Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2240/3410/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на майно, з них; податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надіслано для оприлюднення: 01.02.2023. Зареєстровано: 02.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2023.
Дата набрання законної сили: 01.02.2023
Номер судового провадження: К/9901/6522/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		01 лютого 2023 року 
		м. Київ
		справа №2240/3410/18
		адміністративне провадження № К/9901/6522/19  
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Хохуляка В.В.,
		суддів: Бившевої Л.І.,  Ханової  Р.Ф., 
		 
		розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №2240/3410/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 (головуючий суддя Охрімчук І.Г., судді: Капустинський М.М., Моніч Б.С.),
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2018 №0546751-1304-2214 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання в сумі 31818,00грн за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		 
		Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2018 позов задоволено.
		 
		Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2018 скасовано та прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено.
		 
		Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.12.2018.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 18.03.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №2240/3410/18.
		 
		Ухвалою суду від 31.01.2023 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 01.02.2023.
		 
		Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.
		 
		Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.
		 
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.09.2009 між гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (дарувальники) та гр. ОСОБА_4 , ОСОБА_1 (обдаровувані) укладено договір дарування частини майнового комплексу, відповідно до якого дарувальники передали, а обдаровувані, їх діти, прийняли у власність, в рівних частках кожний, майновий комплекс, який знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці, що належить Полянській сільській раді Славутського району Хмельницької області (надалі у цьому договорі - майновий комплекс). На цій земельній ділянці розташований майновий комплекс загальною площею 7954,5 кв.м. Опис об`єкта: цегляний блок службових приміщень, площею 403,6 кв.м.; цегляне приміщення телятника №2, площею 1335,5 кв.м.; цегляне приміщення телятника №3, площею 1843,8 кв.м.; цегляне приміщення телятника №4, площею 1825,2 кв.м.; цегляне приміщення телятника №5, площею 1951,0 кв.м.; цегляне приміщення по відгодівлі худоби, площею 470,3 кв.м.; цегляне приміщення блоку штучного осіменіння, площею 125,1 кв.м., зазначені по плану під літерами "А-1; Б; В; Г; Д; Ж; Е".
		 
		На підставі зазначеного договору у ОСОБА_1 виникло право власності в формі приватної спільної часткової власності на 1/2 майнового комплексу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 7954,5 кв.м. Зазначена обставина підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		 
		Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення від 16.04.2018 №0546751-1304-2214 про визначення податкового зобов`язання в сумі 31818,00 грн. за податковий період 2017 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості: 18010300.
		 
		Отримавши вказане податкове повідомлення-рішення, ОСОБА_1 14.05.2018 подав до Головного управлінням ДФС у Хмельницькій області заяву, в якій просив звільнити належну йому 1/2 частину вказаного майнового комплексу від оподаткування, оскільки останній перебуває в аварійному стані, непридатному для використання. До заяви додано копію акта обстеження технічного стану майнового комплексу (нежитлового приміщення).
		 
		За результатами розгляду заяви від 14.05.2018, Головне управлінням ДФС у Хмельницькій області листом від 11.06.2018 повідомило позивача про те, що наданий ним акт не є підставою для його звільнення від оподаткування та скасування податкового повідомлення-рішення №0546751-1304-2214 від 16.04.2018.
		 
		Не погоджуючись з винесеним Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області податковим повідомленням-рішення, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення.
		 
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є співвласником фактично зруйнованих будівель майнового комплексу, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування йому грошового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки таке зобов`язання нараховано на фактично відсутній об`єкт оподаткування, який є зруйнованим. Позивач вказав, що будівлі майнового комплексу є будівлями, спорудами сільськогосподарських товаровиробників, що призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Також, на думку позивача, спірне рішення прийняте відповідачем з порушенням норм підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 (принцип стабільності податкового законодавства) та підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Крім того, позивач зауважує, що рішенням органу місцевого самоврядування від 15.07.2016 не встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості (відсутність бази оподаткування).
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на те, що, звільняються від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа. У свою чергу, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його статусу як сільськогосподарського товаровиробника, що б давало можливість застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України. Також не надано доказів реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. Крім того, у межах спірних відносин у позивача відсутні обов`язкові умови для застосування до спірних відносин пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України. Суд вказав, що ПК України встановлено обов`язок громадянина сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 рік незалежно від термінів прийняття рішення органу місцевого самоврядування про встановлення відповідних податків і зборів.
		 
