Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/11028/20 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності.
Надіслано для оприлюднення: 31.01.2023. Зареєстровано: 01.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2023.
Дата набрання законної сили: 22.06.2023
Результат оскарження 22.06.2023 Північний апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		м. Київ
		19.01.2023Справа №  910/11028/20
		За позовомФонду гарантування вкладів фізичних осібдо1) ОСОБА_1  2) ОСОБА_2 третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: - Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський"провідшкодування 742 551 210, 41 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:
		від позивача:         Гуленко Ю.М. - представник за довіреністю;
		                                Присяжнюк Р.В. - представник за довіреністю;
		від відповідача-1: Горкуша В.В. - представник за довіреністю;
		від відповідача-2: Мельничук Ю.Л. - представник за довіреністю;
		від третьої особи: не з`явився.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		 
		У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/11028/20 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - позивач, Фонд) до ОСОБА_1 (далі також відповідач-1, ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 (далі також - відповідач-2, ОСОБА_2 ), за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (далі також - третя особа, Банк, ПАТ "Банк Михайлівський") про стягнення шкоди в розмірі 742 551 210, 41 грн.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення акціонера/контролера Банку та дії керівників ПАТ "Банк Михайлівський", відповідачів у справі, не були сумлінними та добросовісними, безпристрасними, оскільки останні, зловживаючи власним розсудом, прийняли протиправні та необґрунтовані рішення щодо укладення правочинів з пов`язаними товариствами, спрямовані на виведення активів з Банку, та всупереч інтересів Банку та його кредиторів, результатом чого стала неплатоспроможність Банку та неможливість проведення розрахунків з кредиторами цього Банку. Внаслідок цього саме відповідачі несуть повну та солідарну відповідальність за здійснення збиткової діяльності суб`єкта господарювання, що є підставою для стягнення з останніх єдиної неподільної шкоди в розмірі 742 551 210, 41 грн.
		Ухвалою суду від 12.02.2021 зупинено провадження у справі № 910/11028/20 до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/11027/18 та зобов`язано сторін повідомити Господарський суд міста Києва про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження в даній справі.
		Оскільки підстави, які зумовили зупинення провадження у справі № 910/11028/20, відпали, то суд поновив провадження у справі відповідно до ухвали від 18.01.2022.
		З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 22.09.2022.
		20 та 22 вересня 2022 від відповідачів надійшли письмові відзиви на позов, у тому числі, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2021 по справі № 910/11027/18.
		У судовому засіданні 22.09.2022 вирішено долучити відзиви до справи та оголошено перерву в судовому засіданні до 27.10.2022.
		Через загальний відділ діловодства суду 17.10.2022 позивачем подано відповідь на відзиви, а 25.10.2022 відповідачем-2 надані заперечення на відповідь Фонду.
		Крім того, 27.10.2022 до суду від позивача надійшла заява відповідно до якої він просив:
		- врахувати заяву Фонду про визнання поважними причин пропущення позовної давності та захист порушеного права при вирішенні питання застосування позовної давності у справі № 910/11028/20;
		- у разі застосування судом позовної давності, визнати поважними причини пропуску строку давності та захистити порушене право позивача.
		07.12.2022 Фонд у письмових поясненнях наголосив, що позов у даній справі було подано до суду в межах законодавчо встановлених строків позовної давності.
		При підготовці до судового розгляду було встановлено, що Постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 задоволено заяву про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами, рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2018, постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. До постанови за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами також було складно окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду.
		Судове засідання призначене ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2022 на 27.10.2022 о 11:20 год не відбулося у зв`язку з технічними негараздами, про що складено відповідний акт. Ухвалою суду від 27.10.2022 призначено наступне судове засідання на 08.12.2022. 
		19.12.2022 відповідачем-1 були надані письмові пояснення щодо окремих питань, які розглядалися в судовому засіданні 08.12.2022, а позивачем 20.12.2022, у свою чергу, було долучено до справи письмову промову в судових дебатах.
		У судовому засіданні 08.12.2022 було заслухано вступне слово учасників, закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами та оголошено перерву до 21.12.2022. 
		Безпосередньо в судовому засіданні 21.12.2022 проведено дебати. Предметом судового розгляду, в тому числі, були обставини, які викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 та окремої думки до неї у справі № 910/11027/18.
		Суд оголосив перерву до 19.01.2023.
		Через загальний відділ діловодства суду 17.01.2023 від позивача надійшли письмові пояснення з урахуванням п.п. 5.30, 5.37, 5.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 та п.п. 3.4, 5.7, 5.11, 5.14 та 5.15 окремої думки до вказаної постави у справі № 910/11027/18.
		У судовому засіданні 19.01.2023 відповідно до приписів ч. 1 ст. 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Також враховано, що суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
		Відповідно до ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій.
		Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальних дій, та відповідає завданню господарського судочинства.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Постановою Правління Національного банку України (надалі також - НБУ) від 22.12.2015 №917/БТ „Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку" (зі змінами, внесеними постановою Правління НБУ від 27.04.2016 №295/БТ) встановлено факт здійснення Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" ризикової діяльності; Банк віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів.
