Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 991/6655/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2023. Зареєстровано: 02.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2023.
Дата набрання законної сили: 08.02.2023
Номер судового провадження: 2-а/991/9/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД
		Справа № 991/6655/22
		Провадження № 2-а/991/9/22
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		ІМЕНЕМ                УКРАЇНИ
		30 січня 2023 рокумісто Київ
		 
		 
		Вищий антикорупційний суд у складі колегії суддів: головуючого Крикливого В.В., суддів: Галабали М.В., Ногачевського В.В.,
		за участю: секретаря судового засідання Чумаченко А.О.,
		представників Міністерства юстиції України: Кржевіна В.М. та Гайдара М.А.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Міністерства юстиції України до  ОСОБА_1  про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», 
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		1.  Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		22.12.2022 до Вищого антикорупційного суду звернулось Міністерство юстиції України (далі - позивач) з адміністративним позовом до  ОСОБА_1  (далі - відповідач) про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», та стягнення активів у дохід держави (т. 1 а.с. 1).
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 07.09.2022 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (введене в дію Указом Президента України від 07.09.2022 № 637/2022) стосовно ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина російської федерації, ідентифікаційний номер платника податків російської федерації  НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків  НОМЕР_2 , застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у вигляді блокування активів.
		На думку позивача, відповідач несе відповідальність за таке: 1) підтримку власним голосом рішення щодо воєнного нападу російської федерації (далі - росія або рф) на Україну; 2) участь у підготовці указів президента рф, які слугували як виправдовування здійснення цього нападу; 3) участь в ухваленні рішення щодо поширення юрисдикції рф на території, що входять до складу України шляхом створення підконтрольних російській федерації штучних квазідержавих утворень; 4) ідеологічну підтримку дій країни-агресора, що підривають та загрожують територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, шляхом поширення ідей «денацифікації» України, пропагування підтримки дій вищого політичного керівництва росії, виправдовування воєнних дій проти України та сприяння злочинам проти територіальної цілісності України, проти людяності, сприяння геноциду народу України. На переконання позивача, згадане вище є підставою для застосування стосовно ОСОБА_1 нього санкції у виді стягнення активів у дохід держави на підставі підпунктів «б», «в», «є» та «з» пункту 1 та підпункту «в» пункту 2 абзацу 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції».
		Окрім того, позивачем разом із позовом додано заяву про поновлення строку звернення до суду, мотивуючи її тим, що процесуальний строк, який позивач вважає пропущеним, припав на період дії на території України карантинних заходів з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID?19 та воєнного стану, у зв`язку із чим виникли певні обмеження та перешкоди, а саме: порушення діяльності як державних підприємств, установ та організацій, так і підприємств, незалежно від форми власності, зокрема в частині ведення електронного документообігу, постійні перебої електропостачання, що, у свою чергу, унеможливлює належне функціонування державних реєстрів, з яких можна отримати певні відомості. Крім цього, до всіх державних реєстрів обмежений та станом на дату подання вказаної заяви державні реєстри не відновили повне функціонування своєї роботи, що являється причиною довготривалого отримання та аналізу інформації. Також позивачем зазначено про чисельні повітряні тривоги, загрозу життю, здоров`ю людей тощо (т. 2 а.с. 230).
		 
		2.  Процесуальні дії у справі
		Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 23.12.2022 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (т. 3 а.с. 5).
		Ухвалою суду від 23.12.2022 задоволено заяву позивача про забезпечення позову та заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна, належного  ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину російської федерації, ідентифікаційний номер особи  НОМЕР_3 , РНОКПП  НОМЕР_2 , а саме квартири, загальною площею 63,7 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборонено органам державної реєстрації прав на транспортні засоби, органам та особам, що виконують функції державного реєстратора прав на транспортні засоби вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єктів рухомого майна, належних  ОСОБА_1 , а саме: 1) причепу легкового НОМЕР_4 , 2013 року випуску, VIN-код (№ кузова) -  НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 14.05.2013 серії НОМЕР_6 ; 2) транспортного засобу SSANG YONG KYRON, 2008 року випуску, VIN  НОМЕР_7 , номерний знак  НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії  НОМЕР_9 від 16.07.2010 (т. 3 а.с. 5).
		 
		3.  Порядок та межі розгляду справи
		Абзацом другим частини 3 статті 5 Закону України «Про санкції» визначено, що рішення щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, ухвалюється судом у порядку, визначеному статтею 51 цього Закону.
		Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про санкції» заява щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, подається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, до суду в порядку, визначеному статтею 51 цього Закону.
		Як передбачено частиною 2 статті 51 Закону України «Про санкції», за наявності підстав та умов, зазначених у частині першій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до Вищого антикорупційного суду із заявою про застосування до відповідної фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Таким центральним органом виконавчої влади, у відповідності до пункту 1 та підпункту 210 пункту 3 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, є Міністерство юстиції України, яке, згідно із підпунктом 543 пункту 4 згаданого Положення, уповноважено звертатися до суду з позовами та брати участь у справах про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».
		Отже, позивач є особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність.
		У відповідності до частини 5 статті 22 КАС України адміністративні справи щодо застосування санкції належать до юрисдикції Вищого антикорупційного суду, як суду першої інстанції.
		Із урахуванням наведених правових норм позовна заява Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону «Про санкції», підлягає розгляду Вищим антикорупційним судом за правилами здійснення адміністративного судочинства.
		 
		4.  Щодо форми адміністративного судочинства
		Відповідно до частини 1 статті 12 КАС України адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
		Частиною другою згаданої статті передбачено, що розгляд справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
		Приймаючи до уваги визначений частиною четвертою статті 2831 КАС України десятиденний строк розгляду справ про застосування санкції та враховуючи відсутність застережень, передбачених частиною четвертою статті 257 КАС України, дана адміністративна справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та з урахуванням особливостей, визначених статтею 2831 КАС України.
		 
		5.  Щодо дотримання строків звернення до суду із позовною заявою
		Вирішуючи питання щодо дотримання строків звернення до суду із адміністративним позовом, суд звертає увагу на те, що одним із суттєвих елементів верховенства права, яким повинен керуватися суд згідно зі статтею 6 КАС України, є принцип правової визначеності.
		Тривалість строку звернення до суду з позовом про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», та визначення моменту початку такого строку має вирішальне значення для застосування положень статті 122 КАС України.
		Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.
		Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу. 
		Відносини у сфері захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави регулює Закон України «Про санкції».
		Спеціальною нормою, яка встановлює порядок застосування, скасування та внесення змін до санкцій, є стаття 5 згаданого Закону. З її змісту вбачається, що пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.
		Частиною третьою зазначеної статті визначено, що рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкції щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.
		Частиною восьмою згаданої статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, вживає заходів щодо виявлення та розшуку активів фізичних та юридичних осіб, зазначених у відповідних рішеннях Ради національної безпеки і оборони України, та має право залучати до виявлення та розшуку таких активів інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ці органи забезпечують сприяння центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, у виявленні та розшуку відповідних активів у межах прав та можливостей, наданих їм законодавством, яке регулює статус та організацію їхньої діяльності.
		У разі виявлення незаблокованих активів центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до відповідних органів та/або посадових осіб з вимогою вчинити дії, спрямовані на тимчасове позбавлення відповідних осіб права користуватися та розпоряджатися цими активами. Така вимога центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, є обов`язковою та підлягає негайному виконанню.
		Частиною першою статті 51 Закону визначені підстави, умови та порядок стягнення активів фізичних або юридичних осіб в дохід держави, зокрема встановлено, що санкція, передбачена пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, має винятковий характер та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (в тому числі шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами, у тому числі до резидентів у розумінні Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів».
		Ця санкція може бути застосована лише в період дії правового режиму воєнного стану та за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у виді блокування активів.
		Підставами застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, є: 1) завдання істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, 2) суттєве сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених пунктом 1 цієї частини.
		У свою чергу, у відповідності до частини 2 статті 51 Закону України «Про санкції» за наявності підстав та умов, зазначених у частині першій цієї статті, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, звертається до Вищого антикорупційного суду із заявою про застосування до відповідної фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
		Частиною першою статті 4 Закону України «Про санкції» передбачено, що до осіб, зазначених у частині 2 статті 1 згаданого Закону, можуть бути застосовані санкції, зокрема у виді стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону).
		Таким чином, санкція, передбачена пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону, може бути застосована: 
		1) лише в період дії правового режиму воєнного стану;
		2) щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (зокрема шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (зокрема шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами;
		3) за умов наявності активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними;
		4) за умови, що на відповідну фізичну чи юридичну особу в порядку, визначеному цим Законом, вже накладено санкцію у виді блокування активів.
		Зі змісту правових положень, закріплених у Закон України «Про санкції», винесення указу Президента України про введення у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» є обов`язковою умовою для звернення до суду із позовною заявою про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції». Разом із цим, Закон не передбачає обов`язку Ради національної безпеки і оборони України конкретизувати у своєму рішенні перелік заблокованих активів. Згадане рішення носить персональний характер та є підставою для тимчасового обмеження права певної особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося.
		Статтею 6 згаданого Закону передбачено, що застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», є винятковим заходом, обумовленим гостротою становища та необхідністю досягнення цілей, визначених частиною 1 статті 1 цього Закону, в умовах правового режиму воєнного стану.
		Ця санкція може бути застосована лише щодо осіб, на яких накладено санкцію у виді блокування активів за рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, прийнятими після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб».
		Справи, розпочаті в період дії правового режиму воєнного стану, в яких на момент припинення або скасування такого режиму не було ухвалене остаточне рішення, розглядаються в порядку, визначеному цим Законом.
		Аналіз наведених правових положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про санкції» дає підстави дійти висновку, що введення у дію відповідного рішення Ради національної безпеки і оборони України про застосування персональних санкції для суб`єкта звернення до суду із відповідним позовом є підставою саме для вжиття заходів щодо пошуку наявного у особи майна (активів). 
		Як зазначалося вище, стаття 51 Закону України «Про санкції» є спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - підстави, умови та порядок стягнення активів фізичних або юридичних осіб в дохід держави та є спеціальною щодо приписів статті 122 КАС України в частині строків звернення до суду із адміністративним позовом.
		Таким чином, у суб`єкта звернення виникає право на пред`явлення визначених законом позовних вимог не з моменту винесення Указу Президента України про введення у дію відповідного рішення Ради національної безпеки та оборони України, а з моменту встановлення всіх умов для застосування санкції, зокрема належності особі певного майна (активів), разом з цим строк звернення до суду із відповідною позовною заявою обмежується періодом дії правового режиму воєнного стану.
		З огляду на викладене та враховуючи час отримання позивачем відомостей про активи відповідача, суд дійшов до висновку, що згаданий адміністративний позов подано до Вищого антикорупційного суду у межах строків позовної давності.
		 
