Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 760/14594/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 30.01.2023. Зареєстровано: 31.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2023.
Дата набрання законної сили: 02.03.2023
Номер судового провадження: 2/760/566/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Справа №760/14594/22
		2/760/566/23
		 
		 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		30 січня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:
		головуючого судді Оксюти Т.Г.
		при секретарі Горупа В.В.
		розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача в якому просить суд стягнути з держави російська федерація на користь позивача, в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої позивачу в розмірі 2 500 000 грн 00 коп, що еквівалентно 70417,38 Євро чи 68 364,66 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на час звернення 13.10.2022 до суду з позовною заявою; стягнути з держави російська федерація на користь позивача, в рахунок відшкодування моральної шкоди завданої малолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 500 000 грн 00 коп, що еквівалентно 70417,38 Євро чи 68 364,66 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на час звернення 13.10.2022 до суду з позовною заявою; стягнути з держави російська федерація на користь Держави Україна судовий збір за подання та розгляд позовної заяви.
		Свої вимоги мотивував тим, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. 24 лютого 2022 року почалися масові вторгнення на територію України регулярних підрозділів збройних сил російської федерації та інших військових формувань створених та підтримуваних даною державою.
		Позивач зазначає, що з 1999 року він проживав та працював в місті Слов`янську Донецької області, Україна. Зареєстрований по теперішній час у місті Слов`янську, Донецької області, Україна. 
		У квітні 2014 року незаконні збройні та військові формування, що координувались та підтримувались російською федерацією, а також представники збройних сил російської федерації окупували місто Слов`янськ Донецької області, Україна. На той час позивач працював та займав посаду директора ТОВ «ДОНБАССУГОЛЬСТРОЙ».
		У зв`язку із бойовими діями у місті Слов`янську та дислокації у місті незаконних збройних та військових формувань, збройних сил російської федерації, з метою уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, позивач разом із родиною був змушений 12 квітня 2014 року виїхати з міста Слов`янська до села Манвелівка Дніпропетровської області, Україна. До міста Слов`янська позивач з родиною повернулись в кінці липня 2014 року, після того, як місто було звільнене Збройними силами України від незаконних збройних і військових формувань та збройних сил російської федерації. 
		Внаслідок повномаштабного вторгнення російської федерації проти України, що почалась 24 лютого 2022 року, почалися ракетні обстріли Донбасу, зокрема, міста Слов`янська, де позивач проживав із родиною. З метою уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи позивача та членів його родини, 24 лютого 2022 року позивач з малолітньою донькою ОСОБА_3 2016 року народження був змушений знову залишити свій дім та переїхати до села Верхній Дорожів Дрогобицького району Львівської області, а в серпні 2022 року - до міста Києва. На даний час позивач з малолітньою донькою проживають у м. Києві в орендованій квартирі.
		Вказує, що в результаті незаконних дій російської федерації, які відбувались у період з 12.04.2014 по 05.07.2014 (час окупації міста Слов`янська) та з 24.02.2022 (час повторного вимушеного виїзду позивача з міста Слов`янська) він втратив можливість проживати у рідному місті у власній трикімнатній квартирі та працювати, було порушено його налагоджений звичайний спосіб життя, гостро стало питання з приводу облаштування житла та фінансів. Всі зазначені обставини призвели до значного погіршення морального та фізичного стану позивача.
		Завдана позивачу моральна шкода полягає у погіршенні його морально-психологічного благополуччя, внаслідок негативного впливу на нього наслідків військової агресії російської федерації та має такі негативні прояви: постійне відчуття страху, паніки, відчаю; наявність численних різноманітних неприємних відчуттів, які спричиняють неспокій; постійні головні болі, підвищення кров`яного тиску, відсутність апетиту; наявність неприємних відчуттів зі сторони серця - різке серцебиття, тахікардія відчуття стискання в області серця, поколювання, болі в області серця; різке загострення чутливості, відволікання, фіксація на сторонніх подразниках; відчуття невпевненості в собі, очікування невдачі, провалу; знижений настрій, відчуття пригніченості; неспокійний з частими пробудженнями, часте безсоння; значне зниження перешкодостійкості, нездатність працювати при наявності подразників, які відволікають; відчуття втоми, байдужості, розгубленості, незібраності, апатії, зниження психічного тонусу; погіршення пам`яті, уваги, нездатність зосередитися.
