Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/15952/22 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них; завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Надіслано для оприлюднення: 03.02.2023. Зареєстровано: 03.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 06.02.2023.
Дата набрання законної сили: 31.01.2023
Номер судового провадження: 22-ц/801/210/2023

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/15952/22
		Провадження № 22-ц/801/210/2023
		Категорія: 47
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.
		Доповідач:Міхасішин І. В.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		31 січня 2023 рокуСправа № 127/15952/22м. Вінниця
		 
		 
		 
		Вінницький апеляційнийсуд ускладі колегіїсуддів судовоїпалати зцивільних справ::головуючого: Міхасішина І.В.,
		суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М.
		з участю секретаря судового засідання: Ковальчук О.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу №127/15952/22
		за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду,
		за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України та Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Романюк Л.Ф.,-
		 
		встановив:
		 
		В липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.
		Позовні вимоги мотивував тим, що 10 січня 2012 року постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури Вінницької області С. Пликанчука на підставі матеріалів перевірки заяви громадянина ОСОБА_2 щодо вимагання хабара відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу № 12420001 по факту одержання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням наданих повноважень, поєднаного з вимаганням, за ознаками злочину, передбаченого ст. 368-3 ч. 4 КК України.
		10 січня 2012 року ОСОБА_1 був затриманий органом досудового розслідування в порядку ст. 115 КПК України ( в ред. 1960 року).
		13 січня 2012 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ст. 368-3 ч. 4 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді застави.
		Крім того, постановою слідчого в ОВС прокуратури Вінницької області Пликанчука С.В. від 16.01.2012 року ОСОБА_1 був відсторонений від посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.
		Постановами слідчих прокуратури Вінницької області від 11.01.2012 року та 28.03.2012 року накладений арешт на майно, що ОСОБА_1 належало на праві особистої власності. 29 березня 2012 року досудове слідство по вказаній кримінальній справі було закінчено та обвинувальний висновок, який 30.03.2012 року затверджений заступником прокурора Вінницької області, спрямований до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.
		Вироком Хмільницького міськрайонного суду від 24 лютого 2014 року визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України та призначено покарання у вигляді штрафу в розмірі 170 000,00 грн.
		В подальшому Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 13.05.2014 року зазначений вирок скасував, а справу направив прокурору Вінницької області для організації додаткового розслідування.
		16.06.2014 року старшим слідчим СУ УМВС України у Вінницькій області Касяном В.В. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 368-3 КК України з визначеною фабулою: « ОСОБА_3 , являючись головою Вінницької обласної організації товариства сприяння оброні України, службовою особою юридичної особи приватного права, отримав від ОСОБА_2 неправомірну вигоду в сумі 1 600 000 грн. за укладення договору купівлі - продажу будівлі та споруд, належних ТСО України, розташованих у АДРЕСА_1 ». Кримінальне провадження зареєстровано за № 42014020000000098.
		05.12.2014 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України, а 22.12.2014 року повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри. При цьому зміни стосувались виключно фактичних обставин, правова кваліфікація діянь не змінилась.
		11.12.2014 року слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.
		17.12.2014 року слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області своїм рішенням наклав додатковий арешт на майно ОСОБА_1 
		29.12.2014року старший прокурор відділу прокуратури Вінницької області Захарчук C.П. затвердив обвинувальний акт та спрямував його до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області.