		 
		 
		6.  Позиції учасників справи
		У судовому засіданні представники Міністерства юстиції України підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві.
		Відповідач у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив, правом подання відзиву на позов або заперечень проти його задоволення не скористався. 
		Відповідно до частини 6 статті 162, частини 2 статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи у відсутність відповідача суд зазначає про таке.
		Згідно із приписами частини 3 статті 268 та частини 5 статті 2831 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи та/чи їх представників, повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду позовної заяви по суті та не може бути підставою для зупинення строків її розгляду, відкладення засідання на інший час чи дату або оголошення перерви у судовому засіданні.
		Водночас, у даному випадку важливим є питання обізнаності учасників провадження про розгляд справи та належне повідомлення їх про такий розгляд. Так, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
		Одним із найголовніших аспектів забезпечення права на справедливий суд, що гарантується Конвенцією, є належне повідомлення учасників провадження про розгляд справи, оскільки неналежне повідомлення особи може призвести не тільки до порушення її права на справедливий суд, а й до чималих збитків для держави. Європейський суд з прав людини виходить з того, що громадяни мають право отримувати належне повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційну скаргу може бути подано в чітко встановлений строк.
		У справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
		Також Європейський суд з прав людини порушенням права на справедливий суд визнає судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27.04.2017, пункт 97). У пункті 87 рішення у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони («Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands», рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, § 38).
		Крім того, у пункті 26 рішення від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
		Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.
		Згідно з приписами частин 1, 2 статті 268 КАС України у справах, визначених, зокрема статтею 2831 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
		Суд констатує, що у даному випадку відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі і про дату, час та місце судового розгляду шляхом опублікування на веб-порталі судової влади України, у відповідності до частини 2 статті 268 КАС України, ухвали про відкриття провадження (т. 3 а.с. 2) [1], а також повістки про виклик у судові засідання на 23.12.2022 о 14 год 00 хв, на 24.01.2023 об 11 год 00 хв та на 30.01.2023 о 14 год 00 хв українською та російською мовами (т. 3 а.с. 13-16, 37-40, 44-47) [2], в якій, серед іншого, учасникам справи роз`яснено правові наслідки неприбуття у судове засідання, а також право подання відзиву на позовну заяву та заперечень. Додатково в ухвалі роз`яснено порядок вступу у справу інших осіб, у разі коли рішення у цій справі може вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки та можливість учасників справи взяти участь у судовому засіданні безпосередньо, через своїх представників або в режимі відеоконференції, про що потрібно подати відвідну заяву. А також повідомлено про те, що інформацію по даній справі можна отримати на веб-порталі Вищого антикорупційного суду за відповідним посиланням (т. 3 а.с. 2) [1].
		Окрім того, судом встановлено, що позивач до звернення до суду з даним позовом намагався вживати заходів щодо направлення відповідачу за відомими адресами копії позову. Зокрема, враховуючи той факт, що відповідач є громадянином України, який після окупації Автономної Республіки Крим набув друге громадянство - рф та проживає на тимчасово окупованій території та, відповідно, адреса відповідача знаходиться на тимчасово окупованій території, Міністерством юстиції здійснений запит № 99153/38.3/33-22 від 26.10.2022 до Акціонерного товариства «Укрпошта» (далі - АТ «Укрпошта»), в якому висловлено прохання про надання інформації про те, чи здійснюється сполучення поштової кореспонденції між материковою частиною Україна та Автономною Республікою Крим. У відповідь на вказаний запит, АТ «Укрпошта» надала відповідь, згідно з якою повідомлено, що АТ «Укрпошта» тимчасово, до здійснення деокупації, не здійснює поштовий обмін між материковою частиною Україна та Автономною Республікою Крим, яка є адміністративно-територіальною автономією у складі України (т. 2 а.с. 234).
		Додатково варто звернути увагу, що відомості про застосування до  ОСОБА_1 санкцій, зокрема у виді блокування активів набули міжнародного розголосу, так як відповідну інформацію завчасно розміщено на офіційних веб-сайтах: Президента України, Ради національної безпеки та оборони України, Національного агентства з питань запобігання корупції (т. 1 а.с. 6, 8-14, 65-66) [3, 6, 7]. До того ж, на офіційному веб-сайті позивача міститься повідомлення про розгляд справи судом за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції» [39].
		З огляду на викладене, суд вважає, що у справі вжито всіх можливих заходів щодо належного повідомлення учасників справи, в тому числі і відповідача, про здійснення Вищим антикорупційним судом судового розгляду згаданого адміністративного позову, про дати призначених судових засідань, наслідки неприбуття до суду, зокрема, з урахуванням його місцезнаходження (за межами України - на території країни-агресора). Суд вважає, що зазначені заходи є достатніми для того, щоб бути переконаним щодо належного повідомлення учасників справи, зокрема і відповідача.
		Однак, будь-якої реакції відповідача не прослідувало, зокрема у вигляді оскарження до Верховного Суду указу Президента України, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 07.09.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» тощо.
		За таких обставин, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної адміністративної справи за відсутності відповідача.
		 
		7.  Оцінка доводів учасників справи та висновки суду
		Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши та оцінивши надані суду докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувавши в судовому засіданні усі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що даний адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
		 
		8.  Встановлені у справі обставини та зміст спірних правовідносин
		Так, з відповіді Національного агентства з питань запобігання корупції № 403?05/20189?22 від 21.09.2022 (інформаційна довідка № 82140/38.1.1/14?22 від 15.09.2022) вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Пенза російської федерації, є громадянином України, реєстраційний номер його облікової картки платника податків (далі - РНОКПП)  НОМЕР_2 . 
		11.06.1996 Гагарінським районним відділом Управлінням міністерства внутрішніх справ України у місті Севастополі на ім`я ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України серії  НОМЕР_10 . Разом з цим, відповідач є громадянином російської федерації, якому присвоєно ідентифікаційний номер особи  НОМЕР_3 . У матеріалах справи відсутні відомості щодо часу набуття  ОСОБА_1  громадянства рф та факту припинення громадянства України (т. 2 а.с. 59).
		З матеріалів справи також вбачається, що до окупації російською федерацією території Автономної Республіки Крим (до 20.02.2014) ОСОБА_1 обіймав посаду командира роти міліції особливого призначення «Беркут» Управління Міністерства внутрішніх справу України в місті Севастополі. Відповідач є підозрюваним у кримінальному провадженні № 42014190000000024 від 27.02.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України (т. 2 а.с. 75, 79, 83, 86,195).
		З початком зазначеної окупації ОСОБА_1 розпочав співпрацювати із окупаційними органами влади, став російським громадським та політичним діячем, членом ради федерації федеральних зборів російської федерації від законодавчої влади міста Севастополя, що підтверджується інформацією з веб?сайту Національного агентства з питань запобігання корупції (т. 2 а.с. 70) [3], офіційного веб-сайту ради федерації федеральних зборів російської федерації (т. 2 а.с. 65-66) [4], веб-сторінки «Вікіпедія» (т. 2 а.с. 63-64) [5].
		Рішенням Ради національної безпеки та оборони України (далі - РНБО) від 07.09.2022 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» вирішено підтримати внесені Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) (т. 2 а.с. 32) [6].
		Відповідно до позиції 521 додатку 1 до рішення РНБО від 07.09.2022 до ОСОБА_1  строком на десять років застосовано обмежувальні заходи (санкції), зокрема у виді блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними (т. 2 а.с. 13).
		Указом Президента України від 07.09.2022 № 637/2022 введено в дію рішення РНБО від 07.09.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (т. 2 а.с. 6) [7].
		Позивач, як на підставу для застосування санкції у виді стягнення в дохід держави активів, що належать відповідачу, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», послався на те, що своїми діями ОСОБА_1 :
		1)  завдав істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, зокрема, але не виключно, шляхом: 
		-        взяття участі в ухваленні рішення (з підтримкою своїм голосом такого рішення) щодо збройної агресії проти України, якщо таке рішення ухвалювалося колегіально або кількома органами держави-агресора у взаємодії;
		-        взяття участі у підготовці, внесенні, погодженні пропозицій стосовно ухвалення рішення щодо збройної агресії проти України;
		-        ухвалення або взяття участі в ухваленні рішення (з підтримкою такого рішення своїм голосом) про поширення юрисдикції держави-агресора чи будь-якої іншої держави на територію, яка відповідно до Конституції України входить до складу України;
		-        взяття участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території України (підпункти «б», «в», «є» та «з» пункту 1 абзацу 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції»);
		2)  суттєво сприяв вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених у пункті 1 цієї частини, зокрема, але не виключно, шляхом інформаційного сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених у пункті 1 цієї частини, зокрема шляхом організації, фінансування та безпосереднього здійснення публічних дій, спрямованих на:
		-        виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії проти України, окупації територій України, вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки воєнних злочинів, геноциду або злочинів проти людяності;
		-        глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію проти України, представників збройних формувань держави-агресора, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих державою-агресором, а також представників окупаційної адміністрації держави-агресора та представників підконтрольних державі-агресору самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України;
		-        підтримання політики держави-агресора щодо невизнання права Українського народу на самоідентифікацію та самовизначення, викривлення уявлення про самобутність Українського народу та його прагнення до незалежності, що реалізується через поширення фальшивих ідеологем, в основі яких лежить завідомо хибне та маніпулятивне ототожнення українського патріотизму з «нацизмом» чи іншими людиноненависницькими ідеологіями (підпункт «в» пункту 2 абзацу 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції»).
		 
		9.  Релевантні джерела права та позиція суду
		Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
		Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
		Відповідно до приписів статей 16 та 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.
		Верховною Радою України 14.08.2014 з метою забезпечення створення механізму невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності на території України, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод (відповідно до пояснювальної записки до законопроекту № 1644-VII від 14.08.2014), прийнято Закон України «Про санкції» від 14.08.2014 № 1644-VII (далі - Закон № 1644-VII), який набрав чинності 12.09.2014.
		Відповідно до преамбули Закон України «Про санкції» був прийнятий, виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних норм і правил, констатуючи, що пріоритетами національних інтересів України є, зокрема, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, заявляючи, що пряме або опосередковане втручання у внутрішні і зовнішні справи України під будь-яким приводом є неприпустимим, усвідомлюючи потребу невідкладного та ефективного реагування на наявні і потенційні загрози національним інтересам і національній безпеці України, включаючи ворожі дії, збройний напад інших держав чи недержавних утворень, завдання шкоди життю та здоров`ю населення, захоплення заручників, експропріацію власності держави, фізичних та юридичних осіб, завдання майнових втрат та створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод.
		Приписами статті 1 Закону України «Про санкції» передбачено, що з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції). Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
		Відповідно до статті 2 Закон України «Про санкції» правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.
		Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб» від 12.05.2022 № 2257-IX, який набрав чинності 24.05.2022 (далі - Закон № 2257-IX), внесені зміни до Закону України «Про санкції» та доданий новий вид санкції «стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній або юридичній особі, а також активів, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними» (пункт 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції»). 
		Санкція, передбачена пунктом 11 частини 1 статті 4 вказаного Закону (далі - санкція або стягнення активів), має винятковий характер та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (зокрема шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (зокрема шляхом фінансування та/або здійснення дій щодо матеріально-технічного забезпечення діяльності держави-агресора) вчиненню таких дій іншими особами, зокрема до резидентів у розумінні Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності російської федерації та її резидентів» (частина 1 статті 51 Закону України «Про санкції»).
		Окрім цього, застосування такого виду санкції спрямоване на сприяння зупиненню агресивних дій російської федерації та припинення підтримки її нинішнього політичного режиму і прихильників режиму для продовження збройної агресії; здійснення швидкого та ефективного відшкодування збитків, завданих Україні та її народу, за рахунок коштів, отриманих від стягнутих активів, та запобігання подальшому сприянню та підтримці «воєнних операцій» росії і порушенню нею норм міжнародного права шляхом встановлення конкретних і невідворотних наслідків таких дій - втрати власних активів; запобігання вчиненню росією на території України воєнних злочинів, злочинів проти людяності та масштабності руйнування цивільної інфраструктури; укріпленню фінансово-економічного підґрунтя, обороноздатності Української держави та компенсації шкоди жертвам злочинів росії, сприятимуть сатисфакції громадян (компенсація шкоди) та державі (через укріплення її фінансово-економічного підґрунтя).
		Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про санкції» підставами для застосування санкцій є: 
		1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;
		2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;
		3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;
		4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.
		Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини 1 цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (частина 3 статті 3 Закону України «Про санкції»).
		Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції» санкція, передбачена пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону, може бути застосована: 1) лише щодо осіб, на яких накладено санкцію у виді блокування активів за рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, прийнятими після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб» та 2) лише в період дії правового режиму воєнного стану.
		 
