Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 205/5997/22 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Справи в порядку виконання судових рішень у кримінальних провадженнях; про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким.
Надіслано судом: 31.01.2023. Зареєстровано: 31.01.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2023.
Дата набрання законної сили: 03.04.2023
Номер судового провадження: 1-в/205/33/23
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 205/5997/22
		                                   1-в/205/33/23
		 
		 
		 
		У Х В А Л А
		Іменем України
		 
		26 січня 2023 року                                м. Дніпро
		Колегія суддів Ленінського районного суду м. Дніпропетровська у складі:
		головуючого судді    - ОСОБА_1 
		суддів            - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю секретаря    - ОСОБА_4 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у в залі суду в м. Дніпро клопотання засудженого ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого вироком Київського апеляційного суду від 06.06.2002 року за ст.ст. 42, 43, 69, 93 п. а,г,е,з,і КК України (ред. 1960 року) та ч. 1 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 1 та 2 ст. 153, ч. 1 ст. 263 КК України (ред. 2001 року) до покарання у вигляді довічного позбавлення волі, про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, звільнення від покарання у виді довічного позбавлення волі, 
		за участю:
		прокурора ОСОБА_6 
		захисника  адвоката ОСОБА_7 ,
		засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		В вересні 2022 року засуджений ОСОБА_5 звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з клопотанням про заміну йому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк в якому просив замінити йому покарання у виді довічного позбавлення волі, призначеного вироком Київського апеляційного суду від 06.06.2002 року на позбавлення волі на певний строк, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.09.2021 року № 6-р(ІІ)/2021 та рішення ЄСПЛ від 11.03.2021 року.
		В судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 подав уточнене клопотання в якому, уточнивши свою позицію, просить суд звільнити його від відбування покарання, у зв`язку із закінченням, на його думку, терміну перебування у в`язниці, який перевищує дозволений строк відбування покарання за нормами Кримінального кодексу України в ред. 1960 року, за яким його було засуджено до довічного позбавлення волі, і у зв`язку з закінченням терміну давності.
		Уточнене клопотання засуджений обґрунтовує тим, що довічне позбавлення волі за Кримінальним кодексом 1960 року - це строковий вид покарання, верхня межа якого становить двадцять п`ять років, за КК 2001 року  це безстроковий вид покарання. У кримінальному кодексі України ред. 1960 року система покарань та призначення покарань була «двох`ярусною», тобто складалася із двох частин: загальної (звичайної) і виняткової.
		Загальна (звичайна) система покарання містила вичерпний перелік видів покарань та базувалася на меті покарання (ст.22 КК України 1960 року), що передбачала поєднання кари з виправленням і перевихованням засудженого. Виняткова частина системи покарання визнавалась такою, що мала винятковий характер, допускала застосування смертної кари (ст.24 КК України 1960 року), яка як вид (міра) покарання не входила до системи кримінальних покарань, визначених у ст.23 КК України 1960 року.
		Конституційні норми (ст.ст. 3, 21, 22, 24, 27, 28, 64, ч.2 ст.102, ч. 3 ст.104, п.2 ст.116 Конституція України) вступили в дію 29.06.1996 року. Перехідні положення Конституції України не передбачають жодних особливостей для застосування цих норм.
		Нормою ст.64 Конституції України закріплюється, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Жодною нормою Конституції України не передбачено такого обмеження невід`ємного права людини на життя, як позбавлення життя на основі вироку суду.
		Норма ст.19 Конституції України забороняє органам влади застосовувати виняткову частину системи покарання згідно ст. 24 КК України 1960 року.
		Згідно норми ст.8 Конституції України. В Україні діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно  правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
		Конституція України яка вступила в дію 29.06.1996 року, згідно норм ст.8 Конституції України змінила в цілому положення про покарання, про призначення покарання кримінального кодексу України 1960 року, тобто було замінено «двох`ярусну» систему покарань на «одноярусну», загальну (звичайну) систему покарань, всі види покарань якої без виключення, перераховано у ст.23 КК України 1960 року.