		Згідно з п. 4 вказаної постанови Правління НБУ, з дня її прийняття строку, визначеного в п. 3 постанови, для ПАТ "Банк Михайлівський" встановлюються обмеження в його діяльності, зокрема: не здійснювати кредитних операцій в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття цієї постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам (абз. 2 п. 4 постанови); не здійснювати кредитування/надання коштів/майна у користування акціонерам ПАТ «Банк Михайлівський» та пов`язаним особам з Банком (абз.4 п. 4 постанови).
		На період віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором службовця НБУ Александрова О.Г.
		Зазначені постанова НБУ прийняті до виконання та доведена до відома посадових осіб Банку розпорядженням Голови Правління Дорошенка Ігоря Валерійовича № 54 від 23.12.2015.
		В подальшому, рішенням Правління НБУ від 23.05.2016 № 14/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних» Банк визнано неплатоспроможним. На підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський"та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» з 23.05.2016 року розпочато процедуру виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Рішенням Фонду від 13.06.2016 року № 991 продовжувались строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 року до 22.07.2016 року включно. Відповідно до даного рішення продовжувались також повноваження уповноваженої особи Фонду з 23.06.2016 року до 22.07.2016 року включно.
		Також, на підставі рішення Правління НБУ від 12.07.2016 № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 року до 12.07.2018 року включно.
		Також, рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01.09.2016 змінено уповноважену особу Фонду на Волкова О.Ю. з 05.09.2016. Рішенням Фонду від 21.06.2018 № 1758 продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" строком на два роки з 13.07.2018 року до 12.07.2020 року включно.
		Як стверджує позивач, в період ліквідаційної процедури рішенням виконавчої дирекції Фонду від 10.11.2016 № 2414 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів ПАТ "Банк Михайлівський". Загальна сума реєстру акцептованих вимог кредиторів становить 2 715 664 116, 05 грн. Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09.12.2019 № 3128 затверджено зміни до переліку (реєстру) вимог кредиторів Банку, після яких загальна сума акцептованих вимог кредиторів становить 2 748 559 658, 97 грн.
		Фонд у позові також наголосив, що під час ліквідаційної процедури проведено інвентаризацію майна банку станом на 13.07.2016 року (дата початку процедури ліквідації). За результатами інвентаризації складено скоригований початковий баланс Банку станом на 01.11.2016 року, який погоджено виконавчою дирекцією Фонду (рішення № 2422 від 14.11.2016).
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 164 від 19.01.2017 затверджено ліквідаційну масу ПАТ "Банк Михайлівський" станом на 01.11.2016 року з урахуванням змін на 01.10.2017 (згідно з рішенням Фонду № 4781 від 23.10.2017):
		- балансовою вартістю (без врахування резервів та переоцінки) - 5 113 523 857,54 грн;
		- оціночною вартістю - 138 611 033,08 грн.
		При цьому, основна різниця між балансовою та оціночною вартістю майна складається по кредитам, наданим юридичним особам (1 477 994 753,76 грн і 59 473 880,19 грн відповідно), дебіторській заборгованості (1 643 635 416,28 грн і 2 561 625,20 грн відповідно), кредитам юридичних осіб за якими виявлена нікчемність (1 212 721 988,97 грн і 3 930 003,45 грн) та кредитам фізичних осіб за якими виявлена нікчемність (682 297 854,87 грн і 650 229,86 грн).
		Обґрунтовуючи заявлений позов Фонд наголосив на тому, що ОСОБА_1 станом на 01.01.2016 року був власником істотної участі в банку опосередковано через TOB «ЕКОСІПАН» (92,501%), якому належить 100% акцій банку. Був контролером TOB «ЕКОСІПАН» та Банку відповідно до рішення Комісії Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків про надання згоди на набуття істотної участі в банку від 03.03.2015 № 88.
		Згідно з Протоколом Спостережної Ради № 38 від 27.09.2013, у зв`язку з наданням НБУ письмової згоди на заступлення Дорошенком Ігорем Валерійовичем на посаду Голови Правління затверджено склад Правління на чолі з Головою Правління Дорошенком І.В. Наказом ПАТ «Банк Михайлівський» від 27.09.2013 № 118 Дорошенко І.В. заступив на посаду Голови правління з 27.09.2013.
		Протоколом Спостережної Ради № 42 від 01.08.2014 ОСОБА_2 призначено Заступником Голови Правління. Протоколом Спостережної Ради № 21 від 18.05.2016 звільнено Голову Правління Дорошенка І.В. із займаної посади та припинено повноваження 19.05.2016.
		Разом з цим, виконуючим обов`язки Голови Правління з 20.05.2016 призначено Заступника Голови Правління Банку ОСОБА_2. до призначення (обрання) Голови Правління Банку та отримання від НБУ погодження кандидатури на посаду Голови Правління Банку.
		Отже, починаючи з 20.05.2016 ОСОБА_2 став в. о. Голови Правління (заступив на посаду 20 травня 2016 року на підставі наказу Банку № 622-к від 19.05.2016).
		Згідно з протоколом № 10 Правління ПАТ "Банк Михайлівський" від 23.03.2015 станом на 18-19 травня 2016 року ОСОБА_2 також входив до складу кредитного комітету як його голова.
		Відповідно до положень Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язаними особами (контролер/власник істотної участі у банку, керівники банку) ПАТ "Банк Михайлівський" 18-19.05.2016 були ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
		За змістом ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент звернення з даним позовом до суду) Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів. Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку. У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову. Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.