		В результаті протиправних дій збройних сил російської федерації та інших військових формувань створених та підтримуваних даною державою, які діяли в інтересах російської федерації та під її держаним прапором, позивачу та його малолітній доньці ОСОБА_2 , 2016 року народження, була завдана моральна шкода, яку позивач оцінює у розмірі 5 000 000 грн 00 коп (п`ять мільйонів гривень) - по 2 500 000 грн 00 коп (два мільйони п`ятсот тисяч гривень) на кожну особу.
		На підставі зазначеного позивач просить про задоволення позову.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 28.10.2022 позовну заяву залишено без руху.
		01.11.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
		Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 07.11.2022 відкрито спрощене позовне провадження.
		У встановлений ухвалою строк представник російської федерації не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.
		Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії рф) іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що оскільки вчинення рф з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, рф заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від рф або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно.
		Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі, не викликались.
		Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
		Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, уродженець м. Кіровськ, Луганської області, Україна. 
		Позивач має неповнолітню дитину, яка проживає разом із ним - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилась в м. Слов`янськ, Донецької область, Україна. 
		ОСОБА_4 з серпня 2012 року зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 ; за вказаною адресою позивач зареєстрований по даний час. 
		Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню вказані обставини згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
		Згідно змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_4 з 1999 року жив та працював у місті Слов`янську Донецької області, Україна. У зв`язку із бойовими діями у місті Слов`янську та дислокацією у місті незаконних збройних та військових формувань, збройних сил російської федерації, з метою уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи, позивач разом із родиною 12 квітня 2014 року був змушений виїхати з міста Слов`янська до села Манвелівка Дніпропетровської області, Україна. До міста Слов`янська позивач з родиною повернулись в кінці липня 2014 року, після того, як місто було звільнене Збройними силами України. 
		В подальшому 24 лютого 2022 року, внаслідок повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, почалися ракетні обстріли Донбасу, зокрема, міста Слов`янська, де позивач проживав із родиною. З метою уникнення загрози життю, здоров`ю, свободи позивача та членів його родини, 24 лютого 2022 року позивач з малолітньою донькою ОСОБА_3 2016 року народження був змушений знову залишити свій дім та переїхати до села Верхній Дорожів Дрогобицького району Львівської області, а в серпні 2022 року - до міста Києва. На даний час позивач з малолітньою донькою проживають у м. Києві в орендованій квартирі. В результаті незаконних дій російської федерації, які відбувались у період з 12.04.2014 по 05.07.2014 (час окупації міста Слов`янська) та з 24.02.2022 (час повторного вимушеного виїзду позивача з міста Слов`янська) позивач та його малолітня донька ОСОБА_2 втратили можливість проживати у рідному місті у власній трикімнатній квартирі. Також позивач втратив можливість працювати. Було порушено налагоджений звичайний спосіб життя позивача, гостро стало питання з приводу облаштування житла та фінансів. Всі зазначені обставини призвели до значного погіршення морального та фізичного стану позивача.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.
		       Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
		Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
		Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
		Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
		Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
		Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
		Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
		Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
		Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
		Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
		Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
		Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
		У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
		Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
		Згідно ст. 1 ЗУ «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014, є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
		Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.
		Відповідно до статей 1-3 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії російської федерації з 20.02.2014.
		Наслідком саме збройної агресії російської федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.
		Відповідно до ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприятиме відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди російською федерацією.
		Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
		При цьому, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача. До таких висновків також дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 49).
		Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
		У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: «Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається, Верховний Суд врахував таке:
		- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України;
		- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
		- передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
		- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
		- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
		У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
		До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).    
		Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України».
		У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою.
		Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.
		Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією.