		Засуджений зазначає, що Конституція України зобов`язує суди при здійснені кримінального процесу керуватися, насамперед, нормами Конституції України, безпосередньо використовувати і застосовувати їх як норму прямої дії при вирішені конкретних питань (ст.8 Конституції України), у зв`язку з чим, керуючись Конституцією України, як Основним законом, норми якого є нормами прямої дії чинними міжнародними договорами, постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року, суди зобов`язані при застосуванні ст.93 КК України 1960 року до діянь, що мали місце з 29 червня 1996 року, застосовувати саме норми Конституції України як норми найвищої юридичної сили.
		Також засуджений ОСОБА_5 вказує, що з 29 червня 1996 року в правовій системі України виникла ситуація конкуренції правових норм, а саме, ст.ст. 24, 93 та інші КК України 1960 року встановлювали можливість застосування виняткової міри покарання, а Конституція України виключала таку можливість. При конкуренції правових норм застосовуються норми більшої юридичної сили, тим більше, саме норми Конституції України від 29.06.1996 року є останніми по часу прийняття, положенням ст.ст. 24, 93 КК України 1960 року.
		29 грудня 1999 року Конституційний Суд України неконституційними положення кримінального кодексу України 1960 року, які передбачали виняткову міру покарання (п.1 Рішення КСУ від 29.12.1999 р. № 11-рп/99).
		Згідно ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнанні не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
		Своїм рішенням від 29 грудня 1999 року Конституційний Суд України не створив жодної нової конституційної норми і не відмінив жодної діючої конституційної норми. Цим рішенням КСУ дав тлумачення чинних конституційних норм і підтвердив верховенство Конституції України, а відповідно, ствердив, що з 29 червня 1996 року виняткова міра покарання, а саме, положення ст.ст. 24, 93 та інші КК України 1960 року не можуть застосовуватись, тому що вони вступили в конкуренцію з нормами більш високого рівня - нормами основного закону Конституції України, що забороняли на підставі судового рішення позбавляти особу життя.
		В період з 29 червня 1996 року по 29 грудня 1999 року мала місце конкуренція норм, при якій пріоритет мають норми Конституції України. Обов`язок суду у випадку конкуренції норм - застосовувати норми більшої юридичної сили, тобто норми Конституції України. Кримінальний кодекс України 1960 року не мав інституту невизначених вироків до позбавлення волі. Це покарання завжди призначалося на певний строк.
		У клопотанні ОСОБА_5 посилається на норми ст.25 КК України 1960 року, згідно яких верхня межа позбавлення волі встановлювалась законом за двома категоріями до десяти років; до п`ятнадцяти років. Відповідно ч.1 ст.25 КК України 1960 року при заміні в порядку помилування смертної кари позбавленням волі могло бути призначено і на строк понад 15 років, але не більше 20 років.
		Законом України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України» від 22 лютого 2000 року N»1483-111, що набули чинності лише з 29 березня 2000 року, яким було введено нове покарання у виді довічного позбавлення волі, що відноситься до загальної системи призначення покарання.
		Відповідальність за ст.93 КК України 1960 року була значно посилена порівняно з тією, яка була передбачена КК України 1960 року в редакції 29 березня 2000 року.
		Згідно з ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції, чинній після 29.03.2000 р. При замінні в порядку помилування довічного позбавлення волі позбавленням волі воно може бути призначено і на строк понад 15 років, але не більше 25 років.
		Редакція ч. 1 ст.25 КК України 1960 року до 29.03.2000 р. передбачала при заміні в порядку помилування смертної кари позбавленням волі, позбавлення волі може бути призначено і на строк понад 15 років, але не більше 20 років. Таким чином, Законом України від 22.02.2000 року за №1483-111, що набув чинності 29.03.2000 року, на думку засудженого ОСОБА_5 , було грубо порушено принципи гуманізму, законності та норми ст.ст. 8, 19, 22, 64 Конституції України. 
