Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/10603/17 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 03.02.2023.
Дата набрання законної сили: 25.01.2023
Номер судового провадження: 61-6733ск22

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України                         
		           
		 
		25 січня 2023 року
		м. Київ
		 
		 
		справа № 756/10603/17
		провадження № 61-6733св22
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Фаловської І. М., 
		 
		суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),             Стрільчука В. А.,           
		 
		учасники справи: 
		 
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Заришняк Г. М., Музичко С. Г., 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виключення запису про народження дитини та оспорювання батьківства.
		 
		Позов мотивовано тим, що на момент реєстрації 05 серпня 2003 року шлюбу з ОСОБА_2 остання перебувала у шлюбі з квітня 2001 року з ОСОБА_4 , тому                  25 лютого 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві актовий запис про шлюб, складений 05 серпня 2003 року, анульовано на підставі статті 39 СК України.
		 
		У позивача виникли сумніви щодо факту його біологічного батьківства стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 ,                                  ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		Враховуючи наведене, позивач просив виключити відомості про його батьківство з актового запису від 09 грудня 2003 року № 2458 про народження ОСОБА_7 ,                    ІНФОРМАЦІЯ_1 та з актового запису від 16 листопада 2005 року                 № 2447 про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		 
		Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року позовні вимоги в частині виключення відомостей про батьківство ОСОБА_1 з актового запису про народження ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено без розгляду за заявою ОСОБА_1 .
		 
		Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
		 
		Справа розглядалася судами неодноразово.
		 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року у складі судді Диби О. В. відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з підстав пропуску строку, встановленого статтею 56 КпШС України звернення до суду з позовом, який є преклюзивним, і підстави для його поновлення відсутні.
		 
		Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва  від 25 лютого                    2019 року стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 9 000,00 грн.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що  ОСОБА_1 пропустив позовну давність на оспорювання запису про батьківство, встановлену статтею 56 КпШС України. Суд першої інстанції ухвалив справедливе рішення, виходячи з інтересів дитини, принципів справедливості, добросовісності та розумності.
		 
		Постановою Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 травня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що під час нового розгляду справи апеляційний суд має перевірити доводи ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску позовної давності; надати оцінку правовідносинам сторін для встановлення балансу між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства за обставин цієї справи; встановити, чи відповідатиме статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосування наслідків спливу позовної давності; чи буде в найкращих інтересах дитини поновлення позовної давності для позову у цій справі; на виконання вимог цивільного процесуального законодавства дослідити та оцінити зібрані у справі докази і ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову. Додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 лютого 2019 року залишено без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що  ОСОБА_1 пропустив позовну давність на оспорювання запису про батьківство, встановлену статтею 56 КпШС України. Перевіряючи поважність пропуску строку звернення до суду, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_1 без поважних причин не звертався до суду майже 14 років, так як за обставин справи про порушення своїх прав він міг дізнатися одразу ж після народження сина ОСОБА_10 . 
		 
		Колегія суддів вважала недоведеними доводи позивача, що про порушення свого права він дізнався лише у 2015-2016 роках і тому не звертався до суду раніше. Таким чином судом встановлено про обізнаність позивача ще в 2003 року про те, що він може не  бути батьком сина ОСОБА_10 . 
		 
		Апеляційний суд вказав, що початок перебігу такого строку за законодавством України відраховується не лише від обізнаності про порушення свого права, а й від часу, коли особа могла довідатися про порушення свого права.
		 
		Апеляційний суд також зауважив, що поновлення ОСОБА_1 позовної давності та задоволення позову за таких обставин не буде відповідати найкращим інтересам дитини, оскільки позбавить дитину як права мати батька, так і права отримувати належне матеріальне забезпечення для розвитку власних здібностей, оскільки наявне рішення суду про стягнення з позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_10 .
		 