		Частинами першою та другою статті 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Відповідно, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:
		- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; 
		- наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина заподіювача шкоди.
		При зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
		Тобто, в межах даної справи на позивача покладається обов`язок доведення неправомірності рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна Банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
		В обґрунтування своїх доводів Фонд вказує, що відповідачі завдали шкоди Банку наступними своїми діями.
		19.05.2016 між TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр" (первісний кредитор) та ПАТ "Банк Михайлівський" (новий кредитор) укладено Договір відступлення прав вимоги № 1 (далі - договір), згідно п.1.1 якого первісний кредитор зобов`язується відступити новому кредитору права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені між первісним кредитором та юридичними особами (боржники). Перелік основних договорів, права вимоги за якими відступаються первісним кредитором новому кредитору зазначаються в Реєстрі основних договорів, форма якого наведена в додатку №1 до договору відступлення. Кожний реєстр основних договорів підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.
		Вартість відступлення прав вимог визначається у кожному Реєстрі основних договорів, що укладається сторонами на дату складання такого реєстру (п. 1.2. договору).
		19.05.2016 TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр" та ПАТ "Банк Михайлівський" уклали Реєстр основних договорів до договору відступлення прав вимоги №1 від 19.05.2016р., відповідно до якого Банк придбав права вимоги за 26 (двадцятьма шістьма) договорами на загальну суму 561 957 997,25 грн за ціною 561 585 182,51 грн, а саме: 
		1. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/48 від 16.05.2016.
		2. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/15 від 12.11.2015.
		3. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ 1-Б052/18 від 13.11.2015.
		4. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/11 від 03.11.2015.
		5. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/12 від 06.11.2015.
		6. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/19 від 16.11.2015.
		7. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/5 від 12.08.2015.
		8. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-231/16 від 24.03.2016.
		9. Договір про відступлення права вимоги №1629 від 14.04.2016 до Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-БО 16/17 від 10.11.2015.
		10. Договір про відступлення права вимоги №1630 від 15.04.2016 до Договору купівлі-продажу цінних паперів № БВ1-Б01/БІ-239 від 11.11.2015.
		11. Договір про відступлення права вимоги №1517 від 08.04.2016 до Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б01/БІ-240 від 11.11.2015.
		12.Договір про відступлення права вимоги №1503 від 05.04.2016 до Договору купівлі-продажу цінних паперів №БВ2-Б033/4 від 05.11.2015.
		13. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/24 від 27.01.2016.
		14. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/38 від 15.02.2016.
		15. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/41 від 11.04.2016.
		16. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б075/1 від 01.02.2016.
		17. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б075/3 від 04.02.2016.
		18. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б075/6 від 30.03.2016.
		19. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/Ю від 03.11.2015.
		20. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-282/2014 від 12.06.2014.
		21. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/44 від 04.05.2016.
		22. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/45 від 10.05.2016.
		23. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б052/46 від 16.05.2016.
		24. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б075/14 від 13.05.2016.
		25. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б075/15 від 16.05.2016.
		26. Договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ1-Б075/16 від 17.05.2016.
		Реєстр підписаний в.о. Голови правління ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2. та директором TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр" Канюкою М.О., а також скріплений їх печатками.
		Договір та додатки до нього підписані представниками сторін в.о. Голови правління ПАТ "Банк Михайлівський" ОСОБА_2. та директором TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр" Канюкою М.О., а також скріплений їх печатками.
		Згідно з меморіальним ордером №5060192 від 19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" перерахувало на користь TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр" 561 585 182,51 грн за договором відступлення права вимоги №1 від 19.05.2016.
		Однак, за твердженнями позивача, до договорів купівлі продажу цінних паперів, що передавались позивачу згідно п.2.3.1 договору не було додано документів, що посвідчують списання цінних паперів з рахунку у цінних паперах первісного кредитора на рахунок у цінних паперах боржника (документи, що підтверджують перехід права власності на цінні папери від первісного кредитора до боржника).
		Крім того, відповідно до пунктів 3, 4, 5 Акту прийому-передачі цінних паперів укладених на підставі договорів купівлі-продажу цінних паперів:
		- №БВ1-Б052/46 від 16.05.2016.,
		- №БВ1-Б052/44 від 04.05.2016,
		- №БВ1-Б052/45 від 10.05.2016,
		- №БВ1-Б075/14 від 13.05.2016,
		- №БВ1-Б075/15 від 16.05.2016,
		- №БВ1-Б075/16 від 17.05.2016
		встановлено, що Покупець (TOB «МенкорТрейдінг») повністю виконав свої зобов`язання за договором та сплатив Продавцю (TOB «Інвестиційно-розрахунковий центр») загальну суму (визначену у відповідному Договорі купівлі-продажу цінних паперів). Сторони вважають, що після підписання даного Акту (актів) зобов`язання за відповідним Договором виконано в повному обсязі і в строк. Підписанням даного Акту (актів) Сторони засвідчують, що не мають жодних претензій, в тому числі майнового і фінансового характеру одна до одної щодо його виконання. Акти підписані та скріплені печатками сторін. На думку Фонду, зобов`язання за даними договорами були вже виконані в повному обсязі та строки, тобто, TOB «ІРЦ» отримані кошти за вказаними договорами, в зв`язку з чим у Товариства відсутні були підстави для переуступлення вказаних договорів Банку. 
