Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 243/9755/20 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2023.
Дата набрання законної сили: 25.01.2023
Номер судового провадження: 51-2073км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020050510001563

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		25 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		справа №243/9755/20 
		провадження 51-2073км22
		 
		Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		 
		головуючого                                              ОСОБА_1 , 
		суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , 
		 
		за участю:
		секретаря судового засідання             ОСОБА_4 , 
		прокурора                                                   ОСОБА_5 ,
		                 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за 
		№ 12020050510001563, щодо 
		ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. ІІ-Іванівка Барвінківського району Харківської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого 
		в АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
		засудженого за ст. 118 Кримінального кодексу України (далі - КК).
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами 
		першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29 вересня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
		Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 19 серпня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
		Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні. 
		Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_7 за таких обставин.  
		18 серпня 2020 року приблизно о 17:00 на подвір`ї будинку 
		АДРЕСА_3 під час спільного вживання спиртних напоїв між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків стався конфлікт, у ході якого ОСОБА_7 наніс удар ОСОБА_6 в ліву тім`яну ділянку голови скляним стаканом. Після цього 
		ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, з метою умисного вбивства ОСОБА_7 взяв цеглину, яка була біля нього, та наніс один удар у ліву скронево-виличну ділянку голови ОСОБА_7 , від чого останній втратив рівновагу і впав на землю, а далі, присівши біля потерпілого, який лежав на лівому боці, наніс йому ще два удари по тім`яній та один удар по правій лобно-скроневій частинах голови, унаслідок чого потерпілий помер на місці події.
		Донецький апеляційний суд ухвалою від 18 травня 2022 року зазначений вирок місцевого суду змінив. Перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 цього Кодексу, визнав його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК, та призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. У решті вирок залишено без змін. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_6 вчинив умисне вбивство ОСОБА_7 при перевищенні меж необхідної оборони.
		Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлену щодо ОСОБА_6 ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв`язку з чим призначене судом покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. 
		Суть доводів прокурора  у скарзі зводиться до тверджень про те, що апеляційний суд необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 цього Кодексу. 
		Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що цей суд не дотримався положень кримінального процесуального закону, оскільки безпосередньо не дослідив доказів у справі, не надав їм оцінки в їх сукупності та взаємозв`язку, однобічно оцінив і не навів у своєму рішенні мотивів, з яких не взяв до уваги доказів обвинувачення. Зокрема, вказує, що суд, не дослідив протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 , висновок судово-медичної експертизи від 29 жовтня 2020 року № 52, не допитав свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 . Крім того, суд надав іншу оцінку показанням цих свідків.  
		Зазначає, що у справі є достатньо доказів, які підтверджують, що ОСОБА_6 діяв з умислом на вбивство потерпілого, а не з метою відвернення протиправного посягання з боку останнього, що обґрунтовано врахував місцевий суд.
		Зауважує, що суд апеляційної інстанції, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_6 з ч. 1 
		ст. 115 КК на ст. 118 цього Кодексу, не мотивував свого рішення належним чином, не встановив фактичних обставин, зокрема, у чому полягало суспільно небезпечне посягання з боку ОСОБА_7 , не взяв до уваги кількості нанесених йому ударів, механізму їх спричинення та тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень.
		Крім того, звертає увагу на те, що апеляційний суд формально розглянув скаргу прокурора з доповненнями і, не зазначивши жодних мотивів, з яких її відхилив, залишив без задоволення.
		Вважає, що ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 
		Позиції учасників судового провадження
		Учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце розгляду касаційної скарги прокурора. 
		У судовому засіданні прокурор підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити.
		 
