Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 147/405/18 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 01.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 01.02.2023.
Дата набрання законної сили: 26.01.2023
Номер судового провадження: 51-1626км22
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12018020010000508

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України 
		26 січня 2023 року
		м. Київ
		справа № 147/405/18
		провадження № 51-1626 км 22
		Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:  
		 
		головуючого                                      ОСОБА_1 ,
		суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 
		за участю:
		секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,
		прокурора                                          ОСОБА_5 ,
		засудженого                                     ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції)
		 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2022 року у кримінальному провадженні № 12018020010000508 за обвинуваченням
		 
		ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, 
		 
		у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України.
		 
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		 
		За вироком Тульчинського районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2021 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
		На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов'язки, передбачені п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.
		 
		Вироком Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2022 року вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
		В решті вирок районного суду залишено без зміни.
		 
		За вироком суду ОСОБА_6 визнаний винним у тому, що він 04 лютого 2018 року, приблизно о 22:00 год., у приміщенні кафе-бару в с. Цибулівка Вінницької області, під час раптово виниклого конфлікту з ОСОБА_9 , з метою заподіяння тілесних ушкоджень, не маючи на меті умисного заподіяння смерті потерпілого, наніс ОСОБА_9 із значною силою удар в обличчя, від якого останній впав на бетонну підлогу, вдарившись потиличною ділянкою голови об керамічну плитку. Внаслідок цих дій потерпілий отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, які є небезпечними для життя в момент виникнення, відносяться до тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться у прямому причинному зв'язку із настанням смерті ОСОБА_9 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
		 
		У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 . Вказує на те, що судом було неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, оскільки в діях його підзахисного наявна необхідна оборона. Зазначає, що суд невірно встановив фактичні обставини справи, оскільки потерплий впав не одразу після удару, який не був зі значною силою, у засудженого не було часу на усвідомлення своїх дій та їх наслідків, стверджує, що потерпілий протягом усього вечора сам провокував конфлікт, що не було взято судом до уваги, а тому кваліфікація дій засудженого не відповідає фактичним обставинам справи.
		 
		Захисник ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі не погоджується із призначеним засудженому покаранням, вказує на його суворість та просить змінити вирок апеляційного суду, на підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного йому покарання з іспитовим строком. Зазначає, що апеляційний суд дійшов невірного висновку про відсутність щирого каяття та про часткове визнання вини, не врахував при призначенні покарання позитивні характеристики, висновки органу пробації, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, а також призов на військову службу.
		 
		Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду через м'якість призначеного покарання. Зазначає, що апеляційний суд недостатньо врахував усі обставини та наслідки скоєного те, що позбавлено життя особу молодого віку, часткове визнання вини, відсутність каяття, не враховано думку потерпілих, які просили призначити максимальне покарання.
		 
		Позиції інших учасників судового провадження
		 
		На касаційні скарги захисників надійшли заперечення від потерпілого ОСОБА_10 , представника потерпілого ОСОБА_11 , законного представника потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_13 , які просили залишити скарги без задоволення.
		Також законний представник потерпілого ОСОБА_12 - ОСОБА_13 підтримала скаргу прокурора та просила її задовольнити.
		 
		Засуджений ОСОБА_6 письмово підтримав доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_8 та просив її задовольнити.
		 
		Засуджений у судовому засіданні підтримав скаргу захисника ОСОБА_8 , просив пом`якшити призначене покарання, щодо скарги захисника ОСОБА_7 поклався на розсуд суду, заперечував проте задоволення скарги прокурора.
		Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу прокурора частково, а проти задоволення скарг захисників заперечував. 
		 
		Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
		 
		Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
		 
		Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		 
		При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
		 
		Перевіряючи доводи, наведені у скаргах, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами. З огляду на наведені положення процесуального закону неповнота судового розгляду та невірне встановлення фактичних обставин   не може бути предметом перевірки Суду.  
		 