		19.05.2016 між Публічним акціонерним товариством "Банк Михайлівський" (новий кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Кредитно-інвестиційний центр" (первісний кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги №2 (договір) відповідно до якого первісний кредитор зобов`язався відступити новому кредитору (банку) права вимоги, належні первісному кредитору, за договорами купівлі-продажу цінних паперів з усіма додатковими угодами до них, які укладені TOB "Кредитно-інвестиційний центр" та юридичними особами (боржниками).
		Перелік договорів, права за якими відступаються з боку TOB "Кредитно-інвестиційний центр" зазначається в Реєстрі Основних договорів, в якому також зазначається вартість відступлення прав вимог на дату складання такого реєстру.
		Банк в свою чергу зобов`язався прийняти та оплатити права вимоги, в сумі зазначеній в Реєстрі Основних договорів, протягом 3-х робочих днів з дня підписання вказаного реєстру.
		Також, в той же день Банк та TOB "Кредитно-інвестиційний центр" підписали Реєстр Основних договорів до договору відступлення №2, відповідно до якого банк придбав права вимоги за одним договором купівлі-продажу цінних паперів на суму 181 060 378 грн за ціною 180 966 027,90 грн.
		19.05.2016 після укладання між сторонами договору відступлення №2 та Реєстру Основних договорів, Банк перерахував TOB "Кредитно-інвестиційний центр" кошти у сумі 180 966 027,90 грн в рахунок оплати за договором з рахунку 28092300393701 з призначенням платежу «оплата за договором відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016р.». Вказане підтверджується меморіальним ордером № 5060176 від 19.05.2016.
		Відповідно до додатку №1 до договору відступлення права вимоги №2 від 19.05.2016 відступлено право вимоги до TOB "Старкепітал" по договору №БВ1-БОЗ9/13 від 17.05.2016.
		Також, з договору №БВ1-Б039/13 від 17.05.2016 вбачається, що предметом купівлі-продажу за ним являються цінні папери кількістю 13 413 шт. номінальною вартістю 1 000,00 грн за шт, номінальною вартістю 13 413 000,00 грн, загальною вартістю 181 060 378,00 грн.
		Разом з тим, Фонд наголошує, що наявний Акт прийому-передачі цінних паперів та виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ-Б039/13 від 17.05.2016, відповідно до якого зобов`язання за даним договором виконано своєчасно та в повному обсязі. Відтак, TOB «КІЦ» відступило Банку недійсну вимогу, оскільки зобов`язання, а точніше право вимоги за Договором №БВ-Б039/13 від 17.05.2016, вже було виконано на момент укладення Договору №2.
		Таким чином, за твердженнями позивача, реальне настання правових наслідків, як це передбачено положеннями ст. 203 ЦК України для Покупця за вказаними вище договорами відступлення не настало, оскільки, по-факту ПАТ «Банк Михайлівський» не отримав жодних прав вимог.
		Крім того, протиправність дій та рішень пов`язаних з ПАТ «Банк Михайлівський» осіб (відповідачів) Фонд вбачає у наступному.
		В ході здійснення ліквідаційної процедури після проведення інвентаризації всіх активів Банку, а також, за результатами аналізу кредитного портфелю ПАТ «Банк Михайлівський» виявлено, що 18.05.2016 єдиним акціонером - товариством з обмеженою відповідальністю „Екосіпан" в особі представника ОСОБА_2., прийнято рішення № 4 з питань, що належить до компетенції Загальних зборів учасників.
		Зокрема, акціонером схвалено рішення щодо укладення договору відступлення права вимоги № 1 та договору відступлення права вимоги № 2 з TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр", TOB «Кредитно-інвестиційний центр».
		Таким чином, 19.05.2016 ПАТ "Банк Михайлівський" здійснив дві кредитні операції на загальну суму 742 551 210,41 грн шляхом укладення Договорів відступлення прав вимоги №1 та № 2 з подальшим проведенням розрахунків за ними.
		На підтвердження своїх доводів Фонд долучив до позову, зокрема, копію висновку експерта-бухгалтера Скляр О.В. від 2017, копію бухгалтерсько-економічного дослідження Самойлової Д.А. від 20.07.2017, копію висновку судово-економічної експертизи № 1041/22401 від 27.09.2019, проведеної ТОВ "Експертна група ЕС енд Ді".
		Згідно з ч. 1 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
		Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права (ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).
		Згідно з ч. 3 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
		Відповідно до положень ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
		Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).
		Спір у справі, на думку позивача, виник у зв`язку з тим, що пов`язаними особами ПАТ "Банк Михайлівський" порушені обмеження, встановленні постановою Правління НБУ №917/БТ від 22.12.2015р., в частині проведення кредитної операції на суму 742 551 210,41 грн на підставі Договорів відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016 із пов`язаними з Банком особами при встановлені прямої заборони на укладення таких правочинів. Крім того, укладені між TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр", TOB «Кредитно-інвестиційний центр» та ПАТ "Банк Михайлівський" договори відступлення прав вимоги №1 та №2 від 19.05.2016 мають ознаки нікчемності, передбачені ч. 3 ст. 38 Закону України „Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на день укладення нікчемного правочину).