		Мотиви Суду
		Згідно з положеннями ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.  
		Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
		Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, безпосередньо дослідивши докази, належно їх оцінивши, дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_7 при перевищенні меж необхідної оборони. Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду, адже вони ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів із точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.
		Тому доводи, наведені в касаційній скарзі прокурора, про те, що апеляційний суд необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_6 з ч. 1 ст. 115 КК на ст. 118 цього Кодексу, не мотивував свого рішення належним чином, не встановив фактичних обставин, зокрема, у чому полягало суспільно небезпечне посягання з боку ОСОБА_7 , не взяв до уваги кількості нанесених йому ударів, механізму їх спричинення та тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, є безпідставними. 
		За нормативним визначенням, умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляді смерті людини та причинним зв`язком між указаними діянням та наслідком, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає або свідомо припускає її настання.
		Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого 
		ст. 118 цього Кодексу, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
		Закріплене у ст. 36 КК право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).
		Згідно з ч. 1 ст.  36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК).
		Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає в того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
		Втім стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. Під час з`ясування наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.
		Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		З показань ОСОБА_6 , даних ним у судових засіданнях у судах першої та апеляційної інстанції, вбачається, що 18 серпня 2020 року приблизно о 17:00 він на прохання ОСОБА_9 прийшов до її домоволодіння відремонтувати піч, де остання, ОСОБА_7 і ОСОБА_10 вживали алкогольні напої. Подивившись піч, він вийшов із будинку і став виказувати ОСОБА_9 своє невдоволення умовами праці, відсутністю матеріалів й інструментів. У цей час ОСОБА_7 без будь-яких причин наніс йому удар пляшкою по голові, від якого він упав та знепритомнів. Після того як він почав підводитися, ОСОБА_7 наніс йому ще удар ногою в обличчя. Захищаючись, він узяв із землі цеглу та вдарив нею потерпілого по голові, від чого той упав на асфальтне покриття двору і вдарився головою. Крім того, ОСОБА_6 зауважив, що з ОСОБА_7 він взагалі не сварився, умислу вбивати потерпілого в нього не було, а лише захищався від протиправних дій останнього.   
		Свідок ОСОБА_11 , яка у складі патрульного екіпажу поліції перша прибула на місце події, у судових засіданнях у судах попередніх інстанцій, пояснила, що голова у ОСОБА_6 була розбита, з носа текла кров. Він підтримував потерпілого, який на той момент був ще живий, та намагався йому допомогти. Також свідок повідомила, що поліцію і швидку медичну допомогу викликав ОСОБА_6 і після приїзду останньої його забрали до лікарні через наявність травм.
		Ці показання підтверджені висновком судово-медичної експертизи від 26 жовтня 2020 року № 344, згідно з яким у ОСОБА_6 виявлено забійну рану лівої тім`яної ділянки та садна правого плеча. 
		Дослідивши медичну документацію, експерт зробив висновок, що виявлені у ОСОБА_6 забійна рана лівої тім`яної ділянки утворилася від ударної дії тупих предметів, а садна правого плеча - від  ковзаючої дії тупих предметів, індивідуальні особливості яких в характері тілесних ушкоджень не відобразилися, можливо в термін та за обставин, викладених у постанові про призначення експертизи, і відносяться відповідно до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та легких тілесних ушкоджень.
		Крім того, суд апеляційної інстанції правильно звернув увагу на те, що згідно з даними протоколу огляду місця події від 18 серпня 2020 року під час цієї слідчої дії було вилучено осколки скляного предмета зі слідами крові, які постановою 
		від 19 серпня 2020 року було визнано речовими доказами в кримінальному провадженні. Зазначені докази не були оглянуті місцевим судом. 
		Апеляційний суд оглянув речові докази і встановив, що вилучені осколки є частинами скляного стакана з товстими стінками та дном і на них містяться сліди речовини бурого кольору. 
		Ці осколки за своїм описом відповідали висновку судово-медичного експерта 
		від 13 жовтня 2020 року № 765/2, згідно з яким на об`єктах № 2, 4 було виявлено сліди крові, що за своїми властивостями можуть походити від обвинуваченого ОСОБА_6 .
