Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 351/2084/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:; про приватну власність, з них:; усунення перешкод у користуванні майном.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 02.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 02.02.2023.
Дата набрання законної сили: 25.01.2023
Номер судового провадження: 61-10700ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		25 січня 2023 року 
		м. Київ
		справа № 351/2084/20
		провадження № 61-10700св21
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Ступак О. В.,
		суддів: Гулейкова І. Ю., ОлійникА. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі:  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2021 року у складі судді Сегіна І. Р. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Максюти І. О., Горейко М. Д.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2020 року    ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4  про усунення перешкод у користуванні майном.
		Позов обґрунтованийтим, що позивачціна праві власності належить 2/3 частини будинковолодіння на     АДРЕСА_1 , де вона фактично проживає. Інша частина будинковолодіння належить її матері-   ОСОБА_7 . Вказане будинковолодіння розташоване на земельній ділянці для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,2445 га, кадастровий номер 2625280301:01:001:0137.
		Суміжним до будинковолодіння     ОСОБА_1 єбудинковолодіння на  АДРЕСА_2 , власниками якого є відповідачі. 
		У травні 2020 року відповідачі та їхні родичі, які спільно з ними проживають, самовільно, без відповідного дозволу, побудували на межі між будинковолодіннями, в безпосередній близькості від будівель позивачки, металеві навіси довжиною близько 11,00 м, які встановлені на бетонованих стовпцях і накриті металочерепицею. Навіси використовуються як гаражі для автомобілів. 
		Відстань від вказаних гаражів до будівель    ОСОБА_1 становить менше 1,00м, не враховуючи ринв, до яких відстань ще менша. 
		Побудовані навіси грубо порушують протипожежні та санітарні норми, затінюють з південної сторони вікно літньої кухні позивачки, заважають проводити ремонтні роботи і опорядження фасаду, створюють незручності у користуванні будівлями та земельною ділянкою, перешкоджають насадженню декоративних, плодових дерев та інших культур, влаштуванню технічних споруд.
		Відповідачі порушують правила використання належної їм земельної ділянки, норми добросусідства, санітарні та протипожежні норми.
		Просила усунути перешкоди в користуванні будинковолодінням та земельною ділянкою на     АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідачів знести за їхнійрахунок навіси, які позначені на план-схемі експертного звіту 03.10/2020-С під № 15 і № 16 на             АДРЕСА_2 , стягнути понесені судові витрати урівних частинах.
		Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій 
		Рішенням Снятинського районного суду від 20 січня 2021 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, позов задоволено. Усунено перешкоди у користуванні ОСОБА_1 житловим будинком та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 знести за їхній рахунок навіси, які позначені на план-схемі експертного звіту 03.10/2020-С під № 15 та № 16 на АДРЕСА_1 . Стягнено з відповідачів в рівних частинах на користь ОСОБА_1 841,00 грн судового збору, 3 000,00 грн витрат на проведення експертизи та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
		Задовольнивши позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка довела обставини вчинення відповідачами перешкод у користуванні належними їй на праві власності будинковолодінням та земельною ділянкою.
		Оскільки споруди, які розташовані на земельній ділянці відповідачів, знаходяться у недопустимій близькості відбудинку позивачки, що створює їйперешкоди у користуванні належними їй будинком та земельною ділянкою, то її порушене право, як користувача цієї ділянки,підлягає захисту в обраний неюспосіб, а саме шляхом зобов`язання відповідачів знести навіси, що знаходиться на відстані менше 1,00м від стіни будинку позивачки.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що експертний звіт про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок на   АДРЕСА_2 і         АДРЕСА_1 є належним та допустимим доказом, оскільки згідно з довідкоюексперта Маринича М.М. від 21 квітня 2021 року № 01.04/2021-С при підготовці звіту йому було відомо про намір замовника звернутисядо суду за захистом своїх порушених прав, а також, що він розумів та усвідомлював,передбачену частиною першою статті384 КК України,кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У червні 2021 року ОСОБА_4 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.  
		Аргументи учасників справи
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що суди не врахували, що будівництво металевих навісів, які встановлені на бетонованих стовпцях і накриті металочерепицею, не є самочинним будівництвом, оскільки це будівництво проводилось на земельній ділянці, яка відведена для такої мети. 
