Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 370/1339/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.02.2023. Забезпечено надання загального доступу: 07.02.2023.
Дата набрання законної сили: 02.02.2023
Номер судового провадження: 61-10976ск21

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова                                    
		Іменем України
		 
		02 лютого 2023 року
		м. Київ
		 
		справа № 370/1339/20
		провадження № 61-10976св21
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач -  ОСОБА_2 ,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року у складі колегії суддів: Шебуєвої В. А., Оніщука М. І., Крижанівської Г. В.,
		ВСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що з 11 березня 2005 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2019 року було розірвано. Під час перебування сторін у шлюбі у них народилися двоє дітей, зокрема, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Також під час перебування сторін у шлюбі вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією ж адресою, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_2 , а також ними придбано автомобіль «Skoda Yeti Elegance», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_2 .
		Однак ОСОБА_2 не визнає зазначене майно спільною сумісною власністю подружжя, тому позбавив її доступу до нього та користується ним одноособово.
		Враховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на статті 60, 63, 69-71 Сімейного кодексу України (далі - СК України), просила суд:
		 - визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 домоволодіння із земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а також автомобіль «Skoda Yeti Elegance», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску;
		 - в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння та 1/2 частину земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ;
		 - стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 вартості автомобіля «Skoda Yeti Elegance», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, у розмірі 152 732,50 грн та судові витрати.
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року у складі судді Тандира О. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що житлового будинку АДРЕСА_1 на час розгляду справи вже не існувало, оскільки він був побудований у 1986 році, і на той час мав загальну площу 77,7 кв. м, житлову площу 44,1 кв. м, та до складу домоволодіння входили господарські будівлі і споруди: сарай (Б); погреб (В); літня кухня (Е); вбиральня (Ж), огорожа 1-3. Однак 05 травня 2020 року, після розірвання шлюбу з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстрував право власності на новостворений об`єкт нерухомого майна, зокрема житловий будинок (А), загальною площею 215,9 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м, та господарські будівлі і споруди: прибудова (А1); тераса (а); сарай (Б); погріб (під Б); гараж (3); септик (І); ворота з хвірткою (№ 1); огорожа (№ 2); хвіртка (№ 3); огорожа                      (№ 4); ворота (№ 5), розташований за адресою:       АДРЕСА_1 . Отже, цей житловий будинок має інші технічні характеристики щодо площі та прибудинкових споруд, відносно нього позивачем позовних вимог не заявлялося, попередній об`єкт нерухомості як юридично так і фактично вже не існує, у зв`язку з цим позовні вимоги у частині поділу житлового будинку судом не можуть бути задоволені в заявленому вигляді.
		Крім того, земельна ділянка, на якій розташований зазначений житловий будинок, приватизована ОСОБА_2 , тому є його особистою приватною власністю та поділу не підлягає.
		Також позивач не надала суду належних та допустимих доказів реєстрації за ОСОБА_2 спірного автомобіля, зняття його з реєстрації, продажу, відчуження іншим чином, дійсної його вартості як на час розірвання шлюбу, так і на час розгляду справи судом, тому вимога про його поділ не підлягає задоволенню.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 задоволено.
		Рішення Макарівського районного суду Київської області від 03 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
		Задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок (А), загальною площею 215,9 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м, та господарські будівлі і споруди: прибудова (А 1), тераса (а), сарай (Б), погріб (під Б), гараж (З), септик (І), ворота з хвірткою (№ 1), огорожа (№ 2), хвіртка (№ 3), огорожа (№ 4), ворота (№ 5), розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 0,1924 га, кадастровий номер 3222784501:01:005:0001, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на АДРЕСА_1 ; автомобіль «Skoda Yeti Elegance», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску.
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку (А), загальною площею 215,9 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м, та господарські будівлі і споруди: прибудова (А 1), тераса (а), сарай (Б), погріб (підБ), гараж (З), септик (І), ворота з хвірткою (№ 1), огорожа (№ 2), хвіртка (№ 3), огорожа (№ 4), ворота (№ 5), розташованого на АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1924 га, кадастровий номер 3222784501:01:005:0001, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану на   АДРЕСА_1 .
