Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 207/1750/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них; про виплату заробітної плати.
Надіслано судом: 01.02.2023. Зареєстровано: 01.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2023.
Дата набрання законної сили: 24.02.2023
Номер судового провадження: 2/207/94/23

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		№ 207/1750/22 
		№ 2/207/94/23 
		 
		ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 січня 2023 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: 
		головуючого судді                Подобєд О.К.
		при секретарі                    Пильовій І.О. 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, третя особа: Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі», про стягнення заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору та стягнення моральної шкоди,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненою позовною заявою до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, третя особа: Акціонерне товариство "ДТЕК Донецькі електромережі", про стягнення заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору та стягнення моральної шкоди. 
		В обґрунтування уточнених позовних вимог зазначив, що з 02.07.2012 року він перебуває у трудових відносинах з Акціонерним товариством «ДТЕК Донецькі електромережі» на посаді інженера Покровського підрозділу центру по роботі з комерційними втратами департаменту з локалізації втрат та збору даних дирекції по взаємодії з клієнтами та з 22.03.2021 року виконує функції водія. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України починаючи з 24 лютого 2022 року на території України введено воєнний стан, який було продовжено. У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» своїм наказом №405-к від 16.05.2022 року призупинило з ним дію трудового договору у зв`язку з військовою агресією проти України. Відповідно до вимог ч.3 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Отже, відшкодування покладається на Російську Федерацію. Повномасштабне вторгнення та збройна агресія Російської Федерації проти Україні загально відомий факт, який не потребує доведенню. Починаючи з 24.02.2022 року, відповідно до наказу Генерального директора АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» від 24.02.2022 р. № 192-ОД були зупинені всі планові роботи, починаючи з березня 2022 року він перебував у відпустках та частково працював дистанційно. Фактично ним було відпрацьовано два повних місяця січень та лютий 2022 року. Відповідно до довідки про доходи вбачається, що за фактично відпрацьовані місяці: за січень заробітна плата складає 20521,70 грн., за лютий 20156,81 грн. Середньомісячна заробітна плата становила 20339,25 грн. (січень 2022 року 20521,70 грн. + лютий 20156,81 грн. = 40678,51 грн. / 2 = 20339,25 грн.). Середньоденна заробітна плата становить 1016,96 грн. У зв`язку з тим, що воєнний стан в Україні продовжено, наказ про призупинення трудового договору від 16.05.2022 року не скасовано, його порушені трудові права не поновлені, тому підлягає до стягнення наступна сума: травень 2022 року (з 16 травня включно) 12 днів  12203,52 грн., червень 2022 року 22 дні  22373,12 грн., липень 2022 року 21 день  21356,16 грн., серпень 2022 року 22 дні  22373,12 грн., вересень 2022 року 22 дні  22373,12 грн., жовтень 2022 року 21 день  21356,16 грн., листопад 2022 року 17 днів  17288,32 грн. (по 23 листопада включно), загальна сума складає 139323,52 грн. Окрім того, після початку збройної агресії РФ проти України, він фактично втратив основну роботу, а з 16.05.2022 року втратив основний заробіток, що призвело до постійного перебування у пригніченому стані, зниженні життєвого тонусу, хвилювань, що негативно позначилось на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим йому особисто завдано моральну шкоду, яка підлягає стягненню з відповідача. З огляду на вищевикладене, його трудові права були порушені та підлягають захисту в судовому порядку. Просить позов задовольнити. 
		Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги просить задовольнити повністю. 
		Представник відповідача у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 
		Відповідно до положень ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. 
		Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивач проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст. 280 та відповідно до ч.1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
		Представник третьої особи  АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» в судове засідання не з`явився. Надав заяву про розгляд справи без участі їх представника. Також надали пояснення по справі, які просили врахувати при винесенні рішення. 
		На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. 
		Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню за наступних підстав. 
		Статтею 263ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
		Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).
		У статті 129Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
		Відповідно до пункту 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
		Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).
		ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60). Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету Російської Федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена Російською Федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи Російської Федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету Російської Федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
		Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).
		Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би Російська Федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду Російської Федерації. 
		Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права. 
		При розгляді питання щодо застосування судового імунітету, суд бере до уваги «загальні принципи, що лежать в основі прав людини та гуманітарного права та втілюють основні права, такі як право на ефективний спосіб захисту права, право на компенсацію збитків, понесених внаслідок порушень гуманітарного права, та право на захист від відмови у правосудді» (Окрема думка Судді Юсуфа до рішення Міжнародного Суду ООН (ICJ) у справі Jurisdictional Immunities of the State (ФРН проти Італії) від 03 лютого 2012 року, § 30.) Виходячи із сукупності наведеного, суд вважає, що право позивача на належне та ефективне відшкодування збитків повинно бути захищене, а судовий імунітет не повинен бути перешкодою для такого відшкодування у тих виняткових обставинах, коли немає інших механізмів відшкодування. 
		Зазначена позиція узгоджується з позицією викладеною у Постанові ВС від 18.05.2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291 св 21). 
		Разом з тим, Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782св21) викладено правову позицію, відповідно до якої у цій категорії спорів (про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, її майну, здоров`ю, життю у результаті збройної агресії РФ) іноземна держава  відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ. При цьому зазначено, що ухвала суду про направлення посольству РФ запиту на згоду або незгоду про розгляд українським судом зазначеної цивільної справи, примірника апеляційної скарги і ухвали про відкриття апеляційного провадження, а також зупинення провадження у справі до надходження відповіді від компетентного органу іноземної держави  посольства РФ в Україні або ненадходження в розумні строки такої відповіді з моменту належного підтвердження про отримання цим посольством зазначених процесуальних документів, підлягає скасуванню, оскільки вчинення РФ з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, РФ заперечує суверенітет України, тому зобов`язань поважати та дотримуватися суверенітету цієї країни немає. А отже, і направляти до посольства цієї країни запит на згоду про участь у справі і зупиняти провадження у справі до отримання відповіді від РФ або повідомлення про вручення такого запиту не потрібно. 
		З урахуванням наведеного правового висновку Верховного Суду, суд вбачає наявність підстав для продовження розгляду справи без наявності письмової згоди відповідача (держави-агресора) про участь у справі. При цьому суд бере до уваги, що Верховний Суд встановив, що починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди РФ бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням РФ збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку із розірванням дипломатичних зносин України з РФ. 
		Згідно до ч.3 ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
		Статтею 2Кодексу законівпро працюУкраїни передбачено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює з 02.07.2012 року (наказ про прийняття на роботу №313-к від 02.07.2012 року) в АТ «ДТЕК Донецькі електромережі» на посаді інженера Покровського підрозділу центру по роботі з комерційними втратами департаменту з локалізації втрат та збору даних дирекції по взаємодії з клієнтами. Також, з 22.03.2021 ОСОБА_1 виконував функції водія, за що була встановлена доплата. Станом на 04.07.2022 року, з ОСОБА_1 призупинені трудові відносини, згідно наказу №405-к від 16.05.2022 року «Про призупинення дії трудового договору», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а.с.11-12) та довідкою №50/097-к від 07.07.2022 року (а.с.14). 
		У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 № 2102-IX, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який було продовжено. 
		У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, що виключає можливість надання роботи на період дії воєнного стану, з ОСОБА_1 було призупинено дію трудового договору з 16.05.2022 року, що підтверджується копією виписки з наказу №405-к від 16.05.2022 року (а.с.13).
		Відповідно до вимог ч.3 ст. 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ, відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України. Отже, відшкодування покладається на Російську Федерацію. Повномасштабне вторгнення та збройна агресія Російської Федерації проти Україні загально відомий факт, який не потребує доведенню.