		Крім того, під час розгляду справи Фонд неодноразово надавав письмові та усні пояснення щодо строку позовної давності, які зводяться, здебільшого до наступного.
		Виконуючи вимоги ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» позивач 20.03.2020 звернувся до відповідачів з вимогою про добровільне відшкодування заподіяної шкоди. Оцінити розмір шкоди Фонд мав змогу лише за наслідками остаточного вирішення справ №№ 924/622/17 та 902/950/17, а тому строк позовної давності про стягнення шкоди за договором № 1 розпочався 22.02.2021, а за договором № 2 - 07.02.2018.
		Натомість відповідачі мали право та можливість спростувати доводи та докази позивача, а також навести обставини та доводи, які свідчили б про відповідність їх діяльності інтересам банку та про відсутність підстав для їх відповідальності. Аналіз норм Закону України "Про банки і банківську діяльність", зокрема глави 7 цього Закону, дозволяє зробити висновок, що доказами виконання свого обов`язку вживати своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку можуть бути дані, які підтверджують обставини, що власники істотної участі, керівник, члени ради, члени виконавчого органу, посадові особи іншого органу управління вжили заходів для запобігання ризиковій діяльності; для недопущення в діяльності банку ознак, наявність яких є підставою для висновку НБУ про провадження банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, через вплив на управління чи діяльність юридичної особи (у тому числі шляхом ухвалення рішень про винесення на розгляд загальних зборів учасників банку питання ризикової діяльності); відновлення платоспроможності банку; встановлення осіб, відповідальних за ризикову діяльність тощо (пункти 7.4, 7.7, 7.34, 7.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/11027/18, яка хоч і скасована за нововиявленими обставинами, проте правові висновки підлягають застосуванню безвідносно від зміни фактичних обставин справи, адже стосуються тлумачення норм законодавства).
		Заперечуючи проти заявленого позову відповідачі посилалися, зокрема на Висновок експертів від 30.01.2018 № 11841/17-45/2245-2247/18-45, висновок судових експертів Бойко Ю.В., Гермаш Ю.В., ТОВ "Республіканське експертне бюро "об`єктивність та професіоналізм" від 10.02.2017 та такі обставини:
		- перебіг позовної давності у справі за позовною заявою Фонду про стягнення шкоди розпочався 20.01.2017, а закінчився 19.01.2020. Позов подано 28.07.2020, тобто поза межами строку позовної давності;
		- за договорами відступлення прав вимоги № 1 та № 2 від 19.05.2016 контрагентами відступлено ПАТ «Банк Михайлівський» права грошової вимоги до фізичних та юридичних осіб, а Банком сплачено за це визначену договорами грошову плату;
		- Банк визнаний неплатоспроможним не через придбання ним у TOB «Інвестиційно-розрахунковий центр», TOB «Кредитно-інвестиційний центр» прав вимоги за договорами відступлення;
		- Фонд не надав рішення або інших документів, які б підтвердили прийняття ОСОБА_1 конкретного протиправного (на думку позивача) рішення, яке мало наслідком заподіяння шкоди Банку;
		- позивач звернувся до відповідачів з позовними вимогами від свого власного імені, при цьому, Банк у даній справі залучено третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, та на свою користь, оскільки у проханні частині позовної заяви зазначено про стягнення з відповідачів коштів на користь Фонду гарантування вкладів;
		- стаття 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачає можливість звернення Фонду до суду про відшкодування шкоди, завданої Банку, від власного імені та на свою користь.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідно до заявлених позивачем предмету та підстав позову з урахуванням висловлених відповідачами заперечень предметом доказування у даній справі та обставинами, які складають предмет дослідження судом, є:
		1) належність відповідачів до пов`язаних з ПАТ "Банк Михайлівський" осіб;
		2) факти протиправної поведінки відповідачів;
		3) розмір завданої Банку шкоди;
		4) наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою шкодою.
		В даному випадку, приймаючи рішення, яке на думку позивача, зумовило завдання шкоди ПАТ "Банк Михайлівський", ОСОБА_4 діяв як контролер та власник істотної участі в Банку, а ОСОБА_2 - як заступник Голови Правління.
		Згідно із ч. 1 ст. 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній, на момент прийняття рішення про схвалення укладення договорів відступлення) керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.
		Частиною 5 ст. 44 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній, на момент прийняття рішення про схвалення укладення договорів відступлення) визначено, що банк зобов`язаний з метою управління ризиками утворити постійно діючі комітети, зокрема: кредитний комітет; комітет з питань управління активами та пасивами.
		Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній, на момент прийняття рішення про схвалення укладення договорів відступлення) для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є, зокрема: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку.
		При цьому, факт включення або невключення особи в перелік пов`язаних з банком осіб, який затверджується банком або комісією Національного банку України, не має значення для визнання її пов`язаною з банком особою (правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2020 у справі №826/20221/16, постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №910/14646/19).
		Таким чином, в силу наведених положень на момент прийняття рішення про схвалення укладення договорів відступлення, відповідачі діяли як пов`язані з банком особи в розумінні приписів ч. 1 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції чинній, на момент прийняття такого рішення).