		Також цей суд проаналізував показання ОСОБА_6 про нанесення ним лише одного удару цеглою по голові потерпілого та зазначив, що вони спростовуються висновками судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_7 . 
		Суд апеляційної інстанції, надавши належну оцінку зазначеним показанням, висновкам експертиз та іншим доказам, дійшов обґрунтованого висновку, що безпосередньо перед вчиненням вбивства ОСОБА_6 зазнав суспільно небезпечного посягання на його охоронювані законом права та інтереси, оскільки його здоров`ю була заподіяно шкоду протиправними діями потерпілого 
		ОСОБА_7 . Саме неправомірне посягання потерпілого стало мотивом вчинення ОСОБА_6 злочину.
		При цьому апеляційний суд слушно зауважив, що зазначені обставини не спростовуються будь-якими належними та допустимими доказами у справі.
		Викладені обставини свідчать, що ОСОБА_6 зазнав суспільно небезпечного посягання з боку ОСОБА_7 , яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров`ю, водночас застосований ним у короткий проміжок часу (декілька секунд) засіб захисту і заподіяння шкоди у вигляді позбавлення життя за даних конкретних обставин справи не відповідали небезпечності посягання та обстановці захисту, а отже, ОСОБА_6 вийшов за межі заходів, необхідних для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів, тобто перевищив межі необхідної оборони.
		Тобто ОСОБА_6 , захищаючись від протиправних дій  ОСОБА_7 , умисно вбив потерпілого, перевищуючи межі необхідної оборони. 
		Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за 
		ст. 118 КК.
		Враховуючи викладене, доводи у скарзі про те, що ОСОБА_6 діяв з умислом на вбивство потерпілого, а не з метою відвернення протиправного посягання з боку останнього, позбавлені підстав.
		Доводи, наведені у скарзі, про те, що апеляційний суд не дослідив протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 , висновків судово-медичної експертизи 
		від 29 жовтня 2020 року № 52, не допитав свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 
		і надав іншу оцінку їх показанням, є неспроможними.  
		Суд апеляційної інстанції дав оцінку показанням цих свідків у місцевому суді в частині саме наявності тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 , а згідно з аудіозаписом і журналом судового засідання від 16 лютого 2022 року в судовому засіданні дослідив протокол слідчого експерименту за участю ОСОБА_8 та висновки судово-медичної експертизи від 29 жовтня 2020 року № 52.  
		Також слід зауважити, що прокурор у касаційній скарзі не показав, яким чином ці докази позначилися чи могли позначитися на обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 118 КК.
		Суд, обґрунтовуючи винуватість засудженого за вказаним обвинуваченням, послався і на інші докази.
		Крім того, як убачається з аудіозапису судового засідання та журналу судового засідання від 16 лютого 2022 року, в суді апеляційної інстанції суд частково задовольнив клопотання прокурора про повторне дослідження висновків судово-медичних експертиз у кримінальному провадженні та протоколу слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_10 від 19 серпня 2020 року, а також на власний розсуд  ухвалив повторно дослідити речові докази, а саме: фрагменти скла, витребувані в судове засідання, висновки експертів № 344, 473, 52, висновки судово-медичної експертизи № 765/2, 668, протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , допитати ОСОБА_6 та свідків 
		ОСОБА_11 і ОСОБА_9 (т. 3, а.к.п. 72, 73, 102 - 109, аудіозапис судового засідання від 16 лютого 2022 року).
		Таким чином, суд апеляційної інстанції, безпосередньо дослідивши докази та належно їх оцінивши, правильно встановив обставини кримінального правопорушення і виклав їх в ухвалі. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності. 
		Враховуючи вищенаведене, позбавлені підстав доводи прокурора про невідповідність оскаржуваного рішення вимогам статей ст. 23, 94, ч. 4 ст. 95, статей 352, 370, 419 КПК та висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду.
		Також колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про відмову в задоволенні касаційної скарги прокурора, а доводи касаційної скарги в цій частині вважає безпідставними.
		Призначене  ОСОБА_6 покарання узгоджується з приписами статей 50, 65 КК.
		Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
		Істотних порушень норм права, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, як безумовних підстав для скасування оскаржуваної ухвали, з наведених у скарзі підстав під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення. 
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
		ухвалив:
		Ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 травня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.
		Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.      
		Судді:
		 
		ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                                  ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...