		В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку (А), загальною площею 215,9 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м, та господарські будівлі і споруди: прибудова (А 1), тераса (а), сарай (Б), погріб (під Б),                        гараж (З), септик (І), ворота з хвірткою (№ 1), огорожа (№ 2), хвіртка (№ 3), огорожа (№ 4), ворота (№ 5), розташованого на   АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,1924 га, кадастровий номер 3222784501:01:005:0001, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташовану                                                                 на АДРЕСА_1 .
		Визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «Skoda Yeti Elegance», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсації 1/2 частини вартості автомобіля «Skoda Yeti Elegance» реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2011 року випуску, у розмірі 140 000,00 грн.
		Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що предметом позову ОСОБА_1 є поділ спірного житлового будинку, як спільного майна подружжя, а перебудова та збільшення у зв`язку з цим його у площі не може бути підставою для відмови у позові. Поділ цього будинку із зазначенням змінених внаслідок перебудови площ не може вважатися виходом за межі заявлених вимог. Отже, суд першої інстанції був зобов`язаний встановити коли саме було здійснено перебудову вказаного будинку. З пояснень ОСОБА_1 встановлено, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 був перебудований, у зв`язку з чим збільшена його площа, однак перебудову було здійснено нею з  ОСОБА_2 ще у 2010 році, тобто під час перебування сторін у шлюбі.
		Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
		Таким чином, з урахуванням положень статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає визнанню право власності на 1/2 частку спірної земельної ділянки на якій розташований зазначений житловий будинок.
		Крім того, суд першої інстанцій дійшов до помилкових висновків щодо не підтвердження позивачем права власності відповідача на автомобіль, оскільки ОСОБА_2 зазначав, що спірним транспортним засобом користувався фактично тільки він та надав суду документи на підтвердження обслуговування ним автомобіля та того, що він укладав договори добровільного страхування майнових ризиків, пов`язаних із володінням цим автомобілем. Отже, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 1/2 вартості автомобіля є законними та обґрунтованими.
		Визначаючи розмір грошової компенсації вартості автомобіля, колегія суддів виходила із останнього наданого відповідачем договору добровільного страхування автомобіля від 16 січня 2019 року, в якому вказано, що дійсна вартість автомобіля складає 280 000,00 грн.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
		У липні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року заявник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року № 6-399цс17, а також порушення норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
		Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що спірну земельну ділянку було набуто ОСОБА_2 у власність шляхом безоплатної приватизації, тому вона є його особистою приватною власністю, а житловий будинок розташований на цій земельній ділянці набутий у власність за його особисті кошти, отримані від продажу нерухомого майна, зокрема житлового будинку та земельної ділянки, які були його власністю.
		Також суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що спірний автомобіль хоча і був придбаний 18 січня 2013 року, під час перебування сторін у шлюбі, однак обслуговувався та ремонтувався виключного за особисті кошти ОСОБА_2 , що підтверджується виписками з офіційних станцій технічного обслуговування за період з 20 травня 2013 року до 13 лютого 2020 року. ОСОБА_1 відмовлялася надавати кошти на обслуговування та ремонт цього автомобіля, що підтверджується доказами, наявними у матеріалах справи.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 25 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
		У грудні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
		У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Семашко Д. М., на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		З 11 травня 2005 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 23 грудня 2019 року було розірвано (т. 1, а. с. 20, 21).
		Під час перебування сторін у шлюбі в них народилося двоє дітей:                            ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , виданим 09 вересня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджує свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м. Києві (т. 1, а. с. 18, 19).
		Згідно з договором купівлі-продажу від 03 червня 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Макарівського районного нотаріального округу Київської області Дарнопих Т. М., зареєстрованим в реєстрі за № 5473, ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 79).
		З цього договору вбачається, що будинок літ (А) побудований у 1986 році, загальною площею 77,7 кв. м, житловою площею 44,1 кв. м, до складу домоволодіння входять господарські будівлі і споруди: сарай (Б), погріб (В), літня кухні (Е), вбиральня (Ж), огорожа 1-3, що також підтверджує технічний паспорт на індивідуальний жилий будинок від 20 травня 2006 року (т. 1, а. с. 104-106).