		10.  Щодо застосування положень Закону України «Про санкції» до правовідносин, що склались між сторонами
		Окремої уваги необхідно приділити питанню можливості застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», з урахуванням положень, закріплених у статті 6 згаданого Закону.
		Так, відповідно до пункту 3 цієї статті застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», є винятковим заходом, обумовленим гостротою становища та необхідністю досягнення цілей, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, в умовах правового режиму воєнного стану. Ця санкція може бути застосована лише щодо осіб, на яких накладено санкцію у виді блокування активів за рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, прийнятими після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб».
		Отже, застосувати стягнення активів майна можна лише щодо тих осіб, рішення про блокування активів яких було прийнято після 24.05.2022.
		Як уже встановлено, санкцію у виді блокування активів застосовано до ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України № 637/2022 від 07.09.2022, яким, у свою чергу, введено в дію Рішення РНБО від 07.09.2022 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)».
		Таким чином, рішення про блокування активів відповідача прийнято після 24.05.2022, що, у свою чергу дає можливість застосовувати до відповідача санкцію, передбачену пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».
		Наполягаючи на задоволені позову, представники Міністерства юстиції України посилаються на положення пункту 11 частини 1 статті 4 та статтю 51 Закону України «Про санкції». Разом із цим, частина дій відповідача, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, вчинена до 24.05.2022, що є датою набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності санкцій, пов`язаних з активами окремих осіб». До того ж, рішення РНБО, яким застосовано санкцію у виді блокування активів відповідача, введено в дію 07.09.2022. Отже, постає питання щодо дії зазначених правових норм у часі та можливості їх застосування до правовідносин, які склалися між сторонами.
		Позицію щодо дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлено Конституційним Судом України у своїх рішеннях, зокрема, від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001. Так, Конституційний Суд України зазначив, що:
		?закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; 
		?дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; 
		?дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
		З цього приводу суд зауважує, що підставами застосування санкцій у виді блокування активів фізичних та юридичних осіб, є дії фізичної та юридичної особи, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про санкції»).
		Вищенаведена норма, у цій редакції, діє від часу набрання чинності згаданого закону - 12.09.2014 і по сьогоднішній день (без внесення будь-яких змін до неї). Наведене, на переконання суду, свідчить про те, що відповідач, починаючи з 12.09.2014, мав бути обізнаним, що у випадку вчинення вищезазначених дій, відносно нього можуть бути запроваджені санкції з боку держави України, зокрема блокування активів.
		У цій частині рішення РНБО про застосування санкції у виді блокування активів ОСОБА_1 , з точки зору дії правової норми у часі, відповідає, як теоретичним підходам, так і положенням статті 58 Конституції України. На це вказує те, що спочатку був прийнятий Закон України «Про санкції», який передбачав наслідки за певні дії, а вже після набуття чинності закону, відповідач вчиняв дії, які є підставами для застосування санкції у виді блокування активів, як передумови застосування санкції у виді стягнення в дохід держави активів, що належать фізичній особі.
		Відтак, до правовідносин, що склались між сторонами, можуть бути застосовані положення Закону України «Про санкції».
		Оскільки положення статті 58 Конституції України поширюються і на підпункт 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», суду необхідно перевірити, чи вбачаються у діях відповідача підстави, передбачені частиною 1 статті 51 Закону України «Про санкції», які виникли або існували та продовжили існувати після набуття змін до цього Закону (набуття чинності Закону № 2257-IX), а саме станом на 24.05.2022.
		 
		11.  Висновки суду щодо наявності підстав та умов для застосування стягнення активів у дохід держави
		Отже, у даному випадку суду необхідно встановити, що: 
		1)        позивач звернувся до суду з адміністративним позовом під час дії правового режиму воєнного стану (абзац 1 пункту 1 статті 6 Закону України «Про санкції»);
		2)        на відповідача накладено санкцію у виді блокування активів за рішенням Ради національної безпеки та оборони України, прийнятим після набрання чинності Законом України Закону № 2257-IX (абзац 2 пункту 1 статті 6 Закону України «Про санкції»),
		3)        наявні підстави для застосування санкції, передбачені абзацом 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції».
		 
		12.  Щодо правового режиму воєнного стану
		З приводу правового режиму воєнного стану суд зазначає таке.
		Починаючи з листопада 2021 року, російська федерація активно накопичувала війська на кордоні з Україною як зі свого боку, так і з боку білорусі, запевняючи при цьому у відсутності будь-яких намірів атакувати Україну.
		21.02.2022 росія офіційно «визнала» «державами» створені в окремих районах Донецької та Луганської областей України незаконні терористичні утворення «Луганська народна республіка» та «Донецька народна республіка».
		24.02.2022 президент російської федерації оголосив початок так званої «спеціальної військової операції» під приводом здійснення так званої «демілітаризації та денацифікації України».
		Після цього близько четвертої години ранку були здійснені ракетні удари по всій території України, а російські війська здійснили широкомасштабне вторгнення на територію України, увійшовши з боку російської федерації, білорусі та тимчасово окупованого Кримського півострова.
		У зв`язку із цим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану» від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Цей Указ затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (т. 2 а.с. 17).
		Згідно з пунктом 3 вказаного Указу Президента у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, зокрема, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України. 
		Окрім того, Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію. Цей Указ затверджений Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX.
		У подальшому строк проведення загальної мобілізації та воєнного стану в Україні продовжено до 19.02.2023 включно (т. 2 а.с. 28).
		Водночас, важливо відмітити, що 12.10.2022 Генеральна Асамблея Організації Об`єднаних Націй на поновленій 11-й Надзвичайній спеціальній сесії щодо агресії російської федерації проти України переважною більшістю голосів схвалила резолюцію A/RES/ES-11/4 «Територіальна цілісність України: захист принципів Статуту Організації Об`єднаних Націй». За резолюцію проголосували 143 держави - члени Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), 35 країн утрималися, лише 5 проголосували проти (російська федерація, білорусь, Корейська Народно-демократична Республіка, Нікарагуа, Сирія). У резолюції підтверджується відданість суверенітету, незалежності, єдності та територіальній цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів, що поширюються на її територіальні води, а також міститься рішуча вимога до російської федерації негайно вивести всі військові сили з території України. Резолюція також містить такі важливі положення:
		-        визнання незаконності територіальних привласнень у результаті погрози силою або застосування сили;
		-        визнання факту, що перебування частин вищезгаданих українських регіонів під тимчасовим військовим контролем російської федерації є результатом агресії та порушення суверенітету, політичної незалежності і територіальної цілісності України;
		-        вимога щодо негайного і безумовного скасування рішень російської федерації щодо статусу чотирьох областей України як несумісних з принципами Статуту ООН;
		-        підкреслення того, що будь-який політичний діалог та переговори мають відбуватися з дотриманням суверенітету і територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів і відповідно до принципів Статуту ООН;
		-        підтвердження вимоги до російської федерації негайно, повністю і безумовно вивести усі свої військові сили з території України в межах її міжнародно визнаних кордонів.
		Ухвалена резолюція Генеральної Асамблеї ООН стала важливою частиною міжнародного інструментарію для притягнення росії до відповідальності за її злочини проти Українського народу та формування міжнародної коаліції на підтримку України.
		 
		13.  Щодо накладення санкції у виді блокування активів
		Судом встановлено, що Указом Президента України від 07.09.2022 № 637/2022 введено в дію рішення РНБО від 07.09.2022, яким на активи ОСОБА_1 накладено санкцію, передбачену пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».
		У межах перевірки належності умов застосування стягнення активів майна, суд вважає за необхідне дослідити правомірність рішення про блокування активів відповідача в аспекті його ухвалення належним суб`єктом та з дотриманням встановлених законодавством процедур.
		Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України», відповідно до його преамбули, визначає правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції.
		Згідно зі статтею 1 згаданого Закону РНБО відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.
		Статтею 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» встановлено, що прийняті рішення РНБО України вводяться в дію указами Президента України. Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.
		Судом під час розгляду справи встановлено, що рішення Ради національної безпеки і оборони України від 07.09.2022 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», як і Указ Президента України від 07.09.2022 № 637/2022, яким воно введене в дію, є чинними та не оскаржувались.
		Вказане Рішення РНБО стало також і підставою звернення позивача із даним адміністративним позовом до Вищого антикорупційного суду.
		Отже, суд дійшов висновку, що вказані рішення винесені у межах дискреції зазначеного адміністративного органу, явних підстав для виникнення сумнівів у правомірності цих рішень судом не встановлено.
		Більше того, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.01.2021 у справі № 9901/405/19: «При введенні в дію рішення РНБО про такі санкції (блокування активів) Президент як гарант Конституції України, якому народом України надано представницький мандат та якому Конституцією України надано повноваження вводити в дію рішення РНБО, має самостійно оцінити наявність та достатність підстав для введення такої санкції.
		Судовий контроль за таким рішенням є обмеженим, оскільки суд, з одного боку, не може за Президента повторно оцінити наявність та достатність підстав для ведення таких санкцій в межах його дискреції (що означало б порушення принципу розподілу влади), але, з іншого боку, суд може перевірити дотримання меж такої дискреції та процедури введення санкцій».
		Водночас, як уже вище зазначено, ознак порушення меж дискреції Президента при вирішенні питання достатності підстав і доказів для введення санкції, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», щодо ОСОБА_1 , судом не встановлено.
		 
		14.  Щодо підстав застосування санкції
		З цього приводу варто зазначити, що положеннями частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції» визначено виключний перелік підстав застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону.
		Так, відповідно до абзацу 1 частини 1 згаданої статті визначено, що санкція, передбачена пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, має винятковий характер та може бути застосована лише щодо фізичних та юридичних осіб, які своїми діями створили суттєву загрозу національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності) або значною мірою сприяли (в тому числі шляхом фінансування) вчиненню таких дій іншими особами, у тому числі до резидентів у розумінні Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів».
		Підставами застосування санкції (стягнення активів) активів є:
		1)  завдання істотної шкоди національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, зокрема, але не виключно, шляхом: взяття участі в ухваленні рішення (з підтримкою своїм голосом такого рішення) щодо збройної агресії проти України, якщо таке рішення ухвалювалося колегіально або кількома органами держави-агресора у взаємодії; взяття участі у підготовці, внесенні, погодженні пропозицій стосовно ухвалення рішення щодо збройної агресії проти України; ухвалення або взяття участі в ухваленні рішення (з підтримкою такого рішення своїм голосом) про поширення юрисдикції держави-агресора чи будь-якої іншої держави на територію, яка відповідно до Конституції України входить до складу України; взяття участі в організації та проведенні незаконних виборів та/або референдумів на тимчасово окупованій території України (підпункти «б», «в», «є» та «з» пункту 1 абзацу 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції»);
		2)  суттєве сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених у пункті 1 цієї частини, зокрема, але не виключно, шляхом інформаційного сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених у пункті 1 цієї частини, зокрема шляхом організації, фінансування та безпосереднього здійснення публічних дій, спрямованих на: виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії проти України, окупації територій України, вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки воєнних злочинів, геноциду або злочинів проти людяності; глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію проти України, представників збройних формувань держави-агресора, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих державою-агресором, а також представників окупаційної адміністрації держави-агресора та представників підконтрольних державі-агресору самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; підтримання політики держави-агресора щодо невизнання права Українського народу на самоідентифікацію та самовизначення, викривлення уявлення про самобутність Українського народу та його прагнення до незалежності, що реалізується через поширення фальшивих ідеологем, в основі яких лежить завідомо хибне та маніпулятивне ототожнення українського патріотизму з «нацизмом» чи іншими людиноненависницькими ідеологіями (підпункт «в» пункту 2 абзацу 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції»).
		Для встановлення підстав для застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», суд має дослідити та оцінити надані позивачем докази у їх сукупності.
		 