		Поряд з цим, суд дійшов висновку, що рішенням органу місцевого самоврядування від 15.07.2016 фактично не визначено ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості. Пункт 1.2 Рішення визначив ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 0,5 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів житлової нерухомості. Тобто, фактично не визначив ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості. Затим, за відсутності встановлених ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VІІІ, не було підстав застосовувати коефіцієнт 0,5. Відтак, відповідачем неправомірно визначено податкове зобов`язання в сумі 31818,00грн., податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.
		 
		Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову. Суд першої інстанції вважав, що відповідачем неправомірно визначено податкове зобов`язання в сумі 31818,00грн. з огляду на те, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування. З таким висновком колегія суддів не погодилась. Суд вказав, що пунктом 1.1. Рішення встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості. А пунктом 1.2 Рішення встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, в т.ч. їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб у відповідності до норм ПК України та Державного класифікатора будівель та споруд.
		 
		Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, позивач оскаржив його у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на те, що апеляційний суд неправильно трактує рішення органу місцевого самоврядування від 15.07.2016 та не застосовує у судовому рішенні фактичний зміст пункту 1.2 Рішення. Як наполягає позивач, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невстановлення органом місцевого самоврядування у рішенні від 15.07.2016 ставки оподаткування на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості. Також, позивач вказує, що суди надали неправильну оцінку підставам позову. На думку позивача, слід врахувати, що до складу нерухомого майна входить об`єкт сільськогосподарського призначення; рішення органу місцевого самоврядування від 15.07.2016 прийнято з порушенням строків, Рішення не було оприлюднено в спосіб, визначений законодавством. З урахуванням викладеного, позивач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Відповідач з доводами і вимогами касаційної скарги не погодився, у відзиві податковий орган зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
		 
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		 
		01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким статтю 266 Податкового кодексу України щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, викладено в новій редакції.
		 
		За змістом підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
		 
		Як вказано судами, Полянською сільською радою Славутського району Хмельницької області 7 скликання прийнято рішення від 15.07.2016 №5 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", яке згідно з довідкою Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області про оприлюднення рішення, оприлюднено 15.07.2016 на дошці оголошень сільської ради.
		 
		Підпунктом 12.1.2 пункту 12.1. статті 12 Податкового кодексу України визначено, що Верховна Рада України встановлює на території України загальнодержавні податки та збори і визначає перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
		 
		Як передбачено пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		 
		Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).
		 
		Відповідно до положень підпункту 12.3.3. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.
		 
		Згідно з підпунктом 12.3.4. пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		 
		Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
		 
		Пункт 12.5. статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
		 
		Згідно з пунктом 7 Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 №909-VІІІ (далі - Закон №909-VІІІ), який набув чинності з 01.01.2016, рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2016 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2016 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
		 
		Пунктом 4 Прикінцевих положень вказаного Закону передбачено установити, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		 
		Слід звернути увагу на те, що предметом оскарження у цій справі є виключно податкове повідомлення-рішення відповідача, прийняте ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України щодо визначення податкового зобов`язання. 
		 
		Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження в цій справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі Податковим кодексом України, проте є виключною «правовстановлюючою» компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах цієї справи.
		 
		Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Згідно з частиною першою статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
		 
		В межах спірних правовідносин прийняте органом місцевого самоврядування рішення, є нормативно-правовим актом, приписи якого зокрема змінюють для позивача права та обов`язки, є способом реалізації владних управлінських функцій радою як суб`єктом владних повноважень у відповідності до комплексного правового регулювання в межах розсуду цього органу, з урахуванням інтересів членів територіальної громади та кожного члена цієї громади, а також згідно з приписами підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Дане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов`язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
		 
		Податкове законодавство України ґрунтується зокрема на принципі стабільності, який треба розуміти так, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (підпункт 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).
		 
		Позивачем в якості підстави для задоволення позовних вимог як у позові, так і в касаційній скарзі, доводиться порушення податковим органом положень підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України - принципу стабільності податкового законодавства. Однак цей принцип скерований (орієнтований на) органам законодавчої влади, а у випадку передбаченому пунктом 4.4 статті 4 Кодексу - органам місцевого самоврядування, з метою дотримання певного порядку внесення змін до будь-яких елементів податків.
		 
