Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 300/5603/22 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; забезпечення права особи на доступ до публічної інформації.
Надіслано для оприлюднення: 02.02.2023. Зареєстровано: 03.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2023.
Дата набрання законної сили: 07.03.2023
Номер судового провадження: П/300/7317/22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"02" лютого 2023 р. справа № 300/5603/22
		м. Івано-Франківськ 
		 
		Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Остап`юка С.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом  ОСОБА_1 до Офісу Президента України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
		 ВСТАНОВИВ:
		 
		30.12.2022 ОСОБА_1 (далі  позивач) звернулася в суд з адміністративним позовом до Офісу Президента України (далі  відповідач) про визнання незаконною відмову у наданні інформації на запит від 03.11.2022 та зобов`язання надати інформацію на запит від 03.11.2022. 
		04.01.2023 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Заявлені позовні вимоги позивача, обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення норм Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про інформацію» відмовив у наданні відповіді на запит від 03.11.2022 про стан розгляду питання про втрату/припинення громадянства України звільненого судді Касаційного господарського суду Верховного Суду ОСОБА_2 , обґрунтовуючи тим, що запитувана інформація є конфіденційною.
		Відповідач, ухвалу про відкриття провадження у справі від 04.01.2023 отримав 12.01.2023, а 16.01.2023  копію позовної заяви з доданими до неї документами. Правом подання відзиву на позову заяву не скористався. Згідно з частиною 4 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
		Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив наступне. 
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до Президента України (комісії при Президентові України з питань громадянства) і запитом про надання інформації про розгляд питання втрати/припинення громадянства України судді Львова Богдана Юрійовича, а саме: чи перебуває на розгляді Комісії питання щодо втрати/припинення ОСОБА_2 громадянства України? Чи надходили до Комісії подання та/чи інші документи щодо втрати/припинення ОСОБА_2 громадянства України? Які саме? Чи розробляється указ Президента України про втрату/припинення Львовом Богданом Юрійовичем громадянства України? Який стан розгляду питання про втрату/припинення ОСОБА_2 громадянства України?
		Підставами звернення позивача як юристки громадської організації «Фундація ДЕЮРЕ» (аналітичний центр прямої дії, створений у 2016 році для сприяння розвитку правовладдя (верховенства права) та реформ у сфері правосуддя в Україні), із запитуваною інформацію було оприлюднення 15 вересня, журналістами Радіо Свобода, інформації про наявність у судді Верховного Суду голови Касаційного господарського суду Богдана Львова паспорта та ідентифікаційного коду платника податків Російської Федерації та доручення, 28 жовтня 2022 року, Президентом України Володимиром Зеленським Комісії при Президентові України з питань громадянства розглянути ці обставини. 
		Метою отримання позивачем вказаної інформації було здійснення громадського контролю над діяльністю судової влади, підтримання дискусії щодо доброчесності суддів, неприпустимості здійснення правосуддя громадянами Російської Федерації, суспільного інтересу в інформації, що стосується судді, який здійснює судочинство, маючи громадянство країни-агресора, а також з метою отримання інформації про те, як влада реагує на випадки порушення суддею законодавства щодо єдиного громадянства України та ролі запитувача такої інформації в її поширенні суспільству. 
		Департамент з питань звернень громадян Офісу Президента України, надав позивачу відповідь (№ 22/1-09/3442 від 11.11.2022) на її запит, з посиланням на статті 19, 32 Конституції України, статті 6, 22, 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації», рішення Конституційного Суду України за № 2-рп/2012 від 20.01.2012, та повідомив, що запитувана позивачем інформація є конфіденційною та стосується питання припинення громадянства України іншої людини. Поширення зазначеної інформації може призвести до порушення прав та законних інтересів особи, завдати їм істотної шкоди. 
		Позивач, вважаючи надання такої відповіді відмовою у наданні запитуваної інформації, звернулася до суду з даним адміністративним позовом. 
		Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації».
		Метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
		Згідно з статтею 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації  фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації  суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. 