		15.  Щодо оцінки доказів
		Приписами частини першої статті 9 КАС України закріплено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина 4 статті 9 КАС України).
		Поняття і перелік доказів, які передбачені в адміністративному процесі, визначено у статтях 72, 91, 94, 96, 99, 101 КАС України.
		Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		Тобто докази - це урегульована процесуальним законодавством, існуюча у певній процесуальній формі інформація (фактичні дані), яка надає можливість адміністративному суду, що розглядає справу, достеменно або певним чином відтворити та встановити усі обставини публічно-правового спору, які мають значення для правильного вирішення адміністративної справи.
		Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням їхньої якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного судового рішення. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.07.2022 у справі № 620/3006/21.
		Докази мають бути: належними (стаття 73 КАС України); допустимими (стаття 74 КАС України); достовірними (стаття 75 КАС України); достатніми (стаття 76 КАС України).
		За правилами частин першої, другої, четвертої та шостою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		В адміністративних справах, визначених статтею 2831 цього Кодексу, суд ухвалює рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони.
		Дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (докази в адміністративному судочинстві), встановлюються такими засобами (стаття 72 КАС України): 1) письмовими доказами (стаття 94 КАС України); 2) речовими доказами (стаття 96 КАС України); 3) доказами (стаття 99 КАС України); 4) висновками експертів (статті 101, 112 КАС України); 5) показаннями свідків (стаття 91 КАС України).
		У силу приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		Суд звертає увагу, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд має право винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
		Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.
		Водночас, відповідно до принципу змагальності інша сторона у справі (у даному випадку - відповідач ОСОБА_1 ) має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
		Відповідно до статті 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
		Згідно з вимогами статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (зокрема у мережі Інтернет).
		До позовної заяви приєднано роздруківки веб-сторінок (паперові копії веб-сторінок), що містять дані, якими Міністерство юстиції України підтверджує наявність обставин (фактів), що обґрунтовують їх вимоги. Враховуючи, що в позовній заяві надані посилання на місце зберігання даних в електронній формі в мережі Інтернет, судом зазначені посилання приймаються як оригінал електронного документу.
		Водночас, відповідно до частини третьої статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Колегія суддів зазначає, що загальнодоступність певної інформації сама по собі не свідчить про її загальновідомість та не звільняє суд від обов`язку її дослідження.
		Так, обставини можуть бути визнані загальновідомими, якщо вони відомі широкому колу осіб (людству, населенню держави, регіону, територіальній громаді) і водночас судді. При цьому, має бути дотримано двох критеріїв, а саме: об`єктивного - відомість факту широкому колу осіб; суб`єктивного - обізнаність судді про такі обставини.
		Якщо суддя особисто не знає про певну загальновідому обставину, він може звернутися до достовірних джерел. Різновидом таких загальнодоступних джерел, можуть бути веб-сайти.
		Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 у справі № 826/19844/16.
		Тобто, в даному випадку в межах адміністративної справи № 991/6655/22 для оцінювання публікацій в інтернет-виданнях на предмет їхнього доказового значення варто спочатку ознайомитися з їхнім змістом, відтак вирішити чи брати їх до уваги при прийнятті рішення за наслідками судового розгляду.
		Крім того, з постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № П/857/7/22 вбачається, що свої висновки Судом зроблені серед іншого, з посиланням на такі докази, як скріншоти веб-сторінок інтернет-видань, сайти інформаційних агентств, інтернет-сторінки, у тому числі у соціальних мережах тощо. Більше того, з посиланням на згадані докази, Верховним Судом зроблені висновки, зокрема, щодо пропаганди проросійських політичних ідей та наративів.
		Відповідно абзацу 2 частини 8 статті 5 Закону України «Про санкції» Міністерство юстиції України має право залучати до виявлення та розшуку таких активів інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ці органи забезпечують сприяння Міністерству юстиції України у виявленні та розшуку відповідних активів у межах прав та можливостей, наданих їм законодавством, яке регулює статус та організацію їхньої діяльності.
		На обґрунтування заявлених позовних вимог суду надано: електронні та письмові докази: відомості, отримані позивачем з офіційних реєстрів, від підприємств, установ та організацій тощо.
		Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції принципу справедливості розгляду справи судом.
		З урахуванням наведеного, суд вважає, що докази, надані позивачем разом із позовною заявою та які досліджені судом під час судового розгляду, на які, містяться посилання в мотивувальній частині рішення, у своїй сукупності відповідають вимогам належності, допустимості та достовірності, при цьому, позивачем в достатній мірі обґрунтовано вказаними доказами заявлені позовні вимоги.
		 
		16.  Підтвердження факту підтримки відповідачем дій країни-агресора, що створює загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України
		Так, 24.10.1945 набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй [8]. До складу ООН увійшли, серед інших, Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24.08.1991 - Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24.12.1991 - російська федерація) та ще 49 країн - засновниць, а надалі до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
		Відповідно до частини 1 статті 1 Статуту ООН Організація Об`єднаних Націй переслідує мету підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання і усунення загрози миру і подавлення актів агресії чи інших порушень миру, проводити мирними засобами відповідно до принципів справедливості і міжнародного права налагодження чи дозвіл міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру. 
		Частиною 2 статті 2 Статуту ООН передбачено, що всі члени Організації Об`єднаних Націй добросовісно виконують прийняті на себе за цим Статутом обов`язки, щоб забезпечити їм всім у загальному права і переваги, що випливають з належності до складу Членів Організації.
		Відповідно до частини 4 вказаної статті Статуту ООН всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються в їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої країни, так і будь-яким іншим способом, несумісним з Цілями Організації Об`єднаних Націй.
		При цьому, у преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 [9]. зазначено, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
		Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
		24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України [10], яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України, територія якої є неподільною та недоторканою.
		Окрім того, згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 [11], російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язались утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
		Також, 31.05.1997, відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань за Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 02.03.1999 № 42 ФЗ) [12].
		Відповідно до статей 2, 3 зазначеного Договору російська федерація зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
		28.01.2003 Україна та російська федерація уклали Договір про українсько-російський державний кордон (ратифікований Законом України від 20.04.2004 №1681-IV та федеральним законом російської федерації від 22.04.2004 № 24 ФЗ) [13].
		Відповідно до статті 2 зазначеного Договору сторони домовилися, що Українсько-російський державний кордон проходить так, як це зазначено в Описі проходження державного кордону між Україною та Російською Федерацією (Додаток 1) і зображено суцільною лінією червоного кольору на картах державного кордону між Україною та російською федерацією (Додаток 2), станом на момент підписання даного Договору.
		У преамбулі Договору сторони зазначили про прихильність цілям і принципам Статуту Організації Об`єднаних Націй, а також положенням Гельсінського Заключного акта 1975 року [14], яким затверджена «Декларація принципів, якими держави-учасниці керуватимуться у взаємних відносинах». Декларацією закріплені такі принципи: 1) суверенна рівність, поважання прав, притаманних суверенітету; 2) незастосування сили або погрози силою, 3) непорушність кордонів, 4) територіальна цілісність держав, 5) мирне врегулювання суперечок, 6) невтручання у внутрішні справи, 7) поважання прав людини та основних свобод включаючи свободу совісті, релігії та переконань, 8) рівноправ`я та право народів розпоряджатися своєю долею, 9) співробітництво між державами, 10) сумлінне виконання зобов`язань за міжнародним правом. 
		Однак, незважаючи на вказані закріплені та визнані міжнародні норми, російська федерація порушила вимоги Статуту ООН, зокрема, на сьогодні здійснює нічим невиправдану агресію проти України, як країна-агресор. Така спланована заздалегідь збройна агресія росії проти України розпочалася 20.02.2014 з військової операції збройних сил російської федерації із захоплення (тимчасової окупації) частини території України - Кримського півострова, після чого росія перейшла до наступного етапу - війни на українському Донбасі. Так, підрозділи російського спецназу та інших збройних формувань російської федерації захопили місцеві органи влади, поліцейські відділки, військові об`єкти України в окремих районах Донецької і Луганської областей України.
		Надалі, 28.02.2014 відбулося Засідання Ради Безпеки ООН, на якому вперше було проінформовано членів цього єдиного міжнародного органу колективної безпеки про початок збройної агресії російської федерації, яка відбулася на території Автономної Республіки Крим - території Незалежної України.
		Станом на 01.03.2014 ситуація продовжувала загострюватися. Зокрема, рада федерації російської федерації прийняла рішення про надання згоди президенту росії на використання військових підрозділів в Україні. Засідання ради федерації стало підставою проведення 7124-го засідання Ради Безпеки ООН, на якому у відкритому засіданні Постійний представник України при ООН вже публічно оцінив дії росії як акт агресії проти України. Окрім цього, у своїх виступах таку позицію підтримали й інші члени Ради Безпеки ООН.
		Отже, розпочавши збройну агресію проти України, російська федерація порушила фундаментальні норми й принципи міжнародного права, низку двосторонніх і багатосторонніх договорів та угод.
		Суд звертає увагу, що частиною 8 статті 5 Закону України «Про санкції» встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, вживає заходів щодо виявлення та розшуку активів фізичних та юридичних осіб, зазначених у відповідних рішеннях Ради національної безпеки і оборони України. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, має право залучати до виявлення та розшуку таких активів інші органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Ці органи забезпечують сприяння центральному органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері стягнення в дохід держави активів осіб, щодо яких застосовано санкції, у виявленні та розшуку відповідних активів у межах прав та можливостей, наданих їм законодавством, яке регулює статус та організацію їхньої діяльності.
		 
		Як було вказано вище, однією із штучно створених передумов непровокованої агресії проти України було визнання так званих «днр» та «лнр» указами президента рф від 21.02.2022 № 71 та № 72, а також підписання 21.02.2022 договорів «Про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу» із «днр» та «лнр». 
		Водночас, підписання вказаних вище договорів не могло набути чинності без його ратифікації радою федерації федеральних зборів рф. Ця рада є «верхньою» палатою парламенту рф і має законодавчі повноваження, зокрема бере участь у розробці законопроектів, їх розгляді та прийнятті рішень щодо них, самостійно розробляє проекти федеральних законів та федеральних конституційних законів, а також ратифікує міжнародні договори рф.
		Відповідно до пункту 7 статті 4 Регламенту ради федерації федеральних зборів рф, сенатор російської федерації бере особисту участь у засіданнях ради федерації та спільних засіданнях палат федеральних зборів рф, у засіданнях комітетів палати [15].
		Так, 22.02.2022 радою федерації федеральних зборів рф, сенатором якої є ОСОБА_1 , було видано постанови 33-СФ, якою було ратифіковано договір «Про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу» із «донецькою народною республікою» та 34-СФ, якою було ратифіковано договір «Про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу» із «луганською народною республікою» (т. 2 а.с. 127, 129).
		Таким чином, ОСОБА_1 взяв особисту участь у ратифікації вищевказаних «договорів» із квазідержавними воєнізованими утвореннями, створеними рф на території України.
		Окрім того, радою федерації федеральних зборів рф:
		1)  постановою від 04.10.2022 № 404-СФ [16] схвалено договір про прийняття «днр» до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 137, 139) [17];
		2)  постановою від 04.10.2022 № 408-СФ [18] схвалено федеральний закон рф від 04.10.2022 № 372-ФЗ про ратифікацію договору про прийняття «донецької народної республіки» до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 143, 145) [19];
		3)  постановою від 04.10.2022 № 405-СФ [20] схвалено договір про прийняття так званої «лнр» до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 147, 149) [21];
		4)  постановою від 04.10.2022 № 409-СФ [22] схвалено федеральний закон рф від 04.10.2022 № 373-ФЗ про ратифікацію договору про прийняття так званої «лнр» до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 153, 155) [23];
		5)  постановою від 04.10.2022 № 406-СФ [24] схвалено договір про прийняття Запорізької області до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 157, 159) [25];
		6)  постановою від 04.10.2022 № 410-СФ [26] схвалено федеральний закон рф від 04.10.2022 № 374-ФЗ про ратифікацію договору про прийняття Запорізької області до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 163, 165) [27];
		7)  постановою від 04.10.2022 № 407-СФ [28] схвалено договір про прийняття Херсонської області до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 167, 169) [29];
		8)  постановою від 04.10.2022 № 411-СФ [30], було схвалено федеральний закон рф від 04.10.2022 № 375-ФЗ про ратифікацію договору про прийняття Херсонської області до складу рф від 30.09.2022 (т. 2 а.с. 173, 175) [31].
		Таким чином, схваленням цих договорів та законів, рада федерації федеральних зборів рф, сенатором якої є відповідач, юридично та фактично підтримала політику президента рф путіна в.в. направлену на анексію українських земель, зміну їх адміністрацій на такі, що призначаються урядом російської федерації та, відповідно, продовження воєнних дій на території України. Таким чином, ОСОБА_1 причетний до процедури підготовки спроб анексії рф українських територій та усіх наслідків, що з цього випливають.
		 