		Пунктом 2 Будапештського меморандуму російська федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
		Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
		Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
		Згідно положень статей 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
		Вбачається, що в результаті незаконних дій російської федерації, які відбувались у період з 12.04.2014 по 05.07.2014 (час окупації міста Слов`янська Донецької області, Україна) та з 24.02.2022 (час повторного вимушеного виїзду позивача з малолітньою донькою ОСОБА_3 2016 року народження з міста Слов`янська Донецької області, Україна) позивач та його малолітня донька ОСОБА_5 втратили можливість проживати у рідному місті у власній трикімнатній квартирі. Позивач втратив можливість працювати, було порушено його налагоджений звичайний спосіб життя, гостро стало питання з приводу облаштування житла та фінансів. Зазначені обставини призвели до спричинення позивачу та його малолітній доньці моральної шкоди.
		Суд вважає, що по даній категорії справ (стягнення шкоди, завданої збройною агресією рф) не може бути формально застосований загальний підхід, який зазвичай застосовується при розгляді справ про стягнення моральної шкоди.
		Зміст принципу верховенства права розкрито у доповіді «Верховенство права», ухваленій Комісією 25-26 березня 2011 року. Указаний принцип є складною конструкцією, яка містить низку обов`язкових елементів: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання людських прав; заборону дискримінації та рівність перед законом.
		В процесі правозастосовної діяльності Верховного Суду неодноразово застосовувався ряд нових принципів, серед яких: у всіх справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед формальним розумінням права.
		Як неодноразово вказував у своїх постановах Верховний Суд, рішення суду повинне бути не просто формально законним і обґрунтованим, а й справедливим за своєю суттю.
		Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
		Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
		Така позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 150/180/20, 16.03.2021 у справі № 133/2718/18, 17.11.2021 у справі № 755/5684/18-ц, 08.12.2021 у справі № 466/8968/19.
		Дотримання суспільством загальних правил моралі, прагнення до добра та справедливості, побудова правової держави мають супроводжуватися тим, що відповідні філософські та юридичні категорії мають не лише зустрічатися у виступах та дописах, але й реально втілюватися в конкретних життєвих ситуаціях людського буття.
		За висловом Аристотеля призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя.
		Аналізуючи наведене, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо того, що вчинивши збройну агресію проти України та окупувавши частину її території, російська федерація порушила його право та право його малолітньої дитини жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку, а також право на соціальний і міжнародний порядок, при якому можуть бути повністю здійснені права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини.
		У постанові КЦС ВС від 18.01.2023 року у справі №644/8115/18 (61-15831св20) зазначено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на рф як на державу, що здійснює окупацію. Внаслідок збройної агресії рф Україна вирішила створити спеціальний механізм для визначення всіх збитків, які завдала держава-агресор. Такий обов`язок Україна підтвердила у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації» від 20.03.2022 року №326.
		З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що позивачем доведено обставини на які він посилався як на підставу позовних вимог, а тому вимоги позивача є обґрунтованими.
		Враховуючи наведені позивачем обґрунтування душевних страждань, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, виходячи з принципів верховенства права та справедливості судового рішення, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у вигляді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені російською федерацією відносно нього та його малолітньої дитини.
		З огляду на наведене, суд вважає обґрунтованим заявлений позивачем розмір компенсації за заподіяну йому та його малолітній дитині моральну шкоду. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		З урахуванням задоволення позову, враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 13420,00 грн.
		Керуючись статтями 2, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, статтями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої доньки ОСОБА_2 до держави російська федерація в особі посольства російської федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди, задовольнити.
		Стягнути з держави російська федерація (місцезнаходження посольства російської федерації в Україні: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь  ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) моральну шкоду в розмірі 2 500 000 грн 00 коп (два мільйони п`ятсот тисяч гривень).
		Стягнути з держави російська федерація (місцезнаходження посольства російської федерації в Україні: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомі адреси: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ) моральну шкоду в розмірі 2 500 000 грн 00 коп (два мільйони п`ятсот тисяч гривень).
		Стягнути з держави російська федерація (місцезнаходження посольства російської федерації в Україні: 03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 27) на користь держави Україна судовий збір 13420,00 грн.
		Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...