		Знесення самочинного будівництва можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проєкту, допускається лише у випадку, коли неможлива перебудова нерухомості відповідно до проєкту або якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови. До відповідачів не заявлено вимоги про перебудову спірного навісу. 
		У матеріалах справи відсутні приписи Державної архітектурно-будівельної інспекції України, які б свідчили про те, що будівництво спірних навісів відбувалося з порушенням державних будівельних норм. 
		Позивачка, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, Заболотівська селищна рада не зверталися до суду з позовом про зобов`язання відповідачів провести перебудову бетонованих стовпців, накритих металочерепицею. 
		Експертний звіт про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок на  АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 не може бути визнано належним та допустимим доказом, оскільки в ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, висновок підготовлено для подання до суду. 
		Суд апеляційної інстанції без обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції прийняв довідку експерта Маринича М. М. від 21 квітня 2021 року№ 01.04/2021-С,  згідно з якою при підготовці вищевказаного звіту йому було відомо про намір замовника звернутисядо суду за захистом своїх порушених прав, він розумів та усвідомлював,передбачену частиною першою статті384 КК України,кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта.
		Суд стягнув з відповідачів на користь ОСОБА_1 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу в рівних частинах, проте не звернув уваги на відсутність у матеріалах справи документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката. 
		Суд апеляційної інстанцій не застосував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц, провадження № 61-13282св18, від 01 квітня 2019 року у справі № 404/8750/15, провадження № 61-19614св18, від 03 липня 2019 року у справі № 493/1156/15-ц, провадження № 61-28461св18, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, провадження № 61-8737св20, від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19, провадження № 61-18648св20, від 22 травня 2019 року у справі № 638/12578/17, провадження № 61-36923св18, від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20, провадження № 61-18420св20,Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, провадження № 14-270цс19.
		Аргументи інших учасників справи
		У відзиві на касаційну скаргу позивачка зазначає, що при вирішенні спору суди правомірно керувалися статтею 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. 
		Відповідачі не надали суду будь-яких дозвільних чи проєктних документів щодо будівництва спірних навісів. 
		Споруди, які розташовані на земельній ділянці відповідачів, знаходяться у недопустимій близькості від її будинку, що створює їй перешкоди у користуванні ним та земельною ділянкою. 
		Позивачка була позбавлена можливості звернутися до органів державного архітектурно-будівельного контролю у зв`язку з реорганізацією структури цих органів. 
		Посилання  ОСОБА_4 на постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки ці постанови стосуються відмінних від цієї справи обставин. 
		Суду апеляційної інстанції надано довідку експерта Маринича М. М від 21 квітня 2021 року № 01.04/2021-С, що при підготовці експертного звіту йому було відомо про намір замовника звертатися до суду за захистом своїх порушених прав, він розумів та усвідомлював, передбачену частиною першою статті 384 КК України, кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта.
		Вказана довідка не подавалася до суду першої інстанції у зв`язку з відсутністю зауважень відповідачів щодо змісту експертного висновку.
		Розмір витрат на правничу допомогу підтверджується актом приймання-передання наданих послуг та отриманих коштів. 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
		У липні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів. 
		Позиція Верховного Суду
		Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
		Відповідно до статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав. 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що   ОСОБА_1 є власником 2/3 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудамина     АДРЕСА_1 . Інша 1/3 частини цьогодомоволодіння належить на праві спільної часткової власності матері позивачки - ОСОБА_7 
		ОСОБА_7 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,2445 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 .
		Відповідачам ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та ОСОБА_8 на праві приватної спільної часткової власності належить будинок на АДРЕСА_1 , що є суміжним домоволодінням до будинку позивача. 
		Відповідно до висновку експертного звіту № 03.10/2020-С про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на відповідність протипожежному та санітарному законодавству, складеного на замовлення ОСОБА_1 фізичною особою - підприємцем ОСОБА_9 , встановлено: порушення протипожежного законодавства при забудові суміжної земельної ділянки на АДРЕСА_2 щодо земельної ділянки на АДРЕСА_1 ; будівлі (поз.15, 16 - навіс) домоволодіння на АДРЕСА_2 збудовані по межі, яка точно не встановлена через відсутність межових знаків; порушення санітарного законодавства, а саме: відстань від сараю для утримання худоби і птиці будинковолодіння на АДРЕСА_2 до літніх кухонь будинковолодіння на  АДРЕСА_1 повинна становити не менше 12,00 м, а фактично становить: між літньою кухнею (літера Б, поз. 2) та сараєм (поз. 13) - 6,50 м; між літньою кухнею (літера М, поз. 10) та сараєм (поз. 13) - 9,00 м; порушено вимоги абзацу 2 пункту 3.25 ДБН 360-92 ** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» в частині розміщення навісів (поз. 15 та 16) будинковолодіння на  АДРЕСА_2 , а саме: для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту, відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. Надано такі рекомендації: власникам будинковолодіння на АДРЕСА_2 необхідно провести забудову свого домоволодіння відповідно до вимог протипожежного та санітарного законодавства з врахуванням існуючих будівель і споруд суміжного будинковолодіння на АДРЕСА_1 .