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація  це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
		Згідно з статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
		Відповідно до пункту 2 статті 5 даного Закону доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
		Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
		Відповідно до частини 2 статті 6 цього ж Закону обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
		Відповідно до частин 3, 4 даної норми Закону інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше.
		Частиною 1 статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що конфіденційна інформація  інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.
		Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди  лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 7 Закону).
		Згідно з статтею 21 Закону України «Про інформацію» інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Згідно з статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
		Таким чином, лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.
		Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя узгоджується із міжнародно-правовими актами.
		Так, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції; органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8).
		Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що ніхто не повинен зазнавати свавільного чи незаконного втручання в його особисте і сімейне життя, свавільних чи незаконних посягань на недоторканність його житла або таємницю його кореспонденції чи незаконних посягань на його честь і репутацію (пункт 1 статті 17).
		Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані)  відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
		Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.
		Згідно з статтею 20 Закону України «Про інформацію» за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
		Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
		Згідно пункту 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба  діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
		Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року № 1165 (1998) (далі - Резолюція № 1165) вказала, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року за № 2-рп/2012 в аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:
		- інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;
		- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Суд, виходячи з положень частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», частини другої статті 21 Закону України «Про інформацію» та статті 32 Конституції України, зазначає, що конфіденційна інформація може поширюватись у таких випадках: особа самостійно встановила випадки (порядок, умови), коли ця інформація може поширюватись; коли особа у відповідь на прохання/пропозицію дає згоду на використання своїх конфіденційних даних. При цьому використання таких даних третьою особою здійснюється відповідно до умов наданої особою згоди; коли закон дозволяє певним суб`єктам отримувати та використовувати конфіденційну інформацію без згоди особи. У таких випадках суб`єкт діє на виконання установлених повноважень та для досягнення визначеної мети і поширення конфіденційної інформації обмежується положеннями закону; коли розголошення конфіденційної інформації відповідає суспільному інтересу і право громадськості знати цю інформацію переважає шкоду, яку може бути завдано особі поширенням її конфіденційної інформації. Таке поширення здійснюється відповідно до статті 29 Закону України «Про інформацію».
		Положення частини першої статті 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації» не передбачає можливості для суб`єктів владних повноважень відносити інформацію до конфіденційної. Такі суб`єкти можуть обмежувати доступ до інформації лише шляхом віднесення її до службової або таємної відповідно до закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди  лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина друга статті 7 Закону № 2939-VI).
		Ці положення узгоджуються з положеннями частини другої статті 32 Конституції України, відповідно до якої не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
		Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення.
		З врахуванням положень частини другої статті 7 Закону № 2939-VI та частини другої статті 32 Конституції України суспільними інтересами (інтерес громадськості), у яких конфіденційна інформація може бути поширена, є лише інтереси національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Вимога частини першої статті 29 Закону України "Про інформацію" щодо встановлення переваги потенційної шкоди від поширення конфіденційної інформації над правом громадськості знати її відображає принцип пропорційності обмеження права, який є аспектом принципу верховенства права, передбаченого статтею 8 Конституції України і через призму якого досліджується правомірність будь-якого обмеження права, в тому числі права на отримання інформації.
		Такий підхід також відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (статті 8) та практиці Європейського суду з прав людини, відповідно до яких втручання у право на приватність особи можливе, якщо воно ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві.
		Аналіз вказаних положень законів свідчить, що розпорядник повинен застосовувати вимоги, передбачені частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, з урахуванням особливостей вищевказаних положень, таким чином: встановлення відповідності обмеження доступу до запитуваної конфіденційної інформації одному із захищених інтересів (у справах щодо надання конфіденційної інформації, як правило, такими інтересами є захист репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно); встановлення можливості завдання істотної шкоди цим інтересам; порівняння цієї потенційної шкоди з правом громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Якщо ця шкода не переважає суспільний інтерес в доступі до інформації, то конфіденційна інформація може бути розголошена і доступ до неї не може бути обмежений.
		Таким чином, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини.
		Відповідно до статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону (частина 1).
		Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (частина 2) .