		Постановою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
		 
		Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки аргументам заявника щодо об`єктивної можливості бути обізнаним про відсутність свого батьківства, а обмежився лише констатацією факту спливу річного строку, передбаченого частиною першою статті 56 КпШС України.
		 
		Суд касаційної інстанції також вказав на те, що апеляційний суд під час нового апеляційного розгляду має перевірити доводи ОСОБА_1 щодо поважності причин пропуску позовної давності; надати оцінку правовідносинам сторін для встановлення балансу між інтересами дитини та батька щодо встановлення його батьківства за обставин цієї справи; встановити, чи відповідатиме статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосування наслідків спливу позовної давності; чи буде в найкращих інтересах дитини поновлення позовної давності для позову у цій справі; на виконання вимог цивільного процесуального законодавства дослідити та оцінити зібрані у справі докази і ухвалити судове рішення по суті позовних вимог відповідно до встановлених обставин та вимог закону.
		 
		За результатами повторного апеляційного перегляду справи постановою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 01 лютого 2019 року скасовано, ухвалено нове рішення.
		 
		Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. 
		 
		Виключено відомості про батьківство ОСОБА_1 з актового запису № 2458                 від 09 грудня 2003 року про народження ОСОБА_5 ,                       ІНФОРМАЦІЯ_1 , зробленого Відділом реєстрації актів громадянського стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.
		 
		Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 лютого 2019 року скасовано. Відмовлено у задоволенні заяви представника  ОСОБА_2 - адвоката Безпалюк Н. В. про стягнення витрат на правничу допомогу. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що для правильного застосування частини першої статті 56 КпШС України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про своє батьківство, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про своє батьківство. На сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту оспорюваного батьківства.
		 
		Судом встановлено, що за результатом аналізу ДНК-тесту від 16 вересня 2016 року, можливість біологічного батьківства ОСОБА_1 по відношенню до                            ОСОБА_7 повністю виключена. Вказане свідчить про об`єктивну обізнаність ОСОБА_1 про відсутність свого батьківства саме з часу отримання ДНК-тесту, що свідчить про відсутність підстав вважати позовну давність пропущеною.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		 
		16 липня 2022 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку, звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року і залишити в силі рішення Оболонського районного суду міста Києва від 01 лютого 2019 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 лютого                     2019 року.
		 
		У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої 
		статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції  застосував норму статті 56 КпШС України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду                   від 23 січня 2019 року у справі № 447/218/13-ц.
		 
		Заявниця вказує на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення, апеляційний суд скопіював три останні абзаци з постанови Верховного Суду від 18 серпня 2021 року та не звернув увагу, що зазначені обставини підлягали системному аналізу разом із доказами та обставинами, які вже були встановлені судом першої інстанції на підставі досліджених доказів. 
		 
		Перевіряючи на предмет законності рішення місцевого суду, апеляційний суд не надав належної правової оцінки аргументам заявниці щодо об`єктивної можливості бути обізнаним про відсутність свого батьківства, не дослідив той факт, що свідки в суді першої інстанції повідомляли, що позивач знав про те, що на момент народження ОСОБА_5 він не є його біологічним батьком. 
		 
		Стверджує, що апеляційний суд обмежився лише констатацією факту отримання позивачем аналізу ДНК і саме з цим пов`язав початок перебігу строку позовної давності. 
		 
		Судом апеляційної інстанції не враховано, що рішення суду першої інстанції, ухвалене у цій справі, відповідало правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 447/218/13-ц, згідно з якими статтею 56 КпШС України визначалося, що особа може оспорити своє батьківство виключно протягом року з того часу, коли їй стало відомо про вчинення запису про батьківство. Тобто строк у один рік є присічним та не підлягає поновленню.
		 
		Також апеляційний суд під час ухвалення судового рішення не врахував покази свідків, що є порушенням норм процесуального права. 
		 
		Рішення суду про скасування запису про батьківство позивача стосовно ОСОБА_5 порушує права останнього та не відповідає інтересам дитини. 
		 
		Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
		 
		У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Звертає увагу, що до моменту отримання ДНК-тесту він не був достеменно обізнаний, що не є біологічним батьком ОСОБА_10 . 
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
		 
		У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження колегією у складі п`яти суддів.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		Установлено, що 05 серпня 2003 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_11 ) зареєстрували шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва складено актовий запис за № 967.
		 
		ОСОБА_2 , вступаючи 05 серпня 2003 року у шлюб із ОСОБА_1 , перебувала з 2001 року у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , який не був припинений (том 1, а. с. 12).
		 
		25 лютого 2016 року Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві анульований актовий запис № 967 від 05 серпня 2003 року про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_12 . 
		 
		Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 22 грудня 2016 року шлюб ОСОБА_12 та ОСОБА_4 , зареєстрований 06 квітня 2001 року, визнано недійсним (том 1, а. с. 99). 
		 
		ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_13 , у свідоцтві про народження якого батьком записаний ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 , про що в книзі записів актів громадського стану про народження 09 грудня 2003 року зроблено відповідний запис за № 2458 (том 1, а с. 6).
		 
		За результатом аналізу ДНК-тесту від 16 вересня 2016 року, можливість біологічного батьківства ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_5 повністю виключена (том 1, а. с. 13).
		 
		Відповідно до висновку експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 15 грудня 2017 року № 338 вирішити питання біологічного батьківства ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_14 неможливо у зв`язку з тим, що ОСОБА_15 для відбору зразка крові доставлений не був (том 1, а. с. 44). 
		 
		У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду 
		міста Києва із заявою про поновлення строку звернення до суду з позовом на підставі статті 56 КпШС України, частини шостої статті 136 СК України                                    (том 1, а. с. 106-107).
		Мотивувальна частина
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
		 
		Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		 
		Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Щодо вирішення апеляційним судом питання про строк звернення позивача до суду з позовом про виключення запису щодо нього, як батька з актового запису про народження дитини
		 
		За сукупністю всіх встановлених судом обставин, апеляційний суд вважав, що вимоги позивача заявлені в межах строку позовної давності. 
		 
		Колегія суддів Верховного Суду з такими висновками у повній мірі не погоджується з огляду на таке.
		 
		Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. 
		 
		Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
		 
		Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (стаття 7). 
		 
		За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше                 01 січня 2004 року. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18 (провадження № 61-21042св21).
		 
		Суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний актовий запис № 2458, згідно з яким батьком ОСОБА_5 записано ОСОБА_1 , здійснено 09 грудня                2003 року, обґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення КпШС України, чинні на час їх виникнення. 
		 
		Такий висновок суду апеляційної інстанції є правильним та узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах                                                 від 17 вересня 2018 року у справі № 757/36468/16-ц (провадження № 61-33595св18), від 19 грудня 2018 року у справі № 336/2362/16-ц (провадження № 61-19794св18), від 20 жовтня 2021 року у справі № 473/1343/18 (провадження № 61-9344св21),                  від 22 червня 2022 року у справі № 334/1998/18 (провадження № 61-21366св21). 
		 
		Згідно з частиною першою статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, 
		в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.
		 
		Встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно по відношенню до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, вона не забезпечила в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя (рішення Європейського суду з прав людини від 28 листопада 1984 року у справі «Расмуссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]), від 09 жовтня 1999 року                             № 34308/96 у справі «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria]).
		 
		В абзаці 4 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня            1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» судам роз`яснено, що оскільки перебіг встановленого статтею 56 КпШС України річного строку на оспорювання батьківства починається з того часу, коли особа, яка з її відома записана батьком дитини, дізналась або повинна була дізнатися про вчинення запису, та обставина, що особа, з відома якої вчинено запис, дізналася, що вона не є батьком дитини, після закінчення цього строку, не змінює порядок його обчислення, але може бути врахована при вирішенні питання щодо поважності причин пропуску строку.
		 