		Згідно з частинами третьою та четвертою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
		Також, статтею 89 Господарського кодексу України передбачено, що посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані:
		- діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
		- діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства;
		- діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію;
		- бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків;
		- іншими винними діями посадової особи.
		Стаття 63 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що посадові особи органів акціонерного товариства повинні діяти в інтересах товариства, дотримуватися вимог законодавства, положень статуту та інших документів товариства. Посадові особи органів акціонерного товариства несуть відповідальність перед товариством за збитки, завдані товариству своїми діями (бездіяльністю), згідно із законом. У разі якщо відповідальність згідно із цією статтею несуть кілька осіб, їх відповідальність перед товариством є солідарною.
		Цими положеннями законодавства закріплено обов`язки органів юридичної особи (посадових осіб) (фідуціарні обов`язки) діяти в інтересах юридичної особи, діяти добросовісно, діяти розумно та не перевищувати своїх повноважень, а також відповідальність за їх порушення.
		Згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.
		Аналогічні висновки зроблені і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, від 25.05.2021 у справі №910/11027/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №910/12930/18.
		Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до збитків підприємству й зобов`язання їх відшкодувати.
		Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України слід оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже, навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.
		Вирішуючи питання відповідальності посадової особи перед юридичною особою, суд виходить з презумпції, що така посадова особа діяла в найкращих інтересах товариства; її рішення були незалежними та обґрунтованими; її фідуціарні обов`язки були виконані належним чином.
		Суд, не є визнаним експертом у галузі економіки чи фінансів, а тому оцінюючи правочин, який Фондом в порядку ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено сумнівним та таким, що привів до настання шкоди, однозначно має тлумачити будь-які сумніви щодо ефективності такого правочину на користь правомірності і добросовісності дій осіб, які його вчинили.
		Позивач має довести неправомірність рішень та дій відповідачів або вчинення ними неправомірної бездіяльності, в чому полягав негативний результат їх діяльності в контексті зменшення обсягу майна банку чи його знецінення, розмір майнових втрат, а також пов`язаність протиправної поведінки відповідачів та існуючого негативного результату.
		Як вбачається із доводів, викладених у позовній заяві, Фонд на обґрунтування розміру завданої шкоди посилається на рішення Господарського суду Хмельницької області від 12.01.2018 № 924/622/17, яке залишене без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.02.2018, яким задоволено позов ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" до TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр" про застосування наслідків нікчемності договору відступлення прав вимоги №1 укладеного 19.05.2016 між ПАТ "Банк Михайлівський" та TOB "Інвестиційно-розрахунковий центр", стягнуто з TOB «ІРЦ» на користь Банку суму 561 585 182,51 грн отриманих за нікчемним правочином (договором про відступлення прав вимоги №1 від 19.05.2016) та суму 240 000,00 грн витрат по оплаті судового збору. Рішення суду на сьогодні не виконано.
		Крім того, як зауважує позивач, рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.12.2017 № 902/950/17, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.02.2018, задоволено позов ПАТ "БАНК "МИХАЙЛІВСЬКИЙ" до TOB "Кредитно-інвестиційний центр" про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 180 966 027,90 грн, застосовано наслідки нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги №2 від 19.05.2016р., стягнуто з TOB "КІЦ" на користь Банку 180 966 027,90 грн боргу та 241 600,00 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору. Рішення суду на сьогодні не виконано. В касаційному порядку зазначені вище рішення по обом справам не оскаржувались.
		Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 
		Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).
		Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
		Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.
		Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Таким чином, рішення у справах №№ 902/950/17 та 924/622/17, які набрали законної сили не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не можуть ним суперечити.
		Відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про банки і банківську діяльність» при виконанні своїх обов`язків відповідно до вимог цього Закону керівники банку зобов`язані діяти на користь банку та клієнтів і зобов`язані ставити інтереси банку вище власних.
		Згідно з частиною п`ятою статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється опосередковано здійснювати кредитні операції з пов`язаними з банком особами. Відповідно до статті 58 цього Закону власники істотної участі зобов`язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.
		У відповідності до ч. 5 ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.
		Згідно з частиною першою статті 29 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонери зобов`язані, зокрема:
		- дотримуватися статуту, інших внутрішніх документів акціонерного товариства;
		- виконувати свої зобов`язання перед товариством, у тому числі пов`язані з майновою
		участю;
		- оплачувати акції у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені статутом акціонерного товариства.
		Частина друга цієї статті Закону встановлює, що акціонери можуть також мати інші обов`язки, встановлені цим та іншими законами.
		Разом з цим, згідно з частиною другою статі 70 Закону України «Про акціонерні товариства» якщо ринкова вартість майна або послуг, що є предметом значного правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, рішення про надання згоди на вчинення такого правочину приймається загальними зборами за поданням наглядової ради.
		Відповідно до п. 7.3 розділу 7 Статуту ПАТ «Банк Михайлівський», Загальні збори учасників визнані як вищий орган управління Банку, який може вирішувати будь-які питання діяльності Банку.
		До виключної компетенції Загальних зборів віднесено, у тому числі, прийняття рішення про вчинення значного правочину у випадку, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної звітності Банку.
		Згідно з річною фінансовою звітністю Банку за 2015 рік вартість загальних активів Банку становила 2 902 365 тис. грн. Таким чином, у 2016 році значним правочином, рішення про укладення якого приймається Загальними зборами учасників, є правочин, ринкова вартість предмету якого перевищує у гривневому еквіваленті 725 600 тис. грн. (25% вартості загальних активів).