		Як наслідок, відмова у доступі до публічної інформації повинна містити: якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам); у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (пункт 2 частини другої статті 6 Закону); чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (пункт 3 частини другої статті 6 Закону).
		Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих трьох підстав означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.
		З урахуванням положень частини другої статті 29 Закону України «Про інформацію» (Закон № 2657-XII) предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
		Перелік видів інформації, що може бути предметом суспільного інтересу, не є вичерпним.
		З огляду на характер суспільно необхідної інформації законодавство не надає вичерпного визначення цього поняття. Гнучкість законодавства в цьому аспекті виправдано надає можливість визначати, чи є конкретна інформація суспільно необхідною, з врахуванням індивідуальних обставин справи.
		Таким чином, оцінюючи запитувану інформацію на предмет наявності суспільного інтересу до неї, суд вважає, що запитувана позивачем інформація вважається суспільно необхідною, оскільки її поширення сприяє: дискусії з питань, що хвилюють суспільство чи його частину, необхідності роз`яснення питань, які важливі для актуальної суспільної дискусії; з`ясуванню та розумінню причин, які лежать в основі рішень, які приймає державний орган; посиленню підзвітності і підконтрольності влади суспільству загалом, у тому числі шляхом забезпечення прозорості процесу підготовки і прийняття владних рішень; інформуванню про діяльність та поведінку публічних осіб, тобто осіб, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, у ширшому значенні, осіб, які відіграють певну роль у громадському житті - в політиці, соціальній сфері чи у будь-якій іншій сфері; викриттю недоліків у діяльності органів публічної влади, їхніх працівників; виявленню порушень прав людини, зловживання владою, корупційних правопорушень, неетичної поведінки публічних службовців, невиконання (чи неналежного, недбалого виконання) ними своїх обов`язків, дискримінації за будь-якою ознакою; виявленню фактів введення громадськості в оману.
		Крім того, визначаючи те, чи є інформація суспільно необхідною, суд враховав: особу запитувача  представника громадської організації, яка, створює майданчик для суспільного обговорення важливих питань, систематично інформує суспільство про суспільні події і це є додатковим аргументом на користь наявності суспільного інтересу запитуваної нею інформації; наявність суспільної дискусії на момент отримання розпорядником інформації запиту (стосується актуальної дискусії, яка ведеться, у засобах масової інформації); час, який минув з моменту створення інформації. 
		Таким чином, враховуючи вищевикладені судом висновки, зміст запитуваної позивачем у відповідача інформації про розгляд питання втрати/припинення громадянства України судді ОСОБА_2 та перелік поставлених у запиті питань, суд вважає надану відповідачем відповідь такою, що надана не по суті запиту і, як наслідок, відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» надана не по суті запиту відповідь вважається неправомірною відмовою в наданні інформації, що є підставою для визнання такої відмови відповідача, як розпорядника інформації, протиправною. 
		За таких обставини, суд, з метою відновлення порушених прав позивача, вважає, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною відмову відповідача в наданні інформації на запит від 03.11.2022 та зобов`язання відповідача повторно розглянути запит позивача від 03.11.2022 і надати на нього обґрунтовану відповідь із врахування вищезазначених висновків суду. 
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає позивачем позовні вимоги обґрунтованими, тому заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
		Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, позивач, згідно з квитанцією за № Т005-028Т-23К7-5ХЕК від 14.12.2022, підтвердила сплату судового збору на суму 793, 92 гривень, за подання даного адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 793, 92 гривень.
		 
		На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 
		 
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити повністю. 
		Визнати протиправною відмову Офісу Президента України в наданні ОСОБА_1 інформації на запит від 03.11.2022. 
		Зобов`язати Офіс Президента України (індекс 01220, вулиця Банкова, будинок 11, місто Київ) повторно розглянути запит ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) від 03.11.2022 та надати на нього обґрунтовану відповідь.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Президента України (індекс 01220, вулиця Банкова, будинок 11, місто Київ) судовий збір в розмірі 793 (сімсот дев`яносто три) гривні 92 копійки.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		Суддя Остап`юк С.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...