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, зокрема, право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
		Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.
		Згідно зі статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
		Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
		Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
		Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.
		Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.
		Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, провадження № 14-341цс18, Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц, провадження № 61-33103св18, від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, провадження № 61-9290св21, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, провадження № 61-1460св21.
		Верховний Суд зауважує, що у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом.
		У пункті 3 Висновку № 11 (2008) КРЄС зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.
		Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
		Задовольнивши позов про усунення перешкод в користуванні ОСОБА_1 житловим будинком те земельною ділянкою на АДРЕСА_1 , суд першої інстанції застосував до спірних правовідносин статті 319, 39, 367 ЦК України, невиклавши чітко мотиви застосування статті 376 ЦК України, отже, виходив також з того, що навіси, зведені на земельній ділянці відповідачів, є самочинним будівництвом.
		Суд апеляційної інстанції до спірних правовідносин застосував статті 319, 321 ЦК України, водночас не надав належну оцінку доводам апеляційної скарги щодо застосування судом першої інстанції статті 376 ЦК України та не виклав відповідні висновки, отже, погодився із висновками суду першої інстанції щодо застосування статті 376 ЦК УКраїни  до спірних правовідносин.
		Верховний Суд зазначає, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).
		Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року №406 зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без влаштування фундаментів, зокрема навісів, альтанок, наметів, накриття, сходів, естакад, літніх душових, теплиць, гаражів не потребує документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію. 
		З огляду на вказане та відповідно до матеріалів справи спірні навіси не є самочинним будівництвом, оскільки не відповідають вимогам статті 376 ЦК України, проте Верховинй Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про порушення прав позивачки, виходячи з такого.
		Відповідно до пункту 3.25 ДБН 360-92 ** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (чинного на час спорудження домоволодінь № № 10, АДРЕСА_1 ), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. 
		Згідно з пунктом 6.1.41 ДБН Б. 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» (чинного на час спорудження навісів будинковолодіння на АДРЕСА_2 ) при розміщенні будинків (садибної забудови) в кварталах із сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступної конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,00 м. Для нової садибної та дачної забудови відстань від межі слід встановлювати не менше 3,00 м.
		Суди встановили, що навіси (поз. 15 та 16) будинковолодіння на   АДРЕСА_2 розташовані на відстані менше 1,00 м до межі ділянки позивачки від найбільш виступної конструкції стіни. 
		Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
		Відповідачі не спростували доводи позивачки про невідповідність спірних навісів будівельним вимогам щодо дотримання вимог розташування суміжних будинків (садибної забудови). 
		З огляду на вказане споруджені на межі між господарствами сторін металеві навіси створюють перешкоди у користуванні позивачкою своєю земельною ділянкою та житловим будинком і спорудами.
		У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.
		Для визначення подібності правовідносин, Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
		У постановах Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 458/1173/14-ц, провадження № 61-13282св18, від 01 квітня 2019 року у справі № 404/8750/15, провадження № 61-19614св18, від 03 липня 2019 року у справі № 493/1156/15-ц, провадження № 61-28461св18, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, провадження № 61-8737св20, від 12 квітня 2021 року у справі № 653/104/19, провадження № 61-18648св20, Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-137цс14, від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1721цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-129цс17, викладено правовий висновок, що знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. 
		Ці висновки Верховного Суду не є застосовними, оскільки не встановлено, що спірна забудова є самочинним будівництвом.
		Доводи касаційної скарги про недопустимість як доказу експертного звіту про проведення обстеження забудови суміжних земельних ділянок є необґрунтованими, з огляду на таке.
		Статтею 106 ЦПК України передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.
		Відповідно до частини шостої  статті 106 ЦПК України  експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. 