		Відповідно до рішень Мар`янівської сільської ради Макарівського району Київської області від 19 жовтня 2015 року та від 25 грудня 2015 року вулиця «Калініна» перейменована на вулицю «Калинова», а номеру будинку «21» присвоєно номер «29» (т. 1, а. с. 102, 103).
		Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ПЖ № 415377 від 30 червня 2010, виданим на підставі рішення Мар`янівської сільської ради Макарівського району Київської області від 22 вересня 2008 року № 64-10-05, ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, площею 0,1924 га, кадастровий номер 3222784501:01:005:0001, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т. 1, а. с. 118).
		Відповідно до видаткової накладної Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоцентр Київ» від 18 січня 2013 року та акта прийому-передачі автомобіля від 18 січня 2013 року ОСОБА_2 був придбаний автомобіль «Skoda Yeti Elegance», 2011 року випуску, за 247 470,00 грн (т. 1, а. с. 127, 128).
		З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 травня 2020 року № 208441386 вбачається, що 05 травня 2020 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок (А) 1986 року побудови, загальною площею 215,9 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м, та господарські будівлі і споруди: прибудова (А1), тераса (а), сарай (Б), погріб (під Б), гараж (З), септик (І), ворота з хвірткою (№ 1), огорожа (№ 2), хвіртка (№ 3), огорожа (№ 4), ворота (№ 5), розташований на АДРЕСА_1 . Підставами для державної реєстрації права власності зазначено: декларація про готовність об`єкта до експлуатації серії КС № 141201120680, видана 21 квітня 2020 року Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області (т. 1, а. с. 107).
		Також площу цього житлового будинку та склад домоволодінь підтверджує технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовлений 07 квітня 2020 року суб`єктом господарювання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 108-112).
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
		Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Положеннями статті 60 СК України визначено що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
		Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
		Тлумачення змісту статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
		Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
		Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
		Згідно з частиною першою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
		Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
		Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.
		Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
		Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
		У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено та не спростовано матеріалами справи та відповідачем те, що під час перебування сторін у шлюбі, 03 червня 2006 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_2 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 області.
		Сторонами зазначено, що спірний житловий будинок було перебудовано внаслідок чого збільшилася його проща, що також підтверджує технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, виготовлений 07 квітня 2020 року суб`єктом господарювання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 
		05 травня 2020 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на житловий будинок (А) 1986 року побудови, загальною площею 215,9 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м.
		Отже, ОСОБА_2 право власності на перебудований спірний житловий будинок зареєстровано лише через чотири місяці після розірвання шлюбу з  ОСОБА_1 (23 грудня 2019 року).
		ОСОБА_1 зазначила та свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердила, що перебудова спірного житлового будинку здійснювалася під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, зокрема          у 2006 - 2010 роках.
		Таким чином, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів того, що спірний житловий будинок                                                        на АДРЕСА_1 придбано і побудовано за його особисті кошти, тому цей будинок є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і підлягає поділу.
		Відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.
		Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.
		Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
		Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
		Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
		Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - збудоване на землі слідує за нею.
		Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.
		Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлі чи споруди, або їх частини стає власником відповідної земельної ділянки, або її частини на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено в договорі відчуження нерухомості.
		Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.
		Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 461/2328/16-ц (провадження                       № 61-42538св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 364/515/19 (провадження № 61-19224св19), від 19 листопада 2020 року у справі № 686/9580/16-ц.
		Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
		Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
		Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що спірна земельна ділянка була набута ОСОБА_2 у приватну власність шляхом приватизації, однак на цій земельній ділянці знаходиться будинок, який є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між                   ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , дійшов обґрунтованого висновку, що до ОСОБА_1 , як учасника спільної часткової власності на будинок, переходить право на спірну частину земельної ділянки у розмірі частки права власності у будинку згідно з вимогами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.
		Також колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено те, що автомобіль «Skoda Yeti Elegance», 2011 року випуску, було придбано ОСОБА_2 під час перебування сторін у шлюбі, тому є спільною сумісною власністю подружжя, у зв`язку з цим з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1/2 його вартості.
		Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року № 6-399цс17, на які заявник посилався у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновок суду апеляційної інстанції не суперечать зазначеному висновку Верховного Суду.
		Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження                           № 14-446цс18)).
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку суду не спростовують.
		Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                      С. Ф. Хопта 
		       Є. В. Синельников
		       В. В. Шипович

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...