		Більш того, у інтерв`ю яке ОСОБА_1 дав російському виданню «Комсомольська Правда» (офіційна веб-сторінка видання: https://www.kp.ru/), ним підтримувалась офіційна позиція кремля щодо Революції Гідності та російсько-української війни [32]. Так, у вказаному інтерв`ю відповідач зазначив таке (мовою оригіналу):
		1.«Оглядываясь назад, постоянно задаю себе один и тот же вопрос: почему то, что мы делаем сейчас, не сделали раньше, когда у наших границ зарождалось фашистско-нацистское государство?»
		2.«На наших глазах так называемые мирные протестующие, а по сути, украинские националисты, бандеровцы, убивали не только кадровых сотрудников спецподразделений патрульно-постовой службы, ГАИ, участковых, оперативников, но и мальчишек-срочников из внутренних войск, только призванных. Никаких угрызений совести они не испытывали».
		3.«Я видел лично, как на тот момент уже разваливалось государство Украина, как распространялась нацистская зараза, чтобы дотянуться до Крыма , до Севастополя. Как жители наши встали на защиту города-героя, Крымского полуострова, вовремя осознав опасность».
		4.«Нужно прекратить геноцид, не дать возможность националистам издеваться над мирными гражданами, над женщинами, старикам, детьми».
		5.«Сегодня украинский народ придавлен пропагандой, ложью, запуган до невменяемого состояния националистами».
		6.«Они свои войска прятали в жилых кварталах». - - у значенні, що саме Україна ховала свої війська у жилих кварталах, виходячи з контексту.
		7.«Сейчас уже можно утверждать, что управляемая эффективная структура «вооруженные силы Украины» перестала существовать. Сегодня это десятки изолированных друг от друга группировок разной численности, которые спрятались в городах и поселках».
		8.«Когда общаюсь со своими знакомыми с Украины, говорю, что их беды Донецка и Луганска не волновали. Там гибли люди, гибли дети, а они это воспринимали как должное».
		9.«Сегодня мы ждем наемников, которые собираются приехать на Украину. Это будет роскошный подарок Вашингтона и Европы. Как в 1944-1945 годах бандеровские партизанские отряды нервы нам потреплют, но они станут законной добычей отрядов контртеррора, военной полиции, людей Рамзана Кадырова из национальной гвардии. Мы знаем, что пленных террористов они не берут. У нас будет происходить денацификация в прямом смысле слова».
		10.«…РФ поддержала независимость республик. В скором времени мы выйдем на границы областей. Русские люди не оставят их в беде, поможем восстановить и экономику, города и поселки, люди смогут вернуться к мирной жизни, восстановлению своего хозяйства» (т. 2 а.с. 208).
		Відтак, ОСОБА_1 у вказаному інтерв`ю підтримує офіційну пропагандистську риторику рф, викривляє реальні події, ототожнюючи волевиявлення українського народу проти олігархічного, проросійського режиму ОСОБА_3 із нацизмом та фашизмом, а також не тільки виправдовує і підтримує збройний напад рф на Україну, але також підтримує геноцид українського народу, що прикривається терміном «денацифікація».
		 
		Окрім цього, ІНФОРМАЦІЯ_22 на офіційному сайті ради федерації федеральних зборів рф ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) опубліковано статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_23» [33]. Відповідно до цієї статті, відповідач відвідав дільниці для голосування на так званому «референдумі» за вступ так званих «донецької народної республіки», «луганської народної республіки», а також Запорізької та Херсонської областей до складу рф. Так, ОСОБА_1 вказав, що цей «референдум» є шляхом до «повернення на батьківщину». Таким чином, відповідач відкрито підтримує проведення незаконного референдуму, метою якого є анексія територій, що міжнародна спільнота визнала українськими.
		Вищевказане підтверджує беззаперечний факт взяття ОСОБА_1 участі у плануванні та підготовці підґрунтя для майбутнього воєнного нападу на Україну, виправдовування та визнання правомірною збройної агресії проти України, окупації території України, вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки військових злочинів, підтримки геноциду та злочинів проти людяності, а також дій пов`язаних із пропагандою та підтримкою воєнної агресії з її боку.
		До того ж, на ютуб-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » міститься відеозапис під назвою (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_24» [40], де відповідачем сказано таке:
		1)«При поддержке западных стран к нам пытались отправить так называемые «поезда дружбы» чтобы научить нас как нужно быть патриотом страны, чтобы научить нас как родину любить. Тогда к нам на помощь пришла российская федерация и сегодня мы с вами 8 лет живём в другой стране, спокойной стране и чувствуем себя защищёнными» (запис, починаючи з 18 секунди).
		2)«Специальная операция подразумевает под собой точечные, ювелирные удары высокоточным оружием по военной инфраструктуре Украины» (запис, починаючи з 56 секунди).
		3)«Хотели разбудить русского медведя? Теперь молитесь» (запис, починаючи з 01 хвилини 51 секунди).
		4)«Лучше бы вы оставались хорошим актёром театра и кино, это у вас лучше получается чем вы взялись руководить страной и привели её к политическому и экономическому краху» (запис, починаючи з 02 хвилини 15 секунди).
		5)«Где вы были раньше, господин президент, когда вы позволяли издеваться националистам над нашими ветеранами в период проведения мероприятий по празднованию девятого мая? Где вы были, товарищ президент, когда за ношение георгиевской ленточки бросали в тюрьмы, в подвалы, пытали?» (запис, починаючи з 02 хвилини 53 секунди).
		Окрім цього, на ютуб-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_4 » міститься відеозапис під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 » [41], на якому ОСОБА_1 зазначає таке:
		1) «Я думаю, что всё что мы имеем на сегодняшний день - это не события последних восьми лет, это плановая политика заокеанских кукловодов, которые сделали из Украины вот такое государство, государство которое наверняка разобьётся о Российскую Федерацию. Это государство-камикадзе, по большому счёту» (запис, починаючи з 05 хвилини 33 секунди).
		2) «Благодаря тому что произошло, у нас появилась возможность вернутся домой, в родную гавань, в состав российской федерации» (запис, починаючи з 09 хвилини 07 секунди) - у значенні, що завдяки анексії Криму він, нібито, «повернувся у рідну гавань».
		3) «Был неплохой комик, актёр, вот чего ты в политику пошёл? Ну это же не твоё. Всё что ты обещал на выборах ты всё предал, по большому счёту. Век таких политиков, не мудрых, не дальновидных, предающих свой народ и распродающих, расторговывающих своё государство, их век не долог, конец у него будет страшный, как и его окружение. Я знаю, что работают государственные комиссии, которые собирают информацию… мы документируем все факты нацистских, фашистских преступлений на Донбассе» (запис, починаючи з 09 хвилини 50 секунди).
		4) «Помните, когда после начала специальной военной операции часто задавали им вопрос «Вы почему никак не реагировали восемь лет, когда ваши вооружённые силы, ваш президент просто уничтожал Луганскую, Донецкую области с лица Земли?» «А нас это не касалось, мы жили другой жизнью, а это было где-то там». Лукавят, лукавят сто процентов…» (запис, починаючи з 15 хвилини 13 секунди).
		5) «Много ещё предстоит сделать для того, чтобы им помочь, перевоспитать. Я уверен абсолютно, на сто процентов, что большая часть населения с пониманием к этому относится…» (запис, починаючи з 18 хвилини 02 секунди).
		6) «Мы сейчас не с Украиной сражаемся, мы сейчас сражаемся со всем тем западным капиталистическим миром, который дошёл до критической отметки своего существования» (запис, починаючи з 20 хвилини 53 секунди).
		7) «Что такое русский мир? русский мир - это правда… и любовь» (запис, починаючи з 25 хвилини 13 секунди).
		Таким чином, вищевказані відеозаписи підтверджують те, що ОСОБА_1 свідомо висловлює підтримку президента рф - путіна в.в., збройних сил рф та політики рф щодо воєнного вторгнення на територію України та їх анексії.
		 
		Окрім того, із відповіді НАЗК убачається, що ОСОБА_1 є обвинуваченим у кримінальному провадженні № 4201410000000024. Так, 10.12.2015 слідчий суддя Комсомольського районного суду м. Херсона клопотання старшого слідчого СВ прокуратури Херсонської області про надання дозволу на затримання з метою приводу підозрюваного ОСОБА_1 виніс ухвалу у справі № 667/9686/15-к [54]. Відповідно до вказаної ухвали ОСОБА_1 , займаючи посаду командира роти міліції особливого призначення «Беркут» УМВС України в місті Севастополі, відповідно до наказу начальника УМВС в місті Севастополі № 138 ос від 17.10.2005, маючи спеціальне звання полковника міліції, постійно здійснюючи функції представника влади, відповідно до Примітки 1 до статті 364 КК України, будучи службовою особою, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», будучи працівником правоохоронного органу, використовуючи надану йому владу всупереч інтересам служби, умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій та бажаючи їх настання, вчинив дії, які явно виходять за межі наданих прав.
		Відповідно до зазначеної вище ухвали, ОСОБА_1 в ніч з 26 на 27.02.2014, без погодження та дозволу керівництва УМВС України у місті Севастополі, дав вказівку (команду) особовому складу РМОП «Беркут» УМВС України в місті Севастополі залишити місце постійної дислокації, який базувався в окремо розташованому приміщенні по АДРЕСА_2 . Особовий склад РМОП «Беркут» на виконання його вказівки (команди), 27.02.2014 о 01:30 год озброєний табельною, автоматичною вогнепальною зброєю, набоями до неї та спеціальними засобами, покинув місце постійної дислокації, виїхав на службових автомобілях та передислокувався в район перешийку «Чонгар» та міста Армянська на межі АР Крим та Херсонської області. Законні вимоги керівництва УМВС України в місті Севастополі повернутися з особовим складом РМОП «Беркут» до місця постійної дислокації виконувати відмовилася. Після передислокації в район перешийку «Чонгар» та міста Армянська на межі АР Крим та Херсонської області, відповідач, продовжуючи свої неправомірні дії на вказаній території, які явно виходять за межі наданих йому прав, незаконно організував з 27.02.2014 до 20.03.2014 проведення співробітниками РМОП «Беркут» спільно з іншими озброєними особами незаконних формувань, перевірки документів громадян та їх транспортних засобів, шляхом огляду та обшуків. Незаконними діями особовий склад РМОП «Беркут» УМВСУ в м. Севастополі, спільно з іншими озброєними особами, протидіяв потраплянню на територію АР Крим представників міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ), працівників державних та правоохоронних органів України.
		Також, в згаданій ухвалі зазначено, що ОСОБА_1 та підпорядкований йому особовий склад своїми діями сприяли проведенню не легітимного референдуму на території АР Крим. Отже, ним скоєно злочин передбачений частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України.
		Крім того, із відповіді Офісу Генерального прокурора України № 18/1/1-62298ВИХ-22 від 29.09.2022 убачається, що слідчими Львівського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Львівській області за участю детективів Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22022000000000086 від 11.03.2022 за підозрою 161 сенатора ради федерації федеральних зборів російської федерації у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 110 КК України та частини 5 статті 27, частини 2 статті 437 КК України.
		Додатковим підтвердженням факту підтримки дій країни-агресора відповідачем, що створює загрозу національній безпеці, суверенітету та територіальній цілісності України, є застосування до останнього санкцій іншими державами.
		Так, рішенням Ради Європи від 14.09.2022 № 2022/1530 ОСОБА_1 внесено до переліку осіб, щодо яких застосовуються обмежувальні заходи в зв`язку із підриванням або загрозою територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України/ Підставою застосування санкції у вигляді замороження активів є ратифікація ним Договору «Про дружбу, співпрацю та взаємну допомогу між російською федерацією та донецькою народною республікою та між російською федерацією та луганською народною республікою» (т. 2 а.с. 15-26) [34].
		Окрім того, Сполученими Штатами Америки ОСОБА_1  30.09.2022 внесено до списку «Спеціально визначених громадян» Управління контрою за іноземними активами Міністерства фінансів США (т. 2 а.с. 27-28) [35].
		Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії ОСОБА_1 15.03.2022 внесено до санкційних списків, виданих Управлінням із застосування фінансових санкцій Казначейства Її Величності, «Консолідований список цілей фінансових санкцій у Великобританії». Підставою внесення до санаційного списку є те що він, як член ради федерації рф проголосував за та (або) підтримав федеральний закон № 75577-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією і Луганською Народною Республікою» та (або) Федерального закону № 75578-8 «Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу між Російською Федерацією та Донецькою Народною Республікою», а також через підтримку рішення президента рф путіна щодо визнання донецької народної республіки та луганської народної республіки незалежними державами, підтримуючи цим самим політику та/або дії, які дестабілізують Україну та/або підривають або загрожують територіальній цілісності, суверенітету чи незалежності України (т. 2 а.с. 29-34) [36].
		Також, рішенням уряду Канади від 23.03.2022 року за № SOR/2022-64 внесено зміни до Акту про особливі економічні заходи, яким ОСОБА_1  внесено до списку осіб, до яких застосовуються спеціальні економічні заходи (т. 3 а.с. 35-46) [37].
		21.04.2022 Департаментом зовнішніх відносин та торгівлі Австралії  ОСОБА_1  внесено до списку підсанкційних осіб (т. 2 а.с. 47-53) [38].
		З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив дії, які створюють не тільки потенційні, а й реальні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також порушують права і свободи громадянина, інтереси суспільства та держави.
		 