		У той же час, предметом розгляду даної справи не є дійсність/недійсність договорів про відступлення прав вимоги № 1 та № 2. Крім того, як вже було вказано вище, рішеннями у справах №№ 902/950/17 та 924/622/17 були застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину.
		У рішенні № 902/950/17 встановлено, зокрема, що сума кредитних операцій з юридичним особами станом 19.05.2016 не могла перевищувати 128 291 771, 21 грн, тоді як ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" укладено правочин на суму 180 966 027, 90 грн (такі ж обставини про допустиму межу кредитних операцій встановлені й в рішенні № 924/622/17). Тож, судом прийнято до уваги, що під час укладення викладені вище обставини про укладення договорів відступлення № 1 та № 2 поза допустимими межами максимальної суми кредитних операцій з юридичними особами.
		Однак, ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_2 не були учасниками в справах №№ 902/950/17 та 924/622/17, на які Фондом здійснено посилання у позові. Тому, встановлені в указаних справах судами обставини можуть бути спростовані особами, які не брали участі у справі, в загальному порядку. Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3.
		27.04.2016 постановою Правління НБУ № 295/БТ "Про окремі питання діяльності Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" та внесення змін до постанови Правління НБУ від 22.12.2015 № 917/БТ встановлені для ПАТ "Банк Михайлівський" обмеження в діяльності, в тому числі не здійснювати кредитні операції з юридичними особами, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам.
		Станом на дату прийняття Правлінням НБУ постанови № 917/БТ від 22.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю Банку "ПАТ "Банк Михайлівський" обсяг кредитних операцій з юридичними особами, без врахування нарахування доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам складав 1 646 177 764,38 грн, що підтверджується довідкою щодо обсягу кредитних операцій баку з юридичними особами та оборотно-сальдовим балансом за 21.12.2015.
		Відповідно до п. 1.3. глави 1 розділу 1 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління НБУ № 346 від 17.08.2012, обмеження операцій - тимчасова, на визначений строк заборона банку здійснювати окремі види операцій з урахуванням установлених обмежень за видом/обсягом/сумою/колом клієнтів/регіоном; здійснювані банком операції - є діями або подіями під час надання банківських та інших фінансових послуг, здійснення іншої діяльності, унаслідок яких відбуваються зміни у фінансовому стані банку, що відображаються за балансовими або позабалансовими рахунками банку.
		При цьому, як вбачається із вищезазначеної довідки Банку та копії оборотно-сальдового балансу ПАТ "Банк Михайлівський" по валюті станом на 19.05.2016 (на дату розрахунків за договорами відступлення) обсяг кредитних операцій Банку з юридичними особами, без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам, складав 1 517 885 993,17 грн.
		Крім того, виходячи зі змісту позову та відповіді на відзив, Фонд вбачає протиправність поведінки ОСОБА_1 саме у тому, що останній був власником істотної участі Банку через ТОВ «Екосіпан», а тому у будь-якому випадку має нести цивільну відповідальність. При цьому, позивачем не зроблено посилання на жодне рішення, яке б на його думку, було прийнято ОСОБА_1 протиправно там могло б призвести до завдання шкоди.
		У рішенні Правління НБУ № 14/БТ від 23.05.2016 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" чітко вказано, що Банк було віднесено до категорії неплатоспроможних через проведення Банком операцій, що призвели до збільшення зобов`язань Банку перед фізичними особами в межах гарантованої суми відшкодування за рахунок зменшення зобов`язань перед юридичною особою. Тобто, Банк визнано неплатоспроможним не у зв`язку з укладенням договорів про відступлення прав вимоги.
		З огляду на наведені обставини, що наданих Фондом фактичних даних не достатньо для встановлення факту протиправної поведінки відповідачів під час вчинення договорів відступлення № 1 та № 2 та для доведення розміру заподіяної Банку шкоди.
		Суд дійшов висновку про те, що Фонд не довів наявності всіх елементів складу цивільно-правового правопорушення, зокрема, наявності неправомірної поведінки відповідачів під час укладення спірного правочину та причинно-наслідкового зв`язку між такими діями та завданою Банку шкодою, що є підставою для відмови в позові.
		Частиною 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99).
		За приписами частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вкладів (у редакції, чинній на час проведення операції відступлення прав вимоги) Фонд мав право у разі недостатності майна банку звертатися до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. У разі отримання відмови у задоволенні таких вимог або невиконання вимоги у строк, установлений Фондом або уповноваженою особою Фонду, Фонд звертається з такими вимогами до суду.
		Відповідно до положень ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пов`язаними з банком особами є: контролери банку; особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;
		Істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи. Особа визнається власником опосередкованої істотної участі незалежно від того, чи здійснює така особа контроль прямого власника участі в юридичній особі або контроль будь-якої іншої особи в ланцюгу володіння корпоративними правами такої юридичної особи (стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (у редакції, чинній на час проведення операції).
		Керівниками банку є: голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління (ради директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники відокремлених підрозділів банку (абзац 1 статті 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (у редакції, чинній на час проведення операції).