		Зазначений обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42014020000000098 надійшов до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області 06.01.2015 року і розглядався протягом 7 років 3 місяців 9 днів. При цьому перебував у провадженні всіх суддів зазначеного суду, а також у провадженні Калинівського районного суду Вінницької області.
		14 квітня 2022 року прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю, Вінницької обласної прокуратури Зелениця Б.В. надав суду постанову про відмову від підтримання обвинувачення, яка затверджена заступником керівника Вінницької обласної прокуратури О. Смуригіним.
		Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14.04.2022 року прийнята відмова прокурора від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014020000000098 від 16.06.2014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України та закрито дане кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в його діянні складу зазначеного кримінального правопорушення. Судове рішення набуло законної сили 21 квітня 2022 року.
		ОСОБА_1 вважає, що незаконними діями працівників органів прокуратури йому заподіяно моральної шкоди.
		Незаконні діїполягалиунезаконному притягненнідокримінальноївідповідальності, незаконному обранні запобіжного заходу, відсторонені від посади, накладенні арешту на майно, незаконних проведених слідчих дій, виїмок, обшуків.
		Внаслідок більш ніж 10 річного періоду досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_1 втратив нормальні життєві зв`язки, матеріальне благополуччя сім`ї, втратив здоров`я.
		Саме через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності втратив роботу, оскільки був спочатку відсторонений, а в подальшому звільнений з посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.
		Втрата роботи та, відповідно, можливість отримувати заробітну плату, негативно вплинула на здоров`я. Загострилися хронічні захворювання, після перенесеного інфаркту стався рецидив. В жовтні 2012 року була встановлена 3 група інвалідності.
		ОСОБА_1 тривалий час - з 16 січня 2003 року працював на посаді голови обласної організації Товариства сприяння обороні України. Був членом Вінницького обласного комітету ТСО України.
		За ці роки здобув авторитет і повагу не тільки серед працівників Вінницької організації, а й всього Товариства сприяння обороні України.
		Проте через необгрунтовані обвинувачення, поширення недостовірної інформації про вчинення корупційного злочину, в тому числі через засоби масової інформації, приниження, його стосунки з багатьма оточуючими, колегами по роботі і діловими партнерами припинилися.
		Моральна шкода полягає у фізичному болі і стражданнях, переживаннях, завданих такими діями відповідачів, а також погіршенням стану здоров`я. Зокрема, безпідставне притягнення в якості обвинуваченого, постійне перебування в стресі, пов`язаному із слідчими діями і численними судовими засіданнями, призвело до кількох гіпертонічних кризів і подальшої стійкої гіпертонії, ряду серцево-судинних хвороб. ОСОБА_1 потребує щоденного прийому ліків, нагляду лікарів, щорічного дворазового лікування в оздоровчих закладах.
		Період, за який нараховується відшкодування  з 13.01.2012 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) по 21.04.2022 року(дата набуття чинності ухвали суду про закриття кримінального провадження), тобто 10 років 3 місяці 9 днів (123 місяці 9 днів). 123 міс. * 6500грн. (мінімальна заробітна плата)+9 днів*216,67 грн. (6500грн.:30 днів)= 799500+1950,03= 801450,03 грн.
		Проте позивач особисто вважає, що з урахуванням наведеного вище обґрунтування достатньою компенсацією за заподіяну йому моральну шкоду є сума 1500 000грн. 
		Враховуючи вище зазначене просив суд, стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 1 500 000,00 грн.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Вінницькогоміського суду Вінницької області від 03 листопала 2022 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду - задоволено частково.
		Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України (01601 м. Київ, вул. Бастіонна,6, код ЄДРПОУ 37567646) на користь ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса реєстрації та фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 801450,03 грн. (вісімсот одну тисячу чотириста п`ятдесят грн. 03 коп.).
		В решті позовних вимог відмовлено.
		 