		Згідно з частиною п`ятою 5 статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		Вказане узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, провадження                                № 14-270цс19 (на яку посилається заявниця у касаційній скарзі), що у висновку експерта має бути застереження, що він обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
		Згідно з долученою до матеріалів справи довідкою експерта Маринича М. М.                                № 01.04/2021-С від 21 квітня 2021 року підтверджено, що при підготовці вказаного вище звіту йому було відомо про намір замовника звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, він розумів та усвідомлював передбачену частиною першою статті 384 КК України кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок експерта, тому відсутні підстави для висновку про недопустимість експертного звіту. 
		Відповідно до частин першої - третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційноїінстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
		Апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин.
		Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 638/12578/17, провадження № 61-36923св18, від 19 квітня 2021 року у справі № 748/41/20, провадження № 61-18420св20(на які посилається заявниця у касаційній скарзі), від 15 червня 2022 року у справі № 462/3625/15-ц, провадження № 61-3226св21.
		Суд апеляційної інстанції прийняв довідку експерта Маринича М. М.                                        від 21 квітня 2021 року № 01.04/2021-С без порушень статті 367 ЦПК України, оскільки необхідність дослідження вказаного документу виникла у зв`язку з перевіркою доводів апеляційної скарги ОСОБА_8 . Вказана довідка не подавалася до суду першої інстанції у зв`язку з відсутністю зауважень відповідачів щодо змісту експертного висновку.
		Щодо доводів касаційної скарги, що суд стягнув з відповідачів витрат на правову юридичну допомогу, проте не звернув уваги на відсутність у матеріалах справи документів про оплату витрат на професійну правничу допомогу адвоката, Верховний Суд виходить з такого. 
		Відповідно до частини другої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
		Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
		При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження                                             № 14-382цс19).
		Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, Верховний Суд дійшов висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту заявлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору.
		Аналогічні правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20, від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, провадження                             № 61-11535св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19, провадження № 61-13521св20.
		Такий підхід прослідковується і в судових рішеннях Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19 та Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, провадження № К/9901/13036/19, від 08 вересня 2020 року у справі № 640/10548/19, провадження № К/9901/33762/19, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20, провадження № К/9901/22452/20.
		Також Верховний Суд враховує практику та рекомендації Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
		У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. 
		У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18) (офіційний сайт ЄСПЛ, за посиланням: https://www.echr.coe.int/Documents/PD_satisfaction_claims_eng.pdf ).
		Висновки, що фактичними витратами на правову допомогу є, зокрема, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому, ЄСПЛ виклав у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (рішення від 08 жовтня 2009 року, заява № 37083/03, пункт 106). 
		Згідно з матеріалами справи представник позивачки адвокат Потятинник Ю. Р. вчиняв наступні дії під час розгляду справи в суді першої інстанції: підготовка і подання позову (а. с. 2 - 5), участь у судовому засіданні відповідно до протоколу судового засідання від 20 січня 2021 року (а. с. 68 - 72).
		У матеріалах справи є ордер на представництво інтресів ОСОБА_1 в суді першої інстанції (а. с. 42), акт приймання - передання послуг від 15 січня 2021 року, з визначенням їх вартості у розмірі 5 000,00 грн.
		З огляду на те, що документом, який посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги є наявний у матеріалах справи ордер, що правнича допомога фактично надавалася адвокатом, враховуючи акт приймання-передання, з детальним розрахунком наданих і отриманих послуг та їх вартості, висновки Верховного Суду та ЄСПЛ, що фактичними витратами на правову допомогу є, зокрема, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому, Верховний Суд дійшов висновку, що суди правомірно стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу.
		З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень правових висновків, викладених у зазначених заявницею постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також порушення норм процесуального права (пункт 4 частини тртеьої статті 411 ЦПК України) є необґрунтованими, отже, відсутні підстави для скасування судових рішень.
		Водночас оскаржувані судові рішення в частині застосування статті 376 ЦК України до спірних правовідносин необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки зміна мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень не призвела до іншого результату вирішення справи, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі  колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
		Рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2021 рокузмінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
		В іншій частині рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 20 січня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. 
		 
		Головуючий                                                                                               О. В. Ступак
		Судді:                                                                                                          І. Ю. Гулейков
		А. С. Олійник
		                                                                                                                      С. О. Погрібний
		                                                                                                                      В. В. Яремко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...