		17.  Щодо визначення громадянства відповідача
		Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Статтею 2 Закону України «Про громадянство України» передбачено, якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
		З огляду на викладене, суд вважає, що дії ОСОБА_1 (сприяння створенню суттєвої загрози національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України, в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності), мають оцінюватися як вчинені громадянином України.
		 
		 
		 
		18.  Щодо фактів причетності відповідача до терористичної діяльності
		Так, 22.05.2022 було прийнято Закон України «Про заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму, акту агресії проти України з боку російської федерації як держави-терориста, символіки, яка використовується збройними та іншими воєнними формуваннями російської федерації у війні проти України», який набрав чинності 12.06.2022. Відповідно до положень частини 1 статті 1 вказаного Закону:
		держава-терорист - держава, яка відкрито, з використанням власних збройних сил, інших збройних формувань, або приховано, з використанням збройних формувань, що діють від імені та (або) в інтересах такої держави, вчиняє терористичні акти, акти міжнародного тероризму;
		пропаганда російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України - поширення інформації, спрямованої на підтримку або виправдання злочинного характеру діяльності російської федерації, органів держави-терориста (держави-агресора), їх посадових осіб, працівників, службовців (у тому числі військовослужбовців) та (або) представників, які відкрито або приховано діють від імені російської федерації на території України або з територій інших держав проти України; публічне заперечення, у тому числі через засоби масової інформації або з використанням мережі Інтернет, злочинного характеру збройної агресії російської федерації проти України; публічне використання символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну, використання, створення, поширення продукції, що містить таку символіку, в Україні та (або) за кордоном.
		Російська федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах (ч. 1 ст. 2 Закону).
		Окрім цього, вказаним Законом доповнено наданий в Законі України «Про боротьбу з тероризмом» термін «терористична діяльність», зокрема пропагандою російського неонацистського тоталітарного режиму. Так, відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров`я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей; терористична діяльність - діяльність, яка охоплює:
		планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів;
		підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях;
		організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах;
		вербування, озброєння, підготовку та використання терористів;
		пропаганду і поширення ідеології тероризму;
		пропаганду російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України;
		проходження навчання тероризму;
		виїзд з України та в`їзд в Україну з терористичною метою;
		фінансування та інше сприяння тероризму.
		Отже, Україною на законодавчому рівні визнано російську федерацію державою-терористом, що вчиняє геноцид Українського народу, масові вбивства, міжнародні злочини в Україні, запроваджено заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму, акту агресії проти України, використовувати латинські літери «Z», «V», а також офіційну символіку та емблеми збройних сил російської федерації та її органів на будь-яких рекламних, транспортних засобах, друкованих матеріалах, одязі, у місцях проведення масових заходів, в матеріалах будь-якої агітації, рекламі, ЗМІ, Інтернеті, соцмережах, творах (крім із засудженням цього режиму).
		Починаючи з 24.02.2022 балістичні та крилаті ракети, дрони-камікадзе рф майже щодня обстрілюють населені пункти України, цілеспрямовано завдаючи значної руйнації цивільній інфраструктурі, зокрема з метою залишення цивільного населення України без електричної енергії, засобів зв`язку, водо - та теплопостачання тощо. Ця обставина є загальновідомим фактом, широко освітленим у ЗМУ і не потребує доказуванню у силу частини 3 статті 78 КАС України.
		Крім того, судом встановлено, що після повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, росію визнано країною-терористом законодавчими органами як окремих країн, так і об`єднаннями держав, зокрема, Європейського Парламенту та Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй. При цьому, хоча в кожному окремому випадку по-різному вжито сам термін тероризм (росія - держава-терорист, росія - спонсор тероризму, режим росії - терористичний), однак фактично все зводиться до визначення, яке закріплено в згаданому вище Законі України «Про заборону пропаганди російського неонацистського тоталітарного режиму, акту агресії проти України з боку російської федерації як держави-терориста, символіки, яка використовується збройними та іншими воєнними формуваннями російської федерації у війні проти України», а саме визнання російської федерації державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення.
		Окрім цього, варто зазначити, що 10.05.2022 у сенаті Сполучених Штатів Америки зареєстровано резолюцію, що визнає російську федерацію державою-спонсором тероризму [43]. У резолюції йдеться про те, що Сенат вважає дії уряду росії за головування путіна в.в. актами тероризму і закликає держсекретаря США визнати росію державою, яка спонсорує тероризм.
		Водночас, 10.05.2022 Сейм Литви одноголосно ухвалив резолюцію, якою визнав росію державою, яка підтримує та здійснює тероризм, а війну росії проти України - геноцидом української нації [44].
		11.08.2022 посли (депутати) Сейму Латвії ухвалили заяву, у якій оголосили росію державою-спонсором тероризму і назвали її дії в Україні «цілеспрямованим геноцидом проти українського народу» [45]. Отже, Латвійський парламент офіційно визнав тероризмом насильницькі дії російської федерації проти цивільних осіб України та інших країн, а саму росію - країною, що підтримує тероризм. Латвійський Сейм зазначив, що сили російської федерації цілеспрямовано атакують цивільних в Україні, використовуючи страждання та залякування як інструмент у спробі деморалізувати український народ і військових, паралізувати дієздатність держави, щоб окупувати Україну. Політики зазначають, що для досягнення політичних цілей російська федерація використовує насильство.
		12.10.2022 Генасамблея Організації Об`єднаних Націй засудила спробу анексії росією територій України та ухвалила резолюцію щодо територіальної цілісності України попри намагання Росії заблокувати цей процес [46]. При цьому, як зазначив уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 143 країни зі 193 проголосували «за», 5 - «проти» (Білорусь, Північна Корея, Нікарагуа, Сирія та Росія), а ще 35 - «утримались».
		Надалі, 13.10.2022, Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію про визнання росії терористичним режимом [47]. 
		Варто зазначити, що у міжнародному праві такий термін, як держава-терорист - відсутній (на відміну від українського, про що зазначено вище), а тому згаданим рішенням (резолюцією) Парламентською асамблеєю Ради Європи росію названо не державою-терористом, а державою, режим якої є терористичним. Однак, фактично в резолюції є заклик державам-членам Ради Європи визнати поточний російський політичний режим терористичним і затаврувати його як такий. А також важлива частина цього рішення - це заклик забезпечити всеохоплюючу систему відповідальності російської федерації з точки зору порушення російською федерацією вимог і норм міжнародного права і забезпечити заповнення прогалин у цій відповідальності, зокрема шляхом створення спеціального трибуналу, який буде працювати над злочинами агресії проти України. По-друге, інша частина передбачає створення всеохоплюючої системи компенсації - компенсаційного механізму, який буде якраз обійматися питаннями другої, тобто некримінальної, частини відповідальності, яка стосується акту агресії російської федерації проти України.
		Також 18.10.2022 парламент Естонії (Рійгіког) визнав росію державою-спонсором тероризму та назвав росію «найбільшою загрозою миру як у Європі, так і в усьому світі» [48]. Депутати 88 голосами (із загальної кількості в 101) ухвалили документ із засудженням анексії території України та оголошенням російського режиму терористичним.
		26.10.2022 Сенатом Польщі прийнято резолюцію, якою визнано владу російської федерації терористичним режимом» [49]. При цьому, за таку резолюцію проголосували всі присутні польські сенатори. Згідно вказаної резолюції констатовано, що 
		«російські загарбники тероризують жителів українських міст, бомбардуючи цивільні об`єкти: дитячі садки, школи, театри та житлові масиви. Бандити в російській формі катують і вбивають військовополонених і мирних жителів окупованих територій. Викрадають українських дітей. Депортують, переселяють і відправляють українських громадян у віддалені райони росії». 
		Крім того, Сенат Республіки Польща рішуче засудив російську агресію і закликав всі країни, які виступають за мир, демократію та права людини, визнати уряд російської федерації терористичним режимом.
		Аналогічну резолюцію 15.11.2022 прийнято Нижньою палатою парламенту Чехії [50]. У резолюції засуджується напад Росії на Україну, зокрема удари по об?єктах енергетичної інфраструктури, і не визнаються результати референдумів, на підставі яких російська влада анексувала частину української території. Окрім цього, депутати парламенту Чехії підтримали ініціативу створити спеціальний міжнародний трибунал для судового переслідування за злочини під час війни та провести розслідування Міжнародного кримінального суду.
		Щодо створення спеціального міжнародного трибуналу у зв`язку із терористичними діями росії також висловився Північноатлантичний альянс (далі - НАТО). Так, 21.11.2022 Парламентська асамблея НАТО ухвалила резолюцію, у якій закликала створити спеціальний Міжнародний трибунал щодо агресії російської федерації, а також визнала останню державою-терористом [51]. Варто зазначити, що всі 30 країн НАТО підтримали пропозиції української делегації.
		Водночас, 23.11.2022 Європейський парламент також визнав Росію державою-спонсором тероризму [52]. Відповідну резолюцію підтримали 575 європейських парламентарів, 8 були проти, 24 утрималися. Згідно з вказаною резолюцією Європарламент рішуче засуджує воєнні злочини та акти терору проти цивільного населення, що здійснені російською федерацією та її поплічниками з метою досягнення руйнівних політичних цілей в Україні та на території інших країн, та визнає росію як державу, що спонсорує тероризм, а також як державу, що використовує терористичні засоби. Європарламентарі, окрім іншого, висловили солідарність з народом України та іншими жертвами російської агресії, а також наголосили на необхідності притягнення до відповідальності тих держав, недержавних гравців та окремих осіб, які підтримують та роблять можливою збройну агресію росії, а також посилюють її військові потужності. Водночас, депутати Європейського парламенту закликали Єврокомісію та країни-члени поєднати зусилля для створення широкого міжнародного «компенсаційного механізму», який має включати створення міжнародного реєстру завданої шкоди та механізми взаємодії із українською владою у цих справах [53].
		З цього приводу суд вважає за необхідне констатувати, що саме ці положення резолюції Європарламенту від 23.11.2022 співвідносяться із положеннями Закону України «Про санкції», зокрема щодо застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», та стягнення в дохід держави активів, які належать відповідним особам - у даному випадку відповідачу ОСОБА_1 , оскільки останній, як уже встановлено, сприяв та продовжує сприяти завданню істотної шкоди національній безпеці України, яка підтверджується фактом інформаційної, ідеологічної підтримки ним державної політики російської федерації, пропагандою російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, оскільки російська федерація вчиняє відкриту збройну агресію проти України, що призвело до захоплення частини території України, руйнуванню населених пунктів, промислової та цивільної інфраструктури, людських втрат.
		З огляду на викладене, суд констатує, що своїми умисними діями, ОСОБА_1 значною мірою сприяв створенню суттєвої загрози національній безпеці, суверенітету чи територіальній цілісності України (в тому числі шляхом збройної агресії чи терористичної діяльності). Його умисні дії фактично містять ознаки інформаційного сприяння вчиненню дій або ухваленню рішень, зазначених у пункті 2 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції», зокрема шляхом організації та безпосереднього здійснення публічних дій, спрямованих на: 
		-        виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії проти України, окупації територій України, вчинення діянь, які відповідно до норм міжнародного права та/або законодавства України мають ознаки воєнних злочинів, геноциду або злочинів проти людяності;
		-        глорифікацію осіб, які здійснювали збройну агресію проти України, представників збройних формувань держави-агресора, іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих державою-агресором, а також представників окупаційної адміністрації держави-агресора та представників підконтрольних державі-агресору самопроголошених органів, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України;
		-        підтримання політики держави-агресора щодо невизнання права Українського народу на самоідентифікацію та самовизначення, викривлення уявлення про самобутність Українського народу та його прагнення до незалежності, що реалізується через поширення фальшивих ідеологем, в основі яких лежить завідомо хибне та маніпулятивне ототожнення українського патріотизму з «нацизмом» чи іншими людиноненависницькими ідеологіями (підпункт «в» пункту 2 абзацу 4 частини 1 статті 51 Закону України «Про санкції»).
		Водночас, як уже зазначено вище, відповідно до чинного законодавства, пропаганда російського неонацистського тоталітарного режиму, до якої вдавався відповідач, як до, так і після повномасштабного вторгнення російської федерації 24.02.2022, є формою терористичної діяльності відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». 
		Таким чином, враховуючи, що у ході судового розгляду фактичні обставини справи підтверджені відповідними доказами та, відповідно, суд вважає, що таких доказів, поданих позивачем, достатньо, щоб дійти висновку, що ОСОБА_1 здійснює терористичну діяльність, а також вчинив дії, які створюють реальні та потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також порушують права і свободи громадянина, інтереси суспільства та держави, а тому, ОСОБА_1 як фізична особа (громадянин України), є суб`єктом застосування санкції, передбаченої пункт 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».
		 