		Короткий зміст вимог апеляційних скарги та позиції учасників справи у відзивах на неї та у судовому засіданні
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Вінницька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскільки визнав встановленими обставини які не були доведені належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Рішення суду у частині задоволених вимог не відповідає критеріям законності та обґрунтованості та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
		Доводи апелянта полягають у тому, що саме по собі закриття кримінального провадження у зв`язку з відмовою прокурора від обвинувачення не свідчить про незаконність дій прокуратури та не є підставою для відшкодування моральної шкоди на підставі частин 1, 2 статті 1176 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
		Крім того, на думку апелянта позивачем не надано достатніх доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди діями відповідачів, та не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на недоведеність протиправності дій правоохоронних органів, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 
		Доводи апелянта полягають в тому, що при ухваленні рішення судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що полягає в застосуванні законодавства, яке не підлягало застосуванню, висновки, викладені в рішенні суду суперечать фактичним обставинам у справі та не підтверджені належними та допустимими доказами. ОСОБА_1 не надано жодного доказу на підтвердження наявності будь-яких рішень будь-яких органів, якими визнано при цьому незаконними стосовно ОСОБА_1 дії чи бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури суду.
		04 січня 2023 року на адресу Вінницького апеляційного суду від позивача по справі ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Від інших учасників справи відзиви не надходили. 
		Представник Вінницької обласної прокуратури Войцишена Г.В. апеляційну скаргу підтримала просила суд її задовольнити на підставі доводів зазначених у апеляційній скарзі.
		Представник Державної казначейської служби України Мараховська В.Ф. апеляційну скаргу підтримала просила суд її задовольнити в повному обсязі.
		В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Ліханова О.В. заперечували щодо задоволення апеляційних скарг, просили суд відмовити в їх задоволенні посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
		Мотивувальна частина
		Позиція апеляційного суду
		Суд апеляційної інстанції переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшов висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з огляду на таке.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина першастатті 263 ЦПК України).
		Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону. 
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
		Судом першої інстанції встановлено, що 10 січня 2012 року постановою слідчого в особливо важливих справах прокуратури Вінницької області С. Пликанчука на підставі матеріалів перевірки заяви громадянина ОСОБА_2 щодо вимагання хабара відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу № 12420001 по факту одержання неправомірної вигоди за вчинення дій з використанням наданих повноважень, поєднаного з вимаганням, за ознаками злочину, передбаченого ст. 368-3 ч. 4 КК України (а.с.11-12).
		10 січня 2012 року ОСОБА_1 був затриманий органом досудового розслідування в порядку ст. 115 КПК України ( в ред. 1960 року).
		13 січня 2012 року ОСОБА_1 було пред`явлено обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ст. 368-3 ч. 4 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді застави (а.с.13).
		Крім того, постановою слідчого в ОВС прокуратури Вінницької області Пликанчука С.В. від 16.01.2012 року ОСОБА_1 був відсторонений від посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України (а.с.14).
		Постановами слідчих прокуратури Вінницької області від 11.01.2012 року та 28.03.2012 року накладений арешт на майно, що ОСОБА_1 належало на праві особистої власності (а.с.15-16).
		29 березня 2012 року досудове слідство по вказаній кримінальній справі було закінчено та обвинувальний висновок, який 30.03.2012 року затверджений заступником прокурора Вінницької області, спрямований до Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області (а.с.21-22).
		Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 14.04.2022 року прийнята відмова прокурора від підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні № 42014020000000098 від 16.06.2014 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України та закрито дане кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку з встановленням відсутності в його діянні складу зазначеного кримінального правопорушення. Судове рішення набуло законної сили 21 квітня 2022 року (а.с.23-24).
		ОСОБА_1 тривалий час - з 16 січня 2003 року працював на посаді голови обласної організації Товариства сприяння обороні України. Був членом Вінницького обласного комітету ТСО України (а.с. 25-32).
		Відповідно до виписного епікризу ОСОБА_1 , який перебував на стаціонарному лікуванні в Військово  медичному клінічному центрі Центрального регіону України з 10.09.2012 року по 18.09.2012 року, діагноз: наслідки закритої черепно  мозкової травми, струсу головного мозку (1995р) у вигляді помірно  вираженого астено  невротичного та ести було - атактичного синдромів. Післятравматичний (1995р) деформуючий астеоартроз лівого гомілково  стпоного суглобу ІІ ст., больовий синдром. ІХС: стабільна стенокардія напруги ІІ ФК, постінфарктний(06.08.2011р.) кардіосклероз. Фібриноліз (06.08.2011 року). Коронаросклероз. (КВГ 9.08.2012 р.  стеноз ПКА, стеноз ПМША, згинаючої гілки). Стентування ПКА (10.08.2011р.) СН  ІІ-А. Гіпертонічна хвороба ІІІ (третьої) ст.,ступінь1, ризик 4 (дуже високий). Хронічний некалькульозний холецистит. Хронічний панкреатит в стадії ремісії. Облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок. ХАН  ІІ  ІІІ ст. з порушенням кровообігу. Ангіосклероз сітківок обох очей. Остеохондроз шийного та грудного відділів хребта. Пептична виразка дванадцятипалої кишки, стадія ремісії (а.с.40).