		Нове покарання у виді довічного позбавлення волі, що відноситься до загальної системи призначення покарання, яке стало чинним з 29.03.2000 року. Згідно ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року, яка встановлює, що при замінні в порядку помилування довічного позбавлення волі позбавленням волі воно може бути призначено і на строк понад 15 років, але не більше 25 років. Таким чином, інститути заміни і помилування встановлюють верхню межу 25 років позбавлення волі, після чого виключається кримінальна відповідальність і застосування покарання.
		Також засуджений ОСОБА_5 в уточненому клопотанні зазначає, що верхня межа загальної системи покарання згідно ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції до 29.03.2000 року за ст. 93 КК України 1960 року становила 20 років. Верхня межа загальної системи покарання згідно ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції після 29.03.2000 року за ст. 93 КК України 1960 року становить 25 років. Таким чином, в Кримінальному кодексі України 1960 року який діяв до 01 вересня 2001 року не існувало інституту невизначених вироків до позбавлення волі. Всі покарання завжди мали певний строк. Максимальна верхня межа позбавлення волі встановлена положеннями ч.1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року і становить 25 років.
		Крім того, ОСОБА_5 обґрунтовує свої вимоги тим, що довічне позбавлення волі, як новий вид покарання за загальним правилом може застосовуватись в Україні до правопорушень, вчинених починаючи з 29.03.2000 року, тобто з моменту набрання чинності законом від 22.02.2000 року N91483-111, яким було введено нове покарання у виді довічного позбавлення волі. При цьому зазначає, що інститут заміни довічного позбавлення волі на диференційований строк позбавлення волі від 15 до 25 років передбачено правовим положенням ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року. Ця заміна можлива лише в порядку помилування, де інститути заміни і помилування діють разом в сполученій формі застосування цього кримінально - правового процесу, тобто заміна допускається після факту вступу в дію винесеного вироку з призначенням винному довічного позбавлення волі. Тільки в таких випадках діє норма про заміну довічного позбавлення волі на позбавлення волі від 15 років до 25 років (ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року).
		Новий вид покарання довічне позбавлення волі, який діє з 29.03.2000 року і застосовується за ст. 93 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року та відноситься до загальної (звичайної) системи покарання, є строковим видом покарання з максимальним строком позбавлення волі яка обмежена верхньою межею - строком 25 років, який встановлюється правовим положенням ч.1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року.
		Окрім того, ОСОБА_5 зазначає, що Кримінальний кодекс України 2001 року встановив інститут невизначених вироків до позбавлення волі. Вид покарання - довічне позбавлення волі, який діє з 01.09.2001 року і застосовується до ст.115 КК України 2001 року та відноситься до загальної (звичайної) системи покарання, є безстроковим видом покарання, який встановлюється правовим положенням ч.2 ст.87 КК України 2001 року (за якими можлива заміна в порядку помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком від 25 років і більше, де верхня межа не обмежена, що встановлює безстроковість виду покарання). Якщо особа відносно якої вступив в дію вирок за яким винному призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, не скористалася діями інститутів заміни і помилування, згідно ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року, за якими можлива заміна в порядку помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі диференційованим строком від 15 років до 25 років. Винна особа відбуває повний строк покарання у виді довічного позбавлення волі, який за положенням ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року. 
		Кримінальний кодекс України 2001 року встановив інститут невизначених вироків до позбавлення волі. Вид покарання - довічне позбавлення волі, який діє з 01.09.2001 року і застосовується до ст.115 КК України 2001 року та відноситься до загальної (звичайної) системи покарання, є безстроковим видом покарання, який встановлюється правовим положенням ч.2. ст.87 КК України 2001 року (за якими можлива заміна в порядку помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі строком від 25 років і більше, де верхня межа не обмежена, що встановлює безстроковість виду покарання).