		19.  Щодо змісту поняття активів, до яких можуть застосовуватися санкції
		Поняття активів надано у Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06.12.2019 № 361-IX (далі - Закон № 361-IX).
		Так, згідно з пунктами 2, 3 частини 1 статті 1 Закону № 361-IX під активами розуміються кошти, зокрема електронні гроші, інше майно, майнові та немайнові права, віртуальні активи, а під активами, пов`язаними з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням є всі активи, що прямо (а щодо права власності на корпоративні права - також опосередковано (через інших осіб) перебувають у власності, у тому числі у спільній власності, або передаються на користь осіб, включених до переліку осіб, пов`язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції (далі - Перелік осіб), осіб, які здійснюють фінансові операції від імені або за дорученням осіб, включених до Переліку осіб, та осіб, якими прямо або опосередковано (через інших осіб) володіють або кінцевими бенефіціарними власниками яких є особи, включені до Переліку осіб, а також активи, отримані від таких активів.
		З огляду на викладене, активами до яких можуть бути застосовані санкції, суд визнає будь-яке майно, щодо якого особа може здійснювати управлінські, розпорядчі функції, отримувати прибутки чи користуватися у будь-який спосіб. 
		 
		20.  Підтвердження факту належності активів відповідачу
		З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянину України, РНОКПП  НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер платника податків російської федерації  НОМЕР_3 , на праві приватної власності належать такі активи:
		-        квартира, загальною площею 63,7 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (набув у приватну власність 16.12.2019);
		-        причеп легковий НОМЕР_4 , 2013 року випуску, VIN-код (№ кузова)  НОМЕР_5 (набув у приватну власність 14.05.2013);
		-        транспортний засіб SSANG YONG KYRON, 2008 року випуску, VIN  НОМЕР_7 , номерний знак  НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 від 16.07.2010 (набув у приватну власність 16.07.2010).
		Вищезазначене підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 310191846 від 19.09.2022), а також відомостями із реєстраційних карток транспортних засобів (т. 2 а.с. 71, 76, 84).
		 
		21.  Щодо пропорційності втручання у право власності
		Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
		Так, як вже зазначалося вище, згідно з Указом Президента від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану» в Україні введений воєнний стан, який в подальшому продовжений до 19.02.2023 включно. Цим Указом, зокрема, встановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
		З урахуванням зазначеного, а також заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне розглянути співвідношення публічних інтересів держави України і приватних інтересів конкретного власника та встановити пропорційність втручання в право власності.
		Слід зазначити, що частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		До спірних правовідносин підлягає застосуванню Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами (учасниками Ради Європи) та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини, відкрита для підписання 04.11.1950, що набула чинності 03.09.1953, зокрема для України - 11.09.1997 (далі - Конвенція), якою закріплено права та основоположні свободи людини, яких європейські держави зобов`язалися дотримуватися.
		Ці права гарантуються як самою Конвенцією, так і протоколами до неї (Протоколи № 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов`язковість яких надана державами - сторонами Конвенції.
		Стаття 1 Першого (додаткового) протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Протоколом 4 до Конвенції гарантовано право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
		Втім, визначені права не є абсолютними та можуть підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.
		Відповідно до вимог статті 29 Загальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН, кожна людина має обов`язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об`єднаних Націй.
		Аналогічні положення закріплено статтями 12, 18, 19, 21 та 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, зокрема для України 23.03.1976).
		Будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися, зокрема, на умовах, передбачених законом. Водночас, обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті (Beyer проти Італії (Рішення Великої Палати від 05.01.2000, заява № 33202/96, § 107). При цьому, має бути розумне співвідношення між засобами та метою, що досягається - так званий «справедливий баланс» між інтересом суспільства та вимогами щодо захисту фундаментальних прав особи (серед інших, рішення у справі Edwards проти Мальти від 24.10.2006, заява № 17647/04, § 69).
		Заходи, такі як стягнення активів у дохід держави, можуть класифікуватися як контроль за користуванням майном. Право власності не є абсолютним, оскільки держава може вимагати від суб`єктів дотримуватися певних позитивних зобов`язань. У разі якщо особи своїми діями створюють суттєву загрозу національній безпеці, інтересам громадян країни, наприклад, через фінансування чи підтримку війни проти цієї країни, тероризму, держава може вжити заходів на припинення чи попередження таких дій.
		Відповідно до системи захисту прав людини, встановленої Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, національні органи повинні зробити первинну оцінку не лише існування проблеми, що викликає суспільне занепокоєння, та вимагає вжиття заходів щодо позбавлення власності, так і власне заходів, які необхідно вжити. У цьому, як і в інших сферах, на які поширюються гарантії Конвенції, національні органи користуються певною свободою розсуду (рішення у справі James та інші проти Великобританії від 21.02.1986, заява № 8793/79, § 46). Відповідно, на національні органи покладається оцінка того, чи позбавлення власності є пропорційним засобом досягнення законної мети в суспільних інтересах.
		Окрім цього, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд), останній наголошує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 01 2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
		Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, за правовою позицією Європейського суду, є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:
		?втручання держави у право особи повинне мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;
		?якщо можливість втручання у право особи передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання;
		?втручання у право особи, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції лише в тому випадку, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її права.
		Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
		Порушення норм Конвенції та протоколів до неї Європейський суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
		Водночас, суд встановив, що обмеження права відповідача користуватися та розпоряджатися належним йому майном, стягнення його активів ґрунтується на вимогах та відповідає підставам, меті і порядку його застосування, що визначені, зокрема, Законом України «Про санкції». Застосування вказаних заходів відповідає критерію «необхідність у демократичному суспільстві», оскільки в їх запровадженні з огляду на визнані факти агресії проти України існувала нагальна потреба.
		Положеннями частини 7 статті 41 Конституції України визначено, що використання власності не може завдавати шкоди, зокрема, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
		Суд враховує, що наведене вище правове регулювання було чітким і передбачуваним за наслідками для відповідача, зокрема, з огляду на встановлення у цій справі обставин.
		Окрім того, суд вважає, що втручання у право мирного володіння майном відповідача має легітимну мету забезпечити контроль за власністю (активами) особи, яка може нести потенційну загрозу національним інтересам України, її суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності державних кордонів та економічному розвитку, недопущенню втручання у внутрішні справи України, розвитку рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України, особи, яка є відповідальною за шкоду, завдану цивільному населенню, інтересам суспільства та мирового правопорядку.
		Вказаний контроль є необхідним для ефективного реагування держави на загрози її безпеці, що підтверджує, зокрема, преамбула Закону України «Про санкції». Зазначена мета відповідає пункту 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
		Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законом і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка його зазнала. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між передбачуваною метою та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
		Як вже зазналося раніше, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визнає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте вказані положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
		Так, стягнення на майно може бути виправдане важливістю дотримання міжнародного правопорядку. Європейський суд постановив, що Конвенцію слід тлумачити у такий спосіб, щоб «не перешкоджати поточній тенденції до розширення та зміцнення міжнародного співробітництва» (рішення у справі Bosphorus v. Ireland від 30.06.2005, § 108). Конфіскація (стягнення активів) також може бути використана як механізм перерозподілу на користь осіб, які постраждали від актів російської агресії в Україні.
		У даному випадку суд враховує співмірність застосування такої санкції, як стягнення активів у дохід держави із шкодою, що завдана інтересам суспільства діями відповідача. Так, як судом вже встановлено, що ОСОБА_1 будучи російським громадським та політичним діячем, а саме членом ради федерації федеральних зборів російської федерації від законодавчої влади міста Севастополя, у повному обсязі підтримує політику вищого керівництва рф, брав і бере участь в ухваленні рішень про поширення юрисдикції держави-агресора на територію міжнародно визнаних кордонів України. Дії відповідача спрямовані, зокрема, на порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, сприяння військовим діям шляхом пропаганди війни, насильства, посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, поширення серед зростаючого покоління ідеології «денацифікації та демілітаризації України», посягання на права і свободи людини, здоров`я населення, заперечення права українського народу на самовизначеність тощо.
		На підтвердження вказаного додатково варто зазначити, що Управлінням Верховного комісара ООН з прав людини на щотижневій основі публікуються дані щодо втрат серед цивільних осіб після початку вторгнення російської федерації на територію України, що є загальновідомим фактом і не потребує доказуванню у силу частини 3 статті 78 КАС України. Так, на офіційному веб-сайті ООН [41] опубліковано таку інформацію станом на 23.01.2023:
		«З 24 лютого 2022 року, коли почався збройний напад Російської Федерації на Україну, до 22 січня 2023 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ ООН) зафіксувало 18 483 випадків загибелі або поранення цивільних осіб в Україні: 7 068 загиблих і 11 415 поранених:
		7 068 загиблих: 2 800 чоловіків, 1 895 жінок, 180 дівчат і 223 хлопчиків, а також 35 дітей і 1 935 дорослих, стать яких ще не вдалось встановити;
		11 415 поранених: 2 504чоловіки, 1 779 жінок, 241 дівчинка і 330 хлопчиків, а також 267 дітей і 6 294 дорослих, стать яких ще не вдалось встановити [42].
		Більшість зафіксованих втрат серед цивільних осіб було спричинено застосуванням вибухової зброї з великою зоною ураження, включаючи обстріли з важкої артилерії та реактивних систем залпового вогню, а також ракетні та авіа удари. 
		УВКПЛ ООН вважає, що реальні цифри значно вищі, оскільки отримання інформації з деяких місць, де тривають інтенсивні бойові дії, відбувається з затримкою, та багато повідомлень із місць, звідки надходить інформація про втрати серед цивільного населення, все ще потребують підтвердження. Це відноситься, наприклад, до населених пунктів Маріуполь (Донецька область), Ізюм (Харківська область), Лисичанськ, Попасна і Сєвєродонецьк (Луганська область), а також Херсонський напрямок, де, за повідомленнями, мали місце численні випадки загибелі чи поранення цивільних осіб» (т. 3 а.с. )
		Наведені втрати серед цивільних осіб (не враховуючи невідому кількість втрат серед військових та спеціальних підрозділів правоохоронних органів, які захищають Україну від російської федерації) стали наслідком, зокрема, дій відповідача, що були встановлені вище (поширення ідей «денацифікації» і «демілітаризації» України, пропагування підтримки дій вищого політичного керівництва росії, виправдовування воєнних дій проти України та сприяння геноциду народу України, злочинам проти територіальної цілісності України та проти людяності).
		Поряд із цим, суд зазначає, що аналіз вищенаведених норм національного та міжнародного законодавства дає підстави зробити висновок, що Україна має суверенне право на захист суверенітету і територіальної цілісності, що закріплено, зокрема у Конституції України, Декларації про державний суверенітет України та загальновизнаних міжнародних нормах і правилах. При цьому, положення статті 1 Закону України «Про санкції» дозволяють державі застосовувати спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
		Таким чином, враховуючи наслідки дій відповідача для національних інтересів, а саме поширення ідей «денацифікації» і «демілітаризації» України, пропагування підтримки дій вищого політичного керівництва росії, виправдовування воєнних дій проти України, що, в свою чергу створює загрозу національній безпеці, територіальній цілісності, суверенітету та незалежності України, колегія суддів дійшла висновків про відповідність суспільним інтересам та пропорційність таких обмежувальних заходів, як стягнення активів, які належать відповідачу, що передбачено пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», оскільки таке позбавлення права власності здійснюється виключно в інтересах суспільства, з врахуванням публічного інтересу.
		Суд погоджується із позивачем, що вищевказані активи після відчуження в дохід держави зможуть використовуватися для покриття збитків, спричинених військовими діями, які були заподіяні, зокрема, внаслідок дій відповідача, сплати податків в державний бюджет та для інших потреб, а також допоможе у подальшому сприяти відновленню економічного розвитку країни.
		 