		Як вбачається з довідки про доходи, за фактично відпрацьовані місяці: за січень заробітна плата складає 20521,70 грн., за лютий 20156,81 грн. Середньомісячна заробітна плата становила 20339,25 грн. (січень 2022 року 20521,70 грн. + лютий 20156,81 грн. = 40678,51 грн. / 2 = 20339,25 грн.). Середньоденна заробітна плата становить 1016,96 грн. 
		У зв`язку з тим, що воєнний стан в Україні продовжено, наказ про призупинення трудового договору від 16.05.2022 року не скасовано, порушені трудові права позивача не поновлені, тому підлягає до стягнення наступна сума: травень 2022 року (з 16 травня включно) 12 днів  12203,52 грн., червень 2022 року 22 дні  22373,12 грн., липень 2022 року 21 день  21356,16 грн., серпень 2022 року 22 дні  22373,12 грн., вересень 2022 року 22 дні  22373,12 грн., жовтень 2022 року 21 день  21356,16 грн., листопад 2022 року 17 днів  17288,32 грн. (по 23 листопада включно), загальна сума складає 139323,52 грн. 
		Окрім того, після початку збройної агресії РФ проти України, позивач фактично втратив основну роботу, а з 16.05.2022 року втратив основний заробіток, що призвело до постійного перебування у пригніченому стані, зниженні життєвого тонусу, хвилювань, що негативно позначилось на його стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим позивачу було завдано моральну шкоду.
		Згідно із ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Згідно із ч.1 ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		Частиною 6 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014р. передбачено, що відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
		Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за матеріальну чи нематеріальну шкоду завдану Україні, внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч.4 ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року. 
		За змістом ч.3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. (ратифікований Указом ПрезидіїВерховної РадиУкраїнської РСР№ 2148-VIII (2148-08) від 19.10.1973 р.) кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; b) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються. 
		Окрім цього, як вбачається зі змісту ст.ст. 4, 5, 6ЗУ «Проособливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.
		Пунктом 3 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. 
		Також, у пункті 5 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. 
		Відповідно до п.9 Постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни №4від 31березня 1995року «Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. 
		Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. 
		Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23Цивільного кодексуУкраїни та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Також, Європейський суд з прав людини в пункті 37 рішення у справі «Недайборщ проти Російської Федерації» зазначив, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом. 
		Розмір моральної шкоди був встановлений позивачем з урахуванням характеру і обсягу завданих моральних страждань, істотного порушення конституційних прав ОСОБА_1 . Отже, суд вважає доведеним факт завдання відповідачем позивачу моральної шкоди, тому позов підлягає задоволенню. 
		Відповідно до ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі. 
		Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог в рівних частках.
		Згідно з п.22 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.
		Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави. 
		На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 77, 81, 141, 258-259, 263-265, 280, 354 ЦПК України, суд, -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні, третя особа: Акціонерне товариство «ДТЕК Донецькі електромережі», про стягнення заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат за час призупинення дії трудового договору та стягнення моральної шкоди  задовольнити повністю. 
		Стягнути з Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні, проспект Повітрофлотський, 27, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) майнову шкоду у вигляді заробітної плати за час призупинення дії трудового договору за період: травень 2022 року (з 16.05.2022 року включно) 12 днів  12203,52 грн.; червень 2022 року 22 дні  22373,12 грн.; липень 2022 року 21 день  21356,16 грн.; серпень 2022 року 22 дні  22373,12 грн.; вересень 2022 року 22 дні  22373,12 грн.; жовтень 2022 року 21 день  21356,16 грн.; листопад 2022 року 17 днів  17288,32 грн. (по 23 листопада включно), на загальну суму 139323 (сто тридцять дев`ять тисяч триста двадцять три) гривні 52 копійки. 
		Стягнути з Російської Федерації (Посольство Російської Федерації в Україні, проспект Повітрофлотський, 27, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) гривень 00 копійок. 
		Стягнути з Російської Федерації на користь держави судовий збір у розмірі 8893 гривні 23 копійки. 
		Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
		Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
		Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
		Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
		У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                  О.К. Подобєд

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...