		Посилаючись на поважність причин пропуску строку на звернення до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що не мав сумніву щодо свого батьківства стосовно ОСОБА_5 , однак йому стало відомо, що на момент реєстрації           05 серпня 2003 року шлюбу з ОСОБА_2 остання перебувала у шлюбі з квітня 2001 року з ОСОБА_4 . Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві 25 лютого 2016 року актовий запис про шлюб, складений 05 серпня 2003 року, анульовано на підставі статті 39 СК України. 
		 
		Після цього у позивача виникли сумніви щодо його біологічного батьківства стосовно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатом аналізу ДНК-тесту від 16 вересня 2016 року можливість біологічного батьківства ОСОБА_1 щодо ОСОБА_5 повністю виключена.
		 
		Отже, необізнаність позивача про те, що він не є батьком ОСОБА_5 свідчить про поважність причин пропуску строку, встановленого статтею 56 КпШС України, на звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства.
		 
		З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення питання строку звернення до суду з відповідним позовом змінити, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
		 
		Щодо вирішення справи по суті
		 
		Згідно з частиною першою статті 55 КпШС України, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини - за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду.
		 
		У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року           № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 56 КпШС України в судовому порядку батьківство (материнство) може бути оспорено як у випадках, коли в акті про реєстрацію народження батьками дитини вказано осіб, які уклали між собою шлюб, так і тоді, коли батьками дитини при реєстрації встановлення батьківства на підставі спільної заяви батька й матері дитини записано осіб, які в шлюбі не перебувають. Проте в будь-якому разі не можуть бути задоволені вимоги про оспорювання свого батьківства, пред`явлені особою, записаною батьком за її заявою або за спільною заявою з матір`ю дитини, якщо в момент подачі заяви їй було відомо, що фактично вона не є батьком цієї дитини.
		Беззаперечним доказом для визнання чи спростування батьківства у судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.
		 
		У частині другій статті 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		 
		Предметом доказування у цій справі є встановлення факту біологічної спорідненості ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
		 
		Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
		 
		У статті 109 ЦПК України визначено, що у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно  від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
		 
		Стаття 109 ЦПК України встановлює процесуальні наслідки для осіб, які ухиляються від участі в експертизі. Суд може визнати факт для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні лише у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо.
		 
		Застосування наслідків ухилення від участі в експертизі можливе лише після постановлення ухвали про призначення експертизи та підтвердження факту ухилення особи від участі в експертизі. Ухиленням від участі в експертизі є умисні дії особи, яка бере участь у справі, метою яких є неможливість проведення експертизи.
		 
		Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. 
		 
		Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі № 559/2087/18 (провадження № 61-16407св21).
		 
		Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2017 року в зазначеній справі за заявою представника позивача була призначена судово-генетична експертиза, проте не була проведена у зв`язку з тим, що ОСОБА_13 не був доставлений для відбору зразка крові. 
		 
		Враховуючи наведене, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, зокрема наданого позивачем аналізу ДНК-тесту, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 та виключення відомостей про його батьківство з актового запису про народження ОСОБА_7 , здійсненого                09 грудня 2003 року. 
		 
		Доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 січня 2019 року у справі                               № 447/218/13-ц, не заслуговують на увагу, оскільки вказаною постановою справу направлено на новий розгляд, тобто правовий висновок судом касаційної інстанції у спірних правовідносинах не сформований. При цьому під час нового розгляду справи постановою апеляційного суду від 23 лютого 2021 року позов задоволено та виключено відомості про батька з актових записів народження дітей. Постанову суду апеляційної інстанції в цій справі залишено без змін постановою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року (провадження № 61-6565св21).
		 