		Вимога захисника про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, яка вимагає дослідження доказів для надання їм певної оцінки, встановлення інших обставин справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, відповідно до вищенаведених вимог закону не є компетенцією суду касаційної інстанції. 
		 
		Мотиви суду
		 
		Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
		 
		Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. 
		 
		Суд першої інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 119 КК України, тобто вбивство, вчинене через необережність. З позицією місцевого суду погодилася і апеляційна інстанція.
		 
		Суди навели переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність винуватості ОСОБА_6 та того, що він діяв у стані необхідної оборони, такими що не ґрунтуються на матеріалах справи і вимогах закону, виходячи з наступного.
		 
		Так, постановляючи вирок, суд послався на показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , які були безпосередніми очевидцями події та пояснили, що між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 виник конфлікт, під час якого ОСОБА_9 завдав ОСОБА_6 удару кулаком у голову. Після чого ОСОБА_6 у відповідь також наніс потерпілому удар у голову, від якого останній втратив свідомість і впав на підлогу. Під час нанесення ударів обидва були повернуті обличчям один до одного. 
		 
		Також суд узяв до уваги протоколи проведення слідчих експериментів зі свідками, де вони показали на місці обставини події; висновки судово-медичних експертиз, відповідно до яких у ОСОБА_9 встановлено підшкірні крововиливи в м`яких тканинах голови зі сторони внутрішньої поверхні лівої тім`яної, тім`яно-скроневої та потиличної ділянок; субдуральна гематома над лівою півкулею головного мозку, субарахноїдальні крововиливи під м`якими мозковими оболонками в лівій лобно-тім`яній та скроневій ділянках; перелом потиличної кістки; набряк з дислокацією головного мозку; лінійна рана в потиличній ділянці голови. Закрита черепно-мозкова травма належить до тяжких тілесних ушкоджень і находиться в причинному зв`язку зі смертю потерпілого. Також висновками експертиз встановлено, що закрита черепно-мозкова травма у ОСОБА_9 виникла від дії тупого твердого предмета, можливо, як від падіння тіла з прискоренням внаслідок удару кулаком у підборіддя, так і внаслідок падіння без надання тілу прискорення.
		 
		З вироку вбачається, що суд належним чином обґрунтував, чому бере до уваги ці докази, оцінив їх із дотриманням ст. 94 КПК України.
		 
		Апеляційний суд перевірив ці висновки місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими і навів достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. 
		 
		Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків касаційна скарга захисника не містить.
		 
		Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
		 
		Для вирішення питання про відсутність чи наявність стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання і акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
		 
		До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
		 
		У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
		 
		Судами були ретельно досліджені усі обставини події, проаналізовано докази та встановлено, що між потерпілим та засудженим виник конфлікт, під час якого вони завдали один одному ударів. Це підтверджується, крім іншого, висновком судово-медичного експерта № 33 від 12 лютого 2018 року, відповідно до якого у ОСОБА_6 була встановлена наявність легких тілесних ушкоджень, що не спричинили короткочасного розладу здоров`я. 
		 
		Натомість, засуджений свідомо, цілеспрямовано наніс потерпілому удар у голову значної сили, від якого останній впав на підлогу. Суди дали аналіз показанням свідків цього конфлікту щодо того, що удар ОСОБА_6 був нанесений цілеспрямовано, у відповідь на удар з боку потерпілого ОСОБА_9 , тобто умисно. Суд послався на показання свідків, які стверджували, що після того, як обвинувачений завдав удару, у потерпілого опустились руки, ніби він уже втратив свідомість, і після цього він впав. Крім того, суд звернув увагу на ту обставину, що ОСОБА_6 раніше проходив службу в органах внутрішніх справ, володів навиками самозахисту, усвідомлював, що завдає удару потерпілому, який перебуває у стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку із чим у останнього порушена належна координація та чіткість дій і рухів, він 
		невпевнено тримається на ногах. Тому засуджений мав би розраховувати на можливі наслідки своїх дій, і хоча й не бажав, але припускав (або ж мав передбачати) такі наслідки. При цьому тяжкість цих наслідків у його свідомості не була конкретизована, тобто, він діяв із невизначеним і непрямим умислом. 
		 