		Відповідно до виписного епікризу № 3340, анамнез захворювання ОСОБА_1 : на гіпертонічну хворобу, ІХС хворіє тривалий час, переніс гострий Q інфаркт міокарда в серпні 2011 року. В тому ж році проведено КВГ та стентування ПКА. Системно приймає медикаментозну терапію. Погіршення самопочуття протягом місяця, коли посилився головний біль, наросла загальна слабкість, періодичний стискаючий біль в ділянці серця. Госпіталізований в кардіологічну клініку на обстеження та лікування (а.с.41).
		Відповідно до ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відповідно до ч.ч.1-3ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Враховуючи вказані норми закону, кожна сторона обирає свій спосіб захисту, та повинна довести обставини, які мають значення для справи, на підставі належних та допустимих доказів. Суд при винесенні рішення бере до уваги кожен доказ окремо, та оцінює їх в сукупності з іншими доказами.
		Згідно ст. 13 ЦПК України, диспозитивність цивільного судочинства полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Тобто, розглядаючи справу, суд не має права виходити за межі позовних вимог.
		Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень
		На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.
		За положеннями, передбаченими статтею 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
		Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
		За відсутності підстав для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч. 6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1173, 1174 цього Кодексу).
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.
		Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
		Згідно п. 1 ч. 1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
		Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
		1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
		2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
		3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
		4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;
		5) моральна шкода.
		Водночас, частинами 1 та 2 ст. 12 Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в п. п. 1, 3, 4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
		Системний аналіз вказаних норм, дає підстави дійти висновку про те, що законодавець поклав саме на державу обов`язок з відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
		При цьому, незаконність дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду повинна бути встановлена у законному порядку.
		Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
		У відповідності до положень ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
		Моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
		Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Факт заподіяння шкоди доводить позивач, який повинен в підтвердження своїх доводів про заподіяння йому моральної шкоди надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків з оточуючими людьми тощо.
		Як зазначає позивач незаконні дії полягали у незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, незаконному обрані запобіжного заходу, відсторонені від посади, накладені арешту на майно, незаконно проведених слідчих дій, виїмок, обшуків. 
		Внаслідок більш ніж 10 річного періоду досудового розслідування та судового розгляду позивач втратив нормальні життєві зв`язки, матеріальне благополуччя сім`ї, втратив здоров`я.
		Саме через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 втратив роботу, оскільки був спочатку відсторонений, а в подальшому звільнений з посади голови Вінницької обласної організації Товариства сприяння обороні України.
		Втрата роботи, та відповідно, можливість отримувати заробітну плату негативно вплинула на його здоров`я. Загострилися хронічні захворювання, після перенесеного інфаркту стався рецидив. 
		В жовтні 2012 року ОСОБА_1 була встановлена 3 група інвалідності (а.с.34).
		ОСОБА_1 тривалий час з 16.01.2003 року працював на посаді голови обласної організації Товариства сприяння обороні України. Був членом Вінницького обласного комітету ТСО України.
		За ці роки здобув авторитет і повагу не тільки серед працівників Вінницької організації, а й всього Товариства сприяння обороні України. 
		Проте, через необґрунтовані обвинувачення, поширення недостовірної інформації про вчинення корупційного злочину, в тому числі через засоби масової інформації, приниження, стосунки з багатьма оточуючими, колегами по роботі і діловими партнерами припинилися.
		Моральна шкода полягає у фізичному болі і стражданнях, переживаннях, завданих такими діями відповідачів, а також погіршенням стану здоров`я.
		Зокрема, безпідставне притягнення в якості обвинуваченого, постійне перебування в стресі, пов`язаному із слідчими діями і численними судовими засіданнями, призвело до кількох гіпертонічних кризів і подальшої стійкої гіпертонії, ряду серцево  судинних хвороб. 
		ОСОБА_1 потребує щоденного прийому ліків, нагляду лікарів, щорічного дворазового лікування в оздоровчих закладах. 
		Згідно зі ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається відповідно до частини першої статті 12 цього Закону.
		Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
		Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
		Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
		Разом з тим, відповідно до статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Отже, моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
		Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
		Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), Верховним Судом у постановах від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