		22.  Висновки суду
		Згідно з вимогами абзацу 6 частини 7 статті 2831 КАС України за результатами розгляду позовної заяви Вищий антикорупційний суд ухвалює одне з таких рішень: 1) про застосування до фізичної або юридичної особи санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції»; 2) про відмову у задоволенні позову.
		Частиною 6 згаданої статті передбачено, що суд ухвалює рішення на користь тієї сторони, сукупність доказів якої є більш переконливою порівняно із сукупністю доказів іншої сторони.
		При оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанова Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17).
		Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції принципу справедливості розгляду справи судом.
		З урахуванням наведеного, суд вважає, що письмові, електронні та інші докази, надані позивачем разом із позовною заявою, які досліджені судом під час судового розгляду та на які, зокрема здійснені посилання у тексті рішення, у своїй сукупності відповідають вимогам належності, допустимості та достовірності, при цьому, позивачем у достатній мірі вказаними доказами підтверджено обґрунтованість позовних вимог.
		Враховуючи викладене та з урахуванням того, що в ході судового розгляду встановлені підстави, визначені статтею 51 Закону України «Про санкції» для застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 даного Закону у виді стягнення у дохід держави активів, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявленого Міністерством юстиції України адміністративного позову та, як наслідок, про необхідність його задоволення.
		 
		23.  Заходи забезпечення 
		Відповідно до частини 1 статті 157 КАС України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
		Колегія суддів наголошує на тому, що підстав для скасування вжитих у межах даної адміністративної справи ухвалою суду від 23.12.2022 заходів забезпечення адміністративного позову при вирішенні справи по суті немає, оскільки процедура застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції» та стягнення в дохід держави активів є тривалою та встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до частини 3 статті 51 Закону України «Про санкції».
		 
		24.  Судові витрати
		Відповідно до частини 2 статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
		Відтак, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, відсутність доказів понесення Міністерством юстиції України витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, а також ту обставину, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 25 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відсутні підстави для розподілу судових витрат.
		 
		25.  Порядок звернення судового рішення до виконання 
		Визначаючи спосіб звернення до виконання рішення про застосування санкції, суд звертає увагу на частину 3 статті 51 Закону України «Про санкції», якою встановлено, що рішення суду про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 цього Закону, в день набрання ним законної сили надсилається Кабінету Міністрів України для визначення суб`єкта, порядку та способу його виконання. 
		Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Судове рішення, яке набрало законної сили, є підставою для його виконання.
		З огляду на викладене та враховуючи особливості провадження даної категорії справ, суд вважає, що рішення про застосування санкції звертається до виконання Вищим антикорупційним судом в день набрання ним законної сили шляхом його направлення Кабінету Міністрів України.
		На підставі викладеного та керуючись статтями 242, 268, 2831 КАС України, статей 4, 5, 51 Закону України «Про санкції», суд,
		 
		в и р і ш и в :
		 
		1.  Позовну заяву Міністерства юстиції України (місто Київ, вулиця Городецького, 13, 01001, код ЄДРПОУ 00015622) до ОСОБА_1  (остання відома адреса перебування:  АДРЕСА_3 ), про застосування санкції, передбаченої пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції», - задовольнити.
		2.  Застосувати до ОСОБА_1 санкцію, передбачену пунктом 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про санкції».
		3.  Стягнути в дохід держави активи, а саме:
		-        квартиру, загальною площею 63,7 кв.м, що розташована за адресою:  АДРЕСА_1 ;
		-        причеп легковий НОМЕР_4 , 2013 року випуску, VIN-код (№ кузова) НОМЕР_5 ;
		-        транспортний засіб SSANG YONG KYRON, 2008 року випуску, VIN  НОМЕР_7 , номерний знак  НОМЕР_8 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9 від 16.07.2010.
		4.  Копію рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати позивачу та особі, щодо якої ставилося питання про застосування санкції, та опублікувати на офіційному веб-сайті Вищого антикорупційного суду (https://hcac.court.gov.ua/).
		5.  Рішення суду в день набрання ним законної сили надіслати Кабінету Міністрів України для визначення суб`єкта, порядку та способу його виконання.
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду протягом п`яти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні при проголошенні зазначеного рішення, мають право його оскаржити протягом п`яти днів із дня публікації рішення на офіційному веб-сайті Вищого антикорупційного суду.
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		В.В. Крикливий                         М.В. Галабала                         В.В Ногачевський
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		[1].        Публікація ухвали від 23.12.2022 про відкриття провадження у справі № 991/6655/22 на веб-порталі судової влади України: https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/hcac/administrative/rulings/991_6655_22_23-12-2022.pdf;
		[2].        Публікація оголошень та повісток про виклик у судове засідання у справі № 991/6655/22 на веб -порталі судової влади України, https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/hcac/summons/991_6655_22_23-12-2022.pdf,
		https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/hcac/summons/991_6655_22_12-01-2023.pdf, https://court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/hcac/summons/991_6655_22_24-01-2023.pdf. 
		[3].        Інформація з веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції: https://sanctions.nazk.gov.ua/sanction-person/706/; 
		[4].        Офіційний веб-сайт ради федерації федеральних зборів російської федерації, http://council.gov.ru/structure/persons/1541/; 
		[5].        Веб-сторінка ОСОБА_1 на сайті «Вікіпедія»,  ІНФОРМАЦІЯ_6 ; 
		[6].        Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 07.09.2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0013525-22# n2 ;
		[7].        Указ Президента України від 07.09.2022 № 637/2022, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637/2022#Text;
		[8].        Статут Організації Об`єднаних Націй від 24.10.1945,  https://unic.un.org/aroundworld/unics/common/documents/publications/uncharter/UN%20Charter_Ukrainian.pdf ;
		[9].        Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12#Text;
		[10].        Акт проголошення незалежності України, схвалений Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1427-12#Text; 
		[11].        Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_158#Text; 
		[12].        Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією від 31.05.1997, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_006#Text; 
		[13].        Договір про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/643_157#Text;
		[14].        Гельсінський Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1975 року, https://www.osce.org/helsinki-final-act; 
		[15].        Регламент ради федерації федеральних зборів російської федерації, www.consultant.ru/law/review/lawmaking/reglsovet/; 
		[16].        Постанова від 04.10.2022 № 404-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138923/;
		[17].        Договір про прийняття «донецької народної республіки» до складу рф від 30.09.2022,  https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210030001 ; 
		[18].        Постанова від 04.10.2022 № 408-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138927/;
		[19].        Федеральний закон рф від 04 жовтня 2022 року № 372-ФЗ, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210050001; 
		[20].        Постанова від 04.10.2022 № 405-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138924/;
		[21].        Договір про прийняття «лнр» до складу рф від 30.09.2022, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210030002; 
		[22].        Постанова від 04.10.2022 № 409-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138928/;
		[23].        Федеральний закон рф від 04 жовтня 2022 року № 373-ФЗ, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210050002; 
		[24].        Постанова від 04.10.2022 № 406-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138925/;
		[25].        Договір про прийняття Запорізької області до складу рф від 30.09.2022, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210030004;
		[26].        Постанова від 04.10.2022 № 410-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138929/;
		[27].        Федеральний закон рф від 04 жовтня 2022 року № 374-ФЗ, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210050003;
		[28].        Постанова від 04.10.2022 № 407-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138926/;
		[29].        Договір про прийняття Херсонської області до складу рф від 30.09.2022, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210030003;
		[30].        Постанова від 04.10.2022 № 411-СФ, https://council.gov.ru/activity/documents/138930/;
		[31].        Федеральний закон рф від 04 жовтня 2022 року № 375-ФЗ, https://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202210050004;
		[32].        Інформація з інтернет-ресурсу «Комсомольська Правда», https://www.sevastopol.kp.ru/daily/27378.5/4560080/.
		[33].        Інформація з офіційного веб-сайту ради федерації федеральних зборів російської федерації, http://council.gov.ru/events/news/138530/;
		[34].        Інформація щодо застосування санкцій Радою Європейського Союзу, https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX%3A02014D0145-20221006&qid=1667384748776;
		[35].        Інформація щодо застосування санкцій Міністерством фінансів Сполучених Штатів Америки, https://home.treasury.gov/policy-issues/financial-sanctions/recent-actions/20220930;
		[36].        Інформація щодо застосування санкцій Короліством Великої Британії і Північної Ірландії, https://ofsistorage.blob.core.windows.net/publishlive/2022format/ConList.pdf;
		[37].        Інформація щодо застосування санкцій урядом Канади, https://gazette.gc.ca/rp-pr/p2/2022/2022-04-13/html/sor-dors64-eng.html;
		[38].        Інформація щодо застосування санкцій Міністерством закордонних справ Австралії, https://www.dfat.gov.au/international-relations/security/sanctions/consolidated-list;
		[39].        Інформація з офіційного сайту Міністерства юстиції України, https://minjust.gov.ua/news/ministry/povidomlennya-pro-rozglyad-spravi-sudom-za-pozovom-minyustu-do-kolbina-sergiya-mikolayovicha-pro-zastosuvannya-sanktsii-peredbachenoi-punktom-11-chastini-1-statti-4-zu-pro-sanktsii; 
		[40].        Відеозапис, розміщений на ютуб-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3»,  ІНФОРМАЦІЯ_9 ;
		[41].        Відеозапис, розміщений на ютуб-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_4», ІНФОРМАЦІЯ_25;
		[42].        Дані щодо втрат серед цивільних осіб після початку вторгнення російської федерації на територію України, які розміщені на офіційному веб-сайті ООН, https://ukraine.un.org/sites/default/files/2023-01/Ukraine%20-%20civilian%20casualty%20update%20as%20of%2022%20January%202023%20UKR.pdf;
		[43].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_26»,  ІНФОРМАЦІЯ_10 ; 
		[44].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_27»  ІНФОРМАЦІЯ_11 ; 
		[45].        Інформація з інтернет-ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_12 »,  ІНФОРМАЦІЯ_13 ; 
		[46].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_28»,  ІНФОРМАЦІЯ_14 ; 
		[47].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_28»,  ІНФОРМАЦІЯ_15 ; 
		[48].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_29»,  ІНФОРМАЦІЯ_16 ; 
		[49].        Інформація з інтернет-ресурсу « ІНФОРМАЦІЯ_12 »,  ІНФОРМАЦІЯ_17 ; 
		[50].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_27»,  ІНФОРМАЦІЯ_18 ;
		[51].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_29»,  ІНФОРМАЦІЯ_19 ; 
		[52].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_27»,  ІНФОРМАЦІЯ_20 ; 
		[53].        Інформація з інтернет-ресурсу «ІНФОРМАЦІЯ_30»,  ІНФОРМАЦІЯ_21 ;
		[54].        Ухвала слідчого судді Комсомольського районного суду м. Херсона у справі № 667/9686/15-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/54256598.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...