Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 144/1206/21 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2023.
Дата набрання законної сили: 27.01.2023
Номер судового провадження: 61-11458ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		27 січня 2023 року 
		м. Київ
		 
		справа № 144/1206/21-ц
		провадження № 61-11458св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: Теплицька селищна рада Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_2 , 
		третя особа - Теплицька державна нотаріальна контора, 
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 рокуу складі судді Бондарук О. П. та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року у складі колегії суддів:               Матківської М. В., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
		 
		У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області (далі - Теплицька селищна рада), ОСОБА_2 , третя особа - Теплицька державна нотаріальна контора, про визнання нікчемним заповіту, скасування запису про реєстрацію заповіту                           в спадковому реєстрі та визнання права власності в порядку спадкування.
		 
		Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її свекруха ОСОБА_4 . 
		 
		15 грудня 2015 року її (позивачки) донька ОСОБА_5 звернулася із заявою до Теплицької державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після смерті баби. За цією заявою відкрито спадкову справу № 684/02-14. 
		 
		За заповітом ОСОБА_4 заповіла своїй онуці ОСОБА_5 таке майно: житловий будинок у с. Залужжя Теплицького району з надвірними спорудами, присадибну земельну ділянку та усе майно що буде належати їй на день смерті і на що вона за законом матиме право; земельну ділянку площею 2,1595 га, що належить їй на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією 20 березня 2008 року; належне їй право на майновий пай КСП «Залузьке» на підставі майнового сертифіката серії ВІ ХУІІІ № 011924, виданого Залужською сільською радою 17 листопада 2004 року.
		 
		22 грудня 2015 року вона (позивачка) подала до Теплицької державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті своєї свекрухи ОСОБА_4 , оформлену приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Очеретяною В. В. 09 грудня 2015 року за реєстровим № 1677, а також подала попередній заповіт на її  (позивачки) ім`я, посвідчений приватним нотаріусом Уманського міського нотаріального округу Животовською Н. Г.             від 04 листопада 2013 року за реєстровим № 4705. Цим заповітом ОСОБА_4 заповіла їй лише земельну ділянку.
		 
		У Спадковому реєстрі виявлено ще один заповіт від імені ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Залузької сільської ради 23 квітня 2015 року за реєстровим № 62 на ім`я онука ОСОБА_2 , в якому все своє майно ОСОБА_4 заповіла саме йому. Вважає, що цей заповіт є нікчемним, оскільки посвідчений не уповноваженою на те особою Залузької сільської ради.
		 
		Так, відповідно до архівної довідки Теплицької районної державної адміністрації, Залузькою сільською радою відповідного скликання за період із 2010 року по    2015 рік не приймалося рішення про покладення обов`язків та визначення особи, яка має право на вчинення на території Залузької сільської ради нотаріальних дій, таке рішення у вигляді розпорядження прийняв самостійно голова села Залужжя.
		 
		Сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. До повноважень сільського голови, передбачених статтею 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», не було віднесено питання прийняття розпорядження щодо покладання обов`язків із вчинення нотаріальних дій на секретаря виконавчого комітету сільської ради.
		 
		Отже, поданий секретарем Залузької сільської ради до державного нотаріуса заповіт від імені ОСОБА_4 є нікчемним, за нормами ЦК України не потребує окремого визнання недійсним, проте до нього підлягають застосуванню правові наслідки нікчемності - скасування запису про такий заповіт у Спадковому реєстрі.
		 
		Враховуючи викладене, позивач просила визнати нікчемним та застосувати наслідки нікчемності заповіту від 23 квітня 2015 року від імені ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Залузької сільської ради Теплицького району за реєстровим № 62, скасувавши запис у Спадковому реєстрі України про його реєстрацію та визнати за нею право власності в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 2,1595 га, кадастровий номер 0523782000:01:002:0144, що належала їй на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153, виданого Теплицькою районною державною адміністрацією.
		 
		Рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 
		 
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на час посвідчення оспорюваного заповіту 23 квітня 2015 року секретар Залузької сільської ради Ганай А. А. була повноважною на вчинення нотаріальних дій, що підтверджується Розпорядженням Залузької сільської ради від 28 грудня                    2010 року № 134 про розподіл обов`язків між сільським головою та секретарем сільської ради, де згідно з пунктом 12  Ганай А. А. уповноважена на вчинення нотаріальних дій.
		 
		Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін. 
		 
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факт недотримання секретарем Залузької сільської ради Ганай А. А. вимог щодо посвідчення оспорюваного позивачкою заповіту від 23 квітня 2015 року. 
		 
		Рішенням 1 сесії 6 скликання Залузької сільської ради Теплицького району Вінницької області від 16 листопада 2010 року № 4 Ганай А. А. обрана секретарем Залузької сільської ради з покладенням на неї повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради. Згідно з розпорядженням від 28 грудня             2010 року № 134 Залузької сільської ради «Про розподіл обов`язків між сільським головою та секретарем сільської ради» секретар сільської ради Ганай А. А. уповноважена на вчинення нотаріальних дій (пункт 12), тому доводи позовної заяви про відсутність у секретаря сільської ради повноважень на вчинення нотаріальних дій є безпідставними.
		 
		Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
		 
		У листопаді 2022 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права                         у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду                                від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 658/2457/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/23484/17, від 20 січня 2021 року у справі № 673/1431/18.
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. 
		 
		За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального                   і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
		 
		Обставини, встановлені судами 
		 
		Згідно з розпорядженням Залузької сільської ради від 28 грудня 2010 року № 134 «Про розподіл обов`язків між сільським головою та секретарем сільської ради» секретар сільської ради вчиняє нотаріальні дії.
		 
		Рішенням 1 сесії 6 скликання Залузької сільської ради Теплицького району Вінницької області від 16 листопада 2010 року № 4 Ганай А. А. обрано секретарем Залузької сільської ради з одночасним покладенням на неї повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради.
		 
		Заповітом від 04 листопада 2013 року ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_1 (своїй невістці) земельну ділянку площею 2,1595 га, розташовану на території Залузької сільської ради Гайсинського району, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належну заповідачу на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку від 20 березня 2008 року серії ЯД                 № 414153.
		 
		23 квітня 2015 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким заповідала своєму онуку ОСОБА_2 : житловий будинок, надвірні будівлі, присадибну земельну ділянку, усе майно, яке належатиме їй на день її смерті і на що за законом вона матиме право; земельну ділянку площею 2,1595 га, що належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 414153, виданого Теплицькою райдержадміністрацією 20 березня 2008 року. Заповіт посвідчений секретарем Залузької сільської ради Теплицького району Ганай А. А.
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла
		 
		Правове обґрунтування
		 
		За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
		 
		Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті                   і тому призначений вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
		 
		При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
		 
		Нездійснення цього права не є підставою для його припинення.
		 
		Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
		 
		Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
		 
		Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
		 
		Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
		 
		Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту
		(статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом та посадовою особою органу місцевого самоврядування (статті 1248, 1249, 1251, 1253
		ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
		 
		Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача,            а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
		 
		Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1251, 1253 ЦК України.
		 
		Аналіз цих статей дає змогу констатувати, що законодавець висуває такі вимоги до форми заповіту: письмова з нотаріальним посвідченням.
		 
		Проте, допускаються й інші способи посвідчення заповіту, враховуючи численні обставини, в яких може опинитися особа, яка бажає реалізувати своє право на заповіт.
		 
		Встановлені законодавцем правові механізми посвідчення заповіту доводять, що вони розраховані на те, щоб остання воля заповідача була виражена вільно і не виникло б жодного сумніву в цьому. Саме тому вони можуть бути віднесені до порядку посвідчення заповіту.
		 
		Отже, форма заповіту має бути письмова, а порядок його посвідчення - різний: насамперед нотаріусом з додержанням вимог статей 1248, 1249
		ЦК України, посадовою особою органів місцевого самоврядування
		(стаття 1251 ЦК України); іншими посадовими особами, зазначеними у частинах першій - шостій статті 1252 ЦК України, з додержанням вимог частини сьомої цієї статті.
		 