		Моральна шкода, завдана органами Національної поліції України та прокуратури є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, а тому підлягають стягненню кошти на відшкодування моральної шкоди з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на підставі статей 1174, 1176 ЦК України.
		Відповідний правовий висновок щодо застосування статей 1166, 1167, 1176, 1173,1174 ЦК України викладено у правовому висновку Верховного Суду України у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.
		У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
		Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14- 298цс18) розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
		Згідно Закону України «Про Державний бюджет на 2022 рік», мінімальна заробітна плата із 01.01.2022 року, тобто на час розгляду даного спору по суті, - становить 6 500,00 грн.
		Таким чином, гарантований мінімальний розмір моральної шкоди, яка завдана ОСОБА_1 , складає - 801 450 грн., виходячи з такого розрахунку.
		Період, за який нараховується відшкодування - з 13.01.2012 року (дата постанови про притягнення як обвинуваченого) по 21.04.2022 року (дата набуття чинності ухвали суду про закриття кримінального провадження), тобто 10 років 3 місяці 9 днів ( 123 місяці 9 днів).
		123 міс. х 6500 грн. + 9 дн. х 216,67 грн. (6500 грн. : 30 дн.) = 799 500 + 1950,03 = 801 450, 03 грн.
		З урахуванням вище викладено позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме в розмірі 801 450 грн.
		Визначаючи розмір моральної шкоди, який підлягає до відшкодування ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував обставини даної справи, характер, обсяг та глибину моральних страждань, яких зазнав позивач, що зумовлені значним (понад десять років) періодом перебування під слідством та судом. Що призвело до значних вимушених змін у життєвих зв`язках позивача, погіршення його стосунків з оточуючими, спричинили появу негативних психоемоційних змін та зумовили необхідність залучення значних фізичних, душевних та матеріальних ресурсів для відновлення попереднього стану, а тому, виходячи з засад виваженості, розумності та справедливості, та прийшов до правильного висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача слід визначити у сумі 801 450 грн.
		Апеляційний суд погоджується, що зазначений розмір відшкодування повною мірою відповідає обсягу моральних страждань, завданих позивачу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та є належною та необхідною компенсацією для відновлення його попереднього морального та психоемоційного стану, налагодження подальших життєвих стосунків, відновлення почуття справедливості та рівня довіри до правоохоронних органів системи правосуддя в цілому.
		Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 року у справі №383/596/15, у постановах Верховного Суду від 04.06.2018 року у справі №489/2492/17, від 13.06.2018 року у справі №464/6863/16, від 21.06.2018 року у справі № №205/119/17, від 25.07.2018 року у справі № 607/14493/16-ц, від 19.09.2018 року у справі №534/955/17, від 19.12.2018 року №214/5262/15-ц.
		Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
		Згідно із частиною 1 статті 82, частиною 4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
		Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу, а тому вона має бути відповідачем у справі.
		Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від від 15 квітня 2015 року № 215, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
		Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина 2 статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
		Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган(органи) державної влади. Таким органом у цій справі є Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, що здійснює повернення коштів з державного бюджету).
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 року в справі 910/23967/16 прийшла до висновку, що у справах про стягнення коштів з Державного бюджету України у резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
		Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 року у справі №199/6713/14-ц.
		Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду здійснюється безпосередньо з Державного бюджету України.
		Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
		Як зазначає Європейський суд з прав людини, практика якого згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України є джерелом права, деякі форми моральної шкоди, включаючи емоційні пригніченість та страждання, за самою їх природою не завжди можуть бути підтверджені якимось конкретним доказами (п.96 рішення в справі Abdulaziz , Cabales and Balkandali v. the United Kingdom від 28.05.1985р.).
		Враховуючи вищенаведене,на основівсебічного,повного,об`єктивногота безпосередньогоз`ясуванняфактичних обставин,на якісторони посилаються,як напідставу своїхвимог ізаперечень,оцінивши наявніу справідокази засвоїм внутрішнімпереконанням,з`ясувавшиїх достатністьі взаємнийзв`язоку сукупності,суд першої інстанціїдійшов доправильного переконання,що позовнівимоги ОСОБА_1 підлягають дочасткового задоволенняшляхом стягненняна йогокористь зДержавного бюджетуУкраїни 801450грн.гривень грошовоговідшкодування моральноїшкоди,завданої незаконнимидіями органів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду.
		Доводи апеляційних скарг щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянтів, що мають за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		Отже вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
		 
		Щодо розподілу судових витрат
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасників справи, які звернулися з апеляційними скаргами.
		Керуючись 375, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційні скаргиДержавної казначейськоїслужби Українита Вінницькоїобласної прокуратури-залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 03 листопада 2022 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		   
		Головуючий: І.В. Міхасішин
		 
		Судді: Ю.Б. Войтко
		 
		І.М. Стадник

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...