		Контролер - фізична або юридична особа, щодо якої не існує контролерів - фізичних осіб та яка має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином (стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" (у редакції, чинній на час проведення операції).
		Даний позов поданий Фондом у липні 2020 року, як позивачем, в якому останній на підставі частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" звернувся до відповідачів, як пов`язаних з банком осіб, про стягнення на його користь завданої Банку шкоди.
		Однак, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків" (далі - Закону України № 1588-IX) внесено зміни до вказаної статті.
		Зокрема, частину 1 статті 52 доповнено абзацом 4, за яким Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи.
		Крім того, Законом України № 1588-IX також були внесені зміни й у статтю 53 ГПК України, яка регулює участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
		Зокрема, Законом України № 1588-IX вказану статтю ГПК України доповнено частиною 6, за якою Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, звертаючись з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у порядку статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", діє від імені та в інтересах неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а у разі припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", як юридичної особи - в інтересах кредиторів, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення ліквідації банку.
		За приписами абзацу 1 частини 5 статті 53 ГПК України в разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача.
		Відповідно до частини 3 статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 177 ГПК України одним із завдань підготовчого провадження є, зокрема, остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.
		Ухвала про закриття підготовчого провадження у даній справі була постановлена судом 21.07.2022.
		Однак, у процесі підготовки справи до судового розгляду, після внесення вищевказаних змін у ГПК України та Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Фонд не привів свою позовну заяву у відповідність до вказаних приписів чинного процесуального законодавства: не звернувся в інтересах кредиторів, вимоги яких, залишилися незадоволеними після завершення ліквідації Банку, як того прямо вимагає частина 6 статті 53 ГПК України, і які в силу частини 5 цієї статті мали набути статусу позивача в цій справі, а звернувся як позивач про стягнення вказаної суми майнової шкоди на свою користь.
		На Фонд та уповноважену особу Фонду законом покладені повноваження органів та посадових осіб неплатоспроможного банку, включаючи повноваження заявляти від імені банку будь-які позови до суду, зокрема і позови про відшкодування шкоди. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 76/45721/16-ц.
		Статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що Фонд є особою, якій надано право звертатися до суду в інтересах банку, якому завдано шкоду, а тому Фонд може звертатися до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної банку, від імені та в інтересах банку, а не від власного імені і на свою користь.
		Подавши даний позов до суду, Фонд звернувся до відповідачів з позовними вимогами від свого власного імені та про стягнення шкоди на свою користь, а Банк у даній справі залучено у якості третьої особи. 
		Положення статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачають можливість звернення Фонду до суду про відшкодування шкоди, завданої банку, від власного імені та на свою користь.
		Відповідно до ст. 541, 1166, 1190 ЦК України норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Таким висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц , від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц).
		Шкода, завдана боржнику третьою особою, не може одночасно вважатися шкодою, завданою кредитору, навіть якщо призводить до недостатності активів боржник в ліквідній форму. Якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема, через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості майна тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. В цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певні суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам. Тому саме потерпілий вправі вимагати від порушника відшкодування збитків. Натомість стягнення на користь кредитора збитків, які кредитор нібито також поніс внаслідок заподіяння збитків боржнику, не допускається, бо призведе до подвійної відповідальності порушника: як перед потерпілим, якому завдані збитки, так і перед кредитором потерпілого.
		Відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дії або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена.
		Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернених боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржнику кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки.
		Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи (правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 76/45721/16-ц.
		Фонд є позивачем по даній справі при тому, що не є потерпілою особою у конкретних правовідносинах, оскільки відшкодування шкоди, завданої банку, (якщо таке мало місце), підлягає відшкодуванню на користь Банку як потерпілій стороні.
		Оскільки даний позов подано неналежним позивачем, це також є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.
		Крім того, відповідачами в цій справі було заявлено про застосування строку позовної давності.
		Відповідно до статті 256, частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Європейський суд з прав людини у справах "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу.
		Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 6 березня 2019 року в справі №669/420/16-ц).
		Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Законом України № 1588-IX статтю 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" доповнено частиною 7, за змістом абзацу першого якої право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків).
		У той же час, в абзаці другому вказаної частини 7 встановлено, що Фонд має право звертатися з позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).
		Таким чином, норма, закріплена в абзаці першому частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суперечить нормі, яка міститься в абзаці другому цієї частини щодо початку перебігу позовної давності в спірних правовідносинах.
		Крім того, з абзацу 2 частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вбачається, що даною нормою встановлено спеціальну позовну давність.
		Проте, відповідно до приписів частини 1 статті 258 ЦК України спеціальною позовною давністю є скорочена або більш тривала, порівняно із загальною позовною давністю.
		Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (частина 1 статті 257 ЦК України).
		Отже, визначена в абзаці 2 частини 7 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" позовна давність, яка складає три роки, у розумінні статті 258 ЦК України не є спеціальною, навіть незважаючи на те, що в цій нормі законодавцем було змінено порядок обчислення цієї позовної давності.
		Однак, оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні даного позову в зв`язку з його необґрунтованістю, заявлена позовна давність не підлягає застосуванню.
		Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови у задоволенні позову.
		Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
		Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
		Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з покладенням судового збору на позивача.
		Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд - 
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. У задоволенні позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити повністю.
		 
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 30.01.2023 року.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                Ю.О.Підченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...