного Суду України від  02 березня 2016 року  у справі № 6-3090цс15 вказано на те, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.
		Кондикція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17 також вказано на те, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
		У постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 Верховний Суд роз`яснив наступне.
		За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
		Зі змісту ст. 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.
		Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення  безпідставного збагачення.
		Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
		Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
		Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставно набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
		Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
		Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
		Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.
		Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі ст. 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.
		Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст.1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.
		Аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18, від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18.
		Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до переконання про те, що стягнення коштів із банківського рахунку позивача у спірній сумі відбулось з метою виконання виконавчого напису нотаріуса від 10 квітня 2019 року, який був визнаний судовим рішення від 25 лютого 2021 року (рішення суду набрало законної сил 29 березня 2021 року) таким, що не підлягає виконанню, адже інших правових підстав для стягнення коштів у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, укладеного між сторонами, судом не установлено.
		Згідно з ч. 3  ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна правова норма міститься у ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
		       Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок  Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
		Відповідно до ст. 76 ЦПК України  доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 2 ст. 81 ЦПК України).
		Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Суд відмічає, що будь-яких доказів правомірності списання коштів поза межами строку дії договору у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України, суду не подано. 
		Разом із тим, суд бере до уваги встановлені у судовому рішенні від 08 червня 2021 року обставини щодо строку дії укладеного договору, а відтак списання коштів відбувається поза межами такого строку; встановив факт погашення ОСОБА_1 кредитних коштів та здійснення нею переплати; враховуючи недоведеність банком факту існування кредитної заборгованості поза межами такого строку, а відтак суд прийшов до переконання про те, що вимога про повернення безпідставно набутих банком коштів у розмірі 21140,34 грн є підстава, а тому дії банку по примусовому стягненню грошових коштів належних позивачу на погашення кредитної заборгованості є неправомірними, адже протилежного відповідачем у відповідності до ст. ст. 76-80 ЦПК України не доведено, як і не надано ґрунтовних пояснень із цього питання представником відповідача у судовому засіданні, а відтак спірні кошти підлягають до повернення позивачу у відповідності до ст. 1212 ЦК України.
		Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд прийшов до наступного.
		Позивач наводить аргументи про те, що неправомірними діями щодо списання грошових коштів відповідачем їй заподіяна моральна шкода, оскільки була позбавлена можливості забезпечити собі та дітям достатній життєвий рівень, а саме повноцінне харчування, відпочинок. Разом із тим, неправомірні дії банку негативно відображаються на психічному та емоційному стані, адже стала знервованою, втратила сон. Розмір завданої моральної шкоди позивач оцінила в суму 10 000,00 грн, вказуючи, що саме ця сума буде достатньою для відновлення її прав в цій частині і є співмірною завданими їй діями відповідача душевними стражданнями.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України).
		Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ч. 1 ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
		Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17, зокрема, дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).
		Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
		Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, почуття врівноваженості. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
		Відповідно до ст. 23 ЦК України суд, визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню на користь позивача, враховує обставини, при яких моральна шкода була заподіяна, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого попереднього стану.
		Згідно з правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року (справа № 752/17832/14-ц) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
		На підставі викладеного та з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, з урахуванням вимог розумності та справедливості суд вважає, що позивачем не доведено, що пережиті нею негативні емоції спричинили такий рівень душевних страждань, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.
		При цьому суд звертає увагу на те, що моральна шкода, як і будь-яка інша позовна вимога, є предметом доказування, а тому обов`язок доказування моральної шкоди покладається саме на ту сторону, яка просить про її стягнення. Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року (справа № 815/2603/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 815/6107/17), від 04 березня 2020 року (справа № 815/2215/15).
		З аналізу обставин справи та наведених норм закону, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду будь-яких доказів завдання моральної шкоди, також не обґрунтовано її розміру, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди задоволенню не підлягає.
		Враховуючи наведене вище суд прийшов до переконання про те, що позов підлягає до часткового задоволення.
		Суд установив, що позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір за у сумі 908,00 грн, згідно з квитанції, що міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає сплаті судовий збір у сумі 908,00 грн.
		Щодо розподілу судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд прийшов наступного.
		Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
		Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
		Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. 
		Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
		Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
		Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що 27 вересня 2021 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір про надання правничої допомоги, який міститься у матеріалах справи. Позивач сплачує адвокату гонорар у розмірі, який зазначений у додатку № 1 до цього договору.
		Відповідно до додатку № 1 розрахунок вартості однієї години надання послуг в залежності від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством, на дату підписання акту приймання-передачі наданих послуг.
		Згідно з акта № 2 приймання-передачі наданих послуг від 20 грудня 2021 року вартість наданих послуг становить у розмірі 8250,00 грн. Такий гонорар сплачено позивачем адвокату, що підтверджено довідкою-розрахунок від 20 грудня 2021 року. 
		Враховуючи вищенаведене, суд приймає до уваги складність справи, яка стосується повернення надмірно сплачених коштів, принципи співмірності та розумності судових витрат, а відтак суд дійшов висновку про часткове задоволення даної заяви про відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розмірі 2000,00 грн.
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 264, 265, 273, 280-284, 353, 354 ЦПК України, суд
		 
		у х в а л и в:
		 
		позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про стягнення надмірно отриманих коштів та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 21140 (двадцять одну тисячу сто сорок) гривень 34 копійки.
		В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.
		Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. 
		Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		Учасники справи:
		позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
		відповідач Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», місцезнаходження - місто Київ, вулиця Андріївська, будинок № 4, код ЄДРПОУ 14282829.
		Повне судове рішення складено 28 грудня 2022 року. 
		 
		Суддя        О. І. Якимець

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...