		Згідно із статтею 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
		 
		Недійсність заповіту з мотивів розширювального розуміння вимог до форми                      і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, матиме наслідком порушення принципу свободи заповіту.
		 
		Кваліфікація заповіту як нікчемного з підстав, які не передбачені ані частиною першою статті 1257 ЦК України, ані взагалі нормами глави 85
		ЦК України, по суті нівелює вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту, оскільки сталася смерть заповідача.
		 
		На дату складення оспорюваного заповіту вимоги до його форми та порядку посвідчення були визначені главою 85 книги шостої ЦК України, Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 (далі - Порядок).
		 
		Пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про нотаріат» визначено, що            у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії, зокрема посвідчують заповіти (крім секретних).
		За змістом пункту 1.2 Порядку нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.
		 
		Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
		 
		Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання           у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		 
		За вимогами частини четвертої статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретарсільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Судами встановлено, що оспорюваний заповіт посвідчено секретарем Залузької сільської ради Ганай А. А., яку рішенням цієї ради 1 сесії 6 скликання                                  від 16 листопада 2010 року № 4 обрано секретарем з одночасним покладенням на неї повноважень секретаря виконавчого комітету сільської ради. Крім того, згідно з розпорядженням Залузької сільської ради від 28 грудня 2010 року № 134 «Про розподіл обов`язків між сільським головою та секретарем сільської ради» секретар сільської ради вчиняє нотаріальні дії. 
		 
		Верховний Суд погоджується з висновками судів про відсутність підстав вважати, що  складений ОСОБА_4 заповіт є нікчемним, оскільки обставини, на які позивач посилалася в обґрунтування нікчемності заповіту спростовані під час розгляду справи.
		 
		Аналогічні висновки щодо застосування Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року № 3306/5 сформульовано Верховним Судом у постановах 29 вересня 2021 року у справі № 558/520/17.
		 
		У касаційній скарзі заявниця зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 658/2457/16-ц,                 від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18, від 04 листопада 2020 року                       у справі № 686/23484/17, від 20 січня 2021 року у справі № 673/1431/18.
		 
		Вирішуючи питання дотримання форми посвідчення спірного заповіту, Верховний Суд у зазначених постановах дійшов висновку про нікчемність заповіту, вказавши на недотримання вимог щодо його посвідчення, з тих підстав, що секретар сільської ради не була уповноважена на здійснення нотаріальних дій належним чином, у порядку передбаченому пунктом 2 розділу 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, оскільки виконавчий комітет сільської ради не приймав рішення про уповноваження посадової особи відповідної ради на здійснення нотаріальних дій.
		 
		Водночас у вказаних постановах застосовано Інструкцію про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затверджену наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5, у той час, як у справі, що переглядається, вказана Інструкція не підлягає застосуванню, як така, що на момент посвідчення оспорюваного заповіту (23 квітня 2015року) втратила чинність.
		 
		Крім того, саме розпорядженням Залузької сільської ради на Ганай А. А. покладено обов`язки вчинення нотаріальних дій, тоді як у постановах Верховного Суду                     від 24 жовтня 2018 року у справі № 673/416/16-ц, від 06 березня 2019 року у справі № 658/2457/16-ц, від 09 грудня 2019 року у справі № 683/3061/18, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/23484/17, від 20 січня 2021 року у справі № 673/1431/18 як встановили суди, такі обов`язки покладались головою сільської ради, а не сільською радою. 
		 
		Таким чином, доводи заявників, що стали підставою для відкриття касаційного провадження не знайшли своє підтвердження. 
		 
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення                в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.
		 
		Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником                             у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження;             і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
		Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
		 
		Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 30 серпня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 02 листопада 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                           О. В. Ступак
		 
		                                                                                                    І. Ю. Гулейков
		 
		                                                                                                                              С. О. Погрібний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...