		При оцінці дій ОСОБА_6 суд урахував конкретні обставини справи, обстановку нападу, характер небезпеки, що загрожував обвинуваченому, характер взаємовідносин, що склався між потерпілим та обвинуваченим, місце та час нападу, та дійшов висновку, що дії потерпілого у даній конкретній ситуації не становили для засудженого реальної загрози життю та здоров`ю, а тому застосований ОСОБА_6 спосіб захисту у вигляді нанесення удару у підборіддя ОСОБА_9 за даних обставин явно не відповідав обстановці захисту. Тому суд не вбачав підстав для кваліфікації дій винного як необхідна оборона.
		 
		Отже, суд вірно констатував, що в діях ОСОБА_6 мав місце непрямий невизначений умисел щодо спричинення потерпілому ОСОБА_9 тілесного ушкодження, а щодо спричинення йому смерті, то мала місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості. Кваліфікація дій винного за ч. 1 ст. 119 КК України відповідає встановленим судом фактичним обставинам та є вірною.
		 
		Так само колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо суворості призначеного засудженому покарання та скарги прокурора, який посилається на м`якість призначеного покарання.
		 
		Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. При цьому загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною.
		 
		Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
		 
		Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
		 
		Обираючи засудженому покарання, суд дотримався наведених вимог закону, вірно врахував усі обставини справи, в тому числі й ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, є нетяжким. Взято до уваги, що ОСОБА_6 раніше не судимий, вину визнав частково, за місцем проживання характеризується позитивно, надав допомогу потерпілому. Враховуючи наведені обставини та дані про особу винного, апеляційний суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_6 покарання, яке за своїм видом є більш суворим, передбаченим санкцією ч. 1 ст. 119 КК України, проте за розміром є мінімальним, визначеним санкцією даної статті. Тому доводи прокурора щодо м`якості покарання не є слушними.
		 
		Крім того, при призначенні покарання суд урахував ту обставину, що внаслідок скоєного настали суспільно небезпечні наслідки у виді позбавлення життя молодої людини, враховано думку потерпілих, які наполягали на суворій мірі покарання, оскільки внаслідок злочину неповнолітня дитина втратила  батька, що призвело до моральних страждань всіх членів родини. 
		 
		Апеляційний суд також звернув увагу на те, що в діях ОСОБА_6 відсутня така обставина, яка пом`якшує покарання, - щире каяття, оскільки щире розкаяння характеризується суб`єктивним ставленням винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася. Однак, засуджений під час досудового розслідування та судового розгляду у вчиненому не розкаявся, відповідних висновків для себе не зробив, не оцінив негативних наслідків своїх дій для потерпілих, жодних дій, які би вказували на його щире каяття не вчинив, натомість вину визнав лише частково, у тому числі й під час касаційного розгляду справи, де він не заперечував своєї вини, проте стверджував, що не мав умислу на заподіяння тілесних ушкоджень та смерті потерпілому.
		 
		Що стосується доводів про перебування ОСОБА_6 на військовій службі, то колегія суддів звертає увагу, що на виконання вироку Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2022 року, засуджений направлений для відбування покарання до ДУ «Кагарлицька виправна колонія», де й перебуває на момент касаційного розгляду, військову службу припинив.
		 
		За таких обставин суд касаційної інстанції не вбачає підстав вважати призначене покарання надмірно суворим, а тому касаційна скарга захисника ОСОБА_8 також задоволенню не підлягає.
		 
		Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисників та прокурора не підлягають задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.
		 
		З цих підстав суд ухвалив:
		 
		Вирок Вінницького апеляційного суду від 30 березня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та прокурора - без задоволення.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.
		Судді:
		 
		 
		ОСОБА_1                                                     ОСОБА_2                                    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...