		Якщо особа відносно якої вступив в дію вирок за яким винному призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, не скористалася діями інститутів заміни і помилування, згідно ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року, за якими можлива заміна в порядку помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі диференційованим строком від 15 років до 25 років. Винна особа відбуває повний строк покарання у виді довічного позбавлення волі, який за положеннями ч. 1 ст.25 КК України 1960 року в редакції від 29.03.2000 року складає строк позбавлення волі 25 років, після чого виключається кримінальна відповідальність і застосування покарання. Тобто особа, яка відбула строк 25 років позбавлення волі звільняється з установи виконання покарань де діяла примусова ізоляція засудженого, так як у органів державної влади не має більше правових підстав позбавляти волі дану особу за вироком суду, також згідно норм ст.ст. 3, 8,19, 64 Конституції України.
		Таким чином, на думку засудженого ОСОБА_5 , на даний час позбавлення волі засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі за ст.93 КК України 1960 року та тримання в установі виконання покарань є порушенням його законних прав і свобод та фактично прирівнюється до катування, у зв`язку з чим останній ставить питання про звільнення його від подальшого відбування зазначеного покарання.
		В судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 повністю підтримав уточнене клопотання з вимогами звільнити його від подальшого відбування покарання у виді довічного позбавлення волі, посилаючись на доводи викладені у самому клопотанні. При цьому, засуджений ОСОБА_5 на уточнюючі питання колегії суддів зазначив, що він знімає питання про заміну йому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк та просить суд розглянути лише питання про звільнення його від подальшого відбування покарання у відповідності до його вимог, викладених в уточненому клопотанні.
		Захисник  адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримала клопотання засудженого ОСОБА_5 , просила його задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в уточненому клопотанні.
		Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що засуджений ОСОБА_5 в клопотанні ставить питання про перегляд призначеного йому покарання, ставлячи під сумнів законність його призначення судом, що фактично зводиться до апеляційного оскарження вироку суду, що не може розглядатися судом в порядку виконання вироку.
		Судом встановлені наступні обставини та визначені відповідні правовідносини.
		Згідно засади диспозитивності кримінального судочинства, визначеної у ч. 3 ст. 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
		Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 537 КПК України, під час виконання вироків місцевий суд, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, має право вирішувати питання про заміну невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким.
		В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 засуджений вироком Апеляційного суду м. Києва від 06.06.2002 року за ст. 69, п.п. «а», «г», «е», «з», «і» ст.93, ст.ст.42,43 КК України (в редакції 1960 року), ч.1 ст.15, ч.2 ст.185, ч.1 ст.15, ч.1 ст.153, ч.2 ст.153, ч.1 ст.263 КК України (в редакції 2001 року) до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є особистим майном засудженого.
		Початок строку покарання ОСОБА_5 рахується з 01.08.1999 року.
		Ухвалою колегії суддів палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 28.11.2002 року вказаний вище вирок від 06.06.2002 року залишено без змін.
		На даний час засуджений відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№89)».
		Ухвалою колегії суддів палати Верховного Суду України у кримінальних справах від 28.11.2002 року вказаний вище вирок від 06.06.2002 року залишено без змін.
		Колегія суддів не може взяти до уваги доводи засудженого ОСОБА_5 щодо закінчення граничного строку відбування ним покарання у вигляді довічного позбавлення волі, оскільки дані доводи не ґрунтуються на нормах чинного законодавства про кримінальну відповідальність з огляду на наступне.
		Так, ОСОБА_5 засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі за нормами КК України (1960 року), якими передбачалося призначення зазначеного покарання за ст. 93 вказаного закону про кримінальну відповідальність.
		Положень, які б визначали граничний строк виконання покарання у виді довічного позбавлення волі або граничний термін ув`язнення особи, яка засуджена до покарання у виді довічного позбавлення волі, на що посилається засуджений ОСОБА_5 у своєму клопотанні, норми КК України 1960 року не містять. Також, чинні положення КК України не містять положень, які б визначали граничний строк ув`язнення особи, засудженої до покарання у виді довічного позбавлення волі.