		Доводи касаційної скарги про неналежне дослідження апеляційним судом наявних у матеріалах справи доказів та не встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема обізнаності позивача про батьківство щодо ОСОБА_5 з моменту народження останнього - ІНФОРМАЦІЯ_3 , та як наслідок безпідставне задоволення позову ОСОБА_1 про виключення з актового запису про народження дитини відомостей про його батьківство, колегія суддів до уваги не бере у зв`язку з їх недоведеністю, що встановлено апеляційним судом на підставі досліджених та належним чином оцінених доказів у цій частині. 
		 
		Крім того, статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 24 листопада                  2005 року у справі «Shofman v. russia» (заява № 74826/01), Високий суд дійшов висновку про порушення статті 8 Конвенції у справах, що стосуються чоловіка, який бажає порушити позовне провадження по оскарженню свого батьківства дитини, народженої в шлюбі, Європейський Суд раніше залишив відкритим питання, чи стосується провадження у спорах про батьківство «сімейного життя» того чи іншого заявника, встановивши, що в будь-якому випадку дозвіл питання про правові відносини батька з його можливим дитиною стосується «приватного життя» батька.
		 
		У вказаному рішенні ЄСПЛ зробив висновок про те, що встановлення терміну давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. До сих пір Європейському Суду доводилося розглядати тільки такі справи, в яких з першого дня життя дитини заявник напевно знав або мав підстави припускати, що він не був батьком цієї дитини, але - з огляду на причини, що не мають відношення до закону - не робив ніяких кроків, щоб оспорити своє батьківство в межах встановленого законом терміну (див. акти Суду у справах «Йилдирим проти Австрії» [Yildirim v. Austria] і «Расмуссен проти Данії» [Rasmussen v. Denmark]).
		 
		Та обставина, що заявнику не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того, як він дізнався про його народження, не було пропорційно відносно до переслідуваної державою законної мети. Отже, незважаючи на широкі межі розсуду держави, вона не забезпечила в даному випадку поваги до права заявника на його приватне життя.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що доводи касаційної скарги зводяться лише до того, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про оспорювання батьківства, встановлений статтею 56 КпШС України. Разом із тим, вище наведено правові підстави, які свідчать про необхідність врахування фактичних обставин щодо пропуску ОСОБА_1 позовної давності з метою встановлення балансу інтересів між дитиною та батьком.
		 
		Позбавлення позивача права на оспорення свого батьківська щодо ОСОБА_5 лише з причин пропуску ним позовної давності, без з`ясування всіх обставин справи, за наявності обґрунтованих причин пропуску такого строку, не сприятиме дотриманню принципу справедливості, балансу між правами та обов`язками позивача та відповідача, з урахуванням інтересів дитини та права на повагу до приватного життя позивача.  
		 
		Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки це забезпечить права заявника на його приватне життя, що в цій справі є пропорційним легітимній меті та необхідним у демократичному суспільстві. 
		 
		Аналогічного за змістом висновку Верховний Суд дійшов у постановах від 10 травня                    2022 року у справі № 473/1343/18 (провадження № 61-827св22) та від 29 червня             2022 року у справі № 753/7478/18 (провадження № 61-21042св21).
		 
		Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції повно встановив обставини у справі, але неправильно вирішив питання щодо строку звернення позивача до суду з позовом про виключення запису щодо нього, як батька з актового запису про народження дитини, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а оскаржуване судове рішення в частині правового обґрунтування поновлення позивачу відповідного строку підлягає зміні з урахуванням висновків, наведених в цій постанові.  
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.  Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
		 
		У зв`язку з наведеним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду у цій справі змінити шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови, а в решті (резолютивну частину постанови) - залишити без змін.
		 
		Щодо судових витрат 
		 
		Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		 
		Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд 
		у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити частково.
		 
		Мотивувальну частину постанови Київського апеляційного суду від 07 червня         2022 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.
		 
		У решті постанову Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		Головуючий                                                                                 І. М. Фаловська     Судді:                                                                                            С. О. Карпенко                                                                                                                 С. Ю. Мартєв                                                                                                            В. В. Сердюк                                                                                                                                                                      В. А. Стрільчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...