		Згідно з загальноприйнятою у правозастосуванні юридичною кваліфікацією змін до податкового законодавства Закон, який вносить зміни всупереч пункту 4.1.9 Податкового кодексу України вважається чинним, оскільки не суперечить Конституції, як і іншим нормативно-правовим актам, аналогічно щодо місцевих податків і зборів, право на встановлення яких законодавчо передано органам місцевого самоврядування. Норма підпункту 4.1.9 Кодексу встановлює обмеження, не передбачаючи жодних наслідків (зокрема санкцій) у разі його порушення.
		 
		Суд враховує, що встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та обов`язковими. 
		 
		В межах даних правовідносин не було свавілля з боку відповідача, яким би було завдано позивачу індивідуального та надмірного тягара, оскільки дії податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення відповідають прийнятому органом місцевого самоврядування рішенню по встановленню певних правил, а також дотримано баланс публічних та приватних інтересів, з врахуванням майнового стану та рівня доходів фізичної особи, що запроваджено нормою підпункту 266.4.2 пункту 266.4статті 266 Податкового кодексу України. 
		 
		Касаційний суд звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17 викладена правова позиція щодо застосування принципу стабільності, співвідношення приватних і публічних інтересів, висновки стосовно порядку оприлюднення рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків чи зборів або внесення змін до них.
		 
		У справі, що розглядається, відповідач зазначив, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебуває 1/2 майнового комплексу (нежитлового приміщення) по АДРЕСА_1 , загальною площею 7954,5 кв.м. Відповідно до позиції податкового органу, за змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказаний об`єкт нерухомості є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Як вказав відповідач, пунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Проте, майно, яке належить позивачу, не є будівлею промисловості на час винесення податкового повідомлення-рішення, а тому не звільняється від оподаткування.
		 
		У відповідності до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		 
		Згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
		 
		Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
		 
		База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
		 
		Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
		 
		Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України).
		 
		Пунктом 72 Закону №909-VІІІ змінено правове регулювання у статті 266 Податкового кодексу України, зокрема зміни стосувались об`єктів, які не підлягають оподаткуванню цим податком (підпункт 266.2.2), порядку встановлення пільг (підпункт 266.4.2), ставки податку (підпункт 266.5.1), обчислення суми податку (266.7.2), порядку сплати податку (підпункт 266.5.9).
		 
		Виходячи із системного тлумачення норм Податкового кодексу України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		 
		Підпунктом "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
		 
		Підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування.
		 
		Крім того, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.
		 
		Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
		 
		Обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		 
		Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки з його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
		 
		Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (підпункт «ґ» підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України), то встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, «будівель промисловості», зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій «будівлі промислові», законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга.
		 
		Наданням пільги щодо сплати податку, звільненням від сплати податків, держава має на меті встановлення певного рівня соціального або економічного захисту відповідної категорії платників податків.
		 
		Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
		 
		Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №820/3556/17, якою судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду вирішила частково відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 15.05.2018 справа №806/2676/17, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств, та сформувати новий правовий висновок, відповідно до якого визначити, що застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
		 
		Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.  
		 
		На підставі матеріалів справи суди встановили, що у цій справі відсутні підстави вважати, що нежитлова будівля, що належить позивачеві не є об`єктом оподаткування у розумінні підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.
		 
		Пункт "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 ПК України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкового повідомлення-рішення, встановлює, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
		 
		Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є одночасна сукупність наступних умов: 1) використання споруди безпосередньо у сільськогосподарській діяльності; 2) особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.
		 
		Як визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
		 
		Відповідно до статті 1 Закону України від 18.01.2001 №2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" сільське господарство (сільськогосподарське виробництво) - вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі; сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
		 
		Отже, сільськогосподарським виробником є фізична або юридична особа, яка здійснює виробництво і самостійну переробку власно-виробленої продукції рослинництва і тваринництва. Це визначення пов`язується лише з виробництвом і переробкою сільськогосподарської продукції незалежно від її подальшої долі (використання у власному господарстві або реалізації). Таким чином, наведене визначення "сільськогосподарський товаровиробник" є результатом поєднання процесів виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.
		 
		З положень Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 №507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9).
		 
		Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що для цілей застосування податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, звільняються від оподаткування цим податком споруди, які використовуються сільськогосподарським товаровиробником (особою, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією) безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, незалежно від того, власником таких споруд є фізична чи юридична особа.
		 