		Питання звільненнявід покаранняабо подальшого його відбування врегульовані розділом ХІІ КК України. Зокрема, статтею 74 КК України передбачено, що звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м`яким, а також пом`якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом`якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.
		Чинними положеннями КК України, в тому числі й нормами розділу ХІІ не передбачено звільнення особи від покарання у виді довічного позбавлення волі, в тому числі з підстав, на які посилається засуджений ОСОБА_5 у клопотанні.
		Таким чином, доводи та вимоги засудженого ОСОБА_5 , які останній виклав в уточненому клопотанні, не можуть бути задоволенні судом з огляду на те, що чинним законодавством, яке регулює порядок виконання покарання у виді довічного позбавлення волі, не передбачено звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі. 
		Разом з цим, чинні норми КПК України передбачають правовий механізм заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на інше, більш м`яке покарання, у разі наявності визначених законом правових підстав.
		Так, відповідно до ч. 1 ст. 82 КК України покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено судом більш м`яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким. Згідно з вимогами ч. 5 ст. 82 КК України, покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п`ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п`ятнадцяти років призначеного судом покарання.
		Судом встановлено, що засуджений ОСОБА_5 відбуває призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі з 01.08.1999 року, отже на теперішній час відбув більше 15 років призначеного йому судом покарання.
		Згідно вимог ч. 3 ст. 82 КК України, заміна невідбутої частини покарання більш м`яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення.
		Натомість, з матеріалів особової справи засудженого ОСОБА_5 та з його характеристики не вбачається, що останній демонструє позитивні зрушення у власній свідомості, що можуть вказувати на те, що засуджений став на шлях виправлення.
		Так, засуджений ОСОБА_5 характеризується адміністрацією установи виконання покарань негативно, як такий, що допускає порушення режиму утримання. Під час відбування покарання мав дисциплінарні стягнення, заохочень не має. Незважаючи на те, що ОСОБА_5 характеризується як неконфліктна людина, що демонструє ввічливу поведінку з персоналом установу виконання покарань, має охайний зовнішній вигляд та утримує у чистості та порядку спальне місце тощо, водночас останній характеризується як особа, що недбало відноситься до виконання обов`язків чергового по камері, допускає зберігання предметів, заборонених до користування засудженими.
		Довічне позбавлення волі є найсуворішим видом покарання, передбаченим КК України і відповідно до ст. 64 КК України встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
		Разом з цим, відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
		Системне тлумачення положень ст. 64 та 65 КК України дозволяє дійти висновку, що довічне позбавлення волі застосовується до винної особи лише у виключних випадках, коли покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не може забезпечити реалізацію встановленої ст. 50 КК України мети покарання, зокрема виправлення засудженого,а такожзапобігання вчиненнюнових кримінальнихправопорушень якзасудженими,так ііншими особами. 
		Таким чином, вирішуючи питання про наявність правових підстав для заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, суд має вирішити питання чи буде визначене покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк, у разі заміни цим покарання раніше призначене покарання у вигляді довічного позбавлення волі, відповідати критеріям до кримінального покарання, визначеним у ст. 50 та 65 КК України.
		   Натомість, під час розгляду клопотання засудженого ОСОБА_5 не було встановлено обставин, які б об`єктивно вказували на те, що з урахуванням тяжкості вчинених останнім злочинів, їх характеру та фактичних обставин, а також особи самого засудженого та його характеристики, покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`ятнадцяти до двадцяти років буде достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, як самим засудженим так і іншими особами.
		З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що клопотання засудженого ОСОБА_5 не підлягає задоволенню.
		Керуючись ст.ст. 50, 65, 81 КК України, ст. ст. 537, 539 КПК України, колегія суддів, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		В задоволенні клопотання засудженого ОСОБА_5 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк та звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі  відмовити.
		 
		Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ленінський районний суд м.Дніпропетровська.
		Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
		 
		Судді 
		 
		ОСОБА_1                      ОСОБА_2                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...