		У цій справі з`ясовано, що ОСОБА_1 на праві власності в формі приватної спільної часткової власності належить 1/2 майнового комплексу, загальною площею 7954,5 кв.м. Суди констатували, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження його статусу як сільськогосподарського товаровиробника, що б давало можливість застосування пільги з оподаткування відповідно до пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, також не надано доказів реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. Таким чином, позивачем не надано доказів, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником, а наявність у нього тільки частини майнового комплексу з кодом 1271 за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, не є підставою для застосування до спірних відносин пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України.
		 
		Судами розглянуто доводи позивача про те, що податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки на час його оформлення, об`єкти нежитлової нерухомості фактично є зруйнованим та непридатним до використання, а отже, був відсутній об`єкт оподаткування, передбачений статтею 266 Податкового кодексу України.
		 
		Суди попередніх інстанцій врахували, що органи Державної фіскальної служби здійснюють розрахунок податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки на підставі інформації про перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у власності фізичних та юридичних осіб, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
		 
		Відповідно до статті 349 Цивільного кодексу України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.
		 
		Як з`ясовано у цій справі, позивач відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вносив і на час складання відповідачем спірного податкового повідомлення-рішення нежитлова будівля перебувала у власності ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а відтак, є об`єкт оподаткування.
		 
		З`ясовуючи правомірність визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у рішенні органу місцевого самоврядування встановлення ставки податку для об`єктів нежитлової нерухомості.
		 
		Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування. 
		 
		Пунктом 3 Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20.12.2016 №1791-VIII установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.
		 
		Суд першої інстанції вважав, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлено рішенням 10 сесії 7 скликання Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області від 15.07.2016 №5 "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
		 
		Пункт 1.2 цього Рішення визначив ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об`єктів нежитлової нерухомості в розмірі 0,5 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів житлової нерухомості. Тобто, фактично не визначив ставку податку для об`єктів нежитлової нерухомості, - як вважав суд. При цьому, доказів наявності житлової площі на території належного ОСОБА_1 1/2 майнового комплексу не надано; не здобуто таких доказів і судом. Таким чином, відповідачем неправомірно визначено податкове зобов`язання в сумі 31818,00 грн. і податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, а тому наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.
		 
		У свою чергу, апеляційний суд з висновками суду першої інстанції правомірно не погодився. 
		 
		Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у власності ОСОБА_1 перебуває 1/2 майнового комплексу (нежитлового приміщення), загальною площею 7954,5 кв.м. Майно, яке належить позивачу не є будівлею промисловості на час винесення податкового повідомлення-рішення, позивач не є сільськогосподарським товаровиробником, а тому не звільняється від оподаткування згідно вимог Податкового кодексу України.
		 
		Рішенням 10 сесії Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області 7 скликання від 15.07.2016 № 5 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» встановлено ставки з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на 2017 рік.
		 
		Пунктом 1.1. Рішення встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки: об`єкти житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб - 1% мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів житлової нерухомості.
		 
		У свою чергу, пункт 1.2 встановлює ставки з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки: об`єкти нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб. Інші будівлі - 0,5 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв. метр для об`єктів житлової нерухомості (підпункт є пункту 1.2 Рішення).
		 
		Таким чином, пунктом 1.1. встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів житлової нерухомості, а пунктом 1.2 рішення Полянської сільської ради встановлено ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об`єктів нежитлової нерухомості, в т.ч. їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб у відповідності до норм Податкового кодексу України та Державного класифікатора будівель та споруд.
		 
		Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не встановлено рішенням 10 сесії 7 скликання Полянської сільської ради Славутського району Хмельницької області від 15.07.2016 року № 5 «Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки».
		 
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016, №1791-VIII установлено, що з 1 січня 2017 року до прийняття відповідним органом місцевого самоврядування рішення про встановлення ставок місцевих податків і зборів на 2017 рік відповідно до цього Закону, встановлені таким органом місцевого самоврядування ставки єдиного податку для платників першої групи, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збору за місця для паркування транспортних засобів застосовуються з коефіцієнтом 0,5.
		 
		Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (частина перша статті 67 Конституції України).
		 
		За таких обставин, відсутні підстави вважати, що відповідач діяв неправомірно, не у визначений законом спосіб. Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують. Обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
		 
		Поряд з цим, Суд наголошує, що, виходячи з окреслених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту, а тому до їх переоцінки Верховний Суд не вдається у разі відсутності підстав, визначених підпунктами 1, 3, 4 частини другої статті 353 КАС України.
		 
		Відповідно до частини першої статті  71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
		 
		З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
		 
		Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та  (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		 
		Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		 
		Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 у справі №2240/3410/18 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева   Р.Ф. Ханова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...